стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
ћетодолог≥¤ ≥сторико-ф≥лософського осмисленн¤ суб'Їкта ≥стор≥њ
‘≥лософське осмисленн¤ сусп≥льного розвитку неодм≥нно ставить
питанн¤ про суб'Їкт, ¤кий окреслюЇ ≥сторичний шл¤х т≥Їњ чи ≥ншоњ
сп≥льноти, людства загалом. Ќезважаючи на пост≥йне накопиченн¤
досв≥ду вир≥шенн¤, це питанн¤ н≥коли не втрачало актуальност≥
≥ не покидало кола найважлив≥ших ≥ найб≥льш дискус≥йних ф≥лософських
проблем. ≤ це законом≥рно, адже, ¤к влучно в≥дм≥тила “. ушерець,
"в≥д вир≥шенн¤ ц≥Їњ проблеми залежало розум≥нн¤ людиною свого
м≥сц¤, своЇњ рол≥ у сусп≥льному розвитку - њњ ≥сторична самосв≥дом≥сть.
”¤вленн¤ про суб'Їкт ≥стор≥њ ви¤вл¤Їтьс¤ тим дзеркалом, у ¤кому
≥ндив≥ди бачать своЇ ≥деальне в≥дображенн¤ ≥ оц≥нюють свою повед≥нку,
св≥й спос≥б житт¤" [1, с.1].
—еред в≥тчизн¤них досл≥дник≥в, ¤к≥ останн≥м часом звертались
до теоретичних питань суб'Їкта сусп≥льного розвитку, сл≥д насамперед
назвати ¬.јндрущенка, ≤.Ѕойченка, Ћ.«ашк≥льн¤ка, “. ушерець, ≤.Ќадольного,
¬.ѕетрущенка, “.ящук. ќднак, поза досл≥дженн¤ми вказаних автор≥в,
у л≥тератур≥, що певним чином анал≥зуЇ цю проблему, не так часто
зустр≥чаЇмо розкритт¤ зм≥сту ≥ обс¤гу пон¤ть "суб'Їкт ≥стор≥њ",
"руш≥йн≥ сили сусп≥льного розвитку", ≥нших сум≥сних
њм пон¤ть. ќкрем≥ автори спец≥ально не обумовлюють навантаженн¤,
¤ке несуть ц≥ пон¤тт¤, а тому у своњх досл≥дженн¤х тлумачать њх
надто широко або надто вузько, зм≥шують м≥ж собою, п≥дм≥н¤ють
тощо. ƒискус≥йним залишаЇтьс¤ питанн¤ методолог≥чних принцип≥в
досл≥дженн¤ суб'Їкта ≥стор≥њ.
¬раховуючи зазначене, у наш≥й статт≥ ми спробуЇмо з'¤сувати,
¤к сьогодн≥ ф≥лософи тлумачать основн≥ категор≥њ ≥ пон¤тт¤, за
допомогою ¤ких здобуваютьс¤ знанн¤ про суб'Їкт ≥стор≥њ, ¤к≥ методи
≥ принципи Ї пров≥дними у досл≥дженн≥ останнього. ¬изначимо також
основн≥ методолог≥чн≥ положенн¤, на ¤ких ірунтуЇтьс¤ осмисленн¤
суб'Їкта сусп≥льного розвитку представниками класичноњ ≥ некласичноњ
ф≥лософ≥й.
атегор≥¤ "суб'Їкт ≥стор≥њ" (в≥д лат. subjectum - той
що лежить знизу, що знаходитьс¤ в основ≥) виступаЇ родовим пон¤тт¤м,
¤ке охоплюЇ вс≥х нос≥њв предметно-практичноњ д≥¤льност≥, що в≥д≥грають
≥стотну роль у розвитку соц≥уму. ѕон¤тт¤ "суб'Їкт" в
давн≥ часи (зокрема ще у јр≥стотел¤) позначало нос≥¤ властивостей,
стан≥в ≥ д≥й ≥ в цьому в≥дношенн≥ було тотожне пон¤ттю "субстанц≥¤".
« XVII стол≥тт¤ воно вживалось перш за все в гносеолог≥чному значенн≥
≥ лише з другоњ половини ’≤’ стол≥тт¤ починаЇ широко використовувати
дл¤ означенн¤ творц≥в ≥сторичноњ д≥йсност≥. —аме з цього часу
проблема суб'Їкта ≥стор≥њ набуваЇ у ф≥лософ≥њ особливоњ ваги.
” сучасн≥й в≥тчизн¤н≥й ф≥лософськ≥й л≥тератур≥ зустр≥чаЇмо наступн≥
визначенн¤ пон¤тт¤ "суб'Їкт ≥стор≥њ". Ќа думку ¬.ѕетрущенка,
таким сл≥д вважати "ту самод≥¤льну одиницю, що в ≥сторичному
процес≥ постаЇ джерелом ≥сторичноњ активност≥ та, в к≥нцевому
п≥дсумку, - вих≥дною мотивац≥Їю ≥сторичних д≥й" [2, с.354].
