стать¤

ѕроблема сенсу ≥сторичного процесу в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського

¬олодимир Ѕудз

Ќomo homini res sacra

ѕитанн¤ сенсу ≥сторичного процесу Ї актуальним, виход¤чи ≥з сучасноњ сусп≥льно-пол≥тичноњ ситуац≥њ, ¤ка складаЇтьс¤ в св≥т≥ на сьогодн≥шньому етап≥, оск≥льки в ’’ст., ¤ке завершуЇть в≥дбулись св≥тов≥ в≥йни, ¤к≥ понесли за собою м≥льйони житт≥в, незважаючи на те, що ™вропа в ц≥лому, Ї христи¤нською державою ≥ мала б дотримуватись у пол≥тичних в≥дносинах моральних вимог христи¤нства. —учасн≥ пол≥тичн≥ в≥дносини - це силов≥ в≥дносини, в ¤ких свою волю диктуЇ сильн≥ший, той хто Ї економ≥чно ≥ м≥л≥тарно б≥льш забезпечений, хоча всюди говоритьс¤ про права людини ≥ демократ≥ю. ÷¤ обставина св≥дчить про кризу христи¤нських ц≥нностей ≥ христи¤нськоњ церкви в ™вроп≥ ≥ рел≥г≥йних ц≥нностей взагал≥, оск≥льки в зовн≥шн≥х ≥ внутр≥шн≥х сусп≥льно-пол≥тичних в≥дносинах пануЇ нетерпим≥сть ≥ боротьба, ¤ка часто завершуЇтьс¤ траг≥чно. «в≥дси ≥ постаЇ питанн¤ про сенс бутт¤ ¤к окремоњ людини, так ≥ сусп≥льства чи людства в ц≥лому. ¬иход¤чи ≥з цього, питанн¤ сенсу ≥сторичного процесу, ¤ке належить до галуз≥ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, зач≥паЇ р¤д загально-ф≥лософських проблем, без вир≥шенн¤ ¤ких неможливе вир≥шенн¤ сенсу ≥сторичного процесу.  уди, в ¤кому напр¤мку розвиваЇтьс¤ сусп≥льство ≥ людство в ц≥лому? ÷е питанн¤ намагались вир≥шити не одне покол≥нн¤ ф≥лософ≥в. —в≥й внесок в його розробку зд≥йснив ≥ ћ.√рушевський, ¤кий в своњй ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ намагавс¤ дати в≥дпов≥дь про сенс ≥сторичного процесу, в≥н прагне "Еголовним чином до зрозум≥нн¤ взаЇмного зв'¤зку ≥ смислу ≥сторичних факт≥вЕ"[1,c.VI]

ƒосл≥дженн¤ проблеми сенсу ≥сторичного процесу в ф≥лософ ≥стор≥њ ћ.√рушевського маЇ значенн¤ ≥ викликаЇ зац≥кавлен≥сть уже з того приводу, що в≥н ¤к н≥хто ≥нший в украњнськ≥й ≥нтелектуальн≥й традиц≥њ досл≥див глибинн≥ корен≥ ≥сторичного процесу украњнського народу, його психолог≥ю, спос≥б мисленн¤ ≥ сприйн¤тт¤ св≥ту, його основн≥ ц≥нност≥ ≥ ≥деали, а останн≥ безперечно пов'¤зуютьс¤ ≥з зм≥стом самого прот≥канн¤ ≥сторичного процесу. “о ж дл¤ того, щоб краще зрозум≥ти себе, щоб планувати щось в майбутньому необх≥дно знати своЇ минуле, до ¤кого звертавс¤ ћ.√рушевський в своњй концепц≥њ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, ≥ в ¤к≥й досл≥див основн≥ законом≥рност≥ ≥ тенденц≥њ сусп≥льного розвитку ≥ ≥сторичного процесу в ц≥лому, а зв≥дси визначив мету ≥ сенс ≥стор≥њ. ¬ дан≥й проблем≥ основну важк≥сть в досл≥дженн≥ складаЇ те, що ћ.√рушевський, ¤к уже неодноразово наголошувалось, не написав ц≥л≥сноњ прац≥ по ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ, в ¤к≥й були б задекларован≥ його основн≥ ф≥лософсько-≥сторичн≥ ≥дењ, однак його концепц≥¤ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ Ї тим не менше ц≥л≥сною ≥ системною, хоча цю системн≥сть ≥ ц≥л≥сн≥сть можна побачити т≥льки охопивши всю його наукову спадщину: його основн≥ методолог≥чн≥ прац≥ по ≥стор≥њ ”крањни, украњнськоњ л≥тератури, соц≥олог≥чн≥ прац≥, культуролог≥чн≥, сусп≥льно-пол≥тичн≥ ≥ т.д.

