|
“ема 5. —в≥дом≥сть ¤к людський феномен
ѕроблема св≥домост≥ з точки зору науки ≥ ф≥лософ≥њ. ѕро дв≥ концепц≥њ
щодо розгл¤ду проблем св≥домост≥. √енезис форм в≥дображенн¤ на р≥зних
р≥вн¤х розвитку матер≥њ. —в≥дом≥сть ≥ псих≥ка. —в≥дом≥сть ≥ мисленн¤.
ћисленн¤ ≥ мова. —амосв≥дом≥сть. Ќесв≥доме. ѕ≥дсв≥доме. —труктура
св≥домост≥.
ѕроблема св≥домост≥ з точки зору науки ≥ ф≥лософ≥њ. ѕроблема св≥домост≥
одна з найскладн≥ших ≥ недостатньо досл≥джених проблем сучасноњ
науки. ѕо-перше, ц¤ проблема багатогранна, р≥зноаспектна. ѓњ вивчають
псих≥атр≥¤ нейроф≥з≥олог≥¤, психолог≥¤, б≥олог≥¤, лог≥ка, рел≥г≥¤,
ф≥лософ≥¤, антрополог≥¤, к≥бернетика ≥ т.д. ѕо-друге, св≥дом≥сть
Ц специф≥чний обТЇкт п≥знанн¤, котрий не п≥ддаЇтьс¤ безпосередньому
експериментуванню: процес виникненн¤ св≥домост≥, њњ утворенн¤, не
ф≥ксуЇтьс¤ н≥¤кими приладами. ћожна п≥д м≥кроскопом розгл¤дати будь-¤ку
кл≥тину мозку, але акти св≥домост≥ залишатьс¤ невловимими. ѕо-третЇ,
при досл≥дженн≥ проблем св≥домост≥ забагато субТЇктивного в оц≥нц≥
р≥зних њњ аспект≥в.
¬≥зьмемо дл¤ прикладу сучасну псих≥атр≥ю, њњ критер≥њ оц≥нки псих≥чних
аномал≥й, за ¤кими фах≥вц≥ в≥др≥зн¤ють хворих людей в≥д здорових.
“акими критер≥¤ми Ї: пр¤мол≥н≥йн≥сть, чудакуват≥сть, в'¤л≥сть, загострене
почутт¤ справедливост≥, невдоволен≥сть, прожерлив≥сть, брутальн≥сть,
неохайн≥сть, роздратован≥сть, образлив≥сть, вередлив≥сть, почутт¤
неповноц≥нност≥, по¤ва особливого ≥нтересу до рел≥г≥њ та ф≥лософ≥њ
(ƒив. статтю У«акрыта¤ темаФ, У омсомольска¤ правдаФ, 11 листопада
1987 року).
“ак≥ критер≥њ надають псих≥атрам широк≥ можливост≥ дл¤ зловживанн¤,
оск≥льки д≥агноз, котрий вони ставл¤ть хворому, залежить в≥д њх
субТЇктивноњ оц≥нки ≥ тлумаченн¤.
¬≥домий псих≥атр —.√рузман в статт≥ У¬торгненн¤ в мозокФ наводить
такий характерний приклад: У¬ 1971 роц≥, працюючи в одн≥й з пров≥нц≥йних
псих≥атричних л≥карень ”крањни, ¤ запропонував трьом своњм колегам
оц≥нити текст, в ¤кому були, зокрема, так≥ слова: У... так ¤к природа
поклала, щоб система небесних т≥л не зрослась у суц≥льну масу...,
а була живим виразом розуму ≥ њњ власним в≥дображенн¤м, то тут народжуЇтьс¤
не реальне т≥ло, а лише ≥деальне, тобто виникаЇ квадрат з кривол≥н≥йного
руху ≥ т≥ло, в котре убераЇтьс¤ л≥н≥¤ ѕланетноњ системи, Ї не чим
≥ншим ¤к площиною, що описуЇтьс¤ небесними т≥лами в њх круговому
рус≥...Ф. ¬с≥ троЇ в≥дпов≥ли однозначно, що автор цих сл≥в УшизофреникФ.
