стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
¬заЇмини ел≥ти ≥ маси на етап≥ нац≥отворенн¤: украњнський
≥стор≥ософський досв≥д к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ ст.
¬заЇмини ел≥ти ≥ маси належать до найважлив≥ших сфер сп≥лкуванн¤
у середовищ≥ етно-соц≥альноњ сп≥льноти, ефективн≥сть ¤ких багато
в чому визначаЇ њњ характер та ≥сторичну долю. ≤ це природньо,
адже ≥снуванн¤ будь-¤кого орган≥зованого великого людського об'Їднанн¤
можливе лише за умов на¤вност≥ цих двох соц≥альних компонент≥в
≥ њх взаЇмод≥њ на основ≥ розпод≥лу функц≥й ≥ спри¤нн¤ виконанню
кожним своЇњ соц≥альноњ рол≥: оформленн¤ ≥дейних п≥дстав та забезпеченн¤
структурноњ саморегул¤ц≥њ сусп≥льства ел≥тою ≥ творенн¤ його матер≥ального
п≥дгрунт¤ виробничими верствами.
‘≥лософська спадщина людства м≥стить багато ≥дей щодо укладанн¤
взаЇмин м≥ж ел≥тою ≥ масами. «апропонован≥ концепц≥њ характеру
≥ механ≥зм≥в ц≥Їњ комун≥кац≥њ залежали в≥д розум≥нн¤ мислител¤ми
спр¤муванн¤ ≥сторичного процесу та його суб'Їкта, усв≥домленн¤
завдань конкретноњ соц≥альноњ сп≥льноти на певному етап≥ њњ розвитку
≥ т≥Їњ рол≥, ¤ку повинна в≥д≥гравати ел≥та в њх вир≥шенн≥, а також
трактуванн¤ ними самого пон¤тт¤ ел≥ти або його в≥дпов≥дник≥в.
¬исновки, до ¤ких приходили автори у своњх теор≥¤х, нер≥дко залежали
≥ в≥д њхнього особистого входженн¤ до середовища певноњ сусп≥льноњ
групи ≥, ¤к насл≥док, б≥льшого чи меншого упередженн¤ до ≥нших
соц≥альних верств або груп-конкурент≥в. ¬≥дпов≥дно до прийн¤тих
св≥тогл¤дних засад, найб≥льш придатним дл¤ проводу вважавс¤ певний
тип ел≥ти з≥ своњми ≥деалами ≥ прагненн¤м поширити њх на весь
соц≥ум, пропагувались характер д≥¤льност≥ (орган≥зуючий, необмежений
масами, або ж, навпаки, п≥дпор¤дкований хот≥нн¤м народних низ≥в)
та необх≥дн≥ дл¤ њњ зд≥йсненн¤ ¤кост≥ ц≥Їњ активноњ меншост≥.
ѕроте ≥сторична еволюц≥¤ ел≥т неодм≥нно зм≥нюЇ њњ взаЇмини з
масами, а значить ц¤ проблема весь час потребуЇ винайденн¤ нових,
конкретно-≥сторичних р≥шень. —аме тому вона ≥ надал≥ залишатиметьс¤
актуальним об'Їктом вивченн¤ ф≥лософських наук.
¬≥дсутн≥сть ¤к≥сноњ активноњ меншост≥ ≥ ефективноњ комун≥кативноњ
системи взаЇмин народу з≥ своњм проводом дал≥ залишаЇтьс¤ одн≥Їю
з ознак нашоњ сп≥льноти, значно упов≥льнюючи ходу њњ нац≥онально-в≥дроджувального
процесу. ѕозбутись ц≥Їњ "хрон≥чноњ пол≥тичноњ хвороби"
украњнству повинн≥ допомогти не т≥льки вивченн¤ сучасного св≥тового
досв≥ду з подальшим перенесенн¤м його ≥дей на власне нац≥ональне
т≥ло, але насамперед пошук "панацењ" у власному минулому,
що м≥стить не т≥льки симптоми ≥ про¤ви цього ¤вища, але й л≥ки.
ћаю на уваз≥, зокрема, ≥стор≥ософський досв≥д к≥нц¤ ’≤’ - перших
дес¤тил≥ть ’’ стол≥тт¤, коли дол¤ украњнського народу ¤к соц≥ального
≥ндив≥да залежала в≥д його здатност≥ оформити свою власну ел≥ту
≥ њх сп≥льного бажанн¤ та вм≥нн¤ об'Їднати зусилл¤ на шл¤ху нац≥онального
становленн¤. ƒ≥¤льн≥сть пров≥дних верств пер≥оду у закладенн≥
п≥дмурк≥в украњнськоњ ≥дењ ≥ держави, њхн≥ ≥дейн≥ помилки ≥ здобутки,
в≥дображен≥ зокрема у створених њхн≥ми представниками ≥стор≥ософських
концепц≥¤х, становл¤ть безц≥нну спадщину, знехтувати ¤кою не маЇмо
права.
як≥ ж р≥шенн¤ проблеми взаЇмин активноњ меншост≥ ≥ пасивноњ б≥льшост≥
пропонувала украњнська ф≥лософська думка того часу?
