”ƒ  17.0
ЅЅ  82.217


” статт≥ зд≥йснюЇтьс¤ спроба осмисленн¤ гри ¤к адогматичного способу людського бутт¤ кр≥зь призму постмодерн≥стськоњ етики. ≤гров≥ елементи спри¤ють спр¤мованост≥ сучасноњ морал≥ до в≥дкритост≥, толерантност≥, плюрал≥зму. ѕроцес трансформац≥њ моральноњ св≥домост≥ сусп≥льства та ≥ндив≥да в умовах загальнокультурних зм≥н Ї необх≥дним.
 лючов≥ слова: постмодерн≥стська етика, гра, н≥г≥л≥зм, плюрал≥зм, толерантн≥сть.

—учасний ≥нтерес до проблеми ≥грового елемента у культур≥ загалом та ф≥лософ≥њ й етиц≥ зокрема зумовлений характерним прагненн¤м гуман≥тарноњ думки ≤≤ пол. ’’ - поч. ’’≤ ст. ви¤вити глибинн≥ основи бутт¤ людини, пов'¤зан≥ з≥ власне людським способом переживанн¤ реальност≥. ÷ей пер≥од характеризуЇтьс¤ в≥дходом в≥д класичноњ парадигми модерну з≥ властивою йому в≥рою у √ранднаративи та всесильн≥сть людського розуму. Ќекласична традиц≥¤ ф≥лософ≥њ п≥ддаЇ сумн≥ву статус етики ¤к ун≥версальноњ теор≥њ морал≥, натом≥сть пропонуЇ акс≥олог≥чно нейтральну теоретичну модель морал≥ ‘.Ќ≥цше, ¤ка виключаЇ ун≥версал≥зац≥ю системи. «годом культура постнекласичного типу, зокрема постмодерна, взагал≥ вдаЇтьс¤ до в≥дмови в≥д традиц≥йноњ етики.

ѕостмодерн вир≥зн¤Їтьс¤ програмовою плюрал≥стичн≥стю ≥ ацентричн≥стю поза будь-¤кою можлив≥стю визначенн¤ акс≥олог≥чних чи ≥нших пр≥оритет≥в. ¬≥дбуваЇтьс¤ в≥дмова в≥д "метанарац≥й"; доктринально-нормативний характер етики унеможливлюЇ њњ ≥снуванн¤ в умовах мозањчноњ орган≥зац≥њ культурного ц≥лого, ¤ке передбачаЇ позаоц≥нювальн≥сть, в≥дмову в≥д б≥нарних позиц≥й (добро / зло, належне / ≥снуюче, аскетизм / гедон≥зм, егоњзм / альтруњзм), практичну реал≥зац≥ю р≥зних повед≥нкових стратег≥й. ¬≥дбуваЇтьс¤ зм≥на етичного простору, в≥дх≥д в≥д усталених норм, принцип≥в. ÷ей нелегкий процес трансформац≥њ сусп≥льноњ й ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥ оптим≥зуЇтьс¤, "пом'¤кшуЇтьс¤" ≥гровими елементами. ѕевн≥ аспекти моральноњ регул¤ц≥њ життЇд≥¤льност≥ людини та сусп≥льства ви¤вл¤ють спор≥днен≥сть з грою, ¤ка спри¤Ї вир≥шенню конфл≥кт≥в.

ѕроблема гри поступово стаЇ одн≥Їю з пров≥дних у ф≥лософському досл≥дженн≥. ™. ‘≥нк визначаЇ њњ ¤к феномен людського ≥снуванн¤ пор¤д ≥з працею, любов'ю та смертю. “ема гри привертаЇ увагу у р≥зних сферах сучасноњ культури, нею ц≥кавитьс¤ ≥ наука. ” зах≥дн≥й науц≥, насамперед англо-американськ≥й, поширена рольова теор≥¤ ≥гор ≥з виходом на р≥вень соц≥олог≥чних та психолог≥чних досл≥джень (теор≥¤ соц≥альних ролей, започаткована творч≥стю ƒж. ћ≥да, –. Ћ≥нтона, я. ћорено).

