стать¤
ћ»—“≈÷“¬ќ ƒќЅ» ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя
ƒоба ¬≥дродженн¤ (–енесанс), за визначенн¤м ‘. ≈нгельса,
була найб≥льшим прогресивним переворотом з ус≥х пережитих до того
часу людством '. ¬ола принесла ≥з собою докор≥нн≥ зрушенп¤ не
т≥льки в економ≥чний ≥ соц≥альний розвиток передових Ївропейських
крањн, а ≥ в усе духовне житт¤ багатьох Ївропейських народ≥в.
¬она зв≥льнила розум людини, њњ активн≥ творч≥ сили, скут≥
до того духовною диктатурою церкви. ¬она в≥дкрила людин≥ широкий
шл¤х до п≥знанн¤ навколишньоњ д≥йсност≥ та своњх власних можливостей.
÷е створило грунт дл¤ розвитку науки ≥ нових форм л≥тератури та
образотворчого мистецтва, ¤к≥ дос¤гли в цей час високого п≥днесенн¤.
ƒоба ¬≥дродженн¤ дала св≥ту пле¤ду блискучих художник≥в.
–уйнуючи п≥двалини середньов≥чного аскетичного св≥тосприйманн¤,
вони складали в своЇму мистецтв≥ справжн≥й г≥мн ф≥зичн≥й ≥
духовн≥й крас≥ людини, розкривали красу оточуючого њњ св≥ту.
јле передов≥ ≥дењ художники ¬≥дродженн¤ вт≥лювали звичайно в
творах на рел≥г≥йн≥ теми. ÷ерква за тих час≥в мала ще велику
силу. —в≥тогл¤д широких мас прот¤гом стол≥ть формувавс¤ виключно
на рел≥г≥йн≥й основ≥ ≥ нав≥ть сусп≥льн≥ рухи ще ≥ за доби ¬≥дродженн¤
набували рел≥г≥йноњ оболонки. ƒо того ж церква за ц≥Їњ доби лишалас¤
чи не найголовн≥шим замовником мистецьких твор≥в. “ому за доби
¬≥дродженн¤ у мистецьких тнорах нер≥дко виникало певне протир≥чч¤
м≥ж традиц≥йним рел≥г≥йним сюжетом ≥ тим повим, глибоко життЇвим,
гуман≥стичним зм≥стом, ¤кий вкладали в них митц≥.
ћ»—“≈÷“¬ќ ≤“јЋ≤ѓ
Ќай¤скрав≥ше ≥деали доби ¬≥дродженн¤ в≥добразилис¤ в мисттв≥ ≤тал≥њ.
«умовлювалос¤ це насамперед тим, що руйнуванн¤ феодальних пор¤дк≥в
тут почалос¤ ран≥ше ≥ в≥дс¤ ≥птенсивн≥ше, н≥ж в ≥нших крањнах
«ах≥дноњ ™вропи. ‘еодальн≥ в≥дносини в ≥тал≥йських м≥стах були
значно слабшими, н≥ж за јльпами, а тому м≥ста, зв≥льн¤ючись в≥д
м≥сцевих феодал≥в, не п≥дпадали п≥д владу корол¤ або ≥ншого володар¤.
ожне м≥сто розвивалос¤ в≥дносно самост≥йно в м≥ру свого економ≥чного
розвитку. ¬ св≥домост≥ город¤н формувалас¤ глибока в≥ра в сили
людини. –уйнувавс¤ середньов≥чний ≥деал спогл¤данн¤ ≥ пасивного
п≥дкоренн¤ раз назавжди встановленим пор¤дкам. Ќовий, глибоко
життЇвий ≥ водночас п≥днесений ≥деал людини ¤скраво в≥добразивс¤
в творчост≥ передових ≥тал≥йських художник≥в. јле складавс¤ в≥н
поступово. Ќе в≥дразу було знайдено й художн≥ засоби дл¤ його
вт≥ленн¤.
–озвиток ≥тал≥йського мистецтва под≥л¤Їтьс¤ на три пер≥оди.
ѕерший з них, пер≥од так званого проторенесансу,
припадаЇ на другу половину XIII-XIV ст. —аме в цей час з'¤вилис¤
перш≥ паростки новоњ культури. ѕроте основн≥ њњ тенденц≥њ визначилис¤
т≥льки в XV ст., у пер≥од –аннього ¬≥дродженн¤ (другий етап),
коли особливого напруженн¤ дос¤гли пошуки новоњ художньоњ мови.
“рет≥й, завершальний етап розвитку ≥тал≥йського мистецтва
- ¬исоке ¬≥дродженн¤ (останн≥ дес¤тир≥чч¤ XV - перш≥ три
дес¤тир≥чч¤ XVI ст. ≥ т≥льки у ¬енец≥њ до останньоњ чверт≥ XVI
ст.) став пер≥одом найб≥льш багатогранного ≥ повнозвучного вт≥ленн¤
в ньому передових ≥дей гуман≥зму.
ѕерший тв≥р, ¤кий св≥дчив про нову оц≥нку людини, з'¤вивс¤ в
середин≥ XIII ст. у значному за тих час≥в торговельному м≥ст≥
ѕ≥з≥. ÷е була кафедра дл¤ пропов≥дника в м≥сцев≥й хрещальн≥, завершена
близько 1260 року бригадою скульптор≥в на чол≥ з видатним майстром
Ќ≥коло ѕ≥зано (м≥ж 1220 - 6л. 1278). «агальний задум њњ оформленн¤
був ще ц≥лком середньов≥чним, але в де¤ких алегоричних постат¤х
≥ в п'¤ти рельЇфах балюстради неспод≥вано пролунали нов≥ мотиви.
—южети њх були, звичайно, рел≥г≥йн≥, але в зображенн≥ людей вже
не було аскетизму, нехтуванн¤ красою людського т≥ла. ¬с≥ постат≥
виконан≥ матер≥ально ≥ вагомо. ѕоважна ≥ гордовита, наприклад,
ћадонна у сцен≥ "ѕоклон≥нн¤ волхв≥в". њњ обличч¤,
велична постать викликають спогади про давньоримську богиню ёнону,
а цар≥-маги, що, за легендою, прийшли вклонитис¤ новонародженому
’ристу, теж скидаютьс¤ на античних бог≥в. јнтична художн¤ спадщина,
¤к бачимо, стала опорою у творчих пошуках художника. ≤ цю роль
вона продовжувала в≥д≥гравати у творчост≥ багатьох передових ≥тал≥йських
майстр≥в доби ¬≥дродженн¤.
ўе з б≥льшою художньою переконлив≥стю новий етичний ≥деал людини
пролунав у творах найвизначн≥шого художника проторенесансу - ƒжотто
д≥ Ѕондоне (бл. 1276-1337). ’удожники, ≥стор≥ографи, гуман≥сти
доби ¬≥дродженн¤ вважали саме його засновником нового ренесансного
живопису. ƒжотто був осв≥ченою, р≥зноб≥чно обдарованою людиною,
що ви¤вила себе в арх≥тектур≥, скульптур≥ ≥ особливо живопису.
¬≥н жив ≥ працював у ‘лоренц≥њ. јле твори ƒжотто були широков≥дом≥
в ус≥й ≤тал≥њ, ≥ тому його запрошували дл¤ роботи ≥ в ≥нш≥ м≥ста.
¬сесв≥тньов≥дом≥ його фрески, що прикрашають ≥нтер'Їр маленькоњ,
дуже простоњ за своЇю арх≥тектурою церкви в ѕадуњ. —поруджена
церква на м≥сц≥ давньоримськоњ арени, а тому в≥дома тепер п≥д
назвою апели дель јрена, що означаЇ - капела на арен≥.
“радиц≥йн≥ рел≥г≥йн≥ сюжети про народженн¤ ≥ житт¤ богоматер≥
та њњ сина набули в художника нового зм≥сту. ƒжотто не захоплюЇтьс¤
чудесами й м≥стикою. ¬≥н створюЇ правдив≥ життЇв≥ сцени. ясн≥сть
≥ щир≥сть картин людського житт¤ з його радощами ≥ стражданн¤ми
владно захоплюють гл¤дача. Ќайр≥зноман≥тн≥ш≥ почутт¤ - в≥д св≥тлоњ
радост≥, ¤кою ов≥¤н≥ учасники шлюбного походу Ѕогоматер≥, до глибокого
гор¤ в "ќплакуванн≥ ’риста" - передан≥ ¤скраво ≥ в≥дверто.
ƒжотто стверджуЇ людську мужн≥сть ≥ благородство, засуджуЇ п≥дл≥
вчинки. « особливою силою нова етична оц≥нка людини ви¤вл¤Їтьс¤
у фресц≥ "ѕоц≥лунок ≤уди". ористуючись контрастним
з≥ставленн¤м у центр≥ композиц≥њ гол≥в двох основних персонаж≥в,
художник протиставл¤Ї душевну чистоту й мудр≥сть одного огидному
зрадництву другого. √оловний герой фресок ƒжотто ’ристос - не
бог, а глибоко переконана у своњй моральн≥й правот≥ людина, ¤ка
мужньо й ст≥йко зустр≥чаЇ т¤жк≥ випробуванн¤ житт¤.
≤ в своњй живописн≥й мов≥ художник стаЇ на шл¤х см≥ливого новаторства.
ƒо ƒжотто в ≥тал≥йському живопису були т≥льки бо¤зк≥ спроби матер≥ально,
об'Їмно схарактеризувати постат≥ й предмети або передати сприйн¤тт¤
реального простору на площин≥. ƒжотто р≥шуче порвав з принципами
площинного середньов≥чного живопису. ÷е ви¤вл¤Їтьс¤ ≥ в композиц≥њ,
¤ка будуЇтьс¤ не на основ≥ догматичних м≥ркувань, а на життЇв≥й
законом≥рност≥ в розвитку под≥њ, ≥ в рисунку, що базуЇтьс¤ не
на встановлених канонах, а на реальних спостереженн¤х художника.
ѕлощинно-орнаментальне тлумаченн¤ форм поступаЇтьс¤ м≥сцем пластично-об'Їмному
моделюванню постатей ≥ предмет≥в. ” творах його з'¤вл¤Їтьс¤ реальний
прост≥р, в ¤кому живуть ≥ д≥ють зображен≥ художником люди. –ад≥сного
звучанн¤ набувають ¤сн≥ барви розпису.
