Микола КУЗЬМІН

«Кримський проект»: спроба створення Єврейської Радянської Республіки

Євреї завжди були далекі від поняття історичної достовірності. Їхні різно­манітні перекази були оброблені і ка­нонізовані з однією чіткою метою: до­вести, що світом керує тільки всемо­гутній Ієгова і Він, мудрий і всесиль­ний, назвав синів Ізраїлю своїми обран­цями перед іншими.

Земля Ханаанська, у яку вторглися євреї за вказівкою Ієгови, мало чим по­ступалася матеріальній культурі Єгип­ту, Сирії і Месопотамії, її міста слави­лися своїми суспільними будинками і палацами, а також високою культурою землеробства: звідси в Єгипет регуляр­но постачали вина, оливки й овочі.

І от у цей квітучий край вторглися ор­ди Мойсея!

До небес залунали крики тих, кого били. Загарбники були немилосердни­ми не тільки до полонених воїнів, а й до жінок, дітей, а також худоби. Вони виз­навали лише одну здобич: золото і срібло.

Іудея як єврейська держава припини­ла своє існування від мечів римського імператора Тіта. Відбулося це в I cт. після Різдва Христового (70 р.). Дру­гий храм Соломона цього разу зруйну­вали розлючені легіонери, а сам Єруса­лим знищили вщент.

Нищівна поразка озлобила іудеїв і спричинила раптовий вибух націо­нальних сил. Плем'я подалося в неза-своєні регіони і незабаром з'явилося в Персії, а потім у Вірменії і Грузії. Ос­воївши Закавказзя, сини Ізраїлю пішли на простори Великого Степу. Заснування Хазарського каганату, тре­тьої держави тодішнього світу, було свідченням великої сили древньої То­ри. Плем'я іудеїв активно здійснювало завіти Ієгови.

Російський князь Святослав бойовим мечем розширював обрії міцніючої дер­жави русів. Жертвою його войовни­чості став і Хазарський каганат. Так Русь не прийняла прибульців з берегів Йордану. Вони відійшли на Північний Кавказ і укріпилися на гірських кручах Чечні і Дагестану — відступати далі не мали наміру.

Тут, у важкодоступних гірських районах, ли­шилися найнепримиренніші з іудеїв — тати. Це войовниче плем'я сповнене рішучості по­вернути втрачену всемогутність синам Ізраїлю і жорстоко помститися своїм ворогам (насамперед — русам). Здійсненню цих крово­жерливих планів усіляко допомагала Туреч­чина, що не втратила надії на утворення Вели­кого Турана, держави від Босфору до Алтайсь­ких гір.

Із плином століть єврейство вдосконалюва­ло не тільки методи завоювань, а й свою внутрішню організацію. Метод був обраний остаточно: фінансовий.

Знамениті гетто, поселення євреїв у великих містах Європи і Середземномор'я, були додат­ковим заходом штучної ізоляції синів Ізраїлю від маси гоїв. Там, у гетто, діяли тільки закони Ієгови, продиктовані Мойсею. Згодом стіни гетто звалилися, проте піднеслися під хмари величні хмарочоси банків, твердинь єврейсь­кої могутності, де сейфи з найміцнішої сталі перетворилися в скінії, кожна зі своїм святим ковчегом. /.../

Несумлінний літописець з якоюсь метою ре­тельно спотворив події Історії. Насамперед це стосується появи євреїв у Грузії. Зіставляючи дати і події, він спростував сталу точку зору. Для нього є безперечним, що євреї з'явилися в Грузії не після загибелі Першого храму Соло­мона в Єрусалимі, а значно раніше. Іншими словами, Грузія стала не місцем порятунку євреїв від ассирійської навали на іудеїв, а жертвою добре розрахованої і підготовленої експансії, агресії євреїв.

