статья
Любов Загоровська
Два світи поезії Олега Гуцуляка
(Гуцуляк О.Б. Повстання скіфів: Вірші. - Івано-Франківськ:
Гостинець, 2002).
У збірці Олега Гуцуляка "Повстання скіфів" на першому
плані бачимо тісну межу двох світів: реального, що є навколо нас,
і світу мрії, який існує тільки в уяві. Навколишній світ хисткий,
ненадійний. Це приречений на загибель Колізей, остання дорога,
на якій обов'язково пролунає: "Ave caesar…"
У цьому світі немає нічого певного. Смішним видається
намагання людей зафіксувати щось на папері, аби не зникнути безслідно,
залишитися в пам'яті на-ступних поколінь. Такі намагання не принесуть
успіху, звідси й згадка про Олек-сандрію, про рукописи, які згорають
у пожежі, аби не залишити нащадкам пам'яті про минулі роки. Та
і навіщо ця пам'ять? Адже дуб Степової Еллади перетворить-ся на
гарнітурну шафу "в помешканні "нового українця"
без нагадування про його історичну цінність.
Навіть якщо й загине світ і через кілька віків
зможе відродитися нова цивілізація, то й надалі:
Перше слово - "ма".
"Я маю", - тобто. Сперш з'явився власник.
А до "Я є" ще кроків - сила…
У цьому світі панує зима або ж осінь. Ті пори року,
коли людина особливо сильно відчуває себе одинокою, загубленою
поміж інших людей. Тоді так хочеть-ся створити собі інший світ,
нехай вимріяний і казковий, проте не ворожий. Коли настає вечір,
ліричний герой збірки тікає у такий світ, де затишно і добре.
У своєму світі можна подумки повернутися в минуле,
відчути себе скіфом, якого завтра, можливо, чекає війна, а сьогодні
він насолоджується кожною хви-линою життя. У цьому світі палають
Купальські ватри, десь приносять жертви бо-гам, а над усім цим
панує кохання.
У своєму світі можна мандрувати усіма епохами,
побачити Орфея і Евріді-ку, Лукаша і Мавку, відчути смуток Данте
без Беатріче, поглянути услід кораблю "Арго" і обвінчатися
благословенням святого Валентина.
Але настає час, і треба повертатися назад у світ реальний:
Повернення зі сну і забуття
Приносить втіху. Чи надовго?
У збірці зустрічаємо і довічне: "Долю не вибирають."
Але не знайдеш у ві-ршах безнадії. Поезія Олега Гуцуляка - це
оспівування того, що власне і робить людей людьми - кохання. Кохання
щирого і ніжного. Почуття, яке здатне пройти через усі життєві
випробування і вистояти:
Ця любов - через мільйони літ…
Отож, два зовсім різні, але кожен привабливий по-своєму,
світи Олега Гу-цуляка. Вони віддалені, водночас дуже близькі,
бо створені однією людиною.