”пор¤дники нового дов≥дкового виданн¤ "‘≥лософ≥¤ пол≥тики:
ороткий енциклопедичний словник" суб'Їктом ≥стор≥њ вважають
"нос≥¤ певного роду д≥¤льност≥, що пов'¤зана ≥з здатн≥стю
людини виходити за меж≥ ≥снуючого та робити предметом власну життЇд≥¤льн≥сть".
јвтор пом≥щеноњ статт≥ даЇ ≥ найб≥льш загальне визначенн¤ суб'Їкта
- "бутт¤, що визначаЇ себе з самого себе" [3, с.544-545].
јвторський колектив навчального пос≥бника з ф≥лософ≥њ п≥д загальною
редакц≥Їю професора ≤.Ќадольного тлумачить пон¤тт¤ "суб'Їкт
сусп≥льного розвитку", виход¤чи безпосередньо ≥з значенн¤
категор≥њ "суб'Їкт", тобто, на його думку, таким Ї "нос≥й
предметно-практичноњ д≥¤льност≥ ≥ п≥знанн¤, джерело активност≥,
спр¤мованоњ на об'Їкт" [4, с.433].
”крањнськими ф≥лософами робл¤тьс¤ також спроби з'¤сувати загальн≥
риси суб'Їкта ≥стор≥њ, ¤к≥ визначають його суть ¤к сили, що творить
сусп≥льно-≥сторичну д≥йсн≥сть. “ак, зокрема, ¬.јндрущенко ≥ ћ.ћихальченко
до ознак суб'Їкта ≥стор≥њ (насамперед особистост≥), притаманних
йому безв≥дносно до ≥сторичного часу й простору, в≥днос¤ть: високий
р≥вень сусп≥льноњ св≥домост≥, зд≥йсненн¤ на њњ основ≥ активноњ,
ц≥леспр¤мованоњ д≥¤льност≥, сп≥взвучноњ ≥сторичн≥й необх≥дност≥,
вм≥нн¤ прогнозувати можлив≥ насл≥дки д≥¤льност≥, коригувати њњ
≥ брати в≥дпов≥дальн≥сть за своњ д≥њ [5, с.175-176].
ќтже, п≥д категор≥Їю "суб'Їкт ≥стор≥њ" розум≥Їмо нос≥¤
усв≥домленоњ, ц≥леспр¤мованоњ, активноњ д≥¤льност≥, спр¤мованоњ
на зм≥ну, розвиток чи збереженн¤ об'Їктивних умов сусп≥льного
розвитку ≥ власноњ життЇд≥¤льност≥.
¬ рол≥ суб'Їкта ≥стор≥њ можуть виступати окрем≥ особи та ≥нш≥
соц≥альн≥ ≥ндив≥ди р≥зних масштаб≥в - ≥сторичн≥ та соц≥альн≥ сп≥льноти,
ст≥йк≥ групи та ≥нститути людей, сусп≥льство, людство в ц≥лому.
“обто, можемо говорити про ≥ндив≥дуальн≥ та колективн≥ ≥сторичн≥
суб'Їкти.
≤ндив≥дуальним суб'Їктом виступаЇ особист≥сть, що волод≥Ї ≥сторичною
≥н≥ц≥ативою. —туп≥нь здатност≥ того чи ≥ншого колективного суб'Їкта
виступати перетворювачем об'Їктивноњ сусп≥льноњ д≥йсност≥ залежить
в≥д конкретно-≥сторичного способу зв'¤зк≥в ≥ндив≥д≥в у ньому.
≤стор≥¤ таким чином виступаЇ процесом розвитку д≥йсних, д≥¤льних
≥ндив≥д≥в (реальних суб'Їкт≥в ≥стор≥њ) ≥ зв'¤зк≥в м≥ж ними. як
зазначають ¬.јндрущенко ≥ ћ.ћихальченко, суб'Їкт "постаЇ
¤к "особа в сусп≥льств≥ ≥ сусп≥льство в особ≥", ¤к ≥ндив≥д
та соц≥альн≥ сп≥льност≥, що формуютьс¤ на засадах Їдност≥ ≥сторичноњ
дол≥, обставин життЇд≥¤льност≥, ≥нтерес≥в та ц≥лей ≥ндив≥дуально-соц≥ального
розвитку сусп≥льства" [5, с.178].
ќднак загальне визнанн¤ повноц≥нноњ сп≥вучаст≥ р≥зних тип≥в соц≥ально-≥сторичних
суб'Їкт≥в у творенн≥ ≥стор≥њ в≥дбулось пор≥вн¤но недавно - прот¤гом
останнього стол≥тт¤. ’оча ф≥лософи завжди усв≥домлювали, що суб'Їкт
≥стор≥њ так чи ≥накше пов'¤заний з особист≥стю, людиною - оск≥льки
в ≥ншому випадку втрачаютьс¤ п≥дстави говорити про ≥стор≥ю ¤к
таку, - це не завадило ≥снуванню тривалоњ дискус≥њ м≥ж ними про
приор≥тетн≥сть рол≥ ≥ндив≥дуального чи колективного суб'Їкта в
≥сторичн≥й творчост≥. Ќер≥дко вона в≥дзначалась встановленн¤м
т≥Їњ чи ≥ншоњ ф≥лософськоњ догми.
