стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
—уб'Їкт пол≥тичного бутт¤: формуванн¤ мети д≥¤льност≥ та феномен
сакрал≥зац≥њ
Ћюдина, названа ще јристотелем "≥стотою пол≥тичною",
розгл¤даЇ сферу пол≥тики ¤к необх≥дне ≥ одне з найважлив≥ших середовищ
свого бутт¤. —аме тут задовольн¤ютьс¤ њњ суттЇв≥ потреби: доланн¤
в≥дчуженост≥ у переживанн≥ Їдност≥ ≥з соц≥умом, самореал≥зац≥¤
через сусп≥льно-пол≥тичну д≥¤льн≥сть, налагодженн¤ комун≥кац≥йного
д≥алогу ≥з близьким та в≥ддаленим оточенн¤м тощо.
Ќе випадково д≥юч≥ особи ≥ соц≥альн≥ групи, що прагнуть реал≥зувати
т≥ чи ≥нш≥ ≥нтереси у сфер≥ пол≥тики, завжди знаход¤тьс¤ у центр≥
уваги будь-¤кого соц≥уму. « њхн≥ми усп≥хами чи невдачами громад¤ни
часто пов'¤зують своЇ майбутнЇ.
—уб'Їкт пол≥тичного житт¤, вибираючи ≥ формуючи напр¤м власноњ
д≥њ, необх≥дно звертаЇтьс¤ до проблеми мети д≥¤льност≥. ”св≥домлено
чи неусв≥домлено останн¤ набуваЇ привабливоњ, а часом ≥деал≥зованоњ
форми, об≥ц¤Ї задоволенн¤ най≥стотн≥ших потреб людини та соц≥уму
≥ нав≥ть сакрал≥зуЇтьс¤ .
ѕон¤тт¤ сакрального напрочуд невловиме, ¤кесь наче зав≥домо метаф≥зичне,
а в позитив≥стських системах вигл¤даЇ ≥ зовс≥м беззм≥стовно. ћ≥ж
тим, воно аж н≥¤к не накладаЇтьс¤ на терм≥н "рел≥г≥йний"
у загальноприйн¤тому його розум≥нн≥. ћожна спробувати осмислити
його через концепц≥ю "≥деалу", суть ¤кого саме ≥ пол¤гаЇ
у формуванн≥ мети д≥¤льност≥ суб'Їкта аж до фактичного њњ зд≥йсненн¤.
¬раховуючи велику частку умовност≥ та схематичност≥, можна сказати,
що "сакральне" через свою "≥деальн≥сть" безпосередньо
пов'¤зане ≥з пон¤тт¤м јбсолюту. "—акральне-јбсолют"
маЇ два базов≥ трактуванн¤. Ќайб≥льш ¤скраво ви¤вл¤ютьс¤ вони
в суперечц≥ √егель-‘ойЇрбах. —уть даного протисто¤нн¤ в розум≥нн≥
јбсолюту (≥ сакрального) ¤к об'Їктивного чи суб'Їктивного феномену.
якщо в √егел≥вському вар≥ант≥ (а можна вивести цю традиц≥ю ще
в≥д ѕлатона починаючи) јбсолют ≥снуЇ об'Їктивно, це своЇр≥дна
матриц¤, ¤ку сл≥д п≥знавати або ¤ка самоп≥знаЇтьс¤, саморозкриваЇтьс¤
через людину ≥ сусп≥льство, то в другому випадку јбсолют - це
сформований людиною еталон ≥з власних найкращих морально-етичних
¤костей.
Ќе вдаючись в суть архискладноњ суперечки, њњ матер≥ал≥стично-≥деал≥стичних
кол≥з≥й, можна, однак, константувати, що в процес≥ розвитку сусп≥льство
пост≥йно опираЇтьс¤ на сакрал≥зовану матрицю, ¤ка, безв≥дносно
до њњ походженн¤ (тут, власне, дуже до реч≥ знамените ¬ольтер≥вське:
¤кби Ѕога не було, його сл≥д би було вигадати), в≥д≥граЇ суттЇву
нормативно-спр¤мовуючу функц≥ю, формуючи насамперед ц≥нн≥сну ≥Їрарх≥ю
сусп≥льного та ≥ндив≥дуального ≥деалу, а через нього впливаЇ на
мету д≥¤льност≥, саму д≥¤льн≥сть, а значить - на реальну д≥йсн≥сть.
Ќаче основне положенн¤ ф≥хтеанського "науковченн¤",
сакральне визначаЇ ц≥нн≥сну ≥Їрарх≥ю етичноњ системи, а зв≥дси
- ц≥нн≥сн≥ пр≥оритети особистост≥ та сусп≥льства. „асткова чи
повна сакрал≥зац≥¤ пронизуЇ численн≥ аспекти людського св≥тогл¤ду,
таким чином безпосередньо впливаючи на р≥зн≥ сфери життЇд≥¤льност≥.
