стать¤
≤ван ѕелипишак
ѕроблема свободи у ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму
¬—“”ѕ.
ўоб в≥дпов≥сти на питанн¤ "що таке свобода?", сл≥д зробити
багато уточнень., а саме: про що йде мова - про пол≥тичне становище
чи про внутр≥шнЇ самов≥дчутт¤? Ћюдина, закута в кайдани, вкрай
обмежена у своњх правах ≥ вчинках. јле њњ гордий дух, можливо,
непохитний.... ≤ншому ≥ндив≥дов≥ н≥хто не робить перепон, в≥н
в≥льний розпор¤джатис¤ собою. јле, всупереч щасливим обставинам,
в≥н добров≥льно закабалюЇ себе.
—вобода - одна з незаперечних загальнолюдських ц≥нностей. ќднак
нав≥ть найрадикальн≥ш≥ мислител≥ минулого, ¤к≥ виступали на захист
ц≥Їњ св¤тин≥, нер≥дко ви¤вл¤ли нер≥шуч≥сть та половинчаст≥сть.
Ќ≥, вважали вони, свобода не абсолютна. Ќадайте ≥ндив≥дов≥ право
розпр¤джатис¤ власним житт¤м - ≥ наступить в≥к хаосу. јдже в людин≥
сильн≥ ≥нстинкти свавол≥, егоњзму, руйн≥вництва. —вобода. «в≥сно,
добре, але чудово, коли людина добров≥льно п≥дпор¤дковуЇтьс¤ загальн≥й
вол≥, св≥домо погамовуЇ своњ пориви. Ћюдина прагне свободи ...
јле чи так? Ќ≥цше ≥ 'Їркегор звернули увагу на той факт, що багато
людей просто не здатн≥ на особист≥сний вчинок. ¬они в≥ддають перевагу
керуватис¤ складеними вже у сусп≥льств≥ духовними стандартами.
Ќебажанн¤ людини йти за свободою - безперечно, одне з вражаючих
ф≥лософських в≥дкритт≥в. ¬и¤вл¤Їтьс¤, свобода - дол¤ не багатьох...
≤ ось парадокс: в цьому добров≥льному закабаленн≥ винна, щонайперше,
сама мораль. —аме через нењ, ¤к писав Ќ≥цше у "√енеалог≥њ
морал≥", "... н≥коли не буде дос¤гнена можлива сама
по соб≥ м≥ць ≥ краса типу людини". ƒати в≥дпов≥д≥, пов'¤зан≥
з проблемою свободи, намагалис¤ майже вс≥ ф≥лософи та ф≥лософськ≥
теч≥њ. ќриг≥нальний розгл¤д проблеми свободи зд≥йснив саме екзистенц≥ал≥зм,
чому й присв¤чено даний реферат.
1. ‘≥лософ≥¤ екзистенц≥ал≥зму та њњ виникненн¤
ѕон¤тт¤ "екзистенц≥ал≥зм" (в≥д п≥зньолатинського exsistentia
- "≥снуванн¤") означаЇ "ф≥лософ≥ю ≥снуванн¤",
тобто теч≥ю у ф≥лософськ≥й думц≥, де центральною проблемою Ї ≥снуванн¤
людини у св≥т≥, де намагаютьс¤ дати в≥дпов≥д≥ на важлив≥ питанн¤,
котр≥ завжди хвилюють людей: "ƒл¤ чого живе людина? ” чому
сенс њњ житт¤? який виб≥р нею свого життЇвого шл¤ху?". ≈кзистенц≥ал≥сти
виход¤ть з одиничного людського ≥снуванн¤, котре характеризуЇтьс¤
комплексом негативних емоц≥й - турбота, страх, усв≥домленн¤ к≥нц¤
свого бутт¤ тощо.
ѕостав екзистенц≥ал≥зм в час≥ двома св≥товими в≥йнами (1918 -
1939 рр.) ≥ охопив велику частину —тарого ≥ Ќового —в≥ту. ÷е був
час осмисленн¤ пережитих втрат ≥ розчарувань, час передчувань
нових, ще б≥льш страшн≥ших потр¤с≥нь, час кардинальних переоц≥нок
попередн≥х ≥деал≥в ≥ формуванн¤ нових. якщо атмосфера початку
’’ ст. ще залишала м≥сце дл¤ витончених почутт≥в, проникнутих
"св≥тлим сумом" (естетика декадансу), за котрими ховаЇтьс¤
над≥¤ на л≥пше, то в≥йна 1914-1918 рр. ѕоказала людству реальн≥сть
"к≥нц¤ цив≥л≥зац≥њ". Ќаче з глибин перв≥сноњ св≥домост≥
назовн≥ вирвалис¤ найтаЇмн≥ш≥ сторони людськоњ натури: жорсток≥сть,
прагненн¤ до пануванн¤, знищенн¤. Ѕули в≥дкинут≥ христи¤нськ≥
ц≥нност≥, що культивувалис¤ прот¤гом тис¤чол≥ть. ” Ќ≥меччин≥,
≤тал≥њ та ≤спан≥њ зароджувалис¤ й стр≥мко йшли до влади фашистськ≥
режими, що опиралис¤ на ниц≥ ≥ тваринн≥ ≥нстинкти людей. —амотн≥сть,
≥ндив≥дуал≥зм, втрата в≥дчутт¤ сп≥впричетност≥ до того, що в≥дбуваЇтьс¤,
неприка¤н≥сть - ось головн≥ риси ментал≥тету тоњ епохи. —аме в
цей час формуЇтьс¤ екзистенц≥ал≥зм - одна з най≥ррац≥ональн≥ших
≥ песим≥стичних ф≥лософських теч≥й, в ¤к≥й, наче у дзеркал≥, в≥дбилос¤
загалне св≥тов≥дчутт¤ людей тоњ епохи.
як духовна теч≥¤ екзистенц≥ал≥зм про≥снував з 20-х до 80-х рр.
’’ ст. ≥ був представлений чисельними вченн¤ми та школами. –одоначальником
екзистенц≥ал≥зму вважаютьс¤ ћарт≥н √айдеггер (’айдеггер), арл
ясперс, ∆ан ѕоль —артр, √абр≥ель ћарсель, јльбер амю. Ќайб≥льший
вплив на екзистенц≥ал≥зм зумовили прац≥ його попередник≥в - датського
ф≥лософа —'Їрена 'Їркегора ( ьЇркегарда) та н≥мецького мислител¤
‘р≥др≥хa Ќ≥цше. як ≥ ц≥ два ф≥лософи, екзистенц≥ал≥сти часто використовували
дл¤ викладенн¤ своњх ≥дей л≥тературну форму (романи, есе, п'Їси),
хоча њм не була чужою й певна ф≥лософська методолог≥¤ - так, вс≥
вони т≥Їю чи ≥ншою м≥рою опираютьс¤ на феноменолог≥ю ≈. √уссерл¤.
–озр≥зн¤ють саме "рел≥г≥йний екзистенц≥ал≥зм" ( . ясперс,
√. ћарсель, ћ. Ѕерд¤Їв, Ћ. Ўестов) та "атењстичний екзистенц≥ал≥зм"
(ћ. √айдеггер, ∆.ѕ. —артр, ј. амю).
≈кзистенц≥ал≥зм в≥дштовхуЇтьс¤ в≥д найб≥льш типових форм радикального
розчаруванн¤ в ≥стор≥њ, котр≥ привод¤ть до витлумаченн¤ сусп≥льства
’’ ст. ¤к переоду кризи цив≥л≥зац≥њ, кризи рац≥ональност≥ ≥ кризи
гуманност≥. јле екзистенц≥ал≥зм не виступаЇ в ¤кост≥ захисника
≥ виправдовувача ц≥Їњ кризи (¤к це робл¤ть представники т.зв.
теч≥њ "позитивного н≥г≥л≥зму" - фашизм та "консервативн≥
революц≥онери" типу ≈. ёнгера, ё. ≈воли, . √амсуна, ≈. ѕаунда
чи ¬¤ч. ≤ванова). Ќавпаки, в≥н протестуЇ проти кап≥тул¤ц≥њ особистост≥
перед ц≥Їю кризою. ≈кзистенц≥ал≥сти вважають, що катастроф≥чн≥
под≥њ нов≥тньоњ ≥стор≥њ ви¤вили нест≥йк≥сть, тенд≥тн≥сть не т≥льки
≥ндив≥дуального, а й будь-¤кого людського бутт¤. ≤ндив≥дов≥, щоб
висто¤ти в цьому св≥тов≥, сл≥д перш за все зрозум≥ти св≥й внутр≥шн≥й
св≥т, оц≥нити своњ можливост≥ та зд≥бност≥. ÷ентральним пон¤тт¤м
ви¤вл¤Їтьс¤ "екзистенц≥¤" - людське ≥снуванн¤ ¤к нерозчленована
ц≥л≥сн≥сть об'Їкта та суб'Їкта. ќс¤гаючи себе ¤к екзистенц≥ю,
особист≥ть набуваЇ свободу, котра Ї виб≥р самоњ себе, своЇњ сутност≥.
¬иб≥р свободи накладаЇ на ≥ндив≥да в≥дпов≥дальн≥сть за все, що
в≥дбуваЇтьс¤ у св≥т≥.