«вичайно, неможливо було одразу вир≥шити вс≥ т≥ складн≥ питанн¤,
¤к≥ постали перед ≥тал≥йським живописом –енесансу. «аслуга ƒжотто
пол¤гала в тому, що в≥н зум≥в в≥д≥брати найголовн≥ш≥ з них ≥ незм≥нно
мудро обмежувати себе показом самого най≥стотн≥шого.
ƒжотто, по сут≥, в≥дкрив шл¤х дл¤ розвитку реал≥стичного живопису
™вропи, шл¤х, ¤ким передус≥м п≥шли ≥тал≥йськ≥ художники.
” пер≥од так званого –аннього –енесансу центром гуман≥стичноњ
культури й реал≥стичного мистецтва, ¤к ≥ ран≥ше, була ‘лоренц≥¤.
—аме тут уже в перш≥й половин≥ XV ст. найб≥льш ¤скраво ≥ повно
розкрилис¤ основн≥ тенденц≥њ розвитку ренесансноњ арх≥тектури,
скульптури й живопису.
” м≥ст≥, що дос¤гло найвищого в ≤тал≥њ тих час≥в економ≥чного
розвитку, розгорнулос¤ широке буд≥вництво громадських ≥ житлових
споруд, насамперед церков ≥ м≥ських палац≥в.
ќсобливого значенн¤ надавалос¤ завершенню буд≥вництва великого
собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре, закладеного ще в 1295 р.
÷ей собор, на думку флорент≥йц≥в, мав передати велич њхньоњ республ≥ки
так, "щоб по ньому можна було визнати мудр≥сть ≥ великодушн≥сть,
¤к≥ Ї ознаками державноњ розсудливост≥ народу" (≥з ур¤довоњ
постанови про закладанн¤ собору). Ќа початку XV ст. буд≥вництво
собору в основному зак≥нчилос¤, залишалос¤ ще вивести купол над
його в≥втарною частиною. ‘лорент≥йц≥ задумали побудувати купол
не менш величний, н≥ж славетний купол римського ѕантеону 1. јле
спиратис¤ в≥н мав не на масивн≥ ст≥ни, ¤к у ѕантеон≥, а на стовпи
й досить легк≥ ст≥ни готичноњ будови, кр≥м того, купол повинен
був гармон≥йно завершити вертикальн≥ ритми, що панували в нижн≥й
частин≥ споруди.
« ус≥ма труднощами ген≥ально справивс¤ ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥
(1377- 1446) - найвидатн≥ший арх≥тектор доби ¬≥дродженн¤. —трункий,
вит¤гнутий догори купол собору, зд≥ймаючись угору на 107 метр≥в
≥ дос≥ височить над м≥стом, багато в чому визначаючи його загальний
силует. «далеку видно в≥с≥м б≥локам'¤них ребер купола, критого,
¤к ≥ дахи навколишн≥х будов, червоно-коричневою черепицею... Ќ≥коли
форми середньов≥чноњ арх≥тектури не сприймалис¤ так по-земному
¤сно.
ќсобливост≥ нового, рац≥онального й рад≥сного св≥тосприйманн¤
доби ¬≥дродженн¤ вт≥лен≥ Ѕрунеллеск≥ ≥ в арх≥тектур≥ дит¤чого
притулку у ‘лоренц≥њ. …ого фасад гостинно в≥дкриваЇтьс¤ на площу
галереЇю (лодж≥Їю). ќбжитим ≥ прив≥тним здаЇтьс¤ невисокий другий
поверх, що завершуЇ будову. ¬≥кна в ньому, розташован≥ по центру
арок лодж≥њ, н≥би вторують ритмов≥ њњ аркад. ”м≥щен≥ п≥зн≥ше м≥ж
арками лодж≥њ барвист≥ майол≥ков≥ медальйони ≥з зображенн¤м немовл¤т,
виконан≥ скульптором јндреа делла –обб≥а, п≥дкреслюють призначенн¤
будови.
—воЇр≥дною ц≥л≥сн≥стю й ч≥ткою орган≥зован≥стю вс≥х арх≥тектурних
елемент≥в вражають численн≥ ренесансн≥ палаццо (палаци)
у ‘лоренц≥њ та ≥нших м≥стах ≤тал≥њ. ѕринципи њх арх≥тектури склалис¤
вже в перш≥й половин≥ XV ст. ÷е пр¤мокутн≥ в план≥, триповерхов≥
споруди з нежилим, ¤к правило, нижн≥м поверхом. ” тод≥шн≥й ‘лоренц≥њ,
з њњ напруженим пол≥тичним житт¤м ≥ пост≥йними збройними сутичками
р≥зних парт≥й, так само, ¤к ≥ в ≥нших м≥стах —ередньоњ ≤тал≥њ,
палаци довго збер≥гали вигл¤д сувороњ фортец≥, ¤к, наприклад,
палаццо родин ѕ≥тт≥, ћедич≥-–≥кард≥ або —троцц≥ у ‘лоренц≥њ. ѕроте
з часом зовн≥шн≥ фасади ≥тал≥йських м≥ських палац≥в ставали менш
суворими ≥ б≥льш чепурними. “ак, у середин≥ XV ст. один з найвидатн≥ших
≥тал≥йських арх≥тектор≥в Ћеон-Ѕатт≥ста јльберт≥ (1404-1472) вв≥в
у композиц≥ю фасад≥в м≥ських палац≥в основн≥ елементи ордерноњ
системи, запозиченоњ з античного мистецтва.
Ѕурхливого п≥днесенн¤ набуло у XV ст. образотворче мистецтво.
—аме тепер воно почало в≥д≥гравати особливо важливу роль у формуванн≥
гуман≥стичного св≥тогл¤ду людей. Ѕагато видатних твор≥в живопису
й скульптури з'¤вилос¤ в цей пер≥од, особливо у ‘лоренц≥њ. Ќа
початку стол≥тт¤ в≥дбувс¤ конкурс на краще оформленн¤ дверей хрещальн≥
(баптистер≥ю), що м≥стилас¤ на площ≥ б≥л¤ собору —анта ћар≥¤ дель
‘ьоре. ращими було визнано два рельЇфи: один, виконаний Ћоренцо
√≥берт≥, а другий - уже згадуваним ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥, ¤кий,
¤к бачимо, був не т≥льки арх≥тектором, а й скульптором. «а виконанн¤
вс≥Їњ роботи вз¤вс¤ Ћоренцо √≥берт≥ (1378-1455). ѕонад
20 рок≥в наполегливо працював в≥н над цим замовленн¤м, ≥ коли
зак≥нчив роботу, то вже без конкурсу д≥став дорученн¤ виконати
ще одн≥, сх≥дн≥ двер≥ баптистер≥ю. ÷≥й робот≥ скульптор присв¤тив
27 рок≥в свого житт¤. ћ≥келанджело визнав њх г≥дними бути дверима
раю, ≥ в≥дтод≥ вони д≥стали назву "райських дверей".
” дес¤ти зм≥щених на сх≥дних двер¤х багатоф≥гурних барельЇфах
√≥берт≥ дав нове гуман≥стичне тлумаченн¤ старих б≥бл≥йних тем.
Ќаприклад, м≥ф≥чна сцена створенн¤ перших людей та њх житт¤ у
раю пролунала ¤к г≥мн на честь людини, що поступаЇтьс¤ вс≥ма радощами
райського житт¤ заради права на п≥знанн¤ св≥ту. Ќадзвичайно майстерно
вир≥шив √≥берт≥ складн≥ композиц≥њ рельЇф≥в, використавши закони
л≥н≥йноњ перспективи. ≤ дос≥ ц≥ рельЇфи приваблюють ¤сн≥стю просторового
враженн¤, дивовижною витончен≥стю в проробц≥ деталей, багатством
арх≥тектурних ≥ пейзажних фон≥в, точн≥стю гнучкого, гарного малюнка
постатей ≥ багатою грою св≥тлот≥н≥. јле подальший шл¤х розвитку
≥тал≥йськоњ пластики визначила не л≥рична, дещо камерна творч≥сть
√≥берт≥, а мужн¤, п≥днесено героњчна творч≥сть ƒонателло.
—м≥ливий новатор ƒонателло (1386-1466) п≥дн≥с на новий,
вищий щабель не т≥льки ≥тал≥йську, а й усю Ївропейську скульптуру.
—аме в його творах ≥деал см≥ливоњ, активноњ людини знайшов повноц≥нне
художнЇ вт≥ленн¤. √либоко реал≥стична, пластична мова ƒонателло
в≥дзначалас¤ силою й правдив≥стю. ÷е була мова митц¤, ¤кий пристрасно
вивчав натуру ≥ водночас творчо переосмислював надбанн¤ не т≥льки
своњх ≥тал≥йських попередник≥в, а й багатий досв≥д античноњ пластики.
“алановитий скульптор рано здобув визнанн¤. …ого згадують уже
¤к пом≥чника √≥берт≥ п≥д час роботи над першими дверима флорент≥йського
баптистер≥ю. ¬еликою була участь ƒонателло в оформленн≥ фасаду
й ≥нтер'Їра флорент≥йського собору. «окрема, в≥н виконав постать
апостола ≤оанна (на фасад≥), а також оформленн¤ мармуровоњ кафедри
дл¤ сп≥вак≥в (в ≥нтер'Їр≥). …ого статуњ прикрашали ≥ дзв≥ницю
собору, побудовану ще за проектом ƒжотто.
ƒонателло запросили до ѕадуњ - визначного центру ѕ≥вн≥чноњ ≤тал≥њ
- дл¤ оформленн¤ в≥втар¤ в головному собор≥ м≥ста. ” ѕадуњ перед
собором скульптор встановив бронзовий пам'¤тник кондотьЇру 1 √аттамелат≥,
в ¤кому вт≥лив значущ≥сть живоњ людини - свого сучасника. ÷¤ скульптура
була першим п≥сл¤ античноњ доби в≥льно встановленим к≥нним монументом
у Ївропейському мистецтв≥.