як вже згадувалось, характер взаЇмин ел≥ти з народом визначаЇтьс¤
впровадженн¤м у комун≥кативне середовище соц≥уму одн≥Їњ з двох
тактик: адаптац≥њ проводу до стих≥йноњ народноњ св≥домост≥, що
означатиме будуванн¤ його програми д≥¤льност≥ навколо буденних
соц≥альних проблем, або ж реал≥зац≥¤ державницькоњ концепц≥њ з
њњ непорушним моральним авторитетом правл¤чих к≥л, ≥деали ¤ких
стають чинним дл¤ кожного члена сп≥льноти.
Ќа теренах ”крањни к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥тт¤ вироблено
≥дейн≥ засади обох тип≥в побудови в≥дносин "ел≥та-маса",
хоча другий концептуально оформивс¤ б≥льше п≥д к≥нець пер≥оду,
залишившись практично не впровадженим у житт¤.
ѕричиною цього було повне дом≥нуванн¤ першоњ, "народницькоњ"
концепц≥њ, ¤ка оформилась ще в перш≥й половин≥ ’≤’ стол≥тт¤ шл¤хом
синтезу пануючих у ™вроп≥ (≥ в≥дпов≥дно на територ≥њ двох ≥мпер≥й,
м≥ж ¤кими було розчленовано украњнський народ) романтичних в≥¤нь
з ≥деалами соц≥ал≥зму (у народницькому вар≥ант≥) ≥ панслав≥зму.
÷≥ ≥дењ спр¤мували зм≥ст ≥дейних розробок украњнських ≥нтелектуал≥в,
визначивши мету ≥ тактику б≥льшост≥ пол≥тичних теч≥й нац≥онального
руху аж до його повноњ поразки у 1920 роц≥, ≥ зазнали прот¤гом
пер≥оду пор≥вн¤но незначноњ видозм≥ни форми ≥ акцент≥в.
“е, що у своњй б≥льшост≥ украњнська ≥нтел≥генц≥¤ вийшла ≥з середовища
простого народу ≥ продовжувала пост≥йно перебувати в його оточенн≥,
зумовило формуванн¤ њњ св≥тогл¤дних позиц≥й на основ≥ на¤вних
в масов≥й св≥домост≥ ц≥нностей. ¬она продовжувала вважати народн≥
маси "Їдиним героЇм ≥стор≥њ" [1, —.13], а тому ≥нтереси
виробничих верств поставила в центр ≥нтерес≥в сусп≥льних. ѕост≥йно
наголошуючи на "демократичному" характер≥ украњнськоњ
народност≥, оск≥льки "≥сторичн≥ умови звели њњ нац≥ональний
склад майже виключно до демосу, до того ж головним чином демосу
сел¤нського, землеробського" [2, —.142], народолюбива ≥нтел≥генц≥¤
його потреби поклала в основу своЇњ практичноњ д≥¤льност≥, намагалас¤
в мас≥ вт≥лити своњ демократичн≥ програми та ≥деали.
—в≥дом≥сть украњнського ≥нтел≥гента того часу була захоплена
маревом соц≥ал≥стичного ≥деалу, що полонив його у¤ву перспективою
дос¤гненн¤ щасливого ≥ справедливого житт¤ у св≥т≥. ќдержимий
в≥рою в своЇ покликанн¤ ≥ право ширити передов≥ ≥дењ людськост≥
серед "в≥дданого п≥д його оп≥ку" народу, в≥н своњм завданн¤м
проголосив "зробити наших сел¤н людьми, сьв≥домими своњх
людських ≥ национальних прав, ≥ зд≥бними не лише вз¤ти колись
у сво≥ руки управу нашою крањною, але й повести Ї≥ гарно, в≥дпов≥дно
до всесв≥тного поступу" [3, —.69]. јле цю "народну управу",
¤ка б забезпечила кожн≥й особ≥ волю, можна було встановити т≥льки
шл¤хом знищенн¤ державних ≥нституц≥й, ¤к≥, за глибоким переконанн¤м
народника, обмежують д≥њ та стих≥йн≥ хот≥нн¤ мас. “ому ≥нтел≥генц≥¤,
¤ка ≥ так природою свого св≥тогл¤ду прив'¤зана до наднац≥ональноњ
Їдност≥ ≥нтелектуал≥в [4, —.115], з ус≥Їю категоричн≥стю, характерною
дл¤ спов≥дник≥в "соц≥ал≥стичноњ в≥ри", без хитань проголосила
свою впевнен≥сть в тому, що т≥льки "сам народ украњнський
мусить впор¤дкувати свою долю, ¤к йому потр≥бно, скинувши з себе
ус¤ке панство й державство" [5, —.285], адже "тепер
вже люди переросли державн≥ сп≥лки й пр¤мують ≥ волею, й неволею
до ¤кихось ≥нших" [5, —.293]. ƒержавна пол≥тична влада була
визнана "конечним злом", що формуЇ у принцип≥ пасивну
масу, перешкоджаючи њй "запровадити лад громадський, в≥дпов≥дний
своњм жаданн¤м, своњм ≥деалам р≥вноправности ≥ автоном≥њ".
