|
Ћекц≥¤ 3. ћ≥фолог≥¤ —тародавнього —ходу (™гипет, ћесопотам≥¤,
итай)
1. ћ≥фолог≥¤ —тародавнього ™гипту.
2. ћ≥фолог≥¤ ћесопотам≥њ (Ўумер, ¬ав≥лон, јсс≥р≥¤).
3. ћ≥фолог≥¤ стародавнього итаю.
ј) ≈√»ѕ≈“
–озвиток с≥льського господарства та одомашненн¤ тварин дало люд¤м
змогу в≥д≥йти в≥д полюванн¤ ≥ розпочати ос≥ле житт¤ на де¤ких територ≥х
Ѕлизького —ходу та ™вропи, причому в≥дпала потреба робити тривал≥
≥ т¤жк≥ переходи, пр¤муючи сл≥дом за м≥грац≥¤ми диких тварин. ¬≥дпов≥дно
до цих зм≥н культ бог≥в ≥ богинь, ¤к ≥ сам≥ люди, зм≥нювавс¤. ”т≥ленн¤
в богах земель, обжитих людьми, допомагало адаптувати божеств до
тих м≥сцевостей, де люди випасали своњ череди й отари. ј близьк≥
до њхнього житла м≥сцевост≥ та природн≥ ландшафти вони перетворювали
на св¤тилища, де мешкали боги, ¤к≥ ставали ближчими ≥, в≥дпов≥дно,
"люд¤н≥шими". Ќе залишилос¤ жодноњ м≥сцевост≥, що нею
не керували б боги або демони, ≥ тому необ≥дне було виконанн¤ церемон≥й,
щоб умилостивити кожного з них. Ѕоги ≥ демони потребували служ≥нн¤,
пост≥йного страху та пошануванн¤. ” ту епоху жерц≥ р≥зноман≥тних
божеств переживали св≥й "золотий в≥к" пануванн¤. ∆одна
людська д≥¤льн≥сть не могла зд≥йснюватис¤ без њхнього втручанн¤,
≥ цей гранд≥озний звичай збер≥гс¤ ≥ дос¤г очевидних крайнощ≥в до
нашого часу. Ќароди, зустр≥чаючись, обм≥нювалис¤ не лише продуктами
власноњ прац≥, шлюбними партнерами, а й своњми божествами. ¬же 7
000 рок≥в до н.е. народи —х≥дноњ ™вропи та Ѕлизького —ходу на величезн≥й
територ≥њ обм≥нювалис¤ своњми в≥руванн¤ми та забобонами, зм≥шуючи
њх, аж поки не виникла така соб≥ проторел≥г≥¤, властива ц≥й неос¤жн≥й
територ≥њ. «г≥дно ≥з ц≥Їю рел≥г≥Їю, боги, богин≥ й демони брали
участь у под≥л≥ св≥ту ≥ створенн≥ людини, постало у¤вленн¤ про найвище
божество, в ¤кому обЇдналис¤ вс≥ атрибути (добро ≥ зло, св≥тло ≥
темрва, тепло ≥ холод, волога ≥ посуха), ¤кий ¤к андрог≥н поЇднував
у соб≥ дв≥ стат≥ (≥ лише значно п≥зн≥ше розмежувавс¤ за статтю).
ѕор¤д з цим звеличивс¤ культ богин≥, ¤ка керувала народженн¤м не
т≥льки людей, а й худоби, урожаЇм.
ћ≥фолог≥¤ та рел≥г≥¤ були основою основ св≥тогл¤дноњ системи стародавн≥х
Їгипт¤н, що њх √еродот уважав найб≥льш набожним з ус≥х народ≥в,
вони сприймали навколишн≥й св≥т вин¤тково через рел≥г≥йно-м≥фолог≥чну
призму.
ƒавньоЇгипетська м≥фолог≥¤ ≥ рел≥г≥¤ - надзвичайно складне ¤вище.
¬они поЇднали в соб≥ р≥зн≥, часом пол¤рн≥ в≥руванн¤ та у¤вленн¤,
що склалис¤ в р≥зн≥ часи ≥ в р≥зних куточках крањни, повс¤кчас розвиваючись
≥ ускладнюючись. «давна в ™гипт≥ сформувалос¤ дек≥лька теолог≥чних
центр≥в (√ел≥ополь, ћемф≥с, √ермополь, ‘≥ви). ¬ кожному з них була
сво¤ космогон≥чна верс≥¤, що проголошувала творцем св≥ту власного
бога, а ≥нших бог≥в трактувала ¤к створених ним чи таких, що поход¤ть
в≥д нього. “ому в стародавньому ™гипт≥ навр¤д чи ≥снувала ц≥л≥сна
рел≥г≥йна доктрина. “аке баченн¤ рел≥г≥йного житт¤ стародавн≥х Їгипт¤н
≥стотно зумовлене також станом найдавн≥ших джерел ≥ суперечливим
характером п≥зн≥ших рел≥г≥йних текст≥в.
