статья
Валентин Лагетко
"...В лібідо прозріває стать..." (З творчої лабораторії
З.Фрейда)
Вислів, що цитуємо в назві статті, належить С. Цвейгу із його
есею про Зигмунда Фрейда [1]. Погодимося із С.Цвейгом.
Дійсно, З.Фрейд в науковому подвигу свого життя, яке присвятив
з'ясуванню проблеми статі ("замовчувані зони" - вислів
С.Цвейга з того ж таки есею), але так і не прозрів її, хоча підійшов
до розуміння цієї проблеми напрочуд близько. Сам З.Фрейд в листі
до С.Цвейга від 17 листопада 1937 року констатував цей факт так:
"...більше, ніж ча-сточку істини, досягнути не вдалося"
[2].
Приреченою на замовчування проблема статі за-лишається і в сучасній
Україні, бо той потік сексо-логічної і еротичної літератури, який
сьогодні за-ливає журнально-газетні кіоски є дрібничкою (іноді
небезпечною) у порівнянні з тим, що в українсь-ких школах відсутній
предмет "Статеве вихован-ня", а в медичних вузах не
проводиться спеціалі-зація із сексології. Репродукувати знімки
оголеного тіла і нанизувати пікантні подробиці із сексуально-го
життя - це ще цілковито не означає статево виховувати молодь.
Бо молодь, як і інші вікові ка-тегорії зацікавлених, в цих газетах
і журналах шукає в першу чергу відповіді на питання, корис-туючись
словами Арістотеля (твір "Метафізика", кн.1, р.Ш) чому
це відбувається і що є причиною цього, а не як це відбувається?
Серйозною відповіддю на серйозно поставлені питання мала б бути
державна програма із стате-вого виховання, першим пунктом якої
є статева освіта і статеве виховання. Саме цим пояснюється необхідність
вищезазначеного предмету в школах, на уроках з якого дітям з випередженням
на рік-півтора давалася б відповідна до їхнього віку інфор-мація.
А без спеціальної підготовки у медичних ву-зах сексологів ні про
науку, ні про освіту і вихо-вання не може, бути й мови (маю на
увазі науку, яка б відображала дійсний стан справ, а не бажа-не
представляла за дійсне, що має місце сьогодні). Це і є, за С.Цвейгом,
приречеш на замовчування зони. Та повернемося до З.Фрейда.
На підставі відомих вам творів З.Фрейда зроби-мо спробу з'ясувати
що саме ним в цьому плані було зроблено. . '
Досліджуючи проблему статі, З.Фрейд зіштовхнувся з цілим рядом
явищ в сексуальній поведінці людей, які він називає перверзіями
і які сучасною сексологією вважаються за відхилення від норми,
що викликало появу спеціальної клінічної, дисцип-ліни сексопатології
[3]. Оскільки, на думку З.Фрей-да, "найважливішим з цих перверзій
є гомосексу-алізм" [4], на дослідженні цього явища З.Фрейдом
і зупинимося. Хоча ця форма сексуальної поведін- ки і "найважливіша"
для З.Фрейда-дослідника, але вона так і залишилася ним не з'ясованою
і не в останню чергу через те, що він "ретельно уникав вводити
наукові припущення із загальної сексуаль-ної біології чи із сексуальної
біології окремих видів тварин (підкреслення наше. - ВЛ.) до досліджен-ня,
що дало нам можливість вивчити сексуальну функцію людини за допомогою
техніки психоанал-ізу" [5], хоча, в іншому місці, нехай із
іншого при-воду, він стверджував, що із тваринного світу "лю-дина
не повинна себе виключати" [6].
Можливо, першою науковою заслугою З.Фрей-да є те, що він звертає
увагу на роль статевого потягу (за його термінологією "лібідо")
в сексуальній поведінці людини, хімічну природу якого намагаєть-ся
з'ясувати вже в 1905 році [7]. Те, що вивчаючи сферу статі, не
можна обминати цього явища слідує із такого зауваження З.Фрейда
в його листі до К.Г.Юнга від 7 квітня 1907 року, а саме: "від
нас адже вимагають одного - щоб ми засумнівалися в існуванні статевого
потягу. Так давайте ж визнає-мо його наявність" [8]. Переконавшись
в ході своєї клінічної практики в тому, що "інвертований
чо-ловік не може встояти перед чарами, що вихо-дять від чоловічих
властивостей тіла і душі, він самий себе відчуває жінкою і шукає
чоловіка" |9|. З.Фрейд мав усі підстави прозріти найголовніше
із проблеми статі: чим же вона визначається, стате-вим потягом
чи статевим органом, оскільки стате-вий інстинкт функціонує саме
в єдності цих двох його складових, і коли вони не відповідають
одне одному, постає проблема визначення статі, тобто, як пише
С.Цвейг, "прозріти стать".
