Михайло Бігусяк,
(кандидат філологічних наук, доцент
Прикарпатського національного
університету ім. В. Стефаника)

ТИТАН ПРАЦІ Й ВЕЛЕТ ДУХУ ЛЮДСЬКОГО,
ЗАДИВЛЕНИЙ У БУДУЩИНУ

Пісня і праця - великі дві сили.
Їм я бажаю до скону служить!

Ці дві істини людського буття стали життєвим кредом великого сина українського народу, велета духу й титана праці - Івана Яковича Франка. З висоти його 150-ти річного ювілею можемо сказати, що він ніколи не зраджував цьому життєвому закону і з гордістю виконав його, хоча земний шлях був недовгим і надзвичайно стражденним. Але і за цих обставин, як зауважує Д. Павличко, "… його праці забагато для безсмертя однієї людини, тому його тяжким трудом обезсмертився наш народ".

На святкуванні сторічного ювілею письменника (1956 р.) академік О. Білецький сказав, що за 40 років радянської влади три академічні інститути (літературний, мовознавчий і фольклорний) не в змозі були навіть переписати все те, що І. Франко записав і опублікував протягом 40 років своєї творчої діяльності. Звичайно, широким колам читачів він відомий як блискучий майстер художнього слова, котрий з успіхом виявив себе у всіх жанрах красного письменства. Але він так само великий і в інших напрямках своєї багатогранної діяльності. Його спадщина як ученого-теоретика літератури, мовознавця, фольклориста, історика, краєзнавця, філософа, економіста вражає масштабністю матеріалу, багатством фактажу, неординарністю думки. Зроблене ним у науці стало джерелом окремої дисципліни - франкознавства, яку сьогодні досліджують колективи вчених цілих інститутів.

Івана Франка впершу чергу цікавило і захоплювало все, що працювало на майбутнє народу. Він досліджував античні та середньовічні манускрипти і писав революційні гимни, друкував томи апокрифів і писав підручник з політичної економії, записував і досліджував народні пісні та складав власні поетичні твори, які ставали народними піснями, вивчав і узагальнював спадщину класиків і ретельно аналізував літературні спроби молодих своїх сучасників. Він одночасно був співробітником близько 50-ти різних європейських періодичних видань, до яких додавав численні праці, написані різними мовами. Практично, не було такого журналу чи газети, де б він не висловив своїх ідей. Його муза, як він сам казав, "… хотіла обняти весь круг людських інтересів". І тому Франко зараз, за висловом О. Гончара, "… серед тих, кого звемо совістю світу".

Так, його феноменальний талант обіймав цілий світ. Він був завше на бистрині життя і задивлений у будущину. Тому Франко і сьогодні попереду нас і розкриває нам очі на теперішнє наше складне життя в ім'я кращого, яке ми самі повинні вибрати й самі створити.

Смішний сей світ.
Неробів горсть мала
Себе вважає світом, паном всеї
Землі і ціллю всього, що на світі!

Дивіться, як актуально звучить, бо й досі цей світ "смішний", до сьогодні владарює псевдоеліта, яка прикривається національною ідеєю, насправді, творить національну ганьбу. Вона "любить" українську землю тільки за те, що має з неї зиск, тому спродує національне багатство, на вилучені мільйони творить "свою" Україну у вигляді вілл і палаців та закордонних банківських рахунків. До таких псевдопатріотів звернена поезія І. Франка "Сідоглавому" і відомі із шкільної парти слова, які ще раз хочеться їм нагадати:

Ти, брате, любиш Русь,
Я ж не люблю, сарака!
Ти, брате, патріот.
А я собі собака.
Ти, брате, любиш Русь,
Як хліб і кусень сала, -
Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала.

У науковій спадщині та художніх творах І. Франка ми знаходимо застереження про те, що брак національної свідомості і втрата національного ідеалу призводять до того, що у складних політичних та економічних обставинах кращі сини українського народу підуть працювати на благо інших націй, будуть поневірятися в чужих краях, заробляючи на кусок насущного. Про це у поезії "Рефлексія" ще у 1898 роі він пише:

… одного лиш тобі благаю з неба,
Щоб з горя й голоду не бігли геть від тебе
Твої найкращії сини.

На жаль, перестороги поета стали нашою реальністю. Заробітчанство стало одним із пороків українського суспільства.
Цікавими є погляди Каменяра на роль партій у суспільному поступі. Відомо, що він був одним із засновником Русько-української радикальної партії і вісім років очолював її, однак він ніколи не став партійним догматиком і це давало йому змогу гордо заявляти: "… Я почуваюся насамперед українцем, а потім радикалом". З приводу цього автор статті "Іван Франко: правда против сили" (Слово Просвіти, ч. 22(347) за 1-7 червня 2006 р.) О. Шокало пише: "… Хто з нинішніх партноменклатурників спроможеться на таку радикальну заяву? Багато з них проникли в нинішній одіозний парламент навіть не як громадяни України, а як списочні партійці. І куди ж приведуть вони Україну своїм "парламентарним шахрайством"?" Бачиш, шановний читачу, які правдиві і кричущі думки навіює нам сьогодні І. Франко. Хотілося би, щоб їх прочитали наші обранці.

