стать¤
—пециф≥ка сп≥лкуванн¤ ≥ комун≥кац≥њ: етико-ф≥лософський анал≥з
ќ.¬. ѕ≥шак
≤нтенсивний розвиток людськоњ цив≥л≥зац≥њ ≥ т≥сно пов'¤зана з
ним динам≥ка п≥знавальних процес≥в законом≥рно вт¤гують в сферу
досл≥дницькоњ уваги чимало нових проблем. ¬се нагальн≥шою на сьогодн≥
постаЇ проблема переходу в≥д непримиренноњ конфронтац≥њ особист≥сних
ц≥нностей до усв≥домленн¤ своЇњ Їдност≥ перед "обличч¤м
¬сесв≥ту". ќднак усв≥домленн¤ ц≥Їњ Їдност≥ ≥ виробленн¤
сп≥льних д≥й дл¤ забезпеченн¤ виживанн¤ людства в складн≥й еколог≥чн≥й,
соц≥ально-пол≥тичн≥й ситуац≥њ не мислиме без розвитку процес≥в
сп≥лкуванн¤ ≥ комун≥кац≥њ.
Ѕеручи за основу моральн≥сть ¤к ун≥версальний принцип ≥ сутн≥сть
людського сп≥вжитт¤ ≥ сп≥вд≥¤льност≥, досл≥дники в концепц≥њ
сп≥лкуванн¤ намагаютьс¤ ос¤гнути механ≥зми самостановленн¤ людини
≥ шл¤хи саморозгортанн¤ њњ внутр≥шнього св≥ту в процес≥ взаЇмод≥њ.
“ому осмисленн¤ масштабност≥ процес≥в сп≥лкуванн¤, усв≥домленн¤
його рол≥ в житт≥ сучасноњ людини вимагаЇ звернути свою увагу
в царину далеко незв≥даноњ сфери людськоњ моральност≥.
¬ажливо зазначити, що сфера людського сп≥лкуванн¤ включаЇ комун≥кац≥ю,
¤ка останн≥м часом постаЇ не т≥льки темою спец≥ального розгл¤ду,
але й методолог≥чною парадигмою досл≥дженн¤ чималого кола проблем
сусп≥льного розвитку.
—проба ос¤гнути ≥ розкрити сутн≥сть сп≥лкуванн¤ ≥ комун≥кац≥њ
в диференц≥йованому контекст≥ знайшла св≥й ви¤в в прац¤х багатьох
¤к зах≥дних досл≥дник≥в, зокрема в . ясперса, ћ. √айдеггера,
∆.-ѕ. —артра, ƒж. √. ћ≥да, ѕ.–≥кьора, ћ. Ѕубера, ќ.‘. Ѕольнова,
так ≥ в≥тчизн¤них - √.—. Ѕатищева, ћ.ћ. Ѕахт≥на, ј.ћ. ™рмоленка,
Ћ.ј. —итниченка, ћ.—. агана та ≥нших.
јнал≥з, проведений в ход≥ опрацюванн¤ праць ≥ публ≥кац≥й, дозвол¤Ї
в≥дм≥тити суттЇву под≥бн≥сть при сп≥вв≥дношенн≥ двох засадничих
пон¤ть. Ѕ≥льш≥сть досл≥дник≥в не розмежовують пон¤тт¤ "сп≥лкуванн¤"
≥ "комун≥кац≥њ", а розгл¤дають њх ¤к синон≥ми. « огл¤ду
на це, ц≥л≥сного досл≥дженн¤, ¤ке б ч≥тко в≥дтворило специф≥чн≥
особливост≥ ≥ в≥дм≥нност≥ зазначених феномен≥в на даний час немаЇ.
“ому метою статт≥ Ї спроба розкрити сутн≥сть ≥ специф≥ку сп≥лкуванн¤
≥ комун≥кац≥њ ¤к важливих засоб≥в вир≥шальних сфер формуванн¤
людськоњ особистост≥, проанал≥зувати р≥зн≥ п≥дходи до обірунтуванн¤
цих пон¤ть ≥ з'¤сувати ≥стотн≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж ними.
ѕередус≥м звернемо увагу на ≥нтерпретац≥ю самих терм≥н≥в "комун≥кац≥¤"
≥ "сп≥лкуванн¤", розум≥ючи п≥д ними особливий тип
взаЇмод≥й та в≥дносин ≥ндив≥д≥в, груп, сп≥льностей, ¤к≥ об'Їднюють
людей ≥ спри¤ють њхньому самовираженню ≥ самостановленню. ” найзагальн≥шому
смисл≥ комун≥кац≥¤ (в≥д лат. сommunico - пов≥домленн¤,
зв'¤зок, сп≥лкуванн¤) - окреслена ¤к ознака конструктивноњ взаЇмод≥њ
людей в процес≥ отриманн¤ ≥нформац≥њ. “од≥ ж ¤к сп≥лкуванн¤
- це тип в≥дносин, що характеризуютьс¤ ставленн¤м партнер≥в один
до одного ¤к до р≥вних ≥ обов'¤зково над≥лених ознаками суб'Їктивност≥.