¬ у¤в≥ Їгипт¤н св≥т був переповнений найр≥зноман≥тн≥шими богами
≥ духами. ўо њх уособлювали св¤щенн≥ тварини, птахи, риби, комахи.
™гиптологи нал≥чили в пантеон≥ понад тис¤ч≥ бог≥в. “ож можна стверджувати,
що навр¤д чи ≥снувала в крањн≥ ¤кась живн≥сть, ¤ку б не вважали
св¤щенною.
™гипт¤ни обожнювали насамперед представник≥в фауни, ¤к≥ були чимось
корисн≥ люд¤м або вражали своЇю силою. «окрема богами стали лев,
бики јп≥с, ћнев≥с ≥ Ѕух≥с, крокодил, г≥попотам, пав≥ан, баран, газель,
вовк, собака, к≥шка, корова, свин¤, чапл¤-≥б≥с, жук-скарабей та
≥н. ульт св¤щенних тварин про¤вивс¤ в зооморфному зображенн≥ бог≥в.
“ак. —он¤чного бога спершу зображували ¤к лева або сокола, богиню
—охмет - ¤к левицю, м≥с¤чного бога “ота - ¤к ≥б≥са, бога потойб≥чч¤
јнуб≥са - ¤к шакала. Ѕога в≥йни в≥пуата - ¤к вовка, охоронц¤ми цар¤-фараона
вважали сокола, гадюку та бджолу, самого фараона зображали у вигл¤д≥
сф≥нкса. «годом Їгипт¤ни перейшли на антропоморфну ≥конограф≥ю своњх
бог≥в, частину ¤ких нап≥в олюднили (зображували з т≥лом людини ≥
головою тварини чи птаха), ≥нших (ќс≥р≥са, ѕта, јмона, ’онсу, ћ≥на,
јтум, ≤з≥ду) п≥ддали ц≥лковит≥й антропоморф≥зац≥њ. “ак≥ зм≥ни в
≥конограф≥њ Їгипетских бог≥в в≥дбувалис¤ п≥д впливом б≥льш досконалих
≥ноземних рел≥г≥й ≥ внасл≥док зростанн¤ залежност≥ ≥ндив≥да в≥д
сусп≥льства.
” —тародавньому ™гипт≥ розвинувс¤ культ води. ¬ у¤в≥ Їгипт¤н сам
¬сесв≥т виник з перв≥сного вод¤ного хаосу - божества Ќун. ¬оду Їгипт¤ни
насел¤ли полчищем дух≥в, ¤кими верховодив крокодилоголовий —обек.
–≥чку Ќ≥л пони обожнювали ¤к божество-товстуна ’ап≥. який приносить
дари. ”т≥м, культ води у ™гипт≥ поступавс¤ м≥сцем сол¤рному культов≥.
Ќайдавн≥шим сол¤рним богом у крањн≥ був –а, центральне св¤тилище
¤кого знаходилос¤ у √ел≥опол≥. –а очолив загальноЇгипетський пантеон,
злившись з аналог≥чним богом ≥нших Їгипетських бог≥в √ором у –а-√орахте.
¬насл≥док перетворенн¤ ‘≥в на столицю ™гипту пантеон очолив ф≥ванський
сол¤рний бог јмон, ¤кий зливс¤ з богом –а у јмона-–а. —онцепоклонницька
реформа фараона ≈хнатона п≥днесла тимчасово сол¤рний культ јтона
до рол≥ Їдиного вселенського божества. јле реформа зазнала краху
через консерватизм Їгипетського сусп≥льства, але њњ п≥дхопили нап≥вкочов≥
сем≥тськ≥ племена стародавн≥х Їврењв, ¤к≥ певний час мешкали у ƒельт≥
Ќ≥лу ≥, будучи пересл≥дуван≥ за в≥рн≥сть реформ≥, ем≥грували в ѕалестину,
де культ сол¤рного бога ототожнивс¤ ≥з сем≥тським культом бога грози
≥ блискавки јдонаЇм.
ќсобливе м≥сце у рел≥г≥йно-м≥фолог≥чн≥й культур≥ стародавн≥х Їгипт¤н
пос≥дав цикл м≥ф≥в ≥ ритуал≥в, пов'¤заних з богом родючост≥ ќс≥р≥сом.
…ого центральне св¤тилище м≥стилос¤ в јб≥дос≥, проте культ вшановувавс¤
у вс≥х Їгипетських рег≥онах.
ћ≥фи про ќс≥р≥са заплутан≥ й суперечлив≥. ¬ них дом≥нують три теми:
пол≥тична (м≥ф про поЇдинок м≥ж ќс≥р≥сом ≥ —етом в≥дображав боротьбу
м≥ж ¬ерхн≥м ≥ Ќижн≥м ™гиптом, насл≥дком чого було утворенн¤ Їдиноњ
Їгипетськоњ монарх≥њ); землеробська (Їгипт¤ни пов'¤зували з ќс≥р≥сом
зм≥ну вегетац≥йного та мертвого пер≥од≥в у житт≥ природи); есхатолог≥чний
(ќс≥р≥с творив посмертний суд, винагороджуючи праведник≥в ≥ караючи
гр≥шник≥в). ћ≥фами про це божество Їгипт¤ни по¤снювали також традиц≥ю
кровозм≥шанн¤ в царськ≥й родин≥ (≤с≥да - сестра ≥ дружина ќс≥р≥са,
а вони - батьки √ора-молодшого).