ѕроблема суб'Їкта ≥сторичного процесу входить до спектру б≥льш
широкоњ проблематики руш≥йних сил сусп≥льства. “ерм≥н "руш≥йна
сила" почав застосовуватись у ф≥лософ≥њ Ќового часу ¤к переносне
значенн¤ пон¤ть "руш≥йна причина", "причина, ¤ка
викликаЇ рух". ÷¤ категор≥¤, таким чином, виступаЇ одн≥Їю
≥з субкатегор≥й загальноф≥лософськоњ категор≥њ "причинн≥сть".
” сучасн≥й ф≥лософ≥њ щодо визначенн¤ категор≥њ "руш≥йн≥
сили ≥стор≥њ" нема Їдност≥. ѕроте не викликаЇ б≥льше сумн≥в≥в,
що ¤дром системи руш≥йних сил ≥, в≥дпов≥дно, кор≥нним джерелом
сусп≥льного руху ≥ розвитку виступають сусп≥льн≥ суперечност≥.
—уперечност≥ задають ≥мпульс д≥¤льност≥ людини чи сп≥льност≥ людей,
а та, в свою чергу, виступаЇ реальною руш≥йною сили ≥стор≥њ. “ому
≥стор≥¤ повинна розгл¤датис¤ у контекст≥ людськоњ д≥¤льност≥,
поза ¤кою вона просто не ≥снуЇ. «в≥дси одна ≥з спроб визначити
руш≥йн≥ сили ¤к "д≥¤льн≥сть людей з њх спонукальними мотивами"
[6, с.419].
—ум≥сним до категор≥њ руш≥йн≥ сили виступаЇ пон¤тт¤ "фактор
сусп≥льного розвитку". ѕон¤тт¤ фактора (частини повноњ причини,
одн≥Їњ з обставин, що поруч з ≥ншими обставинами, ≥ т≥льки за
умови такого зв'¤зку, бере участь у детерм≥нац≥њ певного ¤вища)
допомагаЇ встановити всю сукупн≥сть визначальних обставин розвитку.
ћножину фактор≥в р≥зного масштабу, ¤к правило, под≥л¤ють на дв≥
в≥дносно велик≥ групи - об'Їктивн≥ умови (насамперед пов'¤зуютьс¤
≥з сусп≥льними в≥дносинами ≥ природними умовами житт¤ сусп≥льства,
¤к≥ в значн≥й м≥р≥ визначають св≥дом≥сть ≥ д≥¤льн≥сть суб'Їкта
≥ на ¤к≥ спр¤мована його активн≥сть) ≥ суб'Їктивн≥ фактори (безпосередн¤
д≥¤льн≥сть суб'Їкта, спр¤мовуюча њњ св≥дом≥сть ≥ псих≥чн≥ характеристики
окремих людей чи сп≥льнот).
—уперечност≥ м≥ж суб'Їктивними ≥ об'Їктивними факторами виступають
важливим джерелом (найб≥льш глибокою причиною, ¤дром системи руш≥йних
сил, що даЇ к≥нцевий ≥мпульс до саморуху ≥ саморозвитку) ≥ руш≥йною
силою ≥сторичного процесу.
ќтже, п≥д руш≥йними силами ≥стор≥њ можна розум≥ти д≥¤льн≥сть
людей з њњ спонукальними мотивами, а також т≥ об'Їктивн≥ обставини,
¤к≥ впливають на ≥сторичну творч≥сть ≥ разом з нею визначають
сусп≥льний розвиток.
јнал≥з категор≥й суб'Їкта ≥ руш≥йних сил ≥стор≥њ дозвол¤Ї розвести
ц≥ пон¤тт¤ ¤к нер≥внозначн≥ за зм≥стом ≥ обс¤гом, хоча вони ≥
перебувають у т≥сному зв'¤зку м≥ж собою в реальному сусп≥льному
житт≥, а також у процес≥ його п≥знанн¤.
ѕомилкою буде ≥ ототожнювати категор≥њ "суб'Їкт ≥стор≥њ"
≥ "суб'Їктивний фактор в ≥сторичному процес≥", адже
перша позначаЇ нос≥¤ ≥сторичноњ д≥¤льност≥ безпосередньо, а друга
- саму цю д≥¤льн≥сть, њњ мотиви, а також властивост≥ ≥ндив≥дуального
чи колективного суб'Їкта.