—пециф≥ка людського бутт¤ пол¤гаЇ у пост≥йному прагненн≥ до досконалого, що ви¤вл¤Їтьс¤ й у спробах його "проектуванн¤" в ≥гровому простор≥. ¬агоме м≥сце проблема гри займаЇ у творчост≥ ѕлатона у зв'¤зку з ≥деЇю прекрасного та блага. јристотель розвиваЇ дем≥ург≥чний аспект гри. ≤.  ант започатковуЇ нову лудолог≥чну традиц≥ю, де ≥грове постаЇ ¤к корел¤т суб'Їктивност≥. ‘. Ў≥лер наголошуЇ на ≥снуванн≥ прекрасного у форм≥ гри. «а —.  'Їркегором, гра Ї виразом творчоњ та в≥льноњ д≥¤льност≥, визначально притаманноњ людин≥. ….-¬. √ьоте розгл¤даЇ гру ¤к життЇву енерг≥ю сутност≥ людини, …. ’ейз≥нга - ¤к найвищий про¤в людських форм д≥¤льност≥. «-пом≥ж ф≥лософ≥в-постмодерн≥ст≥в у контекст≥ цього досл≥дженн¤ виокремимо доробки ∆. Ѕата¤, ∆. ƒерр≥да, ”. ≈ко, ё.  ристЇвоњ, ∆.-‘. Ћ≥отара, ћ. ‘уко. ”крањнський досл≥дник я. Ѕ≥лик вивчаЇ ≥гровий феномен у культур≥, ћ. Ѕойченко анал≥зуЇ гру ¤к проблему соц≥альноњ ф≥лософ≥њ, проте проблема гри в етиц≥ постмодерн≥зму загалом залишаЇтьс¤ малодосл≥дженою.

“ож метою ц≥Їњ статт≥ Ї простеженн¤ особливостей гри в етиц≥ постмодерн≥зму та актуал≥зац≥¤ проблеми лудолог≥чного креативного потенц≥алу у формуванн≥ нов≥тнього етичного простору.

—учасна етика визначаЇ гру ¤к в≥льну (що передбачаЇ принципову в≥дсутн≥сть примусовоњ мотивац≥њ) самоц≥льну д≥¤льн≥сть, зд≥йснювану за певними правилами та принципами, що характеризуЇтьс¤ часовою локал≥зован≥стю, умовн≥стю, на¤вн≥стю суб'Їкта (гравц¤), предмета (що граЇтьс¤) та засобу (≥грашки). √ра у св≥т≥ людини зд≥йснюЇтьс¤ ¤к екзистенц≥¤, що передбачаЇ св≥доме подвоЇнн¤ св≥ту, при ¤кому гра виступаЇ бутт¤м другого плану, ≥снуючого за принципом доповнюваност≥ щодо "справжнього"; включаЇ емоц≥йну насичен≥сть д≥њ: присутн≥сть у н≥й фантаз≥йного компоненту. ѕри цьому у ¤кост≥ мотивац≥йних основ гри можуть виступати ≥нтерес ≥ прагненн¤ до задоволенн¤ [6, с. 159].

Ќасамперед окреслимо визначальн≥ риси ф≥лософського осмисленн¤ пон¤тт¤ гри. ѕо-перше, це досл≥дженн¤ проблеми гри ¤к ц≥л≥сност≥, що даЇ њњ загальне баченн¤, ¤кому п≥дпор¤дкован≥ окрем≥ аспекти. ѕо-друге, ф≥лософ≥¤ займаЇтьс¤ розгл¤дом процес≥в взаЇмод≥њ суб'Їкта й об'Їкта, ≥нтерсуб'Їктивноњ взаЇмод≥њ в ход≥ гри. Ќатом≥сть, науц≥ властивий об'Їктний п≥дх≥д, прагненн¤ розгл¤дати гру в ¤кост≥ об'Їкта ¤к такого, вз¤того в його чистому вигл¤д≥.  р≥м того, ф≥лософ≥¤ зосереджуЇ увагу на досл≥днику гри, активно включаЇтьс¤ у досл≥джуваний предмет. ѕо-третЇ, на в≥дм≥ну в≥д ≥стор≥њ ≥ соц≥олог≥њ, ф≥лософ≥¤ розгл¤даЇ синхрон≥чний ≥ д≥ахрон≥чний вим≥ри гри ¤к взаЇмодоповнююч≥ ≥ нерозривн≥ њњ складов≥ [4, с. 14].