При цьому був застосований метод, випро­буваний Мойсеєм при захопленні землі Хана-анської. Послана вперед розвідка встановила, що грузини войовничі, запеклі в боях (на відміну від філістимлян). Тоді агресори схова­ли мечі і дістали гаманці. Боротися стало зо­лото, а не булат! Кров захисників начебто не проливалася, однак жертви грузинського на­роду були незліченні. Грузинам довелося по­вторити долю філістимлян, корінних жителів Ханаана. Якщо в Палестині євреї попросту знищували населення, звільняючи територію від гоїв, то вже в Єгипті вони діяли інакше. Йосип Прекрасний, куплений раб, зумів при­брати до рук спочатку фараона, а потім і всю країну. Як йому вдалося? Він продумано ор­ганізував повальний голод і скупив у зневіре­них фелахів за безцінь основне їхнє багатство — землю. А що народ без землі? Безправний раб з робочими руками і шлунком.

«Єгипетський спосіб» був використаний євреями й у Грузії.

Без землі грузини втратили єдність як силь­на, добре організована держава. З'явилася безліч князів, власників величезних лати­фундій, а на троні верховної влади запанувала династія Багратидів, рід якої йде від Давида, другого царя Іудеї.

/.../

КОЛИ ВМИРАВ ЛЕНІН...
Бої під Каховкою і на Перекопі зломили за­пеклий опір білогвардійців. Кинувшись на уз­бережжя, рештки армії барона Врангеля поча­ли гарячково сідати на кораблі. Озброєння кидали. Солдати й офіцери рятувалися.

Однак закінчення кровопролиття не було видно.

У розореному Кримі почали квапливо при­бирати. Цей райський куточок слід було яко­мога швидше очистити від тих, хто ще недав­но тримав у руках зброю і не забув, як нею ко­ристуватися. На пароплавах, що вивозили учасників армії Врангеля, місце було далеко не для всіх. Ті, які залишилися на березі, про­воджаючи кораблі в безмежному морі, почали влаштовуватися хто як зміг. Далеко не всі білогвардійці хотіли стати емігрантами, вони сподівалися, що їм дасть притулок рідна зем­ля. Дехто сподівався на примирення, на пока­яння, на прощення.

Зовсім по-іншому були налаштовані пере­можці.

Верховною владою у звільненому Криму бу­ли Б. Кун, Г. П'ятаков і Р. Землячка — всі троє «полум'яні революціонери» — євреї. Не мину­ло й року відтоді, як Бела Кун очолював ра­дянську владу в Угорщині. Протрималася во­на недовго, кілька тижнів, але і за цей час він продемонстрував нечувану жорстокість і залив Угорщину кров'ю.

Ефроїм Склянський, заступник Троцького, надіслав володарям Криму телеграму, закли­каючи їх не розслаблятись від миру:

«Війна триває, поки в червоному Криму зали­шається хоча б один білий офіцер».

Бела Кун миттєво відчув приплив катівської сили. Вказівка з Москви приписувала йому сісти на свого улюбленого коника. Він згадав золоті дні в Будапешті й обнародував свій «універсал», оголосивши жителям Криму:

«Товариш Троцький сказав, що не приїде в Крим доти, доки хоча б один контррево­люціонер залишиться в Криму!»
Передусім взялися за лазарети, які покину­ли білі. Поранених виштовхували з палат і вбивали на дворах, у сараях, у підвалах, не жаліли нікого. Однак залишалася ще маса військовослужбовців, які переодяглися, схо­валися, які причаїлися. Як їх виманити зі схо­ванки? У пригоді став генерал Брусилов. Кримські газети надрукували його «Обраще­ние» до всіх, хто не зумів або не захотів виїха­ти на чужину. Генерал закликав їх без страху прийти на реєстрацію і запевнив словом честі, що з їх голів не впаде жодна волосина. Ра­дянська влада не принижуватиметься по­мстою переможеним. Повіривши генералу, офіцери подалися на реєстраційні пункти. «Полум'яні революціонери» із задоволеними усмішками потирали руки. Самі заявилися! Усіх офіцерів розстріляли з кулеметів. Гене­рал виявився покидьком і підло обдурив. Або обдурили його.