ѕереважаючим об'Їктом ф≥лософського осмисленн¤ в екзистенц≥ал≥зм≥
виступаЇ бутт¤ ≥ндив≥дуальност≥, сенс, знанн¤, ц≥нност≥, що утворюють
"життЇвий св≥т" особистост≥. ∆иттЇвий св≥т - це не фрагмент
предметного матер≥ального св≥ту, а св≥т духовност≥, суб'Їктивност≥.
ќдна з головних настанов екзистенц≥ал≥зму - це протиставленн¤
соц≥ального та ≥ндив≥дуального бутт¤, радикальна роз≥рван≥сть
цих двох сфер людського бутт¤, в той час ¤к вищезгаданий антипод
екзистенц≥ал≥зму ("позитивний н≥г≥л≥зм") настоюЇ на
радикальн≥й симфон≥њ соц≥ального та ≥ндив≥дуального у сакрального
характеру “радиц≥њ, котра Ї "н≥г≥л≥змом" саме стосовно
до рац≥оцентричних настанов епохи ћодерну (породженн¤ми ¤кого
вважаЇтьс¤ "негативний н≥г≥л≥зм" - л≥берал≥зм та марксизм).
¬ екзистенц≥ал≥зм≥ людина не визначаЇтьс¤ жодною сутн≥стю - н≥
природою, н≥ сусп≥льством, н≥ власною сутн≥стю людини. ћаЇ т≥льки
значенн¤ њњ власне ≥снуванн¤. ќсновне установленн¤ екзистенц≥ал≥зму
- ≥снуванн¤ передуЇ сутност≥, тобто людина спершу ≥снуЇ, з'¤вл¤Їтьс¤
у св≥т≥, д≥Ї в ньому, а вже пот≥м визначаЇтьс¤ ¤к особист≥сть.
«а екзистенц≥ал≥змом, людина - це тимчасова, к≥нцева ≥стота, котра
призначена дл¤ смерт≥. ”¤вленн¤ про смерть ¤к самоочевидну, абсолютну
межу будь-¤ких людських починань займаЇ в екзистенц≥ал≥зм≥ таке
ж м≥сце, ¤к ≥ у рел≥г≥њ, хоча б≥льш≥стьпредставник≥в ц≥Їњ ф≥лософ≥њ
не пропонують людин≥ жодноњ потойб≥чноњ перспективи.
≈кзистенц≥ал≥сти вважають, що людина не повинна вт≥кати в≥д усв≥домленн¤
своЇњ смертност≥, а тому високо ц≥нувати все те, що нагадуЇ ≥ндив≥дов≥
про суЇтн≥сть його практичних починань. ÷ей мотив ¤скраво виражений
у екзистенц≥ал≥стському вченн≥ про "межов≥ ситуац≥њ"
- так≥ життЇв≥ обставини, в котр≥ пост≥йно потрапл¤Ї людська особист≥сть.
≤ головна "межова ситуац≥¤" - це ситуац≥¤ перед обличч¤м
смерт≥, "Ќ≥що", "бути чи не бути" - у секул¤рн≥й
форм≥ екзистенц≥ал≥зму або перед св≥том трансцендентного - Ѕога
- у рел≥г≥йному р≥зновид≥ екзистенц≥ал≥зму. ћежов≥ ситуац≥њ ставл¤ть
людину перед необх≥дн≥стю вибору. Ћюдина пост≥йно змушена обирати
ту або ≥ншу форму своЇњ повед≥нки, ор≥Їнтуватис¤ на т≥ або ≥нш≥
ц≥нност≥ та ≥дали. ƒл¤ рел≥г≥йного екзистенц≥ал≥зму головний момент
- "за" чи "проти" Ѕога. "«а" - означаЇ
шл¤х в≥ри, любов≥, смиренн¤. ¬ результат≥ людину чекаЇ неск≥нченне
блаженство. "ѕроти" - означаЇ зреченн¤ в≥д Ѕога, що
т¤гне за собою божественну кару. ” секул¤рному р≥зновид≥ екзистенц≥ал≥зму
головний момент вибору пов'¤заний з формою самореал≥зац≥њ особистост≥.
÷е самореал≥зац≥¤ визначаЇтьс¤ фактом випадковост≥ людського бутт¤,
його "закинут≥стю в цей св≥т". ќстаннЇ означаЇ, що людина
н≥ким не створена ≥ не задана. ¬она з'¤вл¤Їтьс¤ у св≥т≥ волею
випадку, ≥ њй нема на що опертис¤.
¬итоки екзистенц≥ал≥зму ¤к особливого вченн¤ про¤вл¤ютьс¤ у творчост≥
—'Їрена 'Їркегора (1813-1855) - датського рел≥г≥йного ф≥лософа.
¬≥н вперше протиставив гегел≥вськ≥й "систем≥" внутр≥шнЇ
житт¤ людини - "екзистенц≥ю", котра непроникна дл¤ думок
≥ завжди вислизаЇ в≥д њњ розум≥нн¤ за допомогою абстракц≥й. «в≥дси
робитьс¤ висновок про принципову недопустим≥сть наукового методу
у самоп≥знанн≥ людини. ¬оно може зд≥йснитис¤ т≥льки внасл≥док
переходу до "самого себе" ¤к ун≥кальноњ ≥стоти ≥ в≥дмови
в≥д предметного бутт¤ - "несправжнього ≥снуванн¤" людини.
” роботах н≥мецьких ф≥лософ≥в ћартина √айдеггера (1889-1976)
≥ арла ясперса (1883-1969) екзистенц≥ал≥зм остаточно оформивс¤
¤к ф≥лософське вченн¤.
” твор≥ "Ѕутт¤ ≥ час" ћ. √айдеггер ставить питанн¤
про сенс бутт¤, сутн≥сною характеристикою котрого Ї час. ќснову
людського ≥снуванн¤ складаЇ його к≥нечн≥сть, часов≥сть, тому розум≥нн¤
часу Ї розум≥нн¤м бутт¤. ѕричину "несправжнього" розум≥нн¤
бутт¤ √айдеггер бачить у абсолютизац≥њ одного з момент≥в часу
- тепер≥шнього ("вульгарний час"). “епер≥шнЇ - це приречен≥сть
реч≥, а реч≥ заступають, заслонюють людину в≥д њњ екзистенц≥њ
≥ сама вона стаЇ р≥ччю пор¤д з ≥ншими. «осереджен≥сть на майбутньому
даЇ особистост≥ д≥йсне ≥снуванн¤, бо вона усв≥домлюЇ свою к≥нечн≥сть,
спр¤мован≥сть до смерт≥.
—ам . ясперс визначав своњ ф≥лософськ≥ прац≥, серед котрих найбльш
в≥дом≥ - "¬итоки ≥стор≥њ та њњ ц≥ль", "ƒуховна
ситуац≥¤ час", "‘≥лософська в≥ра" та ≥нш≥, саме
¤к "ф≥лософствуванн¤", п≥дкреслюючи цим пост≥йну принципову
незавершен≥сть пошуку ≥стини, в≥дкрит≥сть ≥нтелектуальн≥й д≥¤льност≥.
¬≥р≥ у рел≥г≥йн≥ та ≥нш≥ догмати ф≥лософ протиставл¤Ї "ф≥лософську
в≥ру" ¤к сл≥дуванн¤ безк≥нечному розгортанню житт¤.
Ќасл≥дком розвитку ф≥лософських ≥дей . ясперса стала концепц≥¤
"комун≥кац≥њ", зв'¤зку м≥ж людьми, "сп≥вв≥днесен≥сть
екзистенц≥й". ¬≥н розвивав вченн¤ про св≥тову Їдн≥сть людства,
основою чого Ї т.зв. "в≥сьовий час" (800-200 рр. до
н.е.). —аме в цей пер≥од одночасно ≥ незалежно на «аход≥ ≥ на
—ход≥ виникла ф≥лософ≥¤ ¤к символ духовноњ Їдност≥ людства. —оц≥альне,
моральне, ≥нтелектуальне зло походить ≥з забутт¤ ≥ порушенн¤ комун≥кативних
зв'¤зк≥в м≥ж людьми, народами ≥ крањнами.
јмериканський екзистенц≥ал≥ст ≈. ‘ромм (1900-1980) ви¤вив ≥ описав
особливий феномен людськоњ св≥домост≥ та повед≥нки - "втеча
в≥д свободи". “ак називаЇтьс¤ його книга, видана у 1941 р.,
коли боротьбу на св≥тов≥й арен≥ розпочали три дуже протир≥чив≥
доктрини свободи - всен≥велюючого зах≥дного л≥берал≥зму, тотал≥тарно-н≥г≥л≥стичного
комун≥зму та облудно зрозум≥лого "нац≥онал-консерватизму".
¬≥н в≥дм≥тив тут, що, не дивл¤чись на багаточисельн≥ поразки,
свобода вц≥лому перемагала. «давалос¤, ≥стор≥¤ вже п≥дтвердила,
що людина здатна керувати собою, сама приймати р≥шенн¤, думати
й в≥дчувати так, ¤к њй видаЇтьс¤ правильним. јле залишаЇтьс в≥дкритим
ф≥лософське питанн¤ про те, чи д≥йсно прагненн¤ до свободи орган≥чно
притаманне природ≥ людини?
