ќлег √уцул¤к

як древо хл≥бне й небо ср≥бне
потр≥бен св≥тов≥ пророк!..
ёр≥й јндрухович

1.
≈п≥стема - давньогрецьке слово. ќзначаЇ не т≥льки знанн¤, вм≥нн¤, здатн≥сть що-небудь робити (походить в≥д д≥Їпрекметника epistamenos - "той, хто знаЇ ¤к"), а Ї означенн¤м того чудовиська, котре ахейц≥ та тро¤нц≥, ≥он≥йц≥ та аф≥н¤ни розташовували на нос≥ корабл¤ - воно знаЇ ¤к подолати стих≥ю титана ќкеана...

"... ≤дола —имаргла вар¤ги встановили на нос≥ свого човна ... ƒерев'¤ний людиноптах гордо сто¤в на нос≥ човна, огл¤даючи шл¤х попереду. ј н≥с ’оконового човна прикрашала лише стара тр≥снута дерев'¤на "масм≥" - ведмежа голова грубоњ роботи. ¬оњ ’альблота, коли напивалис¤ увечер≥, кричали ’оконовим во¤кам: "¬есл¤р≥ дохлого ћасм≥!.." “≥ у в≥дпов≥дь п≥д≥ймали над бортом лейдангу голих д≥вчат, подарованих …осифом, ≥, регочучи, радили ’альблотовим вар¤гам зробитис¤ Ївнухами..."
(¬. ™шк≥лЇв, ќ. √уцул¤к, "јдепт", 1995, 1997).

2.
—учасна епоха породжена титанами –енесансу з його "ниц≥стю ≥зольованоњ особистост≥", з його розривом ≥з антично - середньов≥чними абсолютами; –енесансу, котрий, звеличуючи людину ("гуман≥зм"), перетворюЇ њњ на безпринципового артиста, нос≥¤ аморальност≥, б≥с≥вства та титан≥зму, на самого в соб≥ "трансцедентального регул¤тора" (ќ. ЋосЇв, "≈стетика ¬≥дродженн¤", 1978), на нос≥¤ принципу "–оби, що хочеш" (гасло раблез≥анського “елемського абатства), засудженого —в¤тим ѕисьмом (—уд. 21:25), на постулатора значно ширшоњ "пропозиц≥њ свав≥лл¤" (¬. ™шк≥лЇв, "ѕоверненн¤ дем≥ург≥в", 1998).

... ћорська бур¤, ¤ку описуЇ –абле, - це стих≥¤ –енесансу. ¬ ¤комусь час≥ захитавс¤ нав≥ть ѕантагрюель: "√осподи, спаси нас! - моливс¤ в≥н. - ѕроте, хай не буде за бажанн¤м нашим, але хай сповнитьс¤ тво¤ св¤та вол¤!" јле боротьби в≥н не залишаЇ.  оли ж, зрештою, мандр≥вники дос¤гають берега, мудрець ≈п≥стемон робить висновок т≥льки що пережит≥й под≥њ такими словами: "—л≥д пост≥йно звертатис¤ до небесних сил, закликати њх, просити, молити. јле цим обмежуватис¤ ≥ цим заспокоюватис¤ не сл≥д, нам також сл≥д докладати зусиль ≥ вс≥ма засобами њх спри¤ти. Ќехай вибачать мен≥ баз≥ки, - ¤ базуюс¤ безпосередньо на —в¤тому ѕисьм≥..."

"... “ак само ¤к посеред збуреного мор¤, що на необмежених просторах зд≥ймаЇ ≥ опускаЇ велетенськ≥ хвил≥, на човн≥ сидить мор¤к, дов≥рившись вутлому суденцю, - так серед мук спок≥йно сидить людина, спод≥ваючись та покладаючись на principium individuacionis..."
(ј. Ўопенгауер, "—в≥т ¤к вол¤ ≥ у¤вленн¤")

≤ додамо, що "невих≥д у море" аж н≥¤к не пор¤туЇ - њх поглине стих≥¤ титан≥зму або ¤к ѕлатонову јтлантиду, або ж ¤к …озефа  нехта... ≤ т≥льки т≥, ¤к≥ не побо¤тьс¤ близького к≥нц¤ нав≥гац≥њ ≥ вирушать у подорож, - стануть "отц¤ми-п≥л≥гимами":

"... ’то ми?  уди йдемо? ћи втратили кер≥вництво, мов в≥трильник у збуреному мор≥, котрий то св≥тл≥Ї, Ї'¤вл¤ючись на гребен≥ хвил≥, то темн≥Ї, падаючи вниз. « ¤кого порту ми в≥дплили? ’то знаЇ? ≤ у ¤кий порт тримаЇмо шл¤х?.. ћожливо, нам в≥дкриють це ≥нш≥ мор¤ки, котрих теж кидаЇ з вол≥ хвиль ≥ чий корабель проносить повз нас, або т≥, що п≥дн¤ли на щогл≥ сигнал, або т≥, що над≥слали нам записку в пл¤шц≥? јле чи знають вони б≥льше того, що знаЇмо ми сам≥? ¬они теж прочани у цьому збуреному мор≥. ƒе ж тод≥ набудемо ми ≥стину, ¤к не в самих соб≥, у т≥й ƒумц≥, посередництвом котроњ ми сп≥лкуЇмос¤ з абсолютною природою? ƒе, ¤к не в голос≥ ≥нтуњц≥њ, котрий звучить всередин≥ нас? Ќев≥рн≥! ћи думаЇмо, що зникнемо, перетворюючись у прах. јле нам не спадаЇ на глузд, що закон ≥ сприйн¤тт¤ закону зрештою не одне й те ж. ўо т≥льки ос¤гаючи закон, ми живемо, ми безсмертн≥, ¤к безсмертний сам закон. ѕ≥д поверхнею ¤вищ, те, що живе, творить, що Ї причиною всього".
(–.”. ≈мерсон, "Ћекц≥њ про сучасн≥сть", 1841 - 1842).

