стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
–оль ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льному житт≥: украњнськ≥ ф≥лософськ≥
концепц≥њ к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥ XX стол≥ть
¬агому роль в ≥стор≥њ людськоњ цив≥л≥зац≥њ в≥д≥граЇ ≥нтел≥генц≥¤
- творець ≥нтелектуальних, духовних ц≥нностей будь-¤кого народу,
що виступаЇ своЇр≥дним посередником м≥ж своЇю сп≥льнотою й знанн¤ми
всього людства. Ѕез ≥нтел≥генц≥њ ¤к нос≥¤ певноњ системи ц≥нностей
≥ норм гуман≥стичного мисленн¤ не можливо в жодному реальному
соц≥ум≥ сформувати основи громад¤нського сусп≥льства, про ¤ке
так багато говор¤ть в ”крањн≥ сьогодн≥. ¬≥д ц≥Їњ соц≥альноњ групи
в значн≥й м≥р≥ залежить не лише духовний стан будь-¤коњ сп≥льноти,
але ≥ њњ стаб≥льн≥сть. ќсь чому ≥нтел≥генц≥¤ повинна завжди перебувати
в центр≥ досл≥джень ф≥лософських наук. Ќе останню роль в процес≥
п≥знанн¤ ц≥Їњ духовноњ ел≥ти в≥д≥граЇ вивченн¤ ≥ використанн¤
досв≥ду њњ осмисленн¤ украњнськими ф≥лософами минулого, зокрема
к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть.
ѕрот¤гом останн≥х рок≥в р¤д украњнських науковц≥в звертались
до питанн¤ рол≥ ≥нтел≥генц≥њ в сусп≥льному житт≥ ≥, зокрема, њњ
ф≥лософськоњ ≥нтерпретац≥њ. —воЇ досл≥дженн¤ присв¤тив вивченню
соц≥ального становища ≥ участ≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льно-пол≥тичному
рус≥ на рубеж≥ ’≤’-’’ стол≥ть √. ась¤нов [1], ф≥лософськи осмислювали
њњ нац≥отворчу функц≥ю ќ.«абужко [2] ≥ ћ.–озумний [3]. ќднак до
сформульованоњ у назв≥ даноњ статт≥ проблеми згадан≥ автори зверталис¤
лише дотично, у контекст≥ вир≥шенн¤ своњх основних досл≥дницьких
завдань.
ћета нашоњ публ≥кац≥њ - розкрити основн≥ концепц≥њ та оц≥нки
рол≥ ≥ м≥сц¤ ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льному розвитку, з'¤сувати динам≥ку
цих ≥дей, зумовлену епохальними зм≥нами у систем≥ ц≥нностей украњнського
соц≥уму ≥ його пров≥дних мислител≥в п≥д впливом складних ≥сторичних
под≥й к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть.
” певн≥ пер≥оди ≥нтел≥генц≥¤ в≥д≥граЇ у сусп≥льствах виключну
роль. ¬ –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ, а значить ≥ на територ≥њ ”крањни,
таке м≥сце вона пос≥даЇ прот¤гом ’V≤≤≤ - перших дес¤тил≥ть ’’
стол≥тт¤. «а умов деградуванн¤ або недорозвиненост≥ верств ≥ клас≥в,
¤к≥ могли б дати украњнству повноц≥нний пол≥тичний пров≥д, нечисленна
нац≥ональна ≥нтел≥генц≥¤ на рубеж≥ ’≤’-’’ стол≥ть нав≥ть повн≥стю
перебираЇ цю функц≥ю на себе. ƒо њњ числа, зокрема, входили ≥
найвизначн≥ш≥ мислител≥ пер≥оду, в ≥стор≥ософських ≥ сусп≥льно-пол≥тичних
погл¤дах ¤ких не могло таким чином не в≥добразитись питанн¤ м≥сц¤
≥ рол≥ ≥нтелектуальноњ верстви в ≥сторичному процес≥.
”крањнська ф≥лософська думка к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть
у погл¤дах на роль ≥ м≥сце ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льному розвитку
сформувала три менш-б≥льш ч≥тко виражен≥ п≥дходи. ÷е зумовлювалос¤
принциповою р≥зницею у ≥нтерпретац≥њ сусп≥льного бутт¤ людей,
його зм≥сту, сенсу ≥ спр¤мованост≥.
ѕерший з них, сформований на засадах народницького напр¤мку,
¤кий п≥зн≥ше склав основу погл¤д≥в л≥берально-соц≥ал≥стичноњ ≥нтел≥генц≥њ,
ц≥лком у дус≥ позитив≥зму законом≥рний прогрес людства ставив
у залежн≥сть в≥д безперервного розумового розвитку, дос¤гнутого
ним р≥вн¤ науки. ѕокликанн¤ спри¤ти вселюдському поступу ≥ природна,
культурна та моральна прив'¤зан≥сть до власноњ сп≥льноти законом≥рно
спр¤мовують зусилл¤ ≥нтел≥генц≥њ на реал≥зац≥ю об'Їмного завданн¤
- служити добробутов≥ ≥ просв≥т≥ свого народу, нести словом ≥
книгами передов≥ всесв≥тн≥ думки на його ірунт. ≤дейн≥ п≥дстави
д≥¤льност≥ ≥нтел≥гента ч≥тко окреслив ћ.ƒрагоманов своњм власним
кредо: "...космопол≥тизм в ≥де¤х ≥ ц≥л¤х, нац≥ональн≥сть
в грунт≥ ≥ формах культурноњ прац≥!" [4, с.466].