ј. амю (1913-1960) - ¤скравий публ≥цист ≥ письменник, що в≥дводив
етичним проблемам центральне м≥сце у своњй творчост≥. «г≥дно амю,
досв≥д людського ≥снуванн¤, що завершуЇтьс¤ смертю, приводить
мисл¤чу особист≥сть до в≥дкритт¤ "абсурду" свого ≥снуванн¤
("к≥нечна правда"). ќднак ц¤ ≥стина повинна пробуджувати
в душ≥ мужню г≥дн≥сть ≥ прагненн¤ продовжувати жити всупереч вселенському
"хаосов≥". Ќеобх≥дн≥сть ≥ постулати морал≥ обгрунтовуютьс¤
в концепц≥њ обов'¤зку, базованого на запов≥д¤х христи¤нського
милосерд¤.
ўонайперше значенн¤ маЇ категор≥¤ свободи й дл¤ француза √абр≥ел¤
ћарсел¤ (1889-1973). —вобода, на його погл¤д, не належить до пон¤тт¤
"мати" (avoir; to have), а бути своб≥дним - означаЇ
щонайперше "бути" (etre; to be). ƒл¤ ћарсел¤ свобода
Ї примирюючим началом людини: бути своб≥дним - означаЇ бути самим
собою ("паном своЇњ дол≥"). ” тих випадках, коли людина
не своб≥дна, за¤вл¤Ї ћарсель, вона не Ї сама собою, а д≥Ї автоматично,
мов р≥ч; вона чужа своЇму справжньому я, в≥дчуджена в≥д нього.
"™диний спос≥б належати самому соб≥ - це не ототожнювати
себе ≥з замкненою системою детерм≥нованих ≥нтерес≥в... але ствердити
самого себе ¤к творчу можлив≥сть, ¤к мисл¤чу та своб≥дну ≥стоту".
2. ѕроблема свободи у ф≥лософ≥њ ∆. ѕ. —артра
∆ан-ѕоль —артр (1905-1980 рр.) - французький ф≥лософ, один з ч≥льних
репрезентант≥в екзистенц≥ал≥зму, письменник, драматург та есењст.
¬≥н також був громадським д≥¤чем, участником французького –уху
пору п≥д час другоњ св≥товоњ в≥йни, а у п≥сл¤воЇнн≥ роки - в≥дбув
еволюц≥ю в≥д чисельних демократичних рух≥в та орган≥зац≥й до ентуз≥астичного
прийн¤тт¤ традиц≥онал≥стськоњ революц≥њ в ≤ран≥ та очоленн¤ у
‘ранц≥њ руху в п≥дтримку визнанн¤ ур¤ду а¤толли ’омейн≥. —артр
з симпат≥Їю ставивс¤ до соц≥ал≥стичного руху, виступав ¤к прихильник
миру на ¬≥денському конгрес≥ народ≥в на захист миру в 1952 роц≥,
в 1953 роц≥ був обраний членом ¬сесв≥тньоњ –ади ћиру.
“акож —арт був засновником та директором журналу "Les Temps
Modernes" (1945). ќсв≥ту в≥н отримав у л≥це¤х Ћа-–ошел≥,
зак≥нчив ¬ищу Ќормальну Ўколу в ѕариж≥, стажувавс¤ у ‘ранцузькому
≥нститут≥ в Ѕерл≥н≥ (1934). Ќе без впливу свого родича, в≥домого
ф≥лософа-етика та медика јльберта Ўвейцера в≥н брав за фах ф≥лософ≥ю
≥ викладав њњ у р≥зних л≥це¤х ‘ранц≥њ (1929 - 1944 рр.), а згодом
повн≥стю присв¤тив себе л≥тературн≥й прац≥. ѕопул¤рн≥сть —артру
прин≥с роман "Ќудота" (1938 р.) та зб≥рник опов≥дань
"—т≥на". ќсновна ф≥лософська прац¤ - "Ѕутт¤ та
н≥що".
—в≥тогл¤д —артра сформувавс¤ у св≥т≥ споживацтва та гедон≥зму,
св≥т≥ н≥велюванн¤ вс≥х традиц≥йних ц≥нностей. ѕершим актом ф≥лософа
стало запереченн¤ абсурду цього хаотичного св≥ту, котрий без ц≥л≥,
без пор¤дку. ¬≥дсторонитис¤ в≥д св≥ту, в≥дкинути його - це ≥ Ї
у людин≥ специв≥чно людське - свобода. ”св≥домленн¤ - це саме
те, що не погрузло "у соб≥", це протилежн≥сть "в
соб≥", "дира у бутт≥", в≥дсутн≥сть, н≥що. —аме
усв≥домленн¤ свободи людини Ї в той же час усв≥домленн¤ самотност≥
людства та його в≥дпов≥дальност≥: н≥що у бутт≥ не забезпечуЇ ≥
не гарантуЇ ц≥нност≥ та можливост≥ усп≥ху д≥њ. ≤снуванн¤ - це
саме досв≥д суб'Їктивност≥ та трансцендентност≥, свободи та в≥дпов≥дальност≥,
котрий переживаЇтьс¤. ¬≥дтворюючи формулу ƒостоЇвського "якщо
Ѕога нема, то все дозволено",—артрдодаЇ: "е в≥дправний
пункт кзистенц≥ал≥зму". ÷е спос≥б сприйн¤тт¤ св≥ту, що п≥дкр≥плений
у —артра вивченн¤м 'Їркегора, ’айдеггера ≥ √уссерл¤, знайшов
своЇ вираженн¤ перш за все у його психолог≥чних етюдах ≥ романах.
¬≥н вивчаЇ щонайперше у¤ву, в котр≥й в≥дкриваЇтьс¤ сутн≥сний акт
св≥домост≥: суть його в тому, щоб в≥дсторонитис¤ в≥д даного св≥ту
"у соб≥" ≥ ви¤витис¤ у присутност≥ того, що ≥снуЇ. "јкт
у¤ви - маг≥чний акт: це чарод≥йство, що змушуЇ з'¤витис¤ р≥ч,
котра бажана".
¬их≥дним пунктом онтолог≥чних м≥ркувань —артра Ї переконанн¤
в ≥снуванн≥ в≥дм≥нного в≥д людини ≥ не зведеного до його думки
"св≥ту речей", з котрим, проте, людина наст≥льки нерозривно
пов'¤зана, що саму цю ситуац≥ю зв¤зку людини з≥ св≥том речей сл≥д
визначити пон¤тт¤м "бутт¤-у-св≥т≥". ўо стосуЇтьс¤ св≥домост≥,
то њњ —артр визначаЇ ¤к "бутт¤-дл¤-себе". —в≥дом≥сть
спонтанна, активна, а св≥т речей ≥нертний. —в≥т речей можна визначити
саме ¤к "бутт¤-в-соб≥". «г≥дно з —артром, жодна характеристика
"дл¤-себе" не може бути характеристикою "в-соб≥".
«а ц≥Їю лог≥кою, ¤кщо св≥дом≥сть м≥нлива та активна, то реч≥,
що Ї об'Їктами св≥домост≥ ("феноменами"), повинн≥ бути
≥нертн≥ та нерухом≥; ¤кщо св≥дом≥сть внутр≥шньо протир≥чива, то
реч≥ повинн≥ бути чистою позитивн≥стю, абсолютною тотожн≥стю з
собою. ѕро св≥т речей можна сказати саме так - "бутт¤ Ї".
Ѕутт¤ Ї в соб≥. Ѕутт¤ Ї те, що воно Ї. —казати щось про розвиток
св≥ту, про м≥нлив≥ стани ми не можемо. ћи вловлюЇмо т≥льки справжню,
застиглу мить.
Ќа запитанн¤ про те, чи створене бутт¤ феномен≥в ≥ бутт¤ св≥домост≥
Ѕогом, —артр даЇ заперечуючу в≥дпов≥дь. √≥потеза божественного
твор≥нн¤ заперечуЇтьс¤ ¤к "забобон креац≥он≥зму", що
надаЇ, на думку марксист≥в, екзистенц≥ал≥зму —артра атењстичний
характер. јле при так≥й оц≥нц≥ вульгарно ≥ одноб≥чно означаЇтьс¤
його концепц≥¤, адже на в≥дм≥ну в≥д "креац≥он≥зму" визнаючою
Ѕога Ї й "еманац≥йна", за ¤кою саме св≥т феномен≥в та
бутт¤ св≥домост≥ Ї лише р≥зними ≥Їрарх≥чними р≥вн¤ми процесу еманац≥њ
("витоку") божественного (грецьке "теос"-"божественне"),
≥ саме њњ визначав —артр ¤к "а-тењстичну" (тобто близьку
до гностицизму та аббали), а не "атењстичну", ≥ залишав
питанн¤ про ≥снуванн¤ Ѕога ¤к ќсобистост≥ в≥дкритим. —артр проголошуЇ,
що його екзистенц≥ал≥зм кор≥нним чином в≥дм≥нний в≥д р≥зних форм
атењзму з њх намаганн¤м довести, що Ѕога не ≥снуЇ, а навпаки,
в≥н проголошуЇ, що ¤кби Ѕог ≥ ≥снував, то н≥чого не зм≥нилос¤
б, бо еманац≥йн≥ частки -"≥скри" божественного ви¤вл¤ютьс¤
у полон≥ ситуац≥њ "тут-бутт¤" (св≥т феномен≥в), ¤ка
сама по соб≥ Ї тотожн≥стю з чистою об'Їктивн≥стю.