” силу своЇњ багатозначност≥ гра, за Ћ. ¬≥тгенштейном, назавжди залишаЇтьс¤ "пон¤тт¤м з неч≥ткими межами", що показуЇ безп≥дставн≥сть спроб дати њй ун≥версальне визначенн¤. ≤снують р≥зн≥ ≥нтерпретац≥њ гри. ѕри утил≥тарно-практичному чи функц≥ональному п≥дход≥ гра ≥нтерпретуЇтьс¤ ¤к: а) вид в≥дпочинку (јристотель, √. —пенсер); б) п≥дготовка, тренуванн¤ (≤.  ант); в) розвага, дозв≥лл¤ (ѕлатон). ѕри культурно-≥сторичному ¤к: а) основа культури (…. ’ейз≥нга, √. ћаркузе); б) про¤в карнавальноњ культури (ћ. Ѕахт≥н); в) породженн¤ культури (ќ. ЋосЇв). ѕри онтолог≥чному - ¤к: а) один з основних феномен≥в бутт¤ людини (≈. ‘≥нк); б) спос≥б само≥дентиф≥кац≥њ людини через естетичне (‘. Ў≥ллер); в) спос≥б ун≥версального про¤ву ≥ндив≥да (√. √адамер, ћ. √айдеггер, ∆. ƒерр≥да) [6, с. 159]. «г≥дно класиф≥кац≥њ сучасного украњнського досл≥дника я. Ѕ≥лика, ≥снуЇ 3 етапи розвитку лудолог≥чноњ парадигми: 1) в≥д √еракл≥та до ≤.  анта; 2) ≥дењ гуман≥зму ф≥лософ≥њ культури ≤.  анта та ‘. Ў≥ллера; 3) сучасний розвиток лудолог≥чних ≥дей, започаткованих у творчост≥ ….-¬. √ьоте та …. ’ейз≥нги [1].

≈тика постмодерн≥зму продовжуЇ розвиток лудолог≥чних ≥дей сучасност≥. √ра в≥дображаЇ особливий адогматичний тип св≥торозум≥нн¤, сукупн≥сть певних форм людськоњ д≥¤льност≥, њњ вища ц≥нн≥сть пол¤гаЇ не в результат≥, а в самому ≥гровому процес≥. ≤гров≥ ц≥нност≥ завжди рел¤тивн≥: умовно ≥снуЇ суперник, боротьба, перемога тощо. ѕроцесуальн≥сть ≥ рел¤тивн≥сть переважно визначаютьс¤ характерними рисами ф≥лософ≥њ й етики постмодерну.

” своњй ¤к≥сн≥й визначеност≥ гра морально нейтральна, вона набуваЇ морального зм≥сту у взаЇмод≥њ з ≥ншими реал≥¤ми бутт¤ людини, ¤к≥ формують ситуац≥ю морального вибору. ѕобутуюча думка про тотальн≥сть гри Ї з одного боку неадекватною щодо сутност≥ даного феномену, з ≥ншого - небезп≥дставною. √ра маЇ тенденц≥ю поелементного проникненн¤ у р≥зн≥ сфери житт¤ (пол≥тику, роботу, любов ≥ ≥н.), прагнучи п≥дкорити њх соб≥, що створюЇ небезпеку розчиненн¤ морал≥ у гр≥, оск≥льки саме мораль Ї конституюючим началом бутт¤ серед людей.

÷≥кавою постаЇ проблема зародженн¤ нов≥тнього етичного простору, на фон≥ ¤кого в≥дбуваЇтьс¤ переосмисленн¤, запереченн¤ ≥снуючих норм, принцип≥в, ц≥нностей, ≥деал≥в. ѕро необх≥дн≥сть пом≥рного н≥г≥л≥зму говорить ще засновник сучасного етичного рел¤тив≥зму ‘. Ќ≥цше: сл≥д позбавити ≥снуюч≥ пр≥оритети сакральност≥, щоб дати житт¤ оновленим. ¬ етиц≥ постмодерн≥зму н≥г≥л≥зм знаходить продовженн¤ у р≥зних концептах (зокрема, п≥днесене у ∆.-‘. Ћ≥отара), набуваЇ оптим≥стичного окресленн¤.

