|
ћухи ≥ в≥длюдники в≥д ∆ана-ѕол¤ —артра
ќлександр ’оменко
Уўо мен≥ подобаЇтьс¤ в моЇму безум≥, так це те, що в≥н з першого
ж дн¤ обер≥гаЇ мене в≥д спокуси зараховувати себе до Уел≥тиФ: ¤
н≥коли не вважав, що мен≥ пощастило мати УталантФ: Їдиним моњм завданн¤м
було пор¤туватис¤ працею ≥ в≥рою Ц в руках ≥ кишен¤х в≥¤в в≥тер.
ћ≥й бездоганно чесний виб≥р н≥ над ким мене не вивищувавФ, -
напише —артр 1954 у своњй чи не найв≥дом≥ш≥й пов≥ст≥ У—ловаФ. ѕов≥ст≥,
за ¤ку письменник ≥ ф≥лософ був удостоЇний Ќобел≥вськоњ прем≥њ.
¬≥д останньоњ в≥н демонстративно в≥дмовивс¤ (по тому спалахнув величезний
скандал), аби не бути схопленим —истемою, не належати до Уел≥тиФ,
¤ку в≥н усе житт¤ так зат¤то поборював.
¬оно й направду, вивищуватис¤ йому було важкенько. ’оча б тому,
що зовн≥ цей Уволодар думФ вигл¤дав досить непрезентабельно: невисокого
зросту, косоокий, зг≥дно з канонами журнал≥в мод - в≥дверто негарний.
јле його лекц≥њ збирали переповнен≥ аудитор≥њ, його романи ≥ трактати
продавалис¤ м≥льйонними накладами, його пТЇси мали запаморочливий
усп≥х. ¬≥н - визнаний батько л≥тературного екзистенц≥ал≥зму. ¬≥н
заснував газету УLiberationФ, що стала найвпливов≥шим л≥вим виданн¤м
крањни, редагований ним Les Temps Modernes прот¤гом дес¤тил≥ть лишавс¤
головним ≥нтелектуальним часописом ‘ранц≥њ. ј з ≥ншого боку були
5 тис¤ч Упатр≥отичнихФ солдат≥в-ветеран≥в, що марширували ™лисейськими
пол¤ми, скандуючи: У—мерть —артруФ. ѓх обурювала —артрова п≥дтримка
збройноњ боротьби алжирц≥в проти французького колон≥ал≥зму. ” в≥кна
його помешканн¤ дв≥ч≥ кидали гранати. „астина пол≥тик≥в наст≥йливо
радила президенту де √оллю заарештувати цього п≥дбурювача молод≥.
У—артр Ц це також ‘ранц≥¤Ф, - в≥дпов≥в досв≥дчений генерал. ѕ≥сл¤
смерт≥ —артра Ћуњ јльтюссер скаже про нього: У¬≥н був нашим ∆аном
∆аком –уссоФ. 21 липн¤ 2005 йому виповнилос¤ б 100 рок≥в.
Ќудота ≥ ф≥лософ≥¤
Ѕагато чого в подальш≥й дол≥ —артра можна зрозум≥ти, ¤кщо нагадати,
що його материнською матрицею була респектабельна “рет¤ республ≥ка.
«росла на щедро политому кровТю паризьких комунар≥в ірунт≥, ц¤ дивовижна
кв≥тка прогресу стала вт≥леною мр≥Їю статечних буржуа про пор¤док
≥ стаб≥льн≥сть. ѕом≥ркован≥сть ≥ зважен≥сть в пол≥тиц≥, психолог≥чно-описовий
роман в л≥тератур≥, обважн≥ло-помпезн≥ Унац≥ональн≥ традиц≥њФ Ц
ц≥ њњ дари ще довго перетравлюватиме ‘ранц≥¤. У“≥Їњ доби «ах≥д
помирав в≥д задухи: це називалос¤ Унасолодою житт¤Ф, - напише
згодом —артр у тих таки У—ловахФ. ј ще Ц розпов≥сть про дек≥лька
урок≥в, сказати б, побутового екзистенц≥ал≥зму, ¤к≥ в≥н отримав
у власн≥й буржуазн≥й родин≥. “од≥ в≥н уперше почав усв≥домлювати,
що м≥ж тим, ¤кою людина видаЇтьс¤ самою соб≥ або ¤кою њњ бачать
оточуюч≥, та њњ нев≥дчужуваною сутн≥стю лежить величезна пр≥рва.
Ќаприклад, в≥н описуЇ, ¤к ≥ще зовс≥м дитиною став обТЇктом обожнюванн¤
дорослих, особливо ж матер≥, що називала його УсвоЇю маленькою д≥вчинкоюФ.
