статья
Євген Баран
"Те, що мало би цікаво закінчитися ..."
(Настя Богуславська. Соло дерев'яної конячки (листки із дитячого
щоденника): повість // ВЕЖА. Літературний часопис. - 2002. - №
12. - С.67-129.)
У цій дебютній повісті літературного оглядача із одіозної газети
"Книжник-Review" є декілька позитивних моментів, на
яких я і хочу наголосити. По-перше, мені дуже сподобалися останні
два речення в повісті: "Інколи в музиці є такий момент, що
продірявлює твою душу, наче трасуючі кулі. Це коли тихо і майже
без надриву солодко виє золотистий саксофон, наче собака на похороні
у господаря" (с.129). Навіть фраза англійсько-українською,
що передує останньому абзацові: "It's a funny day, гей-гей-гей!
Somebody like me...". Це щось від прози, принаймні, має запах
прози. Подобається, який висновок зробила героїня із свого невдалого
шкільного роману: "Ніхто з нами не боровся, а ми вигадали
протистояння світу, були надто переконані, що просто так нічого
не буває, банальна гординя, одним словом..." (с.129). Подобається
та самооцінка, яку висловлює героїня про себе, і яка пояснює причину,
що змусила героїню (Аню, а можливо - Настю, бо в передньому слові
авторки є роз'яснення: "Тим більше, що Аня - це частково
Настя, але швидше - її минулі уявлення самої себе. Зрештою, щоденники
саме заради цього і пишуться" (с.67)) оприлюднити історію,
яка мала би цікаво закінчитися, але яка закінчилася так, як і
закінчуються подібні історійки у подібного типу дівчат ("дівчат
з претензією на..."), себто ніяк: "Саме тому, що я "ковтала"
книжки, у мене було те, що називається вродженою грамотністю.
Олімпіади з української мови були "моїми"..." (с.87).
Подобається виклад - легкий, самоіронічний, з використанням молодіжного
сленгу (ось тільки сам сленг - невдала калька з російської). Що
ж, здається, з тим, "що подобається", - все.
Тепер про те, що викликає певні міркування:
1. Настя Богуславська зарекомендувала себе як цікавий читач сучасної
української літератури. Крім того, деяке непорозуміння з ЇЇ чи
НЕ ЇЇ реплікою на сторінках львівського "Форма[p]ту",
не дивлячись на деяку різкість з мого боку (у таких випадках кажуть
"хтось мене підставив"), зіграло для неї і позитивну
роль - такий собі варіант антиреклами. Тому їй треба бути уважною
з власною художньою практикою. Аби не говорили потім: "критик
- це письменник, який не відбувся".
2.Щоденникова історійка "кохання, яке не відбулося"
може бути цікавою на побутовому рівні як одне із вражень твого
особистого досвіду, з яким важко розлучися, бо це все-таки твій
досвід. Але це не означає, що цей досвід може бути цікавий ще
комусь. Може. Коли розповідь заворожує непередбаченим розвитком
подій, непересічністю доль героїв (ніяк не назву Аниного об'єкта
"шкільної любові" - Сергія, можливо, спрацювало пояснення
авторки у передмові - "його ім'я могло би бути якимось іншим"),
мовою. Однак, нічого цього немає у повісті Н. Богуславської.
3. Цей рівень прози, який запропонувала Н. Богуславська, придатний
для "масового чтива". Принаймні, Н. Богуславська цілком
могла би спробувати себе у жанрі іронічного детективу, чому б
їй не бути українською "Дарьей Донцовой"?
4. Нарешті, останнє. Можливо, я помиляюсь у своїх попередніх
міркуваннях і мною керує певне упередження до цієї авторки - знову
ж таки, викликане спровокованим конфліктом, і ця повість поки
що не претендує на більше, аніж на "пробу пера", а в
недалекому майбутньому ім'я Насті Богуславської буде стояти в
одному ряді з іменами Франсуази Саґан, Тетяни Толстої, Оксани
Забужко, Євгенії Кононенко. Якщо так станеться, ця "дівчинка-інтелектуалка"
з не дуже вправними стилістичними фігурами ("Я розламувала
цноту, наче перестиглу диню, і вона у цій брутальній відкритості
пахла дурманливо і дратівливо", с.103) і словами-паразитами
("балувалася", "мокрими попами", "крижана
кірочка", "забивати гвіздки", "на наступний
день", "не в силах", "ламлива кокетуюча жіночність"
т. ін.), що уявляє себе "дівчиною з душею-лабіринтом, відьмою,
яка вип'є з тебе життя і сили. Прорветься до "Високої прози".
Тоді я, як спраглий читач, повірю словам героїні-авторки чи авторки-героїні:
"Хай там що, але я повернусь". Для чого ж інакше псувати
білий папір банальними історійками?..
Березень 2003