ј оск≥лька громаду завжди ц≥кавить лиш те, "аби захован≥
були њњ громадськ≥ економ≥чн≥ интереси" [1, —.12], то "сам≥
т≥ верстви верхн≥, ц≥лий той устр≥й державний були народн≥й мас≥
з багатьох погл¤д≥в противн≥" [1, —.10]. ѕ≥днесенн¤ ≥нтересу
трудового народу до найвищого закону вс¤коњ громадськоњ орган≥зац≥њ
означало перекладанн¤ в≥дпов≥дальност≥ у конфл≥ктах народу ≥ влади
на останню, ≥ визнанн¤ за масами права "обрахуватис¤ з нею"
у випадку, "коли в держав≥ сьому народов≥ не добре"
[цит. за: 6, —.89].
ѕ≥д≥гр≥ванн¤ стих≥йних, таких близьких украњнському народов≥
анарх≥чних порив≥в, в≥дмова аристократичн≥й (шл¤хетськ≥й) ел≥т≥
у прав≥ в≥д≥гравати активну роль у житт≥ свого соц≥уму, заклик
"не те що противитис¤ тому, щоби у нас поставали нов≥ руськ≥
стани, а й не давати, щоби й тепер≥шн≥ руськ≥ вищ≥ верстви, тепер≥шн¤
руська ≥нтел≥генц≥¤ в≥дд≥лювалас¤ в≥д простонарод¤" [7, —.584]
не походили виключно ≥з бажанн¤ реал≥зувати ≥дею "безначальства".
¬ цьому про¤вилось прагненн¤ новоњ ≥нтелектуальноњ ел≥ти остаточно
вир≥шити боротьбу за вплив серед украњнського люду на свою користь,
зм≥цнити себе перед заз≥ханн¤м на цю роль чужих ел≥т. « ц≥Їю метою
украњнська ≥нтел≥генц≥¤ намагалас¤ об'Їднатись ≥дейно навколо
м≥с≥њ "служ≥нн¤" народу.
‘ормула "служ≥нн¤" простому народу, складалас¤ ≥з завдань
його просв≥ти та "здобутт¤ ≥ створенн¤ дл¤ нього умов культурного
≥ пол≥тичного ≥снуванн¤, при ¤ких в≥н перестав би бути пасивним
≥ безучасним спогл¤дачем того що в≥дбуваЇтьс¤" [8, —.V],
тобто передбачала зд≥йснити поштовх маси до њњ перетворенн¤ на
св≥дому пол≥тичну силу. ÷им свою соц≥альну роль ≥нтелектуальна
ел≥та ≥ обмежувала. ѕ≥сл¤ виконанн¤ ц≥Їњ функц≥њ вона повинна
була "злитис¤ з народом", не допустивши перетворитись
сам≥й на пров≥дну правл¤чу верству, адже це б в≥дразу означало,
за т≥Їю ж народницькою концепц≥Їю, перех≥д на позиц≥ю "ворога
трудових верств".
ѕроте, ¤к в≥домо, ≥дейн≥ побудови не завжди мають здатн≥сть практично
вт≥литись у своЇму первинному, "≥деальному" задум≥,
а надто за таких непростих умов, в ¤ких перебувало украњнство
на етап≥ нац≥онального становленн¤. ≤нтел≥генц≥¤, сама соц≥альна
природа ¤коњ вимагала функц≥онуванн¤ в систем≥ соц≥альних ≥нституц≥й,
могла в≥дмовитись в≥д ≥дењ своЇњ держави, але це зовс≥м не означало
можлив≥сть об≥йтись без нењ ц≥лком, а тим паче зламати вже ≥снуючу
чужу. “ому на практиц≥ вих≥д з непростоњ ситуац≥њ вибору м≥ж бажанн¤м
зберегти самобутн≥сть свого народу, власну духовну спор≥днен≥сть
з ним, з одного боку, ≥ необх≥дн≥стю функц≥онуванн¤ в систем≥
≥снуючого чужого соц≥ального орган≥зму, п≥дсиленою фактом культурноњ
залежност≥ в≥д нього - з ≥ншого, вбачавс¤ украњнськ≥й ≥нтел≥генц≥њ
у прийн¤тт≥ ≥дењ ‘едерац≥њ ¤к найкращого гаранту автономного ≥снуванн¤
украњнськоњ нац≥ональност≥ ≥ прийн¤тт≥ на себе рол≥ посередника
м≥ж своњм народом ≥ –ос≥йською державою аж до моменту њњ перетворенн¤
на "в≥льну сп≥лку" р≥зних народностей.
ќднак пост≥йн≥ заклики украњнських ≥нтелектуал≥в з боку б≥льш
св≥домоњ серед них частини до прац≥ на р≥дн≥м нац≥ональн≥м грунт≥,
≥ одночасно сумне визнанн¤ того, що "нема може народу, де-б
≥нтелњгенци¤ його була в таких неприродних стосунках до нього",
оск≥льки "потоки ≥нтелњгенцињ течуть в р≥жн≥ мор¤, доповн¤ють
здеб≥льшого чуж≥ води, лишаючи ”крањну без ус¤кого духовного напою"
[9, —.83], ставали св≥дченн¤м в≥дданн¤ њњ переваги "служ≥нню"
держав≥, нехай ≥ чуж≥й, над "служ≥нн¤м" своЇму народу.
