стать¤

√натюк я.—.

≈п≥стемолог≥¤ культури ≥ ф≥лософ≥њ ”крањни

«а б≥льш н≥ж тис¤чол≥тню ≥стор≥ю украњнська культура пережила р¤д визначальних момент≥в у своЇму розвитку. —початку - стад≥ю формуванн¤ культурного ¤дра (X-XV ст.). ѕот≥м - стад≥ю складанн¤ основних культурних центр≥в (XV-XV≤ ст.). ј ще п≥зн≥ше - стад≥ю культурного розлому й становленн¤ окремих культур (XV≤ ст. - по цей час).

” киЇворуську добу, п≥сл¤ переходу в≥д природопоклонництва до христи¤нства, в≥д натурал≥стичного плюрал≥зму до духовного ун≥версал≥зму почало формуватис¤ ¤дро украњнськоњ культури або культурне коло православноњ цив≥л≥зац≥њ ≥з центром у  иЇв≥. « пад≥нн¤м  онстантинопол¤ це культурне коло трансформувалос¤ у розт¤гнутий з≥ сходу на зах≥д своЇр≥дний культурний ел≥пс, у ¤кому ч≥тко окреслилс¤ два культурн≥ полюси чи дв≥ субкультури: на —ход≥ з центром у  иЇв≥ та на «аход≥ з центром у Ћьвов≥. "« упадком ÷аргороду, - зазначав украњнський мислитель ™.ћаланюк, - культура нашоњ земл≥ вже посчинаЇ мати два вогнища --на сход≥ ≥ заход≥. ≤ образ культурних та й пол≥тичних границь нашоњ земл≥ вже з кола з осередком у  иЇв≥, перетворюЇтьс¤ на ел≥псу" [1, с.21]. “аким чином, зовн≥шньопол≥тичн≥ чинники спричинили трансформац≥ю й, одночасно, деформац≥ю украњнського культурного ¤дра та по¤ву кињвського й льв≥вського культурних центр≥в чи кињвськоњ й льв≥вськоњ субкультур.

ѕ≥сл¤ Ѕерестейськоњ ун≥њ украњнська культура ув≥йшла у стад≥ю розлому культурного ел≥пса та усамост≥йненн¤ сх≥дного ≥ зах≥дного культурних центр≥в. ¬иникли дв≥ окрем≥ украњнськ≥ культури: украњнська православна та украњнська греко-католицька. ќц≥нюючи цей факт, американський культуролог —.√ант≥нгтон стверджував, що "”крањна - це розколота крањна з двома р≥зними культурами. Ћ≥н≥¤ розлому м≥ж цив≥л≥зац≥¤ми, ¤ка в≥докремлюЇ «ах≥д в≥д православ'¤, проходить пр¤мо по њњ центру ось уже дек≥лька стол≥ть" [2, с.255]. Ќе погоджуючись ≥з т≥Їю демаркац≥Їю, ¤ку проводить —.√ант≥нгтон м≥ж украњнською православною й украњнською греко-католицькою культурами, оск≥льки л≥н≥¤ культурного розлому знаходитьс¤ зах≥дн≥ше в≥д центру ”крањни, все ж таки сл≥д констатувати, що в ”крањн≥ ≥снують дв≥ культури й цив≥л≥зац≥њ. ѕо-перше, це православна культура та сх≥дно-православна цив≥л≥зац≥¤, а, по-друге, греко-католицька культура й зах≥дно-православна цив≥л≥зац≥¤. ѕерша дом≥нуЇ на рос≥йськомовному украњнському —ход≥, друга - на украњномовному украњнському «аход≥. ” так≥й перспектив≥ ≥стор≥¤ ”крањни постаЇ ¤к сума ≥стор≥й двох православних цив≥л≥зац≥й: сх≥дноњ ≥ зах≥дноњ.

÷ив≥л≥зац≥йне напруженн¤ м≥ж украњнською православною культурою й сх≥дно-православною цив≥л≥зац≥Їю та греко-католицькою культурою й зах≥дно-православною цив≥л≥зац≥Їю нейтрал≥зуЇтьс¤ православ'¤м та св≥тогл¤дною толерантн≥стю ≥сторичного украњнства. "”крањнц≥ Ї дуже рел≥г≥йним народом, - писав галицький юрист ¬.÷елевич, - та проте н≥коли не любили запускатис¤ в обр¤дов≥й р≥жниц≥. ћ≥ж православними украњнц¤ми й ун≥атами не було й нема ворожнеч≥" [3, с.43]. «а ≥нших обставин, коли б на украњнському —ход≥ чи украњнському «аход≥ була поширена ¤кась ≥нша христи¤нська конфес≥¤ чи нехристи¤нська рел≥г≥¤, ескалац≥¤ м≥жцив≥л≥зац≥йного конфл≥кту була б неминучою.

