стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
ѕроблема сенсу ≥стор≥њ в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ к≥нц¤ ’≤’ -
першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть
” статт≥ зд≥йснено ≥сторико-ф≥лософський анал≥з тлумаченн¤
проблеми сенсу ≥стор≥њ украњнськими сусп≥льно-пол≥тичними та ≥стор≥ософськими
системами к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть - народницькою,
нац≥онал≥стичною, консервативною парадигмами.
лючов≥ слова: сенс ≥стор≥њ, суб'Їкт ≥сторичного процесу,
≥стор≥ософська система, народництво, нац≥онал≥зм, консерватизм.
ѕри осмисленн≥ ≥стор≥њ неодм≥нно постаЇ питанн¤ њњ сенсу - наскр≥зноњ
≥дењ, що виступаЇ своЇр≥дною в≥ссю, ¤ка поЇднуЇ минуле, сьогоденн¤
≥ майбутнЇ в Їдине ц≥ле. –оль "останнього оперт¤", завд¤ки
¤кому ≥снуЇ сенс бутт¤ ≥ з ¤ким т≥сно пов'¤заний зм≥ст самого
прот≥канн¤ ≥сторичного процесу, виконують ц≥нност≥. Ќе випадково
тлумаченн¤ сенсу ≥ спр¤мованост≥ ≥стор≥њ залежить в≥д того, п≥д
ег≥дою ¤коњ парадигми розгл¤даЇтьс¤ ≥стор≥¤.
ћета даноњ статт≥ - розгл¤нути концепц≥њ сенсу ≥стор≥њ, сформован≥
основними украњнськими ф≥лософсько-≥сторичними парадигмами к≥нц¤
’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть: 1) народницькою, ¤ку структурно
твор¤ть демократично-соц≥ал≥стичний ≥ нац≥онал-демократичний напр¤мки;
2) нац≥онал≥стичною; 3) консервативною. «астосуванн¤ принципу
компаративного анал≥зу спри¤тиме визначенню вкладу представник≥в
цих напр¤мк≥в у вивченн¤ та обірунтуванн¤ сенсу ≥стор≥њ, а також
допоможе окреслити нац≥ональну специф≥ку вир≥шенн¤ даного питанн¤.
–озгл¤даючи питанн¤ сенсу ≥сторичного процесу, необх≥дно вказати
ц≥нн≥сн≥ пр≥оритети сусп≥льного житт¤, що лежать в основ≥ конкретноњ
≥стор≥ософськоњ концепц≥њ, розкрити модель бажаного вар≥анту соц≥уму,
засоби та шл¤хи побудови його в майбутньому, вказати нос≥¤, виконавц¤
поставленоњ мети.
¬ основ≥ народницьких концепц≥й ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ лежить ≥де¤
прогресу, ¤кий украњнськ≥ мислител≥ зазвичай пов'¤зували ≥з поступом
знань та розвитком культури загалом.
Ѕ≥льш≥сть ≥стор≥ософ≥в демократично-соц≥ал≥стичного напр¤мку
(ћ.ƒрагоманов, —.ѕодолинський, ћ.ѕавлик, ћ.√рушевський та ≥нш≥)
в≥рили в ≥снуванн¤ об'Їктивних закон≥в розвитку сусп≥льства ≥
були переконан≥, що п≥знанн¤ њх спри¤тиме рац≥ональному впор¤дкуванню
сусп≥льних в≥дносин.
¬важаючи основою розвитку культури й громадського житт¤ людський
сол≥даризм та альтруњзм, ћ. √рушевський зм≥стом ≥ метою ≥сторичного
процесу визначав "пох≥д людства до щаст¤ ≥ правди" [1,
с.182], котр≥ остаточно запанують лише з перемогою ≥ закр≥пленн¤м
≥дей та настроњв гуманност≥, демократизму й соц≥ал≥зму. “аке розум≥нн¤
мети сусп≥льного розвитку п≥дштовхнуло вченого, ¤к ≥ ≥нших представник≥в
народницькоњ парадигми, визнати головним суб'Їктом всесв≥тнього
≥сторичного процесу людство загалом, а творц¤ми локальних ≥стор≥й
- народи, культура ¤ких Ї одним ≥з найб≥льш стаб≥льних чинник≥в
≥стор≥њ та "неодм≥нною формою" всезагального розвитку.
Ќа думку ћ.√рушевського, покликанн¤ нац≥ональноњ культури - служити
"знар¤дд¤м поступу ≥ причетност≥ до загальнолюдських вартостей",
бути "артер≥Їю, котрою вливаЇтьс¤ в дану нац≥ональну область
рух ≥ житт¤ загальнолюдське" [2, с.99, 100].