ћета д≥¤льност≥ так чи ≥накше стосуЇтьс¤ становленн¤ ≥деального
сусп≥льства, а останнЇ безпосередньо пов'¤зане ≥з реал≥зац≥Їю
≥дењ справедливост≥, пошуком ≤стини чи јбсолюту. —акрал≥зац≥¤
мети д≥¤льност≥ маЇ тенденц≥ю екстрапол¤ц≥њ на суб'Їкт д≥¤льност≥.
—формований ≥деал, будучи метою д≥¤льност≥, водночас, саме в зв'¤зку
≥з своЇю "≥деальн≥стю", стаЇ потойб≥чно-недос¤жним,
метаф≥зичним. «ате суб'Їкт, що рухаЇтьс¤ в напр¤мку до ≤ƒ≈јЋ”,
перебираЇ на себе всю його приваблив≥сть ≥ сакрал≥зуЇтьс¤.
¬плив феномену сакрального на сусп≥льство в пол≥тичн≥й сфер≥
достатньо ¤скраво ≥люструЇтьс¤ на приклад≥ монарх≥й. —акрал≥зац≥¤
≥нституту монарх≥њ - ¤вище загальносв≥тове, надзвичайно поширене
на певному етап≥ розвитку держави. «агальнов≥домим Ї твердженн¤,
що ≥мператор япон≥њ - син сонц¤ (на нього до 1945 року простим
смертним нав≥ть дивитис¤ було заборонено: не можна ж дивитис¤
на сонце); представники китайськоњ династ≥њ Ўан, вважали, що вони
- сини ≥ внуки "¬ерховного ≥мператора", ¤кий, по сут≥,
тотожний "Ќебу".
ќбожествленн¤ римських ≥мператор≥в - факт, що набив оскомину
ще на шк≥льн≥й лав≥. ѕ≥зн≥ш≥ Ївропейськ≥ монарх≥њ також сакрал≥зуютьс¤,
нер≥дко за допомогою церкви. ¬лада монарха "в≥д Ѕога",
"встановлена Ѕогом", "осв¤чена Ѕогом" тощо.
¬важалос¤, що монархи правл¤ть завд¤ки Ѕож≥й благодат≥, що даруЇтьс¤
њм при помазанн≥ та коронац≥њ , а влада њхн¤ походить в≥д Ѕога.
“ака сакрал≥зац≥¤ не окремоњ владноњ особистост≥, а самого ≥нституту
монарх≥њ, не може бути випадкова. ћарксистська парадигма, що грунтуЇтьс¤
на р≥вн≥ розвитку продуктивних сил та ≥нтересах експлуататорських
клас≥в, хоч ≥ маЇ певне п≥дгрунт¤, та все ж однобока ≥ не по¤снюЇ
феноменальност≥ цього ¤вища - його пост≥йного самов≥дтворенн¤
≥ повсюдного поширенн¤ (сучасн≥ держави ≥з президентським правл≥нн¤м
в даному випадку також можуть розгл¤датис¤ ¤к форма неспадковоњ,
виборноњ монарх≥њ).
“ака пост≥йн≥сть ≥ типов≥сть ситуац≥њ мимовол≥ нагадуЇ ёнг≥анське
трактуванн¤ архетип≥в: там, де ми зустр≥чаЇмос¤ ≥з регул¤рною
повторюван≥стю "розум≥нн¤" чи д≥¤нн¤, ми "маЇмо
справу з архетипом, незалежно в≥д того, п≥знаЇтьс¤ його м≥фолог≥чний
характер чи н≥" .
јрхетип≥чна функц≥¤ монарх≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ в тому, що сусп≥льство
уособлюЇ себе в правителев≥, переживаючи в такий спос≥б на¤вно-предметноњ
аналог≥њ власну ц≥л≥сн≥сть, монол≥тн≥сть ≥ одностайн≥сть.
ћонарх - живе вт≥ленн¤ сусп≥льства. ѕ≥д таким кутом зору фраза
французького корол¤ Ћюдов≥ка ’IV: "ƒержава - це я",
- не пусте хизуванн¤, а констатац≥¤ факту, факту специф≥чного
опри¤вленн¤ сусп≥льного п≥дсв≥домого в конкретн≥й особ≥. «в≥дси
сл≥дуЇ парадоксальний висновок: монарх ≥снуЇ, бо в≥н потр≥бен
сусп≥льству.