” веденн≥ боротьби за "здобутт¤ соб≥ ≥нтел≥генц≥њ",
"поверненн¤ нац≥њ њњ мозку" [10, —.22] украњнство в
ц≥лому зазнавало поразки.
ѕроте ≥сторичний момент неухильно ставив перед украњнською народн≥стю
завданн¤, ¤кщо вона т≥льки бажала зберегти себе окремим соц≥альним
≥ндив≥дом, перетворитись з "величезноњ етн≥чноњ маси"
на "украњнську нац≥ю, суц≥льний культурний орган≥зм, зд≥бний
до самост≥йного культурного й пол≥тичного житт¤, в≥дпорний на
асим≥л¤ц≥йну роботу ≥нших нац≥й, в≥дки б вона не йшла, та при
т≥м податний на присвоюванн¤ соб≥ в ¤кнайширш≥й м≥р≥ ≥ в ¤кнайшвидш≥м
темп≥ загальнолюдських культурних здобутк≥в" [11, —.404].
Ќепридатн≥сть ≥нертних мас самост≥йно зд≥йснити це переродженн¤
змусила б≥льш далекогл¤дних мислител≥в (≤.‘ранко, Ћес¤ ”крањнка)
дещо перегл¤нути взаЇмини народу з≥ своЇю ел≥тою, зм≥нити його
в≥дношенн¤ до своњх пров≥дник≥в. ѕросв≥тницька функц≥¤ ≥нтел≥гента
еволюц≥онуЇ у соц≥альну роль "творц¤" нац≥њ, ¤кий, в≥дчуваючи
нац≥ональний ≥деал ≥ в≥р¤чи в нього, будучи щирим у вс≥х своњх
переконанн¤х ≥ д≥¤х, покликаний згуртувати ≥ повести за собою
народ. ƒолаючи неп≥ддатн≥сть "юрби", незм≥нно дотримуючись
свого морального вибору на користь народу, готовий "гинуть
на шл¤ху" маси до кращого житт¤, такий "герой"
чинить акт самопожертви ≥дењ ≥ саме своЇю смертю, ¤ка, за спостереженн¤м
ќ.«абужко, виконуЇ функц≥ю пас≥онарного поштовху, в≥н виконуЇ
свою м≥с≥ю - з "маси" викристал≥зовуЇтьс¤ "народ-творець"
[12, —.106].
¬изнанн¤ народницькою концепц≥Їю принаймн≥ повноц≥нноњ рол≥ ≥нтел≥генц≥њ
у житт≥ народу стало пом≥тним етапом у розвитку погл¤д≥в њњ виразник≥в
на взаЇмини ел≥ти ≥ маси. ќднак це в≥дбулось лише п≥сл¤ усв≥домленн¤
частиною пров≥дних мислител≥в власноњ нац≥њ ¤к ц≥нност≥. Ќа жаль,
висловлена позиц≥¤ не стала дом≥нуючою у народницько-демократичному
табор≥, ≥ бути потр≥бним народов≥ дл¤ б≥льшост≥ його представник≥в
≥ надал≥ означало задов≥льн¤ти насамперед його соц≥альн≥ (а не
нац≥ональн≥) запити. “обто ел≥та дал≥ повинна була ≥ти "до
мас", прислухаючись до њх хот≥нь.
¬с¤ ≥люзорн≥сть народницькоњ концепц≥њ з њњ в≥рою у здатн≥сть
народу самоутвердитись ≥ без створенн¤ ефективного проводу про¤вилась
ще виразн≥ше з розвалом –ос≥йськоњ ≥мпер≥њ, коли, неспод≥вано
втративши роль посередника, соц≥ал≥стична ≥нтел≥генц≥¤ розгубилась,
побачивши крах своњх над≥й на створенн¤ "безначальницькоњ"
федеративноњ соц≥альноњ будови. Ќе сприйн¤вши вчасно украњнськоњ
державницькоњ ≥дењ, вона могла т≥льки спостер≥гати, ¤к б≥льшовики,
захопивши владу в –ос≥њ ≥ визнавши необх≥дн≥сть ≥снуванн¤ держави
на "перех≥дному до соц≥ал≥стичного сусп≥льства етап≥",
перетворились на "пролетарську ел≥ту", що кинула вс≥
зусилл¤ на поширенн¤ ("в ≥м'¤ побудови держави роб≥тник≥в
≥ сел¤н") своЇњ диктатури на всьому простор≥ знищеноњ ≥мпер≥њ.
