статья
Євген Баран
Прожити (перебути) час життя ... : Антон Морговський
Антонові було відведено часу небагато - 14 липня 1957 року -
29 грудня 2001 року - 44 роки 5 місяців 15 днів. Однак, він зумів
цей час не просто прожити (перебути), він зумів його перемогти.
Він був у цьому часі. Це не кожному вдається - БУТИ. Останній
зі своїх романів - "ИНШИЙ" - Антон присвятив проблемі
ЧАСУ: "Час як прокляття. Говоримо про нього, як про щось
реальне, однозначно існуюче, а насправді - нема його. Блеф".
Він народився в смт. Першотравенськ Баранівського району на Житомирщині
у польській родині. У 1974 - 1979 роках навчався у Київському
університеті (українська філологія). Дебютував у 1980 р. повістю
"І тоді я прийду…", а ще через два роки вийшла його
перша книга повістей під тією ж назвою. У 1989 році вийшла друга
книга прози "Свято білої сорочки", тоді ж у Лодзі (Польща)
вийшов польською мовою нарис "Феномен Кашпіровського"
(у середині 80-х Антон Морговський був референтом Кашпіровського).
До 1995 року займався бізнесовою практикою (видавець у приватній
фірмі). З листопада 1995 по квітень 1996 року перебував із сім"єю
на лікуванні в Польщі (Вроцлав), де хотів залишитися на постійне
місце проживання, офіційні подання робив ще на початку липня 1997
року. З 1996 року повертається до активної творчості. Пише романи
"Фіфті - фіфті" (1997), "Фіропа єси…" (1996),
"Аве, Маріє, аве!" (1998), "Нелюбов" (2000),
"Инший" (2001), повісті "Смерть у золотих пісках"
(2000), "Тінь птеродактиля" (2001). Помер після тривалої
хвороби (цукровий діабет, що спричинив рецидив гангрени), яка
загострилася з осені 1994 року. З офіційною інформацією все.
Тепер надаю слово А. Морговському (щоденниковий запис від 2 січня
1995 року): "Я нарешті зрозумів, що серйозно хворий - це
розплата за попереднє життя. Решту, скільки залишилося, я буду
займатися основним. Це мій обов"язок. Досі я нехтував ним,
вважаючи, треба робити перше те, що для сім"ї, а ТЕ - встигну.
Самообман. Коли приходить криза, ти нікому не треба, і це підтвердили
останні факти. Не вдаюся в подробиці, додам лише - я був на межі
самогубства. Безсилий, "сліпий", безпомічний і забутий,
оточений зневагою і принциповою СТІНОЮ МОВЧАННЯ". Цей запис
пояснює причини, які змусили його повернутися до творчості: хвороба,
майже повна сліпота, а звідси - назрівання сімейного конфлікту.
Як результат - останні півтора року життя Антон живе сам, винаймаючи
помешкання, (тільки раз він признався: за тиждень до смерті у
телефонній розмові зі С. Процюком жалівся, що його не відвідує
більше місяця десятилітній син Елізар). Показова деталь: коли
А. Морговський прийшов з І. Ципердюком до господарів, у яких планував
винаймати помешкання, ті запитали, як довго він винайматиме. Антон
був лаконічний: "до смерті", і не збрехав…
Склалося так, що останні свої твори він не побачив надрукованими.
Роман "Аве, Маріє, аве!" пропонувався видавництву "Лілея
- НВ", була зроблена верстка книжки, однак в останній момент
видавництво відмовилося друкувати книжку за свій рахунок. Антон
принципово не хотів платити, хоча попередній роман "Фіфті
- фіфті" він видав у тому ж видавництві за власні кошти.
Не взялося за видрукування і тернопільське видавництво "Джура",
хоча офіційної відмови теж не було. Тільки після смерті Антона
цей роман вийшов у тому ж видавництві "Лілея - НВ" за
фінансового сприяння Антонового брата Віктора Морговського. Роман
"Нелюбов" видрукувано у журналі "Кур"єр Кривбасу"
(вересень - листопад 2002) з передмовою С. Процюка і післямовою
О. Криштопи, повість "Тінь птеродактиля" - у журналі
"Березіль" ( Ч. 9-10, 2002) з моєю передмовою. Нарешті,
"Кальміус" (в особі Олега Солов"я) взявся за публікацію
останнього роману Антона "Инший". Таким чином, до річниці
Антонової смерті видрукувані основні його твори. В архіві залишилися
три викінчені рукописи: збірка оповідань і новел "Лекція"
(підготовлена до друку 1989 р.), сатиричний роман "Мирон
Шпак пішов …", переказ Біблії для дітей.
