|
Михайло Бігусяк,
(кандидат філологічних наук, доцент
Прикарпатського національного
університету ім. В. Стефаника)
ДО ІСТОРІЇ ВЗАЄМИН ІВАНА ФРАНКА ТА КОСТЯ ГОРБАЛЯ
"… Людина надзвичайно чесна і незалежних, поступових поглядів",
- так у 1891 році у статті "Українські "народовці"
і радикали" (т.28, с.202-203) сказав Іван Франко про нашого
краянина - Костя Гавриловича Горбаля, уродженця міста Тисмениці
(29 травня 1836 р. - 14 січня 1903 р., Перемишль). Історія взаємин
цих людей проникнута глибокою взаємоповагою та жертовною працею
на благо національного поступу.
Згідно "Алфавітного покажчика імен і назв" Довідкового
тому до Зібрання творів Івана Франка у 50-ти томах (К., 1988), великий
Каменяр понад тридцять разів згадує прізвище нашого земляка і, що
характерно, кожен раз із позитивним відтінком. Він характеризує
громадську, педагогічну, літературну, редакторську діяльність К.
Горбаля.
У невеликій статті "Кость Горбаль" (т.34, с.368-370),
яку І. Франко опублікував у 1903 р. у "Літературно-науковому
віснику", дізнаємося, що у 1883 році у Стрию він познайомився
із К. Горбалем і декілька разів побував у його помешканні. Франка
вразила велика бібліотека нашого краянина, багата на бібліографічні
рідкості, а "ще більше (І. Франко. - М.Б.) любувався живою,
палкою, розумною розмовою господаря та його простим, товариським
поводженням зо мною, страшним тоді "арештантом" та революціонером",
якого інші знайомі з острахом оминали на вулиці". Дальше Франко
дає високу оцінку Горбалеві як людині і громадському діячеві і констатує:
"… Горбаль належав до тих рідких людей, що з бурь життя, в
яких зламалась їх енергія, все-таки виносять золоте серце та щиру
прихильність до чоловіка й його змагань. Свобідний, ніякою догматикою
неотінений погляд на людські відносини заховав Горбаль до останнього
часу" (Там же. С.370).
У цій посмертній розвідці І. Франко добрим словом відгукується
також на перші письменницькі спроби К. Горбаля - це дві брошури:
"Слово на слово до редактора "Слова" (у співавторстві
з А. Кобилянським) та "Голос на голос для Галичини" (1861),
які академік В. Качкан називає "громадсько-просвітницькими
бесідами" (Див.: Качкан В. "Корифей українського руху"
у книзі "Тисмениця літературна: Збірник матеріалів", с.39).
На думку І. Франка, у цих творах, що вийшли з-під пера К. Горбаля,
панував дух новизни, який "… почувся уперше в Галичині (після
пліснявої дрімоти 50-х років) свобідний, народолюбний і, як на ті
часи, радикальний голос. Чути було стук нового духу часу до зачинених
наглухо воріт галицько-руського шкаралупництва" (т.34, с.368).
Пізніше, у 1910 р., у "Нарисі історії українсько-руської літератури
до 1890 р." І. Франко аналізує публіцистичні та літературно-критичні
виступи К. Горбаля такі як "З питання про малоруську літературу"
(1877), "Як повстають пом'якшені приголосні у польській та
українській мовах" (1881), "Спомини моїх літ" (1887)
та інші. У цьому ж "Нарисі …" І. Франко знову згадує про
перші дві брошури, видані у Чернівцях, в яких наяна "гостра
критика галицько-руських відносин… Сі дві чернівецькі брошури були
немов першими ластівками нової весни народовецького руху з чисто
народним язиком у письменстві і з радикально-фонетичним, чеським
правописом для руської мови, а також із зародками філософічного
і соціального радикалізму" (т.41, с.317).
У згаданому нарисі "Корифей українського руху" письменник
В. Качкан зауважує, що "… У статті-розвідці "Етимологія
і фонетика в южноруській літературі" (1894) І. Франко справедливо
пов'язував з іменем К. Горбаля відновлення народної мови в літературі
початку 60-х років, утвердження фонетичного правопису, на якому
"набирався русько-народного духу Федькович".
Відомо також, що К. Горбаль довший час приятелював із буковинським
соловієм - Юрієм Федьковичем і листувався з ним. На знак вдячности
Ю. Федькович присвятив нашому краянинові поему "Новобранчик"
та надіслав йому автограф цього твору. Про ці товариські взаємини
знав також І. Франко, який у листі до К. Горбаля, датованому 6 листопада
1888 року, просить надіслати "деякі матеріали до життєписі
Федьковича". Цього листа І. Франко завершує такими теплими
словами, які, на нашу думку, є доказом великої поваги до славного
тисменичанина: "Остаюсь з правдивим поважанням. Ваш покірний
Ів. Франко" (т.49, с.179).
І. Франко також вважає К. Горбаля глибоким знавцем та поціновувачем
творчості ю. Федьковича. Так, у передмові до першого повного видання
творів Ю. Федьковича, І. Франко називає К. Горбаля серед низки письменників,
вчених та дослідників творчості Ю. Федьковича. А у нарисі "Южнорусская
литература" на основі детального аналізу життя та творчої діяльності
Ю. Федьковича, І. Франко приходить до висновку, що під впливом К.
Горбаля та А. Кобилянського Юрій Федькович відходить від німецького
оточення і все більше почуває себе русином, згадує своє гуцульське
дитинство і стає на грунт народної поезії, захоплено оспівує свій
рідний край (т.41, с.139).
Про вплив К. Горбаля та його заохочування до написання віршів молодого
і рано згаслого поета О. Козловського дізнаємося також у передмлові
І. Франка до збірки "Мирти і кипариси": "… зароди
лібералізму та вільнодумства в душі Козловського були посіяні ще
за його гімназіальних часів покійним Костем Горбалем" (т.36,
с.11). У цій же передмові І. Франко акцентує увагу на великій просвітницькій
діяльності К. Горбаля і зауважує, що він був "замітним серед
педагогів чоловіком".
Повз увагу І. Франка не пройшли також організаторські здібності
та журналістський талант К. Горбаля, адже він редагував і видавав
у 1866 р. літературно-науковий журнал "Нива", а з 1867
р. політичний часопис "Русь". Останній, зауважує І. Франко,
"редагований, як на ті часи, зовсім непогано".
Як бачимо, шановний читачу, наш краянин Кость Горбаль у всіх царинах
своєї діяльности заслужив найвищої похвали та пошанування у прискіпливого
науковця та великого обсерватора людського буття - геніального Івана
Франка.
|