«а одним з м≥ф≥в, ќс≥р≥с начебто був зачатий богом земл≥ √ебом
в утроб≥ богин≥ неба Ќут, дружини –а. оли –а дов≥давс¤ про це,
в≥н розлютивс¤ ≥ покл¤вс¤, що не буде такого м≥с¤ц¤ ≥ дн¤, коли
б зрадлива Ќут змогла розродитись. якби Ќут могла розраховувати
лише на п≥дтримку √еба, њй п≥сл¤ ц≥Їњ кл¤тви –а було б непереливки,
але серед небожител≥в знайшлис¤ й ≥нш≥, здатн≥ захистити њњ в≥д
розгн≥вного –а. Ѕог мудрост≥ “от виграв у м≥с¤чного бога в кост≥
1/72 частину доби й склав ≥з цих часток п'¤ть повних д≥б, включивши
њх до календарного року. ”продовж цих додаткових дн≥в прокл¤тт¤
–а не д≥¤ло, й Ќут народила бог≥в ќс≥р≥са, √ора-старшого, —ета ≥
богинь ≤с≥ду та Ќефт≥ду. «годом ≤с≥да стала дружиною ќс≥р≥са, а
Ќефт≥да - дружиною —ета. «лий —ет, пройн¤тий чорною заздр≥стю до
ќс≥р≥са, п≥дступно вбив брата й кинув його пон≥вечене т≥ло у Ќ≥л.
’вил≥ прибили останки ќс≥р≥са до ф≥н≥к≥йського м≥ста Ѕ≥бл. ƒе њх
знайшла ≤с≥да. ¬дова з допомогою шакалоголового бога јнуб≥са набальзамувала
т≥ло ќс≥р≥са, маг≥чним способом зачала в≥д нього сина √ора-молодшого,
¤кого, потай в≥д —ета, наародила в заросл¤х ƒельти Ќ≥лу. оли √ор
п≥др≥с, в≥н подав на —ета на "суд бог≥в", виграв справу
≥ оживив батька. ќстанн≥й проголосив √ора царем усього ™гипту, а
сам став володарем «аходу, "пол≥в ≤алу" - "царства
мертвих". ульт воскреслого ќс≥р≥са став основою заупок≥йного
культу, записаного у славнозв≥сн≥й " низ≥ мертвих", й
в≥д≥грав у рел≥г≥йному житт≥ населенн¤ неаби¤ку роль. ” 125-му њњ
розд≥л≥ йшлос¤ про суд ќс≥р≥са над померлим, ¤кий зважував неб≥жчиа
на спец≥альних терезах ≥ дозвол¤в блаженствувати, ¤кщо на н≥й не
вис≥ло 42 смерних гр≥хи, в ≥ншому випадку душу пожирала демон≥чна
потвора јммат.
¬≥дпов≥дно вс≥ фараони ™гипту ¤к пр¤м≥ нащадки бога √ора були не
просто представниками бог≥в, а самим богом (за житт¤ - √ором, п≥сл¤
смерт≥ - ќс≥р≥сом).
ћ≥фолог≥¤ та рел≥г≥¤ стародавн≥х Їгипт¤н ≥стотно вплинули на духовний
св≥т ≥нших народ≥в. «окрема, ф≥н≥к≥йц≥ шанували культ ќс≥р≥са, ¤кий
до нашого часу трансформувавс¤ в масонський культ п≥дступно вбитого
≥ воскреслого буд≥вничого храму —оломона ф≥н≥к≥йського цар¤ ’≥рама,
символом ¤кого, ¤к ≥ ќс≥р≥са, була акац≥¤. “акож стародавн≥ Їврењ
перейн¤ли Їгипетський культ бога ремесел ѕта, ¤кий творив нов≥ реч≥
за допомогою слова. ульт ≤с≥ди широко шанувавс¤ в –имськ≥й ≥мпер≥њ
≥ зрештою, ≥конограф≥¤ ≤с≥ди з немовл¤м √ором злилас¤ з христи¤нською.
Ѕ) ћ≈—ќѕќ“јћ≤я
” ћесопотам≥њ, ¤к загалом на —тародавньому —ход≥, рел≥г≥¤ ≥ м≥фолог≥¤
були пан≥вною формою осмисленн¤ людиною зовн≥шнього св≥ту та свого
м≥сц¤ в ньому. ќднак набожн≥сть населенн¤ була пор≥вн¤но невисокою,
люди жили в долин≥ р≥чок-близнюк≥в у надзвичайно пом≥рному рел≥г≥йному
кл≥мат≥, ¤кий визначавс¤ радше соц≥ално-економ≥чними, н≥ж культовими
координатами. ѕерес≥чний мешканець займавс¤ в буденному житт≥ культовою
практикою мало. ÷ей обов'¤зок покладавс¤ на жерц≥в та цар¤. ƒо того
ж у ≤≤ тис. до н.е. месопотамська рел≥г≥¤ втратила св≥й ¤скраво
виражений общинний характер ≥ набула ¤вних ознак ≥деолог≥њ, спр¤мованоњ
на осв¤ченн¤ монарх≥њ та касти жерц≥в.