¬≥домо, що переважно люд¤м б≥льш притаманне предметне, а не анал≥тично-абстрактне
мисленн¤. —ентенц≥¤ на зразок: ћи вс≥ живемо в одному сусп≥льств≥
≥ повинн≥ враховувати ≥нтереси один одного, - мертва. “ерм≥ни
"сусп≥льство" ≥ нав≥ть "ми" (реальне "ми"
обмежене ф≥зичною сп≥впричетн≥стю) - беземоц≥йно абстрактн≥, тобто
порожн≥ ≥ беззм≥стовн≥. ¬одночас "наш король" - це конкретизований
символ, що переживаЇтьс¤. ожен зд≥йснюЇ двосторонню проекц≥ю:
себе на "корол¤" ≥ "корол¤" на себе. ¬с≥ злети
≥ поразки монарха сприймаютьс¤ ¤к особист≥.
—кладн≥сть житт¤ в минул≥ ≥сторичн≥ епохи (часто це нав≥ть звичайн≥
проблеми ф≥зичного виживанн¤), зумовлювала обмежен≥сть особи у
зд≥йсненн≥ пол≥тичноњ д≥¤льност≥. —ередньостатистична людина в
силу ц≥лоњ низки ≥сторичних причин - насамперед браку комун≥кац≥йних
зв'¤зк≥в, ≥нформац≥њ та ф≥зичних важел≥в, не могла бути повноц≥нним
суб'Їктом ≥сторично-пол≥тичного житт¤. “аким суб'Їктом виступав
монарх та певна частина його найближчого оточенн¤. Ќедаремно давн¤
≥стор≥¤ - це, загалом, ≥стор≥¤ правл¤чих род≥в.
"∆итт¤ за цар¤" - кр≥м в≥рноп≥дданського "раболЇпи¤"
маЇ ще один ≥стотний компонент - це захист ≥стинного суб'Їкта
пол≥тичноњ д≥¤льност≥, тотожного на р≥вн≥ колективного несв≥домого
самому "рабу-п≥дданому", тобто така форма повед≥нки
Ї, по-сут≥, р≥зновидом самозахисту. «а .ёнгом псих≥ка кожноњ
людини м≥стить суттЇвий компонент колективного несв≥домого, б≥льше
того, дл¤ значноњ частини людей особистий життЇвий шл¤х пол¤гаЇ
в ≥дентиф≥кац≥њ з колективною душею. ѕ≥д таким кутом зору п≥дданий
на психолог≥чному р≥вн≥ ототожнюЇ себе з монархом - вт≥ленн¤м
колективноњ душ≥, ≥ , з одного боку його д≥¤льн≥сть максимально
спри¤тиме процв≥танню монарха, а з ≥ншого - його психолог≥чний
комфорт безпосередньо пов'¤заний ≥з усп≥хами "найвищого правител¤".
≤з зростанн¤м можливостей д≥Їздатност≥ дл¤ окремого громад¤нина,
зм≥нюЇтьс¤ суб'Їкт пол≥тичноњ д≥¤льност≥ - йогофункц≥њ все б≥льше
передаютьс¤ колективному суб'Їкту - народу. —аме в цей пер≥од
≥де формуванн¤ сусп≥льств уже не за монарх≥чним, але за етн≥чним
принципом. “обто архетип етн≥чноњ Їдност≥ в≥дмовл¤Їтьс¤ в≥д формальноњ
постат≥ монарха ≥ намагаЇтьс¤ "самовизначитись", самореал≥зуватись
власне ¤к колективне ц≥ле. Ѕез сумн≥ву, на цьому етап≥ безпосередньо
використовуЇтьс¤ "школа" абсолютистськоњ монарх≥њ, тобто
архетип≥чне пережитт¤ "одност≥" через правител¤ уже
заф≥ксовано, може, нав≥ть "зарефлектовано", зведено
до р≥вн¤ рефлексу, стереотипноњ в≥дпов≥д≥ на основн≥ запитанн¤
житт¤. ≤накше кажучи, сусп≥льство уже може дозволити соб≥ жити
без монарха.
ƒоки монарх≥¤ виконувала роль опри¤вненоњ матриц≥ сусп≥льного
ц≥лого, вона була сакрал≥зована. ѕри переход≥ ц≥Їњ функц≥њ на
пон¤тт¤ "народ", монарх≥¤ втрачаЇ компонент сакрал≥зованого
табуюванн¤. ѕад≥нн¤ монарх≥й на Ївропейському континент≥ п≥дготувала
ретельна ≥ довготривала робота по десакрал≥з≥ц≥њ ≥нституту монарх≥њ.
¬лада монарха вже не "встановлена Ѕогом", а сформована
людьми через "сусп≥льний догов≥р" з метою забезпечити
соб≥ мир, самозахист та збереженн¤ майна. Ќе визнаЇтьс¤ ≥ право
монарха через природну "старш≥сть" (право батька, старшого
брата ≥ т. ≥н.)