ƒемократи-соц≥ал≥сти вважали, що "синтез" нац≥ональних
культур задл¤ забезпеченн¤ повноц≥нного й швидкого розвитку всього
людства необх≥дно проводити на основ≥ критер≥ю доц≥льност≥, шл¤хом
компром≥с≥в ≥снуючих ≥нтерес≥в та ц≥нностей. ќск≥льки найкраще
такий культурний обм≥н в≥дбуваЇтьс¤ у великих м≥жнац≥ональних
об'Їднанн¤х, то федеративно-демократичний рух, ¤к "синтез
миру ≥ прогресу", ћ.ƒрагоманов вважав не експериментом, а
висновком ≥стор≥њ [3, с.69]. ¬изнаючи критер≥Їм ≥сторичност≥ народу
не державу, а культуру, демократи-соц≥ал≥сти в≥рили, що будь-¤ка
нац≥¤ може усп≥шно розвиватись ≥ в недержавн≥й форм≥. Ќе випадково
мислител≥ напр¤мку не особливо переймались проблемою повноњ незалежност≥
”крањни, вважаючи прийн¤тною дл¤ нењ широку автоном≥ю у склад≥
–ос≥йськоњ демократичноњ республ≥ки з метою подальшоњ сп≥льноњ
≥нтеграц≥њ у майбутню ™вропейську федерац≥ю. –озгл¤даючи нац≥ональну
проблему кр≥зь призму загальнолюдських ≥ гуман≥стичних ≥деал≥в,
демократи-соц≥ал≥сти закликали "вменшувати нац≥онал≥зм ≥
вб≥льшувати ≥нтернац≥онал≥зм", розв'¤зувати украњнське нац≥онального
питанн¤ еволюц≥йним шл¤хом, а не "грубою силою", ¤ка
"завжди суперечить демократичним принципам".
–озум≥ючи гуманн≥сть ¤к забезпеченн¤ прав ≥ потреб особи, украњнськ≥
демократи-соц≥ал≥сти основним ор≥Їнтиром своњх пол≥тичних програм
обирали вдосконаленн¤ матер≥ального добробуту дл¤ "найб≥льшого
числа людей", соц≥альний егал≥таризм ≥ забезпеченн¤ спокою
у сусп≥льств≥. “ому найб≥льш доц≥льними дл¤ запровадженн¤ у житт¤
вони вважали ≥дењ л≥берал≥зму та соц≥ал≥зму. —тавл¤чи ≥нтереси
≥ндив≥да вище ц≥лей вс≥Їњ сп≥льноти, представники напр¤мку скептично
оц≥нювали значенн¤ держави та ел≥ти, вони, словами ƒ.ƒонцова,
"...дивилис¤ на елемент влади з точки погл¤ду тих "вигод"
економ≥чних ≥ культурних, ¤к≥ њм ц¤ влада несе" [4, с.139].
ћаючи в ¤кост≥ вищого ≥деалу демократичний поступ людства в ц≥лому
≥ украњнського народу зокрема, мислител≥ напр¤мку, в≥дпов≥дно,
позитивно оц≥нювали значенн¤ сусп≥льних "актор≥в", що,
на њхню думку, спри¤ють цьому поступу та р≥зко засуджували гальм≥вн≥
чинники. “ак, вони завжди п≥дкреслювали велике значенн¤ дл¤ всесв≥тнього
культурно-≥сторичного процесу д≥¤льност≥ трудових верств (насамперед
сел¤нства) ¤к творц≥в ≥ охоронц≥в власноњ ориг≥нальноњ культури,
а також визнавали вклад ≥нтел≥генц≥њ у забезпеченн¤ гармон≥йного
й р≥вном≥рного розвитку вс≥х елемент≥в сусп≥льного житт¤ шл¤хом
запровадженн¤ наукових в≥дкритт≥в. ќдночасно в≥ра мислител≥в напр¤мку
у "природний ≥нстинкт народу" та об'Їктивний переб≥г
сусп≥льного прогресу, њхн¤ в≥ддан≥сть ≥де¤м народницького егал≥таризму
й соц≥ал≥стичним ≥деалам не дозволили вченим неупереджено оц≥нити
значенн¤ ≥ррац≥ональних порив≥в ел≥ти дл¤ розвитку сусп≥льства.
ќриг≥нальну концепц≥ю сенсу ≥стор≥њ запропонував видатний демократ-соц≥ал≥ст
—.ѕодолинський. ќц≥нюючи ≥сторичний розвиток ≥з матер≥ал≥стичних
позиц≥й, вчений в≥дстоював думку, що сусп≥льство ≥ соц≥альн≥ процеси
не можна розгл¤дати поза енергетичними законами природи, адже
прогрес людства т≥сно пов'¤заний з≥ зб≥льшенн¤м енергетичного
бюджету кожноњ людини. ќск≥льки головною метою людства повинно
бути абсолютне зб≥льшенн¤ енерг≥њ на планет≥, то суб'Їктами ≥стор≥њ
виступають т≥льки т≥ сусп≥льства й сусп≥льн≥ сили, що спри¤ють
цьому процесу.
