статья
Валентин Лагетко
Філософська проблема статі: відповідь моїм опонентам, або
Діалектика як вона є
Довершеною є та філософія, яка в змозі говорити про найскладніші
питання грунтовно і гарно.
Ціцерон. Тускуланські бесіди [1]
Листів-відгуків на мої статті (див. Галицький лікарський вісник
№ 1 і X" 4 за 2000 рік і № 3 за 2001 рік) на адресу редакції
чи для мене особисто не було, хоча чутки про те, що ці статті
викликали резонанс серед лікарської молоді зауважили. Це вселяє
надію, що праця, піднята мною, з'ясувати справжню природу статі
і сексуальної поведінки не пропаде марно, а, навпаки, треба працювати
і далі в цьому напрямку.
Ще будучи студентом, на лекціях з дисципліни "Філософські
проблеми природознавства", чув, що, коли філософ безпосередньо
займається проблемами тієї чи тієї галузі науки, він мусить чинити
як науковець саме цієї галузі. Тоді це підносило: яким мудрим
має бути філософ! Сьогодні ж таку постановку питання сприймаю
як прикре заблудження. Філософ завжди має залишатися філософом
і його роль в дослідженні проблем конкретної галузі полягає у
відшуканні місця (одиничного) в загальному ланцюгу розвитку природи
(якщо мова торкається природничої галузі) або суспільства - у
випадку суспільних явищ. Цим він виконає свою професійну функцію
і конкретно допоможе спеціалістам з'ясувати природу їх проблеми.
На жаль, ситуація, зокрема в з'ясуванні проблеми статі, склалася
не так Для прикладу візьмемо статтю Тетяни Левченко "Країни
різні, проблеми - ті ж самі...", в якій вона пише: "Жорсткі
умови існування службовців на посадах різних рівнів роблять людину
безстатевою (тут і далі підкреслення наше. - ВЛ), позбавляють
права на особисті стосунки, мрію про щастя. Сьогодні це одна з
найактуальніших проблем Європи" [2]. Що означає "безстатева
людина"? Людина, яку позбавили статевого потягу і статевого
органу? Напевне, не про них мова. Що ж тоді означає "безстатевість"?
А ось що. Люди дуже легковажать словами, розкидують ними направо
і наліво, не задумуючись, що, можливо, необдумано вжитим словом
можна людину, якщо не вбити, то зробити інвалідом. Це точно.
Або візьмемо фундаментальну статтю І.С.Кона "Людські сексуальності
на межі XXI століття" [3], присвячену проблемі статі. Канібальством
заносить від такої сентенції: досягнення біології, наприклад,
можливість зарані довідатися про стать зародку, а тоді, можливо,
і контролювати її". Не доведи Господи! Історія нічому не
вчить людей, навіть філософів, яким є І.С.Кон. Відкриття внутрі-
атомної енергії, яке супроводжувалось радісними сподіваннями і
запевненнями, що воно максимально покращить життя людей, призвело,
в першу чергу, до створення зброї масового знищення; розвиток
же генетики в бік клонування буде фатальним кінцем людського роду.
Кому ж треба про це кричати на весь голос, як не філософам і медикам!
Не чути. Адже зможемо "контролювати стать"!
Пубертатний період у розвитку особис-тості обов'язково в загальному(!)
пов'язується у того ж І.С.Кона з девіантною поведінкою (як мінімум,
захоплення одностатевим коханням). Міркування про неможливість
"ціложиттєвого шлюбного союзу" тримається не на мінливості
статевого потягу, а на несприятливих соціальних факторах, хоча
цифра щорічних 50% розлучень мала би схилити автора (І.С.Кона)
в бік біології, а не соціології.