√ра, п≥днесена у моральний принцип, також Ї позиц≥Їю н≥г≥л≥зму, що приховуЇ у соб≥ можливост≥ повноњ руйнац≥њ системи моральних норм ≥ принцип≥в. “ому моральна св≥дом≥сть висуваЇ перешкоди дл¤ поширенн¤ гри та п≥дкоренн¤ њй ≥нших феномен≥в, тобто перешкоджаЇ њњ тотал≥зац≥њ. –азом з тим перетворенн¤ гри у моральне начало бутт¤ руйн≥вне дл¤ власне гри, оск≥льки вона перестаЇ бути реальн≥стю другого плану, тобто собою. ≤ншими словами, людина ¤к ≥стота "¤ка граЇтьс¤" (Homo ludens) обмежуЇтьс¤ людиною ¤к ≥стотою моральною (Homo moralis). ќднак помилковим Ї твердженн¤ про протисто¤нн¤ усього комплексу морал≥ гр≥. –озд≥ленн¤ феномен≥в людськоњ реальност≥ на ≥гров≥ та не≥гров≥ в≥дбуваЇтьс¤ не у зовн≥шньому, а у внутр≥шньому св≥т≥ суб'Їкта по л≥н≥¤х, що визначаютьс¤ моральною св≥дом≥стю.

ћоральн≥ ц≥нност≥, особливо вищ≥, до ¤ких в≥днос¤тьс¤ найб≥льш значущ≥ дл¤ певноњ культури ≥ суб'Їкта ¤вища, безумовн≥. Ќаповнене сакральним зм≥стом (вищ≥ ц≥нност≥) не може бути перетвореним у предмет чи зас≥б гри: таке перетворенн¤ аморальне, блюзн≥рське. ƒл¤ кожноњ культури, окремого ≥ндив≥да чи групи "наб≥р св¤тинь" р≥зний, проте саме њх на¤вн≥сть Ї ознакою моральноњ стаб≥льност≥. “обто, мораль обер≥гаЇ людину в≥д п≥дкоренн¤ гр≥, хоча така можлив≥сть потенц≥йно збер≥гаЇтьс¤ завжди, њњ основа - глибинна вкор≥нен≥сть гри у бутт≥ суб'Їкта. ѕриймаючи чи не приймаючи дл¤ себе можлив≥сть гри у певн≥й моральн≥й ситуац≥њ, суб'Їкт розмежовуЇ св≥т на гру ≥ не гру. “ак що моральний зм≥ст маЇ не сама гра, а спос≥б њњ обмеженн¤ у людському досв≥д≥, ≥ т≥льки у такому аспект≥ гра набуваЇ етичного значенн¤ [6, с. 159].

ќсновною умовою ≥снуванн¤ гри Ї визнанн¤ вс≥ма учасниками певних правил, простору та часу гри. «а …. ’ейз≥нгою, бутт¤ гри передбачаЇ св≥й власний ≥люзорний прост≥р ≥ час, воно не пов'¤зане з будь-¤кими матер≥альними потребами людини, буденним житт¤м. √ра Ї виходом за його меж≥ ≥ тому завжди протиставл¤Їтьс¤ буденност≥. ”мовою бутт¤ гри Ї свобода гравц≥в. Ќа думку …. ’ейз≥нги, ≥гровий елемент часто Ї вир≥шальним у розвитку культури. √ра ¤к культурний феномен не абсолютизуЇтьс¤, оск≥льки дл¤ людини ¤к св≥домоњ та розумноњ ≥стоти залишаЇтьс¤ в≥дкритою важлив≥ша сфера њњ бутт¤: "« зачарованого кола гри людський дух може зв≥льнитис¤, т≥льки звернувшись до найвищого" [1, с. 14].