ѕитанн¤ про сенс ≥сторичного процесу Ї складним, тому "Евсе ще залишаЇтьс¤ в≥дкритим питанн¤, чи Ї ≥стор≥¤ твор≥нн¤м божественного направленого духу, чи вона породжуЇ сили свого розвитку з самоњ себеЕ"[2,c.88], адже в залежност≥ в≥д цього вир≥шуЇтьс¤ в загальному питанн¤ ≥ про сенс ≥стор≥њ. ¬же та обставина, що у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського суб'Їктом ≥сторичного процесу Ї народ, св≥дчить про в≥дсутн≥сть фатал≥зму ≥ предистенац≥њ дол≥ народу, а це в свою чергу вказуЇ на те, що людина, народ в ц≥лому маЇ право вибору у своњй д≥¤льност≥ ≥ маЇ в≥льну волю, ¤ка не детерм≥нуЇтьс¤ трансцендентними факторами. ћ.√рушевський пише: "я не прихильник ≥дей ≥сторичного фатал≥зму ≥ не думаю, щоб певн≥ ≥сторичного процесу незм≥нно, ¤к первородний гр≥х, впливали пот≥м до зак≥нченн¤ в≥ку на житт¤ даного народу ¤к його фатум. я в≥рю в велику силу самовизначенн¤ колективноњ людини, людськоњ громади, ≥ в широку сферу д≥Ївост≥ сього самовизначенн¤."[3,c.63] ≤сторичний процес в ц≥лому не несе песим≥стичного ≥ трагед≥йного навантаженн¤; в ньому в≥дсутн≥й фатал≥зм ≥ есхатолог≥зм, ¤к≥ долаютьс¤ людиною ≥ њњ свободою д≥й. ≤сторичний процес спр¤мований до ц≥нностей гуман≥зму, ≥ Ї в своњй основ≥ оптим≥стичний, оск≥льки не зважаючи на св≥тов≥ катастрофи, в≥н в к≥нц≥ к≥нц≥в њх дос¤гне, оск≥льки "на переконанн¤ ћ.√рушевського, ≥стор≥¤ д≥Ї через дух ≥ вартост≥ у њхньому далеко не т≥льки матер≥альному вим≥р≥. ÷ентральними ви¤вл¤ютьс¤ вартост≥ моральн≥; вони накопичуютьс¤ в душ≥ народу перед силою його виживанн¤ в≥д кан≥бал≥зму перв≥сного сусп≥льства до терпимост≥ ≥ любов≥ - нов≥шого."[4,c.265], (тут прогрес спостер≥гаЇтьс¤ не т≥льки в сфер≥ матер≥альних ц≥нностей, але ≥ моральних). ѕроте дл¤ реал≥зац≥њ цих ц≥нностей потр≥бна вол¤ ≥ бажанн¤ самоњ людини, потр≥бне пост≥йне самовдосконаленн¤ людини ≥ умов њњ проживанн¤, ≥ з ц≥Їњ точки зору ћ.√рушевський прагматично дивитьс¤ на соц≥альн≥ ≥нститути, ¤к≥ покликан≥ забезпечити ≥нтереси людини ≥ виховувати в н≥й почутт¤ сол≥дарност≥; таке ж прагматичне в≥дношенн¤ ћ.√рушевського ≥ до зовн≥шн≥х пол≥тичних в≥дносин, оск≥льки дл¤ того щоб забезпечити прогрес в розвитку окремого народу необх≥дно "старатись забезпечити соб≥ пол≥тичну незалежн≥сть, розв'¤зати нац≥ональне питанн¤. Ѕез того не може рушити напередЕ."[5,c.27] ѕрогрес неможливий поки народ "не забезпечить соб≥ повного права на продуктивн≥ сили свого краю, на розпор¤дженн¤ розд≥лом ≥ споживанн¤м продукт≥в його. ј се не можливе без забезпеченн¤ в т≥й чи ≥нш≥й, аби т≥льки в реальн≥й форм≥ його суверенност≥Е"[5,c.27] «а ћ.√рушевським народ пристрастно т¤гнетьс¤ "до свободи ≥ св≥тла, до самовизначенн¤ ≥ розвитку. "[6,c.5], ≥ "повна самост≥йн≥сть ≥ незалежн≥сть Ї посл≥довним, лог≥чним завершенн¤м питань нац≥онального розвитку ≥ самовизначенн¤ вс¤коњ народност≥Е"[6,c.60]