‘≥лософська концепц≥¤ —артра розвиваЇтьс¤ на основ≥ абсолютного
(гностичноњ генези) протиставленн¤ ≥ взаЇмовиключенн¤ пон¤ть:
"об'Їктивн≥сть" ≥ "суб'Їктивн≥сть", "необх≥дн≥сть"
≥ "свобода". ƒжерело цих протир≥ч —артр вбачаЇ не у
конкретному зм≥ст≥ сил соц≥ального бутт¤, а у всезагальних формах
цього бутт¤ (речов≥ властивост≥ предмет≥в, колективн≥ та узагальнен≥
форми бутт¤ ≥ св≥домост≥ людей, ≥ндустр≥ал≥зац≥¤, техн≥чне оснащенн¤
сучасного житт¤ тощо). —вобода ≥ндив≥да, за —артром, ¤к нос≥¤
зтурбованоњ суб'Їктивност≥, вкинутоњ насильно ≥ свав≥льно у ситуац≥ю
"тут-бутт¤" (об'Їктивност≥), може бути т≥льки "розтисканн¤м
бутт¤", утворенн¤ в ньому "тр≥щини", "дири",
н≥що (п≥зн≥ш≥ постмодерн≥сти типу ∆.‘. Ћ≥отара, навпаки, визначають
"свободу" ¤к "бганку, складку на тканин≥ бутт¤",
нездатну, в д≥йсност≥, пошкодити бутт¤ ¤к таке, але, тим самим,
здатну надати йому "красу", "модн≥сть", щось).
≤ндив≥да сучасного сусп≥льства —артр розум≥Ї ¤к в≥дчуджену ≥стоту,
вивод¤чи цей конкретний стан у метаф≥зичний статус людського ≥снуванн¤
взагал≥. ¬сезагальне значенн¤ "косм≥чного жаху", ¤кого
зазнаЇ ≥ндив≥д у ситуац≥њ влади об'Їктивност≥, Ќ≥що, набуваЇ у
—артра в≥дчуджених форм людського ≥снуванн¤, в котрих ≥ндив≥дуальн≥сть
стандартизована ≥ в≥ддалена в≥д ≥сторичноњ самост≥йност≥, п≥дпор¤дкована
масовим, колективним формам побуту, орган≥зац≥й, держави, стих≥йним
економ≥чним силам, прив'¤зана до них також ≥ своЇю рабською св≥дом≥стю,
де м≥сце самост≥йного критичного мисленн¤ займають сусп≥льно примусов≥
стандарти та ≥люз≥њ, вимоги сусп≥льноњ думки ≥ де нав≥ть об'Їктивний
розум науки Ї в≥докремленою в≥д людини ≥ ворожою йому силою. ¬≥дчуджена
в≥д самоњ себе людина, ¤ка приречена на несправжнЇ ≥снуванн¤,
перебуваЇ ≥ в негармон≥йност≥ ≥ з речами природи - вони глух≥
до нењ, давл¤ть на нењ своЇю в'¤зкою ≥ сол≥дно-нерухомоюприсутн≥стю,
≥ серед них може себе в≥дчувати благополучно облаштованим т≥льки
сусп≥льство "нег≥дник≥в", а людина ж в≥дчуваЇ "нудоту".
¬противагу будь-¤ким взагал≥ "об'Їктивним" ≥ опосередкованим
речами стосункам, що породжують ≥ндив≥дуальн≥ виробнич≥ сили,
—артр стверджуЇ особлив≥, безпосередн≥, природн≥ та ц≥л≥сн≥ людськ≥
взаЇмостосунки, в≥д реал≥зац≥њ котрих залежить справжн≥й зм≥ст
люд¤ност≥.
” м≥фолог≥зуючому утоп≥чному мисленн≥ —артра все ж на перше м≥сце
виходить неприйн¤тт¤ д≥йсност≥ сучасного св≥ту та його культури,
≥ ц¤ позиц≥¤ займаЇ ч≥льне м≥сце серед сучасного соц≥ального критицизму.
∆ити в цьому сусп≥льств≥, за —артром, ¤к живе в ньому "задоволена
собою св≥дом≥сть", можна, але т≥льки в≥дмовившись в≥д себе,
в≥д особистоњ справжност≥, в≥д "р≥шень" та "вибору",
переклавши останнЇ на чиюсь анон≥мну в≥дпов≥дальн≥сть - на державу,
нац≥ю, расу, с≥м'ю, ≥нших людей. јле ≥ ц¤ в≥дмова - в≥дпов≥дальний
акт особистост≥, бо людина волод≥Ї свободою вол≥.
Ћюдина оголошуЇтьс¤ —артром нос≥Їм абсолютноњ свободи. ќднак ц¤
тза супроводжуЇтьс¤ наст≥льки р≥зними "уточненн¤ми",
спр¤мованими проти анарх≥њ, що насл≥дком м≥ркувань —артра стаЇ
не свобода, а в≥дпов≥дальн≥сть ≥ вина. ¬≥н формулюЇ "парадокс
свободи": свобода на¤вна лишень у ситуац≥њ, а ситуац≥¤ ≥снуЇ
т≥льки через свободу. Ћюдська реальн≥сть скр≥зь зустр≥чаЇ супротив
та перепони, котр≥ вона сама створила.
—воб≥дний виб≥р - дол¤ кожноњ людини. Ћюдина, за —артром, приречена
на свободу. ¬она обираЇ неминуче нав≥ть тод≥, коли не хоче обирати.
” повед≥нковому та мральному вибор≥, за —артром, бере участь не
ч≥тка рефлексивна св≥дом≥сть людини, а певн≥ дорефлексивн≥ пласти
њњ внутр≥шнього св≥ту (т.зв. "до-рефлексивне cogito";
в≥д ƒекарт≥вського cogito ergo sum - "мислю, отже ≥сную).
Ћюдина обираЇ не розумом, а ц≥л≥сн≥стю свого "¤", ≥
виб≥р њњ реал≥зуЇтьс¤ у вчинков≥. ” робот≥ "≈кзистенц≥ал≥зм
- це гуман≥зм" —артр наводить приклад певноњ молодоњ людини,
котра не знаЇ, чи йти њй захищати в≥тчизну в≥д окупант≥в, чи залишитис¤
з мат≥р'ю, дл¤ котроњ в≥н - Їдина опора. ¬≥н вагаЇтьс¤ м≥ж ц≥нност¤ми
пр¤мого служ≥нн¤ близьк≥й людин≥ та ратною працею дл¤ загальноњ
справи, про котру нев≥домо, чи принесе ц¤ прац¤ користь. —артр
п≥дкреслюЇ, що жодна мораль не може дати тут в≥дпов≥д≥. “е ж христи¤нство
закликаЇ нас любити ближнього, але хто в даному випадку "ближн≥й"
- воњни, що борютьс¤ за визволенн¤ в≥тчизни, чи мат≥р? «вичайно,
молода людина може звернутис¤ до будь-кого за порадою. Ќаприклад,
до св¤щенника. јле в≥дпов≥дь в≥н отримаЇ в залежност≥ в≥д того,
до ¤кого св¤щенника в≥н прийде.: прихильника –уху ќпору, чи представника
т.зв. "консервативноњ революц≥њ" (колаборанта). ќтже,
практично, обираючи порадника, виб≥р молода людина все одно робить
сама.
ѕоки ми не зд≥йснемо вчинок, ми не знаЇмо того, ¤к≥ ми Ї насправд≥.
“≥льки повед≥нка говорить людин≥ про њњ д≥йсн≥ ¤кост≥. Ќав≥ть
почутт¤, на ¤к≥ прагне з≥слатис¤ людина п≥д час вибору, Ї породженн¤м
вчинку, котрий ми зд≥йснюЇмо. ¬ цьому сенс≥ —артр ≥гноруЇ проблему
мотив≥в, внутр≥шнього стану душ≥. ¬≥н вважаЇ його несуттЇвим,
розд≥л¤ючи прагматичне у¤вленн¤ про мораль, у в≥дпов≥дност≥ з
¤ким ми виносимо судженн¤ про людину за насл≥дками њњ вчинк≥в,
а не за њњ задумами.
Ћюдина ц≥лком своб≥дна обирати, але за св≥й виб≥р вона в≥дпов≥даЇ
повн≥стю. «в≥сно, вона в≥дпов≥даЇ за нього не перед сусп≥льством,
не перед вищими силами, котрих нема, а т≥льки перед самою собою.
¬она повинна знати, що особисто розплатитьс¤ за будь-¤кий св≥й
вчинок. Ќайниц≥ш≥ люди - це т≥, хто вважаЇ, що до т≥Їњ чи ≥ншоњ
повед≥нки њх примусили. ѓх —артр зневажаЇ.
«датн≥сть людтини творити саму себе ≥ св≥т ≥нших людей, обирати
браз майбутнього св≥ту Ї насл≥дком фундаментальноњ характеристики
людського ≥снуванн¤ - його свободи. Ћюдина - це свобода. ≈кзистенц≥ал≥сти
п≥дкреслюють, що людина своб≥дна ц≥лком незалежно в≥д реальних
можливостей зд≥йсненн¤ њњ ц≥лей. —вобода людини збер≥гаЇтьс¤ за
будь-¤ких обставин ≥ виражаЇтьс¤ у можливост≥ обирати, робити
виб≥р. ћова йде не про виб≥р можливостей дл¤ д≥њ, а у ви¤в≥свого
ставленн¤ до даноњ ситуац≥њ. “аким чином, свобода в екзистенц≥ал≥зм≥
- це щонайперше свобода св≥домост≥, свобода вибору духовно-моральноњ
позиц≥њ ≥ндив≥да.