ћайбутнЇ сусп≥льства —.ѕодолинський пов'¤зував ≥з соц≥ал≥змом,
оск≥льки, на його думку, цей спос≥б продукц≥њ здатний акумулювати
найб≥льшу к≥льк≥сть сон¤чноњ енерг≥њ на земл≥ й задовольнити вс≥
потреби людства, забезпечити тривалий поступ, що з часом приведе
до гармон≥йного ≥ мирного способу житт¤ у ц≥л≥м св≥т≥ [5, с.309].
ќднак соц≥ал≥зм не повинен бути тотал≥тарним ≥ маЇ забезпечити
сел¤нам право на власну землю та продукти своЇњ прац≥ ¤к умову
усп≥шного розвитку народу ≥ сталого ≥снуванн¤ держави.
ћислител≥ нац≥онал-демократичноњ ≥стор≥ософ≥њ (“.«≥ньк≥вський,
≤.‘ранко, Ћес¤ ”крањнка, ћ.ћ≥хновський, ¬.—таросольський та ≥нш≥)
у тлумаченн¤ питанн¤ сенсу ≥стор≥њ внесли своњ корективи.
Ќайб≥льш повну ≥ ориг≥нальну концепц≥ю мети й характеру ≥сторичного
процесу подав у своњх прац¤х ≤.‘ранко. як позитив≥ст мислитель
заперечував можлив≥сть створенн¤ бездоганних наукових теор≥й соц≥ального
розвитку, а тому критикував, зокрема, марксистську концепц≥ю розвитку
сусп≥льства за штучний схематизм та фатал≥зм. —ам вчений дотримувавс¤
концепц≥њ сусп≥льного прогресу, двигуном ¤кого в р≥вн≥й м≥р≥ вважав
¤к матер≥альн≥ ≥нтереси, матер≥альне житт¤ людей, так ≥ сусп≥льн≥
≥деали. ѕройшовши певну еволюц≥ю у погл¤дах на дане питанн¤, ≤.‘ранко
в≥дмовивс¤ в≥д у¤влень про пр¤мол≥н≥йну спр¤мован≥сть розвитку
сусп≥льства до щаст¤ ≥ визнав одночасними його складниками також
регресивн≥ зм≥ни. Ќа думку мислител¤, сусп≥льний розвиток в≥дбуваЇтьс¤
хвилепод≥бно, не охоплюЇ одночасно все людство, а п≥д впливом
р≥зноспр¤мованих фактор≥в переходить з одного краю в ≥нший, залишаючи
по соб≥ досить суперечлив≥ насл≥дки щодо окремих людей та њх сп≥льностей
[6, с.309].
јкцент на просторових координатах сусп≥льного поступу та нестаб≥льност≥
його здобутк≥в спонукав ≤.‘ранка визнати головним критер≥Їм прогресу
не щаст¤ всього людства, а окремоњ "людськоњ одиниц≥".
” розум≥нн≥ ≥дењ сусп≥льного прогресу вчений вид≥л¤в насамперед
р≥вень задоволенн¤ матер≥альних ≥ духовних потреб людини, а Їдиним
шл¤хом дос¤гненн¤ нею добробуту й щаст¤ вважав свободу та гарант≥ю
њњ людських прав.
«азначаючи той факт, що "≥стор≥¤ не знаЇ скок≥в, не даЇ
н≥кому дарунк≥в" ≥ що "кождий крок у н≥й, то результат
важкоњ прац≥, жертв ≥ змагань" [7, с.8], ≤.‘ранко усв≥домлював
неможлив≥сть здобутт¤ людиною повного щаст¤, так само, ¤к ≥ побудови
громадою "раю на земл≥". ќднак мислитель закликав вс≥х
до д≥њ, до науки ≥ прац≥, ¤к≥ допоможуть перемогти поодинок≥ лиха
й кривди та уникнути њх у майбутньому, дозвол¤ть прискорити прогрес
в ц≥лому [6, с.345]. “обто, ф≥лософ визнавав можлив≥сть кожноњ
особи виступити не т≥льки творцем своЇњ власноњ дол≥, але й суб'Їктом
сусп≥льного житт¤.
–озм≥рковуючи над питанн¤м щаст¤ людини ¤к сенсу ≥стор≥њ, ≤.‘ранко
прийшов до висновку, що щасливою людина може бути т≥льки у сп≥вжитт≥
з ≥ншими людьми. —правжн≥й сусп≥льний прогрес починаЇтьс¤ там,
де наступаЇ "здруженн¤ людей", коли виникаЇ сусп≥льно-орган≥зац≥йна
ц≥л≥сн≥сть, в ¤к≥й Їдн≥сть, а не внутр≥шн¤ протид≥¤, визначаЇ
подальший поступ [8, с.95].