¬ кожн≥й ≥сторичн≥й доб≥ проблема суб'Їкта ≥стор≥њ вир≥шуЇтьс¤
по-своЇму. ћетодолог≥чна форма концепц≥й залежить ¤к в≥д об'Їктивних
обставин (дом≥нуючоњ в соц≥альному середовищ≥ парадигми), так
≥ в≥д ц≥нн≥сних ор≥Їнтац≥й та ≥нтелектуально-психолог≥чних характеристик
мислител¤, його естетично-акс≥олог≥чних систем.
¬ класичн≥й ф≥лософ≥њ основою дл¤ по¤сненн¤ природи суб'Їкт≥в
сусп≥льного розвитку були субстанц≥йно-рац≥онал≥стичн≥ у¤вленн¤
про ≥стор≥ю. ѕереконан≥сть в л≥н≥йному прот≥канн≥ ≥сторичного
процесу, ¤ке з'¤вилось ще за час≥в античност≥ ≥ дом≥нувало майже
до к≥нц¤ ’≤’ стол≥тт¤, в≥ра в здатн≥сть розуму п≥знати його об'Їктивн≥
закони (≥деал "рац≥о") спри¤ли зверненню основноњ уваги
ф≥лософ≥в на ви¤вленн≥ останн≥х. «а таких обставин в≥дбувалис¤
≥ пошуки "ун≥версальних" суб'Їкт≥в ≥стор≥њ, ¤к≥ через
руш≥йн≥ сили лише реал≥зують наперед встановлен≥ законом≥рност≥
≥сторичного поступу. ¬ античност≥ такими визнаютьс¤ видатн≥ особи,
св≥дом≥сть ≥ психолог≥¤ ¤ких визначаЇ спр¤мован≥сть ун≥версального
розвитку людства, що п≥дпор¤дкований Їдиним законам дол≥, визначеноњ
богами; теолог≥чна парадигма середньов≥чч¤ проголошувала суб'Їктом
Ѕога, Ѕожественне ѕровид≥нн¤; епоха ¬≥дродженн¤ - людину-творц¤
≥ державу, ¤к≥ прагнуть до встановленн¤ морально-етичних ≥деал≥в
в межах зумовленого ѕровид≥нн¤м реального св≥ту; у √еіел¤ справжн≥м
суб'Їктом Ї јбсолютний ƒух (—в≥товий –озум), ¤кий керуЇ плином
св≥тових под≥й в напр¤м≥ ос¤гненн¤ —вободи, використовуючи ¤к
знар¤дд¤ д≥¤льн≥сть окремих "обраних" народ≥в, держав
≥ видатних ос≥б; у –омантизм≥ суб'Їкти ≥сторичного поступу - це
народи-нац≥њ њхн≥ми видатними пров≥дниками ≥ т.д.
ѕод≥бну "ун≥версальн≥сть" ≥ задану спр¤мован≥сть, насамперед
в напр¤м≥ побудови б≥льш досконалого рац≥онально орган≥зованого
сусп≥льного житт¤, демонструють ≥ матер≥ал≥стичн≥ концепц≥њ. ўоб
переконатись в цьому, достатньо згадати хоча б марксистську концепц≥ю
об'Їктивност≥ сусп≥льного розвитку ≥ зумовленого ним процесу зм≥ни
сусп≥льно-економ≥чних формац≥й, ¤кий маЇ завершитись побудовою
"≥деального" комун≥стичного сусп≥льства.
Ќекласична ф≥лософ≥¤, на в≥дм≥ну в≥д ф≥лософських концепц≥й класики,
постулюЇ дещо ≥нш≥ методолог≥чн≥ принципи тлумаченн¤ ≥стор≥њ та
њњ суб'Їкта.
‘ундаментальн≥ науков≥ в≥дкритт¤ (насамперед у галуз≥ ф≥зики)
на злам≥ ’≤’-’’ стол≥ть спричинили св≥тогл¤дно-методолог≥чну кризу
позитив≥стських принцип≥в еволюц≥он≥зму та натурал≥зму, њх гостру
критику. як реакц≥¤ на позитив≥зм ≥ марксизм виникла так звана
"критична ф≥лософ≥¤ ≥стор≥њ" (¬.ƒ≥льтей, ¬.¬≥ндельбанд,
√.–≥ккерт), що заперечувала детерм≥н≥зм ≥ будь-¤ку законом≥рн≥сть
в ≥стор≥њ, в≥дстоювала особливу роль одиничного, ун≥кального,
випадкового в ≥сторичному п≥знанн≥ (≥ндив≥дуал≥зуючий метод).