Ще на зламі ХІХ-ХХ стт. наш поет мислив над тим, якою повинна бути майбутня українська держава. Як має розбудовуватися українська нація. Хоча спеціальної такої програми у І. Франка немає, однак у багатьох наукових й художніх творах ця своєрідна програма прочитується. Звернімо увагу хоча б на такі праці "Одвертий лист до галицько-української молодіжи" (1905), "Між своїми" (1910), в яких викладені думки вченого н а минуле і майбутню долю України. Ці праці довгий час не публікувалися у радянських виданнях Франка. А були опубліковані в добу гласності. Зокрема, у статті "Одвертий лист …" Франко, аналізуючи події революції 1905 р. в Росії, приходить до висновку, що певну користь вона принесе й для України тому, що повинна "відтворити з величезної етнічної маси українського народу - українську націю, суспільний культурний організм, здатний до самостійного культурного й політичного життя". Віра в те, що нація стане вільною, відбита також у циклі поезій "Гадки на межі".

Поряд з цілим рядом статей до п'ятдесятитомного видання Франка не ввійшли, з ідеологічних міркувань, звичайно, поезії, які стали духовним прапором для українців ще за життя самого письменника: "Не пора, не пора, не пора", "Розвивайся ти, високий дубе", "Новітні гайдамаки", "Хрест", та багато інших.

Свої бачення відродження України, боротьбу її народу за свою незалежність поет яскраво змалював у творах "Пролог", "Великі раковини", які також ніколи не друкувалися в радянських виданнях. В останній поемі Франко виводить образ Козака-невмираки, в монологи якого вкладає, фактично, програму дій українських патріотів, закликає їх готувати себе до великих справ:

Лиш борися, не корися,
Радше впадь, а сил не трать,
Хоч пропадь, але не зрадь!

Довго нас недоля жерла,
Досі нас наруга жре,
Та ми крикнім: " Ще не вмерла,
Ще не вмерла і не вмре!"

У поезії "Замість прологу. Святовечірня казка" письменник також змальовує величну картину вільної, єдиної України:

Отже рідна моя! Моя отсе держава,
Мої терпіння всі, моя будучність, слава:
Дністер, Дніпро і Дон, Бескиди і Кавказ,
Отсе, сини мої, мій чудний рай - для вас!
Любіть, любіть його! Судьби сповниться доля,
І швидко власть чужа пропаде з сього поля!
Не стане тих, що десь на вас наругу зводять,
І щезне сила їх, мов мгли нічні проходять.

Віра в майбутню державність України з найбільшою силою проявляється в його безсмертному творі - поемі "Мойсей", яка стала другим заповітом для українського народу, зокрема, її знаменитий вступ "Народе мій…". За визначенням академіка О.Білецького "Мойсей" Франка - це, так би мовити, конденсація духовної енергії народу, його найкращих прагнень, а разом з тим і сумнівів і вагань.

Свою передмову до найновішого українського видання "Мойсея" (Дрогобич 2005) Д.Павличко назвав "Сучасні акценти у поемі І Франка "Мойсей" (Дивіться також: "Літературна Україна" №16 від 4.05.06; №17 від 11.05.06.) Ці глибокі роздуми сучасного поета я б радив прочитати всім, бо "… На всі наші сучасні суспільно-політичні недуги, - каже Д.Павличко. - знаходимо рятівні поради у Франка, - так наче він прийшов з ними до самого порога ХХ ст., як подібний до нього біблійний пророк під стіни Єрихону".

Роздумуючи над значенням франкового "Мойсея" для сучасної України, Павличко констатує, що "… смисл невмирущості нації полягає в її духовному розвитку, в її культурних надбаннях, що мають світове значення. Нація може бути державною і матеріально багатою, але якщо, крім нафти, зброї та речей комфортного побуту, не має чим ділитися з іншими народами, то стає малопомітною, навіть ворожою для світу. Бути "всього людства багаттям", захисним тереном для дерев - народів - ця, проголошена біблійним пророком заповідь для Ізраїля, стосується й України. Про це писав, цим журився, цього жадав од нашого народу наш єдиний і вічний Мойсей - Іван Франко".

Прикладом власного життя і словом Франко боровся за те, щоб кожен українець брав участь у поступі, щоб кожен з нас ставав свідомим громадянином, здатним на самопожертву, заради добра загалу. У праці "Народна програма" (т.44.кн.2.с.532) Франко кидає докір своїм сучасникам, який прямо стосується і нас, адже наші біди сьогодні є певною мірою наслідком нашої пасивності. Він пише: "Ми замало дбаємо, замало віримо в свої сили, замало вміємо лучитися докупи, замало маємо твердої волі, щоб витривати в добрій постанові, і в тяжкій праці ми замало точні і замало підприємчиві". Мабуть, про це слід пам'ятати кожному із нас, перш ніж нарікати на наші негаразди.
У цьому короткому огляді життєвого і творчого доробку Великого Українця я тільки штрихами зачепив і окреслив ті геніальні роздуми, які залишив нам Франко, а тому закликаю усіх: ще і ще раз перечитуймо Франка, ретельно заглиблюючись в його ідеї, пиймо животворящу воду Франкової криниці, бо кажуть, що генії бачать далі пересічних людей, розуміють свій народ і суспільні явища глибше, а несправедливість їм болить дужче. Думаю, що велетенська постать нашого Франка є незаперечним цьому підтвердженням.

	г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина

Найти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU Яндексе