¬изнаючи проживанн¤ у середовищ≥ своЇњ в≥льноњ нац≥њ умовою щаст¤
особи, нац≥онал-демократи поруч ≥з ц≥Їњ ц≥нн≥стю ставили ще одну,
центральну - нац≥ю. Ќеобх≥дною умовою сусп≥льного прогресу ≥ сенсом
≥стор≥њ взагал≥ вони вважали не лише волю людини, але й волю нац≥њ,
адже, ¤к зазначав “.«≥ньк≥вський, "знищити творчу силу у
народу - однаково, що вбити силу особистоњ ≥н≥ц≥ативи в одиниц≥"
[9, с.292-293]. “ому нац≥онал-демократи вир≥шенн¤ нац≥онального
питанн¤ вважали першочерговим завданн¤м, необх≥дною умовою прискоренн¤
розв'¤занн¤ питань соц≥альних.
ѕринципова в≥дм≥нн≥сть ≥стор≥ософ≥њ нац≥онал-демократ≥в в≥д позиц≥њ
≥нших представник≥в народницькоњ парадигми пол¤гала в тому, що
дл¤ них нац≥ональний розвиток Ї метою ≥ сенсом ≥стор≥њ, тод≥ ¤к
дл¤ останн≥х повноц≥нний розвиток нац≥њ виступав насамперед необх≥дною
й корисною умовою та засобом зближенн¤ людства до вищих форм соц≥ального
житт¤. “ому, п≥дкреслюючи т≥сний зв'¤зок ≥дей нац≥онал≥зму з космопол≥тичними
гуман≥тарними бажанн¤ми та ≥де¤ми, нац≥онал-демократи найпродуктивн≥шим
шл¤хом до св≥товоњ прац≥ називали позитивну працю кожноњ особи
дл¤ свого народу, а перспективу створенн¤ будь-¤ких м≥жнародних
союз≥в рекомендували в≥дкласти до час≥в, "...коли вс≥ нац≥ональн≥
змаганн¤ будуть сповнен≥ ≥ коли нац≥ональн≥ кривди та неволенн¤
в≥д≥йдуть у сферу ≥сторичних спомин≥в" [10, с.284].
ѕроголосивши найвищою ц≥нн≥стю ≥нтереси орган≥чноњ нац≥њ, нац≥онал-демократи
визнали державу важливим чинником нац≥онального житт¤ ≥ обірунтовували
необх≥дн≥сть об'Їднанн¤ зусиль вс≥х без вин¤тку верств дл¤ забезпеченн¤
њњ усп≥шного функц≥онуванн¤. ќднак головним критер≥Їм оц≥нки рол≥
держави проголошувалась в≥дпов≥дн≥сть њњ д≥¤льност≥ нац≥ональним
≥ соц≥альним запитам народу, здатн≥сть владноњ системи забезпечити
повноц≥нний та всеб≥чний розвиток нац≥њ та особи, спри¤ти активному
приЇднанню сп≥льноти до св≥тових ≥сторичних процес≥в.
¬арто також наголосити, що нац≥онал-демократи над≥¤лись реал≥зувати
своњ ≥деали - розв'¤занн¤ нац≥онального та соц≥альних питань,
встановленн¤ демократ≥њ, свободи ≥ соц≥альноњ справедливост≥ на
"ірунт≥ гуманного чутт¤" - на засадах соц≥ал≥стичноњ
≥деолог≥њ, ¤ку вони розгл¤дали кр≥зь людський та нац≥ональний
вим≥ри, тобто сприймали в н≥й те, що в≥дпов≥дало ≥деалам особистоњ
й нац≥ональноњ свободи, ≥ в≥дкидали усе, що суперечило њм.
“аким чином, нац≥онал-демократична ≥стор≥ософ≥¤ сенс ≥стор≥њ
вбачала у повноц≥нному розвитку нац≥й та њх активн≥й участ≥ у
св≥товому розвитку людства, спр¤мованому на утвердженн¤ принцип≥в
нац≥ональноњ й особистоњ свободи.
ѕротилежну народницьк≥й позиц≥ю стосовно сенсу ≥сторичного процесу
в≥дстоював у своњй ф≥лософ≥њ чинного нац≥онал≥зму ƒ.ƒонцов. ¬≥н
заперечував позитив≥стську концепц≥ю ≥стор≥њ, вз¤ту за основу
вс≥ма напр¤мками украњнського народництва, котра стверджувала
≥снуванн¤ соц≥уму в≥дпов≥дно до непорушних об'Їктивних закон≥в,
в≥дкидав тезу щодо визнанн¤ ≥нтелекту вир≥шальним чинником ≥стор≥њ,
¤к ≥ вс≥ рац≥ональн≥ принципи сусп≥льного розвитку, критикував
будь-¤к≥ пошуки не≥снуючоњ насправд≥ "всезагальноњ правди".