ƒ.Ћокк засуджуЇ "приватне волод≥нн¤ јдамом та батьк≥вське
право" , аналог≥чну позиц≥ю формуЇ “.√оббс . ≤, хоча найкращим
вир≥шенн¤м питанн¤ спадковост≥, з метою уникненн¤ хаосу ≥ "в≥йни
вс≥х проти вс≥х", ≥ надал≥ нер≥дко визнаЇтьс¤ вол¤ монарха
, проте у випадку д≥й корол¤ всупереч "укладеному договору"
(заз≥ханн¤ на власн≥сть народу чи нездатн≥сть п≥дтримувати мир
≥ Їдн≥сть) або при завершенн≥ часу повноважень, народ може виступити
"суддею, верховним правителем", ¤кий маЇ право вир≥шувати
долю ≥снуючоњ влади аж до створенн¤ нових њњ форм.
ѕеренесенн¤ функц≥њ суб'Їкта пол≥тичноњ д≥¤льност≥ в≥д "монарха"
до "народу" в≥дпов≥дно зм≥нюЇ напр¤м сакрал≥зац≥њ. ¬се
б≥льше сакрал≥зуЇтьс¤ "народ". ћожна заф≥ксувати к≥лька
основних модиф≥кац≥й цього терм≥ну, найсуттЇв≥шими з ¤ких Ї три:
комун≥стична (марксистська), нац≥ональна та л≥беральна. омун≥стична
парадигма трактуЇ ≥ сакрал≥зуЇ народ ¤к експлуатовану, "покривджену"
верству чи пролетар≥ат; нац≥ональна в≥ддаЇ перевагу етн≥чно-культурницькому
компоненту, духовно-ментальн≥й ≥дентиф≥кац≥њ; л≥беральна в "народ≥"
бачить насамперед окрему людину, ф≥зично-матер≥альну недоторканну
сутн≥сть.
’арактерною властив≥стю "сакрального" Ї феномен "непереступу".
—акрал≥зовану ≥дею, предмет, д≥ю чи особу не можна "переступити",
вона табуйована наст≥льки, що значною м≥рою визначаЇ специф≥ку
людськоњ св≥домост≥. Ќаприклад, сакрал≥зац≥¤ людського житт¤ формуЇ
запов≥дь "не убий", сакрал≥зац≥¤ шлюбу - неможлив≥сть
розлученн¤, сакрал≥зац≥¤ м≥сц¤ вимагаЇ в≥дпов≥дного ставленн¤
чи поводженн¤ на певн≥й територ≥њ тощо. —акрал≥зац≥¤ "народу"
в будь-¤ких ≥з трьох модиф≥кац≥й формуЇ в≥дпов≥дний компонент
непереступу.
—акрал≥зуючи пролетар≥ат ¤к найб≥льш революц≥йну верству трудового
народу ≥ головну руш≥йну силу розвитку матер≥ального виробництва
(останнЇ виступало базовим, ≥нтегральним та детерм≥нуючим фактором
сусп≥льного житт¤), марксизм ≥деал≥зував ≥ його д≥¤льн≥сно-пол≥тичну
функц≥ю, а саме: знищенн¤ кап≥тал≥стичноњ держави та встановленн¤
диктатури пролетар≥ату. ќстанн¤ проголошувалась Їдиноможливою
формою влади на шл¤ху до майбутнього безкласового устрою соц≥альноњ
справедливост≥, царства справжньоњ свободи, а не необх≥дност≥
.
лич "ѕролетар≥ вс≥х крањн, Їднайтес¤!" мав засв≥дчити
не лише актив≥зац≥ю роботи по орган≥зац≥њ потужноњ ≥нтернац≥ональноњ
≥сторичноњ сили, здатноњ, "втративши своњ ланцюги" "здобути
ввесь св≥т" , але й сформувати ментальну потребу само≥дентиф≥кац≥њ
≥з "прогресивним" класом роб≥тник≥в. ÷ей процес передбачав
приЇднанн¤ до ≥сторично-нев≥дворотного пролетарського поступу
або в≥дторгненн¤ за меж≥ новотвореного соц≥уму. Ѕ≥льше того, "неприЇднан≥"
силою всеоб≥ймаючоњ класовоњ лог≥ки опин¤лис¤ "по ≥нший б≥к
барикад", виштовхувались на задв≥рки сусп≥льного розвитку,
оголошувались ворогами ≥ були приречен≥ коли не на ф≥зичне, то
обов'¤зково на сусп≥льно-пол≥тичне та духовне знищенн¤.