—артру вдаЇтьс¤ довести в≥дсутн≥сть фатальноњ напередвизначеност≥
любдськоњ д≥њ, зд≥бн≥сть людини боротис¤ з перепонами ≥ своњми
вчинками долати њх. ћожна погодитис¤ ≥з —артром, коли в≥н говорить,
що в≥д в≥льного вир≥шенн¤ людини залежить, чи буде вона п≥дкор¤тис¤
заборонам, встановленими окупантами в ѕариж≥, чи стане д≥¤ти всупереч
ним. ќднак смертельна небезпека, що пов'¤зана з останн≥м р≥шенн¤м,
св≥дчить, що свобода не сама визначаЇ перепони дл¤ своЇњ д≥њ,
а зустр≥чаЇ њх ¤к об'Їктивно дан≥. ¬рахуванн¤ под≥бних фактор≥в
заперечуЇ тезу про абсолютну свободу людини.
ѕевним чином це усв≥домлюЇтьс¤ ≥ самим —артром, що знаходить
в≥дображенн¤ в новому "уточненн≥", а фактично обмеженн≥
пон¤тт¤ свободи: "‘ормула "бути своб≥дним" не означаЇ
"дос¤гати того, чого хот≥ли", але визначаЇ "визначатис¤
до хот≥нн¤ (обирати) самому". ≤ншими словами, усп≥х зовс≥м
неважливий дл¤ свободи". ” св≥тл≥ даного реальна ц≥лепокладаюча
д≥¤льн≥сть людини передбачаЇ три значенн¤ свободи:
1) вона означаЇ зд≥бн≥сть самост≥йно обирати ц≥л≥ д≥њ;
2) д≥¤ти заради дос¤гненн¤ ц≥лей;
3) дос¤гати поставлених ц≥лей;
4) ви¤вленн¤ своЇњ вол≥.
≤гноруванн¤ хоча б одного з назвагних аспект≥в веде до серйозного
обмеженн¤ або нав≥ть запереченн¤ свободи. ¬несене —артром "уточненн¤"
пон¤тт¤ свободи, що зводить њњ до автоном≥њ вибору, обмежуЇ њњ
рамц¤ми св≥домост≥, зм≥ною д≥йсност≥ т≥льки у своњх думках. “ака
свобода не вносить жодних зм≥н в оточуючий св≥т ≥ не Ї д≥йсним
перевершенн¤м ситуац≥њ. јле т≥льки таке ототожненн¤ свободи з
автоном≥Їю вибору дозволило —артру стверджувати, що людина завжди
своб≥дна, що з погл¤ду свободи дл¤ нењ нема жодноњ р≥зниц≥ м≥ж
д≥аметрально протилежними ситуац≥¤ми, наприклад: залишитис¤ ст≥йким
або зрадити друга та переконанн¤. —артр за¤вл¤в, що нав≥ть у тюрм≥
людина не втрачаЇ свободи, що нав≥ть тортури не позбавл¤ють нас
свободи.
≤ндив≥да сучасного сусп≥льства —артр розум≥Ї ¤к в≥дчуджену ≥стоту,
вивод¤чи цей конкретний стан у метаф≥зичний статус людського ≥снуванн¤
взагал≥. ¬сезагальне значенн¤ цього косм≥чного жаху набувають
у —артра в≥дчуджен≥ форми людського ≥снуванн¤, в котрих ≥ндив≥дуальн≥сть
стандартизована ≥ в≥дчуджена в≥д ≥сторичноњ самост≥йност≥, п≥дпор¤дкована
масовим, колективним фрмам побуту, орган≥зац≥й, держави, стих≥йним
економ≥чним силам, прив'¤з¤на до них також ≥ своЇю рабською св≥дом≥стю,
де м≥сце самост≥йного критичного мисленн¤ займають сусп≥льно примусов≥
стандарти та ≥люз≥њ, вимоги громадськоњ думки ≥ де нав≥ть об'Їктивний
розум науки видаЇтьс¤ в≥докремленою в≥д людини ≥ ворожою њй силою.
¬≥дчуджена в≥д себе людина, приречена на нед≥йсне ≥снуванн¤, не
в гармон≥њ ≥ з ≥ншими речами природи - вони глух≥ до нењ, давл¤ть
на нењ своЇю сол≥дно-нерухомою присутн≥стю, ≥ серед них може себе
в≥дчувати благополучно облаштованим т≥льки сусп≥льство "нег≥дник≥в",
людина ж в≥дчуваЇ "нудоту". ¬противагу будь-¤ким взагал≥
"об'Їктивним" та опосередкованим речами в≥дносинам,
що породжуЇ ≥ндив≥дуальн≥ виробнич≥ сили, —артр стверджуЇ особлив≥,
безпосередн≥, натуральн≥ ≥ ц≥л≥сн≥ людськ≥ в≥дносини, в≥д реал≥зац≥њ
котрих залежить справжн≥й зм≥ст люд¤ност≥.
онцепц≥¤ свободи вол≥ розгортаЇтьс¤ у —артра в теор≥њ "проекту",
за котрим ≥ндив≥д не заданий самому соб≥, а проектуЇ, "збираЇ"
себе в ¤кост≥ такого. “ому бо¤гуз, наприклад, в≥дпов≥дальний за
своЇ бо¤гузство, ≥ "дл¤ людини нема ал≥б≥". ≈кзистенц≥ал≥зм
—артра прагне змусити людину усв≥домити, що вона повн≥стю у в≥дпов≥дальност≥
за саму себе, своЇ ≥снуванн¤ ≥ оточуюче, бо, не будучи чимось
заданим, людство пост≥йно вибудовуЇ себе посередн≥стю своЇњ активноњ
суб'Їктивност≥. Ћюдина завжди "сперед≥, ззад≥ себе, н≥коли
- сама". «в≥дси той висл≥в, котрий —артр даЇ загальному принципов≥
екзистенц≥ал≥зму: "... ≥снуванн¤ (екзистенц≥¤) передуЇ сутност≥
(ессенц≥њ)" «а суттю це означаЇ, що всезагальн≥, сусп≥льно-значим≥
(культурн≥) об'Їктивац≥њ, котр≥ виступають ¤к "сутност≥",
"природа людини", "всезагальн≥ ≥деали", "ц≥нност≥"
≥ так дал≥, Ї лишень в≥дкладенн¤ми, застиглими моментами д≥¤льност≥,
вз¤т≥ у вигл¤д≥ внутр≥шньо≥ндив≥дуального стану, суб'Їктивно.
” б≥льш п≥зн≥ш≥й робот≥ " ритика д≥алектичного розуму"
—артр формулюЇ цей принцип ¤к принцип "незведенност≥ бутт¤
до знанн¤". јле екзистенц≥ал≥зм —артра не знаходить ≥ншоњ
основи, з котроњ людина могла б розвинути себе в ¤кост≥ д≥йсно
самост≥йного суб'Їкта, кр≥м абсолютноњ свободи ≥ внутр≥шньоњ Їдност≥
"проектуючого ¤". ” цьому своЇму можливому розвитков≥
особист≥сть самотн¤ ≥ позбавлена опор. ћ≥сце активноњ суб'тивност≥
у св≥т≥, њњ онтолог≥чну основу —артр позначаЇ ¤к "н≥що".
Ќа думку —артра, "... людина, без будь-¤коњ опори ≥ допомоги,
засуджена у кожний момент винаходити людину" ≥ тим самим
"людина засуджена на свободу". јле тод≥ основою справжност≥
(аутентичност≥) можуть бути т≥льки ≥ррац≥ональн≥ сили людського
п≥дп≥лл¤, п≥дказки п≥дсв≥домого, ≥нтуњц≥њ, душевн≥ пориви ≥ рац≥онально
не осмислен≥ р≥шенн¤, що неминуче звод¤ть до песим≥зму або до
агресивноњ свавол≥ ≥ндив≥да: "... ≤стор≥¤ будь-¤кого житт¤
Ї ≥стор≥Їю поразки". ѕостаЇ мотив абсурдност≥ ≥снуванн¤:
"... јбсурдно, що ми народжуЇмос¤, ≥ абсурдно, що ми вмираЇмо".
ƒюдина. «а —артром, - даремна пристрасть.
—в≥т, за —артром, - це "ун≥версальне не те", повна
в≥дсутн≥сть чого-небудь, в≥дпов≥даючого людським оч≥куванн¤м,
образам, пон¤тт¤м. Ѕути реальним - означаЇ ви¤вл¤тис¤ чужим св≥домост≥,
зовс≥м випадковим, абсурдним. —в≥дом≥сть, через те, що вона прагне
мислити мир, в≥д початку ≥ к≥нц¤ ≥люзорне. ћ≥ж св≥том ≥ св≥дом≥стю
людини неподолана пр≥рва.
—в≥дом≥сть - живе протир≥чч¤, перелив, "декомпрес≥¤ бутт¤",
порожнеча. јле це порожнеча, ¤ка заповнена барвами ≥ сенсами.
—пос≥б ≥снуванн¤ св≥домост≥ - "неантизац≥¤" (в≥д франц.
neant "н≥що"), тобто запереченн¤ будь-¤коњ визначенност≥
ззовн≥, будь-¤коњ детерм≥нац≥њ, виходить, що у людини нема ст≥йкого
¤дра, але Ї жадоба повноти ≥снуванн¤.