3.
"...÷¤ культура (аполон≥вська, "ос¤йна", "метаф≥зика св≥тла", - ќ.√.) завжди повинна була спочатку повалити царство титан≥в ≥ потвор ≥ завд¤ки могутньому божев≥льному шахрайству та повних вт≥хи ≥люз≥¤м щодо жахливоњ глибини погл¤ду на св≥т та на найуразлив≥шу здатн≥сть страждати стати переможцем ..."
(‘. Ќ≥цше, "Ќародженн¤ трагед≥њ").

≤рландська сага "Ѕитва б≥л¤ ћаг “у≥ред" опов≥даЇ про висадку ≥з численних корабл≥в божественних корол≥в - дем≥ург≥в ѕлемен богин≥ ƒану. ¬игнавши суперну расу поселенц≥в - "м≥шкуватих" (‘≥р Ѕолг), вони вступили у жорстоку боротьбу з демон≥чними фоморами, персон≥ф≥каторами прикордонного стану св≥ту. ¬≥д кабали у фомор≥в свого часу заледве пор¤тувавс¤ на п≥вн≥чних островах представник попередньоњ раси поселенц≥в ≤рланд≥њ ‘ергус, потомством ¤кого ≥ були корол≥-дем≥урги, котр≥ повернулис¤ ≥, щоправда, на певний час нав≥ть стали рабами фомор≥в. ≤ т≥льки ≥м≥туючи стан останн≥х, нап≥вбог - нап≥вфомор король Ћуг - "—¤ючий" ƒовгорукий, на пр≥звисько —ам≥лданах - "¬датний у багатьох ремеслах одночасно", домагаЇтьс¤ перемогти у поЇдинку ≥з володарем фомор≥в, своњм д≥дом Ѕалором, вразивши його ≥з пращ≥ у Їдине маг≥чне око.

"...  оли в оп'¤н≥нн≥ д≥Їю розмахував пращею ≥ посилав смерть, у нього було таке в≥дчутт¤, мовби в≥н гасить цим ≥ власне житт¤, мовби розтрачуЇ останн≥ сили ≥, лет¤чи разом ≥з смертоносним каменем, кидаЇтьс¤ сам у пр≥рву знищенн¤, зг≥дний загинути, т≥льки би ненависний ворог впав на мить ран≥ше, н≥ж в≥н..."
(√. √ессе, "—≥дхартха")

ј. “ойнб≥ по¤снюЇ те, що збагнув кельтський аналог ‘еба - јполлона: Їдиний зас≥б, ¤ким можна спр¤мувати ѕлемена Ѕогин≥ ƒану до перемоги, - це пробудити у них прим≥тивну та ун≥версальну здатн≥сть до бездумного насл≥дуванн¤ фомор≥в, тобто до м≥мезису, що Ї одним ≥з засоб≥в механ≥зац≥њ людського житт¤ та д≥¤льност≥, ≥ переор≥Їнтац≥¤ м≥мезису в≥д стар≥йшин - фомор≥в до першопроходц≥в - корол≥в знаменуЇ процес перетворенн¤ сусп≥льства на цив≥л≥зац≥ю. ≤ до м≥мезису може додуматис¤ т≥льки дем≥ург (Urheber) - ман≥пул¤тор неживими об'Їктами в такий спос≥б, що вони слугують люд¤м дл¤ зд≥йсненн¤ њхн≥х ц≥лей. як король людьми, дем≥ург так само ман≥пулюЇ механ≥зованими людськими створ≥нн¤ми. Ќедаремно ≥постась Ћуга - сон¤чноликий ќгма, винах≥дник огам≥чного письма та вм≥лий боЇць киЇм, цей кельтський √еракл, ¤кий зображавс¤ у оточенн≥ людей, вуха ¤ких з'Їднувалис¤ з ¤зиком бога - корол¤ - дем≥урга тоненькими ланцюжками.

"... јбсолютна диктатура - це найприм≥тивн≥ший ... ≥ т≥льки механ≥чний, тобто ≥люз≥йний, вид всемогутност≥"
( .  антор, "Ќа захист в≥дродженн¤").

≤ через тис¤чу рок≥в у крањн≥ колишнього кельтського племен≥ гельвет≥в запановуЇ доктрина запереченн¤ свободи вол≥. “ут, у Ўвайцар≥њ, вихованець швабськоњ протестантськоњ родини виводить на терени л≥тератури образ –еспубл≥ки  астал≥¤ з њњ "грою в б≥сер" ≥ виводить ¤к абсурдизац≥ю гасла "–оби , що хочеш" раблез≥анського “елему, цього, за ј. √люксманом, св≥тського вар≥анту –еформац≥њ.

