стать¤
√егель ≥ √рушевський - дв≥ концепц≥њ ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ.
¬олодимир Ѕудз
ƒл¤ того, щоб пор≥внювати погл¤ди будь-¤ких мислител≥в, необх≥дно
визначити ≥дейн≥ витоки становленн¤ њх св≥тогл¤ду. ¬≥домо, що
на формуванн¤ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ вагомий внесок зд≥йснила
епоха ѕросв≥тництва, де наголошуЇтьс¤ на безмежних можливост¤х
людського розуму; в≥дчутними в √егел¤ Ї також ≥ романтичн≥ впливи.
«вичайно, що св≥тогл¤д √рушевського формувавс¤ в ≥нших умовах,
≥ тому на концепц≥ю ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського просл≥дковуютьс¤
впливи "Еќ. онта,Е √.Ѕокл¤, Е√.—пенсера, Ећар≥ ондорсеЕ,
≈.ƒюркгейма, Ћ.Ћев≥-Ѕрул¤, ¬.¬ундта." ћ.√рушевський був ознайомлений
також з прац¤ми таких вчених ¤к: - “окв≥ль, овалевський, арлейль,
–анке, Ўефлер, —пенсер, —тасюлевич, ‘л≥нт, –охоль, ћайЇр, “ейлор,
Ћеббон, ћорган.
Ќа стор≥нках своЇњ книги "ѕочатки громад¤нства. √енетична
соц≥олог≥¤."(¬≥день 1921) √рушевський полем≥зуЇ з такими
визначними представниками зах≥дно-Ївропейськоњ науковоњ ≥ ф≥лософськоњ
думки ¤к: онт, —ен-—≥мон, ≈нгельс, ћорган, ћонтеск'Ї, Ѕокль,
—пенсер, ћ≥лль, √оббс, ƒарв≥н, ћаркс, “ард, “ейлор, √умплович,
арлейль, ƒ≥льтей, –≥ккерт, «≥ммель, ≥ ≥н. ƒе¤к≥ аспекти формуванн¤
ф≥лософських ≥ св≥тогл¤дних позиц≥й √рушевського можна простежити
читаючи "ўоденник", опубл≥кований Ћ.«ашк≥льн¤ком. “ут
окреслюЇтьс¤ коло б≥бл≥ограф≥чних джерел з ¤кими був знайомий
√рушевський, а також коло ос≥б з ¤кими в≥н сп≥лкувавс¤. “ут же
на стор≥нках "ўоденника" ћ.√рушевський пише, що перекладав
прац≥ √егел¤ , ≥ цей факт маЇ вагоме значенн¤ дл¤ ≥нтерпритац≥њ
ф≥лософсько-≥сторичних погл¤д≥в вченого. ¬ досл≥дженн¤х спадщини
√рушевського в≥дм≥чаютьс¤ впливи на нього "Е√егел¤, .ћаркса,Е"
, зв≥дси ц≥кавою Ї спроба пор≥вн¤льного анал≥зу ф≥лософсько-≥сторичних
погл¤д≥в √егел¤ ≥ √рушевського.
ѕро вплив ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ≥ √ердера на формуванн¤ власного
св≥тогл¤ду, √рушевський в≥дм≥чаЇ у "—поминах": "Ќа
перший початок ¤ скомб≥нував соб≥ приц≥л нац≥ональност≥ з пров≥денц≥ал≥змом.
√ердер≥в образ людства в форм≥ арфи, на котр≥й р≥зн≥ народност≥
¤вл¤ютьс¤ струнами ≥ в≥д на¤вност≥ ц≥лост≥ й повнозвучност≥ њх
залежить повнота акорду людського житт¤, вселюдськоњ культури.
“реба збер≥гати с≥ струни, дбати про повноту розвитку ≥ житт¤
кожноњ нац≥ональност≥, щоб культура людства гучала повними могутн≥ми
акордами, ≥ очевидно, переду≥м сей обов'¤зок спадаЇ на св≥дом≥шу
частину народуЕ ¬ пом≥ч п≥досп≥ла ≥стор≥ософ≥¤ √егел¤ - його косм≥чний
дух, що усв≥домлюЇ себе в людств≥, ≥ р≥зн≥ нац≥ональн≥ культури
¤вл¤ютьс¤ р≥зними стад≥¤ми чи ступен¤ми сього косм≥чного усв≥домленн¤.