¬ план≥ культурноњ типолог≥њ украњнська православна культура належить до чуттЇвого типу культури, так ¤к у формах њњ ви¤ву переважають емоц≥њ й почутт¤, а украњнська греко-католицька культура - до гармон≥йного типу, оск≥льки у њњ формах та стил¤х почуттЇв≥сть вр≥вноважуЇтьс¤ анал≥тичною рефлекс≥Їю. «а украњнським етнопсихологом ¬.ян≥вим, "на —ход≥ почуттЇв≥сть б≥льше стих≥йна, в √аличин≥ прос¤кнута рефлекс≥Їю, спок≥йна. “ут видно певну гармон≥ю м≥ж розумом та почуванн¤ми" [4, с.96]. ќтже, м≥ж украњнсьою православною й украњнською греко-католицькою культурами ≥снуЇ не повна, а часткова в≥дпов≥дн≥сть чи сум≥сн≥сть. ≈моц≥йно-почуттЇвою сферою вони дотикаютьс¤ одна до одноњ, зб≥гаючись одна з одною, а рац≥ональним елементом украњнська греко-католицька культура в≥дособлюЇтьс¤ й дистанц≥юЇтьс¤ в≥д украњнськоњ православноњ культури.

¬арто зазначити, що дом≥нуванн¤ в украњнському православному ментал≥тет≥ емоц≥йного елементу над рац≥ональним засв≥дчуЇ не ≥нтелектуальну неповноц≥нн≥сть православного украњнства - воно лише характеризуЇ тип його соц≥альноњ орган≥зац≥њ. ≤ цим типом Ї сп≥льнота, заснована на емоц≥йних зв'¤зках, взаЇмн≥й симпат≥њ ≥ндив≥д≥в, котр≥ вход¤ть до њњ складу, а не сп≥лка, основана на рац≥ональност≥, на ц≥лерац≥ональних соц≥альних взаЇмод≥¤х ≥ндив≥д≥в, њхн≥й зручност≥, корист≥ й вигод≥.

як зазначав н≥мецький соц≥олог ‘.“ьон≥с, сп≥льнота Ї ранн≥м етапом розвитку сусп≥льства. Ќаступним, б≥льш п≥зн≥м його етапом виступаЇ сп≥лка [5, с.19]. “ому, ¤кщо пор≥внювати ”крањну ≥з «ах≥дною ™вропою, а не ≥з –ос≥Їю, ¤к це робив украњнський ≥сторик ≥ ф≥лософ ћ. остомаров, то можна пом≥тити, що ”крањна у темпах соц≥ального розвитку в≥дстаЇ в≥д «ах≥дноњ ™вропи, що вона переважно Ї, за вин¤тком, можливо, √аличини, сусп≥льством-сп≥льнотою, а не сусп≥льством-сп≥лкою ¤к «ах≥дна ™вропа.

” д≥алоз≥ украњнських культур, њхн≥й ≥сторичн≥й взаЇмод≥њ, сполученн≥ украњнського культурного простору роль ≥нтелектуального л≥дера завжди в≥д≥гравала чуттЇва культура украњнського —ходу. —аме вона виступала генератором нових нешаблонних ≥дей та нестандартних р≥шень. √армон≥йна культура украњнського «аходу була лише рецеп≥Їнтом творчих прозр≥нь ≥ знах≥док украњнського —ходу. "«в≥дт≥лл¤, - наголошував украњнський ф≥лософ ћ.Ўлемкевич, - приходили запл≥дн≥ мисл≥. ƒосить пригадати вплив Ўевченка на в≥дродженн¤ «ах≥дноњ ”крањни; вплив ƒрагоманова на [Е] духову революц≥ю п≥д проводом ‘ранка. ≤ в нов≥ш≥ часи ≥дењ украњнського монарх≥зму подав √аличин≥ придн≥пр¤нець Ћипинський, ≥ пропов≥дь нац≥онал≥зму в зах≥дних земл¤х зв'¤зана з особою придн≥пр¤нц¤ ƒонцова. √аличина приймала т≥ ≥дењ, оформлювала њх, живучи духово в њх т≥н≥" [6, с.280]. “аким чином, гармон≥йна культура украњнського «аходу пост≥йно виконувала т≥льки допом≥жну, службову функц≥ю, рац≥онально оформлюючи ≥дењ та рац≥онал≥зуючи р≥шенн¤, запропонован≥ мислител¤ми украњнського —ходу.

