Институт
стратегического анализа нарративных систем (ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)
статья
ЯМАТОДАМАСІЇ - МІСТИЧНИЙ ДУХ ЯПОНІЇ
Олег Гуцуляк
Щоб краще зрозуміти "японський феномен", слід
вивчити його історичне коріння, яке можна прослідкувати вже з другої
половини ХVІІ ст.
Першим тезу про національну винятковість та божественну обраність
японців сформулював Ямадзакі Ансай (1618 - 1682), священник
з військового стану. Він став основоположником нової релігійної
течії, яка прагнула до об'єднання національної віри "сінто"
- "шлях богів" з китайським конфуціанством. Вона отримала
назву "суйка - сінто", в якій об'єднані слова із
сінтоїстських текстів "сіндзуй" - "божественна
милість" (тобто харизма) та "мьога" - "священна
покрова". Писання Ямадзаки не мали жодного відношення до
філософії, але зате служили розкриттю містичного духу Японії
(Яматодамасії), начебто, осяяного постійною присутністю місцевих
богів, прабатьків та імператорів Японії, які продовжували жити у
всіх японцях, проявляючись у традиційних якостях, таких як вірнопідданість,
синівське пошанування та вшанування духів предків.
Подальший розвиток теза отримала у творах Ямага Соко (1622
- 1685). Виходець із самурайської родини, він був надзвичайно освіченою
людиною, присвятив своє життя духовному та фізичному вихованню молоді.
Обов'язок (гірі) як моральний імператив для самурая передбачав абсолютну
лояльність та безмежну відданість володареві. Обов'язок стосовно
до володаря навіть вищий за обов'язок перед батьками, братами та
вчителями, а обов'язок стосовно до імператора - найбільший обов'язок.
Це складало основу Божественного Шляху Японії.
Погляди Ямага Соко лягли в основу самурайського кодексу "Бусідо".
Одночасно в Японії виникає філософська школа "Кокугакуся",
яка прагнула шляхом філологічного аналізу японських історичних книг
вияснити, в чому полягав шлях Японії вдавнину, до проникнення
китайської культури, до того, яk він отримав викривлене тлмачення
під впливом китайського буддизму. Один з її представників - Хірата
Ацутане (1776 -т 1843) - стверджував, що всі японці - однієї
крові, що імператорський дім походить від верховних небесних богів,
що предки сьогуна (диктатора) та останніх даймьо (вельмож) були
відгалуженнями сім'ї імператора, що більш дрібні феодали походять
від своїх родових богів (удзігамі), що кожен японець походить
від якогось бога і тому Японія священна. Вона - Сінкоку ("Країна
богів") та Кококу ("Країна імператора"),
що робить її винятковою над всіма народами. Імператор проголошувався
живим богом - Арахіто-гамі та японець не є японцем, якщо
він не йде Шляхом Богів (сінто).
Пізніше погляди школи "Кокугакуся" розвинула школа
князівства Міто. Її лозунгом було "Сонно дзьої"
- "Владу - імператору ! Геть чужинців !"
Проповідник просвітницького руху "рангакуся" Хонда
Тосіакі (1744 - 1821) зображував картину Великої Японської імперії,
охоплюючої всі північні острови та території Азії та Північної Америки,
зі столицею десь на Камчатці. Аналогом йому слугувала Британська
Імперія.
В 1868 році сінтоїзм було оголошено державною релігією, а
в країні став панувати Департамент у справах сінто (Дзінгікан).
Хоча імператорська конституція 1869 року формально проголосила свободу
віросповідань, але була сформульована концепція "державного
сінтоїзму", котрий був проголошений не релігією, а КУЛЬТОМ
НАЦІОНАЛЬНОЇ МОРАЛІ ТА ПАТРІОТИЗМУ, сумісного з проповідями
будь-якої релігії. Вони стали вважатися "добривом" для
сінто. Лише було заборонене католицтво з його наднаціоналізмом та
вшануванням непогрішимого Папи Римського вище Імператора… Імператор
розглядався у сінто єдиним правителем на землі, на якого покладена
місія духовна, спадкован від далеких предків зі світу богів. Ритуал
вшанування імператора та його предків розглядався як громадянський
обов'язок японських підданих. До догмату про священну та неперервну
на віки віків імператорську династію (бансей іккей) додається
культ священних речей - інсигній, дарованих богинею сонця Аматерасу:
яшми, дзеркала та меча. Вони символізували справедливість,
милосердя та хоробрість. Тому японці відчувають вдячність як
суто суб'єктивне прагнення душі до імператора, на відміну від "західного"
розуміння обов'язку, соціально зумовленого. Тільки безкорисливе
служіння імператорові дає можливість японській нації реалізувати
всі свої потенційні можливості.