¬ цей пер≥од у тлумаченн≥ ≥сторичного процесу в≥дбуваЇтьс¤ великий
злам - усв≥домлюЇтьс¤ пол≥л≥н≥йн≥сть, нестандартн≥сть, пол≥вар≥антн≥сть
його прот≥канн¤. ÷ей факт зумовив подальш≥ зм≥ни у ф≥лософськ≥й
≥нтерпритац≥њ сусп≥льного розвитку. ¬≥дсутн≥сть закон≥в руху сусп≥льства,
на думку неопозитив≥ст≥в (зокрема .ѕоппера), ¤скраво засв≥дчила
те, що ≥стор≥¤, ¤к така, позбавлена сенсу, а тому певний сенс
њй можуть надавати т≥льки люди. ќсь чому у ф≥лософських роздумах
’’ стол≥тт¤ практично не зустр≥чаЇтьс¤ характерне дл¤ класики
вит≥сненн¤ людини ≥з св≥ту ≥ розведенн¤ на суб'Їкт ≥ об'Їкт в
традиц≥йних смислах. ≤стор≥¤ тепер не виступаЇ чимось зовн≥шн≥м
стосовно людини, а Ї умовою њњ ≥снуванн¤, Ї часом ≥ простором
њњ бутт¤.
Ѕ≥льш≥сть ф≥лософських напр¤м≥в ’’ стол≥тт¤ заперечують можлив≥сть
побудови загальних ≥стор≥ософських теор≥й, ¤к≥ б могли однозначно
по¤снити розгортанн¤ ≥сторичного процесу ≥, тим б≥льше, спрогнозувати
њњ подальший рух. "≤сторицистськ≥" теор≥њ ≥стор≥њ, що
розгл¤дають минуле з позиц≥й "хол≥зму" (ц≥л≥сност≥)
≥ "ессенц≥ал≥зму" (пошуку сутн≥сних, впливових чинник≥в)
п≥ддаютьс¤ гостр≥й критиц≥ ¤к однобок≥ ≥ нав≥ть небезпечн≥ ( .ѕоппер)
[7, с.178].
¬казан≥ ≥стор≥ософськ≥ методолог≥чн≥ засади безпосередньо вплинули
≥ на вир≥шенн¤ ф≥лософ≥Їю ’’ стол≥тт¤ проблеми суб'Їкта ≥стор≥њ.
—удженн¤ про ≥снуванн¤ "ун≥версальних" суб'Їкт≥в розц≥нюютьс¤
¤к штучний продукт пошук≥в ф≥лософами тих самих "≥сторичних
закон≥в". Ўироко розповсюдженою прот¤гом останнього стол≥тт¤
стала думка про те, що визначати нос≥њв ≥сторичних епох ≥ з'¤совувати
њхню роль у сусп≥льному рус≥ необх≥дно в кожному окремому випадку.
’арактерною ознакою некласичноњ ф≥лософ≥њ стало визнанн¤ "плюрал≥зму"
суб'Їкт≥в сусп≥льного житт¤, ¤к≥ в умовах альтернативност≥ сусп≥льного
розвитку завжди мають можлив≥сть вибору вар≥анту повед≥нки.
ќднак дом≥нуванн¤ на «аход≥ ≥деолог≥њ л≥берал≥зму ≥ його ф≥лософських
оформлень - екзистенц≥онал≥зму, персонал≥зму ≥ антрополог≥чних
концепц≥й - в ц≥лому спри¤ло зм≥щенню фокусу досл≥джень з великих
колектив≥в на ≥ндив≥да, з "оточуючих людину обставин - на
людину в ≥сторично конкретних обставинах" [8, с.141]. ≈поха
дом≥нуванн¤ соц≥ального начала поступаЇтьс¤ м≥сцем епос≥ начала
особист≥сного, в≥дбуваЇтьс¤ реставрац≥¤ антрополог≥чного трактуванн¤
минулого ≥, таким чином, долаЇтьс¤ "анти≥сторичн≥сть"
тлумаченн¤ бутт¤. як зазначаЇ сучасний украњнський ф≥лософ ≤.Ѕойченко,
"загальною тенденц≥Їю, що проступаЇ кр≥зь чисельн≥ в≥дхиленн¤
та вин¤тковост≥, Ї поступове звуженн¤ у ход≥ в≥кових зм≥н будь-¤кого
≥сторичного ≥ндив≥да аж до окремоњ людини, того предметного пол¤,
з ¤ким пов'¤зуЇтьс¤ проблема сенсу ≥стор≥њ" [9, с.142].
”св≥домленн¤ "плюрал≥зму" суб'Їкт≥в ≥стор≥њ в≥дбувалос¤
паралельно ≥з тенденц≥Їю до все б≥льшого визнанн¤ пол≥факторност≥
≥сторичного процесу. "“еор≥¤ фактор≥в", ¤ка вже з к≥нц¤
’≤’ стол≥тт¤ займаЇ все м≥цн≥ш≥ позиц≥њ, вид≥л¤Ї ¤к самост≥йн≥
фактори р≥зноман≥тн≥ сторони ≥сторичного процесу, але реальною
руш≥йною силою визнаЇ њх лише у взаЇмод≥њ. ќтже, пан≥вн≥ тенденц≥њ
сусп≥льного житт¤ про¤вл¤ютьс¤ не внасл≥док реал≥зац≥њ фатально
зумовлених закон≥в, а в процес≥ з≥ткненн¤ ≥ сукупноњ д≥њ багатьох
чинник≥в, вони пробивають соб≥ дорогу через товщу випадковостей.