"Важливий елемент сучасної сексуальної культури - нормалізація
(?) гомосексуальності, що пов'язане із загальним зростанням соціальної
(!) терпимості, послабленням гендерної (гендер І.С.Кон розглядає
як "соціальну рівність статей". - ВЛ.) біполярності
і емансипацією сексуальності від репродукції (гомосексуальність
- явище природне, соціальна терпимість - явище соціальне, як можна
змішувати праведне з грішним, одне з другим? -В.Л.).... гомофобія
і дискримінація людей за ознакою їхньої сексуальної орієнтації
у всьому світі (!) залишається "серйозною соціально-політичною
(!) проблемою...". Звертаю увагу, що "гомофобія у всьому
світі" панує тому, що це явище (гомофобія) природне, без
якого не було би гетерофілії, тільки, відштовхнувши представників
однієї статі одне від одного в сексуальному плані (гомофобія),
природа знайшла шлях до гетерофілії, як кохання між представниками
протилежних статей. Форма статевих органів чоловіка і жінки визначається
не їх роллю в коханні, а їх роллю в дітонародженні, про що яскраво
свідчить одностатеве кохання. Тому говорити про легалізацію одностатевого
кохання марна справа, це ніколи не досягнеться, власне, через
гомофобію. Якби хоча б найближчі родичі (батьки і діти) могли
увійти в ситуацію, але ж і серед них є гомофоби. А те, що гомосексуалізм
залишається "серйозною соціально-політичною проблемою"
про це денно і нощно турбується саме гомофобія. І така ситуація
через свою природність збережеться до кінця, розум ніколи не примириться
з одностатевим коханням, а природа ніколи не перестане продукувати
таких осіб, оскільки для неї це необхідні проміжні ланки між протилежностями
(чоловіче і жіноче) на рівні вищих тварин і людини, що забезпечує
неперервність в її (природи) стихійному (!) розвитку.
Тепер щодо сексологічної термінології. Вона невдала від початку
і по сьогоднішній день. З одного боку це пояснюється тим, що початкуюча
наука вимагає своєї термінології, а з другого боку, оскільки вона
початкуюча, то матеріалу для вироблення адекватної термінології
у неї нема. Наприклад, гомосексуалізм - одностатеве кохання, це
коли стать визначати за органом, але цьому органу надається потяг
протилежної статі і саме потяг визначає сексуальну поведінку,
то якже можна це явище вважати за одностатеве? Сміхом відгонить
(якби не було так драматично) щодо транссексуалізму, коли пишуть,
що це навіть не гомосексуалізм. А що ж це? Це звичайнісінький
гомосексуалізм в доопера-ційний період, а в післяопераційний -
це нещасні люди, коли чоловічий орган завжди перебуває в "збудженому"
стані через вживлений стрижень, а піхва вимагає щоденних злягань,
інакше нагадує собою шагреневу шкіру, що вимагатиме постійних
операційних втручань для її подовження. Чи мислиме подібне знущання
над людським тілом?-Замість того, щоб пояснити людям їхню ситуацію
проміжної ланки, тому життя сексуальне їх змінити ніяк не можна
і з цим треба погодитись, то їх провокують на операцію, перетворюючи
їхнє життя на суцільний жах. Дивуємося, що в свій час мав місце
фашизм, сьогоднішня сексологічна практика у приведенні статевого
органу у відповідність із статевим потягом є "тихим"
фашизмом.. Хай пробачать мені очевидну різкість, але лагідними
словами виразити цей абсурд не можу.
І останнє, з чим погодитися не можна. І.С.Кон зауважує, що "зважаючи
на багатовимірність самого феномену сексуальності і її зв'язку
з організмом, особистістю, культурою і соціумом, єдина, всеохоплююча
теорія статі, гендера і сексуальності принципово неможлива".
Неможлива в тому випадку, якщо усі чинники як природні, так і
культурні, постають як визначальні в сфері статі, і можлива, якщо
визначальна роль належить саме природним чинникам, в першу чергу,
визначальній ролі статевого потягу в сексуальній поведінці людей.
Культурні чинники впливають на статеву сферу людини, безумовно,
але не визначають її.
Анекдотичне пояснення джерела (звідки?) гомосексуалізму можна
вичитати у авторів А.А.Тахо-Годі і О.ФЛосева. Примітки до книги
склала Аза Алібековна Тахо-Годі, яка пише, що "... Давній
Схід, Персія, звідкіля і перейшов (?) у Грецію звичай одностатевого
кохання" [4]. Яка чудова логіка: виявляється, що це явище
(гомосексуалізм) ходить з пункта А в пункт Б. Тільки шкода, що
дослідниця не поставила питання: "В такому разі, звідки ж
воно прийшло в пункт А, тобто на Давній Схід і в Персію?"
