статья
Мах У.І.
Екологічна етика благоговіння А. Швейцера
УДК 17.023.33
Дана стаття присвячена дослідженню етико-гуманістичних аспектів,
що виникають у глобальній екології. Розкриває етичні основи у
становленні екологічної етики, а також аналізує етику благоговіння
перед життям німецького гуманіста А.Швейцера.
Ключові слова: екологічна етика, відповідальність,
мораль, благоговіння.
Розв'язання сучасних глобальних проблем людства суттєво пов'язане
з рівнем екологічної свідомості. Екології надається статус інтегруючого
міждисциплінарного довкілля та його оцінки, що виступає при цьому
стимулом для актуалізації світоглядного та етико-морального потенціалу
в розв'язанні кризових проблем. Своєрідним відгуком на виклик
часу, який означений не просто екологічною кризою, а станом "універсально-онтологічної
кризи" (А.Єрмоленко), стало виникнення нової галузі гуманітарного
знання - екологічної етики.
Важливим аспектом екологічної етики в контексті трансформації
етичного знання є виявлення основних моральних цінностей, згідно
з якими людина виступає частиною природного цілого, де заборона
"не вбий" має стосуватися не лише ближнього, а й рослин,
тварин, екосистем. Тобто, екологічна етика розширює діапазон пануючих
моральних принципів на ставлення людини до природи, до самої себе
як природної істоти, виробляючи моральні норми її поведінки в
різноманітних ситуаціях, нову ментальність стосовно навколишнього
середовища і самої себе у ньому. Тому найважливішою для екологічної
етики є проблема "пробудження" людини, тобто вироблення
відповідного ставлення людини до самої себе, до собі подібних
та до природи. Йдеться про самосвідомість людини, її здатність
до свідомого вибору між протиставленням себе навколишньому середовищу
та єдність з ним, розуміння діяльності людини як її природного
розвитку.
Філософські та етико-гуманістичні аспекти екологічної проблеми
потребують постійного всебічного морального осмислення. Сьогодні
цивілізації потрібні нова філософія життя, висока екологічна культура
і свідомість. Тому необхідне поглиблення філософського осмислення
органічного зв'язку, єдності, злиття природи і людини, підвищення
етико-гуманістичного елементу в усвідомленні природної першооснови
і природної обумовленості самої людини.
Велику турботу викликає збереження одвічних зв'язків людини з
природою, усвідомлення того, що людина є її продовження і неподільно
пов'язана як з безкінечним Космосом, так і з усіма явищами планети
Земля. І для досягнення даної мети, перед нами поставлені такі
завдання:
- дослідити етико-гуманістичні аспекти, що виникають у глобальній
екології;
- розкрити етичні основи у становленні екологічної етики;
- проаналізувати етику благоговіння А.Швейцера як ерзац-теорію
XX ст.
Дослідження проблеми взаємодії природи і людини почалося ще в
минулі епохи. З історії розвитку людства відомі геніальні вчені,
- такі як Аристотель, Ф.Бекон, , В.Вернадський, О.Гумбольдт, Ч.Дарвін,
М.Монтень - вбачали в природі етичну й естетичну норму, як зразок
здорового і природного життя людини. Значної ваги проблема "людина-природа"
набула в етико-філософських підходах власне до людини, де виявлялась
сутність людського ставлення до природи, що включало в себе морально-етичну
складову (М.Вебер, І.Кант, Ф.Ніцше, Е.Фромм, А.Швейцер, А.Шопенгауер).
Етичні аспекти в осмисленні екологічної проблематики взаємовідношення
людини і природи як всезагального морального принципу і моральнісного
закону людського буття були в центрі наукових інтересів таких
дослідників, як К.О.Апель,Г.Йонас, Б.Калліот, О.Леопольд, Г.Д.Торо,
В.Хьосле та ін.
Крім праць власне екологічного змісту, в осмисленні етико-екологічної
проблематики та морального значення ідеї непорушної єдності людини
із природнім універсумом суттєву роль мають дослідження фахівців
з етики та історії моралі з проблем ціннісно-моральної орієнтації
- Р.Г.Апресяна, М.Й.Бауер, А.А.Гусейнова, М.М.Кисельов; серед
українських - Т.Г.Аболіної, А.Є.Єрмоленко, В.К.Ларіонової, О.І.Левицької,
В.А.Малахова. Значний внесок у вивченні поглядів гуманіста А.Швейцера
зробили такі дослідники: Г.Геттінг, Н.Казінс, П.Фрайєр, Д.Хюбшер;
серед вітчизняних - Т.І.Грекова, А.Е Зимбулі, В.А.Карпушина, Е.А
Лебедь, В.А.Петрицкий, А.В.Чернявский.