¬≥ра в об'Їктивний поступ людства, на думку ƒ.ƒонцова, позбавл¤Ї
≥стор≥ю будь-¤кого сенсу, адже змушуЇ людину ≥ нац≥ю лише "пристосовуватись
до "стисло приписаного темпу й пор¤дку", зам≥сть того,
щоб визнати за ними право самим њх визначати.
¬ основу своЇњ ф≥лософ≥њ ƒ.ƒонцов поклав тезу, що першоосновою
бутт¤ та творцем д≥йсност≥ Ї вол¤. “ому сенс ≥стор≥њ мислитель
вбачав у спри¤нн≥ "об'Їктивац≥њ метаф≥зичного чинника вол≥",
головним ви¤вом ¤коњ Ї "в≥чна вол¤ нац≥њ". "¬ чинн≥м
нац≥онал≥зм≥ - проголошував ƒ.ƒонцов, - зм≥стом житт¤ Ї активн≥сть
≥ могутн≥сть нац≥њ, життЇвою формою - нац≥ональна боротьба, а
духом житт¤ - "романтика", в≥ра" [4, с.339]. ћислитель
пост≥йно п≥дкреслював конечн≥сть в ≥стор≥њ моменту боротьби, агрес≥њ,
наголошував на ≥снуванн≥ "...м≥стичного зв'¤зку м≥ж "жадобою
пануванн¤" одиниць ≥ поступом" [4, с.278].
¬важаючи порив народ≥в до експанс≥њ ≥манентним пон¤ттю нац≥њ,
ƒ.ƒонцов розум≥в поступ людства ¤к право сильних рас орган≥зувати
людей ≥ народи дл¤ зм≥цненн¤ ≥снуючоњ культури й цив≥л≥зац≥њ",
а тому "...раси й ≥дењ, ¤к≥ хочуть грати ролю в ≥стор≥њ,
мають гукати не до св≥товоњ "справедливости", лише до
своЇњ вол≥ ≥ зд≥бностей - пхнути ≥стор≥ю наперед, працювати дл¤
поступу" [4, с.282]. ѕроголошуючи потреби нац≥њ "найреальн≥шою
р≥ччю на св≥т≥", ƒ.ƒонцов ≥ррац≥ональне право нац≥њ на житт¤
ставив понад будь-¤ку "етику", вище ≥нтерес≥в ≥ндив≥да
та людського житт¤ й вважав припустимим нав≥ть обмежити "волю
народу" у випадку, ¤кщо вона загрожуЇ ≥снуванню нац≥њ. ћислитель
застер≥гав в≥д спроб робити ≥з соц≥ального питанн¤ самоц≥ль чи
ставити його понад питанн¤ нац≥ональне, оск≥льки призначенн¤ нац≥й
≥ кожноњ людини пол¤гаЇ "не в здобутт≥ Ї щаст¤, а в здобуванн≥".
“аким чином у концепц≥њ чинного нац≥онал≥зму ƒ.ƒонцова ≥стор≥¤
спр¤мована л≥н≥йно ≥ представл¤Ї собою неск≥нченний процес невщухаючоњ
боротьби за ≥снуванн¤ та пануванн¤, що ведетьс¤ п≥д впливом ≥ррац≥ональних
поривань пров≥дними суб'Їктами сусп≥льного житт¤ - "великими"
нац≥¤ми, "вольовими" ел≥тами, "сильними особами".
“ому Їдиним виходом дл¤ ”крањни, ¤кщо вона не хоче загубитись
в ≥стор≥њ, на думку ƒ.ƒонцова, Ї прийн¤ти волюнтаристську, ≥ррац≥ональну
концепц≥ю "нового нац≥онал≥зму".
як ≥ у ф≥лософ≥њ вольового нац≥онал≥зму, концептуальне баченн¤
≥стор≥њ у консервативн≥й парадигм≥ ірунтуЇтьс¤ на запереченн≥
механ≥стичного детерм≥н≥зму ≥сторичних процес≥в та п≥дкресленн≥
≥ррац≥ональноњ основи розвитку сусп≥льного житт¤. ќднак, усв≥домлюючи
минущ≥сть ≥ в≥дносн≥сть ≥сторичного бутт¤, украњнськ≥ консерватори
(ѕ. ул≥ш, ¬.Ћипинський, —.“омаш≥вський, ¬. учабський та ≥нш≥)
абсолютним смислом над≥л¤ли лише сакральний час (в≥чн≥сть, Ѕога),
а тому намагались в≥дшукати стрижнев≥ позачасов≥ ц≥нност≥ й т≥
сили, ¤к≥ через т≥сний зв'¤зок ≥з ними, надають ≥стор≥њ хоч ¤кийсь
значний сенс.