≤деологемою народницькоњ ≥нтел≥генц≥њ стало визнанн¤ народу (трудових
верств) вир≥шальною силою сусп≥льного розвитку, справжн≥м суб'Їктом
≥сторичного процесу, а тому незм≥нною вимогою до осв≥ченоњ верстви
ставилось, словами ћ.√рушевського, "...тримати руку на пульс≥
народного житт¤ ≥ йти в ритм його битт¤. ¬оно т≥льки нам закон,
йому ми мусимо коритись, його голосити вс≥м, без огл¤ду чи воно
буде њм приЇмне, чи н≥" [5, с.97].
ƒумка про те, що "не нар≥д дл¤ ≥нтел≥генц≥њ, а ≥нтел≥генц≥¤
дл¤ народу", ¤ку вперше серед украњнських мислител≥в висловив
ћ.ƒрагоманов, ставилась категоричним ≥мперативом. ÷¤ категоричн≥сть
вже у ћ.ѕавлика дл¤ ≥нтел≥генц≥њ, в≥д≥рваноњ в≥д свого народного
ірунту, звучить страшним вироком, ¤кий повн≥стю н≥велюЇ њњ будь-¤ку
функц≥ональну придатн≥сть ≥ ц≥нн≥сть ¤к соц≥альноњ групи: "...не
мати найменшоњ думки помочи своњм брат¤м ("робоч≥й мас≥"
- –.ѕ.) - значить ≥ти напротив поступу, напротив добра людскосьт≥"
[6, с.380]. ќтже, без свого народу ≥нтел≥генц≥¤ не може в≥д≥грати
в ≥стор≥њ позитивну роль, ¤кщо не в≥дбутись, то хоча б наблизитись
до р≥вн¤ суб'Їкта.
≤нша р≥ч - ≥нтел≥генц≥¤, ¤ка знаходитьс¤ з простим народом, працюЇ
на його користь. Ѕез таких осв≥чених людей, без передовоњ сусп≥льно-пол≥тичноњ
думки трудовим масам важко усв≥домити своЇ становище ≥ п≥д≥брати
шл¤хи дл¤ проведенн¤ зм≥н. ѕроте така взаЇмод≥¤ м≥ж ≥нтел≥генц≥Їю
й народом ≥снуЇ далеко не в кожн≥й крањн≥. ƒо числа таких украњнськ≥
мислител≥ ≥з сумом в≥дносили й ”крањну. ¬≥д такого ненормального
стану, коли "крањна в≥дд≥лена в≥д свого мозку", терпить
весь соц≥ум. ¬иправити таку ситуац≥ю можна лише за умови поверненн¤
≥нтел≥генц≥њ до роботи серед свого народу, ос≥лого сп≥вжитт¤ з
ним [7, с.326]. ÷е дозволить осв≥чен≥й верств≥ наблизитись до
розум≥нн¤ справжн≥х потреб труд≥вник≥в, здобути у них дов≥ру,
а значить вона зможе виконати свою основну м≥с≥ю - ширенн¤ найвеличн≥ших
здобутк≥в св≥товоњ думки (насамперед л≥беральних ≥ соц≥ал≥стичних
≥дей).
ќсв≥чена верства, за переконанн¤м мислител≥в народництва, мала
зробити з робочих людей пол≥тичну силу, зд≥бну вз¤ти колись у
своњ руки управу крањною ≥ повести њњ в≥дпов≥дно до всесв≥тнього
поступу. “радиц≥йна ж держава (особливо абсолютистська централ≥зована)
у майбутньому повинна бути знищена, оск≥льки вона Ї т¤гарем дл¤
сел¤н ≥ роб≥тник≥в.
¬ умовах революц≥йних под≥й початку ’’ стол≥тт¤, ¤к≥ охопили –ос≥йську
≥мпер≥ю, значно зростаЇ, на думку ћ.√рушевського, роль украњнськоњ
осв≥ченоњ верстви у дол≥ свого народу. "”краинск≥й народъ
ждетъ отъ своей интеллигенц≥и, чтобы она добилась и создала дл¤
него услов≥¤ культурнаго и политическаго существован≥¤, при которыхъ
онъ пересталъ бы быть пассивнымъ и безучастнымъ зрителемъ совершающагос¤,
- услов≥¤ нестесненнаго культурнаго и общественнаго нац≥ональнаго
развит≥¤", - писав ≥стор≥ософ [8, с.V].
ўоб зм≥нити ж соц≥альне ≥ нац≥ональне становище пригнобленого
народу, ≥нтел≥генц≥¤ повинна п≥днести його пол≥тичну культуру
≥ орган≥зувати, внос¤чи в маси ≥деальн≥ напр¤мки й директиви.