Так ось, щоб з'ясувати походження статевого потягу (якщо і не
його природу) З.Фрейду, оче-видно, органічним було вдатися за
поясненням до первісного суспільства. Він пише у творі "Незадо-воленість
культурою" (1929):
"...Зазираючи досить далеко в минуле, можна сказати, що
першими діяннями культури були - застосування знарядь, приборкання
вогню (підкрес-лення наше.- ВЛ.), будування житла. Серед цих досягнень
виокремлюється, як щось надзвичайне і безприкладне, приборкання
вогню... Психоаналітич-ний матеріал, за всієї його неповноти і
недостовір-ності інтерпретування, дозволяє висловити, в край-ньому
разі, одне, - що звучить фантастично - припущення щодо походження
цього величезного людського досягнення. Для первісної людини було
ніби звичним при зустрічі із вогнем гасити його струменем своєї
сечі, знаходячи в цьому дитячу насолоду- Легенди, що існують,
не дозволяють сум-ніватися в початковому фалічному тлумаченні
язиків полум'я, що підносилися догори. Гасіння вогню за допомогою
поливання його сечею - згадаймо, що до цього пізніше вдавалися
і діти-гіганти - Гулі-вер в країні ліліпутів і Гаргантюа у Рабле
- було, таким чином, подібне до сексуального акту з чо-ловіком,
насолоджуванням чоловічою потенцією в гомосексуальному змаганні
(підкреслення наше.-1 В.Л.). Той, хто перший відмовився від цієї
насоло-ди, хто пожалів вогонь, той зміг понести його з собою і
поставити собі на службу. Він приборкав вогонь природи тим, що
заглушив вогонь власного сексуального збудження. Ця велика перемога
ци-вілізації стала ніби нагородою за те, що людина пересклила
свій інстинкт (сьогодні таке пояснення ми називаємо соціологізацією
сексуальної поведін-ки, тобто ненауковим.- ВЛ.). В подальшому
жінка ніби була обраною для охорони полоненого і ув'яз-неного
з домашньому вогнищі вогню, тому що вона за своєю анатомічною
будовою не могла спокуси-тися насолодою такого роду. Варто при
цьому та-кож відмітити, наскільки регулярними є свідчення психоаналітичного
досвіду про взаємозв'язок між марнослав'ям, вогнем і уретральною
еротикою" [10].
Це приклад не творчого прозріння великого психоаналітика, а суцільне
заблудження, говоря-чи його словами "міфологічне вчення про
потяги" [11]. Що ж було поштовхом для того, щоб саме в тому
напрямку шукати пояснення явища гомосек-суалізму? Можна припустити,
що саме ось ця пе-реконаність, цитуємо: "...для пояснення
інверзії необхідно брати до уваги бісексуальну схильність (підкреслення
наше.- ВЛ.), але що нам тільки не-відомо, в чому, окрім анатомічної
її форми, поля-гає ця схильність, і що мова тут точиться про по-рушення,
що стосуються розвитку статевого по-тягу" [12]. З загальною
бісексуальністю погодитися не можна. Очевидно, бісексуалізм існує,
але як протилежність моносексуалізму. Оскільки бісексу-алізм ще
не став предметом спеціального дослід-ження, то на цьому явищі
зупинятись не будемо. Можемо лише сказати, що навряд це явище
існує кількісно хоча б в якомусь порівнянні із гомосексу-алізмом.
Підставою для такого твердження є те, що, наприклад, людей з вродженим
пороком сер-ця народжується 1% [13], тобто для того, щоб у 99
народжених серце було в нормі, один із 100 му-сить народитись
із вродженим пороком як проти-лежність (світ-бо влаштований як
єдність проти-лежностей - діалектика!).
Цікавим в плані дослідження гомосексуальності З.Фрейдом є його
листування із С.Цвейгом, який теж, але вже художніми засобами,
намагався з'я-сувати це явище. Так в листі, до С.Цвейга від 4
вересня 1926 року з приводу однієї новел останнь-ого, З.Фрейд
пише: "...у третій новелі немає що роз'яснювати. Пра-мотив
зрозумілий: чоловік, якому інший чоловік пропонує своє кохання.