—п≥лкуванн¤ - це обов'¤зково взаЇмод≥¤, ¤ка передбачаЇ зворотн≥й
зв'¤зок, активн≥сть обох стор≥н. ќднак, не дивл¤чись на в≥дм≥нност≥,
≥ комун≥кац≥¤, ≥ сп≥лкуванн¤ виступають атрибутивними елементами
творенн¤ сусп≥льних в≥дносин, оск≥льки основою њх виступаЇ м≥жособиста
≥нтеракц≥¤.
«ародившись ще в античност≥, ≥де¤ сп≥лкуванн¤ в≥дроджуЇ себе в
теор≥њ комун≥кац≥њ. ѕри цьому простежуЇтьс¤ активний процес виходу
≥з "замкнутого стану автономно розвинутоњ ≥ндив≥дуальност≥"
в сферу в≥дкритост≥, д≥алогу, творчоњ активност≥ [11, с.37]. ÷е
п≥дтверджуЇ думку про те, що т≥льки в сп≥лкуванн≥ людина здатна
самовизначитись, самоствердитись, самореал≥зуватись ≥ взаЇмозбагатитись.
“ому що саме ≤нший ви¤вл¤Ї себе в рол≥ того "дзеркала",
в ¤кому людина п≥знаЇ саму себе. ≤нша особа, ¤к зазначаЇ √. ћарсель,
- це "н≥би тимчасовий мед≥ум, н≥би аксесуар, через ¤кий
мен≥ вдаЇтьс¤ сформувати певний образ, певного ≥дола ≥з себе самого"[8,
с.24].
—п≥лкуванн¤, маючи в своњй основ≥ суб'Їкт- суб'Їктний зв'¤зок,
включаЇ в себе не т≥льки обм≥н д≥¤ми, вчинками, думками, почутт¤ми
з ≥ншими людьми, але й зверненн¤ людини до себе - до власноњ душ≥,
спогад≥в, сов≥ст≥. ѕ≥д час таких в≥дносин людина не ст≥льки прагне
подолати в≥дстань м≥ж собою та ≥ншим, ск≥льки ствердити себе.
¬≥дчуваючи чуж≥ потреби ¤к власн≥ ми не повинн≥ втрачати в≥дчутт¤
≥ св≥дом≥сть власного я, адже мова йде про моральне розширенн¤
людського я, а не про його розпад. —тановленн¤ особистост≥, њњ
самовдосконаленн¤ одночасно ¤вл¤Їтьс¤ ≥ становленн¤м ≥ншого, до
¤кого застосовуЇтьс¤ моральна оц≥нка. —аме тому, сокровенний св≥т
людини н≥ в ¤кому випадку не ¤вл¤Їтьс¤ повн≥стю ≥зольованим в≥д
≥нших людей, а сусп≥льство в особ≥ ≥нших людей н≥коли не ¤вл¤Їтьс¤
≥ндиферентним по в≥дношенню до внутр≥шнього св≥ту людського ≥ндив≥да.
ƒоречно в даному контекст≥ згадати в≥домого рос≥йського ф≥лософа
√.Ѕат≥щева, ¤кий вв≥вши в своњй концепц≥њ пон¤тт¤ "глибинного
сп≥лкуванн¤", виводить суб'Їкта на вищий, онтолог≥чний
р≥вень бутт¤, на ¤кому дос¤гаЇтьс¤ стан сп≥в-бутт¤, визнаЇтьс¤
потенц≥йна бутт≥йна сп≥льн≥сть м≥ж собою та ≥ншим. ÷е входженн¤
в суб'Їктивний св≥т ≥ншого передбачаЇ на¤вн≥сть "третього",
¤кий постаЇ ¤к м≥рило, з ¤ким сп≥вставл¤Їтьс¤ правом≥рн≥сть сп≥лкуванн¤,
¤к гарант розум≥нн¤ з боку ≥ншого ≥ ¤к ≥деал, на тл≥ ¤кого долаЇтьс¤
егоњстична частина суб'Їктивност≥. “аким чином, зазначаЇ мислитель,
"просл≥дковуЇтьс¤ наша спор≥днен≥сть м≥ж собою в ”н≥версум≥",
усв≥домленн¤ та сприйн¤тт¤ св≥ту ≥ншого суб'Їкта ¤к свого власного"[
1, с.116].
« наведеного вище сл≥дуЇ, що т≥льки т≥ м≥жлюдськ≥ стосунки, ¤к≥
базуютьс¤ на зворотньому зв'¤зку ≥ ірунтуютьс¤ на взаЇмному визнанн≥
суб'Їктивност≥, формують внутр≥шню духовну сп≥льн≥сть учасник≥в
можна визначити ¤к сп≥лкуванн¤.
ќс¤гнути суть сп≥лкуванн¤ поруч ≥з висв≥тленн¤м природи людськоњ
особистост≥ прагнули ще ф≥лософи античност≥. Ќа думку —ократа,
т≥льки сп≥лкуванн¤ з ≥ншими розширюЇ можливост≥ сп≥лкуванн¤ з
самим собою ≥ служить власному самоп≥знанню.
якщо античн≥сть формуЇ автокомун≥кац≥ю мудрец¤, ¤кий в≥рить
в силу свого розуму, то середньов≥чна автокомун≥кац≥¤ стаЇ
повс¤кденною формою морального самовдосконаленн¤ кожноњ людини.