ѕри цьому лише цив≥л≥зована боротьба м≥ж парт≥¤ми, ¤к≥ "знайшли
м≥ж собою той середн≥й терм≥н своњх спец≥альних нац≥ональних домагань",
утворенн¤ "морального союзу" м≥ж ними стане найкращим
св≥дченн¤м њх здатност≥ виконати св≥й елементарний обов'¤зок перед
народом [9, с.41-42].
≤нтел≥генц≥¤, забезпечивши умови ≥снуванн¤ ≥ подальшого саморозвитку
простого народу, на думку народник≥в, повинна в майбутньому злитис¤
з ним. якщо ж цього не в≥дбудетьс¤, то вона може перетворитись
сама на пров≥дну правл¤чу верству, але це б в≥дразу означало,
за т≥Їю ж народницькою концепц≥Їю, перех≥д на позиц≥ю "ворога
трудових верств" ≥, ¤к насл≥док, ворога вселюдського поступу.
ќднак ћ.ƒрагоманов застер≥гав, що ≥нтел≥генц≥¤, ¤к охоронець
вселюдських здобутк≥в, мусить бути готовою запоб≥гти зруйнуванню
народом тих ц≥нностей, ¤к≥ виробились культурою ≥ незрозум≥л≥
йому, врешт≥-решт, запоб≥гти викиду руйн≥вноњ сили стих≥йного
руху, ¤кий призведе до "самодержавства народу" чи диктатури
самодержц¤ ≥менем народу [10, с.183]. ≤нтел≥гент, на його думку,
не повинен п≥длагоджуватись п≥д "консерватизм народу",
а т≥льки, опершись на народну основу, двигнути ц≥лу сп≥льноту
вперед.
Ќе надавали особливого значенн¤ ≥нтел≥генц≥њ в сусп≥льному житт≥
й украњнськ≥ прихильники "ортодоксальноњ" соц≥ал≥стичноњ
≥деолог≥њ. ¬они вбачали в н≥й лише окремий др≥бнобуржуазний клас
≥з "самолюбними класовими ≥нтересами" [11, с.126]. ™диним
прагненн¤м ≥ завданн¤м ≥нтел≥генц≥њ, ¤кщо вона не хоче взагал≥
опинитис¤ на узб≥чч≥ сусп≥льного розвитку, мусить бути не спроба
очолити й спр¤мувати пролетар≥ат (самодостатн≥й головний суб'Їкт
≥сторичного процесу, залежний насамперед в≥д економ≥чних об'Їктивних
чинник≥в), а, перейн¤вшись пролетарським ≥деалом, допомогти йому
у становленн≥ Їдиноњ пролетарськоњ св≥товоњ с≥м'њ.
¬ будь-¤кому випадку не важко пом≥тити, що украњнськ≥ мислител≥,
¤к≥ репрезентували перший ≥з п≥дход≥в щодо оц≥нок рол≥ ≥нтел≥генц≥њ
у сусп≥льному житт≥ (умовно назвемо його народницьким), фактично
в≥дмовл¤ли њй у прав≥ бути самост≥йним суб'Їктом ≥стор≥њ. ƒ≥¤льн≥сть
осв≥чених верств розгл¤далас¤ не б≥льше ¤к важливий фактор, що
може вплинути на ефективн≥сть, темпи сусп≥льного розвитку, але
далеко не визначаЇ його х≥д. ќсновним критер≥Їм оц≥нки рол≥ ≥нтел≥генц≥њ
виступала наближен≥сть њњ д≥¤льност≥ до народних потреб, здатн≥сть
виконувати функц≥ю посередника м≥ж загальнолюдськими знанн¤ми
≥ власним духовно-культурним середовищем. ≤нтел≥генц≥¤ повинна
спри¤ти всеб≥чному розвитку свого народу, при необх≥дност≥ п≥дштовхнути
його на шл¤х св≥тового поступу, ¤ким рухаютьс¤ ≥нш≥ сп≥льноти,
однак надал≥ повинна залишити м≥с≥ю ≥сторичноњ творчост≥ в њњ
руках. “ака недооц≥нка рол≥ осв≥ченоњ верстви у сусп≥льному житт≥
тривалий час залишалась дом≥нуючою у в≥тчизн¤них соц≥альних теор≥¤х.
ќднак ≥з другоњ половини ’≤’ стол≥тт¤ нац≥онально-визвольн≥ рухи
недержавних народ≥в демонстрували важлив≥сть духовноњ активност≥
осв≥чених верств у цих процесах, недопустим≥сть в≥дриву њхньоњ
д≥¤льност≥ в≥д вир≥шенн¤ конкретних доленосних завдань, що сто¤ли
перед ц≥лими сп≥льнотами.
¬ ”крањн≥, за в≥дсутност≥ м≥цного класу буржуаз≥њ й пасивност≥,
неорган≥зованост≥ народних мас частина украњнських мислител≥в
(зокрема, “.«≥ньк≥вський, ћ. ћ≥хновський, ≤.‘ранко тощо), звертаЇ
особливу увагу на ≥нтел≥генц≥ю. “ак поступово формуЇтьс¤ другий
п≥дх≥д в оц≥нц≥ рол≥ ≥нтелектуальноњ верстви у сусп≥льному житт≥.