Сучасний світ гостро відчуває занепад культури, оскільки втрачається
моральність. Втім постає питання про нову систему моральних цінностей
сучасного людства. Зрозуміло, що морально кращий світ - це світ
незабрудненої природи, де немає екологічних криз і катастроф.
Інакше, чи може людина вважатися моральною, бути спокійною, впевненою,
якщо вона існує як руйнівник, завойовник, тобто всупереч мудрості
живого?
Сучасний дослідник Б.Каллікот вважає, що екологічна етика має
відповісти на три питання: якою є природа природи, якою є природа
людини і яким чином людина має ставитися до природи? Прямою відповіддю
на ці питання є і концепція благоговіння перед життям, запропонована
великим гуманістом А.Швейцером. Таке ставлення до життя включає
три сутнісні елементи: покору, світло- й життєутвердження та етику
як взаємопов'язані результати мислення. Принцип самооцінки життя
(життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада
нового світогляду - оптимістичного, який розвивається в умовах
гуманної культури.
Оригінальним є розвиток екологічної етики в філософській системі
лікаря-місіонера із Ламбарене в Африці Альберта Швейцера, великого
гуманіста XX ст., Нобелівського лауреата. Він тлумачить етику
як безмежну відповідальність за все, що живе. Саме життя Швейцера
нагадує середньовічне подвижництво: народившись у бідній релігійній
сім'ї і володіючи видатними здібностями, він зробив успішну наукову
кар'єру, але раптово в його душі відбувся глибокий внутрішній
переворот, і в 1913р. разом з дружиною він поселився в далекій
африканській країні Габон де на власні засоби заснував лікарню
для місцевого населення. Швейцер вважав, що його праця в Африці
принесе набагато більше користі людству ніж праця в Європі. Лікування
і освіта африканців, а також охорона навколишнього середовища
стали головною справою його життя, цілком відданого милосердю
і гуманізму[8,15-16].
Чому благоговіння перед життям, а не співчуття, не любов? Передумовою
етики, плідною і правильною, є правило: "Я є життя, яке хоче
жити, я є життя серед життя, яке хоче жити". Цю нову етику
А.Швейцер назвав "етикою благоговіння (возвеличення) перед
життям", яка має космічну природу, оскільки саме життя -
таємниця, і ні одна наука не може сказати, що це таке. В основі
його філософської концепції головне - сам факт життя, а не знання
про світ. Принцип "благоговіння перед життям" є своєрідним
"фільтром", через який пропускаються негативні наслідки
цивілізацій, і здійснення гуманістичних ідеалів бачиться не в
соціальних метаморфозах, а в особистих зусиллях окремих людей,
скерованих на покращення природи людини. Як і Сократ, засновник
європейської етики, Швейцер висуває аксіому, що не принципово
виводиться моральним законом із закономірностей розвитку матеріального
миру. Буття предстає перед нами як нескінченне зіткнення, хаос
окремої волі до життя, причому одне життя існує за рахунок іншого.
Значення і мету життя можна зрозуміти, виходячи з духовної природи
людини, шляхом самопізнання і містичного одкровення, і ці цілі
виявляються дуже далекі від ідеалів сучасного споживацького суспільства.
Мета життя, за Швейцером, - в твердженні і розкритті життя у всій
її повноті - як свого власного, так і життя Універсуму [10,115].
Борг людини - в подоланні природного розладу, роздвоєності волі
до життя, бо життя, щоб забезпечити своє існування, повинне стверджувати
себе за рахунок іншого життя. Конкретні складові здійснення цього
боргу залежать від індивіда, від глибини його морального відчуття,
сили волі, умінь. Тобто, етика Швейцера вимагає морально розвиненої
особи.
Роздумуючи над цією ж проблемою, В.Вернадський висуває принцип
"автотрофності людства" як спосіб зменшення зла, скоєного
в результаті споживання інших живих істот. Універсальна етика
ясно усвідомлює, що зло можна зменшити, але уникнути його повністю
неможливо. Тому етика і не висуває абсолютної заборони на знищення
життя, вона тільки зобов'язала завжди рахувати таке знищення злом.