ѕророче застереженн¤ ≤.‘ранка про те, що "все, що йде поза
рами нац≥њ, се або фарисейство людей, що ≥нтернац≥ональними ≥деалами
рад≥ би прикрити своњ змаганн¤ до пануванн¤ одноњ нац≥њ над другою,
або хоробливий сентиментал≥зм фантаст≥в, що рад≥ би широкими "вселюдськими"
фразами покрити своЇ духовне в≥дчуженн¤ в≥д р≥дноњ нац≥њ"
[13, —.284] виправдалось ≥ в оц≥нц≥ рос≥йських "демократичних"
соц≥ал≥ст≥в з б≥льшовиками, ≥ щодо б≥льшост≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ,
серед ¤коњ "державницьке про¤сн≥нн¤" в≥дбулос¤ надто
п≥зно, а в глибоке переконанн¤ так ≥ не оформилось н≥коли (пригадаймо
хоча б незм≥нну в≥рн≥сть соц≥ал≥стичним ≥деалам ћ.√рушевського
≥ ¬.¬инниченка).
¬ такий спос≥б народницька концепц≥¤, ¤ка в≥рила в можлив≥сть
орган≥зац≥њ соц≥альноњ сп≥льноти самими лиш ≥нстинктами анон≥мноњ
народноњ маси, без участ≥ пров≥дних верств, показала свою обмежен≥сть.
як дов≥в г≥ркий украњнський досв≥д, ≥нтел≥генц≥¤, що в≥дмовилась
в≥д ≥дењ держави та знехтувала ≥сторичною вимогою оформити повноц≥нний
пол≥тичний пров≥д, змогла виконати культурно-просв≥тню функц≥ю,
але далеко не нац≥онально-орган≥зуючу.
ќкр≥м народницькоњ ≥деолог≥њ ще напередодн≥ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни,
а особливо п≥сл¤ поразки украњнства у своњх змаганн¤х 1917-1920рок≥в
в ”крањн≥ розвивавс¤ державницький напр¤м, представлений насамперед
творч≥стю ¬.Ћипинського. ” своњй концепц≥њ взаЇмин ел≥ти ≥ народних
мас в≥н поставив протилежний народницькому акцент.
¬.Ћипинський наголосив на нездатност≥ народу здобути соб≥ краще
житт¤ без ≥снуванн¤ в нього нац≥ональноњ ≥дењ ≥ прагненн¤ створити
власну державу. Ѕез них украњнська етнограф≥чна маса н≥коли не
зможе "ожити" ≥ перетворитись на повноц≥нну нац≥ю, адже
т≥льки держава в≥д≥граЇ творчу роль в орган≥зац≥њ, керуванн≥ та
захист≥ сусп≥льства.
¬ будь-¤к≥й сп≥льнот≥ ≥снують ел≥та ≥ народн≥ маси, але, за словами
¬.Ћипинського, "пров≥д в перетворюванню вс¤кого такого пасивного,
хоч ≥ в≥дм≥нного в≥д инших, але часто нац≥онально несв≥домого
колЇктиву, в орган≥зовану, св≥дому себе нац≥ю ≥ пров≥д в творенню
все нових орган≥зацийних форм громадського житт¤ вже усв≥домленоњ
нац≥њ - виконуЇ скр≥зь ≥ завжди певна активна менш≥сть, ¤ка, завд¤ки
своњй матер≥¤льн≥й ≥ моральн≥й сил≥, висовуЇтьс¤ на чоло нац≥њ
≥ творить оц≥ динам≥чн≥ - матер≥¤льн≥ ≥ духов≥ - громадськ≥ вартости,
що пот≥м переймаютьс¤ ≥ присвоюютьс¤ ц≥лою пасивною б≥льшостю
нац≥њ, об'Їднуючи њњ весь час в один суц≥льний, св≥домий себе
нац≥ональний орган≥зм" [14, —.185-186]. ÷ей закон орган≥зац≥њ
будь-¤коњ сп≥льноти особливо необх≥дно усв≥домити украњнству,
¤ке "по природ≥ своњй Їсть рухом верх≥в.., воно Їсть рухом
аристократичним: хот≥нн¤м пров≥дноњ верстви, а не народн≥х мас"
[15, —.XXIV]. Ќе зважаючи на те, що саме народ складаЇ основу
будь-¤коњ сп≥льноти, йому належить њњ майбутнЇ, все ж це стих≥¤
дезорган≥зуюча, а тому "бунти низ≥в можуть валити держави,
але з них ще н≥ одна нова держава в св≥т≥ не повстала" [15,
—.XVI]. “ому кожний, хто опираЇ украњнську справу на народну масу,
ризикуЇ занепастити њњ ≥ себе. ўоб орган≥зувати "хаотичну
≥ прим≥тивну стих≥ю" народу недостатньо "ум≥нн¤ керувати
≥снуючими вже ≥нстинктами ≥ хот≥нн¤ми" маси, за цю справу
повинн≥ вз¤тись "люди, що пос≥дають сп≥льн≥ риси й сп≥льн≥
≥ррац≥ональн≥ хот≥нн¤ з масою, але в≥др≥жн¤ютьс¤ в≥д нењ б≥льшою
активн≥стю, б≥льшою жадобою влади та, що за цим ≥де - б≥льшою
зд≥бн≥стю до боротьби, ризику ≥ самопосв¤ти" [16, —.271],
тобто г≥дн≥ виконувати роль проводу.