Сонячний Крим перетворився в гігантську могилу. Розстріляними були завалені старі ге-нуезські колодязі. Багато трупів скинуто в мо­ре. У Севастополі прямо на причалах убили 500 портових вантажників. Хтось доніс, що вони допомагали втікачам за кордон, ванта­жити речі. З'ясовувати, хто допомагав, хто не допомагав, у катів не було часу.

Праця Б. Куна і Р. Землячки з очищення Криму була відзначена бойовою нагородою — орденами Червоного Прапора. Брусилов, от­римавши достатньо валюти, з дружиною відправився у Карлові Вари.

Прагнення очистити Крим від небажаних елементів мало далекоглядний, наразі прихо­вуваний намір.

План троцькістів почав здійснюватися в ос­танній рік життя Леніна. Вождь був цілком паралізований, однак ще живий. Цим треба було скористатися.

На адресу радянського уряду надійшло звернення, яке підписали троє відомих діячів того часу. Це були письменник Л. Квітко, журналіст М. Кольцов і професор Московсь­кої консерваторії А. Шор. Вони пропонували створити в Криму Єврейську Радянську Рес­публіку. Євреї, доводили вони, народ тепло­любний, сонячний півострів призначений для проживання там дітей Ізраїлю. Крім того, автори проекту гарантували всіляку підтримку найбагатших кіл США. Вони на­звали організацію Гувера «АРА» і банк «Джойнт сток».

Почалася організаційна метушня.

Впливовий банк «Джойнт сток» розкрив свої сховища золота. Ґешефт був вигідний на­самперед матеріально. На засоби «Джойнт сток» у Криму був створений Союз колоністів «Бундестрой», утворився єврейський спожив­чий кооператив «Самодеятельность». Діяльно заметушилося Товариство сприяння землев-лаштуванню євреїв-трудівників «Озет».

Столицею майбутньої республіки оголоси­ли місто Севастополь.

На превеликий жаль засновників, негайно виникло безліч перешкод. І всі серйозні.

Насамперед — населення Криму. Там здавна жили татари, німці, греки, болгари. Жили і росіяни. Передбачити їхню реакцію було зовсім неважко. У Криму з початком зими раптом наступив найжорстокіший голод. За кілька крижаних місяців вимерло понад 100 тис. людей. Рятівна весна рано погнала зе­лень. Народ радісно накинувся на дарунки землі. Улітку шок від голоду міг притупитися, тому потрібно було квапитися.

Зі Сполучених Штатів у Крим прилетів М. Розен, один із керівників «Джойнта». Він зустрівся з О. Гавеном, головою ВЦВК Кри­му. Розмовляли на ідиш. Співрозмовники до­мовилися «виділити для єврейських посе­ленців землі, що пустують». Малося на увазі, що новосели вп'ються в землю і відродять цей осушений сонцем шматок землі. Нестача води? Проведемо, доставимо. Грошей для цього досить. Довірча угода була завершена міцним рукостисканням і радісними обійма­ми.

У Москві зухвалу думку підтримали на са­мому верху: Троцький, Зінов'єв, Камєнєв, Бу-харін, Риков, Чичерін, Цурюпа. Газета «Прав­да» надрукувала статті Н. І. Бухаріна, М. І. Уль-янової і якогось Абрама Брагіна, близької обом людини.

Організатори квапилися — Ленін помирав.

Восени 1923 року в Сокольниках розпочала роботу сільськогосподарська виставка. Особ­ливо хвалитися було нічим, країна голодува­ла. І все ж таки в одному з павільйонів можна було побачити казковий достаток. Цей павільйон так і називався: «Єврейський».