Ќаселенн¤ ћесопотам≥њ не розд≥л¤ло св≥т на живий ≥ мертвий, реальний
та ≥люзорний. ”се, що можна в≥дчути, виразити чи просто у¤вити,
воно над≥л¤ло душею, здатн≥стю мислити ≥ д≥¤ти. ¬ його у¤вленн≥
св≥т був переповнений найр≥зноман≥тн≥шими богами та духами. ожне
м≥сто чи село, кожна с≥м'¤, кожна людина мали своњх бог≥в-покровител≥в
- великих, могутн≥х ≥ мудрих, проте не позбавлених людських порок≥в,
здатних нав≥ть на аморальн≥ вчинки.
–ел≥г≥¤ та м≥фолог≥¤ в≥дображали зм≥ни в сусп≥льному житт≥. “ак,
перех≥д в≥д кочового скотарства до землеробства знайшов в≥дображенн¤
в рел≥г≥йному м≥ф≥ про сварку м≥ж богом тваринництва Ћахаром ≥ богинею
землеробства јшнан, з ¤коњ переможцем вийшла јшнан. ”т≥м, ж≥ноче
божество зарано св¤ткувало перемогу. «≥ зм≥цненн¤м царських династ≥й
¬ав≥лону владу в царств≥ бог≥в здобуваЇ бог-чолов≥к ћардук.
«г≥дно з м≥фом про нього до св≥тоутворенн¤ ≥снував перв≥сний хаос
у вигл¤д≥ чудовиськ јпсу, ћумму ≥ “≥амат. ≤з хаосу народилис¤ боги,
¤к≥ заходилис¤ впор¤дковувати його. оли про ц≥ нам≥ри дов≥далас¤
“≥амат, вона вир≥шила знищити суперник≥в. ¬иступивши проти них к≥лькох
страховиськ та переманивши на св≥й б≥к одного з бог≥в - ≥нгу. Ѕоги
звернулис¤ за п≥дтримкою до найсильн≥шого з них - ћардука. “ой зажадав,
щоб боги визнали його за старшого в раз≥ його перемоги над “≥амат.
Ѕезвих≥дь змусила бог≥в пристати на цю зухвалу вимогу. ћардук перем≥г
“≥амат ≥ ≥нгу ≥ з њхн≥х т≥л створив ¬сесв≥т, а з глини, зам≥шаноњ
на кров≥ ≥нгу, вил≥пив людину, ¤ка призначена служити богам.
–ел≥г≥¤ в ћесопотам≥њ була п≥дпор¤дкована царськ≥й влад≥, проголошувала
њњ та особу цар¤ св¤щенними. ” ¬авилон≥ на царство коронпац≥¤ завершувалас¤
"св¤щенним шлюбом" цар¤ ≥ верховноњ жриц≥, що символ≥зувало
шлюб ћардука з богинею —ерпан≥тум. ÷ей ритуал д≥ставс¤ вав≥лон¤нам
у спадок в≥д шумер≥в, чињ цар≥ на новор≥чне св¤то задл¤ забезпеченн¤
родючост≥ вступали в шлюб ≥з жрицею храму богин≥ ≤нанни (шумерський
прототип богин≥ коханн¤ ≤штар).
Ќайшанован≥шим у шумер≥в був м≥с¤чний культ Ќанна (в≥в≥лонський
—≥н), сол¤рний культ ”ту (вав≥лонський Ўамаш), бог води ≥ мудрост≥
≈нк≥ (вав≥лонський ≈а), бог творець ≈нл≥ль (в≥в≥лонський ≈лл≥ль),
храм ¤кого височ≥в у сакральному центр≥ ћесопотам≥њ Ќ≥ппур≥ (цей
бог упор¤дкував всесв≥т, навчив людей землеробству й тваринництву).
¬еликою попул¤рн≥стю користувавс¤ культ богин≥ коханн¤ ≤нанни (вав≥лонська
≤штар, ф≥н≥к≥йська јстарта). —в¤та на честь богин≥ супроводжувалис¤
сакральною проституц≥Їю, ≥грищами блазн≥в, самоспаленн¤м фанатик≥в
тощо.