—енс ≥сторичного процесу сл≥д шукати в самому соц≥ум≥, а не десь поза ним. ѕроте сам ≥сторичний процес пов'¤заний ≥з народом, з його територ≥Їю, ¤ку в≥н насел¤Ї, а взаЇмод≥¤ народу ≥ територ≥њ реал≥зуЇтьс¤ в культур≥. ≤сторичний процес, процес житт¤ Ї Їдн≥стю цих трьох начал, ¤к≥ корелюють одне одного. ƒосл≥дники в≥дм≥чають, що "Енарод та ≥стор≥¤ перебувають у корел¤ц≥њ: ≥сторичний сенс маЇ внутр≥шн≥ сили творенн¤ дол≥ самого народу."[4,c.264], однак ц¤ корел¤ц≥¤ з≥ сторони ≥стор≥њ не Ї фатальною, ≥ народ може зв≥льнитись в≥д нењ через розвиток осв≥ти, ≥ сам уже корелювати ≥сторичний сенс; причому дол¤ народу, ¤ка залежить в≥д р≥зноман≥тних фактор≥в не Ї тотожн¤ сенсу ≥стор≥њ. —енс в ≥стор≥њ може покладати людина, направл¤ючи свою д≥¤льн≥сть в ту чи ≥ншу сторону, однак ≥ сам ≥сторичний процес може мати власний сенс ≥ власну мету. ћ.√рушевський виходить ≥з еволюц≥йност≥ ≥сторичного процесу, а вже в сам≥й ≥дењ еволюц≥њ закладена апр≥орно ≥де¤ прогресу, ≥де¤ вдосконаленн¤ природи ≥ людини. «в≥дси ц¤ ≥де¤ вдосконаленн¤ переноситьс¤ ≥ на сусп≥льн≥ в≥дносини. “ому онтолог≥чно, сам еволюц≥йний процес буде направлений на дос¤гненн¤ найб≥льш досконалих форм у природ≥ ≥ в≥дносин у сусп≥льств≥ - це одна ≥з основних ≥дей етичного позитив≥зму. ќднак в такому випадку ≥сторичний сенс ¤к в≥н покладений сам по соб≥, сп≥впадаЇ з сенсом ≥сторичного процесу, ¤кий покладаЇ людина, тобто онтолог≥чний ≥ гносеолог≥чний аспекти в цьому випадку сп≥впадають. «в≥дси людина при так≥й постановц≥ питанн¤ не може в≥дчувати т¤гар ≥сторичного процесу, ¤кщо вона зв≥сно не буде ≥ти проти ≥дењ прогресу ≥ вдосконаленн¤. “аким чином еволюц≥йний процес, ¤кий починаЇтьс¤ з природи переходить на еволюц≥ю людини ≥ сусп≥льних в≥дносин, ≥ в к≥нцевому результат≥ завершуЇтьс¤ прогресом в моральн≥й сфер≥, оск≥льки сусп≥льн≥ в≥дносини направл¤ютьс¤ до все б≥льшоњ њх гуман≥зац≥њ. « цього приводу показовою Ї та думка, що саме "етичним моментом завершуЇтьс¤ соц≥альне питанн¤; треба розвинути вс≥ благородн≥ш≥ почутт¤ в людин≥ ≥ запр¤гти њх на службу сп≥льного житт¤, побити егоњм альтруњзмомЕ÷≥ла наша культура маЇ т≥льки тод≥ варт≥сть ≥ значенн¤, коли прийн¤ти, що в н≥й Епро¤вл¤Їтьс¤ безперервний етичний поступЕ, що домагаЇтьс¤ тривалоњ гармон≥њ ≥ндив≥дуальних ≥нтерес≥вЕ"[7,c.142] «а ћ.√рушевським сутн≥сть ≥стор≥њ - теж в гуман≥зац≥њ сусп≥льних в≥дносин, основою ¤ких Ї сол≥дарн≥сть, ¤ка зосереджена в культур≥. ¬чений пише, що "Елюдський колектив Евипробував ≥ випробовуЇ р≥зн≥ форми соц≥альноњ орган≥зац≥њ ≥ њх доц≥льн≥сть з становища свого головного завданн¤ : кращого житт¤ ≥ кращих в≥дносин м≥ж людьми. "[8,c.55]