ќсобливою попул¤рн≥стю користувалась одна з мармурових статуй,
вир≥зьблених ƒонателло дл¤ церкви ќр —ан ћ≥келе, що була одн≥Їю
з головних споруд у тогочасн≥й ‘лоренц≥њ. ÷ерква ц¤ належала рем≥сничим
цехам. ожний з них був зобов'¤заний встановити в одн≥й з н≥ш
у зовн≥шн≥х ст≥нах церкви статую свого покровител¤. ÷ех збро¤р≥в
замовив ƒонателло статую свого патрона - св. √еорг≥¤. ÷ього св¤того
звичайно зображали ¤к переможц¤ казкового дракона. ” ƒонателло
- це насамперед сильний юнак у латах, повний сили, здатний на
подвиг. «вичним жестом в≥н п≥дтримуЇ важкий щит. ÷е був уже не
св¤тий. “аким у¤вл¤ли соб≥ сучасники ƒонателло ≥деального громад¤нина
‘лорент≥йськоњ республ≥ки тих час≥в, коли м≥сто щойно висто¤ло
у жорстоких в≥йнах з могутн≥м ћ≥ланським герцогством ≥ неапол≥танським
королем. ’удожник гостро в≥дчув волелюбний дух свого народу, що
в≥дважно боронив свободу й незалежн≥сть р≥дного м≥ста.
Ќового зм≥сту надав ƒонателло ≥ образу б≥бл≥йного геро¤ ƒавида.
«а легендою, молодий чабан, ¤кий п≥зн≥ше став царем, перем≥г велетн¤
√ол≥а-фа ≥ тим вр¤тував св≥й народ. ƒонателло показав ƒавида ¤к
гарного юнака, що завд¤ки своњй власн≥й спритност≥ та мужност≥
здобув перемогу. ¬супереч легенд≥ скульптор зобразив гнучку м≥цну
постать геро¤ такою, ¤к ≥ в античних стату¤х - оголеною, але
залишив на його голов≥ чабанський капелюх, щоб показати, що
подвиг звершила саме людина з народу. “в≥р великого майстра наче
випром≥нював ту спок≥йну життЇрад≥сн≥сть, ¤ку принесла ≥тал≥йським
м≥стам, ≥ насамперед ‘лоренц≥њ, доба пол≥тичного й господарського
розкв≥ту. "ƒавид" був виконаний дл¤ палацу заможноњ
флорент≥йськоњ родини ћедич≥, ¤ка, спираючись на широк≥ рем≥снич≥
верстви, неухильно йшла до влади в м≥ст≥. ƒо реч≥, глибокий демократизм
св≥тосприйманн¤ ƒонателло вин≥с саме з рем≥сничого середовища.
—ин рем≥сника середнього достатку, в≥н, ¤к ≥ вс≥ тод≥шн≥ скульптори,
був членом цеху камен¤р≥в. –ем≥сники ж були на той час чи не найактивн≥шою
прогресивною пол≥тичною силою в м≥стах. “ому стверджуваний ƒонателло
гуман≥стичний ≥деал набув такого широкого громадського звучанн¤.
Ќа гребн≥ патр≥отичного п≥днесенн¤ у ‘лоренц≥њ зросла творч≥сть
≥ третього великого новатора ≥тал≥йського мистецтва доби –аннього
¬≥дродженн¤ - живописц¤ ћазаччо (1401-1428). ¬≥н не дожив
≥ до тридц¤ти рок≥в, але його внесок в розвиток тогочасного живопису
неоц≥ненний. ≥лька покол≥нь митц≥в училис¤ на його розписах,
що в капел≥ Ѕранкачч≥ у церкв≥ —анта ћар≥¤ дель арм≥не. ÷е замовленн¤
було дано живописцю ћазол≥но. ¬≥н залучив до роботи свого молодого
друга ћазаччо, а невдовз≥ й взагал≥ полишив роботу нанього. ћазаччо
не завершив роботу через передчасну смерть. ƒе¤к≥ фрески були
дописано лише наприк≥нц≥ XV ст. ѕроте фрески, виконан≥ ћазаччо,
стали в цикл≥ розпис≥в визначальними. —еред них найв≥дом≥ш≥ -
"¬игнанн¤ з раю" ≥ "ѕодать". ” своњх композиц≥¤х
ћазаччо осп≥вуЇ сильну духом, мужню людину. ≤ в цьому роботи майстра
наближаютьс¤ до твор≥в ƒонателло.
” фресц≥ "¬игнанн¤ з раю" вс¤ увага сконцентрована
на зображенн≥ "перших людей" - јдама та ™ви. —воњм зовн≥шн≥м
вигл¤дом вони нагадують флорент≥йських рем≥сник≥в. јдам завд¤ки
розвинен≥й мускулатур≥ плечей скидаЇтьс¤ на ковал¤, простонародний
характер маЇ ≥ постать ™ви. ѕеред силою пластичного моделюванн¤
цих постатей, в≥льно розташованих у простор≥, нав≥ть н≥велюЇтьс¤
ф≥гура ангела, ¤кий показуЇ люд¤м шл¤х у неприв≥тний земний св≥т.
ѕостат≥ јдама ≥ ™ви вражають напруженим драматизмом ≥ силою почутт≥в.
” них в≥дчуваЇтьс¤ в≥дчай людей, що втратили щось значне, ≥ водночас
внутр≥шн¤ з≥бран≥сть, мужн¤ р≥шуч≥сть, що не залишають сумн≥ву
в здатност≥ героњв до важкоњ життЇвоњ боротьби. јдам ≥ ™ва робл¤ть
перший крок за двер≥ раю. ≤ саме цей крок у нове житт¤, широкий
≥ р≥шучий, визначаЇ композиц≥йний лад твору.
Ѕагато з того приблизного ≥ нањвного у зображенн≥ людини, що
лишалос¤ ще у творчост≥ ƒжотто, ћазаччо подолав завд¤ки см≥ливому
зверненню до натури. јле так само, ¤к ≥ ƒжотто, гостроту ≥ безпосередн≥сть
зорового сприйманн¤ в≥н поЇднуЇ з продуманим, ц≥леспр¤мованим
в≥дбором най≥стотн≥шого дл¤ характеристики людини. “ому твори
ћазаччо завжди вражають особливою ц≥л≥сн≥стю художнього задуму
≥ ч≥ткою лог≥чн≥стю в розгортанн≥ д≥њ. ќсобливо характерна з цього
погл¤ду фреска "ѕодать", або "—плата статира"
1. √оловне м≥сце в композиц≥њ фрески займаЇ група апостол≥в. ¬они
п≥вколом оточують свого вчител¤ ’риста, перед ¤ким зупинивс¤ збирач
мита. ’ристос ≥ апостоли зображен≥ простими людьми, у ¤ких немаЇ
нав≥ть монети, щоб сплатити мито. јле вс≥ вони сповнен≥ великоњ
людськоњ г≥дност≥. Ўироко й в≥льно вписан≥ ф≥гури апостол≥в у
суворий г≥рський краЇвид. Ќав≥ть насичений теплий колорит фрески,
побудований на сп≥вв≥дношенн≥ жовтовохристих, жовтогар¤чих, червонуватих
≥ зелених барв, викликаЇ в≥дчутт¤ прихованоњ напруженоњ сили.
ѕ≥днесено героњчний гуман≥стичний ≥деал людини, що з'¤вивс¤ в
добу ¬≥дродженн¤, у творах ћазаччо вперше знайшов у живопису таке
широке й ц≥л≥сне вт≥ленн¤.
’удожн≥ проблеми, порушен≥ ƒонателло та ћазаччо, були наст≥льки
важливими дл¤ подальшого розвитку ≥тал≥йського мистецтва, що к≥лька
наступних покол≥нь майстр≥в скульптури ≥ живопису працювали над
њх вир≥шенн¤м. “ак, де¤к≥ художники ≥з завз¤тт¤м продовжували
вивчати л≥н≥йну перспективу, ¤ку в≥дкрив Ѕрунеллеск≥ й частково
застосовував вже ћазаччо. ≤нш≥ насамперед ц≥кавилис¤ будовою людського
т≥ла й механ≥кою його рух≥в, вдаючись нав≥ть до заборонених церквою
анатом≥чних досл≥д≥в. ¬елику увагу прид≥л¤ли митц≥ вивченню св≥тлот≥н≥,
що допомагало њм дос¤гати дедал≥ б≥льшоњ виразност≥ в л≥пленн≥
форм. ” пошуках гармон≥йноњ ц≥л≥сност≥ твор≥в художники нер≥дко
зверталис¤ до математики, механ≥ки та ≥нших наук.
ќр≥Їнтац≥¤ на п≥знанн¤ ≥ об'ктивне в≥дтворенн¤ навколишнього
св≥ту властива творчост≥ ≥ таких видатних майстр≥в другоњ половини
XV ст., ¤к ј. ¬ероккйо ≥ ƒ. √≥рландайо.
јндреа ¬ероккйо (1435-1488) працював у к≥лькох галуз¤х
мистецтва. ¬≥н був ≥ живописцем, ≥ ювел≥ром, але най¤скрав≥ше
ви¤вив себе в скульптур≥. …ому належить к≥нний монумент кондотьЇра
оллеон≥ (¬енец≥¤), а також бронзова стату¤ ƒавида (‘лоренц≥¤).
÷≥ твори св≥дчать, що ¬ероккйо багато в чому виходив з традиц≥й
ƒонателло. …ого ƒавид нав≥ть за композиц≥Їю нагадуЇ однойменний
тв≥р ƒонателло. јле ƒавид у ƒонателло - простий хлопець - чабан,
¤кий в≥дпочиваЇ п≥сл¤ поЇдинку, а у ¬ероккйо - аристократично-витончений
юнак, що гордо демонструЇ свою перемогу.
ѕод≥бний елемент зовн≥шнього хизуванн¤ Ї ≥ в монумент≥ оллеон≥.
—ид¤чи на кон≥, велетень-кондотьЇр гр≥зно огл¤даЇ п≥дкорен≥ ним
земл≥, ус¤ його поза сповнена ¤коњсь пихи.