¬с≥ боги, за у¤вленн¤ми шумер≥в, народилис¤ в≥д шлюбу небесного
бога јну та богин≥ земл≥ ≥, ¤к≥ сам≥ вийшли з перв≥сного вод¤ного
хаосу. ¬ав≥лон¤ни запозичили шумерський пантеон, окр≥м того шанували
бога бур≥ та грому јдада, с≥мку астральних бог≥в (ёп≥тера-ћардука,
ћарса-Ќергала, ћеркур≥¤-Ќабу, —атурна-Ќ≥нурта, ¬енеру-≤штар, сонце-Ўамаша
≥ ћ≥с¤ць-—≥на). ѕантеон асс≥р≥йських бог≥в очолював јшшур, ¤кого
вважали царем бог≥в. ’арактерно, що асс≥р≥йц≥ надавали перевагу
богу-громовержцев≥ јдаду перед богом п≥дземних вод ≈а. ƒл¤ њхнього
землеробства б≥льш важливими були опади, а не ≥ригац≥¤, ¤к дл¤ вав≥лон¤н.
“акож у ћесопотам≥њ виникаЇ специф≥чне божество, ¤ке маЇ стосунок
до мудрост≥, маг≥њ та чаклунства. Ќим стаЇ божество п≥дземних вод
≈а (шумер. ≈нк≥. б≥бл. ™нох/™нос).
≈п≥чний герой јдап був сином бога ≈а. ¬≥дламав п≥вденному в≥тров≥
крило, коли той перекинув його човен з рибою. Ѕог јну покликав јдапа
на св≥й суд. јдапу порадили н≥чого не њсти ≥ не пити з≥ столу јну,
бо це частуванн¤ може бути отруЇним. јдап дотримавс¤ ц≥Їњ поради,
але цим допустивс¤ фатальноњ помилки, бо јну не просто пробачив
юнака, а так його уподобав, що вир≥шив пригостити стравою, ¤ка даЇ
безсмерт¤.
"≈пос про √≥льгамеша" ("ѕро того, хто бачив все")
- це перший л≥тературний доробок людства, написаний десь 1500 р.
до н.е. в Ќ≥нев≥њ, столиц≥ јсс≥р≥њ, проте передаЇ усну традиц≥ю,
що передувала винаходов≥ писемност≥. √оловною особою Ї цар-воњн
шумерського м≥ста-держави ”рук √≥льгамеш, ¤кий правив у 2500/2300
рр. до н.е. ≥ ¤кий з≥ своњм в≥рним другом нк≥ду перемагаЇ чудовисько
’умбабу, ¤ке стереже св¤щенн≥ л≥ванськ≥ кедри, та, п≥сл¤ смерт≥
друга, безусп≥шно шукаЇ траву безсмерт¤. ¬ цьому √≥льгамеш протистоњть
богин≥ ≤штар.
«м≥ну вегетац≥йного ≥ мертвого пер≥од≥в у житт≥ природи мешканц≥
ћесопотам≥њ по¤снювали за допомогою культу ƒумуз≥. «г≥дно з шумерським
м≥фом богин¤ родючост≥ ≤нанна вир≥шила поширити свою владу й на
потойб≥чч¤, але њњ суперниц¤ богин¤ ≈решк≥галь перемогла ≥ умертвила
≤нанну. як насл≥док, житт¤ на земл≥ припинилос¤, н≥кому стало приносити
жертви богам. Ѕоги р≥шуче зажадали, щоб ≈решк≥галь випустила ≤нанну.
ѕроте за законом п≥дземного царства таке можливе, ¤кщо б њњ там
зам≥нив хтось ≥нший. ќсь тод≥ ≤нанна в≥ддала до рук демон≥в свого
чолов≥ка-пастуха ƒумуз≥ (пор. з б≥бл≥йним вбивством землеробом ањном
пастуха јвел¤), ¤кий. Ќачебто. ¬≥дмовмвс¤ повернути њй владу п≥сл¤
того, ¤к богин¤ воскресла. —естра ƒумуз≥, богин¤ рослин √ешт≥нана,
домоглас¤, щоб ≈решк≥галь раз на р≥к випускала ƒумуз≥ на певний
час на землю, погодившись на цей час зам≥нювати його в царств≥ мертвих.
ќтож, коли бог-пастух оживав, богин¤ рослинност≥, навпаки, помирала.
ожен в≥зит ƒумуз≥ на землю супроводжуЇтьс¤ настанн¤м весни. ќдин
з вав≥лонських м≥ф≥в пов'¤зуЇ чергуванн¤ п≥р року з≥ сходженн¤м
у царство мертвих бога ћардука та його визволенн¤м зв≥дти богинею
—ерпан≥тум.
ћешканц≥ ћесопотам≥њ в≥рили у потойб≥чне житт¤. јле вони не знали
≥дењ в≥дплати за д≥лами людини. ™диною винагородою праведнику була
можлив≥сть пити чисту воду ≥ раз у р≥к п≥д≥йматис¤ на землю з похм≥рого
п≥дземелл¤ богин≥ ≈решк≥галь, щоб подихати димом жертовних спалень.
“≥ ж, про кого забували нащадки, приречен≥ в≥чно терп≥ти спрагу
≥ вгамовувати голод глиною та пилюкою. –ел≥г≥¤ у ћесопотам≥њ не
об≥ц¤ла н≥кому безсмерт¤. ƒумка про марн≥сть спод≥ванн¤ на долю
бог≥в виразно проходить у м≥фах про јдапа та √≥льгамеша.