«а св≥том германським маЇ виступити на арену св≥товоњ творчост≥
≥ св≥домост≥ св≥т слов'¤нський, ≥ в н≥м поруч народност≥ великоруськоњ
повинна в повн≥й м≥р≥ розгорнутись ≥ про¤вити себе народн≥сть
украњнська. ¬ так≥м осв≥тленню служ≥нн¤ нац≥ональному життю, нац≥ональн≥й
культур≥ д≥ставало санкц≥ю майже рел≥г≥йну!" ѕри цьому ћ.√рушевський
в≥дм≥чаЇ, що його "Есв≥тогл¤д формувавс¤ в пом≥ркован≥м л≥беральн≥м
напр¤м≥ з народницькими ухилами, з культурно-нац≥ональною закраскою."
Ќа формуванн¤ ф≥лософсько-≥сторичних погл¤д≥в √рушевського вплинув
також ≥ романтизм, б≥л¤ джерел ¤кого безперечно перебував ≥ √егель,
а романтизм надаЇ велике значенн¤ духовному життю народу. ƒл¤
ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ≥ √рушевського характерна романтична
≥де¤ культурноњ Їдност≥ людства ≥ ≥де¤ "народного духу",
¤кий творить свою державу, ≥ сутн≥сть ¤кого про¤вл¤Їтьс¤ в держав≥
≥ сусп≥льно-пол≥тичних формах, ≥нститутах. —п≥льним дл¤ √егел¤
≥ √рушевського Ї теж баченн¤ народу ¤к ориг≥нального творц¤ культури,
≥ баченн¤ ≥стор≥њ ¤к боротьби культур, тому дл¤ √рушевського х≥д
≥стор≥њ - це часто "перех≥д культурних здобутк≥в" в≥д
одного народу до ≥ншого. ѕроте √егель абсолютизуЇ цю боротьбу,
вважаючи, що перемагаЇ сильн≥ша культура, ¤ка Ї ви¤вом сильн≥шого
духу, а ћ.√рушевський навпаки говорить про значенн¤ в ≥стор≥њ
кожного народу.
ƒл¤ √егел¤ суб'Їктом ≥стор≥њ Ї абсолютна ≥де¤, ¤ка ≥ забезпечуЇ
Їдн≥сть людства. ѕор¤д з тим √рушевський бачить основним суб'Їктом
≥стор≥њ народ, однак в≥н теж не заперечуЇ ун≥версал≥зм ≥сторичного
процесу, ≥ бачить ≥стор≥ю, ¤к ≥стор≥ю людства, хоча ≥ не д≥лить
народи на "≥сторичн≥" ≥ "не≥сторичн≥" по ступеню
внеску духовного доробку в культуру ≥ по ступеню ос¤гненн¤ своЇњ
державност≥, ¤к синтезу сусп≥льно-пол≥тичних в≥дносин, ¤к це робить
√егель. —аме в цьому питанн≥ у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ≥ √рушевського
можна побачити в≥дм≥нн≥сть, оск≥льки √рушевський стверджуЇ, що
альфою ≥ омегою ≥сторичного досл≥дженн¤ повинен бути народ, ≥
пише, що "...ми завжди повинн≥ мати своЇю вих≥дною точкою
народню масу" , а не державу, не пол≥тичний аспект, а культурний,
оск≥льки саме культурн≥ ц≥нност≥ Ї джерелом об'Їднанн¤ народу,
¤кщо сам народ немаЇ своЇњ державност≥.
—л≥дкуючи за ≥сторичним розвитком урањнського народу ≥ його складових,
√рушевський констатуЇ, що "вони витворили в своЇму сусп≥льному
процес≥ питом≥ њм культурн≥ й соц≥альн≥ ц≥нност≥, що Їднають њх
в орган≥чну сусп≥льн≥сть нац≥юЕ ¬ творенн≥ тих ц≥нностей не переставав
украњнський народ ≥ тод≥, ¤к тратив державну незалежн≥сть..."
