статья
Маловідомий портрет Василя Стефаника
Іван Миронюк
Мечислав Фіглевський
14 травня минає 135 років з дня народження Василя Стефаника.
Його творчість - одне з найвищих досягнень української літератури
кінця ХІХ - початку ХХ століття. Стефаник ввійшов у літературу
як неперевершений майстер соціально - психологічної новели. "Строгість,
точність, глибина дослідження людського існування, - відзначав
М. Бажан, - робить новели Стефаника вічно жаріючим огнищем роздумів,
переживань, відчуттів. Це вогнище обпікає і наші серця, обпікає
серця наших дітей, обпікатиме серця прийдешніх поколінь".*
Володаря дум селянських часто відтворювали на полотнах, на папері,
на вирізьблених тарелях відомі і маловідомі майстри пензля, художники
- графіки, його мужнє, красиве обличчя не раз прагнули відобразити
скульптори. Ще перебуваючи у Кракові, Василь Стефаник постійно
зустрічався з такими артистами - малярами, як Грунь, Новаківський,
Жук, Северин, Бурчак, Бойчук.
Дорогі для нас Стефаниківські риси, його погляд, задуму залишили
для нащадків В. Касіян, Іван Труш, М. Паращук, П. Сахро. "Наближався
ювілей 25 літньої діяльності В. Стефаника, - згадувала відома
українська художниця Олена Кульчицька. - З цієї нагоди я вирішила
створити його портрет. Вдивлялася у відомі мені фото Стефаника,
вчитувалася в його твори. Хотілося засобами графіки якнайглибше
передати прекрасний образ письменника, з яким мене в'язали спільні
творчі шукання. В цей портрет я вклала багато праці. Наскільки
він вийшов вдалим - не мені про це судити". ______________________________________________________________
*Вступне слово голови республіканського комітету поета академіка
Миколи Бажана// Співець селянської недолі: Відзначення сторіччя
з дня народження Василя Стефаника. - К..., 1974. - с. 37 - 38
"За образок щиро дякую", - напише Стефаник. А згодом,
через місяць у відкритому листі, опублікованому 25 березня 1927
року в журналі "Світ", письменник назвав Олену Кульчицьку
серед своїх приятелів, яких він запросив сідати коло великого
дубового стола в своїй хаті. Це була висока оцінка творчості художниці.
Але є сьогодні немало оригінальних, високохудожніх портретів Василя
Стефаника, які невідомі шанувальникам творчості письменника, зокрема
у нас на Прикарпатті. Нерідко їх автори - талановиті майстри -
професіонали, роботами яких цікавилися і захоплювалися в Римі,
Парижі, Нью - Йорку.
Про один з таких портретів хочу розповісти. Стефаник на ньому
зображений у пору своєї зрілості в покутському селі. Обличчя обрамляє
борода. Погляд рішучий. Письменник наче відчуває нелюдські страждання
від переслідування образів його майбутніх новел. Може саме сьогодні,
а може завтра він напише Софії Морачевській: "Як мене катують
такі образи! Вони у мене такі файні, такі файні, що я вповісти
не годен. Ростуть вони, ростуть і вже стають файними парубками.
І замість лишитися коло мене і радувати мене - вони конче хотя
йти на свій хліб, на своє господарство. Боже, що я тогди за болі
переживаю! Я дурію тогди. Беру пишу "*.
Внизу, з правого боку, літери "Ба" і цифра 64. Автор
портрета Василя Стефаника - наш земляк, уродженець Рогатина Володимир
Баляс. Про його життя і творчість в Україні відомо дуже мало,
в роки тоталітарного режиму на ньому лежало клеймо "буржуазного
митця" і тому це прізвище не згадувалося навіть у мистецьких
чи мистецтвознавчих виданнях, його робіт не було на виставках
чи в музеях Києва, Львова, Івано - Франківська.
____________________________________________________________________
* Цит. по Гнідан О. Василь Стефаник. Життя і творчість. - К, 1991.
- с. 77
В "Енциклопедії українства" що перевидана в Україні,
вміщено фотографію художника і декілька рядків про нього. Повідомлялося,
що Володимир Баляс народився у 1906р. Після закінчення гімназії
поступив на архітектурний факультет Львівського політехнічного
інституту, але не ця спеціальність приваблювала сповненого творчих
планів юнака. Він залишає Львів і їде до Варшави, до Мистецької
Академії, щоб навчитися малярства*. "Вибір малярських студій,
- писатимуть потім дослідники-, які порівняно з політехнічними
не давали таких матеріальних можливостей на майбутнє, був наявним
доказом його беззастережного прямого характеру. На студіях його
спеціалізацією стало чорно - біле мистецтво, а саме графіка".