¬) »“ј…
¬итоки давньокитайськоњ цив≥л≥зац≥њ с¤гають ≤≤≤ тис. до н.е. —аме
у т≥ часи у середн≥й та нижн≥й теч≥њ р≥ки ’уанхе ("∆овта р≥ка")
йшло формуванн¤ давньокитайських племен, ¤к≥ освоњли ≥ригац≥ю. Ќадал≥
загострюЇтьс¤ внутр≥шн¤ боротьба м≥ж племенами, де перемогу здобуваЇ
плем'¤ Ўан (≤нь), ¤ке створюЇ першу давньокитайську державу
≥ засновуЇ першу царську династ≥ю з титулом "ван"
("великий, Їдиний") ≥ "син неба", а итай отримуЇ
назву "ѕ≥днебесна крањна". ѕроте з часом ≥нше плем'¤,
„жоу, повстаЇ. здобуваЇ перемогу в ’≤≤ ст. до н.е. ≥ править
итаЇм ц≥ле наступне тис¤чол≥тт¤ (хоча, по-сут≥, итай складавс¤
≥з багаточисельних незалежних царств-пол≥с≥в та њхн≥х союз≥в, а
чжоуськ≥ вани вважалис¤ лише св¤щенними верховними цар¤ми-жерц¤ми).
Ћише з ≤≤ ст. до н.е. ц≥нському ванов≥ ≤н „жену (в≥домому
¤к ÷≥нь Ў≥-хуанд≥ ≥ буд≥вничий ¬еликоњ итайськоњ ст≥ни)
вдалос¤ об'Їднати вс≥ китайськ≥ царства в Їдину ≥мпер≥ю ÷≥нь.
ѕол≥тична дол¤ итаю спричинила до того, що давньокитайська м≥фолог≥¤
д≥йшла до нас фрагментарно ≥ реконструюЇтьс¤ за давн≥ми ≥сторичними
≥ ф≥лософськими творами. ќдна з в≥дм≥нностей давньокитайськоњ
м≥фолог≥њ - це ≥сторизац≥¤ (евгемеризац≥¤) м≥ф≥чних персонаж≥в,
¤к≥ п≥д впливом рац≥онал≥стичного конфуц≥анського вченн¤ дуже рано
почали тлумачитис¤ ¤к реальн≥ под≥њ глибокоњ давнини. √оловн≥ персонаж≥
перетворювалис¤ на правител≥в, а другор¤дн≥ - на сановник≥в, чиновник≥в
та ≥н. ≈вгемеризац≥¤ м≥ф≥в спри¤ла й характерному дл¤ китайськоњ
м≥фолог≥њ процесов≥ антропорфолог≥зац≥њ героњв. ¬елику роль
в≥д≥гравали тотем≥чн≥ у¤вленн¤. “ак, племена ≥ньц≥в вважали своњм
тотемом ласт≥вку, племена с¤ - зм≥ю. ѕоступово зм≥¤ трансформувалас¤
в дракона (лун), ¤кий владарював над дощами, грозою, водою.
‘ункц≥ю жерц≥в Ќеба виконували вчен≥, ¤к≥ в≥дправл¤ли ритуали
на честь бога неба Ўан ƒ≥, ¤кий вважавс¤ першопредком китайц≥в.
«а аналогом кожна китайська родина шанувала своњх предк≥в. “аким
чином, переважаючим у итањ став не культ бог≥в, а культ предк≥в.
—аме ж Ќебо (“¤нь) стало головним китайським божеством,
причому не ст≥льки св¤щенно-божественним, ск≥льки морально-етичним.
¬важалос¤, що ¬елике Ќебо заохочуЇ ≥ караЇ, Ќебо набуваЇ дедал≥
абстрактного (косм≥чного ≥ морального) пор¤дку руху всього ≥снуючого.
—енс житт¤ людини дл¤ давн≥х китайц≥в пол¤гав у п≥дтриманн≥ равильних
в≥дносин людини ≥ космосу, ¤ких запов≥дали предки.
¬ основ≥ м≥ф≥в про походженн¤ земл≥ лежить м≥ф про водний хаос
(’унь “унь), з ¤кого виникли два божества - прабатько велетень
ѕань √у ≥ прамат≥р нап≥взм≥¤-нап≥влюдина Ќюй ¬а. оли
ѕань √у помираЇ, його л≥кт≥, кол≥на ≥ голова перетворюютьс¤ на п'¤ть
св¤щенних г≥рських вершин, волосс¤ - на дерева ≥ траву, паразити
на т≥л≥ - на людей. Ќюй ¬а ж виконуЇ роль облаштовувача св≥ту дл¤
проживанн¤ - створюЇ з глини "вищих людей" (китайц≥в),
перепин¤Ї пов≥нь, лагодить п≥дпорки дл¤ небозводу, втихомирюЇ „ерепаху,
на панцир≥ ¤коњ лежить земл¤. Ќаступний першопредок ‘у —≥,
син бога грому Ћей √уна, винайшов рибальство, полюванн¤,
приготуванн¤ м'¤са на вогн≥. ¬ де¤ких верс≥¤х в≥н вважаЇтьс¤ чолов≥ком
або братом Ќюй ¬а. итайц≥ в≥р¤ть, що небесний Їдинор≥г прин≥с ‘у
—≥ знаки, з ¤ких почалас¤ писемн≥сть.