Ѕезсилл¤ людини перед Ѕожим промислом змушуЇ њњ над≥¤тис¤ на вищу
волю, просити в нього сили, просв≥тленн¤ розуму, але н≥коли не
претендувати на законодавчу силу ≥ не вдаватис¤ до самоанал≥зу.
≈поха Ќового часу, перейшовши до рац≥онального обірунтуванн¤
людськоњ природи надаЇ право людин≥ самост≥йно керувати власними
вчинками ≥ "осмислюЇ сп≥лкуванн¤ з ≤ншими ¤к внутр≥шню
≥нтенц≥ю людського бутт¤" [13, с.603].
Ќайб≥льш посл≥довно концепц≥¤ людського бутт¤ ¤к м≥жособистого
сп≥лкуванн¤ була розроблена ‘. ЎлейЇрмахером. ¬ласне йому належить
думка про ≥снуванн¤ ≥ндив≥д≥в ¤к Їдиний спос≥б зв'¤зку ун≥кальних
≥стот: "—амосв≥дом≥сть особистост≥ формуЇтьс¤ т≥льки у
сп≥вв≥дношенн≥ з св≥дом≥стю ≥ншого... “ак я ≥ “и, людина ≥ людина
стають корел¤тами в њх духовному бутт≥, ≥ знаход¤тьс¤ у в≥дношенн≥
чистого взаЇмоопосередкуванн¤" [7, с.22].
¬ русл≥ ф≥лософського антрополог≥зму Ћ.‘ейЇрбах намагавс¤ спростувати
засади тод≥шнього ≥деал≥зму. Ќаголошуючи на Їдност≥, що "спираЇтьс¤
на реальну в≥дм≥нн≥сть м≥ж я ≥ “и" в≥н утвердив своЇр≥дний
комун≥кативний поворот( поворот в≥д монолог≥зму до д≥алог≥зму).
Ќовий погл¤д на проблему сп≥лкуванн¤ ≥ комун≥кац≥њ в усьому р≥зноман≥тт≥
њхн≥х аспект≥в ≥ ¤к вир≥шальних сфер формуванн¤ людськоњ особистост≥
знайшов своЇ в≥дображенн¤ в ф≥лософ≥њ ’’ст. ќсмисленн¤ даних теор≥й
через постановку проблеми "я-“и", "я-≤нш≥"
ви¤вл¤Ї своЇ вт≥ленн¤ у ф≥лософських напр¤мках екзистенц≥ал≥зму,
персонал≥зму, ф≥лософськоњ антрополог≥њ( ‘. ≈бнер, ‘. –озенцвайг,
ћ. Ѕубер, √. ћарсель, ≈. ћуньЇ, ∆.-ѕ. —артр та ≥нш≥).
«авд¤ки комун≥кативному повороту у зах≥дноЇвропейськ≥й,
насамперед, зах≥днон≥мецьк≥й ф≥лософськ≥й думц≥ 60-90-х рок≥в
’’ ст. баченн¤ фундаментальних проблем людського бутт¤ все б≥льше
простежуЇтьс¤ кр≥зь призму парадигми комун≥кац≥њ ( .-ќ. јпель,
ё. √абермас, ќ.‘. Ѕольнов та ≥нш≥).
ƒовол≥ суттЇвою дл¤ ф≥лософ≥њ комун≥кац≥њ, але ще мало досл≥дженою
в сучасн≥й ф≥лософ≥њ залишаЇтьс¤ на сьогодн≥ проблема ≥нтерсуб'Їктивност≥.
ƒом≥нуванн¤ ≥нтерсуб'Їктивност≥ над простою суб'Їктивн≥стю стало
засадничою думкою комун≥кативноњ ф≥лософ≥њ ≥ належить до тих дос¤гнень
сучасност≥, що Ї необоротними. —аме в ≥нтерсуб'Їктивн≥й сфер≥,
на думку ¬. √ьосле, "одна людина здатна проникнути у внутр≥шн≥й
св≥т ≥ншоњ людини ≥ сп≥вв≥днести власну св≥дом≥сть з≥ спогл¤данн¤м
зовн≥шн≥х про¤в≥в"[5, с.91].
•рунтовному тлумаченню особливостей ≥нтерсуб'Їктивного вим≥ру
сучасного особист≥сного та соц≥ального бутт¤ присв¤чена теор≥¤
ё. √абермаса. ќсмислюючи проблему комун≥кац≥њ ¤к одну з "набол≥лих"
ф≥лософських проблем, ф≥лософ вживаЇ пон¤тт¤ "комун≥кативноњ
д≥њ", ¤ка Ї д≥алог≥чною в своњй основ≥ ≥ пр≥оритетною в ус≥х
видах соц≥альноњ взаЇмод≥њ. Ѕазуючись на ≥нтерсуб'Їктивн≥й природ≥,
комун≥кативна д≥¤ набуваЇ засадничого сенсу, оск≥льки моральн≥
висловлюванн¤ ≥ вчинки неможлив≥ без визнанн¤ њх ≥ншими людьми.