 ультура, ¤ка Ї синтетичним поЇднанн¤м р≥зноман≥тних традиц≥й, Ї основою людськоњ сол≥дарност≥, оск≥льки за ћ.√рушевським "Етрадиц≥¤ ¤вл¤Їтьс¤ п≥дставоюЕ людськоњ сол≥дарност≥Е"[9,c.56] ÷¤ сол≥дарн≥сть, ¤ка про¤вл¤Їтьс¤ в традиц≥њ ≥ в культур≥ об'ЇднуЇ народ в Їдине ц≥ле, оск≥льки "традиц≥¤Е ¤вл¤Їтьс¤ з одного боку - культом заслуг попередн≥х покол≥нь, зв'¤заним з почутт¤м свого обв'¤зку : св≥й борг за одержане в≥д попередник≥в в≥дслужити заслугами перед своњми сучасниками ≥ потомками, послужити њх щастю так ¤к старались послужити нашому щастю покол≥нн¤ попередн≥."[9,c.59] ¬ цьому випадку мета кожноњ окремоњ людини Ї метою дл¤ св≥х. —ол≥дарн≥сть грунтуЇтьс¤ на почутт≥ обв'¤зку, ≥ цей обв'¤зок - служити щастю ≥нших покол≥нь. ¬ цьому випадку метою дл¤ сп≥льноти, дл¤ людського поступу Ї дос¤гненн¤ щаст¤, ≥ тут ћ.√рушевський перебуваЇ на евдемон≥стичних позиц≥¤х, на позиц≥¤х, ¤к≥ аналог≥чн≥ утил≥тарним, прагматичним опзиц≥¤м √.—пенсера ≥ ≈.ƒюркгейма. « цього приводу останн≥й пише:"™дина умова, ¤ка може по¤снити прогрес - це бажанн¤ стати щаслив≥шим."[10,c.264] ћ.√рушевський пише, що ≥стор¤ под≥бна "до тоњ великоњ, Їдиноњ, незр≥вн¤нноњ епопењ, ¤кою Ї пох≥д людства до щаст¤ ≥ правди."[9,c.58] “ут ми бачимо що цей пох≥д Ї сп≥льним дл¤ всьго людства, що також виражаЇтьс¤ в його ≥дењ ≥стор≥њ ¤к ≥стор≥њ всього людства, а не т≥льки окремих народ≥в.

«розум≥ти сутн≥сть ≥сторичного процесу, допомагаЇ ≥стор≥ософська ≥де¤ тр≥ади - Їдност≥ народу, територ≥њ ≥ культури, ¤к≥ в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського, Ї взаЇмопов'¤зан≥ ≥ взаЇмно визначають одне одного, не т≥льки в ≥сторичн≥й перспектив≥, але ≥ на сучасному етап≥ ≥ в майбутньому. ∆итт¤ народу, його внутр≥шн≥ в≥дносини базуютьс¤ на традиц≥њ, ¤ка "Е¤вл¤Їтьс¤ неустанною оц≥нкою, "судом ≥стор≥њ"Екотрий д≥йсно творитьс¤ неустанно, - Евласне неустанною переоц≥нкою ≥сторичних прецедент≥в, ≥сторичних д≥л, тип≥в ≥ ≥ндив≥дуальностей з становища сучасного моменту, його завдань ≥ погл¤д≥в, його соц≥альних ≥ моральних вимогЕ"[9,c.59] ¬ свою чергу нос≥Їм культури Ї не окрема людина, а сп≥льнота, народ в ц≥лому; суб'Їктом ≥сторичного процесу за ћ.√рушевським Ї теж народ, тому в загальному сенс ≥стор≥њ може бути вим≥р¤ний виход¤чи ≥з того, що в≥н буде сенсом не дл¤ кожноњ людини зокрема, а дл¤ народу в ц≥лому, оск≥льки людина смертна ≥стота, то з њњ смертю втрачаЇтьс¤ ≥ сенс ≥стор≥њ, ≥ сам процес ≥сторичний зупин¤Їтьс¤, однак ≥стор≥¤ маЇ свою власну т¤гл≥сть не залежно в≥д кожноњ окремоњ людини. “¤гл≥сть ≥сторичного процесу може забезпечити т≥льки сп≥льнота, народ, ¤кий такий чином Ї "безсмертним", маЇ свою т¤гл≥сть в ≥стор≥њ, ≥ ц¤ сп≥льна дол¤, ц¤ т¤гл≥сть реал≥зуЇтьс¤ в культур≥. ќднак дол¤ окремоњ людини теж ц≥кавить ћ.√рушевського, ≥ в≥н намагаЇтьс¤ дати ор≥Їнтири њњ повед≥нки ≥ њњ д≥¤льност≥, дл¤ того, щоб скор≥ше дос¤гнути сп≥льноњ мети, ¤ка важлива не т≥льки дл¤ окремого народу, але ≥ дл¤ людства в ц≥лому. якими б шл¤хами не розвивалось людство, все одно цей розвиток маЇ прогресивне спр¤муванн¤, (тут можна побачити вплив позитив≥зму у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського), а цей "прогресивний розвиток спр¤мований до реал≥зац≥њ загальнолюдських ц≥нностей гуман≥зму."[11,c.151] «в≥дси поступ маЇ морально-етичний вим≥р, в≥н не реал≥зуЇтьс¤ сам по соб≥, ¤к механ≥чна спр¤мован≥сть; людина, народ, людство в ц≥лому повинн≥ завжди мати ≥нтенц≥ю до щаст¤, добра ≥ правди, (≥ тут можна побачити ≥дењ етичного позитив≥зму в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського).