ќдначе ≥люз≥њ ≥снували лише до того часу, допоки д≥д не зваживс¤
постригти малюка. –езультат був шокуючим: ви¤вилос¤, що хлопчик
б≥льше схожий не на ¤нгол¤тко, а на невеличку жабу. ≤ншого разу
—артр згадуЇ про своњ перш≥ письменницьк≥ спроби: п≥д впливом ≥стер≥њ
1914 року в≥н пише один з≥ своњх т.зв. роман≥в, у ¤кому героњчний
французький солдат бере в полон н≥мецького кайзера, змушуЇ того
п≥дписати ганебний мир, повернути ‘ранц≥њ ≈льзас ≥ т. ≥н. ћ≥ж тим
ви¤вилос¤, що д≥йсн≥сть тр≥шечки не зб≥галас¤ з фантаз≥¤ми: в≥йна
н≥¤к не зак≥нчувалась, кайзер в полон не здававс¤ ≥, зрештою, —артр
усв≥домив, що в≥н написав звичайн≥с≥ньку брехню. Ќа щаст¤, у нього
вистачило мужност≥ в≥днести рукопис на пл¤ж ≥ закопати в п≥сокЕ
“е, що —артр обрав соб≥ стезю ф≥лософа, було ¤вищем законом≥рним.
” крањн≥ ¬ольтера та енциклопедист≥в, особливо ж у середовищ≥ ≥нтел≥генц≥њ,
ф≥лософ≥¤ править за р≥зновид нац≥онального виду спорту. —артр здобуваЇ
вищу осв≥ту, навчаЇтьс¤ в Ќ≥меччин≥, вивчаЇ феноменолог≥ю √уссерл¤
та онтолог≥ю √айдеггера, займаЇтьс¤ викладацькою д≥¤льн≥стю. 1929
року сталась под≥¤, що ви¤витьс¤ знаковою дл¤ ц≥лого покол≥нн¤:
—артр знайомитьс¤ з —≥моною де Ѕовуар, молодою ≥ радикально налаштованою
ф≥лологинею. ÷е був багато в чому дивний союз, нав≥ть зовн≥ вони
кардинально в≥др≥зн¤лис¤ один в≥д одного: вона Ц елегантна, в ¤скравих
шовках або в чорному, в≥н Ц невеличкий, п≥дсл≥пуватий, з животиком.
—вою любов-сп≥впрацю вони пронесли через усе житт¤, ставши один
дл¤ одного першим читачем ≥ критиком, ≥ так само пробачаючи один
одному легковажн≥ захопленн¤. ƒо реч≥, —≥мона аж н≥¤к не ховалас¤
в т≥н≥ чолов≥ка: ¤кщо —артр став УгуруФ екзистенц≥ал≥зму, то вона
своЇю Уƒругою статтюФ фактично УзаснувалаФ фем≥н≥зм.
ƒоба м≥ж двома в≥йнами була дл¤ ™вропи епохою особливою, коли час,
з одного боку, н≥би загус ≥ завмер, а з ≥ншого Ц повс¤кчас спазматично
завихрювавс¤ тотал≥тарними пас≥онар≥¤ми. ќсобистост≥, суверенн≥й
≥ндив≥дуальност≥ лишалос¤ т≥льки ≥ти в себе, замикатис¤ у власн≥й
оболонц≥, ≥ —артр у проз≥ уреальнив це в≥дчутт¤ з найб≥льшою силою
≥ незр≥вн¤нним художн≥м талантом. 1938-го в≥н пише св≥й найв≥дом≥ший
роман УЌудотаФ, 1939-го Ц зб≥рник опов≥дань У—т≥наФ (обидв≥ книги
стають у ‘ранц≥њ книгами року). ¬≥дчутт¤ приреченост≥ людини на
останн≥й меж≥, непереборна нудота, що њњ викликаЇ цей усталений
пор¤док, ¤кий щосекунди загрожуЇ вибухнути хаосом Ц њхн≥ головн≥
дом≥нанти. √ероњ —артра Ц асоц≥альн≥ в≥длюдники, ¤к≥ н≥кого не розум≥ють,
≥ ¤ких, так само не розум≥Ї н≥хто. ЌастроЇв≥сть цих книг можна сприймати
чи не сприймати, але н≥хто не зважитьс¤ в≥дмовити њм у найголовн≥шому
Ц у безприкладн≥й чесност≥ анал≥зу доби.