”крањнська православна культура, чи, ≥накше кажучи, чуттЇва культура украњнського —ходу, створила три самобутн≥ св≥тогл¤дн≥ системи: украњнську ф≥лософ≥ю серц¤, авторський м≥ф ”крањни й р≥дну украњнську нац≥ональну в≥ру. ¬ украњнськ≥й ф≥лософ≥њ серц¤ √.—ковороди та ѕ.ёркевича ≥ндив≥дуальне начало, або серце, переважаЇ над загальним, тобто розумом; у Ўевченковому м≥ф≥ ”крањни, навпаки, нац≥ональне начало, або загальне, переважаЇ ≥ндив≥дуал≥стичне та персонал≥стичне; в р≥дн≥й украњнськ≥й нац≥ональн≥й в≥р≥ Ћ.—иленка нац≥ональне начало чи нац≥ональна рел≥г≥¤, тобто окреме, ≥ндив≥дуальне, переважаЇ над ≥нтернац≥ональним чи св≥товою рел≥г≥Їю, особливо над христи¤нством.

як бачимо, в украњнськ≥й ф≥лософ≥њ серц¤ та р≥дн≥й украњнськ≥й нац≥ональн≥й в≥р≥ окреме (людське серце чи нац≥ональна рел≥г≥¤) маЇ перш≥сть перед загальним (чистим розумом чи св≥товою рел≥г≥Їю). ќднак тлумаченн¤ окремого у цих св≥тогл¤дних системах р≥зне. “ак, наприклад, украњнський мислитель й пропов≥дник Ћ.—иленко досить скептично ставивс¤ до тези √.—ковороди: "—в≥т ловив мене, але не сп≥ймав", ¤ка була ви¤вом ≥ндив≥дуальност≥ його серц¤. "Ћюбий √ригор≥Ї —авичу, ¤кий св≥т тебе ловив?", - запитував Ћ.—иленко. … дал≥, розм≥рковуючи над ц≥Їю темою, зазначав: "якщо ловить св≥т зла, не т≥кай. « св≥том зла треба боротис¤. якщо ловить св≥т добра, не т≥кай. ƒобрим словом, доброю д≥Їю треба збагачувати силу добра" [7, с.247]. ќтже, зам≥сть "втеч≥ у душу ≥ долю" [8, с.19], Ћ.—иленко пропов≥дував активну участь у нац≥ональних та ун≥версально-св≥тових процесах. “аким чином, украњнська православна культура ¤к культура св≥тогл¤дна демонструЇ тенденц≥ю до зростанн¤ ≥ррац≥ональност≥. ÷е тенденц≥¤ пр¤мо протилежна до зах≥дноЇвропейськоњ тенденц≥њ рац≥онал≥зац≥њ ус≥х сфер сусп≥льного житт¤, що в≥ддзеркалюЇтьс¤ у р≥зних пор¤дках виникненн¤ ≥сторичних тип≥в св≥тогл¤ду. ¬ культур≥ «ах≥дноњ ™вропи це м≥фолог≥¤ - рел≥г≥¤ - ф≥лософ≥¤, а в культур≥ украњнського —ходу - ф≥лософ≥¤ - м≥фолог≥¤ - рел≥г≥¤. ”крањнський св≥тогл¤дний р¤д Ї ¤скравим п≥дтвердженн¤м тези про рел≥г≥йн≥сть украњнськоњ ф≥лософськоњ думки.