ќднак ц≥ ≥нтенц≥њ необх≥дно виховувати в людин≥ через культуру, ≥ вихованн¤, осв≥та повинн≥ "послужити перемоз≥ й закр≥пленню ≥дей ≥ настроњв гуманности, демократизму й соц≥ал≥зму."[9,c.60] ¬ даному випадку можна побачити аналог≥њ з ѕросв≥тницькими ≥де¤ми, оск≥льки прогрес - це прогрес людського розуму ≥ осв≥ти ≥ тим краще, ¤кщо ц¤ осв≥та буде на р≥дн≥й мов≥ : "¬с≥ ≥нш≥ народи, ¤к≥ д≥йшли до добробуту, осв≥ти, доброго ладу, д≥йшли т≥льки завд¤ки тому, що мали просв≥ту на своњй р≥дн≥й мов≥. ≤ наш народ не ≥накшою дорогою виб'Їтьс¤ з тепер≥шн≥х злидн≥в, ¤к т≥льки тримаючись свого, розшир¤ючи осв≥ту на р≥дн≥й мов≥, а з осв≥тою доходитиме ≥ вс¤кого ладу ≥ права."[12,c.25] Ѕез цього народ не може бути "просв≥ченим, заможним, щасливим"[12,c.27] Ќезважаючи на св≥тов≥ катастрофи, ћ.√рушевський в≥рить, що "т≥ анормальн≥ ¤вищаЕне так глибоко закор≥нен≥, щоб добра вол¤ громад¤нства не могла соб≥ дати раду з ними."[3,c.16] ќтже вчений в≥рить в те, що людина Ї за своЇю природою доброю, однак дл¤ того щоб могли реал≥зуватись гуман≥стичн≥ ц≥нност≥ необх≥дна вол¤ людин ≥ громади, людства в ц≥лому. ќднак ц≥ ≥дењ не Ї утоп≥стичними ≥ ћ.√рушевський пише: "я не утоп≥ст, ≥ не мр≥ю про те, ¤к з к≥нцем нин≥шньоњ в≥йни народи ≈вропи разом плигнуть в царство брацтва ≥ згодиЕјле культура ≥ школа повинн≥Е напружувати своњ сили ≥ засоби в боротьб≥ против здич≥нн¤ ≥ злости. Ўкола повинна в≥дкликатись до тоњ ≥сторичноњ сол≥дарности людства, з котроњ виросла вс¤ нин≥шн¤ культура, все нин≥шнЇ житт¤Е"[9,c.69] ѕрогрес можливий, отже на основ≥ сол≥дарност≥, ¤ку необх≥дно виховувати в людин≥ ≥ в сп≥льнот≥, оск≥льки ≥де¤ сол≥дарност≥ - це ≥де¤ Їдност≥ всього людства. ћ.√рушевський пише, що "б≥льш н≥ж коли небудь, саме в тепер≥шн≥м момент≥ в≥дчуваЇтьс¤ потреба поглибленн¤ ≥дењ людства, його пошани ≥ культу. ѕ≥сл¤ того ¤к перед страшним видовищем св≥тового катакл≥зму бо¤зко в≥дступили стар≥ рел≥г≥њ,Ешкола з особливою силою повинна розгорнути величин≥ образ ≥стор≥њ людськоњ сол≥дарност≥, ¤ка переборювала расов≥, рел≥г≥йн≥, кастов≥ бар'Їри, географ≥чн≥, економ≥чн≥ й культурн≥ р≥зниц≥, й застар≥л≥ конфл≥кти розв'¤зувала к≥нець к≥нцем принципами сп≥вжитт¤ ≥ сп≥вроб≥тництва."[9,c.69] “ут його позиц≥¤ аналог≥чна позиц≥њ ….√ердера ≥ “.ћасарика. «а √ердером "людина створена, щоб засвоњти дух гуманност≥ ≥ рел≥г≥њ"[13,c.107], все, що оточуЇ людину пронизане духом √”ћјЌЌќ—“≤, в≥чно незм≥ннимЕ"[13,c.111],тому ц≥ль нашого земного ≥снуванн¤ Ї в вихованн≥ √”ћјЌЌќ—“≤Е"[13,c.131]. “.ћасарик п≥дкреслюЇ, що "при вс≥й р≥зноман≥тност≥ погл¤д≥в згоджуютьс¤ люди щодо певних ≥деал≥в гуманност≥." [14,c.79]