"ћо¤ ≥дентичн≥сть може бути сталою тод≥, зауважуЇ √абермас,
коли ¤ отримаю визнанн¤ ≥нших людей, ¤к ≥ндив≥дуальна особист≥сть"
[6, с.40].
ќсоблив≥сть ф≥лософ≥њ комун≥кац≥њ .- ќ. јпел¤ пол¤гаЇ в тому,
що вона поЇднюЇ ≥нтерсуб'Їктивн≥сть з рефлекс≥Їю ≥ цим даЇ змогу
побудувати етику на засадах ≥нтерсуб'Їктивного сп≥лкуванн¤. —аме
завд¤ки трансцендентальн≥й (≥деальн≥й) комун≥кац≥њ можна, на думку
ф≥лософа, зд≥йснити рефлекс≥ю в≥дносно процедури аргументац≥њ,
а значить п≥знати смисл того, що обірунтовуЇтьс¤. ƒовол≥ суттЇво,
що за самою формою обірунтуванн¤ своњх норматив≥в комун≥кативна
етика передбачаЇ не дедукц≥ю з ¤когось "Їдиного правильного"
положенн¤, ≥стинн≥сть ¤кого засв≥дчуЇ монолог≥чний розум, а процедуру
сп≥лкуванн¤ - дискурсу, обговоренн¤, учасники ¤кого р≥вноправн≥
≥ в≥льн≥ в≥д примусу. ≤де¤ трансцендентальноњ комун≥кац≥њ
јпел¤ направлена на те, щоб виразити той регул¤тивний принцип,
¤кий вв≥брав б у себе весь можливий людський досв≥д.
ќднак, не дивл¤чись з ¤ких позиц≥й п≥дходили ф≥лософи до розгл¤ду
зазначених феномен≥в, зауважимо, що вих≥дною точкою њхн≥х пошук≥в
залишаЇтьс¤ в≥дношенн¤ "я" ≥ "≤нший". "ѕовинн≥
бути ≥нш≥ я, ¤кщо ми хочемо, щоб було наше власне", -
слушно зауважуЇ представник символ≥чного ≥нтеракц≥он≥зму ƒж.√.
ћ≥д [7, с.36]. —ама ж комун≥кац≥¤ у ћ≥да тлумачитьс¤ у "сенс≥
значущих символ≥в ≥ спр¤мована не т≥льки на ≥нших, а й на саму
≥ндив≥дуальн≥сть ¤к таку" [9, с.6]. ÷е, передус≥м, комун≥кац≥¤
"≥з-собою" ¤к акт самоп≥знанн¤ та самов≥дтворенн¤, процес
д≥алогу ≥з власним "я".
јналог≥чною Ї позиц≥¤ ћ. √айдеггера, в ¤кого ≥снуванн¤ ≤нших складаЇ
один з момент≥в власноњ буттЇвоњ, апр≥орноњ структури. ‘ундаментальна
онтолог≥¤ цього н≥мецького ф≥лософа маЇ справу не з конкретною,
живою людиною, а з абстракц≥Їю бутт¤ самотньоњ людини - Dasein,
¤к≥й н≥хто не потр≥бен.
ѕротилежну ≥нтерпретац≥ю даноњ проблеми пропонуЇ .ясперс. якщо
св≥т √айдеггера - це завжди безмовне перебуванн¤ людини один на
один з бутт¤м, то св≥т ясперса зовс≥м ≥нший. ясперс, в≥дштовхуючись
в≥д критики зовн≥шнього, в≥дчуженого розум≥нн¤ комун≥кац≥њ, стверджуЇ
¤к автентичну саме екзистенц≥йну люд¤ну комун≥кац≥ю. ѕротиставл¤ючи
"екзист≥йну комун≥кац≥ю" повс¤кденному сп≥лкуванню,
мислитель розгл¤даЇ њњ "¤к сп≥вв≥дношенн¤ неповторних
екзистенц≥й, ¤к глибоко ≥нтимне й особист≥сне сп≥вбутт¤ в ≥стин≥,
за допомогою ¤кого д≥стаЇ вт≥ленн¤ людська автентичн≥сть"
[14,с.139]. “≥льки завд¤ки жив≥й, повс¤кденн≥й, безперервн≥й
комун≥кац≥њ людей, з≥ткненн≥ р≥зних точок зору ≥ позиц≥й, в≥льн≥й
дискус≥њ вир≥шуютьс¤ важлив≥ проблеми в сусп≥льств≥. як зазначаЇ
ѕ.ѕ.√айденко, саме в такому ракурс≥, на думку ясперса, можливий
"прорив до трансценденц≥њ". Ѕез на¤вност≥ трансценденц≥њ,
¤ка виступаЇ основою комун≥кац≥њ, "екзистенц≥¤ стаЇ безпл≥дною
та позбавленою любов≥ демон≥чною вперт≥стю"[10,с.107].