¬изнанн¤ “.«≥ньк≥вським того, що "...¤ка не буде погана
≥нтелњіенци¤, хоч би народ мав, виробив ¤к≥ хорош≥ основи житт¤,
а все вона (≥нтелњіенци¤) маЇ найб≥льшу вагу в ≥стор≥њ народу,
вона перед веде ≥ може завести св≥й народ в вовк≥вню, в вир, в
проваллЇ ≥ занапастити його" [12, с.84] (курсив наш - –.ѕ.)
стало першим св≥дченн¤м по¤ви принципово нового п≥дходу в украњнськ≥й
≥стор≥ософ≥њ, адже дос≥ про ≥нтел≥генц≥ю ¤к головного суб'Їкта
у розвитку соц≥уму в н≥й не говорилось.
ѕрагнучи ¤кнайпереконлив≥ше п≥дкреслити важлив≥сть дотриманн¤
¤к≥сно нового погл¤ду на нац≥ю ¤к орган≥чне ц≥ле, що складаЇтьс¤
з двох р≥вноварт≥сних складник≥в - ≥нтел≥генц≥њ й маси, ћ.ћ≥хновський
доводив свою думку аж до проголошенн¤ того, що "...украњнська
≥нтелњгенци¤ Їсть само сусп≥льство у м≥нњ¤тур≥, стремлњнн¤ сусп≥льства
- се стремл≥нн¤ ≥нтелњгенцињ, пориви ≥нтелњгенцињ - се пориви
й с≥мпатињ цњлого сусп≥льства" [13, с.69]. ≤менем народу
≥ за його п≥дтримки вона може творити нове сусп≥льне житт¤, реал≥зувати
великий нац≥ональний ≥деал. јле ≥нтел≥генц≥¤ н≥коли не повинна
забувати про те, що сама Ї т≥льки предтечею свого народу.
ѕрихильники орган≥чност≥ нац≥њ критикували мислител≥в украњнського
народництва й л≥берал≥зму за надто вузьке розум≥нн¤ нац≥њ ¤к плебсу,
недооц≥нку рол≥ ≥нтел≥генц≥њ, завданн¤ ¤коњ формулювались односторонньо,
етично, а не соц≥олoг≥чно, тобто ненауково. Ќайб≥льш неприпустимим
вважалось протиставленн¤ осв≥ченоњ верстви ≥ народних мас один
одному, адже збереженн¤ ≥снуючого глибокого розриву м≥ж ≥нтел≥генц≥Їю
≥ простим народом, в≥дт¤гненн¤ њхнього зближенн¤ становить велику
небезпеку дл¤ нац≥онального розвитку ≥ всього майбутнього ”крањни.
ўоб дос¤гнути повноц≥нного нац≥онального становленн¤, ≥нтел≥генц≥¤
повинна в≥дпов≥сти на оклик доби "систематичною працею на
кожн≥м пол≥". ¬она зобов'¤зана розворушити народ в ≥м'¤ його
≥нтерес≥в, набол≥лих потреб, або ж просто скерувати розворушенн¤,
¤ке вже ≥снуЇ. ќп≥куватись загальнонац≥ональними потребами Ї взагал≥
умовою добробуту ≥ нормального ≥снуванн¤ самих прац≥вник≥в так
званих "≥нтел≥гентних фах≥в", запорукою того, що вони
не будуть випихнут≥ з них представниками пануючоњ нац≥њ. “обто,
"класовий ≥нтерес" ≥нтел≥генц≥њ сп≥впадаЇ з ≥нтересами
вс≥Їњ нац≥њ [14, с.98-99].
ќтже, м≥с≥¤ ≥нтел≥генц≥њ, словами ≤.‘ранка, пол¤гаЇ у тому щоб
"...витворити з величезноњ етн≥чноњ маси украњнського народу
украњнську нац≥ю, суц≥льний культурний орган≥змЕ " [15, с.404].
’арактерно, що це завданн¤ ≥нтел≥генц≥њ мислитель формулюЇ саме
¤к "витворити" нац≥ю, а не "спр¤мувати" народ
до цього переродженн¤, чи, що найб≥льше з того, що могла соб≥
дозволити народницька ≥стор≥ософ≥¤ - "створити умови"
нац≥онального розвитку дл¤ свого народу" (пригадаймо, ¤к
це звучить у ћ.√рушевського). як в≥домо, здатн≥сть творити, в≥д≥гравати
орган≥зуючу функц≥ю в сусп≥льств≥ виступаЇ одн≥Їю з найвизначальн≥ших
ознак справжнього суб'Їкта ≥стор≥њ.