÷ей д≥агноз моњ колеги, котр≥ вважалис¤ добрими фах≥вц¤ми, поставили
√егелю. “ак вони оц≥нили уривок з його ф≥лософськоњ дисертац≥њ,
передрукований на машинц≥ (—.√лузман. У¬торженн¤ в мозгФ. ∆урн.
У¬ек ’’ и мирФ, є5, 1990, стор. 40).
Ќе випадково, псих≥атр≥¤, маючи так≥ критер≥њ оц≥нки псих≥чного
стану людини, в тотал≥тарн≥й держав≥ використовувалас¤ ¤к зас≥б
придушенн¤ ≥накодумства, невдоволенн¤ людей ≥снуючими пор¤дками.
Ѕо будь-кого, хто критикував владу, хто висловлював своЇ негативне
ставленн¤ до нењ, можна було у будь-¤кий час в≥дправити у УпсихушкуФ.
ўо ми знаЇмо про св≥дом≥сть з точки зору науки ≥ ф≥лософ≥њ? ћи достов≥рно
знаЇмо, що:
1. —в≥дом≥сть Ц продукт людського мозку ¤к високоорган≥зованого
матер≥ального утворенн¤;
2. —в≥дом≥сть Ц вища форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥;
3. —в≥домост≥ передують б≥льш прост≥ форми в≥дображенн¤;
4. —в≥дом≥сть не маЇ свого зм≥сту, котрий не був би вз¤тий з обТЇктивноњ
д≥йсност≥; св≥дом≥сть не може бути чим-небудь ≥ншим, ¤к усв≥домленим
бутт¤м.
5. —в≥дом≥сть детерм≥нована б≥олог≥чно, генетично;
6. —в≥дом≥сть обумовлена соц≥ально Ц детерм≥нована сусп≥льними в≥дносинами.
ўо ми не знаЇмо про св≥дом≥сть людини, про њњ мозок ¤к матер≥альний
нос≥й св≥домост≥? ћи не знаЇмо головного, - ¤ка природа мозку, ¤кого
в≥н походженн¤ Ц земного чи неземного; не знаЇмо того, ¤к виникло
житт¤ на «емл≥ ≥ ¤к виникла сама людина. ¬се це залишаЇтьс¤ таЇмницею.
™ лише г≥потетичн≥ у¤вленн¤.
ўодо мозку людини, ¤к матер≥ального нос≥¤ св≥домост≥, то Ї верс≥¤,
що в≥н ≥нопланетного походженн¤ (результат схрещуванн¤ ≥нопланет¤нина
з ≥стотою на «емл≥ Ц г≥потеза сучасного н≥мецького вченого ¬айнбахера).
ƒиректор ≤нституту по вивченню мозку –ос≥йськоњ јкадем≥њ наук академ≥к
ЅехтЇрева з цього приводу говорить так: Уякщо мене запитаЇте, ¤кого
походженн¤ людський мозок Ц земного чи косм≥чного, то ¤ в≥дпов≥м:
не знаюФ.
ѕро дв≥ концепц≥њ щодо розгл¤ду проблем св≥домост≥. ” ф≥лософ≥њ
Ї дв≥ найб≥льш в≥дом≥ концепц≥њ, котр≥ розгл¤дають проблему св≥домост≥.
ѕерша з них прагне зТ¤сувати сутн≥сть, особливост≥, природу та походженн¤
¤вища. ƒруга Ц констатуЇ те, що св≥дом≥сть ун≥кальний феномен, але
залишаЇ поза увагою зТ¤суванн¤ њњ сутност≥, природу та походженн¤.
ѕерша концепц≥¤ Ц матер≥ал≥стична. ƒруга Ц феноменолог≥чна, ≥деал≥стична.
ќстанн≥й напр¤мок Ц феноменолог≥чний Ц представл¤ють так≥ ф≥лософи,
¤к √уссерль, √егель.
” √егел¤ феномен св≥домост≥ Ї про¤вом абсолютного духу, незалежного
в≥д людини. —аме розгл¤дов≥ ц≥Їњ проблеми √егель присв¤тив свою
працю У‘еноменолог≥¤ духуФ.
ѕон¤тт¤ Уфеноменолог≥¤Ф означаЇ вченн¤ про ™дине у своЇму род≥,
неповторне. ÷им неповторним, на думку ф≥лософ≥в цього напр¤мку,
Ї феномен людськоњ св≥домост≥. ‘еномен (з грецькоњ) Ц ¤вище, Їдине,
ун≥кальне, неповторне.