’арактерним було в≥дношенн¤ марксизму до так званого середнього
прошарку, насамперед ≥нтел≥генц≥њ. ѓњ представник≥в, в залежност≥
в≥д зайн¤тих пол≥тичних позиц≥й ≥ спр¤муванн¤ д≥¤льност≥, було
под≥лено на "друз≥в народу"(трудову ≥нтел≥генц≥ю) та
його "ворог≥в" (буржуазну ≥нтел≥генц≥ю) ≥з в≥дпов≥дним
ставленн¤м до кожноњ групи.
ожен член сусп≥льства був змушений зд≥йснити доленосне самовизначенн¤
у дихотом≥чно протиставних дилемах: пролетар - буржуа, експлуатований
- експлуататор, марксист - ≥накомисл¤чий. ” цьому своЇр≥дному
"в≥рую - не в≥рую" середн¤ позиц≥¤ виключалась. ‘≥дењстично-в≥рувальний
тип мисленн¤ марксизму , незважаючи на його рац≥онально-позитив≥стичну
претенз≥йн≥сть, вказуЇ на те, що ≥ тут сакрал≥зац≥¤ соц≥ал≥зму
¤к вт≥леного "раю на земл≥" в≥д≥гравала основну д≥¤льн≥сно-формуючу
функц≥ю.
≈кстрапол¤ц≥¤ сакрального на суб'Їкт д≥¤льност≥ - пролетар≥ат
та комун≥стичну парт≥ю (передовий заг≥н пролетар≥ату) - законом≥рний
результат розвитку пол≥тичноњ св≥домост≥. ¬ ц≥й тенденц≥њ не було
б н≥чого незвичайного, ¤кби не р≥зко негативне ставленн¤ до "експлуататорських
клас≥в". ¬≥дбулась не просто десакрал≥зац≥¤, а повна негац≥¤
вищих верств сусп≥льства, вони не лише позбулись свого прив≥лейовано-престижного
статусу, а оголошен≥ антисакральними: стали вт≥ленн¤м сусп≥льного
зла, ¤ке законом≥рно п≥дл¤гаЇ знищенню. “ака св≥тогл¤дна парадигма
давала змогу проводити жорстку пол≥тику усуненн¤ не т≥льки експлуататор≥в,
а й будь-¤кого ≥накомисл¤чого аж до ф≥зичноњ л≥кв≥дац≥њ включно.
“аким чином стрибок у царство свободи ви¤вивс¤ черговою ф≥кц≥Їю.
—акрал≥зований пролетар усуваЇ, а, кажучи ≥накше, знищуЇ частину
сусп≥льства: причому найстрашн≥шим Ї те, що саме ц¤ д≥¤ сакрал≥зуЇтьс¤.
≤.‘ранко, зауваживши таку тенденц≥ю у сучасному йому марксизм≥,
назвав њњ "рел≥г≥Їю класовоњ ненавист≥".
ћонарх, ¤ку б жорстку пол≥тику визиску в≥н не проводив, опираЇтьс¤
на своњх п≥дданих, представл¤Ї њхн≥ ≥нтереси та виступаЇ суддею
м≥ж ними. ћонарх ≥ його п≥ддан≥ становл¤ть ќƒЌ≈ сусп≥льство, тод≥
¤к комун≥стична ≥деолог≥¤ творить л≥н≥ю ≤«√ќ…Ќќ—“≤ ≥ д≥лить сусп≥льство
на два табори, один з ¤ких "об'Їктивно"(!) приречений
на знищенн¤ . —аме така позиц≥¤ дала змогу сформувати в соц≥ал≥стичному
сусп≥льств≥ систему диктатури ≥ породила атмосферу тотального
страху.
ѕоз≥рно протилежною Ї позиц≥¤ л≥беральна, ¤ка основною репрезентативною
одиницею "народу" бачить людину ≥ проголошуЇ пр≥оритет
самоц≥нност≥ особи. Ћюдина, в≥льна по своњй природ≥, проголошуЇтьс¤
≥ пол≥тично незалежною, а тому н≥що не в змоз≥ накинути њй п≥длегл≥сть
будь-¤к≥й влад≥, примусово зробити членом будь-¤коњ сп≥льноти
без њњ згоди.
¬ласне народ(нац≥ональн≥сть) ≥ утворюЇтьс¤ лише внасл≥док добров≥льноњ
згоди групи людей, ¤ких, за твердженн¤м ƒ.-—. ћ≥лл¤, об'ЇднуЇ
почутт¤ симпат≥њ ≥, ¤к насл≥док, бажанн¤ поЇднати своњ д≥њ м≥ж
собою, п≥дпор¤дкуватись одн≥й влад≥, що сформована з-пом≥ж себе
. ќск≥льки будь-¤ка соц≥альна структура творитьс¤ з метою забезпечити
найкращ≥ умови житт¤ дл¤ своњх громад¤н, то головним завданн¤м
держави л≥берал≥зм проголошував необх≥дн≥сть забезпечити "найб≥льше
щаст¤ дл¤ найб≥льшоњ к≥лькост≥ людей"(≤.Ѕентам).
