статья
Євген Баран
Пишу зеленим кошикам листи
(Ната Гранич. Крилатий пес розлуки: Поезії. - Луцьк: Волинська
обласна друкарня, 2002. - 80 с.)
Знаю і слідкую за творчістю Нати Гранич ще з часу її публі-кацій
(поетичних і літературно-критичних) у вітчизняній періодиці, які
вона підписувала іменем Наталі Сломінської. Писав відгук на першу
поетичну збірку "На білім аркушу молитви"(Луцьк, 1999).
Зразу відзначу, що цій авторці я симпатизую. Ціную за чіпкий
логічний погляд, уміння бачити головне, за гостроту критичного
бачення, однак змушений (міг би й промовчати, як окремі "живі
класики" -- на публіці про друзів, як про мертвих, або добре,
або нічого...) говорити про речі для себе прикрі, але не-обхідні
- інакше не був би собою.
Отож, "Крилатий пес розлуки" -- друга поетична збірка
Нати Гранич. Збірка гарна, світла, глибоко поетична у своїй лаконічності
й такті. Ната Гранич добре відчуває слово, вміє кількома рядками
витворити цілісну картину, повну звуків і кольорів. У неї - філігранна
відточеність поетичної деталі, її слово строге, без фаль-шивого
патосу і сентиментів, з усіма відтінками почуттів.
Непередбачене словами,
Непередчуте літом...
Співали голоси за нами
Лелечим цвітом.
На банях - відгомони сонця,
В долині - неба.
Я тишу допила до денця...
А слів - не треба...
Я міг би зацитувати будь-який вірш із циклів "Золота вуаль
розмови" та "За обрієм соняха". Але у збірці є
ще ряд циклів, як попри свою формальну довершеність, є, на жаль,
вторинними. Цикли "Цяточка на спині мурашки "."Пейзажі
на молоці", "Мед з тарелі місяця", "Морошка
від шамана" (навіть з віршем "Каатирова донечка")
написані під безпосереднім впливом поезій Василя Слапчука (для
себе я назвав такі безпосередньо-опосередкові запозичення "слапчукізмами")
з його формально-змістовими перегуками.
Для прикладу. У Василя Слапчука:
я вам болітиму
прийду до вас
ви приймете мене
як ліки
(із циклу "Написи на поросі", зб. "Крапка зсередини").
У Нати Гранич:
найбільше телефон
страждає
все йому Бог смерті не дає
нас шкодує
(із циклу "Мед з тарелі місяця").
Я не вибирав спеціально. Бо ідеться навіть не про зміст, а форму,
яка вдало знайдена В.Слапчуком: в її основі афористичне висловлювання
(принцип парадоксу). Гадаю, що такого свідомого чи несвідомого
запозичення зазнають й інші поети (особливо, поетична молодь,
для якої творчість В. Слапчука є вже еталоном поетичного).
Переконаний, Ната Гранич цілком може позбутися цього "пере-дозування
Слапчуком", і вона зуміє прорватися до власної поетич-ної
інтонації. Принаймні, можливостей для подібного звільнення більше,
аніж досить. Найголовніша з них - бажання поетеси і її ліричної
героїні бути собою:
Я буду вільною. На покутті свіча.
Різдвяним усміхом свобода нескінченна.
У вельон снігу вбрана наречена -
Принишкну небом до твого плеча.
м. Івано-Франківськ