—аме тому можна побачити "Езв'¤зок погл¤д≥в √рушевського
з ф≥лософ≥Їю ≥стор≥њ ….√ердераЕ" , оск≥льки в≥н розгл¤даЇ
≥стор≥ю ¤к ≥стор≥ю культури, бо вона залишаЇтьс¤ нав≥ть тод≥ коли
гинуть державн≥ форми ≥снуванн¤ народу. ћ.√рушевський пише, що
"...дл¤ кого держава Ї альфа ≥ омега всього ≥сторичного процесу,
той не може ≥накше ц≥нувати сей громадський рух ¤к т≥льки за ≥сторичний
регрес, за вельми сумне збоченн¤ громади з правдивоњ стежки, т¤жку
≥сторичну помилку." ƒл¤ ћ.√рушевського устр≥й державний "...по
вс≥ часи ц≥кавийЕ переважно тим, на ск≥льки в≥н впливав на стан
народу, ≥ на ск≥льки сам п≥дпадав п≥д вплив громади й наск≥льки
в≥дпов≥дав њњ бажанн¤м ≥ змаганн¤м..."
ќтже в своњй ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевський наголошуЇ на пр≥оритет≥
народу перед державою. ћ.√рушевський пише: "Еƒержава це суверенний
союз народу, ¤кийЕ зверхн≥ми засобами задов≥льн¤Ї ≥ндив≥дуальн≥,
нац≥ональн≥ ≥ загально-людськ≥ сол≥дарн≥ ≥нтересиЕ." —аме
в цьому аспект≥ в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ≥ √рушевського ≥снуЇ
в≥дм≥нн≥сть, оск≥льки в першого людина ≥снуЇ заради ц≥лого, ≥ндив≥д
заради держави, ≥ тут кожна окрема людина Ї лише моментом ¤к в
становленн≥ абсолютного духу, так ≥ держави: "¬изначенн¤
≥ ступен≥ духу, по сам≥й своњй сут≥ мають значенн¤ т≥льки в ¤кост≥
момент≥в, стан≥в ≥ визначень вищих ступен≥в розвитку." “обто
кожний окремий ви¤в духу маЇ значенн¤ ≥ значущ≥сть не сам по соб≥,
а т≥льки з точки зору загального, ≥ тут людина ¤к "к≥нцевий
дух" зв≥дси не маЇ абсолютного значенн¤, ¤к це бачимо в ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ √рушевського, де формулою соц≥альних в≥дносин повинна
бути формула - homo homini res sacra, тобто людина людин≥ р≥ч
св¤та.
ѕроте в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевського, ¤к ≥ в √егел¤, досить
ч≥тко виступаЇ державницький аспект, ¤кий в≥н поклав "в основу
своЇњ прац≥Е в ≥стор≥ософськ≥й формул≥ тези, антитези й синтези,
котр≥ мають в≥дпов≥дати головним етапам державноњ дол≥ й змагань
народу до своЇњ держави." ћ.√рушевський, отже, описуЇ под≥њ
в русл≥ гегел≥вськоњ тези - антитези - синтези, ≥ в його ф≥лосооф≥њ
≥стор≥њ еволюц≥он≥зм поЇднуЇтьс¤ ≥з гегел≥вською методолог≥Їю,
що пом≥чають ≥ ≥нш≥ автори: "” своЇму баченн≥ украњнського
минулого √рушевський скориставс¤ гегел≥анською структурою. ¬≥н
у¤вл¤в соб≥ украњнську ≥стор≥ю ¤к тезу, антитезу ≥ синтезу."