—початку ¬.Ћипинський був глибоко переконаний, що м≥сце пров≥дноњ
верстви могла б зайн¤ти украњнська шл¤хта. “ому в≥н гостро критикував
народницьку ≥нтел≥генц≥ю за те, що вона з притаманною соц≥ал≥стам
нетерпим≥стю, а головне внасл≥док небажанн¤ н≥ з ким д≥лити св≥й
вплив на народ, заперечувала можлив≥сть участ≥ родовоњ аристократ≥њ
в житт≥ ”крањни, по¤снюючи це "зрадою украњнського панства".
÷им, а також в≥дмовою будувати власну державу вона остаточно штовхала
шл¤хту "до ворожих табор≥в", адже шл¤хтич, за природою
"державник", не маючи своЇњ, був змушений служити чуж≥й
держав≥-"сюзерену". ” його душ≥, за глибоким переконанн¤м
¬.Ћипинського, завжди велась непроста боротьба м≥ж шл¤хетською
культурою ≥ державними традиц≥¤ми ѕольщ≥, з одного боку, ≥ рег≥ональними
≥нтересами й сентиментом до р≥дноњ ”крањни - з ≥ншого. ј тому,
сам за походженн¤м шл¤хтич, ¬.Ћипинський кинув ус≥ сили, щоб переконати
спольщену украњнську шл¤хту навернутись до свого народу, збагативши
його розумово ≥ матер≥ально, ч≥тко проголосивши њњ нове кредо:
"не хочемо бути чужими дл¤ цього народу, вродженими братами
¤кого ми Ї.., будемо сп≥льно працювати з цим нашим братом над
в≥дродженн¤м зб≥дованоњ ≥ занедбаноњ нашоњ в≥тчизни, без ненавист≥
до будь-кого, але не у ¤рм≥ чужих форм" [17, —.53].
ќднак з часом усв≥домивши, що украњнське громад¤нство "шл¤хетського
руху не розум≥Ї", та ≥ сам в≥н практично втрачений дл¤ украњнства,
¬.Ћипинський ще наполеглив≥ше почав аргументувати необх≥дн≥сть
створенн¤ новоњ аристократ≥њ з числа "найсильн≥щих, найздатн≥щих
≥ найб≥льше авторитетних в своњх класах", ¤ка н≥защо не в≥ддасть
т¤жку справу управл≥нн¤ ”крањною чужинц¤м [15, —.’’’VI-XXXVII].
¬ такий спос≥б класократ≥¤ мала б забезпечити народу, ¤кий "н≥коли
сам не править", правл≥нн¤ найкраще дл¤ нього, "коли
енерг≥¤ ≥ активн≥сть вийшовших з його лона нових пров≥дник≥в здержуЇтьс¤
в≥рностю, честю, розумом ≥ орган≥зацийним досв≥дом пров≥дник≥в
старих"[15, —.’I]. ѕарт≥йна боротьба за гегемон≥ю ≥ право
пол≥тичних сил перебудувати по-своЇму все нац≥ональне житт¤ н≥коли
б не ставила п≥д сумн≥в ≥снуванн¤ останнього, а украњнський народ
м≥г би в≥д парт≥њ вимагати, "щоб вона задл¤ своњх парт≥йних
чи класових ≥нтерес≥в не поступалась н≥ на крок принципом в≥льного
≥снуванн¤ нац≥њ ≥ щоб силу свою кожна украњнська парт≥¤ черпала
з внутр≥шн≥х сил свого народу, а не з "сторонн≥х протекц≥й"
[18, —.264]. —аме так розум≥в ¬.Ћипинський шл¤х до "громад¤нського"
миру в ”крањн≥, ¤кий, на його думку, не можуть забезпечити н≥
демократична, н≥ охлократична держави.
ласократичний державний устр≥й мав перевагу дл¤ украњнц≥в ≥
тому, що "т≥льки в сп≥льн≥м зусилл≥, т≥льки в сп≥впрац≥ ≥
в сп≥льн≥м п≥дчас ц≥Їњ прац≥ на себе впливанню, пани ≥ народ на
”крањн≥ зможуть позбутись своњх хиб": маса отримаЇ в≥д свого
проводу "досв≥д, ¤дро дисципл≥ни ≥ орган≥зац≥њ", а взам≥н
под≥литьс¤ з ним "розмахом молодецьким ≥ своЇю буйною силою"
[15, —.’I,XXX≤II].
ѕод≥лена сусп≥льн≥сть на виразно здиференц≥йован≥ класи - об'Їднан≥
внутр≥шньо матер≥альною працею та однаковою псих≥кою, ¤ка кор≥нитьс¤
в ≥сторичн≥й традиц≥њ, а м≥ж собою Їдиною, сп≥льною дл¤ вс≥х груп
державницькою ≥деЇю, - на думку ¬.Ћипинського, повинн≥ гуртуватис¤
навколо родового √етьмана, символа нац≥њ ≥ гаранта Їдност≥ ≥ благополучч¤
вс≥х громад¤н в правов≥й держав≥.