ƒороги свободи
Ећайже одразу ж по друг≥й св≥тов≥й —артр публ≥куЇ статтю У–еспубл≥канське
мовчанн¤Ф, в ¤к≥й заскочуЇ сп≥вгромад¤н парадоксальним висновком:
Ући н≥коли не були такими в≥льними, ¤к за час≥в н≥мецькоњ окупац≥њФ.
≤ дал≥ розТ¤снюЇ свою думку: УЅуло поставлено саму проблему свободи,
бо ми опинились на меж≥ найглибшого знанн¤, ¤ке людина може мати
про саму себеЕ ¬сезагальна в≥дпов≥дальн≥сть у всезагальн≥й самотност≥
у звТ¤зку з необх≥дн≥стю консп≥рац≥њ Ц чи не було все це ви¤вом
нашоњ свободи?Ф. ћожливо, дл¤ когось ц¤ теза видаватиметьс¤
екстравагантною, та т≥льки не дл¤ самого —артра, ¬≥йна справд≥ дала
йому можлив≥сть не лише нудитис¤ й рефлексувати, а й безпосередньо
пережити так≥ пон¤тт¤, ¤к соц≥альн≥сть, справедлив≥сть, боротьба
проти рабства. ажучи мовою екзистенц≥ал≥зму, то була класична межова
ситуац≥¤. 1940-го —артр опин¤Їтьс¤ в н≥мецькому концтабор≥, зв≥дки
його за де¤кий час зв≥льн¤ють, 41-го разом ≥з —≥моною та к≥лькома
≥ншими друз¤ми створюЇ антифашистську орган≥зац≥ю У—оц≥ал≥зм ≥ вол¤Ф,
п≥зн≥ше разом з јльбертом амю працюЇ в п≥дп≥льн≥й прес≥. «вичайно,
дехто може зауважити, що подвиги —артра-п≥дп≥льника не були такими
вже значними, ≥ на в≥дм≥ну в≥д, скаж≥мо, –ене Ўара, в≥н не брав
реальноњ участ≥ в бо¤х. ÷е справд≥ так. “а дл¤ —артра головною зброЇю
завжди лишалас¤ думка. 43-го в≥н публ≥куЇ б≥бл≥ю екзистенц≥ал≥зму
УЅутт¤ ≥ н≥щоФ, цього ж року в ѕариж≥ ставл¤ть написану ним у концтабор≥
пТЇсу УћухиФ, ¤ку майже в≥дразу заборонили нацисти, зрозум≥вши њњ
прихований зм≥ст.
Е ћолодий скептик ќрест, син вбитого цар¤ јгамемнона, повертаЇтьс¤
в р≥дне м≥сто јргос, жител≥ ¤кого спов≥дують дивовижний культ мертвих.
¬они повс¤кчас розкаюютьс¤ у своњх гр≥хах Ц уособленн¤м докор≥в
њхнього сумл≥нн¤ стали масн≥ мухи, що наповнили њхнЇ м≥сто. –азом
з тим, вони задоволен≥ своњм становищем ” них в≥д≥брали свободу
Ц та водночас зв≥льнили ≥ в≥д т¤гар¤ в≥дпов≥дальност≥. ¬они каютьс¤,
н≥чого не зм≥нюючи. ”с≥м цим некроф≥льським ритуалом керуЇ вбивц¤
јгамемнона тиран ≈г≥сф ≥ мати ќреста л≥менестра. ќрест недовго
лишаЇтьс¤ байдужим спостер≥гачем. ¬≥н вбиваЇ ≈г≥сфа бо, на в≥дм≥ну
в≥д ус≥х ≥нших, знаЇ Уболючий секрет бог≥в ≥ цар≥в, що вс≥ люди
в≥льн≥Ф. ¬≥н приймаЇ на себе в≥дпов≥дальн≥сть за вчинене, ≥,
в≥дкинувши пропозиц≥ю ёп≥тера с≥сти на скривавлений трон тирана,
≥де з м≥ста, забираючи з собою вс≥х мух. …ого свобода Ц то т¤жкий
т¤гар, в≥д ¤кого Уноги вгрузають в землю, ¤к колеса воза Ц в кол≥юФ,
одначе лише це дозвол¤Ї лишатис¤ людиною.