"... ∆ити так, ¤к кожному хочетьс¤; ц¤ особлив≥сть, говор¤ть, Ї власне насл≥док свободи, коли ¤к насл≥док рабства - в≥дсутн≥сть можливост≥ жити, ¤к хочетьс¤".
(јр≥стотель, "ѕол≥тика").

4.
¬ласне –енесанс почав посиленно розвивати маг≥чн≥ вченн¤, астролог≥ю, чарод≥йство ≥ ворож≥нн¤, котр≥ були перероблен≥ у строгу дисципл≥ну наук, що нараховують б≥льше двадц¤ти. як п≥дм≥тив ¬. Ѕрюсов, власне –енесанс зум≥в ≥ маг≥ю зробити певною рац≥ональною доктриною, вн≥с осмисленн≥сть ≥ лог≥ку у ворож≥нн¤, науково обгрунтував л≥танн¤ на шабаш ≥ статев≥ зносини з чортами... ≤ все це через ту ж волю п≥дпор¤дковувати свою свободу вол≥ глибинних сил, захованих енерг≥й, ƒракона, “≥амат, прихованого ≤мама, макрокосмосу, дзеркалом ¤кого, "м≥крокосмосом", ≥ Ї людина, ¤ка тому сама по соб≥ Ќ≤ўќ, вона не б≥льше, н≥ж кам≥нь, не своб≥дна, але зумовлена необх≥дн≥стю (ћарс≥л≥о ‘≥ч≥но, 1433 - 1499), ≥, в тому числ≥, необх≥дн≥стю безобмеженого прагненн¤ до нового, до прогресу не людини, а людськоњ могутност≥.

"... ™ т≥льки пост≥йн≥ пошуки нових ≥нтерес≥в, нових розваг, нових почутт≥в, нових пригод, нових в≥дкрить, нових революц≥й, нових радощ≥в, нових жал≥в, нових ..."
(ƒ. Ѕелл, " ультурн≥ протир≥чч¤ кап≥тал≥зму", 1976).

ўоб пор¤туватис¤, зазначають ƒ. Ѕелл та ќ. ћень, сл≥д звернутис¤ до вм≥стилища живих значень на глибинних р≥вн¤х бутт¤, котр≥ нав≥ть Ї реальн≥шими й дорожчими в≥д справжн≥х живих ≥стот. «вернутис¤, щоб побудувати на њхн≥й основ≥ власний "≥деальний" св≥т (комплекс ѕ≥гмал≥она), зд≥йснити "супернарац≥ю", що в≥дбуваЇтьс¤ лише ¤к "... реставрац≥¤ м≥фобутт¤ - комплексу казковоњ свободи, обмеженоњ лише кордонами комфорту ... псих≥ки ... в≥дбуваЇтьс¤ реставрац≥¤ одного з найглибинн≥ших прагнень людськоњ вол≥ - вол≥нн¤ бути богом свого персонального св≥ту, упор¤дником його енциклопед≥њ" (¬. ™шк≥лЇв, "ѕоверннн¤ ƒем≥ург≥в", 1998)...

як на нас, то на це спроможн≥ т≥льки корол≥ - пророки (араб. "ках≥н", Ївр. "кахан", хазар. "каган"). ¬они вступають у герць, з одного боку, ≥з корол¤ми - жерц¤ми (араб. "наб≥ аль-≥мам≥"), ¤к≥ закликають лише до авторитету минулого, а з ≥ншого - з корол¤ми - м≥стагогами, виродженими корол¤ми - дем≥ургами (араб. "наб≥ аль-джаг≥л≥й¤"), ¤к≥ покладаютьс¤ на свою силу ман≥пул¤ц≥њ з маг≥чним ¤к засобом спас≥нн¤. ¬ласне "загальна справа" косм≥ста ћ. ‘едорова - це аполог≥¤ фараона - самодержц¤ - м≥стагога, а не аж н≥¤к не "воскрес≥нн¤ предк≥в".

"... √рупа Їврейських пророк≥в ... дос¤гла свободи у вираженн≥ моральноњ ≥нтуњц≥њ ≥ над≥лила ≤Їгову тими рисами, котр≥ виробили њњ мисленн¤. Ќаша цив≥л≥зац≥¤ зобов'¤зана њм б≥льше, н≥ж ми могли б виразити ... јле Їврейськ≥ пророки д≥йсно зд≥йснили найважлив≥шу ¤к≥сну зм≥ну, ≥, що трапл¤Їтьс¤ ще р≥дше, зм≥ну до л≥пшого, але пон¤тт¤ свободи н≥коли не входило у концепц≥ю ≤Їгови, вироблену пророками".
(ј.Ќ. ”айтхед, "ѕригоди ≥дей", 1933).

‘еномен корол≥в - пророк≥в ("бене-ха-неб≥њм" - "сини пророч≥", тобто наступники пророка ћойсе¤) зароджуЇтьс¤ тод≥, коли втрачаЇтьс¤  ивот «апов≥ту (тобто в≥дбуваЇтьс¤ "зм≥на еону", за  .√. ёнгом), б≥л¤ ¤кого ще в дитинств≥ служив засновник цього руху —амуњл —≥лоамський.