«агальне зростанн¤ ≥нтересу до ≥гровоњ тематики, притаманне ≤≤ пол. ’’ стол≥тт¤, багато в чому пов'¤зане насамперед з досить високою попул¤рн≥стю постмодерн≥зму. ѕроблема ≥грового феномену активно досл≥джуЇтьс¤ постмодерн≥стами. ќднак, на думку ярослава Ѕ≥лика, у ц≥й ф≥лософ≥њ "пон¤тт¤ гри не т≥льки активно використовуЇтьс¤, але одночасно також ≥ руйнуЇтьс¤. ” ф≥лософ≥њ постмодерн≥зму пон¤тт¤ ≥грового феномену не використовуЇтьс¤ в ¤кост≥ конструктивного, ¤к це було притаманним вс≥м трьом традиц≥¤м його застосуванн¤ в ф≥лософських розбудовах прот¤гом ≥стор≥њ" [1, с. 21]. —учасна гра виступаЇ ¤к спос≥б вир≥шенн¤ кардинальних проблем м≥жлюдськоњ взаЇмод≥њ. ѕостмодерн≥зм проголошуЇ гру одним з≥ своњх основних засадних принцип≥в, вона розгл¤даЇтьс¤ ¤к п≥дірунт¤ та становий хребет ус≥Їњ сучасноњ культури. “ак, ф≥лософи-постмодерн≥сти ∆. Ѕатай ≥ ћ. ‘уко вважають: щоб доторкнутис¤ до житт¤, сл≥д в≥дтворити гру ¤к "заразне безумство", ¤к вих≥д за меж≥ влади, досв≥д трансцендентального, де перевага надаЇтьс¤ таЇмниц≥, а не њњ розгадц≥, де повне усв≥домленн¤ св≥ту - це смерть.

∆.-‘. Ћ≥отар, описуючи ситуац≥ю постмодерну, досл≥джуЇ мовн≥ ≥гри: "≤снуЇ безл≥ч мовних ≥гор - у силу р≥знор≥дност≥ њх елемент≥в. ¬они дають можлив≥сть свого утвердженн¤ т≥льки через м≥сц¤ збору та розприд≥ленн¤ ≥нформац≥њ - це локальна детерм≥нац≥¤" [5, с. 11]. ” гру включена ≥ наука: так ¤к наука шукаЇ ≥стину, вона повинна лег≥тимувати своњ правила гри. ќск≥льки вона тримаЇ лег≥тимуючий дискурс щодо власного статусу, то називаЇ його ф≥лософ≥Їю. "Ќегативна функц≥¤ втрачаЇ своњ функтори: великого геро¤, велик≥ небезпеки, велик≥ кругосв≥тн≥ подорож≥, велику мету, ... розпил¤Їтьс¤ у хмарах мовних наративних, денотативних, дескриптивних та ≥нших частин, кожна з ¤ких несе у соб≥ прагматичну валентн≥сть" [5, с. 10-11]. —труктура мовноњ гри, за ∆.-‘. Ћ≥отаром, визначаЇтьс¤ сп≥вв≥дношенн¤м денотативних (констатуючих), перформативних ≥ прескриптивних висловлювань. ƒенотативне висловлюванн¤ щось констатуЇ, перформативне Ї виконанн¤м певноњ д≥њ, прескриптивне приписуЇ д≥њ отримувачев≥ ≥нформац≥њ у в≥дпов≥дност≥ до владних повноважень њњ в≥дправника. ћовна гра лег≥тимна (виправдана) в силу ¤вного протиборства (агон≥стики) гравц≥в. Ћюди у ¤кост≥ "атом≥в" сусп≥льства розташован≥ на перетин≥ прагматичних, тобто життЇво важливих дл¤ них зв'¤зк≥в.  омун≥кац≥¤ передбачаЇ ≥гри, њх ставки, агон≥стику, згоду (консенсус), ¤ка пост≥йно руйнуЇтьс¤ ≥ переходить у незгоду (дисконсенсус).

∆.-‘. Ћ≥отар вважаЇ, що сучасну науку недоц≥льно вважати царством виключно денотативних висловлювань, позбавлених прагматичност≥. Ќав≥ть обговоренн¤ денотативних висловлювань потребуЇ дотриманн¤ певних правил, а вони прескриптивн≥ ≥ реал≥зуютьс¤ у боротьб≥ думок, наукових шк≥л, отже, зд≥йснюютьс¤ у форм≥ паралог≥ки. Ќаукова прагматика Ї одним з елемент≥в соц≥альноњ. ¬ умовах постмодерну основоположне значенн¤ набуваЇ п≥знанн¤ мовних ≥гор ¤к таких ≥ р≥шенн¤ вз¤ти на себе в≥дпов≥дальн≥сть за њх результати, найважлив≥шим з ¤ких стане результат, що виправдаЇ застосуванн¤ цих правил. ÷е може бути означене ¤к визначальний зм≥ст постмодерн≥стськоњ етики.