¬ цих скульптурах художник в≥добразив одну з найхарактерн≥ших
суперечностей своЇњ доби: витончен≥сть духовноњ культури нер≥дко
тод≥ сп≥в≥снувала з в≥двертим авантюризмом, що спиравс¤ на жорстоку,
грубу
” творах уже згадуваного ƒомен≥ко √≥рландайо (1449-1494)
рел≥г≥йн≥ легенди дивно перетворюютьс¤ в еп≥чну розпов≥дь про
пишний побутгордовитих ≥ впевнених у соб≥ людей з вищих верств
тод≥шньоњ ‘лоренц≥њ, переважно з оточенн¤ њњ правител¤ - Ћоренцо
ћедич≥, прозваного ѕишним. ¬се, що приступно зоровому сприйн¤ттю,
об'Їктивно правдиво передано ƒ. √≥рландайо. —в≥тосприйманн¤ людей,
що жили в умовах жорстокоњ економ≥чноњ та ≥деолог≥чноњ кризи,
¤ку пережила ‘лоренц≥¤ наприк≥нц≥ XV ст., знайшло своЇ художнЇ
вт≥ленн¤ в глибоко емоц≥йн≥й ≥ поетичн≥й творчост≥ —андро Ѕотт≥челл≥
(1444-1510). ÷ей художник був близький до кола гуман≥ст≥в
≥ вчених, що групувалис¤ при двор≥ Ћоренцо ѕишного. ¬≥н под≥л¤в
њх натхненне захопленн¤ красою людини ≥ жад≥бне прагненн¤ до земного
щаст¤ ≥ в той же час њх не¤сн≥ ще передчутт¤ т¤жких час≥в. «ахоплюючись
античн≥стю, Ѕотт≥челл≥ см≥ливо вводив у своњ твори античн≥ персонаж≥,
сприйн¤т≥ через призму сучасноњ йому поез≥њ. ” картинах "¬есна"
та "Ќародженн¤ ¬енери" з великою поетичною силою художник
вт≥лив свою мр≥ю про ≥деальний св≥т, в ¤кому повинна жити людина,
прекрасна ≥ духовно, ≥ ф≥зично. јле в них в≥дчуваЇтьс¤ ≥ легкий
смуток митц¤, ¤кий усв≥домлюЇ незд≥йсненн≥сть ц≥Їњ мр≥њ.
—творен≥ Ѕотт≥челл≥ образи вражають тонкою одухотворен≥стю. Ќапружена
душевна експрес≥¤ передана в них головним чином за допомогою виразност≥
рисунка ≥ тонкому розум≥нню л≥н≥йного ритму. √острий, ч≥ткий ≥
динам≥чний рисунок Ѕотт≥челл≥ набуваЇ кал≥граф≥чноњ краси. ≤дењ
гуман≥зму знайшли в цих картинах надзвичайно своЇр≥дне, глибоко
≥ндив≥дуальне вт≥ленн¤. √остре в≥дчутт¤ життЇвих протир≥ч, в≥дбите
в творах Ѕотт≥челл≥, викликаЇ настр≥й пасивного п≥дкоренн¤ дол≥,
знев≥ру в можливост≥ людини, ¤коњ не знало ран≥ше життЇстверджуюче
мистецтво ≥тал≥йського ¬≥дродженн¤. ” к≥нц≥ XV ст. основну роль
у мистецтв≥ ≤тал≥њ в≥д≥граЇ вже те покол≥нн¤ митц≥в, з чињми ≥менами
пов'¤заний пер≥од ¬исокого ¬≥дродженн¤.
≈коном≥чне п≥днесенн¤ крањни було вже позаду. —ильн≥ сус≥дн≥
крањни, ≥ насамперед ≤спан≥¤ та ‘ранц≥¤, заз≥хали на багату, але
роздр≥бнену ≤тал≥ю. ” сам≥й ≤тал≥њ дедал≥ част≥ше п≥дн≥мали голову
консервативн≥ сили. ¬ищ≥ буржуазн≥ верстви все б≥льше захоплював
процес аристократизац≥њ. –еальною загрозою ставала феодальна реакц≥¤.
”с≥ прогресивн≥ сили згуртувалис¤, щоб в≥дсто¤ти незалежн≥сть
р≥дноњ земл≥ ≥ протисто¤ти наступу реакц≥њ.
”твердженн¤ в св≥домост≥ людей високих гуман≥стичних ≥деал≥в
стало тепер одн≥Їю з найактуальн≥ших проблем, ≥ саме њй присв¤тили
свою творч≥сть пров≥дн≥ майстри пер≥оду ¬исокого ¬≥дродженн¤.
ѕершим з великих майстр≥в ¬исокого ¬≥дродженн¤, по сут≥ його
основоположником, був Ћеонардо да ¬≥нч≥ (1452-1519)- живописець,
скульптор, арх≥тектор, музикант, теоретик мистецтва, ≥нженер ≥
вчений.
Ћеонардо да ¬≥нч≥ у своњх художн≥х творах продовжував науков≥
пошуки своњх попередник≥в, а також узагальнив њхн≥й досв≥д. ¬≥н
завершив вивченн¤ анатом≥чноњ будови людського т≥ла, закон≥в л≥н≥йноњ
перспективи, застосовував у живопис≥ закони оптики, математики
та ≥нших точних наук. јле передус≥м Ћеонардо дбав про розкритт¤
складного духовного св≥ту людини, про ¤сн≥сть ≥ доступн≥сть своЇњ
художньоњ мови. ” центр≥ творчих шукань ген≥ального митц¤ стало
поглибленн¤ проблеми психолог≥чноњ характеристики героњв, а художн≥м
≥деалом - образ людини високого й тонкого ≥нтелекту. ѕро це ¤скраво
св≥дчать дв≥ картини Ћеонардо, що знаход¤тьс¤ в наш≥й крањн≥ (у
Ћен≥нградському ≈рм≥таж≥). ќдна з них - "ћадонна з кв≥ткою",
або "ћадонна Ѕенуа" належить до раннього пер≥оду
творчост≥ художника. ќбраз ћадонни з немовл¤м був дл¤ ≥тал≥йських
художник≥в символом материнства, але н≥хто не зображав ц≥Їњ сцени
так просто ≥ задушевно, ¤к Ћеонардо. Ќав≥ть символ≥чна кв≥тка
хрестоцв≥ту на тонк≥й стеблинц≥, ¤ку показуЇ малюков≥ мадонна,
сприймаЇтьс¤ ¤к ц≥лком природний мотив. ёна мати граЇтьс¤ з дитиною,
що прост¤гаЇ ручен¤та до кв≥тки, ≥ щаслива посм≥шка осв≥тлюЇ њњ
обличч¤. Ќ≥коли ще глибокий внутр≥шн≥й зв'¤зок матер≥ та дитини
не був переданий з такою переконлив≥стю й поетичн≥стю. ÷ей зв'¤зок
розкриваЇтьс¤ не т≥льки в жестах, рухах, виразах облич, а й у
надзвичайн≥й ц≥л≥сност≥, гармон≥йн≥й ур≥вноваженост≥ вс≥Їњ композиц≥њ.
ƒруга картина - "ћадонна Ћ≥тта", написана художником
п≥зн≥ше, ще б≥льш ц≥л≥сна за композиц≥Їю ≥ досконала за рисунком.
Ќового тлумаченн¤ набув ≥ образ мадонни. ÷е вже не безтурботна
нап≥вдитина, ¤к у згаданому вище твор≥, а дозр≥ла ф≥зично ≥ духовно
ж≥нка. ¬перше мадонна була зображена не т≥льки ¤к ж≥нка, здатна
на сильне почутт¤, а ≥ ¤к людина тонкого ≥нтелекту, сповнена глибокоњ
думки. ясно-син≥й кол≥р плаща мадонни, ≥нтенсивна блакить неба,
що в≥дкриваЇтьс¤ у просв≥тах в≥кон, надаЇ картин≥ особливо п≥днесеного
звучанн¤.
"ћадонна Ћ≥тта" була написана Ћеонардо в ћ≥лан≥.
“ут же в≥н створив всесв≥тньов≥домий розпис "“аЇмна вечер¤".
÷ей розпис ледь ие загинув п≥д час другоњ св≥товоњ в≥йни (ав≥ац≥йна
бомба потрапила в трапезну монастир¤ —анта-ћар≥¤ делла √рац≥Ї,
на ст≥н≥ ¤коњ виконано цей тв≥р). –ел≥г≥йним сюжетом художник
скориставс¤ дл¤ того, щоб порушити проблему етичного зм≥сту. «
м≥ф≥чноњ розпов≥д≥ про останню зустр≥ч ’риста з≥ своњми учн¤ми-апостолами
в≥н обрав гостру психолог≥чну ситуац≥ю: учитель пов≥домл¤Ї учн¤м,
що серед них Ї зрадник, але не називаЇ його. «дивуванню ≥ гн≥ву
чесних людей Ћеонардо протиставл¤Ї страх зрадника, що, р≥зко повернувши
голову, н≥би оч≥куЇ, чи не назве вчитель його ≥м'¤. Ћеонардо переконливо
показуЇ, ¤к по-р≥зному, залежно в≥д свого характеру, реагують
люди на под≥ю, нав≥ть тод≥, коли вс≥ вони оц≥нюють њњ однаково.
"∆ест - це рух душ≥",- зазначав ген≥альний живописець,
≥ ц¤ композиц≥¤ переконуЇ, що гостра увага до рух≥в ≥ жест≥в даЇ
змогу художников≥ розкрити переживанн¤ людей.
ќсобливо глибоким проникненн¤м у внутр≥шн≥й св≥т людини позначений
в≥домий портрет ћоннп Ћ≥зи, або ƒжоконди. ” названому твор≥ Ћеонардо
зображуЇ людину просто ≥ природно. “≥льки загадкова, ледь пом≥тна
усм≥шка говорить про те, що ж≥нка поринула у св≥т мр≥й та спогад≥в.
ћ'¤ке св≥тлот≥ньове л≥пленн¤ форм створюЇ враженн¤ м≥нливост≥
у вираз≥ обличч¤. ƒалекий зеленувато-блакитний пейзаж з фантастичними
долинами, р≥чками ≥ скел¤ми весь оповитий легким прозорим серпанком.
ѕершим з художник≥в ¬≥дродженн¤ Ћеонардо подолав статичн≥сть
внутр≥шньоњ характеристики людини, вловивши тонкий рух њњ почутт≥в.
“ому портрет ћонни Ћ≥зи був сприйн¤тий сучасниками ¤к дивовижн≥ш
≥ новаторський. ÷ей тв≥р ≥ дос≥ належить до ген≥альн≥ших шедевр≥в
св≥тового мистецтва.
“ворч≥сть Ћеонардо да ¬≥нч≥ була новим кроком у художньому п≥знанн≥
людини та навколишнього св≥ту. ¬она озброювала митц≥в новими засобами
художньоњ виразност≥, ор≥Їнтувала њх на ц≥леспр¤моване, глибоко
зм≥стовне мистецтво, пройн¤те ≥де¤ми гуман≥зму. —аме в цьому пол¤гаЇ
величезне значенн¤ творчост≥ Ћеонардо.