—воЇр≥дн≥сть екзистенц≥альноњ комун≥кац≥њ ¤краз ≥ пол¤гаЇ в тому,
що вона в≥дбуваЇтьс¤ м≥ж двома особистост¤ми, ¤к≥ не репрезентують
собою щось або когось. “ому саме в цьому процес≥ в≥дбуваЇтьс¤
взаЇмне творенн¤ особистост¤ми одна одноњ. Ѕо ж, ¤к п≥дкреслював
.ясперс, "т≥льки зв'¤зок двох самост≥йних самостей в
межах певноњ под≥њ та комун≥кац≥њ даЇ можлив≥сть кожн≥й ≥з них
зрозум≥ти своЇ власне бутт¤"[14,с.139]. ¬≥дмова ж в≥д
справжньоњ комун≥кац≥њ означаЇ в≥дмову в≥д мого власного бутт¤,
при цьому ¤ не просто втрачаю себе, а через втрату ≥ншого зраджую
соб≥.
¬ид≥ливши два типи комун≥кац≥й: екзистенц≥альну ≥ масову ясперс
п≥ддаЇ критиц≥ останню, ¤ка, за його словами, "позбавлена
самосв≥дост≥, народно-≥сторичного грунту, Ї керованою ≥ ман≥пульованою
ззовн≥", хоча ≥ виступаЇ головною ознакою сучасноњ цив≥л≥зац≥њ
[12,с.191-192]. “ому, стверджуючи, що комун≥кац≥¤ - це "першопричина
екзистенц≥њ", ф≥лософ намагаЇтьс¤ наблизити "людину
маси" до усв≥домленн¤ екзистенц≥альних п≥двалин самобутт¤.
Ќаголошуючи на Їдност≥ людини з людиною, ¤к фундаментальному факт≥
людськоњ екзистенц≥альност≥ феномен сп≥лкуванн¤, комун≥кац≥њ продовжують
розвивати у власних ф≥лософсько-етичних системах ћ. Ѕубер, ќ.‘.
Ѕольнов, ѕ. –≥кьор та ≥нш≥.
Ќа в≥дм≥ну в≥д своњх попередник≥в ћ.Ѕубер просуваЇтьс¤ глибше
в ≥нтерпретац≥њ в≥дношень людини до людини. Ќа противагу в≥дношенню
"я-“и" в≥н висуваЇ в≥дношенн¤ "я-¬оно", наголошуючи,
що вони внутр≥шньо присутн≥ ≥ однаково необх≥дн≥ буттю людини.
¬ цьому випадку мова йде не лише про дв≥ визначальн≥ форми комун≥кац≥њ,
але й про два апр≥орн≥ та первинн≥ вим≥ри людського бутт¤, д≥алог≥чного
ставленн¤ людини до св≥ту. ќднак саме пон¤тт¤ "в≥дношенн¤"
у Ѕубера постаЇ невизначеним в силу того, що його зам≥н¤ють ≥нш≥
пон¤тт¤, так≥, наприклад, ¤к "контакт", "зустр≥ч",
"з≥ткненн¤", "комун≥кац≥¤".
“ому центральним у визначенн≥ людськоњ комун≥кац≥њ ф≥лософ визнаЇ
все ж таки пон¤тт¤ "д≥алогу", "д≥алог≥чного",
¤к≥ через свою багатогранн≥сть, пол≥семантичн≥сть в≥дкривають
"таЇмницю" ≥ншого. “≥льки у д≥алоз≥ люди твор¤ть одне
одного, вт≥люють свою ≥нтерсуб'Їктивн≥сть ≥ спри¤ють взаЇмному
збагаченню. —уттЇвим Ї те, що Ѕубер анал≥зуЇ д≥алог≥чне в≥дношенн¤
¤к "актуальне сп≥в-бутт¤", п≥д ¤ким в≥н розум≥Ї
комун≥кац≥ю, коли кожна людина, ¤ка перебуваЇ в процес≥ сп≥лкуванн¤,
ставитьс¤ до ≥ншоњ людини ¤к до свого супутника в плин≥ житт¤,
а не ¤к до об'Їкта. як зауважуЇ мислитель, "у д≥алог≥чному
сп≥в≥снуванн≥ пост≥йно на¤вне в≥дчутт¤ взаЇмност≥, нав≥ть, в крайн≥й
самотност≥; монолог≥чне - нав≥ть у н≥жному сп≥лкуванн≥ не виходить
за меж≥ своЇњ самотност≥"[3,с.142]. Ќаголошуючи на ≥стинному
м≥жлюдському сп≥лкуванн≥, ¤ке бере за основу суб'Їкт-суб'Їктне
в≥дношенн¤ антрополог закладаЇ основи головних структур людськоњ
комун≥кац≥њ, на ¤ких ірунтуЇтьс¤ його "д≥алог≥чний принцип".
ѕродовжуючи розвивати екзистенц≥ально-антрополог≥чну традиц≥ю,
н≥мецький герменевтик ќ.‘. Ѕольнов, рогл¤даючи проблему людини
≥ њњ сп≥лкуванн¤ звертаЇтьс¤ до культури ≥ мови, ¤к≥ були ≥гнорован≥
"класичним" екзистенц≥ал≥змом. јпелюючи до теор≥њ "справжнього
сп≥лкуванн¤ в межах справжньоњ людськоњ сп≥льноти" ’.-√.