ѕрихильник "орган≥чност≥" нац≥њ, ¬. Ћипинський розум≥в
њњ ¤к "вс≥х мешканц≥в даноњ «емл≥ ≥ вс≥х громад¤н даноњ ƒержави"
[15, —.’III], а тому патр≥отизмом вважав "любов до своЇњ
земл≥, до своЇњ Ѕатьк≥вщини ≥ до вс≥х, без вињмку, њњ мешканц≥в"
[14, —.375]. —аме в цьому пол¤гала його ≥де¤ територ≥ал≥зму, ¤ка
лежала в основ≥ його концепц≥њ нац≥њ, опертоњ на державу.
Ќа жаль, ми не можемо повноц≥нно пор≥вн¤ти "народницьку"
≥ "державницьку" концепц≥њ взаЇмин ел≥ти ≥ народу за
насл≥дками њх впровадженн¤ в сусп≥льну практику (¤к ми це спробували
зробити за њх зм≥стом) по т≥й причин≥, що друга з них - ¤кщо не
рахувати короткочасного "монарх≥чного" пер≥оду в украњнському
державобудуванн≥ за √етьманату 1918р., п≥д час ¤кого устр≥й був
однаково далекий в≥д запропонованоњ ¬.Ћипинським "класократ≥њ",
- так н≥коли ≥ не було впроваджено у житт¤. ѕроте приклади становленн¤
нац≥й на основ≥ держави ≥ в результат≥ самов≥дданоњ прац≥ њх проводу,
¤ких достатньо наводить у своњх прац¤х автор концепц≥њ, та й ≥снуванн¤
сучасних держав, орган≥зованих за под≥бним до класократ≥њ принципом,
переконують нас, що пов≥рити все-таки у "життЇв≥сть"
ц≥Їњ концепц≥њ п≥дстави Ї.
ј тому, звернувшись до власного, хоч ≥ не легкою ц≥ною здобутого
досв≥ду, можемо ще раз задуматись над ≥снуючими сьогодн≥ взаЇминами
м≥ж украњнським пол≥тичним проводом ≥ украњнським народом, адже
цей фактор дл¤ обох стор≥н виступаЇ доленосним. Ќавр¤д чи колись
вдастьс¤ наш≥й нац≥њ отримати правл¤чу ел≥ту справд≥ "найкращих"
- дл¤ цього народу необх≥дно було б навчитись "правильно
вибирати", а кандидатам у його представники щиро йому в цьому
допомагати ≥ "бути г≥дними" високого вибору , - проте
неодм≥нно вдалос¤ б наблизитись до цього, коли б кожен украњнець,
не зважаючи на своЇ м≥сце у соц≥ум≥, однаково мав у своњм серц≥
”крањну, а украњнська ел≥та зм≥нила св≥й "спос≥б думан¤ пасивний
"фатал≥стичний" - мовл¤в, ”крањна сама зробитьс¤"
на "спос≥б думан¤ активний, динам≥чний: що ≥ ¤к ми, ”крањнц≥,
повинн≥ робити, щоб була, щоб зд≥йснилась ”крањна" [15, C.XLIII].
1. √рушевський ћ. ¬ступний виклад з давньоњ ≥сторињ –уси,
виголошений у Ћьв≥вському ун≥верситет≥ 30 вересн¤ 1894р. // ћихайло
√рушевський ≥ «ах≥дна ”крањна: ƒопов≥д≥ й пов≥домленн¤ науковоњ
конференц≥њ (м. Ћьв≥в, 26-28 жовтн¤ 1994р.). - Ћьв≥в: —в≥т, 1995.
- —.5-14.
2. √рушевск≥й ћ. Ќац≥ональные моменты въ аграрномъ вопросе //
√рушевск≥й ћ. ќсвобожден≥е –осс≥и и украинск≥й вопросъ: —татьи
и заметки. - —.-ѕетербургъ: ќбщественна¤ ѕольза, 1907. - —.141-145.
3. ѕавлик ћ. ¬≥дпов≥дь ёвил¤та // "ёв≥лей 30-л≥тньоњ д≥¤льност≥
ћихайла ѕавлика", (1874 - 1904). - Ћьв≥в: « друкарн≥ народовоњ
(ћанецьких), 1905. - —.68-78.
4. –озумний ћ. ”крањнська ≥де¤ на тл≥ цив≥л≥зац≥њ. - ињв: Ћиб≥дь,
2001. - 288с.
5. ƒрагоманов ћ. "ѕереднЇ слово" [до "√ромади"
1878р.] // ¬ибране: "... м≥й задум зложити очерк ≥стор≥њ
цив≥л≥зац≥њ на ”крањн≥". - ињв: Ћиб≥дь, 1991. - —. 276-326.
6. ¬инар Ћ. ћихайло √рушевський: ≥сторик ≥ буд≥вничий нац≥њ. —татт≥
≥ матер≥¤ли. - ињв: ‘ундац≥¤ ≥мен≥ ќ.ќльжича, 1995. - 302с.
7. ѕавлик ћ. Ќа чий млин вода? // “вори. - ињв: ƒержл≥твидав,
1959. -—. 573-585.
8. √рушевск≥й ћ. ѕредислов≥е // √рушевск≥й ћ. ќсвобожден≥е –осс≥и
и украинск≥й вопросъ: —татьи и заметки. - —.-ѕетербургъ: ќбщественна¤
ѕольза, 1907. - —. III-VIII.