—пираючись на дос¤гненн¤ Ћеонардо, дом≥гс¤ ц≥льност≥ й широти
художнього образу –афаель —ант≥ (1483-1520), незважаючи
на те, що його ≥деали в житт≥ ≥ в мистецтв≥ ≥стотно в≥др≥зн¤лис¤
в≥д ≥деал≥в ген≥ального флорент≥йц¤. –афаель н≥коли не був досл≥дником,
але завжди ви¤вл¤в надзвичайну увагу до передових надбань ренесансноњ
культури. –афаель успадкував в≥д батька, художника ≥ поета, надзвичайно
високе у¤вленн¤ про покликанн¤ митц¤. √уман≥зм –афаель сприйн¤в,
головним чином, через його л≥тературну теч≥ю, тому у центр≥ його
творчоњ уваги став ≥деальний образ людини, благородство ¤коњ визначаЇтьс¤
њњ морально-етичною повноц≥нн≥стю. –афаель шукав цей ≥деал ≥ тод≥,
коли, сповнений ще юнацьких мр≥й, учивс¤ в ѕерудж≥, захоплюючись
л≥ричними образами свого вчител¤ - ѕерудж≥но, ≥ тод≥, коли жив
у ‘лоренц≥њ, де прилучивс¤ до найвищих дос¤гнень тогочасного ≥тал≥йського
мистецтва. ¬≥н продовжував працювати над вт≥ленн¤м цього ≥деалу
≥ у пер≥од свого творчого розкв≥ту в –им≥, де пройшло останнЇ
дес¤тир≥чч¤ його короткого житт¤.
—еред бурхливих под≥й свого часу –афаель збер≥г св≥тлу в≥ру в
благородство людини, юнацьку чистоту почутт≥в, що так поетично
розкрилос¤ в його творах. “акою, наприклад, Ї невеличка картина
–афаел¤ "ћадонна онестаб≥ле", що збер≥гаЇтьс¤ в ƒержавному
≈рм≥таж≥ в Ћен≥нград≥. ѕостать ще зовс≥м молодоњ матер≥, ¤ка своЇю
скромн≥стю нагадуЇ мадонн ѕерудж≥но, ≥ весн¤ний пейзаж за њњ спиною
сповнен≥ тонкого л≥ризму, викликають тепле почутт¤ зворушливоњ
н≥жност≥.
ƒо теми мадонни –афаель звертавс¤ прот¤гом усього житт¤. « часом,
п≥д впливом передових дос¤гнень флорент≥йських майстр≥в ц¤ тема
набираЇ в творчост≥ –афаел¤ все б≥льшоњ широти, а сам образ мадонни
- монументальноњ значущост≥. Ќе позбавл¤ючи образи глибоко поетичного,
л≥ричного забарвленн¤, –афаель дом≥гс¤ гармон≥йноњ завершеност≥
композиц≥й, пластичноњ переконливост≥ форм, виразноњ ритм≥чност≥
рисунка, узгодженост≥ ¤сних чистих кольор≥в. ”се це дало художнику
змогу вже в своњх флорент≥йських роботах ("„ар≥вна сад≥вниц¤",
"ћадонна ≥з щигликом", "ћадонна в зелен≥")
особливо переконливо передати щаст¤ молодост≥, н≥чим не затьмарену
рад≥сть житт¤, ф≥зичну красу людини, нев≥д'Їмну в≥д њњ духовного
благородства.
ўе багатогранн≥ше ≥ ширше вт≥люЇ –афаель ≥деал прекрасноњ людини
у творах римського пер≥оду, особливо в картин≥ "—≥кстинська
мадонна", ¤ка Ї одним з найславетн≥ших шедевр≥в св≥тового
мистецтва. ќбраз мадонни вражаЇ граничною простотою, але водночас
в≥н сповнений велич≥ й благородства. —ерйозний погл¤д широко розплющених
очей мадонни спр¤мований уперед, у той людський св≥т, в ¤кий з
тривогою й почутт¤м морального обов'¤зку несе вона своЇ дит¤.
¬≥льно й легко ступаЇ ж≥нка серед хмар. « повагою опускаютьс¤
перед нею на кол≥на св¤та ¬арвара ≥ папа римський —≥кст II, в≥д
≥мен≥ ¤кого д≥стала свою назву картина. Ѕагатозначн≥сть ≥ водночас
благородна стриман≥сть жест≥в ≥ рух≥в, гармон≥¤ композиц≥њ, музична
сп≥вуч≥сть рисунка ≥ чистота кольор≥в - усе в ц≥й картин≥ п≥дсилюЇ
звучанн¤ образу.
Ѕагато працював –афаель ≥ в портретному жанр≥. —ам в≥н був людиною
високоморальною, м'¤кою ≥ доброзичливою, тому ≥ в ≥нших люд¤х
хот≥в бачити насамперед риси, ¤к≥ в≥дпов≥дали б його у¤вленню
про високу людську г≥дн≥сть. Ќезважаючи на в≥дм≥нн≥сть характер≥в
зображених ним людей, вс≥ його портрети мають багато сп≥льного.
“алант –афаел¤ ¤к портретиста особливо широко розкривс¤ в –им≥,
де в≥н виконав ц≥лу галерею портрет≥в видатних людей свого часу
- гуман≥ст≥в, письменник≥в, художник≥в, у сп≥лкуванн≥ з ¤кими
визр≥вали його величн≥ задуми. ѕисав –афаель ≥ пап, чињ замовленн¤
в≥н виконував у –им≥. ѕортрети гр≥зного, войовничого, деспотичного
ёл≥¤ II ≥ безв≥льного, схильного до св≥тських ут≥х Ћева X належать
до найкращих портрет≥в доби ¬≥дродженн¤.
” –им≥, що став на початку XVI ст. загально≥тал≥йським центром,
–афаель ви¤вив себе видатним майстром монументального живопису.
” цей час проводилис¤ значн≥ буд≥вельн≥ роботи у папськ≥й резиденц≥њ
- ¬ат≥кан≥, прикрашалис¤ розписами палаци, капели тощо. ƒо цього
залучались найвидатн≥ш≥ художники й арх≥тектори. “ак, розписуванн¤
фресками парадних покоњв (станц) ёл≥¤ II у ¬ат≥канському палац≥
було доручено –а-фаелю. ÷им розписам судилос¤ стати шедевром св≥тового
значенн¤.
ќсобливо ц≥кавий розпис так званоњ станци п≥дпису. ѕрограма розпису
була запропонована художнику замовниками ≥ мала показати широту
культурних ≥нтерес≥в римських пап. ѕроте –афаель так насичив своњ
розписи гуман≥стичним зм≥стом, що вони зазвучали ¤к п≥днесений
г≥мн загальнолюдськ≥й культур≥. –озписи, пор≥вн¤но невелик≥ за
розм≥рами, справл¤ють величне враженн¤, так вдало обрано в них
сп≥вв≥дношенн¤ ф≥гур ≥ простору. ™диний пов≥льний ритм проймаЇ
арх≥тектуру й розпис станци. –афаель (сам визначний арх≥тектор),
тонко в≥дчув ≥ майстерно використав можливост≥ орган≥чного поЇднанн¤
арх≥тектури й живопису.
—еред фресок станци п≥дпису найб≥льше вражаЇ фреска "јф≥нська
школа". Ќа н≥й зображено справжн≥й храм науки, де п≥д
могутн≥ми арками високого склеп≥нн¤, на широких сходах з≥бралис¤
видатн≥ представники ф≥лософськоњ ≥ науковоњ думки —тародавньоњ
√рец≥њ. ” центр≥ композиц≥њ- √≤латон ≥ јр≥стотель, про
вченн¤ ¤ких жваво сперечалис¤ сучасники –афаел¤, навколо ф≥лософ≥в
- ≥нш≥ уславлен≥ античн≥ вчен≥ й мислител≥. ” позах ≥ жестах художник
розкриваЇ не т≥льки емоц≥йний стан своњх героњв, а й основний
зм≥ст њхнього вченн¤. јнтичн≥сть сприймаЇтьс¤ в≥дпов≥дно до концепц≥й
гуман≥ст≥в доби ¬≥дродженн¤ ¤к основа всього людського п≥знанн¤,
¤к ≥деальний св≥т, в ¤кому пануЇ розум.
“аким чином, ≥ в мопументальних розписах –афаель уславлював висок≥
морально-етичн≥ ¤кост≥ людини, збагачуючи новими рисами гуман≥стичн≥
≥деали, висунут≥ добою ¬≥дродженн¤.
Ќе менш прекрасний, величний ≥ п≥днесений образ людини створив
великий ≥тал≥йський майстер - ћ≥келанджело Ѕуонаротт≥ (1475-1564)
- скульптор, живописець, арх≥тектор ≥ поет. ћ≥келанджело теж уславлював
ф≥зичну й духовну красу людини, але њњ велич в≥н вбачав насамперед
у мужност≥, духовн≥й сил≥ та життЇв≥й активност≥, у њњ здатност≥
до боротьби.
Ќатхненна в≥ра в невичерпн≥ можливост≥ людського духу, пристрасне
захопленн¤ красою людини оволод≥ли душею молодого митц¤ п≥д впливом
флорент≥йських гуман≥ст≥в ще в т≥ роки, коли в≥н навчавс¤ майстерност≥
скульптури в школ≥, орган≥зован≥й Ћоренцо ћедич≥. ∆ад≥бно вбирав
молодий ћ≥келанджело велик≥ традиц≥њ флорент≥йськоњ пластики.
¬ивчаючи скульптуру в багат≥й колекц≥њ родини ћедич≥, молодий
художник проймавс¤ палкою любов'ю до античного мистецтва. «устр≥ч≥
з найосв≥чен≥шими поетами ≥ вченими-гуман≥стами розширювали його
культурний горизонт, формували св≥тогл¤д. Ќе меншу роль у його
становленн≥ в≥д≥грали демократичн≥ й патр≥отичн≥ настроњ, ¤кими
жив у той час народ ‘лоренц≥њ. —аме його волелюбн≥ традиц≥њ зумовили
пол≥тичн≥ погл¤ди республ≥канц¤, ¤к≥ художник прон≥с через усе
своЇ житт¤.