√адамера ≥ до теор≥њ розум≥нн¤ ¬. ƒ≥льте¤, ќ.‘. Ѕольнов за допомогою
пон¤ть "розмова" та "зустр≥ч" синтезуЇ особист≥сн≥
≥ позаособист≥сн≥ вим≥ри процесу сп≥лкуванн¤. як вих≥дне у власних
м≥ркуванн¤х в≥н формулюЇ положенн¤ про перетворенн¤ мови, комун≥кац≥њ
в одну з найважлив≥ших проблем сучасноњ ф≥лософ≥њ. Ѕеручи за основу
д≥алог≥чн≥ форми сп≥лкуванн¤, ф≥лософ уможливлюЇ опис феномену
сп≥лкуванн¤ через пон¤тт¤ зустр≥ч≥, ¤ка маЇ, на його думку, подолати
≥зольован≥сть, закрит≥сть особист≥сних св≥т≥в один щодо одного
≥ постаЇ своЇр≥дним "випробуванн¤м дл¤ людини"[4,с.169].
≤нтерпретуючи "позал≥нгв≥стичн≥ компоненти" складного
процесу сп≥лкуванн¤, комун≥кац≥њ, Ѕольнов звертаЇтьс¤ до теор≥њ
комун≥кац≥њ ё. √абермаса, ¤кий розгл¤даЇ ≥деальну мовну ситуац≥ю
не просто ¤к розмовну, але ¤к певну д≥алог≥чну ситуац≥ю.
“аким чином, акцент на д≥алог≥чному сп≥лкуванн≥ робить Ѕольнова
аналог≥чним у своњх погл¤дах з ф≥лософським св≥тогл¤дом ћ. Ѕубера.
—воЇр≥дно новий п≥дх≥д до проблеми сп≥лкуванн¤ пропонуЇ нам концепц≥¤
французького досл≥дника ћ.ƒюфрена. ¬иступаючи проти структурал≥зму,
¤кий вит≥снив за меж≥ науки проблему особистост≥, в≥дношенн¤ "я"
≥ "“и" ф≥лософ намагаЇтьс¤ повернути людин≥ право живого
сп≥лкуванн¤. ¬ своњй книз≥ "я ≥ ≤нший" ћ. ƒюфрен зазначаЇ,
що т≥льки "≤нший дозвол¤Ї мен≥ вим≥р¤ти самого себе; ≥
¤кщо ¤ можу зосередитис¤ на самому соб≥ дл¤ монологу, то т≥льки
тому, що перед тим ¤ був спроможний до д≥алогу"[7, с.50].
“≥льки в д≥алог≥чному контакт≥, в сп≥лкуванн≥ з ≤ншим досл≥дник
бачить теоретичне ≥ практичне вир≥шенн¤ проблеми сп≥лкуванн¤.
ѕроанал≥зувавши погл¤ди вищезгаданих мислител≥в, можна з впевнен≥стю
зазначити, що без на¤вност≥ ≤нших ≥ простежуваноњ м≥ж ними д≥алог≥чноњ
взаЇмод≥њ неможливе справжнЇ сп≥лкуванн¤.
ќтож, ми мали змогу переконатис¤ в тому, що дл¤ означенн¤ процес≥в
м≥жособистоњ взаЇмод≥њ вживаЇтьс¤ ¤к пон¤тт¤ сп≥лкуванн¤, так
≥ пон¤тт¤ комун≥кац≥њ, тобто вони сп≥в≥снують ¤к синон≥ми.
ѕроте м≥ж ними ≥снують ≥ певн≥ в≥дм≥нност≥, суттЇв≥ з точки зору
етичного зм≥сту даних пон¤ть. √овор¤чи про сп≥вв≥дношенн¤ комун≥кац≥њ
≥ сп≥лкуванн¤ досл≥дник даного питанн¤ ћ.—. аган зазначаЇ дв≥
в≥дм≥нност≥. ѕерша пол¤гаЇ в тому, що сп≥лкуванн¤ маЇ ц≥л≥сно-людський
характер, тод≥ ж ¤к комун≥кац≥¤ Ї суто ≥нформац≥йним процесом,
тобто передаванн¤м тих чи ≥нших пов≥домлень. ƒруга в≥дм≥нн≥сть
"визначаЇ характер самого зв'¤зку, вступаючих у взаЇмод≥ю
систем"[7,с.144]. омун≥кац≥¤ ¤к передаванн¤ певних пов≥домлень
не передбачаЇ суб'Їкт-суб'Їктноњ взаЇмод≥њ, вона виступаЇ ¤к ≥нформац≥йний
зв'¤зок суб'Їкта з тим чи ≥ншим об'Їктом. “ой, хто Ї приймачем
певного пов≥домленн¤ повинен всього-навсього прийн¤ти, зрозум≥ти,
декодувати, належним чином засвоњти ≥ д≥¤ти в≥дпов≥дно до нього.
’арактеризуючись суб'Їкт-суб'Їктною спр¤мован≥стю, сп≥лкуванн¤
в≥др≥зн¤Їтьс¤ тим, що передбачаЇ не просто передачу ≥нформац≥њ,
а њњ розширенн¤ ≥ збагаченн¤, оск≥льки вона "циркулюЇ"
м≥ж партнерами, ¤к≥ однаково активн≥ в пошуку сп≥льноњ позиц≥њ,
сп≥льноњ системи ц≥нностей.