Ќайв≥дом≥шим Ї м≥ф про потоп, ¤кий викликаний фактом прориву водного
хаосу в облаштований св≥т. Ќа боротьбу з ним стаЇ богатир √унь
за допомогою чар≥вноњ земл≥, ¤ка сама росте (с≥жан), але перемагаЇ
потоп син √ун¤ ёй, ¤кий займаЇтьс¤ ритт¤м канал≥в, землевор¤дкуванн¤м,
створюЇ умови дл¤ землеробства.
¬ епоху першопредк≥в ≥снував безпосередн≥й зв'¤зок м≥ж небом ≥
землею, але верховний правитель „жуан —юй звел≥в своњм онукам
Ћ≥ ≥ „уну перер≥зати шл¤х м≥ж небом ≥ землею, залишивши т≥льки Їдиний
шл¤х - св≥тову гору уньлунь, б≥л¤ п≥дн≥жж¤ ¤коњ перебуваЇ
нижн¤ столиц¤ бога неба Ўан ƒ≥. ≤нше у¤вленн¤ про косм≥чну вертикаль
вт≥лено в образ≥ дерева фусан, де живуть сонц¤ - дес¤ть золотих
ворон≥в, д≥ти богин≥ —≥ ’е, ¤ка живе за ѕ≥вденно-—х≥дним морем ≥
¤ка у кол≥сниц≥ щодн¤ везе сонце по небу. якось вс≥ дес¤ть сонць
одночасно зд≥йн¤лис¤ на небо ≥ на земл≥ стаЇ посуха. “од≥ стр≥лець
’оу ≤ вражаЇ стр≥лами зайв≥ дев'¤ть сонць. Ќа ћ≥с¤ц≥ ж живе
дружина стр≥льц¤ красун¤ „ан ≈, ¤ку в≥н визволив в≥д пос¤гань
бога пов≥ней ≥ р≥ки ’уанхе ’ебо, пробивши йому л≥ве око. «а це
богин¤ г≥р —≥ванму подарувала стр≥льцев≥ л≥ки безсмерт¤. якось,
коли чолов≥к був на полюванн≥, „ан ≈ зкуштувала л≥ки ≥ вона злет≥ла
у пов≥тр¤ аж до ћ≥с¤ц¤. “ут вона приречена перебувати у нефритових
палатах разом з Ѕ≥лим «айцем ≥ сумувати за своњм чолов≥ком, а раз
в р≥к 15 серпн¤ запалюЇ св≥чку ≥ осв≥тлюЇ с¤йвом ћ≥с¤ц¤ землю, намагаючись
роздивитис¤ коханого чолов≥ка. ¬важаЇтьс¤, що в цей день най¤скрав≥ше
св≥тить ћ≥с¤ць, а в цей день в≥дзначають св¤то урожаю ≥ вип≥кають
"м≥с¤чн≥ пасочки".
ѕерсонаж≥ давньокитайськоњ м≥фолог≥њ, часто виступаючи ¤к реальн≥
героњ, мають в≥дпов≥дн≥ св¤та, ¤к≥ в≥дзначаютьс¤ за заведеним у
итањ м≥с¤чним календарем. ¬≥дпов≥дно зд≥йснюютьс¤ заведен≥ ритуали,
¤к≥ дають можлив≥сть люд¤м контактувати з божественною силою ѕершопредк≥в.
Ќ≥де в ≥стор≥њ культура не була наст≥льки дов≥рлива до св≥ту природи,
¤к у итањ. ≤нтуњтивна дов≥рлив≥сть людей до мудрост≥ природи дала
змогу китайц¤м створити ориг≥нальну картину св≥ту, що дивуЇ своЇю
ц≥л≥снюстю ≥ гармон≥йн≥стю. ” кожному ¤вищ≥ природи вбачаЇтьс¤ багатство
вс≥Їњ природи, ≥ кожне вт≥люЇ в соб≥ мудр≥сть. —в≥т ≥з самого початку
досконалий, ≥ тому не треба н≥чого переробл¤ти. ѕрирод≥ властив≥
п¤ть досконалостей: люд¤н≥сть (жень), почутт¤ обов¤зку (≥), благопристойн≥сть
(л≥), щир≥сть (с≥нь) ≥ мудр≥сть (чж≥).