ѕ≥д св≥дом≥стю феноменолог≥¤ розум≥Ї УчистуФ св≥дом≥сть, абстрактну,
в≥д≥рвану в≥д людини, незалежну в≥д нењ. Ќ≥бито Ї св≥дом≥сть сама
по соб≥ ≥ Ї людина, ¤ка ц≥Їњ св≥домост≥ не маЇ. √уссерль вважав,
наприклад, що св≥дом≥сть саме Ї таким ун≥кальним феноменом, незалежним
в≥д людини ≥ њњ сусп≥льного середовища. ‘≥лософ≥¤, на думку √уссерл¤,
може бути зрозум≥лою ¤к Устрога наукаФ, лише тод≥, коли вона своњм
предметом маЇ таку УчистуФ св≥дом≥сть. ќднак при цьому поза увагою
феноменолог≥њ залишаютьс¤ так≥ важлив≥ питанн¤, ¤к: що таке св≥дом≥сть,
що вона в≥дображаЇ, ¤ке њњ походженн¤, генезис, б≥олог≥чн≥ та соц≥альн≥
передумови тощо. —учасники посл≥довниками ≈дмунда √уссерл¤ Ї ≈л≥забет
Ўтрекер, ћакс Ўеллер, –оман ≤нгарден та ≥нш≥.
Ѕлизька до матер≥ал≥стичноњ концепц≥њ св≥домост≥ точка зору в≥домого
французького ф≥лософа, вченого ≥ богослова “ей¤ра де Ўардена (1881
Ц 1955). ‘еноменолог≥¤ останнього виходить з того, що людина, њњ
св≥дом≥сть, ¤к феномени, Ї складовими частинами еволюц≥йного розвитку,
вони виникають природним шл¤хом. ‘≥лософ в≥дкидав старозав≥тний
м≥ф про створ≥нн¤ Ѕогом першолюдини Ц родоначальника всього людства.
¬есь св≥т, на думку “ей¤ра де Ўардена, це еволюц≥йна система; а
Уосновна умова, котр≥й повинн≥ в≥днин≥ п≥дпор¤дковуватис¤ вс≥ теор≥њ,
г≥потези, системиФ (“ей¤р де Ўарден. ‘еномен человека. ћ., 1987.
стор. ).
—ама матер≥¤ Ї УматрицеюФ, на ¤к≥й формуЇтьс¤ духовне начало. “ому
останнЇ притаманне всьому сутн≥сному. ¬оно властиве нав≥ть молекул≥.
¬ жив≥й природ≥ св≥дом≥сть набуваЇ псих≥чноњ форми, у людини духовне
начало стаЇ Усамосв≥дом≥стюФ, бо людина УзнаЇ, що вона знаЇФ.
як≥сно в≥дм≥нними етапами шарден≥вськоњ еволюц≥йноњ системи Ї: УпопереднЇ
житт¤Ф, Ужитт¤Ф, Уфеномен людиниФ. ѕерший етап Ц це еволюц≥¤ х≥м≥чних
елемент≥в ≥ галактик, утворенн¤ складних молекул ≥ перших форм житт¤;
другий етап Ц виникненн¤ живого, б≥осфери, розвиток вс≥х форм живих
орган≥зм≥в, в тому числ≥ ≥ людини; трет≥й етап Ц розвиток людини,
њњ св≥домост≥, ≥сторичний поступ людства до наших дн≥в. ¬ цей пер≥од
зд≥йснюЇтьс¤ формуванн¤ УЇдиного людстваФ з≥ своЇю сферою УдухуФ
або УноосфероюФ, через ¤ку можливий вих≥д людини, ¤к ун≥кального
феномену, до Узверхжитт¤Ф, Уун≥версумуФ, до Украпки ќмегиФ, ¤кою
“ей¤р де Ўарден символ≥чно позначив ≤суса ’риста. ≈волюц≥¤ людини,
на думку ф≥лософа, Ї способом њњ ™днанн¤ з ¬сесв≥том, виходом за
меж≥ свого УяФ, дл¤ прилученн¤ до ’риста, котрий вт≥лений у ¬сесв≥т≥.