ƒилеми ангажованост≥
≤рон≥чно-≥нфантильний критик —артра, Ѕорис ¬≥ан в роман≥ Уѕ≥на
дн≥вФ (1946) гротесково зображуЇ супермодного ф≥лософа на ≥мТ¤ ∆ан
ѕоль ѕартр, автора багатьох писань, а серед них ≥ монументального
трактату У≈нциклопед≥¤ нудотиФ, ¤кий, неначе ≥нд≥йський раджа, прибуваЇ
на своњ лекц≥њ верхи на слон≥. як ≥ в кожному дотеп≥, тут була лише
дол¤ дотепу. —артр в≥д к≥нц¤ 40-х до к≥нц¤ 70-х справд≥ лишавс¤
дл¤ французьких ≥нтелектуал≥в своЇр≥дною Усв¤щенною коровоюФ. ≤
не лише дл¤ них. Ќаклади його книг були неймов≥рно високими, кожна
нова пТЇса ставала театральним тр≥умфом, публ≥чн≥ промови й лекц≥њ
збирали переповнен≥ зали. ¬≥н мав ус≥ можливост≥, аби другу половину
свого житт¤ провести в спокоњ та домашньому затишку, та в≥н обрав
щось ≥нше Ц боротьбу й ангажован≥сть. —артр п≥дтримуЇ ‘ронт нац≥онального
визволенн¤ јлжиру, протестуЇ проти в≥йни у ¬ТЇтнам≥ ≥ стаЇ головою
орган≥зованоњ Ѕертраном –асселом антивоЇнноњ ком≥с≥њ, ¤ка звинувачуЇ
—Ўј у в≥йськових злочинах, п≥дтримуЇ китайську ≥ кубинську революц≥њ,
зустр≥чаЇтьс¤ з ћао ≥ „е √еварою, тавруЇ –ад¤нський —оюз за вторгненн¤
до ”горщини та „ехословаччини, сол≥даризуЇтьс¤ з бунт≥вними студентами
“равн¤ 68-го, роздаЇ лист≥вки на вулиц¤х, кинувши все, мчить до
Ўтутгарта, аби п≥дтримати голодуванн¤ увТ¤знених член≥в зах≥днон≥мецькоњ
У‘ракц≥њ „ервоноњ јрм≥њФЕ
ƒл¤ зах≥дного ≥стебл≥шменту в≥н перетворивс¤ на ультрарадикала,
небезпечного л≥вака. Ќатом≥сть кремл≥вськ≥ довгожител≥ в ондатрових
шапках твердо були переконан≥, що —артр заповз¤вс¤ остаточно зруйнувати
Усправу миру ≥ соц≥ал≥змуФ. ƒл¤ чого йому було все це? ¬≥дпов≥дь
ф≥лософ намагаЇтьс¤ дати в ≥ще одному своЇму ф≥лософському артефакт≥
Ц У ритиц≥ д≥алектичного розумуФ (1960), де у творчому синтез≥ поЇднано
екзистенц≥ал≥зм ≥ марксизм. Ћюдина в антагон≥стичному соц≥ум≥ самотн¤,
проте вона може подолати самотн≥сть у груп≥, у колективн≥й ≥ сол≥дарн≥й
д≥њ Ц стверджуЇ —артр. ласичним зразком такоњ д≥њ дл¤ нього Ї вз¤тт¤
повстанц¤ми Ѕастил≥њ 1789-го. “ак що ≥ндив≥дуал≥стов≥ та герою-одинаку
ќресту зовс≥м не зашкодить вивчити УћарсельЇзуФ.
ѕокол≥нн¤ апологет≥в великоњ кап≥тул¤нтськоњ цитати, дл¤ ¤кого
≥стор≥¤ Ц то лише питанн¤ ≥нтерпретац≥й, в≥дверто не сприймаЇ —артра.
¬≥н дл¤ Уексперт≥вФ занадто ц≥л≥сний, занадто тотальний ≥ ангажований.
як писав ∆≥ль ƒелез, —артр вит¤г ф≥лософ≥ю з њњ спорохн¤в≥лого закапелка
≥ Ц через пол≥тику, мистецтво, “рет≥й св≥т та революц≥ю Ц п≥ддав
њњ бурхливим випробовуванн¤м доби. ≤ в тому, що —артра п≥сл¤ смерт≥
почали пор≥внювати з –уссо, вбачаЇтьс¤ нин≥ щось симптоматичне й
знакове.. –уссо уможливив французьку революц≥ю ≥ онвент. ” т≥сн≥й
ком≥рчин≥ стол¤ра ƒюпле в ѕариж≥ його У—усп≥льний догов≥рФ пост≥йно
перечитував –обеспТЇр Ц гроза Ївропейських тиран≥в ≥ фундатор модерноњ
революц≥йност≥. ћожливо, за де¤кий час ≥ —артров≥ пТЇси або його
У ритика д≥алектичного розумуФ так само перестануть бути лише одиниц¤ми
в б≥бл≥ограф≥чному покажчику.
|