Але в будь-якому разі для багатьох, для всіх, яких вважають за
нормальних, ця ситуація пов'язана з проблемою (З.Фрейд напо-мацки
підходить до явища гомофобії, але так цьо-го і не зрозуміє, як
невідомою гомофобія залишить-ся і для С. Цвейга, що випливає із
подальшого вик-ладу змісту листа.- ВЛ.). Чому чоловік не може
прийняти фізичного кохання від чоловіка, навіть якщо відчуває
до нього могутню психічну при-хильність? Це не суперечило б природі
еросу, який святкував би особливий тріумф з подоланням при-родного
суперництва (настрою заздрощів) між чо-ловіками. Та й з позиції
історичного розвитку ко- хання чоловіка до чоловіка відбувалося
б легше, адже воно давало б більшого задоволення, оск-ільки йому
не треба долати той останній залишок відчуження між чоловіком
і жінкою і воно позбав-лене того домішку садизму, який отруює
стосунки обох статейлКрім того, воно не суперечить людській "природі",
бо вона 'бісексуальна, більше того, ця нездатність існувала не
завжди, здається, що існує тільки для нас сучасних, та й то не
для всіх Хто зіштовхується з ним, той мимовільно безнадійно страждає.
Що означає обгрунтування цього відхи-лення, що здається елементарним
і все ж яке не можна пояснити за посередництвом елементів? Цього
ніхто не знає, і в новелі не робиться спроби прояснити це. Зрозуміло,
справедливо. Вона (нове-ла.- ВЛ.) вказує на колишнє ставлення
до батька, демонструє спроби здійснити компенсацію з допо-могою
насильницького перебільшення мужності, але вона не наважується
зобразити проблему так, як належить.
Це зображення здійснюється з таким мистецт-вом, відвертістю,
правдивістю і щирістю, воно на-стільки вільне від будь-якої брехливості
чи сенти-ментальності епохи, що я з готовністю визнаю: не можу
уявити собі нічого більш вдалого. Навіть цю похвалу можна обернути
на зауваження. Ця май-стерність зображення в змозі зафіксувати
будь-яку і кожну зморшку предмету і дозволяє почути будь-який
і кожний звук афекту, який майже не зава-жає впливові на читача.
Воно не залишає йому місця для здогадів і доповнень, а захоплення
перед авто-ром ледь-ледь не вбиває інтерес до зображуваного.
Критика, ймовірно, ведеться не на рівні цього звершення. Вона
не торкнеться чесності письмен-ника і перенесе акцент на щось
стороннє, буде шукати "ніяковості почуттів" щодо закоханості
шанованого вчителя до жінки. Але жінка в цьому контексті усього
лише контрастна фігура. Конфлікт полягає, власне, в тому, що юнак
хотів би відпо-вісти на кохання чоловіка і не може зробити цього
внаслідок загадкової внутрішньої заборони" [14] (підкреслення
наше.- ВЛ.).
Як вдало визначив З.Фрейд гомофобію - "внут-рішня заборона",
не підозрюючи, що саме її він має на увазі. В іншому місці він
цю "внутрішню за-борону" назве "відштовхувальною"
силою, тобто близько, дуже близько підійшов до наявності го-мофобії
і її визначальної ролі у формуванні стате-вої сфери вищих тварин
(на жаль, в той бік З.Фрейд навіть не подивився) і людини. Зітхнемо
ще раз. підійшов, так і не зрозумівши цього явища. Тому знов повернув
у бік міфології. Цитуємо твір "Масо-ва психологія і аналіз
людського "я".
"...Генеза чоловічої гомосексуальності в цілому ряді випадків
така: молода людина незвичайно три-валий час і інтенсивно, в дусі
Едипового комплек-су, "зосереджена на своїй матері. Але нарешті
по завершенні статевого дозрівання все ж настає час замінити матір
іншим сексуальним об'єктом. І тут відбувається раптовий поворот:
юнак не залишає матері, а ідентифікується з нею, він перетворюється
на неї і шукає тепер об'єкти, які можуть замінити його власне
"я", які він може любити і леліяти так, як його самого
любила і леліяла мати. Цей процес, що часто спостерігається, можна
ствер-дити значною кількістю випадків; він, звичайно, цілком незалежний
від будь-яких припущень, які робляться щодо рушійної сили і мотивів
цього рап-тового перетворення. Привертає увагу в цій іден-тифікації
її широчінь, вона змінює "я" в надзви-чайно важливій
сфері - а саме в сексуальному характері - за взірцем попереднього
об'єкту. При цьому самий об'єкт залишається; чи залишається він
назовсім чи тільки в тому розумінні, що він залишається в несвідомому,
не підлягає тут дис-кусії. Ідентифікація із втраченим чи полишеним
об'єктом для заміни останнього, інтроекція (тобто входження.-
В.Л.) цього об'єкту в "я" для нас, зви-чайно, не є новиною.