™ ще, власне, рел≥г≥йна точка зору на проблему св≥домост≥, в основ≥
¤коњ лежить у¤вленн¤ про божественне походженн¤ останньоњ: Усв≥дом≥сть
дав людин≥ ЅогФ. расномовним у цьому звТ¤зку Ї висловлюванн¤ ѕапи
≤вана ѕавла ≤≤, котрий наголосив, що Уеволюц≥¤ людини Ц це щось
б≥льше н≥ж г≥потеза... “≥ло людини земного походженн¤. “вор≥нн¤м
√оспода Ї не людське т≥ло, а людський духФ.
√енезис форм в≥дображенн¤ на р≥зних р≥вн¤х розвитку матер≥њ. ўо
передуЇ св≥домост≥ ¤к вищ≥й форм≥ в≥дображенн¤ д≥йсност≥? як≥ передумови
цього?
ўоб в≥дпов≥сти на ц≥ запитанн¤, необх≥дно розгл¤нути генезис (зародженн¤),
та розвиток форм в≥дображенн¤ на р≥зних р≥вн¤х розвитку матер≥њ.
Ќеорган≥чний р≥вень: нос≥й в≥дображенн¤ Ц просте, механ≥чне в≥ддзеркаленн¤.
¬с¤ неорган≥чна природа маЇ здатн≥сть в≥дображати. ¬≥дображенн¤
Ц загальна властив≥сть матер≥њ в≥дтворювати своњ ознаки, залишати
Ув≥дбитокФ, що ф≥ксуЇ особливост≥ в≥дображуваного предмету. ’арактер
в≥дображенн¤ Ц в≥дображенн¤ пасивне, дзеркальне.
ќрган≥чний р≥вень: нос≥й в≥дображенн¤ Ц жива природа (рослини, прост≥
орган≥зми). ‘орма в≥дображенн¤ Ц подразлив≥сть, реакц≥¤ на безпосередн≥й
вплив предмет≥в ≥ ¤вищ обТЇктивноњ д≥йсност≥. ’арактер в≥дображенн¤
Ц здатн≥сть реагувати на зовн≥шн≥ чинники, слабка активн≥сть.
Ѕ≥льш висок≥, ¤к≥сн≥ ознаки в≥дображенн¤ характерн≥ дл¤ тваринного
св≥ту. Ќа цьому орган≥чному р≥вн≥ нос≥Їм в≥дображенн¤ Ї вищ≥ тварини.
‘орма в≥дображенн¤ Ц в≥дчутт¤, розсудлив≥сть, псих≥чна д≥¤льн≥сть.
’арактер в≥дображенн¤ Ц псих≥чна активн≥сть, розсудлива д≥¤льн≥сть
з елементами ≥ндукц≥њ ≥ дедукц≥њ, анал≥зу ≥ синтезу тощо. ‘.≈нгельс
п≥дкреслював, що Унам сп≥льн≥ з тваринами вс≥ види розсудливоњ д≥¤льност≥:
≥ндукц≥¤, дедукц≥¤, анал≥з незнайомих предмет≥в (вже розбиванн¤
гор≥ха Ї початком анал≥зу), синтез (у випадку хитрих вит≥вок у тварин)
...Ф (‘.≈нгельс. ƒ≥алектична природа, стор. 176).
—оц≥альний р≥вень: нос≥й в≥дображенн¤ Ц людина ¤к сусп≥льна ≥стота.
‘орма в≥дображенн¤ Ц псих≥чна активн≥сть, св≥дом≥сть, самосв≥дом≥сть,
розум, мисленн¤, п≥знанн¤, мова. ’арактер в≥дображенн¤ Ц пон¤т≥йний
(категор≥альний), притаманний лише людин≥; ≥деальний Ц постановка
мети з наперед у¤влюваним результатом людськоњ д≥¤льност≥, спр¤мованоњ
на перетворенн¤ д≥йсност≥ в≥дпов≥дно до усв≥домленн¤ людиною своњх
потреб (ц≥лепокладанн¤).