"... ѕосередин≥ сто¤ла бронзова стату¤  адеш ... Ѕ≥л¤ н≥г статуњ атибор побачив дерев'¤ний кивотик. ¬≥н п≥дн¤в його й в≥дкрив. ” кивотику лежав шматок запл≥сн¤в≥лого пергаменту ... в≥д терт¤ пергамент почав розпадатис¤ на клапт≥: пл≥сн¤ва прожерла його наскр≥зь ≥ повн≥стю знищила текст ... ”чнев≥ ћелхиседека здавалос¤, що на пороз≥ його св≥домост≥ стоњть нове вид≥нн¤ ... «найомий неспок≥й огорнув його Їство ≥ ... в≥н ... переступив межу сущих речей ≥ у м≥с¤чному с¤йв≥ отримав ќб'¤вленн¤"
(¬. ™шк≥лЇв, ќ. √уцул¤к, "јдепт", 1995, 1997).

як зазначаЇ шињтський теолог, в≥дм≥нн≥сть м≥ж пророком та м≥стиком у тому, що м≥стик не хоче повертатис¤ з≥ спокою, ¤кось в≥дчувши його; ≥ нав≥ть неминуче його поверненн¤ не маЇ н≥чого суттЇвого дл¤ людини. ѕоверненн¤ ж пророка - креативне, в≥н повертаЇтьс¤, щоб "... зануритис¤ у пот≥к часу з метою контролювати сили ≥стор≥њ ≥ тим самим створювати новий св≥т ≥деал≥в. ƒл¤ м≥стик≥в спок≥й п≥сл¤ в≥дчутт¤ Ї чимось конечним, дл¤ ѕророка - це пробудженн¤ у ньому самому в≥д струшуючих сил психолог≥чних зусиль, котре розраховане на повну зм≥ну св≥ту людини" (—айњд ћуджтаба ћусав≥ Ћар≥, "ѕророцтво", 1994).

ѕророк доносить до людей Ѕожественне знанн¤, в≥льне в≥д будь-¤ких форм ≥люз≥й та помилок, в≥н - тлумач, екзегет.  ороль - пророк встановлюЇ обр¤д входженн¤ у культуру, позначенн¤ членства у сп≥втовариств≥, пов'¤заного ¤к ≥ з майбутн≥м, прокламуЇ "викупленн¤" взаЇмних гр≥х≥в батьк≥в та д≥тей, благовол≥нн¤ перед фактом зв'¤зку покол≥нь, переосмисленн¤ значень св¤щенного та профан≥йного.

¬ласне зрушенн¤ центру авторитету в≥д сакрального до профан≥йного Ї дом≥нуючим показником сучасност≥ (ћодерну). ’оча це ¤вище призводить ≥нколи до ≥нтригуючоњ незв≥даност≥ демон≥чного та гедон≥зму (≥ нав≥ть морального виродженн¤), проте основний вектор спр¤мований власне до того, що √егель називаЇ "самодостатн≥м духом", ¤к витоком ≥стинноњ суб'Їктивност≥, пошуки котрого привод¤ть до дос¤гненн¤ абсолютного, благопод≥бного знанн¤, тобто прорив у профан≥чне маЇ метою в≥дшукати у ньому св¤щенного, хоча й у незвичному вигл¤д≥.

ќтже, ¤кщо зсув авторитету у б≥к профан≥чного сл≥д ≥менувати "модерн≥змом", то власне "прорив" (акме) Ї "неомодерн≥змом". ѕредтечами останнього стали ћ. √ум≥льов та "акмењсти" (ширше - "символ≥сти", "неокласики"). ‘≥лософського ж вим≥ру дискурс неомодерн≥зму набув завд¤ки ћ. ≈л≥аде, ƒж.  ембеллу, ќ. –анку, ѕ. —ент≥ву у њхн≥й концепц≥њ "г≥Їрогам≥њ" ("св¤щенного шлюбу")  осмосу ≥ ’аосу, √еро¤ ≥ ѕанни, духовного ≥ матер≥ального, коли дос¤гаЇтьс¤ в≥докремлен≥сть суб'Їкта та об'Їкта, ≥ формою вираженн¤ творчого начала у людин≥ стаЇ "абсолютна м≥фолог≥¤" (ќ. ЋосЇв), де ототожнюЇтьс¤ суб'Їктивне та об'Їктивне, ≥ можливе людське ≥снуванн¤, власне, ¤к пост≥йне подоланн¤ конечност≥ бутт¤, жорстокого безглузд¤ житт¤. —тавши дом≥нуючим лейтмотивом у ф≥лософ≥њ м≥фолог≥њ, дискурс неомодерн≥зму набуваЇ "лег≥тимност≥" на теренах гносеолог≥њ ¤к синтез ≥ррац≥онал≥стичного та рац≥онал≥стичного ≥деал≥зм≥в, ≥ сам синтез розгл¤даЇтьс¤ ¤к такий, що в≥дпов≥даЇ потребам "пост≥ндустр≥ального сусп≥льства" ≥ своњм "нерепресивним" характером в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д буржуазного "гал≥лењвського" проекту науки ≥ техн≥ки (реал≥зуючого себе у науково-техн≥чн≥й революц≥њ).