”перше художн≥й ≥ сусп≥льний ≥деал ћ≥келанджело пролунав на повну
силу в його велик≥й мармуров≥й статуњ ƒавида. ¬≥н працював
над нею в умовах великого громадського п≥днесенн¤, ¤ке охопило
‘лоренц≥ю, де щойно було повалено владу ћедич≥ ≥ поновлено республ≥канський
лад. ћайстер вклав в образ юнака те рад≥сне п≥днесенн¤, ¤ке викликало
в серц¤х флорент≥йц≥в зв≥льненн¤ р≥дного м≥ста, ту тривогу ≥ насторожен≥сть,
що спричин¤лис¤ п≥дступами ћедич≥ та загрозою ≥ноземноњ навали.
√отовн≥сть дати в≥дс≥ч, прагненн¤ до перемоги вт≥лен≥ художником
у вираз≥ прекрасного одухотвореного обличч¤ юнака, в ус≥й пластиц≥
форм його г≥гантськоњ постат≥. ћ'¤зи ƒавида н≥би тремт¤ть в≥д
ледве стримувапого духовного напруженн¤. ” ц≥й скульптур≥ ћ≥келанджело
майстерно вт≥лив у¤вленн¤ простих флорент≥йц≥в про доблесть ≥
волелюбн≥сть. Ѕлагородний ≥деал лю-дини-борц¤ в≥дтод≥ м≥цно ув≥йшов
у його творч≥сть.
Ќезабаром ћ≥келанджело мав нагоду вт≥лити св≥й ≥деал ≥ в живопис≥.
ѕапа ёл≥й II викликав його до –иму дл¤ виконанн¤ розпису плафону
—≥кстинськоњ капели в ¬ат≥кан≥. ѕор¤д з фресками в станцах,
роботу над ¤кими розпочав у той самий час –афаель, плафон ћ≥келанджело
ув≥йшов в ≥стор≥ю мистецтва ¤к найвище дос¤гнепн¤ монументального
живопису доби ¬≥дродженн¤.
„отири з половиною роки працював ћ≥келанджело над розписом, майже
не спускаючись з риштовань. Ќа 600 квадратних метрах в≥н
майстерно розм≥стив сотн≥ людських постатей! јле ще б≥льший подив
викликаЇ те, ¤ке глибоке осмисленн¤ руш≥йних сил житт¤ вклав великий
майстер у б≥бл≥йн≥ м≥фи про створенн¤ св≥ту ≥ перш≥ кроки людини
на земл≥. ћ≥келанджело наснажив тв≥р полум'¤ною в≥рою в могутн≥сть
творчих сил людини, в активну д≥Їв≥сть њњ розуму й вол≥. «алишаючи
в т≥н≥ постат≥ предк≥в ≤суса ’риста в нижн≥й частин≥ розпису,
художник владно веде погл¤д гл¤дача до центральноњ частини розпису,
де з перв≥сного хаосу народжуЇтьс¤ чудовий св≥т, в ¤кому безрозд≥льно
пануЇ творча енерг≥¤. ” самому зен≥т≥ склеп≥нн¤ - сцена створенн¤
людини. ќсновну увагу автор концентруЇ на постат¤х дванадц¤ти
пророк≥в та античних в≥щунь - сив≥л. ожний образ маЇ св≥й неповторний
характер, а вс≥ разом вони Ї уособленн¤м титан≥чноњ велич≥ людськоњ
думки, ¤ка визначаЇ вин¤ткове м≥сце людини в св≥т≥. ÷ю ≥дею ще
б≥льше п≥дкреслюЇ скульптурна лакон≥чн≥сть живописноњ мови ћ≥келанджело.
"Ќе побачивши —≥кстинськоњ капели,- писав √ете,- не можна
у¤вити соб≥ правильно, що може людська ≥стота".
“акою титан≥чною силою пройн¤та ≥ всесв≥тиьов≥дома стату¤ ћойсе¤
з надгробка папи ёл≥¤ II. ƒл¤ цього ж надгробка призначалис¤ ще
ш≥сть статуй (чотири з них залишилис¤ незак≥нченими), ¤к≥ в≥дом≥
п≥д назвою "–аб≥в". (—татуњ не вв≥йшли в остаточний
вар≥ант надгробка). ” "–абах" - по сут≥ декоративних
за призначенн¤м скульптурах - теж ¤скраво вт≥лено ≥деал людини-борц¤,
але в б≥льш абстрагован≥й форм≥. ” п'¤ти з них гн≥вний протест
проти поневоленн¤ набув в≥дкритоњ форми: людина напружуЇ вс≥ своњ
сили, щоб роз≥рвати кайдани. ” шост≥й статуњ, ¤ка називаЇтьс¤
"¬мираючий раб", художник прославл¤Ї красу й благородство
геро¤, ¤кий в≥ддаЇ житт¤ за свободу.
ћ≥келанджело Ї автором арх≥тектурного проекту ≥ скульптурного
оздобленн¤ капели ћедич≥ у ‘лоренц≥њ. “ривогу й глибокий
сум в≥дчуваЇ кожний, хто входить до ц≥Їњ капели. ѕод≥бний настр≥й
викликають ≥ вир≥шенн¤ арх≥тектурних форм капели, ≥ алегоричн≥
постат≥ на кришках саркофаг≥в двох молодших представник≥в дома
ћедич≥: Ћоренцо Ќ≥мурського ≥ ƒжу-л≥ано ”рб≥нського, ≥ сид¤ч≥
статуњ цих герцог≥в у н≥шах над саркофагами. „ерез в≥ки доносить
цей ансамбль почутт¤, з ¤кими зак≥нчував його великий майстер.
√≥рко переживав в≥н у цей час пад≥нн¤ ‘лорент≥йськоњ республ≥ки,
розгромленоњ об'Їднаними в≥йськовими силами папи лимента VII
та ≥спано-гермаиського ≥мператора арла V. ћитець брав участь
у захист≥ р≥дного м≥ста, на власн≥ оч≥ бачив героњзм борц≥в за
його свободу. јле сили були нер≥вними ≥ п≥сл¤ важкоњ восьмим≥с¤чноњ
облоги ‘лоренц≥¤ пала...
« в≥дчаЇм працював художник над завершенн¤м оформленн¤ капели
ћедич≥. «овс≥м несхожими - н≥ ф≥зично, н≥ духовно - па реальних
герцог≥в Ћоренцо Ќ≥мурського ≥ ƒжул≥ано ”рб≥нського, ¤ких добре
ще пам'¤тали флорент≥йц≥, ви¤вилис¤ њх зображенн¤. ’удожник хот≥в
вт≥лити в своњх творах ≥деальн≥ образи благородних правител≥в,
прославл¤ючи активну енерг≥ю одного ≥ силу та благородство мисленн¤
другого, н≥би п≥дкреслюючи, що ц≥ ¤кост≥ були зовс≥м чуж≥ н≥кчемним
представникам роду ћедич≥, образи ¤ких в≥н мав ув≥чнити.
√либоким траг≥змом вражають алегоричн≥ статуњ –анку, ¬ечора,
ƒн¤ ≥ Ќоч≥ завд¤ки гострому контрасту м≥ж кв≥тучою красою њхн≥х
могутн≥х т≥л ≥ скут≥стю душ≥, ¤ка зломлена т¤жкими переживанн¤ми.
"ћен≥ солодко спати ≥ бути скелею, доки Ї зло ≥ ганьба",-
так в≥дпов≥в художник в≥д ≥мен≥ своЇњ статуњ "Ќ≥ч" одному
з поет≥в на запитанн¤, чому вона така сумна.
« пад≥нн¤м ‘лоренц≥њ згасло останнЇ вогнище республ≥канських
в≥льностей у —ередн≥й ≤тал≥њ. ƒедал≥ в≥дчутн≥шою ставала перемога
сил феодально-католицькоњ реакц≥њ. –озгул деспотизму ћедич≥ у
‘лоренц≥њ змусив ћ≥келанджело залишити р≥дне м≥сто й оселитис¤
в –им≥. јле г≥рким стало тепер житт¤ художника. Ќа долю ћ≥келанджело,
¤кий б≥льше н≥ж на чотири дес¤тил≥тт¤ пережив своњх великих сп≥вв≥тчизник≥в
- Ћеонардо да ¬≥нч≥ ≥ –афаел¤, випали т¤жк≥ переживанн¤. Ќа його
очах гинули кращ≥ здобутки культури –енесансу, знец≥нювалис¤ њњ
висок≥ ≥деали. ”се менше залишалос¤ грунту дл¤ св≥тлоњ в≥ри митц¤
у всемогутн≥сть людини. ≤ в його "—трашному суд≥" в
—≥кстинськ≥й капел≥, ≥ в розписах капели ѕаол≥на, ≥ в останн≥х
скульптурних прац¤х лунають траг≥чн≥ ноти. ѕроте ћ≥келанджело
до к≥нц¤ свого довгого житт¤ збер≥гав в≥рн≥сть гуман≥стичним ≥деалам.
™диним осередком гуман≥зму й ренесансного мистецтва залишалас¤
у ц≥ сумн≥ часи ¬енец≥¤, ¤ка зберегла свою незалежн≥сть
≥ республ≥канський лад. ≤ ¤кщо в —ередн≥й ≤тал≥њ, охоплен≥й феодально-католицькою
реакц≥Їю, вже в 30-т≥ роки XVI ст. руйнуЇтьс¤ грунт дл¤ розвитку
ренесансноњ культури, ¬енец≥¤ ще ц≥ле п≥встол≥тт¤ високо тримаЇ
њњ ст¤г. ¬енец≥¤ була великим багатим торговельним м≥стом, пров≥дну
роль в ¤кому в≥д≥гравав м≥ський патриц≥ат. ÷е надавало певного
аристократизму побуту ≥ культур≥ м≥ста. Ќа початку XVI ст. ¬енец≥¤
стала одним з найзначн≥ших культурних центр≥в ™вропи. “ут розвинулос¤
друкуванн¤ книг, розкв≥тали музика ≥ живопис, д≥¤в гурток гуман≥ст≥в.
Ѕлизьким до цього гуртка був ≥ перший венец≥анський живописець
¬исокого ¬≥дродженн¤ - ƒжорджоне (1477-1510). Ћюдина тонкого
складу, закохана в музику ≥ поез≥ю, в≥н пристрасно любив природу.