Швейцер вважає, що людина може і повинна судити тільки себе, інших
же слід "тихо і непомітно прощати". "Боротьба з
самим собою і власна справедливість - ось засіб, яким ми впливаємо
на іншу людину"[3,330-331].
Швейцер говорив про співчуття до всіх живих істот, незалежно
від їх положення і ієрархії в природі, тому співчуття завжди споглядальне;
більш дієва всеосяжна любов, оскільки вона одночасно і співчуття,
і радість, і взаємне устремління. Любов розкриває стислий зміст
тільки в зіставленні з людськими відносинами і дуже часто сприймається
як афект, емоція. Благоговіння ж вимагає співчуття, любові в найвищому
значенні, тобто любові як служінню всім творінням, незалежно від
їх близькості до людської природи. Швейцер говорив: "Помилкою
всієї існуючої етики була думка про те, що відносини між людьми
треба розглядати тоді, коли в дійсності вона відноситься до всього,
що її оточує"[11,216]. Тобто, чим вище в духовному відношенні
стоїть людина, тим з більшим благоговінням вона відноситься до
любого життя. Тварини у Швейцера викликали глибоку любов і захоплення:
"Щоб зрозуміти, чи є у тварин душа, треба самому мати душу"[11,238].
В своїй книзі "Культура і етика" Швейцер стверджує,
що етика, яка не розглядає взаємовідносини людини і інших живих
істот, не повноцінна: "Вона (людина) стане етичною тільки
тоді, коли життя як таке, життя тварин і рослин буде для неї таке
ж священне, як життя людини..."[11,255-256].
Подібно Франциску Азиському, що проголошував рівність перед Богом
всіх тварин, Щвейцер вважав, що будь-яке життя, навіть те, що,
з людської точки зору, знаходиться на дуже низькому рівні, священне.
В його етиці "благоговіння перед життям" немає поділу
на вище і нижче, або на більш цінне і менш цінне життя. Для глибоко
моральнісної людини кожна форма життя є священною. Навіть закони
моральності він виводив не тільки з взаємовідносин між людьми,
але і з іншими живими істотами; ширше - з Природою. Втім, для
викладу суті своєї філософії "благоговіння перед життям"
Швейцер говорив: "Як тільки людина стала мислячою, вона відчула
потребу відноситися з благоговінням до кожної живої істоти, і
поважати їх життя, як своє власне". Зберігати життя, рухати
його вперед, довести життя до вищого ступеня - творити добро;
знищувати життя, заважати життю, пригнічувати життя - це зло.
За Швейцером - це необхідний, абсолютний, основний принцип моралі[3,528-529]!
Він писав: "Там де я спричиняю шкоду будь-якому життю, я
повинен ясно усвідомити наскільки це необхідно. Я не повинен робити
нічого, крім неминучого, навіть самого незначного. Селянин, який
скосив на лузі тисячу квіток для корму своїй корові, не повинен
заради забави зривати квіти, які ростуть на обочині дороги, так
як у цьому випадку він здійснив злочин проти життя, не оправдане
ніякою необхідністю..."[10,471-472].
Етика Швейцера містить ще один парадокс. Суспільство - хранитель
і відтворювач етичних норм, але творцем їх є тільки особа, свідомий
носій культури, що має критичне відношення до всього, що пов'язане
із звичайною мораллю і нормами, прийнятими в тому або іншому суспільстві.
Тому всі виникаючі в суспільстві переконання і ідеали ми повинні
вимірювати мірою нової універсальної етики [5,330-331]. Проаналізувавши
основні досягнення європейської етичної думки, Швейцер дійшов
висновку, що етика досі вивчала ставлення людини до людини і суспільства,
і в цьому її основна вада, яка негативно впливає на загальний
стан культури, призводить до її кризи. Він бачить причину омани
і безплідності етики прихованою в її передумовах. Швейцер підкреслював,
по-перше, слід зрозуміти, що етика незалежна від раціоналістичної
теорії пізнання (гносеології), вона є квіткою, яка проростає на
ниві містики, а отже, може бути не науковою, а містичною, ірраціональною,
релігійною. По-друге, в етиці не можна побачити природного процесу
в людині, вона являє собою безмежний ентузіазм, тоді як саме життя
передує факту думки як вторинному. Мова йде про принципову дискредитацію
всіх спроб, які виводять мораль із зовнішніх факторів і розглядають
її як вторинний продукт. І нарешті, по-третє, етика ніколи не
може бути етикою суспільства, а лише особистості. Тобто, А.Швейцер
визнає, що етика є науковою, підлягає критиці і виростає на ґрунті
пізнання. Вона розглядає мораль через призму реальних фактів людського
буття, враховує її соціальний вимір.