“аким чином, виникненн¤ ≥ розвиток св≥домост≥ ¤к вищоњ форми в≥дображенн¤
д≥йсност≥ маЇ своњ б≥олог≥чн≥ та соц≥альн≥ передумови. ƒо перших
сл≥д в≥днести виникненн¤ житт¤ на «емл≥, становленн¤ ≥ розвиток
людини ¤к виду. ƒо других, в широкому розум≥нн≥ цього слова, Ц соц≥ал≥зац≥ю
людини, бо сутн≥сть њњ визначаЇтьс¤ не лише тим, що вона б≥олог≥чна
≥стота, Ц вищий ступ≥нь у розвитку живих орган≥зм≥в, але й тим,
що вона ≥стота Ц сусп≥льна, Ц продукт ≥ субТЇкт трудовоњ д≥¤льност≥
≥ культури. Ћюдина Ї природною ≥стотою, але ¤к писав .ћаркс, вона
не т≥льки природна ≥стота, вона людська природна ≥стота, тому сутн≥сть
њњ визначаЇтьс¤ сукупн≥стю вс≥х сусп≥льних в≥дносин (ƒив. ћаркс
. ≥ ≈нгельс ‘. “вори, т. 3, стор. 3).
—в≥дом≥сть ≥ псих≥ка. Ћюдина в≥дображаЇ обТЇктивну д≥йсн≥сть не
лише на р≥вн≥ св≥домост≥, але ≥ на р≥вн≥ псих≥чноњ активност≥. ÷¤
активн≥сть ви¤вл¤Їтьс¤ ¤к з зовн≥шньоњ, так ≥ внутр≥шньоњ сторони.
«овн≥ Ц у т≥лесних рухах, жестах, м≥м≥ц≥; внутр≥шньо Ц у процесах
ор≥Їнтац≥њ, сприйн¤тт¤, уваги, у¤ви, фантаз≥њ, пам'¤т≥, темпераменту,
мисленн¤ тощо.
—в≥дом≥сть ≥ псих≥ка Ц це не тотожн≥ пон¤тт¤. ѕерше, безумовно,
Ї псих≥чним процесом. ќднак друге не завжди Ї усв≥домленим. ¬ищ≥
тварини мають псих≥ку, але вони не мають св≥домост≥, котра притаманна
лише людин≥.
—в≥дом≥сть ≥ мисленн¤. —в≥дом≥сть ≥ мисленн¤ Ц не тотожн≥ пон¤тт¤.
—в≥дом≥сть Ц вища форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥, сукупн≥сть псих≥чних
процес≥в, з допомогою ¤ких це в≥дбуваЇтьс¤. —в≥дом≥сть охоплюЇ ¤к
чуттЇве п≥знанн¤, так ≥ рац≥ональне. ћисленн¤ Ц це розумова, ≥нтелектуальна
д≥¤льн≥сть, процес в≥дображенн¤ д≥йсност≥ у пон¤тт¤х, судженн¤х,
умовиводах, теор≥¤х, концепц≥¤х. ѕроцес цей зд≥йснюЇтьс¤ в пост≥йних
переходах в≥д окремого до загального, в≥д конкретного до абстрактного
≥ навпаки. ÷е Ц ≥деальна д≥¤льн≥сть по духовно-практичному освоЇнню
св≥ту через розкритт¤ сутност≥ ¤вищ, визначенн¤ тенденц≥й, законом≥рностей
њх розвитку, через продукуванн¤ нових ≥дей, моделюванн¤ можливих
ситуац≥й, плануванн¤ д≥й, знаходженн¤ шл¤х≥в њх реал≥зац≥њ. ќсновними
операц≥¤ми мисленн¤ Ї абстрагуванн¤, узагальненн¤, опосередкуванн¤.
¬≥дправл¤ючись в≥д чуттЇвого досв≥ду, мисленн¤ даЇ можлив≥сть отримувати
так≥ знанн¤ про реч≥ та њх властивост≥, котр≥ недоступн≥ безпосередньому
емп≥ричному п≥знанню. ѕ≥знанн¤ на р≥вн≥ мисленн¤ даЇ можлив≥сть
розкривати внутр≥шн≥, необх≥дн≥, суттЇв≥ звТ¤зки речей, що мають
м≥сце в розвитку природи, сусп≥льства ≥ самого мисленн¤.