якоюсь м≥рою тенденц≥Їю "альтернативного проекту" технократичнн≥й, розсудливо-емп≥ричн≥й рац≥ональност≥ репрезентують рухи 60 -80-х рр. ’’ ст., "трансцендуюч≥" вс≥ на¤вно ≥снуюч≥ етичн≥ норми та вимоги, ставл¤ч≥ акцент на естетично-експериментальному досв≥д≥, не сп≥вв≥днесеному з минулим: авангардне мистецтво, "молод≥жна", або "cool-" ("св≥жа", "ще зелена") субкультура, "поверненн¤ у природу", "людина - ≥нститут", "контрун≥верситети" тощо. јле, кажучи словами арла ћаркса, у них була вол¤, але здатн≥сть була в≥дсутньою.

"... ћистецтво форми, авангарду - вичерпалось на сьогодн≥шн≥й момент. «ам≥сть модерн≥зму вже н≥чого бути не може, бо в≥н грЇтьс¤ залишками культурного гештальту. ƒал≥ вже шл¤ху немаЇ. ћоже виникнути нова ц≥л≥сн≥сть, або мистецтво загине. јле ¤ в≥рю в нову ц≥л≥сн≥сть ≥ мен≥ видаЇтьс¤, що ц¤ нова ц≥л≥сн≥сть знаходитьс¤ в межах того ¤вища, ¤ке сучасн≥ культурологи називають ойкумен≥змом, тобто мистецтвом, ¤ке вимагаЇ в≥д кожного автора створенн¤ власноњ ойкумени... «нову ж таки, це ще одна з можливостей, вона може ... бути розкритикована ≥ ц¤ критика породить в≥дчутт¤ ≥ншого шл¤ху".
(¬. ™шк≥лЇв, "ƒопов≥дь на "≤мпрез≥ - м≥жсезонн≥", 1995).

“≥льки у 90-х рр. ’’ ст., з розвитком "пост≥ндустр≥альних" тенденц≥й, в≥дбулас¤ зм≥на ставленн¤ до метаф≥зики та зн¤тт¤ заборони на метаф≥зичну проблематику, а зв≥дси - ≥ синтез рац≥онал≥стичного та ≥ррац≥онал≥стичного ≥деал≥зм≥в вбачаЇтьс¤ у взаЇмопроникненн≥ рац≥онального та ≥ррац≥онального тип≥в мисленн¤, у плавному переход≥ з одного р≥вн¤ св≥домост≥ та д≥¤льност≥ до другого, ≥ нав≥ть - у в≥дносност≥ самоњ ц≥Їњ дихотом≥њ. «в≥дси зн≥маЇтьс¤ й проблема демаркац≥њ науки ≥ ненауки, емп≥ричноњ науки та метаф≥зики. ¬ол≥ють нав≥ть говорити про в≥дродженн¤ натурф≥лософського стилю мисленн¤ (але вже не обмеженого вивченн¤м природи, а такого, що стосуЇтьс¤ ≥ людини), про постанн¤ на традиц≥њ натурф≥лософ≥њ новоњ розробки метаф≥зичноњ проблематики та створенн¤ т.зв. "новоњ метаф≥зики", про "всесв≥тн≥й антинауковий рух", про "Ќову епоху ѕросв≥тництва" (чи просто - "Ќовий в≥к"), що на час≥ ≥нформац≥йноњ та б≥олог≥чноњ революц≥њ характеризуЇтьс¤ "новим д≥алогом (дем≥урга) з природою", законом≥рност≥ ц≥Їњ ≈похи залежать в≥д складного переплетенн¤ косм≥чних фактор≥в, у тому числ≥ й людського (див. нашу статтю "‘актор май¤" у журн. "ѕлерома", 1996, ч. 1 - 2). « наукою ур≥внюютьс¤ ≥нш≥ форми сусп≥льноњ св≥домост≥ - рел≥г≥¤, м≥ф, маг≥¤, гра, мистецтво, поез≥¤, мовленн¤ ¤к таке, тобто вс¤ сукупн≥сть вим≥р≥в "культурного простору" (за ≈.  асс≥рером). ј так≥ форми душевноњ д≥¤льност≥, ¤к сон, маренн¤, фантаз≥¤ набувають характеру справжн≥х про¤в≥в людськоњ сутност≥.