“аким чином, класична ≥ некласична ф≥лософ≥њ, в≥др≥зн¤ючись м≥ж
собою метаф≥зичними постулатами, при вир≥шенн≥ питанн¤ суб'Їкта
≥сторичного процесу ставл¤ть перед собою р≥зн≥ завданн¤. якщо
класична ф≥лософ≥¤, прагнучи по¤снити д≥йсн≥сть, намагаЇтьс¤ визначити
њњ пров≥дного творц¤ ≥ про≥люструвати його д≥¤льн≥сть та зв'¤зок
≥з соц≥альним та природн≥м середовищами, то некласична бажаЇ зрозум≥ти
суб'Їкт минулого (насамперед особист≥сть) ≥ через нього оточуючий
його св≥т, хоче з'¤сувати його ≥ндив≥дуальн≥сть.
як≥ ж методи ≥ принципи повинн≥ лежати в основ≥ сучасного досл≥дженн¤,
що звертаЇ увагу на вир≥шенн¤ проблеми суб'Їкта ≥стор≥њ у ≥стор≥ософськ≥й
спадщин≥ мислител≥в конкретно визначеного пер≥оду?
ѕри досл≥дженн≥ питанн¤ суб'Їкта ≥сторичного процесу ≥ його тлумаченн¤
≥стор≥ософськими системами минулого необх≥дно використовувати
методолог≥чн≥ можливост≥ пров≥дних ф≥лософських напр¤м≥в сучасност≥.
ѕерспективним Ї поЇднанн¤ науково-п≥знавальних (лог≥чних) принцип≥в
з ц≥нн≥сним п≥дходом (акс≥олог≥чним методом) до проблеми. ¬их≥дними
тезами останнього виступають положенн¤ неокант≥анц¤ √.–≥ккерта
про те, що ф≥лософ≥¤ може в≥днайти принципи ≥сторичного житт¤
т≥льки в культурних ц≥нност¤х, що мають нормативний характер,
а прив'¤занн¤ до ц≥нност≥ складаЇ одну з найсуттЇв≥ших стор≥н
≥сторичного методу (метод "в≥днесенн¤ до ц≥нност≥").
"ƒл¤ кожноњ окремоњ частини ≥сторичного житт¤ необх≥дно спец≥ально
досл≥дити, ¤к≥ масов≥ рухи ≥ ¤к≥ суто особист≥ д≥њ мали вир≥шальне
значенн¤ дл¤ кер≥вних культурних ц≥нностей, ≥ лише тод≥ можна
буде також в≥дпов≥сти ≥ на питанн¤ про значенн¤ окремих особистостей
дл¤ вс≥х сфер ≥стор≥њ разом", - вважав н≥мецький ф≥лософ
[10, с.229].
—уб'Їкт ≥стор≥њ не лише в процес≥ д≥¤льност≥ маЇ справу з р≥зноман≥тними
ц≥нност¤ми, але через цей зв'¤зок ≥ сам може виступати одн≥Їю
з них. “ому доц≥льно п≥ддавати суб'Їкт всеб≥чному анал≥зу з точки
зору закладених у ньому ц≥нностей, намагатись з'¤сувати, ¤к≥ з
них робл¤ть його ун≥кальним ≥ придатним дл¤ ≥сторичноњ творчост≥
в конкретних умовах. ¬ажливо не лише досл≥джувати р≥зн≥ типи суб'Їкт≥в
≥сторичноњ д≥йсност≥ в Їдност≥ та ≥ндив≥дуальност≥, п≥ддати питанню
њх значим≥сть, але й включити вид≥лен≥ "≥сторичн≥ ≥ндив≥ди"
(нац≥ю, державу, окрему ≥сторичну особист≥сть тощо) в загальний
телеолог≥чний зв'¤зок вс≥х ц≥нностей.
¬арто усв≥домити ≥ те, що д≥¤льн≥сть кожного з тип≥в суб'Їкта
≥сторичного розвитку маЇ св≥й смисл, в≥дпов≥дно до ¤кого специф≥куЇтьс¤
проблема сенсу ≥стор≥њ. ƒе¤к≥ з продукованих ≥ндив≥дуальних смисл≥в
в силу своЇњ ун≥кальност≥ стають ц≥нност¤ми, ¤к≥ транслюютьс¤
культурою ≥ набувають загального значенн¤. “ому необх≥дно проанал≥зувати
≥снуючий зв'¤зок м≥ж ц≥нн≥сними системами того чи ≥ншого ≥сторичного
суб'Їкта ≥ вс≥Їњ сп≥льноти.