ќднак ≥нтел≥генц≥¤ не зможе виступити суб'Їктом ≥сторичноњ дол≥
своЇњ сп≥льноти, ¤кщо не в≥днайде нац≥ональний ≥деал, не поверне
своњ сили на працю дл¤ того ≥деалу серед р≥дного народу, не про¤вить
готовн≥сть до самопожертви заради нього. Ќа¤вн≥сть нац≥онального
≥деалу в ≥нтел≥генц≥њ виступаЇ своЇр≥дним тестом на њњ придатн≥сть
виконувати роль суб'Їкта, адже, ¤к ≥з сумом нагадував ≤.‘ранко,
"...не маючи в душ≥ сього нац≥онального ≥деалу, найкращ≥
украњнськ≥ сили тонули в общерос≥йськ≥м мор≥, а т≥, що лишилис¤
на своЇму грунт≥, попадали в знев≥ру ≥ апат≥ю" [16, с.283]
(тобто втрачали суттЇв≥ ознаки творц¤ сусп≥льного розвитку). “ому
украњнськ≥й осв≥чен≥й верств≥ необх≥дно ¤кнайшвидше повернути
св≥й авторитет серед народноњ маси, щоб за њњ п≥дтримки провести
¤к≥сн≥ зм≥ни в сусп≥льному житт≥. Ћише за таких обставин вона
зможе виробити ≥з себе повноц≥нну нац≥ональну ≥нтел≥генц≥ю ≥ м≥цно
поставити свою нац≥ональну справу.
ѕроблема самопосв¤ти осв≥чених верств своЇму народу в прихильник≥в
орган≥цизму нац≥њ ставитьс¤ в етичну площину не т≥льки щодо народноњ
маси (¤к у виразник≥в попереднього, народницького напр¤му), а
насамперед щодо свого "я". “≥льки в≥дчувши себе морально
зобов'¤заним ≥ перед народом, ≥ перед собою, ≥нтел≥гент кинетьс¤
до всесторонньоњ прац≥ з метою забезпечити "орган≥чний р≥ст"
своњй нац≥њ. ÷е ж важливо дл¤ будь-¤коњ сп≥льноти, адже, ¤к писав
“.«≥ньк≥вський, "...народови з сьв≥домою себе ≥ м≥цною ≥нтелњіенциЇю
полњтична невол¤ не вельми страшна: хоч вона спин¤Ї поступ, нищить
культуру, руйнуЇ, грабуЇ, а проте зовсњм зруйнувати, зовсњм знищити
народн≥сть таку нњ¤кий деспотизм не здолаЇ" [17, с.293].
“.«≥ньк≥вський, ≤.‘ранко, ћ.ћ≥хновський та р¤д ≥нших украњнських
мислител≥в гостро критикували тих ≥нтел≥гент≥в, ¤к≥ вважали себе
космопол≥тами, "вселюдами". —правжн≥й космопол≥т, на
думку украњнських мислител≥в, повинен бути перш за все нац≥оналом,
¤кий опираЇтьс¤ на ≥дењ гуман≥зму. Ѕо ж, ¤к п≥дкреслював “.«≥ньк≥вський,
"...той, хто зве себе космополњтом ≥ цураЇть с¤ позитивноњ
працњ дл¤ свого народу, той нероба ≥ ледащо; щоб же бути космополњтом,
треба працювати дл¤ сьв≥тового добра, а найпродуктивнњша дорога
сњй сьв≥тов≥й прац≥, - се прац¤ дл¤ свого народу..." [12,
с.107]. "¬селюд" же, за переконанн¤м украњнських мислител≥в,
не те що не може виступати суб'Їктом сусп≥льного житт¤, а взагал≥
проголошуЇтьс¤ ворогом, зрадником своЇњ нац≥њ (а не т≥льки простого
народу, ¤к у мислител≥в народницькоњ ≥деолог≥њ).
ѕрихильники орган≥чност≥ нац≥њ доводили необх≥дн≥сть сол≥даризац≥њ
окремих частин соц≥уму, зосередженн¤ сп≥льних зусиль на дос¤гненн¤
повноњ нац≥ональноњ самост≥йност≥ - головноњ умови культурного
житт¤ нац≥њ. “ому диференц≥ац≥ю ≥нтел≥генц≥њ украњнськ≥ мислител≥
проводили не за класовою ор≥Їнтац≥Їю, а за власним нац≥ональним
самовизначенн¤м, в залежност≥ в≥д ірунту, на ¤кий спр¤мована њхн¤
духовна д≥¤льн≥сть.
“аким чином, зм≥на в оц≥нках рол≥ ≥нтел≥генц≥њ в≥дбулас¤ у творчост≥
окремих украњнських мислител≥в п≥сл¤ њхньоњ в≥дмови в≥д абсолютизац≥њ
фатуму економ≥чного поступу ≥ визнанн¤ суб'Їктивного чинника вир≥шальним,
творчим в ≥стор≥њ, а також внасл≥док перенесенн¤ акценту у визначенн≥
њњ головного суб'Їкта з простого народу на орган≥чну нац≥ю. як
насл≥док, ≥нтел≥генц≥¤ проголошувалась поруч з народом повноц≥нним
суб'Їктом сусп≥льного розвитку, причому в окрем≥ ≥сторичн≥ моменти
(зокрема, на етап≥ нац≥отворенн¤) саме в њњ руках знаходилась
значною м≥рою дол¤ всього соц≥уму.
