статья

Ластівка, викупана у хмарі…

Євген Баран

А я відчайдушно граю красиву щасливу жінку,
А я відчайдушно граю не роль, а саму себе.
Ольга Слоньовська.

Джоконда. "Швидше божественна, аніж земна" усмішка цієї жінки, створеної генієм Леонардо да Вінчі, хвилює нас вже декілька століть. Розгадати таємницю цієї усмішки ми вже ніколи не зможемо. Її не по-трібно розгадувати, лише плекати оте непоясниме відчуття здиву-вання …

"Джоконда". Так назвала свою нову поетичну книгу Ольга Слоньовська, свідомо проводячи паралель із містичним образом Мони Лізи. На-скрізним лейтмотивом цієї книги є внутрішній світ Жінки, незрозумі-лий, містичний і таємничий, але який хвилює нас, розпочинаючи від праматері Єви і ніколи не закінчуючись, перетікає із покоління в покоління, плекаючи у душі кожного нового Адама оте непоясниме від-чуття здивування ...

Що є ПОЕЗІЯ, запитуємо ми від часу пізнання добра і зла, так і не розуміючи, що нею є оте яблуко, зірване Євою в Едемському саду. Отой гріх пізнання, який вивів Людину на вищий щабель, порівняно із гріхом незнання. Що додало нам страждання, плекаючи у душах кожного із нас оте непоясниме відчуття здивування...

Ольга Слоньовська - Поетеса. Не тільки тому, що є Жінкою. Хоча, насамперед, саме тому. Вона вміє озвучити ГРІХ БУТИ ЖІНКОЮ, наповнюючи його отим непояснимим, містичним і таємничим відчуттям здивування…

Не знаю. Але говорити банально про вірші Ольги Слоньовської не хочеться. Я не знаю, що мені у них пояснювати. І кому? Хто прагне поетичного Слова, той вже є обраним. Поезія, як і віра, не вимагає розуміння. Вимагає співпереживання. Вміння дивувати і ди-вуватися. Вміння страждати і насолоджу-ватися ГРІХОМ. Бути АНГЕЛОМ у вічному протистоянні зі змієм своєї душі.

"Джоконда" Ольги Слоньовської є безпосереднім продовженням роз-мови у її попередній книзі "Соната для коханого". Вічна таїна і віч-ний гріх ЛЮБОВИ ДВОХ. Адам і Єва. Він і Вона. Єдність і боротьба протилежностей. Діалектичний закон… До біса його, коли йдеться про ЧИСТОТУ ГРІХА щасливої у своєму нещасті, талановитої у своєму без-таланні ЖІНКИ !

Три цикли книги ("Льодовиковий період", "Репродукції", "Бузок і бузина"), як Три жмутки Франкової ліричної драми "Зів'ялого листя". Альфа і Омега, початок і кінець, дванадцятий ритуальний обруч, про-зірливо відчитаний Андруховичем, "всі ми і кожне з нас...".

Після прочитання залишається відчуття. Не лише здивування. Залишається відчуття втрати. У кожного із нас своя ціна втрати. Заслужена чи обайдужена нами. І повертаючись у позасвіти, ми на якусь мить відчуваємо малість своїх життєвих непорозумінь і великість своїх життєвих здивувань. Залишається дощ - ці сльози нашої розтраченої і недолюбленої Любови. Залишається ластівка, викупана у хмарі золотого дощу…

Чомусь мені здається, що саме такими відчуттями виповнене міжрядкове мовчання "Джоконди" Ольги Слоньовської.

Грудень 2003.

м.Івано-Франківськ.