¬ найб≥льш сконцентрованому вигл¤д≥ гама у¤влень будь-¤кого народу
в певний пер≥од про суб'Їкт ≥сторичного розвитку в≥дображаЇтьс¤
в наукових прац¤х його ф≥лософ≥в та ≥сторик≥в. ƒосл≥джуючи њх,
не сл≥д забувати, що вид≥ленн¤ ≥ оц≥нка ≥ндив≥дуального, ¤ке м≥ститьс¤
в об'Їкт≥ наукового зац≥кавленн¤ будь-¤кого досл≥дника, пов'¤зан≥
з системою ц≥нностей, ¤ку в≥н под≥л¤Ї. ќск≥льки ж кожному вченому
притаманна сво¤ система ц≥нностей, то ≥ њхн≥ погл¤ди на одн≥ ≥
т≥ ж под≥њ в≥др≥зн¤тимутьс¤.
«окрема, визначенн¤ суб'Їкта сусп≥льного розвитку, на нашу думку,
залежить насамперед в≥д розум≥нн¤ мислителем характеру прот≥канн¤
≥сторичного процесу ¤к цикл≥чного, л≥н≥йного чи пол≥векторного
руху. —пос≥б тлумаченн¤ ≥стор≥њ зумовлюЇ в≥дпов≥дне вбачанн¤ сенсу
≥стор≥њ в ≥сторичних циклах, прогрес≥ чи регрес≥ або веде до запереченн¤
≥снуванн¤ в н≥й будь-¤кого сенсу. ¬≥дпов≥дно до зайн¤тоњ позиц≥њ,
≥сторик "обираЇ" ≥ того, хто своЇю д≥¤льн≥стю здатний
реал≥зувати ≥сторичний рух. ќдночасно, висунувши ¤к критер≥й також
≥нш≥ ц≥нност≥ (соц≥альний ≥деал ≥ т.д.), вчений отримуЇ змогу
оц≥нити, що ≥ на ¤кому етап≥ зд≥йснив той чи ≥нший "≥сторичний
≥ндив≥д" дл¤ реал≥зац≥њ св≥тового сенсу.
—п≥вставл¤ючи ц≥нност≥, що лежать в основ≥ медолог≥чних позиц≥й
ф≥лософ≥в ≥з культурними ц≥нност¤ми епохи та незм≥нними людськими
≥деалами (загально≥сторичними ц≥нност¤ми) можна з'¤сувати, чому
сам≥ т≥ чи ≥нш≥ ≥дењ щодо суб'Їкт≥в ≥сторичного процесу стали
пров≥дними в досл≥джувану добу, а також спробувати визначити ≥
практичн≥ насл≥дки њх дом≥нуванн¤.
«вичайно сл≥д наголосити ≥ на тому, що акс≥олог≥чний п≥дх≥д неодм≥нно
повинен поЇднуватись у досл≥дженн≥ суб'Їкта ≥стор≥њ ≥з принципами
≥сторизму, системност≥ та максимально доступноњ об'Їктивност≥.
ѕовноц≥нно досл≥дити вир≥шенн¤ ≥стор≥ософськими концепц≥¤ми минулого
питанн¤ суб'Їкта ≥стор≥њ також навр¤д чи вдастьс¤ без розкритт¤
зм≥сту представлених там пон¤ть методом герменевтики. Ќа думку
√.•адамера, лише шл¤хом "розгадуванн¤" зм≥сту пон¤ть,
¤к≥ вход¤ть до складу пануючоњ парадигми ≥ використовуютьс¤ мислител¤ми
даноњ епохи дл¤ означенн¤ ≥сторичного процесу можна краще зрозум≥ти
пров≥дн≥ ≥дењ доби та ≥сторичн≥ под≥њ, зд≥йснити "проникненн¤
в ≥сторичну ситуац≥ю" [11, с.16-17]. ќтже, важливо п≥дходити
до тлумаченн¤ пон¤ть, ¤кими користувались ф≥лософи конкретно-≥сторично.
«'¤сувавши методолог≥ю ≥сторико-ф≥лософського досл≥дженн¤ суб'Їкта
≥стор≥њ ще раз наголосимо на основних положенн¤х даноњ статт≥:
1) ѕитанн¤ суб'Їкта ≥сторичного процесу Ї одним з найважлив≥ших
≥ найб≥льш дискус≥йних у соц≥альн≥й ф≥лософ≥њ та ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ.
¬оно входить до складу б≥льш широкоњ проблематики руш≥йних сил
сусп≥льства.
2) јнал≥з категор≥њ "суб'Їкт ≥стор≥њ", њњ сп≥вставленн¤
з категор≥Їю "руш≥йн≥ сили сусп≥льного розвиту" та сум≥сними
останн≥й пон¤тт¤ми дозвол¤Ї њх розвести ¤к нер≥внозначн≥ за зм≥стом
≥ обс¤гом, хоча вони ≥ перебувають у т≥сному зв'¤зку м≥ж собою
в реальному сусп≥льному житт≥, а також процес≥ його п≥знанн¤.