‘ранцузька професор л≥нгв≥стики та сем≥олог≥њ ёл≥¤  ристЇва висуваЇ ≥дею множинност≥ мов, новоњ пол≥рац≥ональност≥, ≥деалом ¤коњ вважаЇ китайську кал≥граф≥ю. —пециф≥ка њњ методолог≥чного п≥дходу пол¤гаЇ у сполученн≥ структурал≥стськоњ "гри з≥ знаками" та психоанал≥тичноњ "гри проти знак≥в" (абсолютна роль л≥тератури) [3, с. 40].

ћножинн≥сть мовних ≥гор маЇ певн≥ правила, ц¤ гра Ї р≥зновидом ≥нтелектуальноњ д≥¤льност≥ людини, позбавленоњ пр¤моњ практичноњ доц≥льност≥. ¬она надаЇ ≥ндив≥ду можлив≥сть самореал≥зац≥њ, що виходить за рамки його актуальних соц≥альних ролей.
√ра, на думку я. Ѕ≥лика, постаЇ еп≥стемолог≥чним ≥нструментом, що дозвол¤Ї людин≥ сприймати ≥стину. ќстанн¤ постаЇ фактично сконструйованою у процес≥ гри. Ќа найвищому р≥вн≥ п≥знанн¤ (естетичному) особист≥сть виходить за своњ меж≥, сприймаючи св≥т через гру, що зн≥маЇ в соб≥ протилежн≥сть м≥ж рац≥ональним ≥ чуттЇвим. ѕрезумпц≥¤ ≥стини трансформуЇтьс¤ у контекст≥ "постмодерн≥стськоњ чутливост≥" у презумпц≥ю "≥гор ≥стини": предметом ≥стини стають "≥гри ≥стини сам≥ по соб≥", "≥гри ≥стини у зв'¤зку з в≥дношенн¤ми влади" та "≥гри ≥стини у ставленн≥ ≥ндив≥да до себе". ≤стина - це моб≥льна арм≥¤ метафор, займенник≥в й антропоморф≥зм≥в. ≤стина - це ≥люз≥њ. –еальн≥сть, модельована постмодерн≥змом, програмово конституюЇтьс¤, за ∆. Ѕодр≥й¤ром, по той б≥к ≥стинного та хибного, б≥к екв≥валентного, рац≥ональних в≥дм≥нностей. «а словами ∆. Ѕодр≥й¤ра, н≥що б≥льше не в≥дображаЇтьс¤ у своЇму ≥стинному вигл¤д≥ н≥ у дзеркал≥, н≥ у провалл≥, що ¤вл¤Ї собою роздвоЇнн¤ св≥домост≥ до безконечност≥. Ћог≥ка "в≥русного розс≥юванн¤" мереж уже не Ї лог≥кою ц≥нност≥ чи р≥вноц≥нност≥. ЌемаЇ б≥льше революц≥њ, Ї лише безперервне обертанн¤, закручен≥сть сп≥ралей ц≥нностей. ќдночасно "≥снуЇ (...) в≥ддален≥сть ус≥х систем в≥д центру, внутр≥шн≥й метастаз та лихоманливе прагненн¤ до самоотруЇнн¤ примушують системи вийти за власн≥ меж≥, перевершити внутр≥шню лог≥ку, проте не у тавтолог≥чному розум≥нн≥, а у зростанн≥ могутност≥ та фантастичному зб≥льшенн≥ потенц≥алу, що приховуЇ у соб≥ њх загибель" [2, c. 9].

„ергова тотал≥тарна система намагаЇтьс¤ приборкати свободу гри, формуютьс¤ жорстк≥ форми метаф≥зики - розум≥нн¤ бутт¤ через про¤вленн¤, присутн≥сть. ≤де¤ присутност≥ на¤вна в ус≥х основних категор≥¤х Ївропейськоњ метаф≥зики: сутн≥сть, ≥снуванн¤, субстанц≥¤, суб'Їкт, трансцендентальн≥сть, св≥дом≥сть, Ѕог, людина. ѕроте щоразу ви¤вл¤Їтьс¤, що запропонована с≥тка категор≥й не описуЇ сутн≥сть процес≥в, тод≥ настаЇ перекодуванн¤ пон¤ть та вступаЇ динам≥ка гри.