Як підмітила український дослідник О.М.Кожем"якіна, вимоги
етики благоговіння перед життям у деяких випадках не відповідають
суспільним вимогам, закріпленим у традиціях і нормах. Етичні конфлікти
між суспільством та індивідом виникають тому, що людина покладає
на себе не тільки особисту, а й "надособисту" відповідальність.
Там, де мова йде тільки про власну, особисту справу, людина виявляє
терпіння, завжди пробачає, уважна до інших та добросердечна. Але,
коли людина опиняється в такому становищі, коли відповідає не
тільки за себе, а й за загальну справу, тоді вона може поступати
незгідно (врозріз) з особистою мораллю, виправдовуючи свої дії
"суспільним благом" і "загальними інтересами".
Свої почуття людина змушена приносити в жертву суспільному обов'язку.
Дехто знаходить вихід із цього конфлікту, виправдовуючись тим
, що загальна, спільна відповідальність в принципі усуває особисту
відповідальність. Звичайна етика на цьому заспокоїться і, як мислить
Швейцер, "підпише капітуляцію", оскільки в її розпорядженні
немає достатніх засобів захисту моралі особистості. Але зовсім
інша справа з етикою "благоговіння перед життям", яка
має те, чим не володіють інші. Вона спрямована на абсолютну і
всезагальну доцільність збереження і розвитку життя. Будь-яка
інша необхідність не є етичною, вона є більш-менш "доцільною
доцільністю".
Однак Швейцер наголошує, що етичне - це дещо більше, ніж неегоїстичне.
Етичне - це благоговіння моєї волі до життя перед іншою волею
до життя. Там, де людина якимось чином приносить в жертву життя,
або наносить йому шкоди, вона стає винною. Там, де закінчується
гуманність, починається псевдоетика, яка досить часто панує в
сучасному суспільстві. Люди діють автоматично і тому вони нерідко
не мають довіри до справедливості, осяяної світлом людяності.
Індивіди, як члени суспільства, почувають себе у владі моралі
приємних обставин, моралі ощадливої, безособової, що прикривається
принципами й зазвичай не потребує великого розуму.
Таким чином, тільки в етиці благоговіння перед життям людина
слугує суспільству, не приносячи себе йому в жертву. В питаннях
етики, суспільство постійно "опікується" людиною, тому
вона має постійну недовіру до суспільних ідеалів, норм та переконань,
і ця недовіра ні на одну мить не повинна покидати людину. З роздумів
А.Швейцера, "суспільство - ненадійний і до того ж сліпий
кінь, і горе кучеру, коли він засне"[4,532]. Саме тому, що
створення етики доручається суспільству, гинуть культури. Вихід
із цього становища можливий тільки шляхом встановлення етичних
норм для людини, що мислить етично і намагається ствердити себе
в суспільстві як моральна особистість.
Як бачимо, філософія дедалі більше займається обговоренням проблем
суто академічних. Вона втратила зв'язок із простими питаннями,
які стосуються життя. Тому слід розвивати етичне мислення, яке
стверджує життя як виявлення духовного, внутрішнього зв'язку із
світом. Тому, на думку Г.Марушевського, етика благоговіння перед
життям - це етична система, яка складається з таких принципів.
1. Принцип благоговіння перед життям. "Добро - це те, що
слугує збереженню та розвиткові життя, а злом є те, що знищує
життя, або шкодить йому"[9,477]. Сутність полягає в збереженні
життя. Зв'язок людини та світу виявляється в тому, що все існуюче,
як і сама людина, є виявленням волі-до-життя. Тому правильна поведінка
людини полягає в тому, щоб поважати іншу волю-до-життя та сприяти
її збереженню та розвиткові.
2. Принцип відповідальності (індивідуальної). "Етика є безмежна
відповідальність за все, що живе"[9,478]. "Згідно з
відповідальністю, яку я відчуваю, я повинен вирішити, що я маю
пожертвувати із свого життя, своєї власності, свого права, свого
щастя, свого часу, свого спокою і що я повинен залишити собі"[9,486].