ѕринцип свободи особи у л≥берал≥зм≥ стаЇ своЇр≥дним об'Їктом
поклон≥нн¤. √асло "кожен - за себе, сам соб≥ пан" подаЇтьс¤
¤к вт≥ленн¤ найвищоњ справедливост≥, суть ¤коњ у забезпеченн≥
прав ≥ свобод громад¤н, створенн≥ дл¤ вс≥х умов "р≥вних можливостей"
у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤ . “акий "спонтанний пор¤док",
на переконанн¤ л≥берал≥в, спроможний забезпечити саморегул¤ц≥ю
сусп≥льного орган≥зму краще, н≥ж будь-¤к≥ державн≥ плани.
ƒержава ж виступаЇ насамперед гарантом пол≥тичноњ свободи особи
≥ не маЇ права втручатис¤ (зд≥йснювати "переступ") у
приватне житт¤ ≥ндив≥да . ¬она Ї лише засобом, ¤кий обер≥гаЇ людину
в≥д "негативноњ свободи", що може призвести до анарх≥њ
≥ неконтрольованоњ боротьби вс≥х проти вс≥х. якщо ж влада не спроможна
виконувати своњ функц≥њ, вона, зг≥дно "народного волеви¤вленн¤",
п≥дл¤гаЇ зам≥н≥. ” такий спос≥б з час≥в французькоњ та американськоњ
революц≥й проголошений л≥берал≥змом народний суверен≥тет зм≥нив
лег≥тимац≥ю влади "зверху" на узаконенн¤ њњ "знизу"
, в≥д ≥мен≥ народу.
¬≥дтод≥ кожен член соц≥уму може в≥дчувати себе не лише об'Їктом,
але й суб'Їктом пол≥тичноњ д≥¤льност≥, адже в≥д його вол≥ залежить
напр¤м спр¤муванн¤ зусиль ≥ нав≥ть дол¤ тих ос≥б ≥ груп, ¤к≥ знаход¤тьс¤
на вершин≥ пол≥тикуму.
” л≥беральному демократичному сусп≥льств≥ сакрал≥зуЇтьс¤ особа
¤к ≥Їрарх≥чно найвища, пр≥оритетна ц≥нн≥сть (загалом у будь-¤кому
сусп≥льств≥ сакрал≥зуЇтьс¤ лише незаперечна, "верховна"
частина системи ц≥нностей). —вобода особи (њњ автоном≥¤) розгл¤даЇтьс¤
¤к необх≥дна умова прогресу людства.
ѕриваблив≥сть л≥беральноњ парадигми сакрал≥зац≥њ особи, њњ наче
б то апр≥орна гуманн≥сть, часто приховуЇ не¤вно формовану, але
довол≥ суттЇву негативну тенденц≥ю "≥дол≥зац≥њ" людини.
≤з тези "Ћюдина - сакральна" та само≥дентиф≥кац≥њ "я
- людина" постаЇ фальшивий силог≥зм "я - —ј –јЋ№Ќ≈",
що породжуЇ не лише високоњ напруги егоцентризм, але й у протиставленн≥
"я - —ј –јЋ№Ќ≈" - "Ќ≈-¤ - не сакральне" зумовлюЇ
десакрал≥зац≥ю сусп≥льства ≥ нав≥ть всього св≥ту загалом.
ѕсевдосакрал≥зоване егоцентричне "я" потрапл¤Ї у пастку
власноњ мети д≥¤льност≥. Ѕудучи, ¤к сакральне, метою ≥ водночас
суб'Їктом, "я" самозамикаЇтьс¤. ƒ≥Ї лише воно ≥ лише
задл¤ себе, сусп≥льство, людство, природа перестають ≥снувати
в контекст≥ надособист≥сних ц≥нностей. ¬одночас десакрал≥зац≥¤
зовн≥шнього св≥ту робить не т≥льки д≥¤льн≥сть, а нав≥ть саме ≥снуванн¤
в ньому абсурдним. ќчевидно недаремно, починаючи в≥д Ўопенгауера,
депресивно-песим≥стична проблематика Ї сталою супутницею л≥беральних
≥деолог≥й.