В Варшаві в ті роки новчалося не так вже і багато українців -
галичан. Польський уряд не допускав українців до вищих шкіл. З
архівних джерел довідуємося, що окремим з них, не зважаючи на
конфесійну приналежність, виплачував стипендію митрополит Андрей
Шептицький. Майбутній художник з Рогатина прагнув тут, далеко
від дому, одержати якомога більше знань. З колегами по навчанню
декілька тижнів був на практиці у Кракові - старому історичному
місті, що виховало стільки митців слова, фарби і пісні, де, як
напише Денис Лук'янович, "свої родинні цінності перетоплювали,
перековували й поглиблювали славні наші артисти - маляри, аби
з новими засобами вернутися на Україну й описувати її божественну
красу".**
_________________________________________________________________________
**Енциклопедія українознавства. Перевидання в Україні. - Львів,
1993. - Т.1 - с.87
**Лук'янович Денис. Василь Стефаник. Передмова до збірки новел
"Земля"//Василь Стефаник у критиці та спогадах. - К..,1969.
- с. 80 - 81
Після успішного завершення навчання у Варшаві Володимир Баляс
повертається до Львова. У цей період у цьому місці творили такі
величини українського малярства, як Труш, Новаківський і Холодний.
"Львів виріс на першорядний мистецький осередок може саме
тому, що в ньому, в даних історичних умовинах, зійшлися саме такі
індивідуальності з усіх земель України / з них тільки Труш галичанин/,-
згадуватиме Святослав Гординський.- Побіч них гуртувалося у Львові
ще багато інших митців, між ними були й прецікаві постаті та визначні
митці, згадати б лиш "ветеранів" А.Монастирського, О.Куриласа
О.Кульчицьку, а з молодших М.Осінчука, Я.Музику /обоє представники
візантійської школи/, П.Ковжуна, О.Сорохтея, В.Крижанівського,
І.Іванця, В.Дядин юка, М.Ольшанську- Стефановия, М.Бутовича, Р.Сельського,
графіка М.Левицького, скульпторів А.Оверка, С.Литвиненка, А.Павлюся
і багато інших. З польських академій, особливо з Варшави, в 30-х
роках прийшла нова молодь, між нею такі таланти, як Я.Гавран,
О.Ніщинський, В.Монастирський, Р.Вінницький, В.Баляс".
У Львові В.Баляс зразу ж поринає у культурне та громадське життя,
знаходить багатьох нових друзів і підтримує контакти з старими,
з якими подружився ще навчаючись у політехніці. Його графічні
роботи з'являються на виставках, їх друкують галицькі часописи,
про них все частіше говорять у мистецьких колах. "У Львові
в ці передвоєнні дні українська графіка стояла вже на високому
рівні завдяки трьом графікам з центральних українських земель:
Павлові Ковжунову, Робертові Лісовському та Миколі Бутовичеві
, - напише через багато років Мирон Левицький-. Поява Баляса викликала
велике захоплення і зразу він знайшовся в авангарді графічного
мистецтва. Хоч графічні твори обмежувалися до ілюстрації обкладинок,
екслібрисів і до рекламних рисунків промислового життя Галичини,
то в більшості ставали основним заробітком. Баляс виявився блискучим
майстром. У ділянці графічного мистецтва працювали тоді такі митці
Львова, як Святослав Гординський, Роман Чорній, Едвард Козак і
Мирон Левицький".
У Львові, як повідомляла тогочасна преса, Володимир Баляс видав
"Буквар", оформив книжечку для дітей Р. Завадовича "Льодова
царівна", обкладинку для збірки поезій Б. Нижанківського
"Терпке вино" й В. Коваліва "Прелюдії". Виготовив
чимало екслібрисів, картину "Панорамний вид Львова".
Творчу діяльність поєднував з педагогічною. Як повідомляє "Енциклопедія
українознавства", з 1939 по 1944 роки він викладає у мистецько
- промисловому інституті Львова. В роки війни в цьому місті було
відновлено на деякий час "Українське видавництво", його
очолив Михайло Матчак. До оформлення шкільних підручників, дитячих
видань, журналів разом з іншими талановитими майстрами залучають
і В. Баляса.
Після війни художник опинився на Заході, ділить важке життя емігранта.
В пошуках заробітку йому навіть деякий час довелося працювати
... лісорубом. Проживав спочатку в Німеччині, потім в Канаді -
в Торонто і Вінніпегу. І скрізь залишав по собі добру згадку,
цікаві творчі роботи, що потім експонувалися на багатьох виставках.
" Новий розвиток українського образотворчого мистецтва ,-
напише через багато років Павло Лопата,- припадає на повоєнний
період, коли хвиля української еміграції опинилася в Америці,
Канаді та інших країнах. З приїздом малярів у нові місця поселення,
зокрема в Торонто, на початку 50-х років минулого століття зростає
потреба чи не в кожного з них виявити себе та публічно показати
свої малярські здібності. Всі вони пройшли складну школу життя
,яке змушувало їх активізуватися."