≤ насамк≥нець сл≥д п≥дкреслити, що особлив≥стю мисленн¤ Ї те, що
воно маЇ категор≥альний характер Ц знанн¤, котре д≥стаЇтьс¤ в процес≥
п≥знанн¤, закр≥плюЇтьс¤, ф≥ксуЇтьс¤ в категор≥¤х.
ќтже, пон¤тт¤ Усв≥дом≥стьФ за своњм зм≥стом б≥льш широке, н≥ж пон¤тт¤
Умисленн¤Ф. ќстаннЇ Ї одним з складових структурних елемент≥в першого.
ћисленн¤ ≥ мова. ћисленн¤ ≥ мова складають Їдине ц≥ле. ћ≥ж ними
≥снуЇ нерозривний , орган≥чний звТ¤зок. ” мов≥ людина матер≥ал≥зуЇ
свою думку, вт≥люЇ њњ у слово, надаЇ њњ форму предметност≥. ћисленн¤
людини реально ви¤вл¤Їтьс¤ у форм≥ њњ мови, мовного виразу.
як людина висловлюЇтьс¤, так вона практично ≥ мислить. Ќе випадково
.ћаркс п≥дкреслював, що Умова Ї безпосередн¤ д≥йсн≥сть думкиФ (ƒив.
ћаркс ., ≈нгельс ‘., “вори, т. 3, стор. 427). ѕор¤д з сусп≥льним
характером прац≥, мова визначаЇ специф≥ку самоњ людини, њњ св≥домост≥,
мисленн¤ ≥ псих≥ки взагал≥. —аме це мав на уваз≥ ћарт≥н ’айдеггер,
коли стверджував, що Усутн≥сть людини ви¤вл¤Їтьс¤ у мов≥Ф (ћ.’айдеггер.
¬рем¤ и бытие. ћ., 1993, стор. 259).
Ћюдина може ви¤вл¤ти своњ думки, своЇ мисленн¤, р≥зними способами
(звуками, жестами, фарбами, знаками, д≥¤ми, виробами, повед≥нкою
≥ т.д.). однак ун≥версальним засобом мисленн¤ Ї мова. Уƒумки вимагають
сл≥вФ (Ѕ.–ассел. „еловеческое познание. ћ., 1957, стор. 94).
Уѕро наш≥ думки, Ц писав √егель, Ц ми знаЇмо лише тод≥..., коли
даЇмо њм форму предметност≥...Ф. “аку предметн≥сть надаЇ думкам
У... членорозд≥льний звук, слово. —лово надаЇ думкам њх... справжнЇ
на¤вне бутт¤Ф (√егель. ‘илософи¤ духа. —оч., т.≤≤≤, ћ., 1956, стор.
272).
–озумова, ≥нтелектуальна д≥¤льн≥сть, процес абстрагуванн¤, знаходженн¤
загальних властивостей речей ≥ ¤вищ, вимагають сл≥в, мовного вт≥ленн¤.
” мов≥ людина матер≥ал≥зуЇ свою розумову д≥¤льн≥сть ≥ може розгл¤дати
њњ результати ¤к обТЇкти (наприклад, художн≥й тв≥р, наукова прац¤
тощо).
“аким чином, ≥нтелектуальна д≥¤льн≥сть людини, ц≥лком духовна, внутр≥шн¤,
що проходить в певному сенс≥ непом≥тно, завд¤ки мов≥ обТЇктивуЇтьс¤
≥ стаЇ доступною дл¤ чуттЇвого сприйн¤тт¤. «авд¤ки мов≥, думки окремих
людей стають надбанн¤м ≥нших.
—амосв≥дом≥сть. —труктурним компонентом св≥домост≥ Ї самосв≥дом≥сть,
самосв≥дом≥сть Ц ун≥кальний феномен, притаманний лише людин≥. ÷е
здатн≥сть людини усв≥домлювати саму себе. ѕрактично це означаЇ,
що людина може сама оц≥нювати своњ зд≥бност≥, переваги, недол≥ки,
думки, почутт¤, ≥нтереси, повед≥нку; визначати своЇ м≥сце ≥ роль
у природ≥, сусп≥льств≥, колектив≥, родин≥. —амосв≥дом≥сть Ц це друге
УяФ, своЇр≥дний Удв≥йникФ людини, њњ рефлекс≥¤ на умови, в котрих
вона знаходитьс¤. ÷е Ц здатн≥сть людини до УсамороздвоЇнн¤Ф, самооц≥нки
≥ самокритики. —амосв≥дом≥сть в широкому розум≥нн≥ цього пон¤тт¤
Ц це усв≥домленн¤ людиною свого св≥тогл¤ду, мету, ≥нтерес≥в, мотив≥в
своЇњ духовно-практичноњ д≥¤льност≥. —л≥д в≥дзначити, що таке ¤вище,
¤к самосв≥дом≥сть маЇ сусп≥льний характер: м≥ра ≥ висх≥дний момент
ставленн¤ людини до самоњ себе ≥ до ≥нших Ц ≥нш≥ люди. як громада
ставитьс¤ до людини, так ≥ людина ставитьс¤ до громади.