—оц≥ал≥зм д≥лить сусп≥льство на дв≥ частини ≥ в≥дторгуЇ експлуататор≥в,
л≥н≥¤ в≥дторгненн¤ в л≥берал≥зм≥ прол¤гаЇ м≥ж кожною особист≥стю,
≥згойним стаЇ сусп≥льство стосовно особистост≥. «г≥дно теор≥њ
«.‘ройда "маса (в наш≥й ≥нтерпретац≥њ - сусп≥льство) - це
об'Їднанн¤ ≥ндив≥д≥в, ¤к≥ завели у своњ Ќад-я одну ≥ ту ж особу
≥ ¤к≥ на грунт≥ ц≥Їњ сп≥льност≥ ототожнюють своњ я" , водночас
Ќад-я виконуЇ функц≥ю ≥деалу ≥ ... пригн≥ченн¤ я . ≤накше кажучи,
л≥берал≥зм, сл≥дуючи "з≥рц≥ свободи", знищуЇ "пригн≥чувальну
функц≥ю Ќад-я", ≥ тим самим позбавл¤Ї людей ≥деалу, а одночасно
- ≥ самого сусп≥льства.
ѕодолати проблему л≥беральноњ само≥зол¤ц≥њ особи намагаЇтьс¤
нац≥онал≥зм через наданн¤ сакрального статусу надособист≥сн≥й
структур≥ (нац≥њ), в ¤к≥й одночасно реал≥зуЇтьс¤ особа: "ћи
не робимо з нац≥њ ≥дола, метаф≥зичного абсолюту, - писав Ў. ћоррас,
- а проте у певному сенс≥ бачимо в н≥й те, що древн≥ називали
богинею... ќдне слово, ≥де¤ нац≥њ ув≥нчуЇ вершину ≥Їрарх≥њ пол≥тичних
≥дей. ÷е потужна д≥йсн≥сть, найпотужн≥ша з ус≥х, оце й усе"
. ”таЇмничен≥сть, ≥ррац≥ональн≥сть функц≥онуванн¤ нац≥њ нер≥дко
по¤снювалась мислител¤ми закладеним у н≥й сам≥й особливого Ѕожого
закону, а сам народ вважавс¤ св¤щенним .
Ќац≥ю ≈.–енан трактував ¤к душу, духовний принцип, вт≥лений в
≥снуванн≥ духовноњ родини ос≥б, що волод≥ють сп≥льним минулим
≥ мають надал≥ бажанн¤ жити разом (сп≥льне майбутнЇ) Ќац≥¤ мислитьс¤
¤к моральна св≥дом≥сть в≥льних людей, зг≥дних на самозреченн¤
заради сп≥льноти. ƒж.ћацц≥н≥ образно пор≥внював њњ з фортецею
дл¤ своњх громад¤н: "Ќа вершин≥ њњ Ѕог, а народ р≥вноправних
в основ≥" . ¬≥р¤чи у в≥чне земне ≥снуванн¤ свого народу,
особа, ¤к правило, прагне ув≥ков≥чнити в ньому себе через насл≥дки
своЇњ д≥¤льност≥. “ому вона мусить бути готовою нав≥ть померти,
¤кщо це необх≥дно заради продовженн¤ житт¤ нац≥њ .
÷е суттЇва точка з≥ткненн¤ л≥берал≥зму ≥ нац≥онал≥зму. « позиц≥њ
л≥берал≥зму - смерть за нац≥ю антигуманна, це насл≥док п≥дкоренн¤
особи беззм≥стовн≥й нац≥онал≥стичн≥й ≥деолог≥њ. якщо ж розгл¤нути
дану проблему з позиц≥њ ототожненн¤ особи ≥з надособист≥сною духовною
сутн≥стю - нац≥Їю, то смерть за нац≥ю - це форма самозахисту особи,
коли жертвуванн¤ ф≥зичним ≥снуванн¤м - останн¤ спроба оброни власного
духовного ≥снуванн¤. "÷≥нн≥сть" збереженн¤ ф≥зичного
≥снуванн¤ ≥з одночасним н≥велюванн¤м духовних структур переконливо
показана „.јйтматовим у в≥дом≥й легенд≥ про манкурт≥в.
ѕоза р≥дною нац≥Їю особа не мислитьс¤, вона не може розраховувати
на повноц≥нне ≥снуванн¤: "Ќац≥¤ ¤вл¤Ї собою найб≥льше з ≥снуючих
громадських об'Їднань, потужне й самодостатнЇ. –озбийте його,
≥ ви оголите ≥ндив≥да. ¬≥н втратить усе - захист, п≥дтримку, допомогу"
. Ќайстрашн≥ше ж, що чекаЇ зрадника своЇњ нац≥њ - це нестерпн≥
докори власного сумл≥нн¤, ¤к≥ можна пор≥вн¤ти х≥ба що з муками
гр≥шника-в≥дступника .