Такий процес можна безпосе-редньо спостерігати на маленькій дитині.
Недавно Е психоаналітичному журналі було опубліковане таке спостереження.
Дитина, яка сумувала за втра-ченим кошеням, без жодних недомовок
заявила, що вона сама тепер кошеня, і стала тому рачкува-ти, не
хотіла їсти за столом, тощо" [15].
Як кажуть, змішав праведне з грішним. Комен-тарі зайві. Все вищенаведене
неспростовно дово-дить, що З.Фрейд, надаючи величезного значення
в сексуальній поведінці людей статевому потягу (лібідо), так і
не дійшов розуміння його, як визна-чальної статевої характеристики,
тобто там, де (у кого) статевий орган не відповідає статевому
потя-гу, то стать цієї людини визначається потягом, а не органом.
Далі викладаємо наше розуміння проблеми статті. Для цього виходимо
з таких засад: 1) стать с надбанням природи. 2) природа влаштована
діа-лектично, тобто як єдність протилежностей, 3) роз-виток природи
с стихійним процесом, 4) тому цей процес є неперервний. 5) неперервність
процесу забезпечується проміжними ланками, 6) роль про-міжних
ланок виконують ті форми, які поєднують у собі властивості як
однієї, так і другої протилеж-ності. Первинними природними силами
є сили відштовхування і притягання Тільки з цих позицій можна
зрозуміти думку Емпедокла, яку наводить Арістотель у творі "Метафізика",
що "часто ...дружба розділює, а ворожнеча поєднує" [16].
За розумінням самого Арістотеля, дружба і кохання розрізняються
лише тим, що перше не передба-чає статевих стосунків, а друге
саме їх передба-чає, тобто дружба, як правило, одностатева (між
представниками однієї статі), а кохання - двоста-теве (між представниками
протилежних статей) і саме це є гарантом статевого розмноження.
В такому випадку, щоб поєднати представників різноіменної статі
(оскільки кожна стать покликана виконати свою специфічну функцію
в процесі ста-тевого розмноження, яку виконати може лише в єдності
з протилежною, для цього і статеві органи цих статей є відповідними
одне одному, але разои з тим виконують також функцію сексуального
за-доволення, тому і існує оральний секс, наслідком якого розмноження
не відбувається), треба відштов-хнути одне від одного представників
однойменної статі (ось вам "часто дружба розділює"),
саме в зв'язку з цим і тому існує гомофобія. Тобто, гетеро-філія
(кохання між чоловіком і жінкою ("ворожнеча поєднує"))
передбачає гомофобію (статева ненависть між представниками однієї
статі); це саме нена-висть, а не просто "внутрішня заборона"
чи "відштовхувальна сила", як вважав З.Фрейд, яку не
здолає жодний стан алкогольного сп'яніння, що можливе у випадку
"внутрішньої заборони" чи зви-чайного "відштовхування"
(що може мати місце і з боку естетичного аспекту), адже недарма
іноді кажуть, що "негарних жінок не буває, а лише інко-ли
мало горілки" (як свою протилежність) оскільки світ в цілому
являє собою єдність протилежностей, а тому будь-яке явище як неживої,
так і живої природи, а статева сфера чи не в першу чергу, передбачає
протилежності і доповнення. Без гомо-фобії не було б гетерофілії,
тому жодні розмови про бісексуальність, початкову чи не зовсім,
нічо-го в цьому плані не пояснюють. Саме тому визна-чальна роль
в статевій сфері належить гомофобії (сили відштовхування), а не
гетерофілії (сили при-тягання).
Оскільки статевий інстинкт є двоелементним утворенням: статевий
потяг і статевий орган, при цьому роль органу функціональна -
задовольнити потяг, а роль потягу - визначальна: відшукати об'єкт
для свого задоволення, то проміжною лан-кою в статевій сфері є
особа, що суміщає у собі властивості обох статей: з одного боку
потяг (чоло-вічий чи жіночий), з другого - орган (жіночий чи чоловічий).