ќсоблив≥стю консервативноњ ф≥лософ≥њ Ї визнанн¤ ≥снуванн¤ трансцендентноњ
"вищоњ сили", ¤ка проймаЇ собою ≥ визначаЇ не т≥льки
природне житт¤, але й складаЇ ≥ррац≥ональну основу сусп≥льного
та ≥сторичного житт¤. «г≥дно концепц≥њ ѕ. ул≥ша, з вол≥ Ѕожого
ѕровид≥нн¤ творитьс¤ "народний дух", ¤кий Ї фундаментом
житт¤ народу ≥ ви¤вл¤Ї себе в способ≥ народного господарюванн¤,
засадах соц≥ально-пол≥тичного житт¤, нормах народноњ мови - тобто
у його культур≥ ≥ традиц≥њ. ” збереженн≥ цих "орган≥чних"
традиц≥й народу, ¤к≥ Ї складовою частиною ≥дењ јбсолюту, й пов≥льному
поступ≥ на ц≥й основ≥ представники консерватизму бачили сенс ≥стор≥њ.
ќднак, на в≥дм≥ну в≥д народницькоњ парадигми, культурницька концепц≥¤
≥стор≥њ у консерватизм≥ Ї одночасно пол≥тичною. ”крањнськ≥ консерватори
пов'¤зували розвиток моральних сил та зб≥льшенн¤ засоб≥в до житт¤
будь-¤кого народу ≥з його всеб≥чним розвитком на власному ірунт≥,
¤кий можливий насамперед за умови самост≥йного пол≥тичного бутт¤.
ƒержава в консервативн≥й парадигм≥ виступаЇ не лише про¤вом життЇздатност≥
нац≥њ, можлив≥стю переходу в≥д поза≥сторичноњ етн≥чноњ групи до
повноправного суб'Їкта ≥стор≥њ, а й показником р≥вн¤ цив≥л≥зованост≥
нац≥ональноњ культури, гарантом њњ ≥снуванн¤.
« позиц≥й своЇњ пол≥тично-культурницькоњ ≥стор≥ософ≥њ консерватори
проводили оц≥нку д≥¤льност≥ вс≥х суб'Їкт≥в ≥стор≥њ. ћислител≥
ви¤вл¤ли симпат≥њ до сусп≥льних сил та соц≥альних ≥нституц≥й,
¤к≥ спри¤ють пол≥тичному й культурному вдосконаленню сусп≥льного
орган≥зму на основ≥ його власних традиц≥й ≥ в межах своЇњ пол≥тичноњ
орган≥зац≥њ, одночасно засуджуючи руњнницьк≥ й анарх≥чн≥ елементи.
”крањнськ≥ консерватори в≥рили, що насамперед "народний
дух" виражаЇ себе, з вол≥ Ѕога, в д≥¤нн¤х великих державц≥в
та ел≥ти, ¤к≥ завжди Ї етапними постат¤ми у розвитку свого народу.
«окрема, притаманн≥ видатним особам сила ≥ символ≥зм виступають
консол≥дуючими чинниками у житт≥ сп≥льноти. Ќе випадково особливе
м≥сце у сусп≥льств≥ консерватори в≥дводили ћонарху - символу нац≥њ
≥ гаранту дотриманн¤ њњ традиц≥йно усталених основ. ¬изначну роль
у збереженн≥ традиц≥й сп≥льноти, а також справ≥ њњ консол≥дац≥њ
та орган≥зац≥њ мислител≥ напр¤мку в≥дводили вс≥м консервативним
≥нституц≥¤м - державн≥й влад≥, традиц≥йн≥й церкв≥, арм≥њ. ¬.Ћипинський
т≥сно ≥ знаково перепл≥тав м≥ж собою дол≥ пров≥дноњ верстви, держави
≥ нац≥њ, ¤к≥, на його думку, лежать в основ≥ ≥сторичного процесу
й становл¤ть пров≥дн≥ ц≥нност≥ соц≥альноњ онтолог≥њ: "¬ласна
держава - це синон≥м влади власноњ аристократ≥њ, так не може бути
нац≥ональноњ аристократ≥њ, а значить ≥ нац≥њ, без своЇњ власноњ
держави..." [11, с.211].
онсерватори наголошували, що сусп≥льний пор¤док ≥ прогрес будь-¤коњ
нац≥њ Ї результатом св≥домоњ плановоњ д≥њ "аристократ≥й".
—аме з конкурентноњ боротьби правл¤чих ≥ потенц≥йних ел≥т ¤к головноњ
руш≥йноњ сили ≥стор≥њ, на думку ¬.Ћипинського, виросла вс¤ людська
цив≥л≥зац≥¤ та культура. ќдночасно ≥стор≥ю та долю вс≥х нац≥й
вир≥шуЇ боротьба доцентровоњ й в≥дцентрованоњ сусп≥льних тенденц≥й,
котру вт≥люють у своЇму протисто¤нн≥ один одному "активна
менш≥сть" ≥ "пасивна б≥льш≥сть", керован≥, в≥дпов≥дно,
сп≥льними або ≥ндив≥дуальними ≥нтересами.