«вичайно, те, що украњнськ≥ мислител≥-орган≥цисти визнавали за
≥нтел≥генц≥Їю особливу роль у сусп≥льному житт≥, зовс≥м не означало,
що вони не бачили тоњ нев≥дпов≥дност≥ ознак м≥ж ≥нтел≥гентом-суб'Їктом
≥ реальним украњнським ≥нтел≥гентом к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥
’’ стол≥ть. ѕроте, на в≥дм≥ну в≥д б≥льшост≥ мислител≥в ≥нших напр¤м≥в,
вони не втрачали над≥њ, що врешт≥-решт осв≥чена верства в≥днайде
або ж виховаЇ в соб≥ необх≥дн≥ ознаки пров≥дника ≥ просв≥тител¤
народу.
“рет¤ з-пом≥ж основних украњнських ≥стор≥ософських концепц≥й
к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть щодо рол≥ ≥нтел≥генц≥њ у
сусп≥льному житт≥, ¤ка суттЇво в≥др≥зн¤лас¤ в≥д розгл¤нутих вище,
була оформлена ¬.Ћипинським. ¬и¤снюючи причини невдач≥ украњнського
визвольного руху 1917-1920 рок≥в ≥ розробл¤ючи ≥деолог≥чн≥ основи
орган≥зац≥њ украњнськоњ нац≥њ через власну державу в майбутньому,
в≥н намагавс¤ розкрити слабк≥ сторони ≥нтел≥генц≥њ ¤к окремоњ
верстви ≥ визначити њњ справжнЇ функц≥ональне призначенн¤ в житт≥
соц≥уму.
¬.Ћипинський скептично сприймав програму позитив≥зму, ≥з застереженн¤м
в≥дносивс¤ до верств, ¤к≥ в ’≤’ стол≥тт≥ висували претенз≥њ на
пол≥тичний пров≥д нац≥њ - буржуаз≥њ та ≥нтел≥генц≥њ. "ѕозитив≥стична
утоп≥¤ ќіюста онта, - писав украњнський мислитель, - ¤ка каже,
що нац≥¤ми повинн≥ правити виборн≥ найб≥льш осв≥чен≥ ≥нтел≥генти,
останетьс¤ певне на в≥ки неос¤гненою мр≥Їю тому, що од початку
св≥та ≥ мабуть до його к≥нц¤ нац≥¤ми правили, правл¤ть ≥ будуть
правити найсильн≥щ≥" [18, с.149]. ƒо числа останн≥х ≥нтел≥генц≥¤
з етосом й ≥деолог≥Їю ≥нтернац≥онал≥ст≥в ≥ космопол≥т≥в, за глибоким
переконанн¤м видатного ≥стор≥ософа, аж н≥¤к не належать.
Ќасамперед здекласована ≥нтел≥генц≥¤, ¤ка виникаЇ внасл≥док збагаченн¤
та ≥нтенсивного економ≥чного житт¤ нац≥й, н≥коли сама не волод≥Ї
справжньою матер≥альною силою, а тому змушена шукати њњ поза собою.
як посередник м≥ж реальною (хоч ≥ "прихованою") багатою
владою ≥ простим народом вона виступаЇ слухн¤ним знар¤дд¤м у руках
першоњ, поки сильний державний апарат даЇ њй посади, але стаЇ
страшно революц≥йною, коли цих посад не вистачаЇ. якщо ж в середин≥
нац≥њ не ≥снуЇ сильних матер≥альних верств, ¤к≥ могли б забезпечити
≥снуванн¤ здекласован≥й ≥нтелектуальн≥й верств≥, то вона нер≥дко
починаЇ шукати п≥дтримку за њњ межами. “ак була не проти зробити,
на думку ¬.Ћипинського, ≥ украњнська демократична ≥нтел≥генц≥¤
в перш≥ дес¤тил≥тт¤ ’’ стол≥тт¤, ¤ка намагалась виконувати суто
роль посередника м≥ж –ос≥йською державою й украњнськими народними
масами. Ќав≥ть гасло "йти з народом", ¤ке проголосила
ц¤ ≥нтел≥генц≥¤, була доказом не справжнього "народолюбства",
а притаманного вс≥м пол≥тикуючим здекласованим ≥нтел≥гентам матер≥ального
безсилл¤, що змушувало њх п≥длаштовуватись до своњх мандатодавц≥в.
” приход≥ до влади саме ц≥Їњ "найслабшоњ громадськоњ групи
на ”крањн≥" мислитель вбачав головну причину поразки украњнських
державницьких змагань 1917-1920 рок≥в.
"—ила ≥ авторитет, - п≥дсумовував ¬.Ћипинський, - дв≥ прикмети,
без ¤ких не може з¤витись в нац≥њ пров≥дна, обЇднуюча та орган≥зуюча
њњ група - це не прикмети пол≥тикуючоњ ≥нтел≥генц≥њ" [18,
с.71]. ќднак в ≥сторичн≥ моменти, коли пануЇ в нац≥њ деморал≥зац≥¤
нац≥ональноњ аристократ≥њ ≥ вс≥Їњ сп≥льноти, демократичн≥ ≥нтел≥генти
все ж нер≥дко приход¤ть до влади, привнос¤чи своњм правл≥нн¤м
ще б≥льшу руњну ≥ занепад.