≤ншими словами, у тепер≥шню епоху постаЇ "посткультурна" видим≥сть вже часткового зд≥йсненн¤ (прориву - "акме" до) перебуванн¤ ("геппен≥нг") у "јбсолютно ≤ншому" (за √. ћаркузе); у "нерепресивн≥й д≥он≥с≥йн≥й цив≥л≥зац≥њ нового типу, що лежить по той б≥к неврозу ≥стор≥њ" (за Ќ. Ѕрауном); у анарх≥чно - д≥он≥с≥йн≥й почуттЇвост≥, що повинна стати засобом в≥дновленн¤ косм≥чноњ всеЇдност≥, що йде на зм≥ну "нарцистичн≥й ¬елик≥й ¬≥дмов≥" л≥ворадикально - постмодерн≥стського руху 60 - 90-х рок≥в.  ор≥нн¤ ж останнього - у ≥нтелектуальних прорахунках к≥нц¤ ’≤V ст., коли «ах≥д, за –. ”≥вером, зд≥йснив "жахливий виб≥р" на користь оккам≥вського ном≥нал≥зму, ≥ цей виб≥р означаЇ в≥дмову в≥д в≥ри у транцендентн≥ ц≥нност≥ ("ун≥версал≥њ"), у ≥снуванн¤ джерела ≤стини, котра супернаративна, тобто поразка, що нанесена ном≥нал≥змом лог≥чному реал≥змов≥, стала вир≥шальною под≥Їю зах≥дноњ культури ¤к такоњ. ≤ саме д≥он≥с≥йн≥сть "посткультурного" пост≥ндустр≥ального "прориву у профанне" (щоб в≥дшукати у ньому "≈льдорадо") Ї не н≥цшеанською, а гегел≥вською - вона "... ¤вл¤Ї собою незбурено ¤сний спок≥й" (√егель). “обто ≥манентний безособист≥сний спок≥й, бо ос¤гаЇтьс¤, що трансцендентне доступне нам т≥льки через ≥манентне (в≥дкритт¤ ≥манентноњ божественност≥ у самих ¤вищах ≥ нав≥ть у сам≥й людин≥), а отже, - сл≥д в≥дродити традиц≥ю "визволенн¤ Ѕога" з "трансцендентного" у ≥манентний св≥т (¤к хрестоносц≥ - п≥л≥грими визвол¤ли в≥д мусульман "√р≥б осподн≥й"), так, ¤к стародавн≥ греки у щор≥чних д≥он≥с≥¤х символ≥чно демонстрували визволенн¤ ƒ≥он≥са - «агре¤ в≥д безумства (стану "не в≥д св≥ту цього") богинею ¬еликою ћат≥р'ю  ≥белою (символом ≥манентного св≥ту, сил, що йдуть ≥з надр земного бутт¤) власне у день зимового сонцесто¤нн¤, коли сонце "повертаЇтьс¤ до св≥ту"...

"... “рансцендентн≥сть та ≥манентн≥сть ... виражен≥ ... так ¤к сонце трансцендентне земл≥ ≥ водночас своњм св≥тлом, теплом ≥ прагненн¤м ≥манентне њй".
(Ѕ. ¬ишеславцев, "≈тика преображеного ≈росу", 1931).

—ама трансценденц≥¤ Ї "тањною", "несубстанц≥йним абсолютом" (за √. ћаркузе), "Ќ≥що" (за ∆.-ѕ. —артром), що ототожнюЇтьс¤ з≥ "свободою". ≈. ‘ромм конкретизуЇ њњ ¤к спонтанну активн≥сть ц≥л≥сноњ, ≥нтегрованоњ особистост≥, ƒм. ƒонцов - ≥нтегрованоњ нац≥њ, а ≈.  ехлер - ¤к "життЇву силу" ("продукт ц≥л≥сност≥ орган≥чноњ конституц≥њ"), йдучи за ‘. Ќ≥цше, у ¤кого "житт¤" ¤вл¤Ї собою специф≥чну волю до акумул¤ц≥њ життЇвоњ сили (н≥м. Macht - "сила", "влада"), ≥ ц¤ сама "вол¤ до влади" Ї не бутт¤, не становленн¤, а лише пафос - "найелементарн≥ший факт, з ¤кого т≥льки й виникаЇ становленн¤, д≥¤" (‘. Ќ≥цше), тобто дем≥ург≥¤. ¬≥дпов≥дно, за ј. Ѕоймлером, "... зд≥йснюючою силою та самим творчим житт¤м Ї м≥ф, ¤кий - джерело вс≥х ц≥нностей ≥ акс≥олог≥чних установок, першоджерело вс¤кого творчого осмисленн¤ ≥ творча Їдн≥сть цих д≥¤нь". јдже у цьому першоджерел≥ "... ви¤вл¤Їтьс¤ певний мовби накопичений у до≥сторичну епоху кап≥тал людського бутт¤... «наченн¤ ц≥Їњ субстанц≥њ розкриваЇтьс¤ посередництвом духовного процесу, що зд≥йснюЇтьс¤ в ≥стор≥њ. ѕ≥д час цього процесу ... виникнуть нов≥ витоки, котр≥ у ¤кост≥ реальностей - найвеличн≥ший приклад такого роду ¤вл¤Ї собою "стрижневий час" - у свою чергу стануть передумовами ≥нших утворень. јле цей процес охоплюЇ не все людство в ц≥лому - в≥н йде на висотах св≥домост≥ окремих людей..." ( . ясперс), у сферах ≥ндив≥дуальних рефлекс≥й мислител≥в та мистц≥в, а, отже, - матиме тривалий та неоднозначний характер.

’оча й можливе протилежне ¤вище, сричинене безпосередньою зац≥кавлен≥стю мас, ¤к от "... неграмотнн≥ люмпени (негрит¤нських квартал≥в —Ўј, - ќ.√.) переказували один одному найскладн≥ш≥ концепц≥њ культурного нац≥онал≥зму, не передбачен≥ дл¤ њхнього розум≥нн¤" (Ќ. —основський), що, зрештою, вилилос¤ у растафар≥анство та "регг≥".

"... ћи переживаЇмо на сьогодн≥шн≥й момент стрижневий пот≥к. ÷е мистецтво, ¤ке намагаЇтьс¤ шукати себе перед лицем плебейства".
(¬. ™шк≥лЇв, "ƒопов≥дь на "≤мпрез≥ - м≥жсезонн≥", 1995).