ћожна погодитис¤ з цим твердженн¤м ≥ вважати наприклад в ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ ћ.√рушевського тезою - народ, антитезою - територ≥ю, синтезом
- культуру, виход¤чи ≥з його думок: "“ам де даЇтьс¤ народ
≥ його культура, шукаЇмо територ≥њ; тут територ≥¤ ≥ культураЕ-
шукаЇмо народу - нос≥¤ тоњ культури ≥ ф≥зичних прикмет, насельника
територ≥њ. ќдинока сп≥льна величина, ¤ка могла б послужити нам
до зведенн¤ у одно сих проблем - культураЕ" ѕроте ћ.√рушевський
бере т≥льки методолог≥ю √егел¤ в досл≥дженн≥ ≥сторичного процесу,
а зм≥ст самого ≥сторичного процесу в нього маЇ в≥дм≥нний характер,
оск≥льки в≥дм≥нним Ї суб'Їкт ≥стор≥њ, ¤ким Ї народ, а в √егел¤
¤к в≥домо суб'Їктом ≥стор≥њ Ї "абсолютна ≥де¤", ¤ка
реал≥зуЇ себе у св≥т через р≥зноман≥тн≥ про¤ви св≥домост≥ ≥ вт≥люЇтьс¤
в "абсолютному дус≥", ¤ким Ї людство, людська ≥стор≥¤.
¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ держава - "х≥д Ѕога у св≥т≥"
, це одна з об'Їктивац≥й абсолютноњ ≥дењ, це завершена форма соц≥ально-пол≥тичних
в≥дносин в сусп≥льств≥, де особист≥ ц≥л≥ тотожн≥ загальним.
÷≥л≥сн≥сть ≥сторичного процесу також випливаЇ в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ
√рушевського виход¤чи ≥з методолог≥чноњ позиц≥њ вченого, ¤ка аналог≥чна
гегел≥вськ≥й тр≥ад≥. як констатують досл≥дники "Ехарактеризуючи
загальний розвиток украњнськоњ ≥стор≥њ ћ.√рушевський вживаЇ √егел≥вськоњ
тр≥ади: Ес≥ дв≥ доби пол≥тичного житт¤ - стару кн¤жу, ≥ нов≥шу
- народну (козацьку), можна б назвати тезою ≥ антитезою, що доходить
до синтезу в стол≥тт≥ украњнського в≥дродженн¤." ѕроте в
ц≥лому √рушевський в≥дстоюЇ позиц≥ю коливальноњ динам≥ки сусп≥льства,
де "нормою усп≥шного соц≥ального розвиткуЕ ¤вл¤Їтьс¤ паралельний
розвиток диференц≥ац≥њ ≥ наростанн¤ елемент≥в внутр≥шньоњ консол≥дац≥њ,
або ≥нтеграц≥њЕ ≈волюц≥¤ по ц≥й формул≥ ви¤вл¤Їтьс¤ в оцих процесах,
¤к≥ розвиваютьс¤ паралельно, в такому пор¤дку: а) концентрац≥¤
(або ≥нтеграц≥¤), б) диференц≥ац≥¤, в) поступЕ" “обто процес
розвитку - це цикл≥чний процес в≥д ≥нтеграц≥њ ≥ диференц≥ац≥њ
до кристал≥зац≥њ ≥ наростанн¤ знову процес≥в ≥нтеграц≥њ ≥ диференц≥ац≥њ
- тут теж певна аналог≥¤ гегел≥вськоњ тр≥ади - теза, антитеза
≥ синтеза.
ƒл¤ √рушевського Ї характерним баченн¤ ≥стор≥њ ¤к ≥стор≥њ людства,
¤ка н≥коли не переривалась, ¤к не переривалась ≥стор≥¤ в √егел¤,
оск≥льки абсолютний дух поЇднуЇ в соб≥ вс≥ своњ ви¤ви, ≥ тому
¤вл¤Ї собою ≥сторичну ц≥л≥сн≥сть. ѕогл¤д √рушевського на ≥стор≥ю
¤к ≥стор≥ю людства випливаЇ з наступних м≥ркувань вченого: "Е≤сторична
наука все б≥льш р≥шучо переходить на точку погл¤ду ≥стор≥њ людства.
¬она ц≥нить њњ ц≥лу, в ус≥х часах, ≥ в ус≥х народах." ≤де¤
Їдност≥ людства в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ≥ √рушевського базуЇтьс¤
на романтичн≥й ≥дењ загальноњ культурноњ основи людства. ¬сесв≥тн¤
≥стор≥¤ - Їдиний процес, ¤кий можна зрозум≥ти т≥льки виход¤чи
≥з Їдност≥ людства, де кожен народ Ї ланка в ≥стор≥њ, однак √рушевський
збер≥гаЇ за народом значущ≥сть в ≥стор≥њ, незважаючи на ступ≥нь
його культурного доробку ≥ розгортанню можливостей духу напротивагу
√егелю.