Ќесв≥доме. ќкр≥м процес≥в, котр≥ контролюютьс¤ людиною ≥ Ї св≥домими,
Ї д≥њ, котр≥ зд≥йснюютьс¤ несв≥домо ≥ нею не контролюютьс¤.
Ќесв≥доме Ц це певний р≥вень псих≥чного в≥дображенн¤ д≥йсност≥,
¤кий характеризуЇтьс¤ мимов≥льн≥стю виникненн¤ ≥ прот≥канн¤, в≥дсутност≥
¤вноњ причини, св≥домого контролю ≥ регулюванн¤. Ќесв≥доме ви¤вл¤Їтьс¤
в ≥нтуњц≥њ, передчутт≥, творчому натхненн≥, раптових здогадках,
спогадах, сновид≥нн¤х, г≥пнотичних станах ≥ т.д. Ќесв≥доме Ц це
д≥њ, котр≥ зд≥йснюютьс¤ автоматично, рефлекторно, коли причина њх
ще не встигла д≥йти до св≥домост≥ (наприклад, реакц≥¤ захисту ≥
т.п.). Ќесв≥доме в широкому розум≥нн≥ слова Ц це сукупн≥сть псих≥чних
процес≥в, котр≥ не представлен≥ у св≥домост≥ субТЇкта.
ѕроблема несв≥домого завжди була предметом гостроњ дискус≥њ м≥ж
вченими, р≥зними ф≥лософськими напр¤мками. ќдн≥ ф≥лософи (матер≥ал≥сти)
стверджували, що псих≥чн≥ процеси, котр≥ зд≥йснюютьс¤ несв≥домо,
мають ф≥з≥олог≥чну, матер≥альну обумовлен≥сть. ” повед≥нц≥ людини,
њњ духовно-практичн≥й д≥¤льност≥ пров≥дну роль в≥д≥граЇ св≥дом≥сть,
а не ≥нстинкти (несв≥доме). ≤нш≥ («.‘рейд та його учн≥), навпаки,
у д≥¤нн¤х людини пр≥оритет в≥ддавали несв≥домому.
«а ‘рейдом, наприклад, повед≥нка, характер, культура людини визначаЇтьс¤
вродженими емоц≥¤ми, ≥нстинктами, пот¤гами Ц несв≥домим. Ќесв≥доме,
на думку вченого, Ї головним ≥ первинним регул¤тором людськоњ д≥¤льност≥,
глибинною основою псих≥ки, що визначаЇ все св≥доме житт¤ людини.
¬иходить так, що св≥дом≥сть людини Ї другор¤дним, вторинним регул¤тором
њњ повед≥нки, вчинк≥в; що людина у своњй практичн≥й д≥¤льност≥ керуЇтьс¤
емоц≥¤ми, хот≥нн¤ми, пот¤гами та ≥нстинктами. “акий п≥дх≥д до сп≥вв≥дношенн¤
несв≥домого ≥ св≥домост≥ Ї переб≥льшенн¤м значенн¤ першого, його
абсолютизац≥¤, що не маЇ достатньоњ п≥дстави.
Ќ≥хто не заперечуЇ, що емоц≥њ, ≥нстинкти в≥д≥грають важливу роль
у д≥¤льност≥ людини, однак не наст≥льки ж, щоб вона п≥дпор¤дковувала
њм свою волю, розум, св≥дом≥сть.