Так природою закладається не-відповідність між потягом і органом
у 5% народжу-ваних, те, що ми називаємо проміжною ланкою, а в
літературі - гомосексуалізмом. Саме гомофобією визначається різко
негативне ставлення до сексу-альної меншини з боку сексуальної
більшості, а за природою наявність цих проміжних ланок забезпе-чує
її (природи) неперервність, тобто тривалість (омолодження за поколіннями)
як людського роду, так і вищих тварин (якби гомосексуалізму не
було серед вищих тварин, то в середовищі людей його можна було
б пояснювати соціальними фактора-ми, але...).
Наявність проміжних ланок в природі, почина-ючи з електрону як
проміжної ланки (перехідної форми) між протилежними видами матерії
(речо-вина і поле), принагідне сказати: на цю роль елек-трону
фізики ще не звернули увагу, вірусу, як проміжної ланки між неживою
і живою природою (про це знав американський біолог Д.Холдейн ще
в 1929 році), евглени зеленої (і багатьох інших форм) - між рослинним
і тваринним світом на рівні про-стіших, тощо. Наприклад, евглена
зелена є про-міжною ланкою як з боку живлення, так вже із боку
розмноження; починаючи з вищих тварин, включаючи і людину, природа
проміжні ланки про-дукує лише у статевій сфері; разом з тим це
може ще слугувати відповіддю на питання, який же інстинкт важливіший
харчовий чи статевий? Без розмноження немає потреби у живленні,
але без живлення не було б і розмноження. Значить, неко-ректно
поставлене питання, кожний важливий на своєму місці І ці проміжні
ланки не є "помилками" природи чи її відхиленнями,від
норми. Швидше за все це її закон, закон неперервності розвитку.
Інколи запитують, що ж в такій ситуації роби-ти гомосексуалістам?
Добре радять ті, хто гово-рить, що свою "нетипову" сексуальну
орієн-тацію не треба афішувати, вважаючи це за "само-вираження",
бо здолати гомофобію таким чи таким способом неможливо, як неможливо
жодними зак-ликами змусити сонце не світити. Драматизм си- туації
полягає в тому, що гомосексуалісти собі по-дібних не народжують,
як це вважав V XVIII ст. Вольтер. Тому появу в сім'ї гомосексуаліста
треба сприйняти із розумінням його (її) ситуації, хоча через гомофобію
це у більшості випадків неможли-во (адже статева освіта і статеве
виховання прак-тично відсутні1.). Чому? Вищенаведене мало на меті
пояснити. Тобто, чому існує гомосексуалізм і що є його причиною.
Існування цього і інших відхилень від норми (за діючою класифікацією)
в сексуальній поведінці (а фактично кожна сексуальна група має
свою норму поведінки, тому наголошувати на одній для всіх нормі
- це ніщо інше, як видавати бажане, але нездійсниме, за дійсне)
є тією суперечністю між природою і суспільством, стихією і розумом,
вирі-шення якої полягає в її усвідомленні, а отже і в примиренні
з природою, іншого виходу просто не-має. Психотерапія гомосексуалістів
не має жодного позитивного результату (тобто, щоб внаслідок та-кої
терапії гомосексуаліст перекинувся на гетеро-сексуаліста); це
хіба в казці люди перекидаються на тварин, а потім знову на людей.
Виховна роль казки полягає в тому, щоб не сплутувати її з дійсністю.
Яскравим прикладом цього є крах соціа-лізму в колишньому СРСР,
де намагалися "сказку сделать былью", як співалося в
одному із довоєн-них фільмів.
Транссексуалізм - це таке ж знущання над природою, як і операції
на інших органах, що від природи є "порочними", хоча
чомусь, правда, нічо-го не чуємо про операції на зір у сліпонароджених,
на слух у глухонімих, горбанів чомусь не опе-рують на хребет,
тощо - це все є протилежністю "нормі", без чого природа
не була б природою, а переробити природу нікому не дано, знищити
так! Каліка (чи інвалід), одне слово, убогий таким і за-лишиться,
хоча щодо транссексуалізму в періодиці захопленої реклами з приводу
"досягнень" з цій галузі вистачає (гроші ж вони не пахнуть!).
Отже, експеримент триває. Шкода тільки, що експери-ментують над
людьми і з людьми (чомусь для по-чатку не почали із тварин, хоча
гомосексуальних можна знайти в кожному виді), називаючи це гу-манізмом.