—п≥лкуванн¤ людей маЇ завжди ≥мпров≥зац≥йний характер дл¤ кожного
з його учасник≥в. ≤мпров≥зац≥¤ Ї ви¤вом глибинних властивостей
суб'Їкта - його в≥льноњ активност≥, здатност≥ породжувати нову
≥нформац≥ю, незважаючи на те, що вона обмежена програмою бес≥ди
сп≥врозмовник≥в. «авд¤ки д≥алог≥чн≥й спр¤мованост≥ сп≥лкуванн¤
прагне побачити в ≥ншому партнеров≥ неповторного сп≥вбес≥дника,
тод≥ ж ¤к комун≥кац≥йне пов≥домленн¤ Ї принципово ≥мперсональним,
зверненн¤м до будь-¤кого адресата, що перебуваЇ в певн≥й ситуац≥њ,
в≥дпов≥даЇ певним вимогам.
¬ д≥алоз≥, на думку ћ.—. агана, "кожне пов≥домленн¤ розраховане
на ≥нтерпретац≥ю сп≥вбес≥дником ≥ поверненн¤ в збагаченому вигл¤д≥
дл¤ подальшоњ аналог≥чноњ обробки ≥ншим партнером"[7,
с.147]. ƒ≥алог виступаЇ т≥Їю сферою, ¤ка спри¤Ї про¤ву ун≥кальност≥
кожного партнера, р≥вност≥ один одному, в≥дм≥нност≥ ≥ ориг≥нальност≥
њхн≥х погл¤д≥в, активн≥й ≥нтерпретац≥њ точок зору ≥ншими партнерами,
взаЇмному доповненн≥ позиц≥й учасник≥в сп≥лкуванн¤, сп≥вв≥дношенн¤
¤ких ≥ виступаЇ метою д≥алогу.
ўе одна в≥дм≥нн≥сть сп≥лкуванн¤ ≥ комун≥кац≥њ, ¤ку сл≥д вз¤ти
до уваги, пол¤гаЇ у способ≥ њхньоњ адекватноњ самореал≥зац≥њ.
—труктура пов≥домленн¤, ¤к передач≥ ≥нформац≥њ, монолог≥чна; а
структура сп≥лкуванн¤, ¤к процес циркул¤ц≥њ ≥нформац≥њ - д≥алог≥чна.
ƒл¤ п≥дтвердженн¤ ц≥Їњ думки звернемос¤ до теоретика д≥алогу ћ.ћ.
Ѕахт≥на, ¤кий ч≥тко розд≥л¤Ї монолог ≥ д≥алог, даючи њм таку характеристику:
"ƒ≥алог охоплюЇ висловлюванн¤ по крайн≥й м≥р≥ двох суб'Їкт≥в,
пов'¤заних м≥ж собою д≥алог≥чними в≥дношенн¤ми, ≥ цей зв'¤зок
в≥дображаЇтьс¤ в кожн≥й репл≥ц≥ д≥алогу, в той час ¤к монолог≥зм
заперечуЇ на¤вн≥сть ≥ншого р≥вноправного "я" ("“и")
≥ "≤нший" залишаЇтьс¤ т≥льки об'Їктом св≥домост≥"[2,
с.183].
як у вс¤кому живому д≥алоз≥ установка на слухача вносить зовс≥м
нов≥ моменти в його слово, адже при цьому в≥дбуваЇтьс¤ взаЇмод≥¤
р≥зних контекст≥в, р≥зних точок зору, р≥зних кругозор≥в. ѕри всьому
цьому д≥алог означаЇ саме сутн≥сне сп≥вв≥дношенн¤ р≥зних систем
думки. ≤ тому не потр≥бно прагнути злити р≥зн≥ системи думки в
щось одне, а спромогтис¤ ввести ц≥ думки в такий смисловий прост≥р,
де вони могли б сп≥в≥снувати ≥ взаЇмозбагачуватис¤, збер≥гаючи
разом з тим власну самост≥йн≥сть.
“аким чином, ви¤влена ћ.ћ. Ѕахт≥ним структура д≥алогу в≥дноситьс¤
не т≥льки до словесноњ форми сп≥лкуванн¤, а мова тут ≥де про саму
сутн≥сть д≥алогу, незалежно в≥д засоб≥в, ¤к≥ в≥н використовуЇ.
’оча д≥алог, безперечно, ближчий до сп≥лкуванн¤ ≥ Ї, власне, його
≥стотним р≥зновидом, проте зводити феномен сп≥лкуванн¤ до самого
д≥алогу Ї неправом≥рно. ƒ≥алог - це розпод≥л логос≥в, смисл≥в,
¤к≥ ц≥лком можуть сп≥в≥снувати ≥ взаЇмов≥дображуватис¤ у св≥домост≥
одного й того ж суб'Їкта. —п≥лкуванн¤ в свою чергу це - потреба
в живому ц≥л≥сному контакт≥ з ≥ншим я. —енс зустр≥ч≥ двох я виходить
далеко за меж≥ д≥алогу ¤к такого.