Ќе випадково ƒжорджоне перший в ≥тал≥йському мистецтв≥ написав
картину "√роза", справжн≥м зм≥стом ¤коњ було
розкритт¤ стану емоц≥йно сприйн¤тоњ природи. ѕрирода - один з
найважлив≥ших компонент≥в ус≥х ф≥гурних композиц≥й ƒжорджоне.
¬она виступаЇ в них не т≥льки ¤к реальне середовище, у ¤кому живе
людина, а й ¤к нос≥й певного, здеб≥льш глибокого л≥ричного настрою.
Ћюдина ≥ природа в творах цього майстра нерозд≥льн≥. ≤ це великою
м≥рою зумовлюЇ враженн¤ гармон≥йноњ ц≥л≥сност≥ св≥ту. Ќав≥ть у
драматичних композиц≥¤х ƒжорджоне не порушуЇ ц≥Їњ гармон≥њ. “акою,
наприклад, Ї його в≥дома картина "ёд≥ф" (Ћен≥нград,
ƒержавний ≈рм≥таж). ¬≥дчутт¤ глибокого ¤сного спокою надаЇ твору
далекий, ос¤¤ний ран≥шн≥м сонцем пейзаж. ѕрекрасна ёд≥ф б≥льше
нагадуЇ н≥жну музу, н≥ж сувору героњпю б≥бл≥йного м≥фу. Ѕагатий,
насичений, тонко згармонований колорит картини, так само, ¤к ≥
гнучкий ритм≥зований рисунок, легка прозора св≥тлот≥нь - усе п≥дпор¤дковано
розкриттю емоц≥йноњ привабливост≥ людини та чар≥вност≥ навколишнього
св≥ту.
јле найб≥льше художн≥й ≥деал ƒжорджоне ви¤вивс¤ в його останн≥х
картинах - "—пл¤ча ¬енера" та "—≥льський концерт".
"—пл¤ча ¬енера" - один з найпоетичн≥ших твор≥в
≥тал≥йського мистецтва. ¬се в ньому прекрасне ≥ гармон≥йне. Ѕезтурботний
спок≥й чар≥вноњ молодоњ ж≥нки, що спить серед зелених лук≥в, наче
охопив усю навколишню природу. ¬еч≥рнЇ сонце з≥гр≥ваЇ теплими
в≥дблисками њњ н≥жне т≥ло. √арним, чистим л≥н≥¤м њњ стрункоњ постат≥
вторують пов≥льн≥ ритми пологих пагорб≥в краЇвиду. «даЇтьс¤, що
природа ≥ зображена художником ж≥нка живуть Їдиним житт¤м.
” "—≥льському концерт≥" художник, продовжуючи
тему гармон≥йноњ Їдност≥ природи ≥ людини, зобразив чабана та
двох н≥мф, ¤к≥ умовл¤ють город¤нина залишити вс≥ тривоги ≥ турботи
багатолюдного м≥ста ≥ в≥днайти своЇ щаст¤ на лон≥ природи.
Ѕагато сп≥льного з ƒжорджоне було ≥ у св≥тосприйманн≥ “≥ц≥ана
¬Їчелл≥ (1477-1576) - визнаного глави венец≥анськоњ школи,
одного з пров≥дних майстр≥в Ївропейського мистецтва. “ри роки
працював “≥ц≥ан у майстерн≥ ƒжорджоне. ѕ≥сл¤ раптовоњ смерт≥ останнього
сам зак≥нчив його твори, не порушивши њхньоњ художньоњ ц≥л≥сност≥.
як ≥ ƒжорджоне, “≥ц≥ан у цей час часто звертавс¤ до л≥тературних
та м≥фолог≥чних тем.
«в'¤зок молодого “≥ц≥ана з творч≥стю ƒжорджоне ¤скраво простежуЇтьс¤
в картин≥ "Ћюбов земна й небесна", написан≥й
через чотири роки п≥сл¤ смерт≥ останнього. ” н≥й художник зобразив
прекрасну ¬енеру, ¤ка умовл¤Ї дочку колх≥дського цар¤ ћедею полюбити
геро¤ язона. ћаленький амур у цей час рад≥сно бовтаЇ ручкою у
вод≥. ”се це в≥дбуваЇтьс¤ на фон≥ соковитого, напоЇного сонцем
краЇвиду. ƒодержуючи творчих принцип≥в ƒжорджоне, ¤кий широко
в≥дкрив дл¤ мистецтва св≥т ≥нтимних почутт≥в, “≥ц≥ан в≥дт≥н¤Ї
самозаглиблен≥сть ћедењ, вона н≥би прислухаЇтьс¤ до почутт¤, що
народжуЇтьс¤ ≥ в њњ душ≥. ’удожник прославл¤Ї ж≥ночу красу, розкв≥таючу
серед прекрасноњ природи, але в≥н гостр≥ше, н≥ж ƒжорджоне, в≥дчуваЇ
подих реального житт¤. ”се, нав≥ть кол≥р, у його творах б≥льш
повнокровне й матер≥альне.
√либоким проникненн¤м у внутр≥шн≥й св≥т людини в≥дзначаЇтьс¤ картина
“≥ц≥ана "ƒинар≥й кесар¤". ” н≥й, на основ≥ творчоњ переробки
дос¤гнень Ћеонардо да ¬≥нч≥, “≥ц≥ан дос¤гаЇ р≥дк≥сноњ виразност≥
жест≥в ≥ м≥м≥ки зображених людей. ористуючись контрастним протиставленн¤м
характер≥в у конкретн≥й психолог≥чн≥й ситуац≥њ, художник даЇ по
сут≥ оц≥нку людському благородству та п≥дступн≥й низькост≥.
—воЇњ творчоњ зр≥лост≥ “≥ц≥ан дос¤г наприк≥нц≥ 20-х рок≥в XVI
ст. ƒва перш≥ дес¤тир≥чч¤ XVI ст. були дл¤ ¬енец≥њ пер≥одом воЇн
за незалежн≥сть, ¤к≥ не т≥льки викликали патр≥отичне п≥днесенн¤,
а й прилучили до активного громадського житт¤ широк≥ кола венец≥анц≥в.
“≥ц≥ан - людина широких ≥нтерес≥в, добре в≥дчув св≥жий подих тих
рок≥в. ќбраз людини набуваЇ тепер в його творах не т≥льки б≥льшоњ
життЇвоњ повнокровност≥ ≥ мужньоњ сили, а й героњчноњ п≥днесеност≥.
”перше ц≥ особливост≥ картин “≥ц≥ана на повну силу ви¤вилис¤ у
"¬ознес≥нн≥ богоматер≥" - у в≥втарному образ≥ в церкв≥
—анта ћар≥¤ дењ ‘рар≥ у ¬енец≥њ. –ел≥г≥йну тему художник осмислив
по-новому. ”рочисто, н≥би п≥дкор¤ючись могутньому внутр≥шньому
пориванню, п≥дн≥маЇтьс¤ в небо богомат≥р. –ад≥сна зграйка ангел¤т
в'Їтьс¤ б≥л¤ њњ н≥г. —ама ж вона, всупереч церковн≥й легенд≥,
зображена молодою ще ж≥нкою в повному розкв≥т≥ своњх сил. ƒуховне
п≥днесенн¤ характеризуЇ ≥ розм≥щених унизу апостол≥в - сильних
≥ засмаглих, наче ≥тал≥йськ≥ мор¤ки. ™диний стриманий рух, ¤кий
проймаЇ композиц≥ю, насичен≥ червон≥ й син≥ барви, об'Їднан≥ золотавим
с¤йвом, в≥льна широка живописна манера виконанн¤ - усе випром≥нюЇ
енерг≥ю й життЇрад≥сн≥сть. “в≥р сприймавс¤ ¤к вт≥ленн¤ св≥тлоњ
в≥ри людей ¬≥дродженн¤ у все-переможн≥сть житт¤. “ому ≥ не дивно,
що мопахи-замовники лишилис¤ невдоволеними картиною.
—творюючи "¬ознес≥нн¤ богоматер≥", “≥ц≥ан був
уже визнаним майстром, що займав посаду художника ¬енец≥анськоњ
–еспубл≥ки, мав свою власну велику майстерню, виконував численн≥
замовленн¤, зокрема, монументальн≥ в≥втарн≥ образи, картини дл¤
≥нтер'Їр≥в палац≥в, портрети сучасник≥в, пейзаж≥.
” роки творчоњ зр≥лост≥ до “≥ц≥ана приходить попул¤рн≥сть ¤к
одного з найвидатн≥ших у ™вроп≥ художник≥в-портретист≥в. ƒо пього
звертаютьс¤ ≥з замовленн¤ми патриц≥њ, герцоги, корол≥, папи. “а
що б не писав “≥ц≥ан, в≥н завжди оц≥нював людину ¤к гуман≥ст,
в≥дт≥н¤ючи саме т≥ риси, в ¤ких ви¤вл¤лас¤ њњ людська значущ≥сть.
“≥ц≥ап був великим портретистом. ¬ своњх чолов≥чих портретах в≥н
вийшов за меж≥ традиц≥йного ренесансного розум≥нн¤ завдань цього
жанру живопису, бо в≥н все п≥дпор¤дковував розкриттю характеру
зображеноњ людини: композиц≥ю, пози, рухи, жести, осв≥тленн¤ ≥
нав≥ть кол≥р. “ак, особлива насичен≥сть форм ≥ тепл≥ коричнев≥
тони в поЇднанн≥ з багатими переливами рожевого кольору викликають
в≥дчутт¤ жад≥бност≥ до земних благ у портрет≥ уславленого памфлетиста
ѕ'Їтро јрет≥по, разом з ¤ким та з арх≥тектором якопо —ансов≥но
великий майстер довго очолював художнЇ житт¤ ¬енец≥њ. «овс≥м ≥нший
за характером портрет всесильного у т≥ часи ≥мператора арла V.
” жаркий л≥тн≥й день в≥н н≥би скутий внутр≥шн≥м холодом. –≥зкий
контраст чорного ≥ червоного в з≥ставленн≥ з бл≥дим обличч¤м передаЇ
почутт¤ занепокоЇнн¤ ≥ внутр≥шньоњ напруги зображеного, ¤к≥ в≥щують
наближенн¤ т¤жкого псих≥чного захворюванн¤.