Внаслідок глибоких роздумів над етичними проблемами буття людини
А.Швейцер дійшов висновку, що поняття щастя і моралі слід розділити
в часі: першу половину свого життя людина повинна присвятити собі,
своєму щастю, а другу половину життя віддати моральному подвижництву.
Чим краще людина послужить собі в першій - егоїстичній - половині
життя, тим краще вона зможе слугувати іншим людям у другій - моральній
- його половині. Змінивши можливості своєї кар'єри в Європі як
теолога, вченого, органіста чи музикознавця на подвижницьку лікарську
працю в Африці, в містечку Ламбарене, А.Швейцер на власному прикладі
показав, як можна втілити в життя принцип відповідальності.
3. Принцип активної індивідуальної етичної дії. А.Швейцер переконаний,
що етика можлива не як знання, а як дія: "Істинна етика починається
там, де перестають користуватися словами"[9,482]. Кожен день
життя людини вступає в конфлікт з життям інших істот, оскільки
людина використовує рослини та тварин для власного харчування.
Етичність дії полягає в тому, що "етика благоговіння перед
життям завжди і кожного разу по-новому полемізує в людині з дійсністю.
Вона не відкидає конфлікт заради людини, а змушує її кожного разу
самостійно вирішувати, якою мірою вона може залишитися етичною,
якою мірою вона може підкоритися необхідності знищити або заподіяти
шкоду життю і, отже, якою мірою вона може перебрати провину за
все це на себе"[9,484].
Етика благоговіння перед життям може реалізуватися лише за умов
індивідуального морального вибору. А.Швейцер вважає, що "воістину
моральною людина є тільки тоді, коли вона слухається внутрішнього
переконання допомагати кожному життю, якому вона може допомогти,
й утримується від того, щоб заподіяти живому будь-яку шкоду"[9,477].
Чітко визначаючи зло як те, що знищує життя або шкодить йому,
А.Швейцер вважає, що зло є неминучим. Людина приречена жити з
нечистою совістю: "Чиста совість - це винахід диявола"[9,484].
Таким чином, активність індивідуальної етичної дії полягає в тому,
щоб людина сприяла розвитку життя або обирала шлях зведення до
мінімуму шкоди життю, пов'язаної з необхідністю людського існування
та діяльності.
4. Принцип гуманізму. "Сутність гуманізму полягає в тому,
що індивіди ніколи не зможуть мислити з такою позбавленої індивідуальності
доцільністю, як це притаманно суспільству, й приносити окреме
життя в жертву якійсь меті"[9,411]. "Там, де закінчується
гуманність, починається псевдоетика"[9,491].
Етика благоговіння перед життям є гуманістичною. Втім, гуманізм
А.Швейцера радше екологічний, ніж антропоцентричний, оскільки
для нього зірвати квітку - це таке ж саме зло, як і вбити людину.
Етика А.Швейцера відбиває еволюцію ідей гуманізму й розширює традиційне
розуміння гуманізму до меж екологічного гуманізму.
5. Принцип самостійності мислення. "Тільки у тому випадку,
коли ми віримо у нашу здатність дійти до істини завдяки своїм
власним, індивідуальним міркуванням, ми стаємо здатними сприймати
істину ззовні"[9,213]. "Відмова від мислення - це проголошення
духовного банкрутства"[9,212]. "Немає ніякої наукової
етики, є тільки етика, що мислить"[9,303].
Принцип самостійності мислення є істотним принципом етики благоговіння
перед життям. Власне, саме цей принцип визначив життєвий шлях
А.Швейцера, спонукав його до роздумів над проблемами етики й привів
до створення етики благоговіння перед життям.
А.Швейцер не тільки самостійно мислить сам, він прагне зробити
людей менш поверховими й морально сильнішими, спонукаючи їх мислити.
Він переконаний, що "впродовж усього свого життя сучасна
людина зазнає впливів, спрямованих на те, щоб підірвати її довіру
до свого власного мислення"[9,211]. Швейцер вважає, що право
на самостійне мислення - це останній скарб незаможної людини,
який у неї намагаються відібрати. Допомогти сучасній генерації
можна лише одним способом - "вивести її знову на шлях мислення"[9,213].
6. Принцип творчості мислення. "Живою є тільки та істина,
яка народжена мисленням. Подібно до того, як плодове дерево дає
рік у рік ті самі плоди й разом з тим кожного року це нові плоди,
точнісінько так усі ідеї, які мають неминучу цінність, повинні
знову і знову народжуватися в мисленні"[9,213].