Ћюдина в≥льна сама творити свою сутн≥сть, тому що, ¤к ми вже
п≥дм≥тили, в≥дпочатково дана соб≥ т≥льки ¤к ≥снуванн¤. ¬она не
завершена, ¤к р≥ч Ї завершеною, ≥ сама робить з себе те, чим Ї:
честного чи нег≥дника, бо¤гуза чи геро¤. ” своЇму внутр≥шньому
св≥т≥, вважаЇ —артр, ми не залежимо н≥ в≥д сусп≥льства, н≥ в≥д
≥нших людей, н≥ в≥д моральних ≥ рел≥г≥йних настанов, н≥ нав≥ть
в≥д власного минулого. ÷¤ незалежн≥сть - результат здатност≥ св≥домост≥
все заперечувати ≥ зв≥льн¤тис¤ в≥д будь-¤кого зовн≥шнього впливу.
—в≥дом≥сть екстатична, вона прагне за меж≥ будь-¤кого на¤вного
стану. ожний акт вибору в≥дбуваЇтьс¤ "в порожнеч≥",
з нул¤, мов би на нас не впливали н≥ отримане вихованн¤, н≥ ц≥нн≥сн≥
установки, н≥ гн≥т обставин, н≥ б≥ль, н≥ погрози. Ќеантизац≥њ
п≥ддаЇтьс¤ ≥ будь-¤кий зовн≥шн≥й, ≥ будь-¤кий внутр≥шн≥й результат.
ћинуле мертве, воно не визначаЇ тепер≥шнього, котре завжди - виб≥р.
—вобода не Ї ¤кесь бутт¤, вона Ї бутт¤ людини, тобто його н≥що
бутт¤. якщо б ми розум≥ли спочатку людину ¤к повноту, було б абсурдно
шукати в н≥й пот≥м псих≥чн≥ моменти або област≥, де вона була
б своб≥дна. Ћюдина не може бути то в≥льним, то рабом - вона або
повн≥стю ≥ завжди своб≥дна або њњ нема.
” будь-¤к≥й ситуац≥њ людина може сказати "н≥". ÷≥ слова
мали особливе звучанн¤ у ‘ранц≥њ сорокових рок≥в, бо були написан≥
п≥д час фашистськоњ окупац≥њ, а —артр був активним учасником –уху
ќпору.
–омани —артра перевод¤ть людський досв≥д у площину морал≥ або
пол≥тики. Ќаприклад, у "Ќудот≥" —артр показуЇ, що св≥т
не маЇ сенсу, "я" не маЇ ц≥л≥. „ерез акт св≥домост≥
≥ вибору "я" надаЇ св≥тов≥ значенн¤ та ц≥нн≥ть. ƒокторська
дисертац≥¤ —артра "Ѕутт¤ й н≥що" - викладенн¤ у ф≥лософськ≥й
форм≥ пережитого досв≥ду. ¬≥дправл¤ючись в≥д основноњ ≥дењ екзистенц≥ал≥зму
- ≥снуванн¤ передуЇ сутност≥, - сартр намагаЇтьс¤ уникнути одночасно
≥ матер≥ал≥зму, ≥ ≥деал≥зму. ≤деал≥зму тому, що в≥н постаЇ перед
ним т≥льки в гегел≥вськ≥й ≥нтерпретац≥њ: "ƒ≥йсн≥сть вим≥рюЇтьс¤
св≥дом≥стю" ≥ тому, що, йдучи за √уссерлем, в≥н стверджуЇ,
що св≥дом≥сть Ї завжди св≥дом≥сть чого-небудь (¤коњ-небудь реч≥).
ћатер≥ал≥зму - тому, що, на його думку, бутт¤ не породжуЇ св≥дом≥сть,
"дл¤ себе" не може бути породженн¤ "в соб≥".
Ќасправд≥ ж концепц≥¤ —артра Ї еклектичною: в≥н даЇ в ¤кост≥
в≥дправного пункту ¤кесь "в соб≥", про котре ми н≥чого
не знаЇмо, кр≥м того, що воно "нац≥лене" св≥дом≥стю
≥ Ї його основою. јле ¤кщо св≥дом≥сть Ї ц≥ль, то ¤к вона могла
народитис¤, бо "в соб≥", за вих≥дним значенн¤м, н≥чого
не в≥дбуваЇтьс¤.
÷е протир≥чч¤ —артр н≥коли не м≥г подолати, хоча не залищав спроби
це зробити. ѕричина цього в тому, що його в≥дправна точка глибоко
≥ндив≥дуал≥стична. —артр залишаЇтьс¤ бранцем екзистенц≥ал≥стичноњ,
суб'Їктив≥стськоњ налаштованост≥. « причини вих≥дних постулат≥в
—артр не може вийти за рамц≥ позитив≥зму, агностиуцизму ≥ суб'Їктивност≥.
Ќав≥ть у своњй останн≥й ф≥лософськ≥й прац≥ " ритика д≥алектичного
розуму" в≥н протиставл¤Ї "позитив≥стський розум",
котрий повинен задов≥льн¤тис¤ межами природних наук, "розуму
д≥алектичному", Їдино г≥дному називатис¤ розумом, бо в≥н
дозвол¤Ї розум≥ти, а не т≥льки передбачати, але котрий застосовуваний
т≥льки дл¤ наук про людину.
3. ѕ–ќЅЋ≈ћј —¬ќЅќƒ» ” “¬ќ–„ќ—“≤ ћ» ќЋ» Ѕ≈–ƒя™¬ј
–ос≥йський екзистенц≥ал≥ст микола Ѕерд¤Їв (1874-1948) народивс¤
у иЇв≥, зак≥нчив ињвський ун≥верситет, в≥дбув св≥тогл¤дну евлюц≥ю
в≥д "легального марксизму" до м≥стико-православного
екзистенц≥ал≥зму. Ѕув один з най¤скрав≥ших представник≥в т.зв.
"руху новоњ рел≥г≥йноњ св≥домост≥" в –ос≥њ на початку
’’ ст., належав до кола рел≥г≥йно-ф≥лософських товарист ћоскви
та ѕетербургу та редакц≥њ журналу "ѕуть", був одним
з автор≥в ман≥фест≥в рос≥йських л≥берал≥в "ѕроблеми ≥деал≥зму",
"¬≥хи", "« глибини". ¬ 1922 р. разом з групою
культурних д≥¤ч≥в був висланий з рад¤нськоњ –ос≥њ в Ќ≥меччину.
¬ ѕариж≥ з 1925 р. Ѕерд¤Їв був видавцем ≥ редактором журналу "ѕуть"
аж до його закритт¤ нац≥онал-консервативним ур¤дом маршала ѕетена
в 1940 р. ћ. Ѕерд¤Їв знайомитьс¤ з багатьма в≥домими французькими
≥нтелектуалами-екзистенц≥ал≥стами (∆. ћар≥тен, √. ћарсель, ≈.
ћуньЇ, ј. ∆≥д, –. –оллан, ј. ћальро). ѕерший номер журналу "Esprit"в≥дкривс¤
статтею ћ. Ѕерд¤Їва, його прац≥ "ѕро призначенн¤ людини",
"я ≥ св≥т об'Їкт≥в", "ƒух ≥ реальн≥сть", "ѕро
рабство ≥ свободу людини", "Ќачерк есхатолог≥чноњ метаф≥зики"
перекладаютьс¤ на р¤д Ївропейських мов. ¬ 19444-1945 рр. ¬≥н пише
"≈кзистенц≥альну д≥алектику божественного та людського".
«а заслуги на нив≥ ф≥лософ≥њ в≥н отримуЇ званн¤ професора ”н≥верситету
ембр≥джа. …ого шанувальники так визначали його св≥тогл¤д: "...
÷е персонал≥стське, ¤кщо хочете, - екзистенц≥ально-ф≥лософське
мисленн¤, щоправда, в дус≥ такого екзистенц≥ал≥зму, на котрий
падаЇ т≥нь апокал≥птичних сил" (ј. ’юбшер). ÷¤ т≥нь в≥дкидаЇтьс¤
христи¤нством берд¤Їва, його есхатолог≥змом. ’ристи¤нством, сплавленим
з мотивами екзистенц≥ал≥зму та персонал≥зму.
√оловна ≥де¤ Ѕерд¤Їва - свобода. „ому людина - за своЇю природою
своб≥дна та творча ≥стота - так неум≥ло користуЇтьс¤ цими дарами
¬севишнього, чому в ≥стор≥њ зд≥йснюЇтьс¤ зовс≥м не те, що задумувалос¤
людиною; чому знанн¤ ≥ ум≥нн¤ людини вона обертаЇ на зло соб≥,
на пригн≥ченн¤ соб≥ под≥бних; чому самотн≥й талант, траг≥чна дол¤
ген≥¤ ≥ торжествуЇ посередн≥сть; чому людина народжена бути своб≥дною,
а м≥ж тим вона завжди ≥ скр≥зь у путах - м≥г би запитати ф≥лософ.
Ѕудь-¤ку проблему в≥н розгл¤даЇ через призму своњх у¤влень про
свободу, ≥ т≥льки пот≥м включаЇ њњ у склад свого ф≥лософуван¤.
"своЇр≥дн≥сть мого ф≥лософського типу щонайперше в тому,
що ¤ поклав у основу ф≥лософ≥њ не бутт¤, а свободу", - писав
в≥н.