ѕ≥д ≥сторичним процесом √рушевський розум≥в передус≥м соц≥ально-культурний
поступ людства, в ход≥ ¤кого кожен з найменших народ≥в вносить
свою частку до загальноњ скарбниц≥ цив≥л≥зац≥њ. “ому в≥н не наголошував
на расових, нац≥ональних в≥дм≥нност¤х народ≥в, на њх "≥сторичност≥"
чи "не≥сторичност≥", на ≥сторичних правах того чи ≥ншого
народу, обмежуючи тим самим нац≥ональний ≥ державний егоњзм, ¤кий
характерний дл¤ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤. ƒл¤ √рушевського "Евсесв≥тн¤
≥стор≥¤ тепер все б≥льше хоче бути ≥стор≥Їю всього людстваЕ"
«в≥дси всесв≥тн¤ ≥стор≥¤ ¤вл¤Ї собою сукупн≥сть культур, Ї њх
взаЇмод≥Їю. ¬ загальному ж всесв≥тн¤ ≥стор≥¤ повинна вивчати минувшину
"≥сторичних народ≥в", ¤к≥ "брали участь в розвитку
людськоњ культури, впливали на ≥стор≥ю людства."
√егель в п≥знанн≥ ≥стор≥њ робить той же самий методолог≥чний
х≥д, адже ≥стор≥¤ за ним спрощуЇтьс¤, концентруючись у культурних
дос¤гненн¤х, ≥ тому п≥знанн¤ всесв≥тньоњ ≥стор≥њ - це в≥дтворенн¤
ходу розвитку формоутворень св≥домост≥, ¤ка застигла в культур≥:
"Ејбсолютне знанн¤, або дух, ¤кий знаЇ себе в ¤кост≥ духу,
повинен пройти шл¤х спогад≥в про духи, ¤к вони ≥снують в ньому
самомуЕ «береженн¤ њх [в пам'¤т≥]Е Ї ≥стор≥¤Е" “обто ¤к пише
√егель "рух, ¤кий направлений до того, щоб розкрилась форма
знанн¤ духу про себе, Ї робота, ¤ку в≥н зд≥йснюЇ ¤к д≥йсну ≥стор≥ю"
- власне ≥стор≥¤ ≥ розвиваЇтьс¤ ¤к самоп≥знанн¤ духу, ¤к х≥д абсолютного
духу до самого себе через своњ р≥зноман≥тн≥ об'Їктивац≥њ. —аме
в такому аспект≥ стаЇ зрозум≥лим висл≥в √егел¤ - "що розумне,
те д≥йсне; ≥ що д≥йсне, те розумне" .
¬≥дм≥нними Ї погл¤ди ≥ щодо суб'Їкту ≥стор≥њ, оск≥льки дл¤ √егел¤
таким суб'Їктом Ї "абсолютна ≥де¤", "абсолютний
дух", ¤кий направл¤Ї д≥¤льн≥сть людини в тому чи ≥ншому напр¤м≥,
обманюючи людину, ¤ка думаЇ, що д≥Ї в≥льно. ¬бачанн¤ суб'Їктом
≥сторичного процесу трансцендентного фактору в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ
√егел¤, ¤ким Ї абсолютний дух накладаЇ св≥й в≥дбиток ≥ на проблему
свободи вол≥, ≥ тут людина не Ї в≥льна в своњх д≥¤х. ¬ ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ √рушевського навпаки людина волод≥Ї свободою д≥й. якщо
в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ "Евизначенн¤ ≥ ступен≥ духу, по
сам≥й своњй сут≥ мають значенн¤ т≥льки в ¤кост≥ момент≥в, стан≥в
≥ визначень вищих ступен≥в розвитку" , то тод≥ людина не
здатна впливати на х≥д ≥сторичних под≥й, ¤к≥ Ї розвитком абсолютного
духу ≥ прот≥кають в межах його самого, тут людина лише зас≥б в
становленн≥ абсолютного. Ћюдина за √егелем не може обирати ≥ впливати
на ≥стор≥ю, оск≥льки за нењ виб≥р робить абсолют, - в цьому ≥
про¤вл¤Їтьс¤ своЇр≥дна "хитр≥сть" св≥тового духу. ≤стор≥¤
розвиваЇтьс¤ за лог≥кою ≥ правилами абсолютноњ ≥дењ, ≥ не маЇ
санкц≥й на зм≥ну ≥ порушенн¤ правил лог≥ки розгортанн¤ пон¤ть,
адже не можливо спинити рац≥онально розрахований поступ.
¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевського в ≥сторичному процес≥ людина,
народ д≥Ї самост≥йно, ви¤вл¤Ї свою волю ≥ св≥й виб≥р, ≥ зв≥дси
з характеру ≥сторичного процесу виключаЇтьс¤ фатал≥зм ≥ пров≥денц≥ал≥зм,
тобто у ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ ћ.√рушевського не ≥снуЇ вищих анон≥мних
сил, ¤к≥ б визначали х≥д ≥стор≥њ. ¬чений пише: "я не прихильник
≥дей ≥сторичного фатал≥зму ≥ не думаю, щоб певн≥ впливи ≥сторичного
процесу незм≥нно, ¤к первородний гр≥х, впливали пот≥м до зак≥нченн¤
в≥ку на житт¤ даного народу ¤к його фатум. я в≥рю в велику силу
самовизначенн¤ колективного чолов≥ка, людськоњ громади, ≥ в широку
сферу д≥Ївост≥ цього самовизначенн¤."
ƒл¤ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ навпаки характерним Ї пров≥денц≥ал≥зм,
зг≥дно з ¤ким в ≥стор≥њ зд≥йснюютьс¤ плани божественного провид≥нн¤,
абсолютноњ ≥дењ, ¤ка реал≥зуЇтьс¤ ¤к св≥товий дух, ≥ де вчинки
людей не завжди п≥дпор¤дкован≥ њх св≥дом≥й вол≥: "” всесв≥тн≥й
≥стор≥њ завд¤ки д≥¤м людей вт≥люютьс¤ дещо ≥нш≥ результати, н≥ж
т≥ до ¤ких вони прагнуть ≥ дос¤гаютьЕ; вони добиваютьс¤ задоволенн¤
своњх ≥нтерес≥в, але завд¤ки цьому зд≥йснюЇтьс¤ ≥ дещо ≥нше, дещо
таке, що Ї приховане в них , але ними не усв≥домлювалось ≥ не
входило в њхн≥ нам≥ри."
¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ н≥велюЇтьс¤ випадков≥сть ≥стор≥њ,
≥ вона в ц≥лому Ї телеолог≥чна, адже ≥сторичний процес прот≥каЇ
в умовах панлог≥зму абсолютноњ ≥дењ, за ч≥ткими законами лог≥ки,
де в процес≥ перетворень абсолютна ≥де¤ дос¤гаЇ самоњ себе. ”
ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевського телеолог≥¤ в≥дсутн¤, оск≥льки тут
Ї м≥сце випадковост≥, ¤ка звичайно випливаЇ ≥з того, що кожна
людина волод≥Ї свободою вибору, тому х≥д ≥стор≥њ м≥г би п≥ти ≥накше,
¤кщо б ¤кась под≥¤ сталась чи не сталась.
” ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевського поступ не Ї рац≥онально розрахований
вищими силами, ≥ тут все залежить в≥д вибору людини, в≥д њњ бажанн¤
д≥¤ти так чи ≥накше, ≥ саме тому в ≥стор≥њ можлива зм≥на тенденц≥й
≥нтеграц≥њ ≥ диференц≥ац≥њ, ¤к≥ можуть привести не т≥льки до прогресу,
але ≥ до регресу в сусп≥льних в≥дносинах. ¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ
√егел¤ пануЇ диктатура абсолютного, його закони, а сам абсолют
Ї вих≥дним пунктом ≥ к≥нцевою метою. «в≥дси, ¤кщо ми вир≥шуЇмо
проблему закон≥в ≥ законом≥рностей ≥сторичного процесу, то в ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ √егел¤ звичайно, що так≥ законом≥рност≥ ≥снують, оск≥льки
це випливаЇ ≥з того, що розвиток ≥стор≥њ - це розвиток абсолютного
духу через розвиток лог≥ки пон¤ть, ¤кий прот≥каЇ по певних законах.
” ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √рушевського навпаки не знаходимо таких ч≥тких
закон≥в, оск≥льки вчений виходив ≥з пол≥факторност≥ ≥сторичного
процесу, ≥ стверджував, що непохитних закон≥в не ≥снуЇ, бо неможливо
врахувати вс≥ фактори ≥сторичного процесу. ¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ
√егель виходив з ≥дењ прозорост≥ п≥знанн¤ ≥сторичного процесу,
(¤ка Ї характерна дл¤ ф≥лософ≥њ Ќового часу), оск≥льки абсолютна
≥де¤ п≥знаЇ саму себе, тобто вс≥ своњ ви¤ви, ¤к≥ перебувають у
н≥й же сам≥й. √рушевський вже в своњй ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ виходить
з модерних позиц≥й в п≥знанн≥ ≥стор≥њ, де вже ≥сторик сам ≥нтерпретуЇ
х≥д ≥стор≥њ виход¤чи ≥з факт≥в, ≥ саме тому неможливо точно в≥дтворити
х≥д ≥сторичного процесу, бо не вс≥ фактори ≥ факти можуть бути
врахован≥, тому прозорост≥ в п≥знанн≥ ≥стор≥њ не ≥снуЇ.
¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ ц≥ль ≥ мета ≥стор≥њ, вищ≥ вартост≥
пов'¤зан≥ з абсолютною ≥деЇю, ¤ка ≥ Ї ц≥Їю метою ≥ вищим благом,
а людина лише частка цих сенс≥в. ÷ей погл¤д √егел¤ звичайно що
випливаЇ з романтичноњ позиц≥њ в≥дчутт¤ божественноњ повноти та
Їдност≥ природи ≥ ≥стор≥њ, культурноњ Їдност≥ людства, ¤к а н≥коли
не зникаЇ в ≥стор≥њ. –омантичне почутт¤ божественноњ присутност≥
Ѕога в природ≥ впливаЇ на розгл¤д √егелем ≥стор≥њ ¤к вт≥ленн¤
у св≥т абсолютноњ ≥дењ ≥ баченн¤ ним рац≥онального розвитку под≥й.
ƒл¤ √егел¤ людина маЇ ц≥нн≥сть наск≥льки, наст≥льки вона може
ос¤гнути абсолютну ≥дею, наск≥льки вона може п≥дпор¤дкуватись
абсолютн≥й ≥дењ ¤к необх≥дност≥, зрозум≥ти њњ ¤к необх≥дн≥сть,
а отже зрозум≥ти, що ≥стор≥¤ Ї рац≥онально розрахована, ≥ зв≥дси
уже ос¤гнути свободу, ¤ка ≥ Ї п≥знана необх≥дн≥сть, тобто людина
Ї наст≥льки в≥льна наст≥льки вона п≥знаЇ абсолютну ≥дею ¤к необх≥дн≥сть.
—вобода Ї повне п≥дпор¤дкуванн¤ законам абсолюту. ƒл¤ ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ √рушевського навпаки, характерна ≥де¤ апр≥орност≥ свободи
кожноњ людини ≥ кожного народу в ≥стор≥њ, а зв≥дси ≥ випливаЇ
њх ц≥нн≥сть ≥ значущ≥сть. ¬ ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ навпаки значенн¤
мають т≥ народи, ¤к≥ дос¤гли перш за все прогресу в усв≥домленн≥
свободи, тобто усв≥домленн≥ абсолютного, ≥ тому √егель розвиваЇ
Ївропоцентричне баченн¤ ≥стор≥њ, адже ™вропа зробила найб≥льший
внесок в ф≥лософ≥ю, ¤ка ≥ Ї шл¤хом до усв≥домленн¤ свободи, шл¤хом
до абсолютного духу, ≥ ¤ка складаЇ його вищу сферу. —аме тому
в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ "≥сторичн≥ народи" - це т≥,
¤к≥ зробили найб≥льший внесок в розвиток ф≥лософ≥њ, в розвиток
отже, абсолютноњ ≥дењ, ≥ таким народом Ї народ н≥мецький, що св≥дчить
про нац≥ональний егоцентризм роздум≥в √егел¤.