7. Принцип критичності. " Ми виконаємо свій обов'язок щодо
суспільства, якщо критично оцінимо його й спробуємо, наскільки
це можливо, зробити його етичнішим"[9,494]. "На жодну
мить не повинна залишати нас недовіра до ідеалів, які створює
суспільство, і до переконань, які панують у ньому"[9,493].
8. Принцип відмови від влади. "Завдяки владі, яку ми здобуваємо
над силами природи, ми отримуємо також небезпечну владу над людьми...
Люди не повинні знищувати один одного ні за допомоги економічної,
ні за допомоги політичної влади. У крайньому випадку насильник
і мученик лише поміняються ролями. Допомогти може лише один засіб
- відмова від влади, яку ми маємо один щодо одного"[9,501].
Підсумовуючи розгляд етичних принципів і етики А.Швейцера взагалі,
слід зазначити, що принцип поваги до життя, розроблений ним, характеризується
трьома моментами: по-перше, цей принцип всеоб"ємний. Це єдиний
принцип, який в основі моральний. По-друге - універсальний, бо
відноситься до всіх форм життя: людей, звірів, комах, рослин.
І третє - недосяжність. Швейцер не вступає ні в які дискусії відносно
того, як і на кого розповсюджується етика. "Етика - це недосяжна
відповідальність перед всім, що живе"[9,478].
Екологічна етика орієнтована на формування персональної і колективної
відповідальності за стан біосфери перед сучасним і наступним поколіннями.
Тому сьогодні формується "нова інвайронментальна парадигма",
головні орієнтири якої такі:
- людина існує не лише в соціальному, але й в природному контексті;
- людина є одним із членів природної спільноти;
- привілей людини становить лише його відповідальність за стан
навколишнього середовища;
- людина мусить відмовитись від ідеї експлуатації природи і шукати
можливості жити в гармонії з нею.
Все це зумовлює потребу в біоетичній регуляції життя сучасного
суспільства, в підвищенні регулятивної функції моралі. На базі
сучасної біологічної й екологічної етики відбувається інтеграція
загальнонаукових, правових та етичних принципів.
Список використаної літератури
1. Борейко В.Е. Прорыв в экологическую этику. К.: Киевский эколого
-культурный центр, 1999. - 128с.
2. Геттинг Г. Встречи с Альбертом Швейцером: Пер. с нем. - М.:
Наука, 1967. - 136с.
3. Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности.- М.: Прогресс,
1990. - 368с.
4. Гуревич П.С., Столяров В.И. Мир философии. - М.: Издательство
политической литературы, 1991. - 623с.
5. Дупленко Ю.К. Історичний розвиток біоетичних засад сучасного
світогляду // Наука та наукознавство. - 2005. - №1. - С.63-68
6. Імілієлінські К., Імілієлінські К. Альберт Швейцер: мислитель,
гуманіст, лікар: Пер. з англ. М.Л.Табачнікова. - Одеса: Одес.
держ. мед. ун-т, 2001. - 157с.
7. Марушевський Г. Ідейно-концептуальні витоки екологічнї етики
// Філософська думка. - 2000. - №3. - С.47-75
8. Никольский А. этика благоговения перед жизнью как концепция
заповедного дела // Про эко, спецвыпуск бюллетеня "Охрана
дикой природы". - 1996. - №11. - С.15-17.
9. Упадок и возрождение культуры. - М., 1993. - 526с.
10. Швейцер Альберт. Благоговение перед жизнью. - М.: Прогресс,
1992. - 573с.
11. Швейцер Альберт. Культура и этика. - М.: Прогресс, 1973. -
340с.
Mah U.I. A. Schweitzer's Ecological Ethics of Reverence
The given article deals with the research of ethic and humanistic
aspects that appear in the global ecology. It reveals the ethics
fundamentals of the ecological ethics formation and analyzes A.
Schweitzer's ethics of reverence before life.
Key words: ecological ethics, responsibility, reverence
У.И.Мах Экологическая этика благоговения А. Швейцера
Данная статья посвящена исследованию етико-гуманистических аспектов,
что возникают в глобальной экологии. Раскрывает этические основы
в становлении экологической этики, а также анализирует этику благоговения
перед жизнью немецкого гуманиста А.Швейцера.
Ключевые слова: экологическая этика, ответственность, мораль,
благоговение.
