статья
Оксана Клодніцька-Атаман
Піщинка-жінка (Вірші)
Якби.
Нема "якби"
Є тільки він і ти.
Прощатися з тобою мушу,
Йому відкрила свою душу,
А ти ?..
Ти був моїм коханням,
Останнім розчаруванням.
О якби
Змінить події і часи!
Змінить незмінне
Якби!..
Але сьогодні добровільно
Тебе зрікаюся свавільно
Ти станеш "ним",
А він - "тобою"
І щоб без бою
І без болю. Все!
І це називають любов'ю ?!.
* * *
Світло без дна
Ти летиш у прірву
Сонце моє, світи!
Де ти є ?
Політ стрімкий
Ти легкий як кусок повітря
Багряний захід.
Серце
залишилось вмирати.
Це так прекрасно -
вмирати.
Ніхто не врятує
Ніщо не будує,
Лиш сонячний вітер
Душу спопелить.
Одна лиш мить -
Мене нема.
І не було...
Це міраж.
Де сніг ? Де дощ ?
Геть листя з дерев !
Геть воду з джерел!
Конати!
Приречено й безповоротно
Ридати!
Ніщо не в силі зупинити
Тільки
близький
Бог
Здатний перемінити
Цей хаос.
* * *
Висоцький --
бог поезії, життя.
( Дрантя всі слова !)
Високий дах,
Готичний.
Такий він справжній,
іронічний
(Дрантя всі слова!)
А поучитися б у нього
Писати так-
Аж до живого.
(Дрантя всі слова!)
А поучитися б
Так жити
І щоб душею не кривити,
Бо всі слова,
Слова-
То дрантя!
* * *
Знаєш що?
Хочу вже зараз до Тебе,
Впасти в твої обійми,
Зірватись на саме дно твого
Серця,
Задихнутись від твоїх цілунків!
Хочу бачити твою вимріяну
посмішку,
Чаруючий мій котику.
Мяу!
* * *
Вже трохи осінній ліс
Кидає додолу лист,
В якому печаль й журба:
Літа вже майже нема!
А я піду в сади,
Сплету вінок з журби.
І хай несе вода,
Бо я твоя,
Бо ти у мене сонце,
Яке ніколи не згасне.
І хай танцює вітер.
Тобі співаю, власне!
* * *
Ну і що?
Ну й прийшов!
А ти чекала.
Так?
А ти кохала!
Ні?
Та все одно ром пила
Й себе у той момент
Так не любила!
О!!!
Бо ти прийшов
В її життя
Як стовп огненний,
Прийшов так небуденний.
Не ввірвавсь,
А так як дим
Нечутно оповив...
І запалив!!
Серце спопелив!
О!!!
* * *
Дощ шумує
по саді
зворушує
падає з неба
згори
звідти
щось шепоче
Намагнітив серце
болем
скапують краплинки
з вій
з носика
по щоці
по вікні
з двох сторін
помита шиба
як
душа
* * *
Ти алкоголік.
Знаєш?
Ти бо п'янієш від мене.
Ти злодій!
Крадеш мене від мене
І від світу
( але це теж добре)
Ти інколи ліньтяй
Сузір'я кота - твій знак
(але й кіт буває левом)
Як і я буваю мишкою
(Фу! Не люблю мишей!)
Не люблю нори, люблю затишок
твоїх рук, леве.
Осіннє
Вальс осіннього листя
В душу дощем зазирає.
Може циганка-осінь
Дороги до літа не знає?
До бабиного, теплого літа
Дорогу шукає.
Гай-гай!
Циганка і щоб не знала?..
Дурить, пройдисвітка, виманює...
Позолоти осені ручку
любов'ю
Усі говорять про жіночий біль,
Жіночий біль справжньої жінки.
Під дахом неба ходить собі піщинка - жінка.
Її не розуміють, думають п'яна!!!
І вона не розуміє,
Нічого не розуміє.
Кінцево-смертельно нічого
Не може зрозуміти.
Може любити "бідна" жінка
Але кому потрібна ота...
Що це?!
О Боже, щ о ц е?!
Щось велике
Жахливо-невідоме.
О що це?
Так невідступне
Пекуче й холодне.
Ой, мені страшно.
Невже це людська душа?
Чому я нічого й нікого не чую?
Ні, чую:
Туук-тук, туук-тук
Щось воно мені нагадує...
І навіть заспокоює.
А всюди так чорно-чорно
Як після пожарища
Але що це за стукіт?
Щось зламане, якесь мертве стогнання.
Тук-тук, тук-тук
Може зможу ще чимось допомогти?
"Або ти будеш ніким,
Або ти будеш сама"
Краще я буду ніким -
Тихо сказала вона.
Тихо сказала й пішла,
Хрест вибирала сама.
Хотіла найменший та вибрала
Таки свого хреста.
По чому у вас день щастя?
День щастя за два дні горя.
День за два? -
Подумав той.
Візьму собі.
Хотів він, знаєте,
Щастя спробувати страшенно
Не знав,
Що бо воно таке - щастя
Але й плати не знав.
Ой чоловічку, не дешево!
Не дешево тобі обійдеться та покуп.
Але щасти!
Спалах зими
Відбувся
Зі спалахом
Твоєї неповторної
Любові
Не поєднане
Поєдналось
Холодне
Зігрілось
Дівчата фотографуються
В день першого снігу
Не переймаючись
Екзистенцією
Квітів
На клумбі
А ти
Квітами
Переливаєшся
В мою душу
Як добре
Що хоч колись
Сніг для мене
Стає білими
пелюстками
справжнього...
Обірвані листки,
необірвані листки,
все одно;
вітром чи
морозом,
все одно
вже не листки.
Не листки вже головне,
а
сніг.
А-а
це - сніг.
Пройшов один день
від торішнього снігу,
а привикати
все одно треба.
Як вперше,
хоча не пам'ятаю
свого першого снігу.
Гарний мокрий
сніг.
Мокрий, бо спотів.
Дорога ж неблизька
З неба
на землю,
як "падший" білий
ангел -
з небес
тай на землю
в землю
під землю
до листків,
що вже не листки
і ніколи вже ними не стануть.
З неба
на
землю.
Але все одно - гарно!