‘≥лософ переконаний у самоочевидност≥ свободи людини. “е, що
людина усв≥домлюЇ св≥т ≥ тим самим вивищуЇтьс¤ над св≥том, говорить
про свободу в≥д св≥ту. —вобода дл¤ Ѕерд¤Їва - це свобода духа
людини, њњ св≥домост≥ ≥ самосв≥домост≥. ” нењ свобода виступаЇ
не ¤к форма д≥њ, а швидше ¤к свобода вол≥. ¬≥н вважаЇ неможливим
по¤сниьти њњ причинно, з в≥дсутност≥ свободи. ¬ н≥й можна лише
"в≥дпочатково перебувати".
¬≥д ≥деал≥зму Ѕерд¤Їв ≥де до м≥стики ≥ рел≥г≥њ, говорить про
свободу "... першопочаткову, безосновну ... безодню, абсолютну,
≥ррац≥ональну, не сп≥вм≥рну з жодними нашими категор≥¤ми".
¬≥н стверджуЇ свободу ¤к в≥дпочаткове джерело, в котрому зд≥йснюЇтьс¤
Ѕогонародженн¤ ≥ з котрого Ѕог створюЇ св≥т ≥ людину. —вобода
- це щось ≥снуюче до бутт¤ ≥ тому жодним чином не може бути охарактеризоване
рац≥ональним пон¤тт¤м. ѓњ можна прийн¤ти лише ¤к факт м≥стичного
досв≥ду. ¬се потенц≥йно м≥ститьс¤ у ц≥й безосновн≥й основ≥ бутт¤,
котру Ѕерд¤Їв називаЇ Urgrund, запозичуючи њњ у¤вленн¤ у н≥мецького
м≥стика якова Ѕьоме.
—воњ м≥ркуванн¤ ћ. Ѕерд¤Їв вт≥лив у ф≥лософсько-публ≥цистичн≥й
≥нтерпретац≥њ "Ћегенди про ¬еликого ≤нкв≥зитора" ‘.
ƒостоЇвського. ¬ н≥й закладуютьс¤ основи ф≥лософ≥њ свободи Ѕерд¤Їва
¤к вченн¤ про людину в ≥стор≥њ. ” легенд≥ в≥н бачить глибинн≥
пророцтва про долю людини. Ѕерд¤Їв виокремлюЇ у н≥й один головний
сюжет - про важкост≥ свободи ("трудности свободы").
—вобода, передбачаюча виб≥р, - це крок у нев≥дом≥сть, ваг≥тну
небезпекою ≥ нав≥ть загибеллю, не потр≥бна людин≥, вона обт¤жуЇ
њњ житт¤. Ћюдина наст≥льки слабка, що готова зм≥нити свободу на
спок≥йне щаст¤ безв≥дпов≥дальност≥. ¬она сама шукаЇ того, хто
б за нењ зробив виб≥р, визначив би њњ долю. ¬она прийме науку,
котра вчить њњ п≥дпор¤дкуванню необх≥дност≥. ¬еликий ≤нкв≥зитор
з легенди ƒостоЇвського в ≥м'¤ любов≥ до слабких людей в≥дбираЇ
у них свободу, даючи взам≥н спок≥йне безв≥дпов≥дальне житт¤. ”
його п≥дданц≥в посм≥шки променист≥, сов≥сть спок≥йна, дружба щира,
а сльози непритворн≥. јле вони живуть у дит¤чому нев≥данн≥ про
свободу. ¬они - раби, ¤к≥ не п≥дозрюють про своЇ рабство.«аради
њх "дит¤чого спокою" ¬еликий ≤нкв≥зитор об≥ц¤Ї спалити
на вогнищ≥ —ина Ѕожого - нос≥¤ ≥стини про свободу. ¬еликий ≤нкв≥зитор
стаЇ дл¤ Ѕерд¤Їва символом всезагальноњ несвободи.
ќднак виб≥р ¤к свобода не може бути детерм≥нований н≥чим, що
сто¤ло б поза або над людиною. "—вобода Ї мо¤ незалежн≥сть
≥ визначальн≥сть моЇњ особистост≥ зсередини ≥ свобода Ї мо¤ творча
сила, не виб≥р м≥ж поставленими перед≥ мною добром ≥ злом, а моЇ
творенн¤ добра ≥ зла" ("—амоп≥знанн¤"). “ака свобода
- т≥льки мо¤ свобода, ≥ нав≥ть Ѕог не владний над нею. ≤ тод≥
нам≥чене протир≥чч¤ м≥ж вимогою абсолютноњ свободи дл¤ особистост≥
≥ рел≥г≥йним вченн¤м про Ѕога ¤к јбсолют ф≥лософ вир≥шуЇ винаходженн¤м
Ungrund, добуттЇвоњ свободи, над котрою невладний нав≥ть “ворець.
÷¤ думка Ѕерд¤Їва дуже важлива. Ќею займаютьс¤ теодице¤ - проблема
виправданн¤ Ѕога-“ворц¤ ≥ ѕромислител¤ перед ликом б≥д ≥ страждань
у створеному ним св≥т≥. Ѕерд¤Їв ставить питанн¤ ≥накше: житт¤
без страждань, те, котре влаштував би √осподь, - це житт¤ в послус≥,
у нелюдському ≥снуванн≥. Ћюдина не може називатис¤ людиною, ¤кщо
вона не дана сама соб≥. —правжнЇ людське житт¤ - в непередбачуваност≥
(можливо, траг≥чн≥й) власного вир≥шенн¤.
Ћюдина виступаЇ нос≥Їм добуттЇвоњ ≥, отже, абсолютноњ свободи.
як така, вона н≥чому не п≥дпор¤дкована, н≥ в≥д чого не залежить,
бо нема н≥чого р≥вносильного Ungrund. ÷им Ѕерд¤Їв стверджуЇ безумовну
перш≥сть людини над бутт¤м у вс≥х мислимих стосунках - онтолог≥чному,
п≥знавальному, ц≥нн≥сному. ¬се перестаЇ бути об'Їктами, все отримуЇ
своЇ ≥снуванн¤ в≥д людини - нос≥¤ ≥ррац≥онального начала добуттЇвоњ
свободи. —правжнЇ бутт¤ (екзистнц≥¤), за Ѕерд¤Ївим, первинне стосовно
до нашого грубоматер≥ального природного та соц≥ального св≥ту.
Ќазваний ф≥лософом "об'Їктив≥зац≥Їю", "об'Їктивним
св≥том", в≥н Ї буквально н≥що ≥нше, ¤к матер≥ал≥зац≥¤ екзистенц≥њ,
перетворенн¤ њњ у об'Їкт. Ќаш св≥т Ї об'Їктивац≥¤ нашоњ духовност≥.
який наш дух - такий наш св≥т. ќб'Їктивац≥¤ - це несправжн≥й ("неподлинный")
стан справжнього бутт¤, ¤ке втратило свободу, характеристики об'Їктивац≥њ
наступн≥: в≥дчудженн¤ суб'Їкта в≥д об'Їкта, нищенн¤ неповторно
≥ндив≥дуального, особистого - загальним, безособово-ун≥версальним;
пануванн¤ необх≥дност≥ детерм≥нац≥њ ззовн≥, пригн≥ченн¤ свободи;
пристосувальництво до середньоњ людини, знищенн¤ ориг≥нальност≥.
¬се наше житт¤ завжди несе в≥дбиток несвободи. ¬она в≥дкриваЇтьс¤
людин≥ њњ стражданн¤ми. —тражданн¤, проте, показують, що людина
жива, њњ дух пригн≥чений, але не знищений. "я страждаю -
значить, ¤ ≥сную" - перефразував Ѕерд¤Їв ƒекарта.
ќтже, людина в своЇму пад≥нн≥ у несвободу пот¤гнула за собою ≥
тварний св≥т. «ацарювала несвобода. јле Ѕог не залишив воЇ улюблене
твор≥нн¤. ” "безодню свободи, що переродилос¤ у зло",
в≥н сходить ’ристом, про¤вл¤Ї себе не силою, а жертовною любов'ю.
’ристос ¤вл¤Ї люд¤м приклад свободи визнати Ѕога, не дивл¤чись
на жодн≥ земн≥ муки та стражданн¤. ќсь друга свобода Ѕерд¤Їва
- "свобода дл¤", свобода знат вище добро ≥ йти до нього.
јле подвиг ’риста - це приклад не т≥льки ззовн≥ даний людин≥.
“ака под≥¤ в≥дбулас¤ ≥з самою людиною. ’ристос не т≥льки Ѕог,
але ще й людина, "абсолютна людина, духовна людина, в≥дпочаткова
людина". –озкрилас¤ божественн≥сть у людин≥ ≥ людське в Ѕогов≥.
“епер людина сильн≥ша за вс≥ сили цього св≥ту. Ќав≥ть саме гр≥хопад≥нн¤
Ѕерд¤Їв розгл¤даЇ ¤к "знак могутност≥ людини". √р≥х
≥ був про¤вленн¤м ц≥Їњ могутност≥. “ак траг≥чно людина про¤вила
свою творчу, р≥вну Ѕогов≥, природу. “епер у ’рист≥ вона набула
потр≥бний напр¤мок. ƒруга свобода - це св≥дома внутр≥шн¤ свобода
прийн¤ти вищ≥ ц≥нност≥ ≥ жити ними.