ѕравда, не вс≥ украњнськ≥ св≥тогл¤дн≥ системи Ї витвором творчого ген≥¤ украњнського —ходу. ≤снуЇ ще одна, четверта украњнська св≥тогл¤дна система, ¤ка виступаЇ сп≥льним продуктом двох украњнських культур: —х≥дноњ та «ах≥дноњ чи, ≥накше висловлюючись, чуттЇвоњ та гармон≥йноњ. ћова, звичайно, йде про украњнський нац≥онал≥зм. “ворц¤ми його ≥деолог≥њ вважаютьс¤ украњнськ≥ мислител≥ ћ.ћ≥хновський й ƒ.ƒонцов, ¤к≥ репрезентували культуру та ментал≥тет украњнського —ходу. —ама ж орган≥зац≥¤ нац≥онального руху була справою рук украњнських пол≥тичних д≥¤ч≥в ™. оновалц¤, ј.ћельника, —.Ѕандери, котр≥ належали до культури украњнського «аходу. √алицька рац≥ональн≥сть в повну силу про¤вилась при заснуванн≥ ќ”Ќ на конгрес≥ у ¬≥дн≥ 1929 року. « цього приводу украњнський ≥сторик та пол≥толог “.√унчак зазначав: "„итаючи його програму (тобто конгресу ќ”Ќ. - я.√.), створюЇтьс¤ враженн¤, що це був скор≥ше науковий з'њзд, н≥ж конгрес, на ¤кому мала створитис¤ нова пол≥тична орган≥зац≥¤. ћоЇ враженн¤ не випадкове, коли зважити, що на конгрес≥ було прочитано 40 допов≥дей, ¤к≥ зач≥пали майже вс≥ важлив≥ проблеми, починаючи з ≥деолог≥њ та к≥нчаючи л≥тературою ≥ мистецтвом" [9, с.216]. “аким чином, створенн¤ ≥дењ украњнськоњ нац≥њ в культур≥ украњнського —ходу та њњ рац≥ональне оформленн¤ в культур≥ украњнського «аходу спричинило по¤ву украњнського нац≥онал≥зму. ÷ей св≥тогл¤д та пол≥тичний рух Ї продуктом украњнського культурного синтезу.

¬иход¤чи ≥з под≥лу украњнськоњ культури на сх≥дно-православну й зах≥дно-православну чи чуттЇву та гармон≥йну, можна запропонувати зам≥сть ≥сторичноњ типолог≥њ украњнськоњ культури й ф≥лософ≥њ типолог≥ю рег≥ональну. ѕерш за все, варто вид≥лити украњномовну украњнську культуру й ф≥лософ≥ю «ах≥дноњ та ÷ентральноњ ”крањни. ѕо-друге, рос≥йськомовну украњнську культуру й ф≥лософ≥ю —ходу й ѕ≥вдн¤ ”крањни. ƒо них сл≥д долучити рос≥йськомовну рос≥йську культуру й ф≥лософ≥ю ÷ентральноњ, —х≥дноњ та ѕ≥вденноњ ”крањни. “аким чином, в сучасн≥й украњнськ≥й культур≥ на¤вн≥ три р≥зн≥ субкультури й рег≥ональн≥ ф≥лософ≥њ: украњн≥стична (або укро-украњнська), украњнська (або русо-украњнська) й рос≥йська. ƒосл≥дженн¤ цих ф≥лософ≥й та њхн≥х культурних взаЇмод≥й спроможне розкрити нов≥ обр≥њ й перспективи дл¤ ≥сторико-ф≥лософського украњнознавства, украњнськоњ ф≥лософськоњ рег≥онал≥стики ¤к ≥сторико-ф≥лософськоњ субдисципл≥ни.

1. ћаланюк ™. Ќариси з ≥стор≥њ нашоњ культури. -  .: ќбереги, 1992. - 80 с.
2. ’антингтон —. —толкновение цивилизаций. - ћ.: ј—“, 2003. - 603 с.
3. ÷елевич ¬. Ќар≥д, нац≥¤, держава. - Ћьв≥в, 1934. - 116 с.
4. ян≥в ¬. Ќариси до ≥стор≥њ украњнськоњ етнопсихолог≥њ. - ћюнхен: ”¬”, 1993. - 216 с.
5. ‘уку¤ма ‘. ¬еликий разрыв. - ћ.: ј—“, 2003. - 474 с.
6. Ўлемкевич ћ. √аличанство // ѕол≥толог≥чн≥ читанн¤. -  . - 1993. - є1. - —.245-301.
7. —в¤те реченн¤. —иленкова в≥ра в ƒажбога. -  .: ќбереги, 1995. - 340 с.
8. Ўлемкевич ћ. «агублена украњнська людина. -  .: ‘ен≥кс, 1992. - 168 с.
9. √унчак “. ”крањна: перша половина ’’ стол≥тт¤: Ќарис пол≥тичноњ ≥стор≥њ. -  .: Ћиб≥дь, 1993. - 288 с.