На нашу думку, гуманізм мав би полягати в примиренні з природою,
а не в експериментах над нею. Знову вдамося до пісенної творчості.
Як співається в одній із пісеньок із шалено популяр-ного кінофільму:
"що тобі призначену ^природою, треба з вдячністю сприймати!"
Чому? Можна відпо-вісти словами англійського філософа Ф.Бекона
(1561-1626): "Природу перемагає лише той, хто їй підкоряється'*.
Чому? Той самий автор: "Якщо не-відома причина, то не можна
виявити й впливу". Це там де можна. А тут і того не можна.
Оце і є суперечність, усвідомивши яку, треба з нею пого-дитися
(примиритися). Хоча погодитися з цим не просто, а іноді комусь
здається, що і зовсім не-можливо. Красномовним в цьому плані є
приклад П.І.Чайковського, видатного композитора, який свою ситуацію
врешті-решт вирішив самогубством. Очевидно, далі жити гомосексуалістом
було неси-ла.
Таким чином, можемо зробити єдино правиль-ний висновок, що основною
причиною, що зава- дила З.Фрейду і всім іншим дослідникам проблеми
статі полягає в тому, що в їхніх пошуках був відсутній саме філософський
аналіз проблеми, в якому загальне (в даному випадку неперервність
розвитку природи) існує через одиничне, а оди-ничне можливе лише
в загальному зв'язку. Пси-хоаналіз же має локальний, частковий
характер. Він, помічаючи "дерева" (окремі форми поведінки)
не дає змоги за ними роздивитися "лісу" (пробле-ми статі).
Ще раз наголосимо, лише виходячи з розуміння того, що розвиток
природи є стихійним процесом, він з неминучістю є процесом неперерв-ним,
а неперервність забезпечується наявністю проміжних ланок, роль
яких виконують форми, що суміщають в собі властивості (риси) як
однієї, так і другої протилежності, можна пояснити проблему статі
і різноманітність форм сексуальної поведінки. Як тут не згадати
К Поппера, який писав: "...якщо ми змінемо теорію в тому
пункті, який досі вва-жався всіма самоочевидним, а тому й проходив
повз увагу, то труднощі можна буде усунути"[17].
Література
1. Цвейг С, Фрейд 3. / По ту сторону принципа удо-вольствия.
Пер. с нем. -М.:изд. группа "Прогресс", "Литера",
1992. -С.14.
2. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия, Пер. с нем. -М.:изд.
группа "Прогресс", "Литера", 1992. -СсОТ.
3. Андрианов ВБ. Секс: мифьі и истина. -М: "Пульс",
1992. -Сб.
4. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем. -М.:изд.
группа "Прогресс", "Литера", 1991 -С.118.
5. Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности -К: "Здоров'я",
1990. -С.7.
6. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем. -М.:изд.
группа "Прогресс", "Литера", 1692. -С.326.
7. Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности:. -К.: "Здоров'я",
1990. -С.72-73.
8. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем. -М.:изд.
группа "Прогресс", "Литера", 1992. -С.376.
9. Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности. -К.: "Здоров'я",
1990. -С.17.
10. Фреда 3. Неудовлетворенность культурой / Искусство кино. -1990.
№12. -С20.
11. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем.
-М:изд. группа "Прогресс", "Литера". 1392.
-С.334
12. Фрейд 3. Очерки по психологии сексуальности:. -К: "Здоров'я",
1990. -С.16.
13. Амосова Е. Н. Клиническая кардиология: в 2-х т. -К: "Здоров'я",
"Книга-плюс", 1998. -Т.І -С.170.
14 Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем, -М.:изд.
группа "Прогресс", "Литера"; 1992. -С.479-480.
15. Фрейд 3. По ту сторону принципа удовольствия. Пер. с нем.
-Изд. группа "Прогресс", "Литера", 1992. -С291.
16. Аристотель. Метафизика. -Соч.: в 4-х т. -МТ: Мысль, 1976.
-Т. І -С-74.
17. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги: в 2-х т. -К.:
Основи, 1994 Т.2. -С239.
Lahetko V.
"…Sex arises from libido…" (from Z.Freud's Research
Labaratory)/
Summary. Z.Freud: historical aspects of understandingf sex problem
and new point to it.
Key words:sex, libido, homophobia, homosexualism (an intermediate
link).