” китайськ≥й м≥фолог≥њ можна умовно вид≥лити дек≥лька р≥зних
м≥фолог≥чних систем: давн¤ народна м≥фолог≥¤, ¤ку можна сп≥вставити
з м≥ф≥чними перекази давн≥х народ≥в, пот≥м та, що виникла у —ередньов≥чч≥,
- даоська, будд≥йська ≥, нарешт≥, п≥зн¤ народна м≥фолог≥¤. ¬с≥ ц≥
м≥фолог≥чн≥ системи вир≥зн¤ютьс¤ не т≥льки пантеоном своњх героњв,
на них в≥дбивс¤ ≥ час творенн¤. ƒавн¤ м≥‘олог≥¤ по¤снюЇ св≥т, його
творенн¤, розпов≥даЇ про фантастичних чудовиськ ≥ незвичних жител≥в
далеких крањн. ƒаоська м≥фолог≥¤ широко використала у¤вленн¤ давн≥х
опов≥дей. а п≥зн¤ народна м≥фолог≥¤ активно вбирала в себе у¤вленн¤
даоськоњ ≥ будд≥йськоњ систем.
ћ≥фолог≥¤ даосизму. «асновником даосизму був Ћао ÷з≥ (Ћ≥
Ѕо¤н, Ћао ƒань). «а переказами, народивс¤ в 604 р. до н.е. до основних
≥дей даосизму в≥днос¤тьс¤ так≥: ƒао - це невидимий закон природи;
ƒао безд≥¤льне. тим самим породжуЇ все, воно в≥чне ≥ без≥менне,
пусте ≥ невичерпне. у в≥дпов≥дност≥ з ƒао взаЇмод≥ють два протилежн≥
начала - ≥нь ≥ ¤н. дос¤гаючи свого блаженства, вони переход¤ть одне
в одне. ” ≤≤ ст. даосизм оформлюЇтьс¤ церковно, початок йому закладаЇ
"÷ерква (школа) небесних праведник≥в", заснована легендарним
„жан Ћ≥ном. Ќа початку V ст. оформлюЇтьс¤ ритуал ≥ в≥ровченн¤, даосизм
стаЇ державною рел≥г≥Їю.
√оловною богинею Ї —≥ванму, володарки плод≥в безсмерт¤,
до ¤коњ на зах≥д подорожують в≥с≥м мудрец≥в, ¤к≥ отримують в≥д нењ
в дар в≥с≥м мистецтв ≥ де¤к≥ профес≥њ. “акож —≥ванму отримуЇ ≥м¤
÷з≥нь ћу ("мати металу"), а њњ чолов≥к ћу √уном
("кн¤зь металу"). √еро¤ми даоських м≥ф≥в стають безсмертн≥
ген≥њ, ¤к≥ творили чудеса ≥ були пост≥йними учасниками бенкет≥в
у —≥ванму. ј першим безсмертним даоського пантеону стаЇ ’уан
ƒ≥, перший ≥мператор.
ѕ≥зн¤ народна м≥фолог≥¤. ѕор¤д ≥з даоською ≥ будд≥йською
м≥фолог≥Їю ≥снували в итањ ≥ р≥зноман≥тн≥ м≥сцев≥ народн≥ культи,
культи мудрец≥в ≥ героњв. якщо дл¤ давньокитайськоњ епохи була характерною
≥сторизац≥¤ м≥ф≥чних героњв - першопредк≥в, то дл¤ середн≥х в≥к≥в
б≥льш характерним був зворотний процес - м≥фолог≥зац≥¤ реальних
≥сторичних ос≥б, перетворенн¤ њх на бог≥в - покровител≥в ремесел,
м≥ст, м≥сцевостей ≥ т.п.
ѕроцес обЇднанн¤ р≥зноман≥тного м≥фолог≥чного матер≥алу перер≥с
у ц≥каве ≥ ориг≥нальне ¤вище рел≥г≥йного синкретизму. ¤ка обЇднюЇ
у¤вленн¤ вс≥х трьох м≥фолог≥чних систем ≥ конфуц≥анського культу.
итайська м≥фолог≥¤ пом≥тно вплинула на художню культуру крањни.
ќстанн≥м часом в итањ закладами осв≥ти прид≥л¤Їтьс¤ велика увага
вивченню м≥ф≥в. ампан≥¤, що розгорнулас¤ проти впливу ≥ноземноњ
культури, змусила повернутис¤ до притаманного т≥льки њм. д≥Ї нац≥ональна
програма "п≥знаЇмо себе - п≥знаЇмо св≥т", в рамках ¤кого
д≥ти знайомл¤тьс¤ з творчим спадком р≥дного народу.
Ћ≥тература до теми:
1. алашник (ће≥) Ћ.—. ƒавньокитайська м≥фолог≥¤ ¤к зас≥б родинного
вихован¤. - «апор≥жж¤, 2004. - 259 с.
2. рижан≥вський ќ. —тародавн¤ ћесопотам≥¤: рел≥г≥йно-м≥фолог≥чн≥
у¤вленн¤, л≥тература, арх≥тектура та мистецтво // ≤стор≥¤
в школах ”крањни. - 2006. - є4. - —.45-47.
3. рижан≥вський ќ. –ел≥г≥¤, м≥фолог≥¤, л≥тература, арх≥тектура
≥ мистецтво —тародавнього ™гипту // ≤стор≥¤ в школах ”крањни. -
2006. - є2. - —.43-45.
|