Такий рівень науки, безумовно, нас не влаштовує і назвати це наукою,
це значить образити її. Далі Аза Алібековна: "... тема кохання
до чудового юнака в історичному плані цілком обгрунтована і в
Греції була певною реакцією на давнє панування жінки. ... Цілком
зрозуміле ... уявлення про вищу красу, що втілена в тілі, неважливо
в якому, швидше дане чоловікові, ніж жінці, так як саме чоловік
втілює всю повноту суспільного, громадянського, інтелектуального
і фізичного ідеалу" [4]. Азу Алі-бековну як жінку за такої
оцінки можна зрозуміти, але як Олексій Федорович Лосєв погодився
з нею незрозуміло; адже для кожної статі ідеалом є представник
(ця) протилежної статі (так званий гетеро- сексуалізм, таких приблизно
95% і лише для гомосексуалістів (таких приблизно 5%) ідеалом є
собі подібний; в такому випадку як можна ситуацію 5% переносити
на решту 95%; не думають люди, ось в чому біда, що викликає калікуватість
науки).
Сучасний приклад нерозуміння проблеми гомосексуалізму: в інструкції
із використання препарату "Андрокур Депо" записано,
що цей препарат також ... "для пониження статевого потягу
у випадку сексуальних відхилень у чоловіків" і для "стабілізації
терапевтичного ефекту слід застосовувати ін'єкції протягом тривалого
часу і одночасно проводити психотерапевтичне лікування" [5].
Сміх та й годі.Якби це був такий чарівний препарат, то йому не
було би ціни, це, по-перше, а, по-друге, жодна спроба психотерапевтичного
лікування гомосексуалізму чи з андрокуром, чи без нього не має
позитивного результату.
Сам Лосєв О.Ф. в тій книжці пише, що "в красі римського
соціального духа є щось безпоривне і безстатеве. Це якийсь соціальний
гомосексуалізм, точнісінько такий як в грецькій скульптурі. Та
це і є антична соціальна скульптура" [6]. Для філософа такого
рангу забути, що світ є єдністю протилежностей неприпустимо; якщо
вихопилось поняття "соціальний гомосексуалізм", то за
законом єдності протилежностей воно вимагає поняття "біологічний
гомосексуалізм". А раз так, то гомосексуалізм не є виключно
надбанням культури, хоча так вважав ще давньогрецький філософ
Лукіан (П ст. н.е.), а природне явище, яке в умовах визначальної
ролі гомофобії в статевій сфері вищих тварин і людини, одержало
в суспільстві різко негативну оцінку. І на це потрібно зважати,
і не жити ілюзіями, що го-мофобію з часом вдасться якщо не приборкати,
то хоча б стишити. Нічого з цього панове (І.С.Кон в тому числі)
у вас не вийде, бо це зруйнувало б гетеросексуалізм, на сторожі
якого стоїть всесильна матінка Природа.
І це не забаганка чи зіпсутість більшості (агресивне ставлення
сексуальної більшості до сексуальної меншини), а закон розвитку
статевої сфери вищих тварин і людини. Щоб поєднати представників
різнойменної статі через статевий потяг, треба паралельно з цим
відштовхнути в сексуальному плані представників однойменної статі,
а це зробити можна лише завдяки гомофобії. Саме тому вона і виявилась
вирішальною ланкою у формуванні і функціонуванні статевої сфери
вищих тварин і людини. Якщо у філософа немає такої чіткої уяви
щодо проблеми статі, то краще (чесніше) взагалі не писати на цю
тему.
Не маючи подібної уяви про сферу статі, О.Ф.Лосєв дає неправильні
характеристики гомосексуалістам, вбачаючи в них від початку покидьок
суспільства (дегенератів, як сьогодні дехто зважується їх називати!).
Найкраще ситуацію гомосексуалістів можна охарактеризувати, вживаючи
вислів Ст. Жеромсь-кого (правда, у Жеромського це стосується зовсім
іншої ситуації), що це "одна людина в двох особах" [7]:
за органом він чоловік, тому так звана гендерна стать у нього
чоловіча, але за потягом він жінка, тому в сексуальній поведінці
для задоволення сексуальної потреби він шукає чоловіка і не обов'язково
собі подібного (гомосексуаліста), а іноді звичайного гетеросексуаліста,
тому дуже часто встря- ває в халепу і є об'єктом шантажу з боку
гетеро-сексуалістів) в незалежності від місця, яке займає дана
людина в соціальній ієрархії.