9. «≥нк≥вський “. ћолода ”крањна, њњ становище ≥ шл¤х // ѕисанн¤
“рохима «≥нк≥вського / «редагував ¬асиль «айченко. - Ћьв≥в: друкарн¤
Ќ“Ў, 1896. - н.2. - —. 81-119.
10. Ћес¤ ”крањнка. "Ќе так т≥њ вороги, ¤к добр≥њ люди"
// «≥бранн¤ твор≥в: ” 12 томах. - ињв: Ќаукова думка, 1977. -
“.8.: Ћ≥тературно-критичн≥ та публ≥цистичн≥ статт≥. - —.19-25.
11. ‘ранко ≤. ќдвертий лист до галицькоњ украњнськоњ молодеж≥
// «≥бранн¤ твор≥в: ” 50 т. - ињв: Ќаукова думка, 1986. - “.45:
‘≥лософськ≥ прац≥. - —. 401-409.
12. «абужко ќ.—. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ ≥дењ та Ївропейський контекст:
‘ранк≥вський пер≥од. - ињв: Ќаукова думка, 1992. - 117с.
13. ‘ранко ≤. ѕоза межами можливого // «≥бранн¤ твор≥в: ” 50 т.
- ињв: Ќаукова думка, 1986. - “.45: ‘≥лософськ≥ прац≥. - —. 276-284.
14. Ћипинський ¬. Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в: ѕро ≥дею ≥ орган≥зац≥ю
украњнського монарх≥зму. ѕисан≥ 1919-1926р. - Ќю-…орк: Ѕулава,
¬идавнича орпорац≥¤, 1954. - 470с.
15. Ћипинський ¬. ¬ступне слово до читач≥в з ворожих табор≥в //
Ћипинський ¬. Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в: ѕро ≥дею ≥ орган≥зац≥ю
украњнського монарх≥зму. ѕисан≥ 1919-1926р. - Ќю-…орк: Ѕулава,
¬идавнича орпорац≥¤, 1954. - XLVIIIс.
16. Ћипинський ¬. ”н≥версал≥зм у хл≥боробськ≥й ≥деолог≥њ (Ћист
до проф. яворського) // ¬'¤чеслав Ћипинський. —туд≥њ. - ињв -
‘≥ладельф≥¤: [б/в], 1994. - “.1: ¬'¤чеслав Ћипинський: ≥сторико-пол≥толог≥чна
спадщина ≥ сучасна ”крањна. - —. 267-275.
17. Lipinski W. Szlachta na Ukrainie. - Cz.I: Udzial jej w zyciv
narodu ukrainskiego na tle jego dziejow. - Krakow: Sklad Glowny
w ksiegarni Leona Idzikowskiego w Kijowie, 1909. - 88s.
18. Ћипинський ¬. Ќарис програми ”крањнськоњ демократичноњ хл≥боробськоњ
парт≥њ // ¬'¤чеслав Ћипинський. —туд≥њ. - ињв - ‘≥ладельф≥¤:
[б/в], 1994. - “.1: ¬'¤чеслав Ћипинський: ≥сторико-пол≥толог≥чна
спадщина ≥ сучасна ”крањна. - —. 253-266.
¬ дан≥й статт≥, з метою досл≥дити типи взаЇмин ел≥ти ≥ маси
на етап≥ нац≥онального становленн¤, автор звертаЇтьс¤ до украњнського
досв≥ду к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ ст. –озгл¤даютьс¤ дв≥ ф≥лософськ≥
концепц≥њ пер≥оду ("народницька" ≥ "державницька"),
¤к≥ визначали головним суб'Їктом даного процесу одну з двох соц≥альних
груп. ќбгрунтовуЇтьс¤ висновок про те, що в≥д обраного типу побудови
взаЇмин в соц≥альн≥й сп≥льнот≥ в значн≥й м≥р≥ залежить њњ характер
та ≥сторична дол¤.
¬ предлагаемой вниманию статье, с целью исследовать типы взаимоотношений
элиты и массы на этапе национального становлени¤, автор обращаетс¤
к украинскому опыту конца ’≤’ - первой четверти ’’ века. –ассматриваютс¤
две главные философские концепции, определ¤ющие главным субъектом
этого процесса ту или другую социальную группу. ƒелаетс¤ вывод
о том, что складывающийс¤ тип взаимоотношений внутри общества
в значительной степени определ¤ет его характер и историческую
судьбу.
In present article with the aim to examine the types of relations
between the elite and the mass at the stage of national formation
the author addresses to the Ukrainian information from the end
of the 19th to the first guarter of the 20th century. Two philosophical
conceptions are regarded. They determined the main subject of
the present process one of the two social groups. The conclusion
is made about that from the celected type of construction of relations
in social unity depends the character and historical future.
ѕодано за: ѕ¤тк≥вський –.ќ. ¬заЇмини ел≥ти ≥ маси на етап≥
нац≥отворенн¤: украњнський ≥стор≥ософський досв≥д к≥нц¤ XIX -
першоњ чверт≥ XX ст. // Ќаука. –ел≥г≥¤. —усп≥льство. - 2003. -
є3. - —. 150-156.