Рукопис роману "Инший" складало 45 сторінок машинописного
тексту з авторськими правками і скороченнями. Весь рукопис поділений
на дві частини з подвійною нумерацією сторінок: І. На мілководді
(заголовок розділу написано рукою Антона, ст. 1 - 11; ІІ. У другій
частині виокремлено декілька розділів, всі заголовки дописані
рукою: З ніччю наодинці; N. Инший - 2; Инший - 3; Повернення…Сльози;
Незнищенний? (Він іде), ст. 1 - 34.
Всі правки зроблені чорною гелевою ручкою, скорочення, переноси
вказані червоною кульковою ручкою. Фактично, складнощів виведення
чистового варіанту роману було небагато, у тому сенсі, що Антон
був добрим редактором, а так, як сам він не набирав текст на комп"ютері,
то старався чернетку зробити оптимально можливою для набору. Тут
треба сказати, що Антон принципово відмовився від комп"ютера,
повернувшись до друкарської механічної машинки.
Мною зроблені незначні правки окремих слів, я не втручався у
стиль. Мені було цікаво спостерігати, як сам Антон себе безжально
правив і скорочував. Єдине, що я уніфікував ім"я головного
героя: спочатку в Антона головного героя звати Андрій (Андрій
Сильвесторович, в інших випадках: Андрій М. Псуєнко), потім ім"я
Андрій було замінене на Олег Зорівчак. На цій основі зринають
криптоніми: АС, АМ. Пізніше зринає криптонім О.Z., Z. (Зед - є
і таке написання). У всіх випадках я залишив ім"я головного
героя у формі криптоніма "латинкою" -- О.Z., Z. До цього
схилявся і сам Антон, якби він встиг провести останню вичитку
чернетки.
Про Жанр. На папці, у якій зберігався машинопис, виведено рукою
Антона "Инший" без будь - яких жанрових уточнень. Зі
слів Антона було відомо, що він закінчив роман. Його обсяг міг
бути і більшим, бо останні два розділи роману (ми залишаємо авторське
усне визначення жанру) мали арабські цифри 14, 15. Антон проміжних
чернеток не залишав, тому важко стверджувати однозначно. Тим більше,
що весь текст роману є цільним, пов"язаний логічно і сюжетно.
Датування. На рукописі немає дати (ні початкової, ні кінцевої).
Повість "Тінь птеродактиля" Антон закінчив у березні,
у квітні він знову потрапив у лікарню, де здійснив невдалу спробу
самогубства. Тому початок написання датуємо травнем, а закінчення
- листопадом. Коли я зі Степаном Процюком та Олегом Криштопою
відвідували востаннє Антона у лікарні (це було 10 грудня 2001
року), він говорив, що буквально напередодні завершив свій новий
роман "Инший". Напевно, тільки сам Антон знав, що це
його останній роман.
Тема. Десь весною минулого року, ще до лікарні, я мав розмову
з Антоном. Він говорив, що закінчує новий твір ("Тінь птеродактиля"),
а тепер, як не дивно, не знає, про що писати. Я відповів: пиши
про відчуття людини, яка вмирає, ловлячи кожний день життя. Тоді
я не думав про неделікатність, а то й жорстокість сказаного (тим
більше, що я не цілком ототожнював Антона із запропонованою темою).
Він уважно на мене подивився, а тоді відповів: Про це вже теж
писали. Ну і що, -- заперечив я. - Писали інші, ти маєш свій досвід…
"Инший" - найбільш автобіографічний роман Антона Морговського.
Хоча маємо у романі не так зовнішню сюжетну подібність (а таких
накладок багато), як автобіографізм відчуттів, думок. "Инший"
- найвиразніший екзистенційний роман української прози початку
тисячоліття. Його ключовою темою є тема СТРАХУ (того, що було
сформульоване 1843 року Кіркегором як СТРАХ і ТРЕПЕТ) перед НЕВІДОМИМ.
Спроба самогубства Z. (Зеда) була бажанням подолати його. Хоча
герой роману розуміє, що смерть не вирішує проблеми страху, лише
відкладає її. Таким чином, смерть, як і народження залишається
зав"язаною на відчутті первородного гріха. Людина наприкінці
життя (природній цикл чи насильницький), як і на початку залишається
САМА з постійним відчуттям отого ИНШОГО, який скептично й іронічно
спостерігає за всіма змінами у ній. Той ИНШИЙ - наш вічний СТРАХ,
наш ЧАС, який вбиває, сміючись. Навіть, якщо ми уникаємо будь
- яких згадок про нього - ВІН ІДЕ…