ћ.√рушевський навпаки настоюЇ на "Епереоц≥нц≥ цих нац≥ональних
мотив≥в, ≥нтерес≥в ≥ заслуг ≥ обов'¤зк≥в з становища загального
≥сторичного процесу - остер≥гаЇ в≥д переборщень в нац≥ональн≥м
егоцентризм≥: в≥д надм≥рноњ переоц≥нки своњх нац≥ональних вартостей,
заслуг ≥ ≥нтерес≥вЕ «овс≥м не бажано наш≥й крањн≥ д≥стати покол≥нн¤
нац≥ональних Ќарцис≥вЕ" « морально-етичноњ оц≥нки егоцентризм
на думку √рушевського, Ї короткозорим ≥ небезпечним нав≥ть в теоретичн≥й
сфер≥, оск≥льки "теор≥Їю справа не к≥нчитьс¤. ћи зустр≥чаЇмось
з дуже прикрими, ганебними про¤вамиЕ европейськоњ виключност≥,
там де ≥нтереси р≥зних европейських конкв≥стадор≥в зустр≥чаютьс¤
з поза европейськими народами ≥ кра¤ми." “ому дл¤ вченого
"Емета роду людського, людського ≥снуванн¤Е Ї ¤комога ширший
й повн≥ший розвиток залучених у ньому духовних сил ≥ через цей
розвиток - ¤комога ширшеЕ запровадженн¤ в житт¤ принцип≥в правди,
добра ≥ краси." √рушевський пише, що "бiльш нiж коли
небудь, саме в теперiшнiм моментi вiдчуваЇтьс¤ потреба поглибленн¤
iдењ людстваЕ" Ќеобхiдно всiма силами наближатись до формули
- "homo homini res sacra (людина людинi рiч св¤та)Е"
як бачимо в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ √егел¤ гуман≥стичн≥ тенденц≥њ долаютьс¤
тим, що суб'Їктом ≥стор≥њ Ї абсолютна ≥де¤, ¤к≥й все п≥дпор¤дковане,
а в √рушевського тенденц≥њ гуман≥зму ¤скраво виражен≥, оск≥льки
кожен народ, кожна людина Ї дл¤ нього значуща ≥ маЇ найвищу ц≥нн≥сть.
Ќезважаючи, що в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ вчен≥ займають одинаков≥ методолог≥чн≥
позиц≥њ щодо п≥знанн¤ ≥сторичного процесу через культурн≥ дос¤гненн¤,
все ж таки оц≥нка культурних дос¤гнень тих чи ≥нших народ≥в Ї
в≥дм≥нна, оск≥льки дл¤ √егел¤ значенн¤ мають т≥ народи, що зд≥йснили
найб≥льший поступ в самоп≥знанн≥ духу, свободи. —п≥льною дл¤ √егел¤
≥ √рушевського Ї форма прот≥канн¤ ≥стор≥њ, ¤ка реал≥зуЇтьс¤ в
тр≥ад≥; сп≥льним Ї баченн¤ ≥стор≥њ ¤к Їдност≥ людства, ¤к боротьби
≥ взаЇмод≥њ культур, що св≥дчить про сп≥льн≥ романтичн≥ корен≥
њх св≥тогл¤ду, проте зм≥ст ≥стор≥њ, його ц≥нн≥сне навантаженн¤
Ї в≥дм≥нними, оск≥льки в≥дм≥нним в ≥стор≥њ Ї суб'Їкт, ¤ким в √рушевського
Ї народ, що може ≥снувати ≥ поза державою, ¤ка в ф≥лософ≥њ ≥стор≥њ
√егел¤ Ї вищим вт≥ленн¤м сусп≥льних в≥дносин.
