|
Олег Гуцуляк
З довгої та складної історії опришківства Українських Карпат найбільше
зацікавлення викликає його початковий, давній етап, коли, на думку
першого історіографа цього руху Юліана Целевича, опришок виступав
як виходець патріархально-сусідської общини для протистояння процесові
перетворення бувших напівзалежних, переважно молодших общинників
у різноманітні категорії феодально-комітатного населення.
Опришками називали людей, які не бажали жити у племені (общині)
та підпорядковуватися його законам, в тому числі підлягати родово-феодальній
державі. Слово "опришок" носило тоді принизливий
відтінок, щось аналогічне до "бандит, волоцюга". Коли
юнак полишав родичів та йшов у опришки, його оплакували як загиблого:
Та й заплаче отець, мати, дівчина за нами.
Тому не дивно, що латинський термін oppressor "притискувач",
"пригноблювач", яким характерезували карпатських повстанців
у польських офіційних (латиномовних) документах (тобто він "визискував"
землю "дідича" - польського короля), зазнав народноетимологічного
випрямлення як "той, хто опріч", тобто окремо, осторонь.
В Румунії опришки офіційно іменуються словом gutul "розбійник",
яке, на нашу думку, походить з давньо-тюркського qutul "звільнятися,
позбавлятися залежності". Туреччина застосовувала інший
тюркський термін - "басараб" (від basar - прислівник
від bas- "давити", "заволодівати, панувати")
як кальку латинського слова oppressor.
Опришки були вихідцями виключно з вівчарських сіл з т.зв. "волоським
правом", який здійснював рекет стосовно рільничих сіл із
т.зв. "руським правом".
Пізніше прізвисько "гуцули" горяни стали застосовувати
як самоназву, напевно, через схожість до угорського слова hataly
"дія, сила", турецького guclu (гючлю) "сильний":
На високій полонині зародили рижки,
Закохав я в собі силу та й пішов в опришки…
Як тільки горянин-русич назвав себе "гуцул", з
того моменту узаконилося утворення самостійної етнічної консорції,
що була покликана протистояти Речі Посполитій, Туреччині, Угорщині
та Молдові, практично перебуваючи з ними в стані перманентної війни.
Протягом ХІІІ - ХVІ ст. гірські пасіонарії гинули у цій війні, а
обивателі Гуцулії збільшувалися у чисельності. Овець пасти вони
вміли, сіль добували, старост і війтів слухалися, залишки набутків
предків розтрачували, а вчитися чого-небудь їм було не потрібно,
бо існування забезпечувалося етнічним гомеостазом. Культуру гуцули
успадкували не від одного предка (русичів), а від багатьох етнічних
субстратів (готів/гепідів/герулів, дако-волохів, печенігів), інтегрованих
у нову етносистему. Збережене руське православ'я та близькість православних
волохів та покутян визначили напрямок їх етногенезу, а отже, і історичну
долю.
|