”св≥домлюючи важлив≥сть внутр≥шньоњ сусп≥льноњ Їдност≥ дл¤ збереженн¤
держави та нац≥њ, а також дл¤ подальшого сусп≥льного росту, украњнськ≥
консерватори розробили проекти гармон≥йного укладанн¤ взаЇмин
м≥ж ел≥тою ≥ масою, р≥зноман≥тними класами у сусп≥льств≥. ќднак,
на думку ¬.Ћипинського, лише внутр≥шнЇ бажанн¤ вс≥х член≥в сусп≥льства
стати нац≥Їю, визнати пр≥оритет сусп≥льних ≥нтерес≥в над ≥нтересами
власними, дозвол¤Ї сп≥льнот≥ в≥дбутись ¤к нац≥њ, адже "знайти
об'Їктивно правдивий соц≥альний закон, ¤кий автоматично, без н≥¤кого
суб'Їктивного внутр≥шнього зусилл¤, зробив би з нас нац≥ю - неможливо"
[11, с.116].
“аким чином, украњнськ≥ консерватори розгл¤дають ≥сторичний процес
¤к коловорот, сп≥ральний розвиток, позбавлений Їдиного вектора.
ѕричиною будь-¤кого соц≥ального ¤вища Ї певна сукупн≥сть взаЇмозалежних
чинник≥в, що д≥ють у сусп≥льств≥. ”крањнськ≥ консерватори виступали
за еволюц≥йний, поступовий розвиток сусп≥льного житт¤, ¤кий в
ц≥лому дозвол¤Ї зберегти його традиц≥йн≥ основи. "...ѕоступу
не можна помислити без досконаленн¤ ≥ розвитку вже ≥стнуючого,
¤ке, щоб могти досконалитись ≥ розвиватись, мусить бути задержуване,
мусить бути консервоване", - писав ¬.Ћипинський [11, с.393].
“ут варто зауважити, що ор≥Їнтац≥¤ на прогрес, динам≥чний розвиток
Ї особлив≥стю украњнськоњ консервативноњ ≥стор≥ософ≥њ, котра в≥др≥зн¤Ї
њњ в≥д б≥льшост≥ консервативних ≥деолог≥й представник≥в ≥нших
народ≥в.
ќтже, проанал≥зован≥ п≥дходи до питанн¤ сенсу ≥стор≥њ, вироблен≥
основними системами украњнськоњ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ к≥нц¤ ’≤’ -
першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть, демонструють суттЇву р≥зницю.
ћислител≥ народницькоњ парадигми вбачали сенс ≥стор≥њ у пост≥йн≥й
еволюц≥њ ≥ндив≥да ≥ соц≥альних сп≥льнот в напр¤мку реал≥зац≥њ
≥дей гуманност≥, демократизму та соц≥ал≥зму, а тому наголошували
на важливост≥ в≥льноњ творчост≥ особистост≥ й народу-нац≥њ ¤к
орган≥чних елемент≥в ≥сторичного процесу.
ѕротилежну концепц≥ю в≥дстоював автор теор≥њ чинного нац≥онал≥зму
ƒ.ƒонцов, ¤кий проголосив метою ≥сторичного процесу боротьбу ¤к
таку. ћислитель визнавав значущ≥сть т≥льки "сильних"
д≥Ївц≥в (нац≥й, ел≥т, чи особистостей), ¤к≥ своњми зусилл¤ми нарощують
"св≥товий чинник вол≥" ≥ завд¤ки цьому рухають ≥стор≥ю
вперед, "працюють на поступ", ¤кий не маЇ н≥чого сп≥льного
з етикою. «рештою, справжн≥й суб'Їкт не визнаЇ над собою н≥ найвищоњ
влади сенсу ≥стор≥њ, н≥ закон≥в смислу, н≥ "об'Їктивних"
вимог прагматичного характеру, а перш за все реал≥зуЇ себе, своњ
власн≥ проекти, не потребуючи зовн≥шн≥х лег≥тимац≥й.
Ќа в≥дм≥ну в≥д попередн≥х ≥дейних напр¤мк≥в, особлив≥стю украњнськоњ
консервативноњ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ Ї рел≥г≥йний принцип тлумаченн¤
сенсу ≥стор≥њ. ¬ищу мету, напр¤м невпинного руху ≥стор≥њ визначаЇ
"божественний план" ≥сторичного процесу, в≥дпов≥дно
до ¤кого кожна нац≥¤ повинна зайн¤ти своЇ м≥сце в ≥сторичному
бутт≥. ”сп≥х справи збереженн¤ нац≥ональних культур ≥ традиц≥йних
установ залежить в≥д активноњ, творчоњ рол≥ людини та соц≥альних
груп, "бажанн¤" ≥ "устремл≥нн¤" ¤ких будують
≥стор≥ю. “аким чином, на в≥дм≥ну в≥д концепц≥њ чинного нац≥онал≥зму,
≥ррац≥онал≥зм суб'Їкт≥в у консерватизм≥ обмежуЇтьс¤ ≥ кристал≥зуЇтьс¤
в≥дпов≥дно до вищих ц≥нностей - Ѕога ≥ Ќац≥њ, ¤к≥ одночасно виступають
вир≥шальними факторами ≥сторичного процесу.