јле це ¤вище у середовищ≥ негр≥в ямайки стало можливим тому, що вони постулювали себе "≥манентними" нос≥¤ми (корол¤ми-пророками) "трансцендентноњ" дл¤ них ≥мпер≥њ ’айле —елас≥е (принца-раса “ефар≥), ≥мпер≥њ, де "...г≥постазуванн¤ м≥ж≥ндив≥дуальних ц≥лей, р≥шенн¤ за своб≥дним вибором п≥дпор¤дкуватис¤ створеному дл¤ себе правопор¤дку ... знаходить своЇ символ≥чне вираженн¤ в особ≥ глави держави" (ќ. ¬ейн≥нгер), або "Ѕога —в≥тла" (за –. ∆ел¤зни), ≥удейського ћагеда, мусульманського ћахд≥, шињтського "наб≥ аль-≥мам≥", перського ћ≥три, буддиського ћайтрейњ... ¬с≥ вони - м≥фолог≥чн≥ образи спонтанного сусп≥льства, ¤ке, за ”. ≈ко, "... спиралос¤ б на в≥льну, рад≥сну приналежн≥сть кожного його члена ¤к частки до того самого ун≥версального т≥ла", "... у в≥дношенн≥ до ¤кого, - продовжуЇ ћ. ћерло-ѕонт≥, - ми формуЇмо у¤вленн¤ не ¤к люди або емп≥ричн≥ суб'Їкти, а ¤к так≥, що осв≥тлюютьс¤ Їдиним св≥тлом ≥ беруть участь у Їдиному, не руйнуючи його Їдност≥".

ѕовернутис¤ до ≥деологеми ≥мпер≥њ (корол≥вства, –еспубл≥ки, "Res Intima") можна, за ∆.-ѕ. —артром та Ћ. —енгором, т≥льки через переживанн¤, що т≥сн≥ше зв'¤зуЇ людину ≥з бутт¤м, н≥ж рефлекс≥¤, бо емоц≥¤, сп≥впадаючи ≥з реальн≥стю, не ст≥льки виражаЇ п≥знанн¤, ск≥льки Ї саме п≥знанн¤, готове до д≥њ, вже сама д≥¤. ≤ цим переживанн¤м Ї страх.

"... —трах обумовлений в≥дсутн≥стю хоч ¤когось оперт¤, сталости, певности у житт≥ людини. ќперт¤ немаЇ, перш за все, у родинних стосунках ..., у самому простор≥".
(ќ. –≥зниченко, "ƒорога додому", 1997).

:.

≤ страх запановуЇ у душ≥ украњнського обивател¤, ¤кий ви¤вивс¤ у ситуац≥њ розриву м≥ж вимогами, котр≥ не реал≥зуютьс¤ у св≥т≥, ≥ на¤вним св≥том, що не в≥дпов≥даЇ таким вимогам (антитеза належного ≥ сущого). ¬≥н змушуЇ шукати оптимальне сп≥вв≥дношенн¤ ≥з сьогоденн¤м. ј тому не дивно, що значна частина громад¤нства ставить перед собою не так "розбудову держави", що на побутовому р≥вн≥ рефлекс≥њ асоц≥юЇтьс¤ з корумпован≥стю та в≥дсутн≥стю належних соц≥ално - правових гарант≥й, а визнаЇ за доц≥льне встановленн¤ режиму "зал≥зноњ руки" (диктаторського типу) ≥, нав≥ть, ”крањнськоњ ≤мпер≥њ у пол≥тико - економ≥чн≥й площин≥, ¤ка б стала в один р¤д ¤кщо й не з наддержавними, то, принаймн≥, забезпечила б г≥дне житт¤ њњ п≥дданих.

"... √ерманц≥, зруйнувавши –имську ≥мпер≥ю, стали перед необх≥дн≥стю створенн¤ –имськоњ ≥мпер≥њ германчькоњ нац≥њ".
(ƒм.  орчинський, "—падок померлого д≥дус¤", 1994).

¬ласне цей здвиг украњнськоњ ментальност≥ до загально - громад¤нського оч≥куванн¤ на ƒиктатора - Ћицар¤ (¤к ѕ≥ночет чи де √олль) ≥ нав≥ть на власну ≤мпер≥ю Ї св≥дченн¤м про кризу попереднього у¤вленн¤ украњнства про те, що, ¤к зазначаЇ ќ. ƒонченко, розвиток в≥льноњ та незалежноњ ”крањни п≥де автоматично у напр¤мку до матер≥ального добробуту ≥ процв≥танн¤, адже украњнський народ маЇ багату мову, чар≥вну п≥сню, багатом≥льйонне населенн¤, родючу землю п≥д сонцем, тобто "Ќе «евс, не ѕан, не √олуб-ƒух, лиш сон¤чн≥ кларнети", - ¤к писав ѕавло “ичина.