“о ж виход¤чи з позиц≥њ ћ.√рушевського людина повинна покласти на в≥втар загального блага своњ власн≥ егоњстичн≥ ≥нтереси в≥дректис¤ в≥д них, дл¤ дос¤гненн¤ загальнолюдських ц≥нностей в майбутньому. ¬≥н пише, що "людський поступ - сеЕпл≥днаЕпрац¤ покол≥нь, сов≥сно сповнений буденний обов'¤зок незам≥тно громад¤ть культурн≥ кап≥тали сусп≥льности й людстваЕ јле треба ƒуха божого над молекул¤рним процесом хаосу - треба ширшоњ пров≥дноњ ≥дењ в с≥м атом≥зм≥ др≥бних д≥л, взагал≥ ≥деолог≥чного елементу, ¤кий би з≥брав в орган≥чну ц≥л≥сть сю розсипану храмину, надав ц≥ль ≥ значенн¤ сим атомам, а не позволив розпастис¤ й переродитис¤ в просту егоњстичну роботу дл¤ грубоособистих ц≥лей ≥ завдань."[3,c.66] ѕри цьому сл≥д в≥дм≥тити, що ћ.√рушевський не забуваЇ ≥ про саму людину, хоча з точки зору ≥сторичного процесу людина, нав≥ть найген≥альн≥ш≥ особистост≥ Ї продуктом обставин, природн≥х ≥ соц≥вальних. ќднак, що може втратити людина, теж прагнучи ≥ ≥дучи до загальнолюдських ц≥нностей, тобто вважаючи загальну мету за свою? ¬она н≥чого не втрачаЇ, оск≥льки прагнучи налагодити в≥дносини у сусп≥льств≥ на основ≥ загальнолюдських ц≥нностей ≥ ≥деал≥в, вона т≥льки виграЇ в≥д цього, оск≥льки ≥нш≥ будуть в≥дноситись так само ≥ до нењ. “о ж в такому випадку, коли у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського, категоричним ≥мперативом дл¤ повед≥нки окремоњ людини стають ун≥версальн≥, гуман≥стичн≥ ц≥нност≥, (тобто колективн≥ ц≥нност≥, сп≥впадають тут з особистими), - мета ≥сторичного процесу, його сенс, ¤к≥ визначаютьс¤ дл¤ сп≥льноти, сп≥впадають з сенсом житт¤ кожноњ окремоњ людини. «в≥дси сенс житт¤ кожноњ людини пол¤гаЇ в подоланн≥ егоњзму (тут можна просл≥дкувати вплив сол≥даристських концепц≥й в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського).