1. √рушевський ћ. Ќа пороз≥ Ќовоњ ”крањни. √адки ≥ мр≥њ //
√рушевський ћ. ’то так≥ украњнц≥ ≥ чого вони хочуть / ”кладач
ќ.Ћ. опиленко. - .: “-во "«нанн¤" ”крањни, 1991.- —.
133-225.
2. √рушевський ћ. « нашого культурного жит¤ // √рушевський ћ.
Ќаша полњтика. - Ћьв≥в: « друкарнњ Ќ“Ў, 1911. - —. 89-106.
3. ™кельчик —.ќ. ‘едерал≥зм ћ.ƒрагоманова // —оц≥ально-ф≥лософськ≥
≥дењ ћихайла ƒрагоманова: «б≥рник наукових праць / ¬≥дп. ред.
ћ.≤.Ћук. - .: Ќаукова думка, 1995. - —. 63-73.
4. ƒонцов ƒ. Ќац≥онал≥зм. - 3-тЇ виданн¤. - Ћондон: ”крањнська
¬идавнича —п≥лка, 1966. - 363 с.
5. ѕодолинський —. Ћюдська прац¤ ≥ Їдн≥сть сили // ѕодолинський
—. ¬ибран≥ твори / ”пор¤д. Ћ.я. орн≥йчук. - .: ињвський нац≥ональний
економ≥чний ун≥верситет, 2000. - —. 283-310.
6. ‘ранко ≤. ўо таке поступ? // ‘ранко ≤. «≥бранн¤ твор≥в: ” 50
т. - .: Ќаукова думка, 1986. - “. 45: ‘≥лософськ≥ прац≥. - —.
300-348.
7. ‘ранко ≤. « останн≥х дес¤тил≥ть ’≤’ в≥ку // ѕисанн¤ ≤вана ‘ранка
IV. ћолода ”крањна. - Ћьв≥в: ”крањнсько-–уська видавнича сп≥лка,
1910. - „.≤: ѕров≥дн≥ ≥дењ й еп≥зоди. - —. 1-85.
8. ‘ранко ≤. ћисл≥ о еволюц≥њ в ≥стор≥њ людськост≥ // ‘ранко ≤.
«≥бранн¤ твор≥в: ” 50 т. - .: Ќаукова думка, 1986. - “. 45: ‘≥лософськ≥
прац≥. - —. 76-139.
9. «≥ньк≥вський “. ‘ихте —тарший // ѕисанн¤ “рохима «≥ньк≥вського
/ «редагував ¬асиль «айченко. - Ћьв≥в: ƒрукарн¤ Ќ“Ў, 1896. - н.2.
- —. 289-309.
10. ‘ранко ≤. ѕоза межами можливого // ‘ранко ≤. «≥бранн¤ твор≥в:
” 50 т. - .: Ќаукова думка, 1986. - “.45: ‘≥лософськ≥ прац≥.
- —. 276-285.
11. Ћипинський ¬. Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в: ѕро ≥дею ≥ оріан≥зац≥ю
украњнського монарх≥зму. ѕисан≥ 1919-1926. - Ќю-…орк: ¬идавнича
орпорац≥¤ "Ѕулава", 1954. - 470 с.
Pyatkivskyi R.O.
The problem of the sense of the historical process in the Ukrainian
philosophy of the end of the ’≤’ - th - the first quarter of the
’’ - th centuries.
The article deals with the historical-philosophic analysis of
the problem of the sense of history in the Ukrainian philosophy
of the end of the XIX - th - the first quarter of the XX - th
centuries. The sense of history is analysed as the problem in
Ukrainian social-political and historiosophical systems of the
given period - pro-ethnic (narodnytska), nationalistic, conservative
paradigms.
Key words: the sense of history the subject of history, historiosophical
system, conservatism, pro-ethnic (narodnytstvo), nationalism.
ѕодано за: ѕ¤тк≥вський –.ќ. ѕроблема сенсу ≥стор≥њ в украњнськ≥й
ф≥лософ≥њ к≥нц¤ ’≤’ - першоњ чверт≥ ’’ стол≥ть // ¬≥сник ѕрикарпатського
ун≥верситету. ‘≥лософськ≥ ≥ психолог≥чн≥ науки. - 2006. - ¬ип.
≤’. - —. 14-23.