“аким чином, здекласована ≥нтел≥генц≥¤, ¤ка при допомоз≥ своЇњ
б≥льшоњ осв≥ти використовуЇ громаду (нац≥ю, державу, клас) дл¤
себе, ¤ка живе з пол≥тики ≥ претьс¤ до пол≥тичноњ влади, претендуЇ
не на службову, а на пров≥дну роль в сусп≥льств≥, на думку ¬.Ћипинського,
в≥д≥граЇ в ≥стор≥њ, ¤к правило, не прогресивну, а деструктивну
роль, а тому не може вважатись головним суб'Їктом сусп≥льного
розвитку.
ќднак ≥снуЇ ще друга група ≥нтел≥генц≥њ, ¤ка за своњми "громадськими
хот≥нн¤ми" значно в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д першоњ, присв¤чуЇ себе,
своњ знанн¤ служб≥ дл¤ громади, а значить виконуЇ одну з найб≥льш
почесних ≥ найб≥льш т¤жких громадських ролей в житт≥ нац≥й [18,
с.143].
ќсв≥чен≥ верстви не мають сп≥льного економ≥чного ≥нтересу, на
основ≥ ¤кого вони могли б об'Їднатись в Їдину групу супроти ≥нших
груп ≥ њхн≥х ≥нтерес≥в, а тому не здатн≥ до повноц≥нноњ пол≥тичноњ
рол≥, окр≥м ¤к через пол≥тичну конкуренц≥ю пом≥ж собою. “ому вони
повинн≥ виконувати Їдину належну ≥ доступну њм роль в сусп≥льств≥,
зд≥йснювати моральний ≥ духовний пров≥д нац≥¤ми. —воЇю працею
≥нтел≥генц≥¤ мусить допомагати правити тим, хто маЇ реальну матер≥альну
силу дл¤ управл≥нн¤ (тобто бути пом≥чником нац≥ональноњ аристократ≥њ),
виконувати роль ≥дейноњ опозиц≥њ, критика ¤коњ спри¤тиме проведенню
потр≥бних реформ з боку правл¤чоњ аристократ≥њ ≥ формуванню орган≥зованих
нових верств аристократ≥њ з-посеред незадоволених ≥снуючим правл≥нн¤м.
“акою ≥дейною пол≥тичною працею ≥нтел≥генц≥¤, на думку ¬.Ћипинського,
не те що не приносить шкоди сп≥льнот≥, а навпаки даЇ той необх≥дний
≥ нормальний фермент, ¤кий п≥дтримуЇ житт¤ ≥ розвиток нац≥й.
Ќайб≥льш гар¤чим бажанн¤м ≥нтел≥генц≥њ повинно бути прагненн¤
забезпечити свою нац≥ю одн≥Їю об'Їднуючою пол≥тичною ≥деолог≥Їю,
великим поривом духа прищепити вс≥м класам пон¤тт¤ пол≥тичноњ
≥ нац≥ональноњ Їдност≥, а не жити з розбиванн¤ нац≥њ на пожираюч≥
себе парт≥њ та ≥деолог≥њ. Ћише т≥сна сп≥впрац¤ м≥ж консервативною
≥ поступовою групами ≥нтел≥генц≥њ, вважав ¬.Ћипинський, мала б
допомогти вил≥кувати ”крањну в≥д хвороби "недержавности".
“аким чином ≥нтел≥генц≥¤ у ¬.Ћипинського не виступаЇ самост≥йним
суб'Їктом, вир≥шальною силою ≥сторичного процесу. ќднак вона може
¤к≥сно впливати на сусп≥льне житт¤, виконуючи свою надзвичайно
важливу ≥деолог≥чну функц≥ю, зайн¤вши свою н≥шу в нац≥ональн≥й
будов≥.
як бачимо, в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥
’’ стол≥ть сформувались три досить в≥дм≥нн≥ оц≥нки рол≥ ≥нтел≥генц≥њ
в сусп≥льному житт≥ - своЇр≥дн≥ теза, антитеза ≥ синтез. якщо
мислител≥ украњнського народництва недооц≥нювали роль ≥нтел≥генц≥њ
¤к суб'Їкта, обмежуючи њњ функц≥ю служ≥нн¤м "Їдиному творцю
≥стор≥њ" - трудовому народу (теза), то прихильники орган≥чност≥
нац≥њ навпаки покладали на нењ особливу м≥с≥ю у творенн≥ сусп≥льного
житт¤, насамперед при орган≥зац≥њ етнограф≥чноњ маси населенн¤
в нац≥ю ¤к соц≥альне ц≥ле (антитеза). ≤, нарешт≥, своЇр≥дним "синтезом"
виступають ≥стор≥ософськ≥ погл¤ди ¬.Ћипинського, ¤кий, загалом
не визнаючи за ≥нтел≥генц≥Їю роль пров≥дника соц≥ального суб'Їкта,
визначив њњ м≥сце ¤к виконавц¤ ≥деолог≥чноњ функц≥њ в його середовищ≥,
п≥дкреслив , що без ц≥Їњ верстви будь-¤к≥й сп≥льнот≥ буде важко
самоутвердитись ≥ в≥д≥гравати самост≥йну роль в ≥сторичному процес≥.