Так, про римського імператора Нерона (а треба сказати, що подібну
оцінку Нерону дають всі (!) автори, які про нього пишуть, тобто
заблудження, без перебільшення, є "вселенськими", тим
гірше для цих авторів, бо Нерону і так і сяк однаково) він пише,
що той "бешкетував, поводив себе аморально, був садистом
і психопатом. Але він завжди втілював у собі (втілював жахливо
і погано) ціннісну для Риму тотожність природного і раціонального"
[8]. Все набагато простіше, а отже трагічніше (фа-тальніше), бо
раціонального розв'язку немає. Не-рон, будучи гомосексуалістом,
як і кожний гомосексуаліст (за поодинокими винятками, звичайно,
адже закон єдності протилежностей причетний до кожного міліметра
матерії і свідомості, хоча свідомість, ясна річ, міліметрами не
вимірюють) не міг погодитися із своєю ситуацією гомосексуаліста,
а тому його "бешкетування" було не чим іншим як звичайнісінькою
психологічною реакцією захисту (протистояння) від гомофобії більшості
за принципом "Ах, ви не сприймаєте гомосексуалізм, то я вам
покажу що це таке!". А будучи імператором, він мав безмежні
можливості в цьому "покажу". На жаль, навіть у сучасних
психіатрів і сексопатологів немає подібного (смію твердити, єдино
правильного) розуміння проблеми гомосексуалізму. Тому і вдаються
до словесної "діареї", яка не тільки не з'ясовує проблему,
а навпаки спотворює її. А оскільки ці думки виходять від авторитетних
людей, хоча їхній авторитет зріс на здобутках далеких від сфери
статі, а зовсім в іншій галузі, вважається, що і тут в "загальнозрозумілій
ситуації", а що тут не зрозуміло: чоловік і жінка, дітородні
стосунки, а все решта від лукавого, збочення, злочин тощо, вони
аси. І всім все стало зрозумілим, тим більше, що в кожному конкретному
випадку цим "вчителем" виявляється гомофобія, на яку
до цих пір не звернули увагу, як і визначальну роль статевого
потягу в сексуальній поведінці, по можливості, намагаються обійти,
безконечно пишучи про визначальну роль "фалічного бога".
Шкода, але тисячоліття розвитку філософії, як тодішнім, так і
сьогоднішнім філософам не відкрили очі на саме покликання філософії
як науки, а покликання це від самого початку її появи і по сьогоднішній
день полягає в тому, щоб пояснити світ. А це пояснення, в першу
чергу, полягає в тому, щоб процес розвитку природи представити
неперервним, оскільки він є стихійним, і в цій загальній неперервності
з'ясувати місце кожного конкретного явища. А це вже будуть філософські
проблеми тієї науки, яка вивчає ці конкретні явища. Зокрема, філософську
.проблему статі мала б з'ясувати сексологія в своїх філософських
питаннях. Тоді б не залишилося місця сексопатології, оскільки
проблематика сучасної сексопатології торкається стихійного (значить,
не розумного) розвитку найскладнішої сфери природи, якою є стать
і статеве розмноження. І всю цю термінологію, яка на сьогоднішній
день напрацьована для характеристики конкретних форм сексуальної
поведінки, а саме: гомосексуалізм, транссексуалізм, трансвестизм,
гендерна стать [9] тощо можна буде з полегшенням здати в архів
істо- ричних заблуджень людства. Ціцерон в творі "Про обов'язки"
пише: "немає сенсу боротися з природою чи прагнути до того,
чого ти не можеш досягнути (така постановка питання може бути
відповіддю на проблему транссексуалізму, трансвестизму і взагалі
гомосексуалізму [10]. - ВЛ.)... взагалі, якщо щось дійсно "відповідає,
випадає", то, звичайно ж, ніщо не "відповідає"
більше, ніж зрівноваженість і спокій всього життя, а потім і окремих
дій, а цю зрівноваженість ти не зможеш зберегти, якщо, наслідуючи
інших, забудеш про свою власну природу" [11]. Тобто, як гетеросексуаліст
мусить (!) таким залишатися, так і гомосексуаліст і всі інші форми
сексуальної поведінки мають залишатися такими довіку і змінити
в цій справі нічого не можна, більше того, і не треба, але з'ясувати
стан речей треба. Саме задовільне (тобто об'єктивне) пояснення
виняткових сексуальних ситуацій є шляхом вирішення всіх цих дуже
непростих ситуацій. - Цього не сталося, і беру на себе сміливість
твердити, що і не станеться (себе до уваги не беру, бо бути "попереду
усієї планети" - це те саме, що взагалі не бути!) через,
знову ж таки, затьмарюючу дію гомофобії сексуальної більшості,
яку (гомофобію) ні приборкати, ні відмінити не можна через її
природний і для статевої сфери вирішальний характер. Гомофобія
самого науковця змушує його шукати ворогів людського роду серед
самих людей. Цього робити не слід, (Хоча не можу не згадати, як
захоплено вороги СНІДу говорять про те, що вперше ця хвороба була
зафіксована саме серед гомосексуалістів, а тому, хто на повний
голос, хто трохи тихше закликає знищити всіх гомосексуалістів.