Одного дня на виставку привезли хворого Леніна. Страшно було дивитися, що зробила безжалісна хвороба з цією людиною. Вождь був схожий на живі мощі, голова не тримала­ся на змарнілій шиї. Крупська, яка везла інвалідний візок, «переклала» організаторам виставки думку свого чоловіка: «Ілліч у за­хопленні!»

Морозного січневого дня 1924 року пору­шили це важливе питання на Політбюро. Проект постанови був підготовлений. До­повідав М. І. Калінін. Апетит творців Ізраїлю до цього дня помітно зріс. Крім Криму, до складу Єврейської Радянської Республіки планували включити південні області Ук­раїни, а також Абхазію і російське узбережжя Чорного моря з містом-курортом Сочі.

Йосип Віссаріонович, Генеральний секре­тар і двічі нарком, давно стежив за метуш­нею троцькістів-сіоністів. Він знав, що не­давно в Москві таємно побував банкір Фелікс Варбург, зять Якоба Шіффа. Він мав низку конфіденційних зустрічей. Його співрозмовниками були Вайнштейн — член колегії наркомату фінансів, Дімманштейн — заступник завідувача відділом ЦК партії, Коробков — директор Зовнішторгбанку, Канцелленбоген — член правління Держ­банку, Міндлін — учений секретар Держпла-ну, Шейнман — нарком торгівлі. Високий гість натхненно оповідав, що справу про за­хоплення Криму гаряче обговорює єврейсь­ка світова громадськість. 49 відомих пись­менників Заходу звернулися з закликом по­чати збір коштів. Фінансові проблеми, пов'язані з освоєнням Криму, обговорюва­лися на Єврейському конгресі у Філа­дельфії (5 тис. делегатів). Активну участь у цьому обговоренні взяли представники 200 найбагатших родин Сполучених Штатів Америки. Ідея створення Ізраїлю в Криму припала до серця, зокрема, таким діячам, як Рузвельт і Гувер.

Банк «Джойнт сток» виділив перший транш на освоєння Криму — 15 млн доларів.

Співрозмовники детально обговорювали до­кумент, який мали затвердити на засіданні Політбюро. Особлива увага приділялася пер­шому параграфу постанови, найважливішому. У ньому йшлося про масове переселення євреїв у Крим. Серед вихідних документів фігурувала «Записка» з цього питання за підписом Леніна. Йосипа Віссаріоновича це абсолютно не здивувало. За паралізованого Леніна над «Запискою» трудилися троє: Ро­зен, Брагін і Бройдо, працівник наркомату у справах національностей.

Із різкою критикою задуму сіоністів висту­пив Смірнов, нарком землеробства. Він за­стеріг від поспішного вирішення такого складного і небезпечного питання, підкрес­ливши, що у Криму вже помітне хвилювання місцевих татар. Насторожилися і німці (а їх у Криму було понад 50 тисяч). А якщо про це довідаються ще й абхази? Смірнов упевнено пророкував загострення національного кон­флікту, що назрівав. Почнеться Друга Крим­ська війна!

Питання вдалося передати для розгляду спеціальної комісії.

Попри чималі зусилля, не вдалось сховати шила в мішку досвідченим гешефтмахерам. У Криму захвилювалися місцеві татари і німці-колоністи. Лідер татарської націоналістичної партії «Міллі-Фірка» В. Ібраїмов зробив рішучу заяву. У відповідь Ларін надіслав лис­та у секретаріат ЦК РКП(б), звинувативши татарського лідера в буржуазному націоналізмі. Ларіна активно підтримав голо­ва Комісії ЦК з антисемітизму Бухарін. У підсумку В. Ібраїмов опинився на Луб'янці. Там з ним довго не церемонилися — розстріляли на третій день.

Далі ОДПУ поспіхом підготувало судовий процес «63-х» (запроторивши в камери цвіт татарської інтелігенції). Після суворого ви­року почалася активна чистка Криму від та­тар.