Ѕерд¤Ївська м≥стер≥¤ свободи нараховуЇ, тже, три акти. √оловною
под≥Їю першого було гр≥хопад≥нн¤ ("свобода-в≥д" Ѕога,
тобто свав≥лл¤) ≥ утворенн¤ св≥ту об'Їктивац≥њ. …ого головним
д≥ючим персонажем була перша свобода, Ungrund, добуттЇва основа
бутт¤. ” другому акт≥ такою под≥Їю стало ¤вленн¤ ’риста, ¤ке перетворило
свав≥лл¤ у свободу прийн¤ти Ѕога ("свобода-дл¤"), не
дивл¤чись на те, що Ѕог залишив св≥т. ÷е - друга свобода. ћожна
говорити й про третю свободу, хоча вона й не названа була ф≥лософом,
але присутн¤ на стор≥нках його твор≥в. Ќепередбачен≥сть Ungrund
¤к основи ≥ндив≥дуальноњ д≥њ зн≥маЇтьс¤ прикладом ’риста у братському
сп≥лкуванн≥ з ≥ншими людьми, натхненними прикладом ’ристовоњ любов≥.
¬ падшому св≥т≥ виникаЇ галузь "безпосереднього стосунку
людини до людини через Ѕога, ¤к внутр≥шнього начала житт¤".
÷≥ль св≥тотворенн¤ пол¤гаЇ у синтез≥ першоњ та другоњ свободи,
що дос¤гаЇтьс¤ сп≥льною д≥Їю Ѕога ≥ людини. “рет¤ свобода - це
свобода сусп≥льноњ д≥њ на началах абсолютних, тобто рел≥г≥йних,
ц≥нностей, сприйн¤тих його учасниками глибоко особисто. ÷е буде
реал≥зац≥Їю творчо активного христи¤нства, що й зм≥нить ("преобразит")
св≥т. “акий ≥деал Ѕерд¤Їв позначаЇ давн≥м терм≥ном рел≥г≥йноњ
думки "соборн≥сть" (латинське "коммун≥тарн≥сть"),
по¤снюючи Ївропейським читачам, що п≥д цим пон¤тт¤м розум≥Ї "персонал≥стський
соц≥ал≥зм", "трудове сусп≥льство з профес≥йними представництвами,
сусп≥льство цехове, корпоративне ≥ синдикал≥стське" ("Ќа
захист христи¤нськоњ свободи", 1934), кероване принципом
максимуму свободи особистост≥. јле, кр≥м того, Ѕерд¤Їв наст≥йно
наголошував, що "... вс¤ глибина проблеми не в дос¤гненн≥
такоњ орган≥зац≥њ сусп≥льства ≥ держави, при кор≥й сусп≥льство
≥ держава надавали б свободу людськ≥й особистост≥, а у ствердженн≥
свободи людськоњ особистост≥ в≥д необмежуючоњ влади сусп≥льства
≥ держави" ("ƒол¤ людини в сучасному св≥т≥", 1934
р.).
¬»—Ќќ¬ ».
Ќе зважаючи на г≥пертрофуванн¤ духовного начала в людин≥, ≥ зведенн¤
њњ б≥льш до ≥ррац≥онального, екзистен≥ал≥зм вн≥с значний вклад
у розвиток ф≥лософських п≥дход≥в до людини ¤к особистост≥, до
ви¤вленн¤ њњ сутност≥.
≈кзистенц≥ал≥зм також вн≥с вклад у побудову ц≥л≥сного ф≥лософського
образу людини.
‘≥лософ≥¤ екзистенц≥ал≥зму позначила ту "прикордонну ситуац≥ю",
в котр≥й зараз перебуваЇ людина ≥ людство. —воњми напрацьованими
принципами вона вказала на необх≥дн≥сть перегл¤ду ц≥нн≥сних ор≥Їнтир≥в,
котрими керуЇтьс¤ людина.
«а своЇю суттю через призму проблеми свободи екзистенц≥ал≥зм розкриваЇ
себе щонайперше ¤к антипод "кв≥Їтизмов≥" - позиц≥њ людей,
котр≥ говор¤ть: ≥нш≥ можуть зробити те, що не можу зробити ¤.
≈кзистенц≥ал≥зм, навпаки, наголошуЇ, що реальн≥сть - в д≥њ. ¬≥н
йде нав≥ть дал≥ ≥ проголошуЇ, що людина Ї н≥що ≥нше, ¤к проект
самоњ себе. Ћюдина ≥снуЇ наст≥льки, наск≥льки себе зд≥йснюЇ ("о-существл¤ет"),
а мр≥њ, оч≥куванн¤ та спод≥ванн¤ дозвол¤ють визначити людину т≥льки
¤к брехливий сон, ¤к даремн≥ над≥њ, тобто визначити њњ негативно,
а не позитивно.
” своњй концепц≥њ свободи екзистенц≥ал≥сти надають перше значенн¤
пн¤ттю "виб≥р". ≤снувати дл¤ них - означаЇ своб≥дно
обирати свою сутн≥сть (ессенц≥ю), ставати собою, зд≥йматис¤ до
р≥вн¤ особистост≥. ∆итт¤ людини Ї пост≥йна трансцендентн≥сть,
тобто с¤гати поверх того, що Ї, ≥ це дос¤гаЇтьс¤ своб≥дним вибором.
—аме своб≥дний виб≥р своЇњ дол≥, свого майбутнього, кожного окремого
вчинку ≥ створюЇ особист≥сть. ƒл¤ людськоњ реальност≥, ¤к вважають
екзистенц≥ал≥сти, бути - означаЇ обирати себе.
—ѕ»—ќ ¬» ќ–»—“јЌќѓ Ћ≤“≈–ј“”–»
1. √ароди –. —вобода // ‘илософска¤ энциклопеди¤ / √л.ред ‘.¬.
онстантинов. - ћ.: —ов. Ёнциклопеди¤, 1967. -“.4. - —.562-563.
2. ƒолгов .ћ. ќт иркегора до амю: ‘илософи¤. Ёстетика. ультура.
- ћ.: »скусство, 1991. - 398 с.
3. ≈рмичев ј.ј. “ри свободы Ќикола¤ Ѕерд¤ева. - ћ.: «нание, 1990.
- 64 с.
4. Ћуцький Ћ. ≈кзистенц≥¤ ¤к стиль ≥снуванн¤ // ѕол≥тика ≥ культура.
- ., 2001. - є27. - —.59.
5. ћетельова “. ≈йдос проти екзистенц≥њ // —учасн≥сть. - 1999.
- є111. - —.95-109.
6. ћожейко ћ.ј. —вобода // ¬семирна¤ энциклопеди¤: ‘илософи¤ /
√л.науч.ред. и сост. ј.ј. √рицанов. - ћ.: ј—“; ћн.: ’арвест, —овр.
Ћитератор, 2001. - —.904-905.
7. ћожейко ћ.ј. —вобода // ѕостмодернизм: Ёнциклопеди¤ / —ост.
» науч. –ед. ј.ј. грицанов, ћ.ј. ћожейко. - ћ.: »нтерпресссервис;
нижный ƒом. 2001. - —.701-702.
8. Ќ≥колаЇнко ќ. ¬≥д рац≥онал≥зму через реал≥зм до ≥ррац≥онал≥зму
(јнал≥з вих≥дних принцип≥в онтолог≥чноњ концепц≥њ ∆ана ѕол¤ —артра)
// ‘≥лософськ≥ обр≥њ. - 1999. - є1-2. - —.19-28.
9. ќ свободе человеческой воли (ј. Ўопенгауэр. ≈. » Ќ. –ерихи).
- ћ.: «нание, 1991. - 64 с.
10. –ыкунов ¬.ћ. —вет и тень философии —артра // ¬естник ћоск.ун-та.
—ер.7. ‘илософи¤. - 1990. - є6. - —.45-54.
11. —артр ∆.ѕ. Ѕутт¤ ≥ Ќ≥що // ‘≥лософська ≥ соц≥олог≥чна думка.
- ., 1995. - є9-10. - —.112-135.
12. —артр ∆.ѕ. Ёкзистенциализм - это гуманизм // —умерки богов.
- ћ.: ѕолитиздат, 1989. - —.319-345.
13. —овременна¤ западна¤ философи¤: —ловарь / —ост. ¬.—. ћалахов,
¬.ѕ. ‘илатов. - ћ.: ѕолитиздат, 1991. - 414 с.
14. —овременный экзистнциализм: ритические очерки / Ћ.Ќ. ћитрохин,
ј.√. ћысливченко, “.». ќйзерман. - ћ.: ћысль, 1966. - 567 с.
15. “узова “.ћ. Ёкзистенциализм // ¬семирна¤ энциклопеди¤: ‘илософи¤
/ √л.науч.ред. и сост. ј.ј. √рицанов. - ћ.: ј—“; ћн.: ’арвест,
—овр. Ћитератор, 2001. - —.904-905.
16. ‘инкельстайн —. Ёкзистенциализм и проблема отчуждени¤ в американской
литературе / ѕер. с англ. ѕредисл. ј. јникста. - ћ.: ѕрогресс,
1967. - 319 с.
17. ’ам≥тов Ќ., √армаш Ћ., рилова —. ≤стор≥¤ ф≥лософ≥њ: ѕроблема
людини. - .: Ќаук. ƒумка, 2000. - —.222-240.
18. янарас ’. Ќерозривна ф≥лософ≥¤: Ќариси вступу до ф≥лософ≥њ
/ « новогрец. - .: ќснови, 2000. - —.190-205.