Не звертають увагу, що тут було звичайнісіньке співпадіння. Це
той факт, про який можна сказати словами Гегеля, що хоча факт
і вперта річ, але тим гірше для факту. Повій, м'яко кажучи 50%,
а гомосексуалістів 5%, то де швидше мав би з'явитись СНІД? Але
... і на цьому "але" будують недалекоглядні науковці
і політики свою науку і політику, а гомофобія для них, то така
фортеця, яку ніщо не здолає). Ворогів немає, а є стихійний розвиток
природи, який продукує єдність протилежностей, і ця фатальність
падає на конкретних людей, які навіть не підозрюють цього. А опинившись
в незвичайній ситуації, виходячи із свого (треба сказати, завжди
помилкового) уявлення своєї ситуації дуже часто вдаються до суіциду,
підштовхувані до цього кроку гомофобією більшості Так, Клаус Манн
(старший син Томаса Манна і теж письменник) в романі про ПІЧайковського
"Патетична симфонія", описуючу ситуацію Чайковського,
фактично викладає своє розуміння проблеми гомосексуалізму, трактуючи
його як "невиліковну хворобу" [12] (на кшталт пістряку),
а тому, навіщо мучитись, тим більше, що це не перший випадок суіциду.
Так міркував Клаус Манн в 1935 році, працюючи над "Патетичною
симфонією", а в 1949 році сам покінчив суіцидом.
Ще одним яскравим прикладом відстрашуваль-ної сили гомофобії
є розуміння гомосексуалізму таким думаючим письменником, як Генріх
Манн (старший брат Томаса Манна), який в романі про французького
короля Генріха ІУ (ХУІ ст.) вустами другорядного персонажа говорить
про те, що краще бути вбивцею (!), ніж гомосексуалістом. Це можна
трактувати як гальмувальну дію гомофобії, її упередженість на
рівні людини і неминучість як природного явища, бо, наголосимо
вкотре, тільки лише наявність гомофобії (відштовхувальної сили,
за Емпедоклом) відкриває шлях гетерофілії (притягальна сила, термінологія
Емпедокла), що забезпечує продовження роду в кінцевому підсумку,
а від початку є джерелом сексуальної .насолоди для більшості
Чому такою дорогою ціною? Ну, скажімо, не такою вже і дорогою,
оскільки терпить всього (!) 5%, а не 95%. Але справді ціна стає
дорогою, коли ця біда падає на видатних представників людства
від Арістотеля і до П.І.Чайковського. Мене особисто завжди дивувала
сила духа цих людей, які перебуваючи в жахливих умовах загальної
гомофобії (а інакше, як ми знаємо, і не може бути!), вони знаходили
в собі сили прислужитися своїм генієм людству, якому в загальному
глибоко наплювати на їх культурні здобутки, бо визначальним для
оцінки, знову ж таки, здавалося, що гомофобія має до композиторського
таланту, овва, ще як має(!), через гомофобію саме є не їх таланти,
а "нетипова сексуальна орієнтація", як несміливо наважується
захищати цих людей К.Імелінський, бо термін "нетипова сексуальна
орієнтація" нічого не пояснює і нічого не спростовує. А свідчить
лише про намагання з'ясувати цю ситуацію, але зробити це зсередини
чи то сексології, чи то сексопатології неможливо. Тут потрібна
філософська концепція статі, над якою і працює автор даної статті
Таким чином, якщо відштовхнутися від тези Миколи Вороного, що
"незрозуміле таки слід зрозуміти", то об'єктивною діалектикою
в чистому вигляді є проміжна ланка в розвитку природи, тобто форма,
що поєднує властивості обидвох протилежностей, виконуючи роль
перехідного містка між ними. На рівні неживої природи це буде
електрон, перехід від неживої до живої забезпечує вірус (Д. Холдейн,
1929), між рослинним і тваринним світом численні форми найпростіших,
які мають проміжні ланки як з боку харчового, так і з боку статевого
інстинктів, а починаючи з вищих тварин, включаючи і людину, проміжні
ланки природа продукує лише з боку статевого інстинкту, ніби підкреслюючи
саме його піонерську роль у її розвитку.