—п≥лкуванн¤ реал≥зуЇтьс¤ не т≥льки у форм≥ д≥алог≥в р≥вноправних
людей, але й охоплюЇ всю р≥зноман≥тн≥сть духовних зв'¤зк≥в
сусп≥льства. ¬ кожн≥й нов≥й ситуац≥њ людина по ≥ншому включаЇтьс¤
в сп≥лкуванн¤. ¬ одн≥й ситуац≥њ вона приймаЇ ≥нформац≥ю, в ≥нш≥й
передаЇ вказ≥вки, в трет≥й в≥дкриваЇтьс¤ дл¤ близького товариша,
в четверт≥й виступаЇ в рол≥ представника ≥нституц≥њ ≥ передаЇ
отриман≥ ≥нструкц≥њ. “аким чином, одна ≥ та ж людина може сп≥лкуватис¤
≥ в≥д себе особисто, ≥ ¤к представник групи, ≥ бути посередником
м≥ж ≥ншими сторонами, ¤к≥ сп≥лкуютьс¤.
“ому далеко не будь-¤ка комун≥кац≥¤ ≥ не будь-¤кий д≥алог ¤вл¤ють
собою власне сп≥лкуванн¤. ¬≥домий феномен мовчазного "сп≥лкуванн¤
без сл≥в", ¤ке не Ї н≥ д≥алогом, н≥ комун≥кац≥Їю ≥ при
тому може бути ¤к завгодно зм≥стовним ≥ морально насиченим саме
по соб≥.
ѕ≥дсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що обидв≥ форми
≥нформац≥йноњ активност≥ суб'Їкта (комун≥кац≥¤ ≥ сп≥лкуванн¤)
Ї однаково необх≥дними людин≥, сусп≥льному розвитку, культур≥,
але ≥стотно в≥др≥зн¤ютьс¤ за сферами д≥њ. ¬ажливим Ї те, щоб зум≥ти
сум≥стити позиц≥њ суб'Їкта ≥ об'Їкта д≥¤льност≥ ≥ оперативно переключатись
з одн≥Їњ рол≥ на ≥ншу. ¬≥дпов≥дно, мова повинна йти не про те,
щоб осмислювати людську д≥¤льн≥сть ¤к сп≥лкуванн¤ чи д≥алог, а
в тому, щоб ч≥тко зрозум≥ти, де ≥ коли найб≥льш ефективна комун≥кац≥¤,
монолог, а де ≥ коли - оптимальне сп≥лкуванн¤, д≥алог≥чне в≥дношенн¤
до ≥ншого ¤к до суб'Їкта.
–озгл¤нута проблематика потребуЇ подальшоњ розробки, бо т≥льки
знаючи сутн≥сть ≥ специф≥ку досл≥джуваних феномен≥в, ми зможемо
спрогнозувати перспективу њхнього подальшого розвитку.
1. Ѕатищев √.—. ќсобенности культуры глибинного общени¤ // ¬опросы
философии, 1995, є3. - 109-129с.
2. Ѕахтин ћ.ћ. ≈стетика словесного творчества. - ћ., 1979. - 444с.
3. Ѕубер ћ.ћ. ƒиалог // Ѕубер ћ.ћ. ƒва образа веры. - ћ., 1999.
- 592с.
4. Ѕольнов ќ.‘. «устр≥ч //—итниченко Ћ.ј. ѕершоджерела комун≥кативноњ
ф≥лософ≥њ. - ., 1996. - 157-170с.
5. √ьосле ¬. ѕрактична ф≥лософ≥¤ в сучасному св≥т≥. - ., 2003.
- 249с.
6. √абермас ё. ѕон¤тие индивидуальности //¬опросы философии, 1989,
є 2 -35-40с.
7. аган ћ.—. ћир общени¤: ѕроблема межсубъектных отношений. -
ћ., 1988. - 320с.
8. ћарсель √. Homo viator. ѕролегомени до метаф≥зики над≥њ. -
., 1999. - 320с.
9. –ад≥онова ≤.ќ. ‘≥лософсько-педагог≥чн≥ ≥нтенц≥њ символ≥чного
≥нтеракц≥он≥зму ƒж.√.-ћ≥да //ћультиверсум. ‘≥лософський альманах:,
2000, - 3-10с.
10. —итниченко Ћ.ј. ѕершоджерела комун≥кативноњ ф≥лософ≥њ. - .,
1996. - 174с.
11. —тошкус . ќбщение в процессе исторических изменений нравственности
// Ќравственность и общение. аунас.: "Ўвиеса", 1989.
- 37-51с.
12. ‘еноменолог≥¤ бутт¤ людини: сучасна зах≥дноЇвропейська ф≥лософська
рефлекс≥¤. - ., 1999. - 278с.
13. ‘≥лософський енциклопедичний словник. - .: "јбрис",
2002. - 726с.
14. ясперс . омун≥кац≥¤ //—итниченко Ћ.ј. ѕершоджерела комун≥кативноњ
ф≥лософ≥њ. - ., 1996. - 132-148с.
O. V. Pishak
Specific intercourse and communication: ethico-philosofical aspect
The article represents a ethico-philosofical research problem
of the communication and intercourse. The author investigates
different aspects these phenomenons and elucidation theirs differences.
The intercourse and communication are not synonyms, but they are
independents forms of information activity of subjects.
Two forms of information activity of subjects (communication and
intercourse) have equally necessary for human, society, culture,
but essential are distinguished for sphere of action.