Все ж декому пощастило уникнути роз-стрільних підвалів, хоча Крим їм довелося по­кинути. Саме тією суворою зимою на Уралі назавжди прописали більше 20 тис. кримсь­ких татар.

ВЦВК під головуванням «доброго дідуся» Калініна прийняв спеціальний Закон, віддав­ши землі Криму «на потреби переселення». Територія, очищена від татар і німців, стано­вила 375 тис. гектарів. Тут мали святкувати новосілля 100 тис. євреїв. Це був перший етап колонізації — почин. Щодо Одеси і Сочі ска­зано: «Згодом!». У новій обстановці важливо було «зачепитися».

Новоселам сильно зашкодила смерть Леніна. У своїй клятві біля труни померлого вождя Генеральний секретар партії запропо­нував народу і країні нову політику ра­дянського керівництва. Свіжий вітер змін відчули всі. У Кремлі і на Старій площі роз­гулялись протяги, видуваючи колишній затхлий дух. Декому стало надто тісно, не­зручно. Сталіна вже встигли збагнути: ця небагатослівна людина обіцянок на вітер не кидала.

Єврейське лобі в СРСР вдалося до улюбле­них хитрощів. У переговорах з «Джойнтом» було досягнуто домовленості про позики. Економіка Країни Рад, і про це знали всі, мала потребу в припливі вільних коштів. Такі над­ходження гарантував банк «Джойнт». Комбінацію пропонували найпростішу: уряд СРСР випускає державні облігації на обгово­рену суму позики, а фінансисти США негайно покривають усю їхню вартість. Серед впливо­вих гарантів називалися імена Рокфеллера, Маршалла, Варбурга, Рузвельта, Гувера та інших. Смідовіч, виступаючи на засіданні Ра­ди національностей, втопив головний сенс комбінації у викладі технічних деталей фінан­сової угоди. Банк «Джойнт» зобов'язувався упродовж 10 років виплачувати по 900 тис. дол. щороку. Передбачалися і додаткові суми — по 500 тисяч. Умови були прийнятними: 5 % річних. Виплата заборгованості починалася тільки 1945 року і розтягувалася до 1954 року.

З американської сторони документ підпи­сав Ф. Варбург.

Смідовіч оголосив, що перші 20 млн доларів уже надійшли на рахунки Держбанку.

Гра була, в цілому, зроблена — фінансовий гачок радянська сторона ковтнула.

Відверта підступність була в тому, що у жод­ному офіційному виступі відповідальні особи не вжили тривожного словосполучення «Кримський проект». Але в документах цей важливий термін існував. Власне під нього і віддавали такі гроші.

Чи не першим злочинний намір фінансових гешефтмахерів розкрив Кіров. У себе в Ле­нінграді він досить безцеремонно винищував сіоністське підпілля. Сталін його підтриму­вав. Постріл Ніколаєва поставив крапку в за­воюванні Криму. Згортаючи свою діяльність і боягузливо ховаючись до нір, сіоністи встигли організувати в Криму всього лише два єврейських райони.

А згодом почалися занадто «гучні» судові процеси...

«Кримський проект» відродився після Пе­ремоги над Гітлером. Активізувався Єврейсь­кий Антифашистський Комітет (ЄАК). Роз­пухла від золота Америка обіцяла цього разу 10 млрд доларів. Переговори вів Гарріман, по­сол, розвідник, хазяїн пронирливої «Гаранті траст». План Сіону збігся з виселенням татар із Криму. Відповіддю Сталіна були пересліду­вання космополітів, розправа з діячами ЄАК і «Справа лікарів».

Кримська історія тривала ще багато років. Сіоністи, навіть програючи з тріском, ніколи не відмовляються від запланованого...

--------------------------------------------------------------------------------
Публікуємо уривки з книги: Кузьмин Н. Возмездие. — К.: «Оріяни», 2005. — С. 12–15; 143–148.

	г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина

Найти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU Яндексе