ѕо в≥дношенн≥ до характеру ≥сторичного процесу ≥ сусп≥льного розвитку ћ.√рушевський перебуваЇ на еволюц≥он≥ських позиц≥¤х, а сама еволюц≥¤ завжди маЇ прогресивний характер, розвиток завжди в≥дбуваЇть в сторону ¤к≥сного ≥ к≥льк≥сного нагромадженн¤ живих орган≥зм≥в ≥ матер≥њ, то ж цей еволюц≥йний характер ћ.√рушевський у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ переносить на сусп≥льн≥ в≥дносини, так ¤к це властиво ≥ √.—пенсеру, ≥ тут бачимо аналог≥њ з ѕросв≥тницькими ≥де¤ми (зокрема з ћар≥  ондорсе, з ≥де¤ми ¤кого був знайомий ћ.√рушевський). ¬ процес≥ еволюц≥њ в≥дбуваЇтьс¤ пост≥йне вдосконаленн¤ людського розуму, а отже ≥ самоњ людини у вс≥х в≥дношенн¤х, ≥ в моральному теж. ≤нша справа, що в соц≥ум≥ панують т≥ чи ≥нш≥ тенденц≥њ - сол≥даризму ≥ ≥ндив≥дуал≥зму, ¤к≥ Ї пан≥вними в тих чи ≥нших епохах. ќднак ≥ ц≥ тенденц≥њ не виход¤ть поза меж≥ етично-позитив≥ських ≥дей ћ.√рушевського, щодо еволюц≥њ ≥ прогресу, ¤к≥ Ї близькими до думок ћ. овалевського ≥ √.—пенсера. ¬ даному випадку маЇтьс¤ на уваз≥ теор≥¤ р≥вноваги (eguilibration) останнього, зг≥дно ¤коњ механ≥змом еволюц≥њ Ї р≥вновага, ¤коњ намагаютьс¤ дос¤гнути вс≥ природн≥ ≥ сусп≥льн≥ форми, ≥ в силу ¤коњ "людство рухаЇтьс¤ до все б≥льш рац≥ональноњ сусп≥льноњ структури, ¤ка спри¤Ї встановленню все б≥льш повноњ гармон≥њ м≥ж особист≥сю ≥ соц≥альним середовищем."[15,c.54] “ака р≥вновага р≥зноман≥тних тенденц≥й ≥ фактор≥в, ¤ка так чи ≥накше прагне встановитись Ї основою самоорган≥зац≥њ сусп≥льства, ≥ ¤ка заставл¤Ї людину шукати найб≥льш оптимальний вар≥ант житт¤. “аким чином сусп≥льний розвиток направлений до дос¤гненн¤ найб≥льш досконалоњ форми сп≥вжитт¤, ¤кою ≥ Ї за √рушевським сол≥дарн≥сть, ≥ в≥дносини сол≥дарност≥, при цьому егоњстичн≥ ≥нтереси мають бути подолан≥ дл¤ реал≥зац≥њ сп≥льноњ мети ≥сторичного процесу - гуман≥стичних ц≥нностей, ≥ в загальному - дос¤гненн¤ щаст¤. «  овалевським √рушевського ЇднаЇ ≥де¤ прогресу ¤к ≥сторичноњ неминучост≥, ≥ сутн≥сть цього прогресу зводитьс¤ до ≥дењ сол≥дарност≥, ¤ку необх≥дно розширювати в людств≥, виховуючи њњ в людин≥ через осв≥ту.

—ол≥дарн≥сть Ї т≥Їю "золотою стежкою", золотою серединою, ¤ка випливаЇ ≥з сусп≥льних в≥дносин ≥ в≥дносин культури, ≥ повинна вибирати те, що Ї ун≥версальним. “аким чином сенс ≥сторичного процесу пол¤гаЇ в реал≥зац≥њ ун≥версальних гуман≥стичних ц≥нностей, ¤к≥ необх≥дно вибирати ≥з загальноњ культурноњ скарбниц≥ людства. «а ћ.√рушевським кожна нац≥¤ повинна прагнути "Езагально-людську культуру,Епересадити на св≥й нац≥ональний грунт,Е≥ навпаки - с≥ нац≥ональн≥ змаганн¤ ≥ потреби справити до поступових теч≥й житт¤ загально-людського, не ламанн¤м ≥ розривом, а культурною еволюц≥Їю в нерозривн≥м контакт≥ з поступовим походом людства."[3,c.97] ѕоступ в середин≥ окремоњ сп≥льноти грунтуЇтьс¤ на компром≥с≥ ≥нтерес≥в ≥ ц≥нностей, а поступ сп≥льноти в ≥сторичному процес≥ на компром≥с≥ нац≥ональних ≥ ун≥версальних ц≥нностей, з пр≥оритетом останн≥х. ’оча все ж необх≥дно прагнути р≥вноваги - "¬инах≥д середньоњ л≥н≥њ дл¤ захованн¤ нац≥ональноњ т¤глост≥ при в≥чн≥м поступ≥ наперед, р≥вно з темпом загально-людського походу - р≥ч, ¤ка вимагаЇ великого такту ≥ розваги,Ет≥сних зв'¤зк≥в з загальнолюдським житт¤мЕ"[3,c.97] ћ.√рушевський розгл¤даЇ ≥сторичний процес з точки зору гуман≥стичних ц≥нностей, де будь-¤кий егоцентризм маЇ бути подоланий, ≥ перш за все маЇ бути подоланий егоњзм самоњ людини - зв≥дси ≥ на¤вн≥сть в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського космопол≥тичних ≥дей ≥ принцип≥в, зг≥дно ¤ких маЇ бути подоланий "нац≥ональний", "державний", "расовий"[9,c.63] “реба прагнути нового житт¤, "р≥вн¤ти йому дорогу, полегшувати вт≥ленн¤ в нов≥ в≥дпов≥дн≥ формиЕнових вартостей, принесених життю. “ой хто в≥рить ≥ ц≥нить с≥ нов≥ вартост≥ вищоњ правди-справедливост≥Ене дасть себе збентежитиЕнедор≥чност¤миЕ, що минаючи с≥ недор≥чност≥ ведуть до великоњ мети."[5,c.51] - а ц≥Їю метою Ї "колективна людина", тобто людство, тому людина Ї сенсом ≥сторичного процесу, адже в≥н в≥дбуваЇтьс¤ через людину ≥ задл¤ людини.