” значн≥й м≥р≥ така в≥дм≥нн≥сть оц≥нок осв≥ченоњ верстви в украњнських
ф≥лософ≥в зумовлювалась тим, ¤к≥ сили в ≥сторичному розвитку вони
визнавали вир≥шальними - об'Їктивн≥ (народництво) чи суб'Їктивн≥
(орган≥цисти, ¬. Ћипинський), ¤к по¤снювали вони його переб≥г
- на рац≥ональн≥й чи ≥ррац≥ональн≥й основ≥.
1. ась¤нов √. ”крањнська ≥нтел≥генц≥¤ на рубеж≥ ’≤’ - ’’
стол≥ть: —оц≥ально-пол≥тичний портрет. - ., 1993. - 176с.
2. «абужко ќ. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ ≥дењ та Ївропейський контекст:
‘ранк≥вський пер≥од. - ., 1992. - 117с.
3. –озумний ћ. ”крањнська ≥де¤ на тл≥ цив≥л≥зац≥њ. - ., 2001.
- 288с.
4. ƒрагоманов ћ. Ћисти на Ќаддн≥пр¤нську ”крањну // Ћ≥тературно-публ≥цистичн≥
прац≥: ” 2т. - ., 1970. - “.1. - —.428-482.
5. √рушевський ћ. ¬≥льна ”крањна. —татт≥ з останн≥х дн≥в // √рушевський
ћ. ’то так≥ украњнц≥ ≥ чого вони хочуть. - ., 1991. - —.95-109.
6. ѕавлик ћ. ѕотреба етнограф≥чно-статистичноњ роботи в √аличин≥:
¬≥дчит ћихайла ѕавлика на вечерку в пам'¤ть ћарк≥¤на Ўашкевича
у Ћьвов≥, дн¤ 24 червн¤, 1876р. // “вори. - ., 1959. - —.359-387.
7. ƒрагоманов ћ. "ѕереднЇ слово" [до "√ромади"
1878р.] // ¬ибране: "...м≥й задум зложити очерк ≥стор≥њ цив≥л≥зац≥њ
на ”крањн≥". - ., 1991. - —.276-326.
8. √рушевск≥й ћ. ѕредислов≥е // √рушевск≥й ћ. ќсвобожден≥е –осс≥и
и украинск≥й вопросъ: —татьи и заметки. - —.-ѕетербургъ, 1907.
- —.III-VIII.
9. √рушевський ћ. Ќа руњнах // √рушевський ћ. « б≥жучоњ хвил≥:
—татт≥ й зам≥тки на теми дн¤ 1905-6р. - ., 1906. - —.33-43.
10. ƒепенчук Ћ., Ћук ћ. ≤стор≥ософ≥¤ та соц≥альна ф≥лософ≥¤ ћихайла
ƒрагоманова. - ., 1999. - 208с.
11. –озлом –еволюц≥йноњ ”крањнськоњ ѕарт≥њ // ”крањнська сусп≥льно-пол≥тична
думка в 20 стол≥тт≥: ƒокументи ≥ матер≥¤ли. - ћюнхен, 1983. -
“.1. - —.125-130.
12. «≥ньк≥вський “. ћолода ”крањна, њњ становище ≥ шл¤х // ѕисанн¤
“рохима «≥ньк≥вського / «редагував ¬асиль «айченко. - Ћьв≥в, 1896.
- н.2. - —.81-119.
13. ћ≥хновський ћ. —амост≥йна ”крањна // ”крањнська сусп≥льно-пол≥тична
думка в 20 стол≥тт≥: ƒокументи ≥ матер≥¤ли. - ћюнхен, 1983. -
“.1. - —.61-72.
14. —права украњнськоњ ≥нтелњіенцињ в програм≥ ”крањнськоњ Ќародньоњ
ѕартињ. - „ерн≥вц≥, Ѕ.р. - 112с.
15. ‘ранко ≤. ќдвертий лист до галицькоњ украњнськоњ молодеж≥
// «≥бранн¤ твор≥в: ” 50т. - ., 1986. - “.45: ‘≥лософськ≥ прац≥.
- —.401-409.
16. ‘ранко ≤. ѕоза межами можливого // “ам само - —.276-284.
17. «≥ньк≥вський “. ‘ихте —тарший // ѕисанн¤ “рохима «≥ньк≥вського.
- Ћьв≥в, 1896. - н.2. - —.289-309.
18. Ћипинський ¬.Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в: ѕро ≥дею ≥ оріан≥зац≥ю
украњнського монарх≥зму. ѕисан≥ 1919-1926. - Ќю-…орк, 1954. -
470с.
The author defines what place the Ukrainian philosophy of the
end of the 19th - the first quarter of the 20th century devotes
to the intelligencia in the history. Three main marks of the role
of this part of the population in the social life are defined.
The essence of present conceptions, their specification and methodological
basis are revealed in the article.
ѕодано за: ѕ¤тк≥вський –.ќ. –оль ≥нтел≥генц≥њ у сусп≥льному
житт≥: украњнськ≥ ф≥лософськ≥ концепц≥њ к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥
XX стол≥ть // ¬≥сник ѕрикарпатського ун≥верситету. ‘≥лософськ≥
≥ психолог≥чн≥ науки. - 2003. - ¬ип. IV. - —. 56-64.