¬ласне тепер альтернативою "сон¤чним кларнетам" постулюЇтьс¤ ѕан - "жах перед ∆ивими «наками трансцендентних об'¤влень ¤к спос≥б ≥снуванн¤..., ¤к м≥стична в≥дкрит≥сть "шл¤ху воњна", в≥домого з навколоезотеричноњ л≥тератури. ÷им шл¤хом «аратустра виходить назустр≥ч —онцю, цим шл¤хом пр¤муЇ в ≤кстлан дон ’енаро в книз≥  арлоса  астанеди" (ќ.  ац). “ак, ¤к набагато стол≥ть ран≥ше клан йак≥ племен≥ тольтек≥в на чол≥ з Ќакшитшуч≥тлем -  ецалькоатлем рушив у √ватемалу з центральноњ ћексики дл¤ збереженн¤ вих≥дних вчень. “ак, ¤к творц≥ ацтекськоњ ≥мпер≥њ “еночтитлану вийшли п≥д проводом своњх корол≥в ≥з печерного јстлану - јтлантиди. “ак, ¤к "сини сонц¤" - творц≥ ≥мпер≥њ ≥нк≥в - з андських печер ѕакар≥тампу. “ак, ¤к предок династ≥њ франкських корол≥в ћеровей - з печери чудовиська у "крањн≥ ’уг", давши приклад германц¤м рушити п≥д проводом корол≥в, герцог≥в - "воЇвод" та њхн≥х "золотих род≥в". ¬они - нос≥њ сакральноњ сили, пробудженоњ у битвах з чудовиськом ѕечер, ≥з "... набожн≥стю ѕечери..., котра просто не знаЇ духовного, ≥ сприймаЇ духовне ћи, що входить в одушевлене т≥ло, ¤к просте в≥дображенн¤ божественного св≥тла. јрабське слово дл¤ цього - "≥слам", пок≥рн≥сть ... "≤слам" Ї власне неможлив≥сть я ¤к своб≥дноњ сили перед обличч¤м божественного... у јвгустина, ¤к п≥зн≥ше у —п≥нози, в≥дсутнЇ пон¤тт¤ сили, ≥ проблема свободи сп≥вв≥дноситьс¤ у нього не з я ≥ його волею, але ¤к ≥з зануреною у людину частиною всезагальноњ "пневми" (ќ. Ўпенглер).

¬≥дмовившись в≥д концепц≥њ св¤тих ¤к актуал≥затор≥в та актив≥затор≥в своб≥дноњ сили, не дивно, що ≥сламський та протестантський св≥ти знаход¤ть мед≥атор≥в м≥ж людиною та ¬еликими —илами у божественному св≥тл≥ ("метаф≥зика св≥тла") або колективному безсв≥домому ("т≥амат"), тобто узагальнено, за св¤тим Ѕонавентурою, у сил≥, що д≥Ї у матер≥њ. ≤ ¤кщо августин≥анц≥ та мусульмани визнають т≥льки можлив≥сть наближенн¤ душ≥ до Ѕога завд¤ки зсиланню Ќим св≥тла у матер≥ю, то протестанти, ¤к ран≥ше њхн≥ попередники -т.зв. "н≥мецьк≥ м≥стики" (твори ¤ких видавав друком ћарт≥н Ћютер), через пон¤ттЇву спекул¤ц≥ю намагаютьс¤ самост≥йно п≥знати Ѕога ≥ душу, ¤ка Ї реальна, бо њњ "дно" - божественноњ природи, не сотворене. ≥дентичне з Ѕогом, а отже, душа може бачити Ѕога.

јле ¤ка б "внутр≥шн¤ робота" особистост≥ не призводила до глибин душ≥, однак результати њњ неодм≥нно об'Їктив≥зуютьс¤, повертаючи людину до "св≥ту в≥дчуженост≥ та ворожнеч≥", з ¤кого вона намагаЇтьс¤ вирватис¤. ‘. Ќ≥цше у цьому протир≥чч≥ закликав знову ≥ знову повертатис¤ у глибини, ствати адептом ¬≥чного ѕоверненн¤ (Der Wiederentdecker). ћ. Ѕерд¤Їв вбачав можливою реал≥зац≥ю т≥льки у потойб≥чн≥й "м≥стичн≥й бутност≥", коли часу не буде, а буде в≥чн≥сть...

јвтор "“ро¤нди св≥ту", проте, вважаЇ, що зануренн¤ у духовну трансценденц≥ю "... робить набутий досв≥д об'Їктом рел≥г≥йного, ф≥лософського та м≥стичного осмисленн¤ ≥ нав≥ть матер≥алом своњх художн≥х твор≥в, маючи пор¤д з ≥ншими значенн¤ми неминучо застережувальний зм≥ст... повернувшись, прочанин (п≥дкресленн¤ наше, - ќ.√.) приносить спогади ще б≥льш беззаперечн≥ ≥, так би мовити, вичерпн≥... ≥ ... з Ївропейських письменник≥в, цього був причетний поки що ¤кнайб≥льше ƒанте"...

јле прочанами "туди ж", у "трансф≥зичне", до перв≥сноњ “≥амат, були ≥ √≥льгамеш, ≥ ≈ней, ≥ ќрфей, ≥ ≤штар, ≥ √еракл... ’тось зв≥дти прин≥с кв≥тку в≥чноњ молодост≥, хтось знанн¤ про гр¤дучу славу –иму, хтось вит¤гнув на б≥лий св≥т триголового ÷ербера... ј комусь не вдалос¤ повернути зв≥дти кохану, а хтось залишив там зам≥сть себе в≥дбувальником мужа... ” кожного - св≥й досв≥д (via experientiae).

"... —ходженн¤ ’риста в пекло, де його справа спас≥нн¤ стосуЇтьс¤ нав≥ть померлих. ѕсихолог≥чним екв≥валентом тут слугуЇ ≥нтеграц≥¤ колективного безсв≥домого, що становить суттЇву частину процесу ≥ндив≥дуац≥њ".
( .√. ёнг, "Aion").

	г. »вано-‘ранковск, √руппа исследовани¤ основ изначальной традиции "ћезоге¤", ”краина

Ќайти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU яндексе