3) ѕогл¤ди на суб'Їкт ≥стор≥њ у св≥тов≥й ф≥лософ≥њ неодноразово
зм≥нювались. ожна ≥сторична доба вир≥шуЇ цю проблему по-своЇму,
в залежност≥ в≥д пануючих в дану епоху у середовищ≥ певноњ сп≥льноти
≥ у њњ пров≥дних мислител≥в естетично-акс≥олог≥чних систем. ћетодолог≥чн≥
принципи тлумаченн¤ ≥стор≥њ та њњ суб'Їкта, запропонован≥ св≥товою
ф≥лософ≥Їю, ефективно розгл¤дати через д≥алог класичних та некласичних
(сучасних) концепц≥й, ¤к≥ не лише в≥др≥зн¤ютьс¤ м≥ж собою метаф≥зичними
постулатами, але й ставл¤ть перед собою р≥зн≥ завданн¤ њх досл≥дженн¤.
—учасне осмисленн¤ проблеми характеризуЇтьс¤ визнанн¤м плюрал≥зму
суб'Їкт≥в сусп≥льного житт¤ ≥ пол≥факторност≥ ≥сторичного процесу.
4) ѕри досл≥дженн≥ питанн¤ суб'Їкта ≥сторичного процесу ≥ його
тлумаченн¤ ≥стор≥ософськими системами минулого необх≥дно використовувати
методолог≥чн≥ можливост≥ пров≥дних ф≥лософських напр¤м≥в сучасност≥.
ѕерспективним Ї поЇднанн¤ науково-п≥знавальних (лог≥чних) принцип≥в
з ц≥нн≥сним п≥дходом (акс≥олог≥чним методом) до проблеми. ¬≥днесенн¤
до систем всезагальних культурних та ≥сторичних ц≥нностей певноњ
сп≥льноти дозволить подати будь-¤кий суб'Їкт ≥стор≥њ ≥ значенн¤
його ≥сторичноњ д≥¤льност≥ ≥ндив≥дуально, конкретно-≥сторично,
у його зв'¤зках та розвитку.
1. ушерець “.¬. —оц≥ально-≥сторичний суб'Їкт: сутн≥сть, структура,
типолог≥¤. јвтореф. дис... канд. ф≥лос. наук. - ињв, 1993. -
16 с.
2. ѕетрущенко ¬.Ћ. ‘≥лософ≥¤: урс лекц≥й: Ќавч. пос≥б. дл¤ студент≥в
вищих заклад≥в осв≥ти I-IV р≥вн≥в акредитац≥њ. - ињв-Ћьв≥в, 2001.
- 448 с.
3. ‘≥лософ≥¤ пол≥тики: ороткий енциклопедичний словник / јвт.-упор¤д.
јндрущенко ¬.ѕ. та ≥н. - ињв, 2002. - 670 с.
4. ‘≥лософ≥¤: Ќавч. ѕос≥бник / Ќадольний ≤.‘., јндрущенко ¬.ѕ.,
Ѕойченко ≤.¬. та ≥н. - ињв, 1998. - 624 с.
5. јндрущенко ¬.ѕ., ћихальченко ћ.≤. —учасна соц≥альна ф≥лософ≥¤:
урс лекц≥й. - 2-е виданн¤. - ињв, 1996. - 368 с.
6. ‘илософи¤: ”чеб. дл¤ студентов вузов / јндрущенко ¬.ѕ., ¬олович
¬.»., √орлач Ќ.». и др. - иев-’арьков, 1998. - 640 с.
7. «ашк≥льн¤к Ћ. ћетодолог≥¤ ≥стор≥њ в≥д давнини до сучасност≥.
- Ћьв≥в, 1999. - 224 с.
8. оломийцев ¬.‘. ћетодологи¤ истории (ќт источника к исследованию).
- ћосква, 2001. - 191 с.
9. Ѕойченко ≤.¬. ‘≥лософ≥¤ ≥стор≥њ: ѕ≥дручник. - ињв, 2000. -
723 с.
10. –иккерт √. ‘илософи¤ истории // –иккерт √. ‘илософи¤ жизни:
ѕер. с нем. - иев, 1998. - —. 167-266.
11. √адамер ’.-√. »стина и метод: ќснови философской герменевтики:
ѕер. с нем. - ћосква, 1988.- 700 с.
Pyatkivskyi R.O.
THE METHODOLOGY OF THE PHILOSOPHIC RESEARCH OF THE HISTORICAL
PROCESS INDIVIDUAL
The article describes the basic categories, methods and principles
of the modern research of the historical process individual. The
author analyses the methodological principles of the classic and
modern philosophies for solve this problem.
ѕодано за: ѕ¤тк≥вський –.ќ. ћетодолог≥¤ ≥сторико-ф≥лософського
осмисленн¤ суб'Їкта ≥стор≥њ // ¬≥сник ѕрикарпатського ун≥верситету.
‘≥лософськ≥ ≥ психолог≥чн≥ науки. - 2003. - ¬ип. V. - —. 18-26.