‘ункц≥Їю гри виступаЇ њњ зм≥ст, що заперечуЇ "ф≥лософський тотал≥таризм"; ≥гровий прост≥р безмежний. ѕостмодерн≥зм приходить до висновку, що нин≥шн¤ система функц≥онуЇ по-≥ншому: канон в≥дсутн≥й, принцип доповнюваност≥ проголошуЇ р≥вн≥сть розб≥жностей, пров≥дним принципом Ї ≥рон≥чний колаж. «м≥ст виникаЇ у в≥дм≥нност≥, прагненн≥ до порозум≥нн¤, сприйн¤тт≥ ≥ поваз≥ до ≤ншого ¤к ≤накшого. √ра у простор≥ постмодерн≥стськоњ етики спри¤Ї зн¤ттю позиц≥њ центризму (его-, рац≥о-, телео-), а, отже, формуванню в≥дкритост≥ ≥ терпимост≥.

1. Ѕ≥лик я.ћ. ≤гровий феномен у культур≥: јвтореф. ... д-ра ф≥лос. наук: 09.00.04 / ’арк≥в. нац. ун-т ≥м. ¬. араб≥на. - ’арк≥в, 1999. - 26 с.
2. Ѕодрий¤р ∆. ѕрозрачность «ла: —б. эссе / ѕер с фр. - ћ.: ƒобросвет, 2000. - 258 с.
3. Ѕойко Ќ.¬.  ол≥з≥њ естетики постмодерн≥зму. ѕостмодерн≥стське трактуванн¤ катарсичноњ функц≥њ мистецтва // ¬≥сник „ерн≥г≥вського ƒѕ” ≥м. “.Ўевченка: ‘≥лософськ≥ науки. - 2002. - є 14. - —. 38 - 42.
4. Ѕойченко ћ.≤. √ра ¤к проблема соц≥альноњ ф≥лософ≥њ: јвтореф. ... к-та ф≥лос. наук: 09.00.03 /  ињв. ун-т ≥м. “.Ўевченка. -  ., 1997. - 24 с.
5. Ћиотар ∆.-‘. —осто¤ние постмодерна / ѕер. с фр. - »н-т экспериментальной социологии. - ћ.: —ѕб.: јлетей¤, 1998. - 160 с.
6. Ётика: Ёнциклопедический словарь. / ѕод ред. –.√. јпрес¤на и ј.ј. √усейнова. - ћ.: √ардарики, 2001. - 671 с.
7. ‘≥лософ≥¤ гри: …. √ойз≥нга, ‘.Ќ≥цше та ≥нш≥ // ‘≥лософська ≥ cоц≥олог≥чна думка. - 1994. - є 5 - 6. - —. 209 - 220.
8. ‘≥лософ≥¤ гри: класичний ≥ посткласичний етапи // ¬≥сник  Ќ”. —ер.: ‘≥лософ≥¤. ѕол≥толог≥¤. - ¬ип. 24. -  ., 1995. - —. 94 - 117.

O.B. Radchenko
CREATIV POTENTIAL OF PLAYING ELEMENTS IN ETHICS OF THE POSTMODERNISM
The article is dedicated to study in postmodernism ethics of specifics of the play as adogmatics of the way of existence of the person. The playing elements promote shaping the latest space to morals on the grounds of openness, tolerances, pluralism. This conditions the transformations of the moral consciousness society and individual according to with whole culturale by change to contemporaneity.
Key words: postmodernism ethics, game, nihilism, pluralism, toleration.
—татт¤ подана до друку у "¬≥сник ѕрикарпатського ун≥верситету. ‘≥лософськ≥ ≥ психолог≥чн≥ науки". - ¬ип. . - ≤вано-‘ранк≥вськ: ѕлай, 2006.

	г. »вано-‘ранковск, √руппа исследовани¤ основ изначальной традиции "ћезоге¤", ”краина

Ќайти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU яндексе