Ќац≥¤ - це "≥ндив≥д Ћюдства", пров≥денц≥йно створений
заради виконанн¤ у св≥т≥ певноњ особливоњ м≥с≥њ. —аме в склад≥
цього "надособист≥сного" ≥ндив≥да людини може внести
свою лепту ≥ загальносв≥товий прогрес . Ќац≥ональна парадигма
голосно за¤вила про ≥снуванн¤, окр≥м права династ≥й, особливого
права нац≥й.
Ќац≥онал≥зм розгл¤даЇ нац≥ю через призму концепц≥њ орган≥цизму:
нац≥¤ - це ц≥л≥сне, непод≥льне сусп≥льство, об'Їднане на основ≥
≥ррац≥онального духовно-сакрального стержн¤. ƒл¤ прихильник≥в
рац≥онально-позитив≥стських погл¤д≥в м≥стична ≥постась об'Їднувального
нац≥онального принципу зам≥н¤Їтьс¤ ≥деЇю архетипу, сп≥льноњ ментальност≥,
культури тощо. јле завжди збер≥гаЇтьс¤ ор≥Їнтац≥¤ на феномен ц≥л≥сност≥
≥ духовноњ самоц≥нност≥ сусп≥льства.
ћетодолог≥чно така парадигма передбачаЇ р¤д суттЇвих ≥дей, що
мають вплив на формуванн¤ сусп≥льного ≥деалу.
ќрган≥зм≥чна ц≥л≥сн≥сть сусп≥льства законом≥рно вимагаЇ:
" Ќ≥велюванн¤ конфронтац≥йно-агресивних л≥н≥й протисто¤нн¤
в сусп≥льств≥ (в тому числ≥ класових);
" ‘ормуванн¤ потреби кооперац≥њ та сп≥впрац≥ м≥ж сусп≥льними
станами та ≥ндив≥дами;
" —при¤нн¤ особист≥сному становленню людини ¤к неповторноњ
гармон≥йноњ складовоњ сусп≥льства.
“аким чином нац≥онал≥стична парадигма долаЇ т≥ л≥н≥њ ≥згойност≥,
¤к≥ породжуЇ л≥беральна та комун≥стична традиц≥¤. јле сакрал≥зац≥¤
нац≥њ, так само, ¤к л≥беральна та комун≥стична сакрал≥зац≥¤, може
м≥стити компонент ≥згойност≥. ¬≥н буде формуватис¤ за межею сусп≥льства
- ксенофобне в≥дторгненн¤ ≥ншонац≥ональних структур. —аме така
тенденц≥¤ може спричинити перетворенн¤ нац≥онал≥стичноњ парадигми
в шов≥н≥стичну чи нав≥ть нацистську. ќсновою такого перетворенн¤
Ї не феномен нац≥онального, ¤к це часто намагаютьс¤ ствердити
, а намаганн¤ беззастережно вивищити власну нац≥ональну структуру.
—аме "вивищенн¤", а не нац≥ональний принцип Ї п≥дірунт¤м
будь-¤ких ≥мпер≥ал≥стичних тенденц≥й. «апереченн¤ ж нац≥онального
принципу насправд≥ тотожне н≥вел¤ц≥њ значноњ частини духовного
житт¤ ≥ндив≥да чи соц≥уму.
ѕ≥дсумовуючи, можна сказати, що встановленн¤ пол≥тичного ≥деалу,
сакрал≥зац≥¤ мети д≥¤льност≥ та екстрапол¤ц≥¤ "промен≥в сакральност≥"
на суб'Їкт пол≥тичного житт¤ соц≥уму - надзвичайно важливий сусп≥льний
процес. –озгл¤нут≥ вище основн≥ типи пол≥тичноњ сакрал≥зац≥њ п≥дкреслюють
важлив≥сть ¬—≤’ зазначених компонент≥в. —акрал≥зац≥¤ не може виникати
"випадково" чи "безп≥дставно", вона лише ви¤вл¤Ї
суттЇву потребу ≥ значим≥сть сакрал≥зованих об'Їкт≥в.
Ќа основ≥ анал≥зу форм сакрал≥зац≥њ можна формувати сучасну мету
д≥¤льност≥ та ≥деал сусп≥льства, ¤кий дасть змогу врахувати помилки
попередн≥х епох, та л≥кв≥дуЇ ≥деолог≥чну беззм≥стовн≥сть споживацько-≥нфантильного
способу ≥снуванн¤.
ѕодано за: ƒичковська √.ќ., ѕ¤тк≥вський –.ќ. ‘ормуванн¤ мети
д≥¤льност≥ та феномен сакрал≥зац≥њ // —оц≥альна психолог≥¤. -
2005. - є 2 (10) - —. 83-93.