¬исновком могли б бути слова ћ.√рушевського, ¤кий пише: "Ѕ≥льше н≥ж коли небудь в≥дчуваЇтьс¤ тепер велика виховуюча сила культу людського колективу, непод≥льного людства, його великих подвиг≥в,Е великого вселюдського пантеону,Е[9,c.69] ≤ те, що зможе зробити в с≥м напр¤м≥ научаннЇ ≥стор≥њ наблизить нас в≥д тоњ формули homo homini lupus (людина людин≥ ¤к вовк), котрою фактично живе нин≥шн≥й момент, до формули homo homini res sacra (людина людин≥ р≥ч св¤та), котрою рухалось й здобувалось все, що було кращого на земл≥"[9,c.70].

Ћ≤“≈–ј“”–ј

1. ћ.√рушевський. Ќарис ≥стор≥њ  ињвськоњ земл≥ в≥д смерт≥ ярослава до к≥нц¤ ’≤V стор≥чч¤.  ињв 1991
2. √. «иммель. ѕроблемы философ≥и истор≥и ћосква 1898
3. ћ.√рушевський. Ќаша пол≥тика Ћьв≥в 1911
4. ј. арась. Ќарод ≥ ≥стор≥¤ в аспект≥ погл¤д≥в ћихайла √рушевського// ћ.√рушевський ≥ «ах≥дна ”крањна. ƒопов≥д≥ ≥ пов≥домленн¤ науковоњ конференц≥њ. Ћьв≥в 1995
5. ћ.√рушевський. ”крањнська парт≥¤ соц≥¤л≥ст≥в-революц≥онер≥в та њњ завданн¤.  ињв 1920
6. ћ.√рушевский. ќсвобождение –осс≥и и укра≥нск≥й вопросъ. —татьи и заметки. —-ѕетербургъ 1907
7. “.јхелњс. Ќачерк социольог≥њ.  ињв-Ћ¤йпц≥г Ѕ.–.¬.
8. ћ.√рушевський. ѕочатки громад¤нства. √енетична соц≥олог≥¤. ¬≥день 1921
9. ћ.√рушевський. ≤стор≥¤ й њњ соц≥ально-виховуюче знач≥ннЇ.// ћ.√рушевський Ќа пороз≥ новоњ ”крањни. √адки ≥ мр≥њ.  ињв 1918
10. Ё.ƒюркгейм. ќ разделении общественного труда. ћетод социологии. ћосква 1991
11. Ћ.«ашк≥льн¤к. ћетодолог≥¤ ≥стор≥њ. ¬≥д давнини до сучасност≥. Ћьв≥в 1999
12. ћ.√рушевський. ѕро украњнську мову ≥ украњнську школу  ињв 1991
13. ».√ердер. »деи к философии истории человечества. ћосква 1977
14. “.ћасарик. ≤деали гуманности Ћьв≥в 1902
15. ќ.¬айнштейн. ќчерки развити¤ буржуазной философии и методологии истории в ’≤’-’’вв. Ћенинград 1979