У Торонто спільно з М. Дмитерком і І. Кубарським Баляс працює
над розписом української православної церкви св. Володимира й
Ольги, де в знаменитій орнаментиці вперше були використані декоративні
елементи, що базувалися на деяких народних мотивах. "Орнаменти
ці належать, безперечно, до кращих наших зразків церковної поліхромії,"
- відзначатимуть дослідники.
7 травня 1948 року церкву було освячено, а згодом надано статусу
кафедрального собору. У 1952 р. тут за проектом архітектора, сина
відомого письменника Степана Васильченка Юрія встановлено іконостас.
У дні святкування 60-ї річниці поселення українців у Канаді влаштовано
виставку ескізів розпису церкви, що зачарували усіх глядачів.
"А різні дебати завершилися перемогою і переконанням, що
храм цей має бути розмальований у традиціях нашого церковного
мистецтва, безліч прикладів якого золишилися свідками у церквах
України" - ,згадуватимуть очевидці.
Цікаві матеріали саме про цю важливу сторінку творчості В.Баляса
зібрав і опублікував уже згадуваний Павло Лопата. Відповідальність
праці над виконанням усіх намічених проектів лягла на плечі Баляса,
Дмитренка і Кубарського. Вони взялися за роботу сумлінно і старанно.
Підступали до свого нелегкого завдання не тільки кожного дня,
але кожної години і миті. Про недоспані ночі і напружені зусилля,
про їхні намагання всі сили і вміння втілити у свій твір, щоб
зробити його якнайкращим, знали тільки самі художники. Баляс і
Кубарський тижнями довбали тяжкі та грубезні потрійні царські
врата і обкурені пилом дерева, які власними руками вигладжували,
надавали іконостасові маєстатичної краси. Окремо Кубарський малював
по дереву, імітуючи мармуровий рисунок. Дмитренко, оточений банками
з фарбами, обляпаний різними кольорами фарб та позолотою, стояв
високо на риштуванні, творячи свої композиції. у стилі козацького
бароко, типового в інтер'єрах церков в Україні.
На запрестольній овальній стіні було намалювана ікону "Пресвята
трійця" - погруддя Бога Отця, сидячого на троні Бога Сина
з розгорнутою книгою, опертою на лівому коліні, а поміж них Богодух
у формі голуба на тлі золотого трикутника. На боках Ісуса зображено
дві стоячі фігури: по його правиці - Богоматір, а з лівого боку
- св. Івана Хрестителя Предтечу. Останню композицію можна назвати
"Деісус, або Моління". Фронтальні бічні стіни прикрашена
іконою "Благовіщення", в якій Архангел Гавриїл сповістив
Пресвятій Діві про прихід Спасителя. В горішніх частинах, поміж
вікнами, маестро було намалювано такі ікони - "Зіслання Святого
Духа на Апостолів", "Воздвиження хреста на Київських
горах" по лівій стороні, а по правій, дивлячись із входу
до середини собору, - "Хрещення Господнє" і "Хрещення
України". Чотири євангелісти із їхніми символами намальовані
на стелі поблизу купола, в якому знаходиться зображення стоячих
постатей янголів.
"Збудований і розписаний храм св. Володимира і Ольги у Торонто,-
писатимуть друзі В.Баляса,- став пам"ятником української
культури, надбанням суспільності в Канаді і передусім української
православної громади, яка в той час під проводом отця Петра Самця
зуміла зробити те, що залишилося вікопомним на сьогоднішній день
для прос слави доброго імені українця, Бога і своєї Батьківщини."
А хіба можна не згадати про такі роботи відомого митця, як "Купало",
"Дівчина зі збанком ". Художник будучи за кордоном оволодіває
складною технікою мозаїки. Так, композиція "Мамай" буде
виконана Володимиром Балясом не з звичайних смальт, а з різноформного
різаного скла. Одна з робіт митця - "Дівчина зі збанком"
виконана у бронзі.
Останні роки життя художник з Рогатинщини проживає у США. Тут
він створив цілий ряд ліноритів великого рангу: "Самітня
неділя", "Відпочинок", "Сироти", "Дорога",
"Фінал" та інші. Баляс є автором кількох скульптур.
Виконав він їх з металу, технікою спаювання ("Ікар",
"Жінка", "Атилля" та інші).Закордонні українські
і англомовні видання часто повідомляои про виставки художніх робіт
В.Баляса в Нью-Йорку, Лос-Анджелесі,Торонто, Монреалі, інших містах.
Але особливо пишалися творчістю українського художника мешканці
каліфорнійського міста Сан Дієго, де він проживав багато років.
Ряд мистецтозавців відзначали, що для окремих творів нашого земляка
було характерне "сильно модерністичне трактування і були
вони близькі до кубістичного експресіонізму."
Помер художник у 74-річному віці далеко від рідної землі, у Сан
Дієго. Розповідають, що перед смертю намалював портрет своєї землячки
Роксолани.