” портрет≥ папи ѕавла III з јлессандро ≥ ќттав≥о ‘арнезе через
характеристику зображених ос≥б та њх взаЇмод≥ю “≥ц≥ан передаЇ
атмосферу плазуванн¤, недов≥ри й брехн≥, що панували при папському
двор≥. ” портрет≥ юриста ≤ппол≥то –≥м≥нальд≥ художник передав
т≥ перш≥ ознаки сумн≥ву й розчаруванн¤, що з'¤вилис¤ в мисл¤чих
людей ¬енец≥њ, коли у середин≥ стол≥тт¤ ≥ сюди докотилис¤ хвил≥
кризи й реакц≥њ, ¤к≥ охопили —ередню ≤тал≥ю.
” середин≥ XVI ст. в творчост≥ “≥ц≥ана дедал≥ в≥дчутн≥шою стаЇ
тема конфл≥кту людини ≥ навколишнього св≥ту. ѕрекрасна людина
з ус≥ма своњми благородними пориванн¤ми гине п≥д натиском темних,
ворожих њй сил. “ак осмислено, наприклад, тему у картин≥ " оронуванн¤
’риста терновим в≥нцем" (1570). “ой самий конфл≥кт в≥дчутний
≥ в картин≥ "—в¤тий —еба-ст≥¤н" (Ћен≥нград, ƒержавний
≈рм≥таж). —амотн¤ постать пронизаного стр≥лами юнака, бурхлива
природа, темпераментний в≥льний мазок передають хвилюючу життЇву
драму. јле нав≥ть приречена людина не втрачаЇ в творах “≥ц≥ана
своЇњ г≥дност≥. “¤жк≥ випробуванн¤ дол≥ вона зустр≥чаЇ ≥з стоњчною
мужн≥стю. ќтже, ≥ в останн≥ роки свого житт¤, в умовах посиленн¤
феодально-католицькоњ реакц≥њ великий художник продовжуЇ стверджувати
високий ≥деал мужньоњ, см≥ливоњ, сильноњ духом людини.
ѕ≥двод¤чи п≥дсумок розгл¤ду мистецтва ≤тал≥њ XIV-XVI ст., треба
насамперед п≥дкреслити, що епоха ¬≥дродженн¤ була часом докор≥нних
зрушень у художньому п≥знанн≥ св≥ту. ¬елик≥ ≥тал≥йськ≥ митц≥,
¤к≥ жили передовими ≥де¤ми свого часу, з надзвичайною досконал≥стю,
широко ≥ багатогранно вт≥лили в своњх творах висок≥ гуман≥стичн≥
≥деали, ¤к≥ ≥ дос≥ не втрачають свого загальнолюдського значенн¤.
ѕ≤¬Ќ≤„Ќ≈ ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя
ƒоба ¬≥дродженн¤ викликала велике п≥днесенн¤ мистецтва пе т≥льки
в ≤тал≥њ, а й у р¤д≥ ≥нших крањн, розташованих на п≥вн≥ч в≥д нењ,
за јльпами. ¬≥дродженн¤ за межами ≤тал≥њ умовно називають ѕ≥вн≥чним
¬≥дродженн¤м. ѕринципов≥ зрушенн¤ у мистецтв≥, ≥ насамперед
у живопис≥, коли художники почали ви¤вл¤ти поглиблений ≥нтерес
до людини й навколишнього св≥ту, нам≥тилис¤ тут п≥зн≥ше - т≥льки
в XV ст. Ѕоротьба за зв≥льненн¤ розуму в≥д середньов≥чного
св≥тогл¤ду в≥дбувалас¤ в ≥нших крањнах ™вропи пов≥льно, бо надто
ст≥йкою була феодальна система. ƒумки й почутт¤ людей перебували
в м≥цних лабетах рел≥г≥њ. ’удожники, спираючись на традиц≥њ готичного
мистецтва, довго не порушували староњ системи в≥дображенн¤ св≥ту,
а т≥льки в≥дтворювали поодинок≥ життЇв≥ ¤вища, прид≥л¤ючи особливу
увагу ретельному зображенню деталей.
«начн≥ зм≥ни в мистецтв≥ ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ зумовлен≥ могутн≥ми
народними рухами та соц≥альними реформами к≥нц¤ XV-XVI ст. Ѕлизько
1500 р. в мистецтв≥ заальп≥йських крањн остаточно перемогли нов≥
тенденц≥њ. ѕевного поширенн¤ набули тепер ≥дењ гуман≥зму, зр≥с
≥нтерес до ≥тал≥йського мистецтва. ¬ир≥шальним у творчост≥
митц≥в став гострий ≥нтерес до ≥ндив≥дуального образу людини та
всього њњ оточенн¤. ѕор¤д з картинами на рел≥г≥йн≥ теми, осмисленими
¤к життЇв≥ ситуац≥њ, значного поширенн¤ набув портрет, почали
формуватис¤ пейзажний ≥ побутовий жанри. Ќайзначн≥шими осередками
мистецтва ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ були Ќ≥дерланди, Ќ≥меччина та
‘ранц≥¤.
” перш≥й половин≥ XV ст. мистецтво Ќ≥дерланд≥в висунуло
майстра св≥тового значенн¤. ÷е був ян ван ≈йк - придворний
художник бургундських герцог≥в (тод≥шн≥х володар≥в ц≥Їњ крањни)
- людина осв≥чена й талановита, ¤ка вийшла з бюргерських верств.
Ќезважаючи на ще середньов≥чне розум≥нн¤ св≥ту, ян ван ≈йк був
закоханий у красу навколишньоњ природи та звичайних речей, що
оточують людину, глибоко ц≥кавивс¤ внутр≥шн≥м св≥том своњх сучасник≥в.
” найменших ви¤вах житт¤, в непом≥тних на перший погл¤д предметах
в≥н ум≥в побачити одухотворену красу. ” його картинах нав≥ть фарби,
чист≥ й прозор≥, с¤¤ли ¤к дорогоц≥нне кам≥нн¤. ÷ього враженн¤
художник дом≥гс¤, удосконаливши нову на той час техн≥ку ол≥йного
живопису.
ѕ≥зн≥ше, у XVI ст., незадовго до революц≥њ, у Ќ≥дерландах розкв≥тла
творч≥сть ѕ≥тера Ѕрейгел¤ —таршого на пр≥звисько ћужицький.
√либоко нац≥ональна, демократична в своњй основ≥, сповнена ф≥лософських
роздум≥в про всесв≥т, вона осп≥вувала естетичну ц≥нн≥сть народного
житт¤. ÷е було новим дл¤ Ївропейськоњ художньоњ культури.
Ќаприк≥нц≥ XV - на початку XVI ст. одним з найвизначн≥ших центр≥в
ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ стала Ќ≥меччина. ¬ умовах реформац≥њ
та —ел¤нськоњ в≥йни мистецтво набуло тут особливо напруженого
й драматичного характеру. —аме на цей пер≥од припадаЇ творч≥сть
јльбрехта ƒюрера, що п≥дн≥с н≥мецький живопис ≥ граф≥ку
на р≥вень св≥тових дос¤гнень. —м≥ливий новатор у мистецтв≥, людина,
захоплена жадобою наукового п≥зпанн¤ св≥ту, в≥н под≥бно до Ћеонардо
поЇднував високий злет творчоњ думки з най-уважн≥шим вивченн¤м
натури. “ворчо розвиваючи традиц≥њ нац≥онального мистецтва, ƒюрер
в той же час озброював сучасних йому н≥мецьких художник≥в знанн¤ми
законом≥рностей реального житт¤ ≥ в≥дкрив шл¤х до глибокого розум≥нн¤
≥ засвоЇнн¤ високих надбань ≥тал≥йського мистецтва.
” цей же пер≥од, кр≥м ƒюрера, в Ќ≥меччин≥ працювали ≥ так≥ значн≥
майстри, ¤к ћат≥ас Ќ≥тхарт ≥ Ћукас ранах —тарший.
ќстанн≥м з великих художник≥в н≥мецького ¬≥дродженн¤ був “ане
√ольбейн ћолодший - живописець ≥ гравер, що ви¤вив себе насамперед
¤к видатний портретист. ого б не малював √ольбейн - уславлених
гуман≥ст≥в ≈разма –оттердамського ≥ “омаса ћора чи французького
посла при англ≥йському двор≥ - ћоретта, купц¤ √еорга √≥зе, свою
дружину з д≥тьми, чи англ≥йського корол¤ √енр≥ха VIII,- в≥н завжди
об'Їктивний, сповнений ≥нтересу до внутр≥шнього житт¤ людини ≥
спостережливий, точний у своњй лакон≥чн≥й художн≥й мов≥.
—амобутн≥й, гармон≥йний ≥ витончений вар≥ант ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤
склавс¤ в XV-XVI ст. у ‘ранц≥њ. ” цей пер≥од у ‘ранц≥њ
в≥дбувавс¤ процес централ≥зац≥њ нац≥ональноњ держави, а тому осередком
новоњ художньоњ культури стали не т≥льки велик≥ м≥ста, ¤к у ≥нших
крањнах, а й корол≥вський дв≥р.
” друг≥й половин≥ XV ст. на мистецтв≥ крањни почав позначатис¤
вплив ≤тал≥њ. ≤нтерес до культури –енесансу посиливс¤ в к≥нц≥
XV ≥ на початку XVI ст. в зв'¤зку з ≥тал≥йськими в≥йськовими походами
французьких корол≥в. ” ‘ранц≥њ в цей час почали вивчати й античну
культуру. “ому вже в XVI ст. визначальною особлив≥стю французького
мистецтва стало орган≥чне поЇднанн¤ форм ≥тал≥йськоњ культури,
античноњ спадщини та докор≥нно переосмислених традиц≥йних дл¤
‘ранц≥њ форм готичного мистецтва. ÷е ¤скраво ви¤вилос¤ в арх≥тектур≥
легких ≥ чепурних палац≥в, а також у монументально-декоративному
мистецтв≥, насамперед у скульптур≥. « видатних французьких скульптор≥в
особливу попул¤рн≥сть здобув ∆ан √ужон. «начного розвитку
дос¤г портрет, зроблений фарбами або ол≥вцем. ¬≥н позначений р≥дк≥сною
гостротою спостереженн¤, чистотою, точн≥стю ≥ вишукан≥стю рисунка.
Ѕагато таких портрет≥в створив ‘рансуа луе.