ѕ≥дсв≥доме. ѕ≥дсв≥доме Ц це псих≥чний акт, котрий на певному етап≥
людськоњ д≥¤льност≥ знаходитьс¤ за межами њњ св≥домост≥ (процеси
запамТ¤товуванн¤, визр≥ванн¤ творчого задуму тощо). ѕ≥дсв≥доме часто
розгл¤дають ¤к суто ф≥з≥олог≥чне ¤вище. «а ‘рейдом, п≥дсв≥доме Ц
активний псих≥чний процес, котрий маЇ пр¤мий звТ¤зок з св≥дом≥стю.
ўо ж торкаЇтьс¤ несв≥домого, то м≥ж ним ≥ св≥дом≥стю ≥снуЇ неперех≥дний
барТЇр, нав≥ть антагон≥зм Ц несв≥доме не може стати св≥домим. ѕ≥дсв≥доме
Ц важкодоступна, недостатньо вивчена сфера людськоњ псих≥ки.
—труктура св≥домост≥. —в≥дом≥сть людини Ц складне ≥ багатогранне
¤вище. —в≥дченн¤м цього Ї њњ структура. ¬раховуючи вищевикладене,
до нењ необх≥дно включити так≥ елементи: а) псих≥чне (несв≥доме,
п≥дсв≥доме); б) самосв≥дом≥сть (оц≥нка самого себе, самоконтроль);
в) мисленн¤ (абстрагуванн¤, п≥знанн¤, мова); г) ц≥лепокладанн¤ (постановка
людиною ц≥лей, передбаченн¤ њх результат≥в, прогнозуванн¤); св≥тогл¤д
(синтетичний показник р≥вн¤ св≥домост≥).
ќтже. —в≥дом≥сть Ц це вища форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥, котра властива
лише люд¤м ≥ звТ¤зана з њх псих≥кою, членорозд≥льною мовою, абстрактним
мисленн¤м, ц≥лепокладанн¤м, св≥тогл¤дом, самосв≥дом≥стю, самоконтролем
своЇњ повед≥нки ≥ д≥¤льност≥ та передбачуванн¤ результат≥в останньоњ.
“аким чином, проблеми, ¤к≥ ми розгл¤нули, не мають однозначного
вир≥шенн¤ та трактуванн¤. ¬они складн≥, багатогранн≥, важкодоступн≥
дл¤ наукового зТ¤суванн¤. як у ф≥лософ≥њ, так ≥ в науц≥, вони розгл¤даютьс¤
в основному на р≥вн≥ припущень, наукових г≥потез та рел≥г≥йних концепц≥й.
онтрольн≥ запитанн¤
1. ўо таке св≥дом≥сть?
2. ¬ чому пол¤гаЇ структура св≥домост≥?
3. ўо таке Унесв≥домеФ?
4. «Т¤суйте сутн≥сть пон¤тт¤ Упсих≥чнеФ.
5. „им в≥др≥зн¤Їтьс¤ св≥дом≥сть в≥д мисленн¤?
6. ўо ¤вл¤Ї собою феноменолог≥¤?
“еми реферат≥в
1. ѕроблема св≥домост≥ у ф≥лософ≥њ ≥ науц≥.
2. √енезис форм в≥дображенн¤ на р≥зних р≥вн¤х розвитку матер≥њ.
3. —в≥дом≥сть ¤к вища форма в≥дображенн¤ д≥йсност≥ людиною.
4. —в≥дом≥сть ≥ мисленн¤.
5. ћисленн¤ ≥ мова.
6. —труктура св≥домост≥.
–екомендована л≥тература
1. √егель √. ‘еноменологи¤ духа. —оч., т. 4, ћ., 1969.
2. √уссерль Ё. ‘еноменологи¤ внутреннего сознани¤ времени. —оч.,
т. 1, ћ., 1994.
3. ƒельгадо ’. ћозг и сознание. ћ., 1991.
4. ≈нгельс ‘. ƒ≥алектика природи ( .ћаркс ≥ ‘.≈гельс, тв., т. 20).
5. ‘рейд «. ѕсихологи¤ бессознательного. ћ., 1984.
6. ’айдеггер ћ. ¬рем¤ и бытие . ћ., 1993.
7. ‘≥лософ≥¤. Ќавчальний пос≥бник. ƒруге виданн¤, перероблене ≥
доповнене. «а ред. ≤.Ќадольного. ., 2001.
|