Починаючи розробляти цю дражливу тематику, я сподівався, що найбільшого
зацікавлення отримає полігамність (мінливість) статевого потягу,
оскільки саме вона "забезпечує" 50% розпадів шлюбів,
а за такої масовості природно шукати ефективних засобів боротьби
з цим явищем. На жаль, немає "подружньої", шлюбної гомофобії,
яка б протистояла розлученням, а вимагати це від природи без-
підставно, оскільки сім'я, подружні стосунки - це надбання суто
суспільства. Продовження ж людського роду природа вирішує тільки
через полігамність (мінливість) статевого потягу, тобто, минаючи
сім'ю. Ця суперечність біологічного і соціального є вічною, безумовно,
вона кривавить і буде кривавити до закінчення віку, тобто життя
взагалі.
Література
1. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская зстетика І-П вв. н.э.
- М: изд-во Моск. ун-та, 1979. - С376.
2. Левченко Тетяна. Країни різні, проблеми - ті ж самі... // Культура
і життя. - 2002. - 13 лютого. - Середа. - № б (3978). - С.2.
3. Кон И.С. Человеческие сексуальности на рубеже XXI века / Вопросы
философии. - 2001. - № 8. - С.29-41.
4 Лосев А.Ф. Эллинистически-римская зстетика І-П в.в. н.э. - М.:
изд-во Моск. ун-та, 1979. - С. 392.
5. Андрокур. Депо. Антиандроген. - Лечебный препарат. Шеринг А.О.
- Германия.
6. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская зстетика І-П вв. н.э.. -
М.: изд-во Моск. ун-та, 1979. - С 21.
7. Жеромський Стефан. Попіл / Перекл. з пол. В.Струтинського.
- К: Дніпро, 1982. - СД36.
8. Лосев А.Ф. Эллинистически-римская зстетика І-П в.в. н.э. -
Ми изд-во Моек. ун-та, 1979. - С.26.
9. Хамітов Назіп Філософія статі: прояснення предмета / Філософська
думка. - 2000. - № 6. - С. 45-55; Чухим Наталя. Теорії статевого
диформізму у філософії Просвітництва / Філософська думка. - 2001.
- № 1. - С26-55; Гайденко Вікторія. Феміністські інтервенції в
епістемології: головні напрямки та підходи / Філософська думка.
- 2001. - № 1. - С.56-80; Гундорова Тамара Деконструкція і гендер
/ Філософська думка. - 2001. - № 1. - С.81-90; Гомілко Ольга.
Відмова від тіла: метафізична помилка сучасного фемінізму / Філософська
думка. -' 2001. - № 1. -С.91-100.
10. Поваляєва Світлана, Мінздоров'я та Мінюстищї вирішують, чи
різати геніталії, або Ще одна тупикова гілка української демографії
/ ПіК. Політика і культура. - 7-13 квітня 2000 року. - К"
13 (48). - С.26-29; Рат Ольга. Мадам Баттерфляй у пташиній клітці,
або Що робить спис Марса у дзеркалі Венери? / ПІК Політика і культура.
- 7-13 квітня 2000 року. - № 13 (48). - С. 26-29.
11. Цицерон. Об обязанностях / Лосев А.Ф. Эллинистически-римская
зстетика І-ІІ вв. н.э. - М: изд-во Моск. ун-та, 1979. - С. 367.
12. Pathetic Symphony. A Biographical novel about Tchaikovsky.
By Klaus Mann. Published 1985 by Markus Wiener Publishing. Inc.
2901 Broadway, New York, N.Y. 10025, p. 134.
Lahetko V.
Philosophical Problem of Sex: Answer to my Opponents, or Dialectics
as it is.
Summary: Discussion about sex and new point to it.
Key words: sex, sex appetite, homophobia, homosexualism (an intermediate
link).
(Опубліковано в: Галицький лікарський вісник, 2000, Т.7,№
1).
