стать¤
ќлег Ѕаган
«акони Ївраз≥йськоњ геопол≥тики
(«аперечуючи –.ƒж.“ойнб≥)
¬ервиц¤ останн≥х под≥й спонукаЇ до висновк≥в щодо тенденц≥й сучасноњ
св≥товоњ пол≥тики. ∆орстока в≥йна –ос≥њ на авказ≥, довол≥ гостра
реакц≥¤ на це «аходу, в≥дмова ћ¬‘ дати нов≥ кредити ћоскв≥, взаЇмне
викритт¤ рос≥йських ≥ американських шпигун≥в, в≥дмова —Ўј в≥д
домовленостей 1972р. про обмеженн¤ ¤дерноњ зброњ, в≥йна в јфган≥стан≥
- усе це даЇ п≥дстави стверджувати, що ™враз≥¤ повертаЇтьс¤ "на
круги сво¤", що њњ протисто¤нн¤ з «аходом посилюЇтьс¤. —ьогодн≥
це називаЇтьс¤ "пол≥тикою збереженн¤ багатополюсного св≥ту"
- на противагу дом≥нуванню на планет≥ —получених Ўтат≥в.
–озпочата наприк≥нц≥ 1980-х (≥з початком "пЇрЇстройки"
в —–—–) спроба ввести –ос≥ю в коло демократичних крањн нин≥, здаЇтьс¤,
доб≥гаЇ к≥нц¤, њњ результати м≥зерн≥. –ос≥¤, попри полиск демократичности
й в≥дкритости, вперто повертаЇтьс¤ на своЇ давнЇ м≥сце Ївраз≥йськоњ
аіресивноњ ≥мпер≥њ, поступово вичавлюЇ з себе засади цив≥л≥зованоњ
пол≥тики, зам≥нюючи њх звичними деспотичними формами державного
правл≥нн¤ та повед≥нки.
ѕроцес розчаруванн¤ «аходу –ос≥Їю триваЇ в≥д початку першоњ чеченськоњ
в≥йни (1994-96),. ¤к≥й 1993 року передував розг≥н парламенту.
¬же тод≥ багато зах≥дних пол≥тик≥в зрозум≥ло, що –ос≥¤ не позбулась
≥деолог≥њ гегемон≥зму, що њњ сусп≥льна св≥дом≥сть т¤ж≥Ї до нетерпимости
й деспотизму, њњ ел≥ти, зам≥сть розбудовувати демократичн≥ ≥нститути,
обплутують крањну тенетами залежности й бюрократизму.
« приходом до влади ¬.ѕут≥на, майстерно оформленим "орган≥заторами
влади ремл¤" п≥д "перемогу на демократичних виборах"
разом ≥з нашвидкуруч ≥ нев≥домо на ¤к≥й основ≥ сформованою парт≥Їю
"™дн≥сть", ц≥ тотал≥тарн≥ тенденц≥њ лише посилилис¤.
ѕосиливши роль силових структур, перед≥ливши крањну новими округами
з особисто призначуваними кер≥вниками, "прикрутивши"
свободу «ћ≤, н≥велювавши впливи громадських орган≥зац≥й ≥ зв≥вши
за допомогою адм≥нресурсу роль парт≥й до "≥люстративно-декларативних"
елемент≥в демократ≥њ, новий президент –ос≥њ утвердивс¤ у держав≥
≥з "шармом" "÷ар¤ вс≥Їњ –ус¤", "нового
≥мператора". ÷е послужило сигналом дл¤ р≥зноман≥тних елемент≥в
≥ прошарк≥в рос≥йського сусп≥льства до нагн≥танн¤ атмосфери нео≥мпер≥ал≥зму
та авторитаризму в крањн≥. «араз говорити про нову –ос≥ю-≥мпер≥ю,
чи то "л≥беральну", чи "Ївраз≥йську", чи "слов'¤нську"
(у сутности це не маЇ значенн¤, бо в –ос≥њ ус≥л¤к≥ пол≥тичн≥ "вив≥ски"
завжди були лише прикритт¤м ≥ фальшю) стало буквально моделью
дл¤ представник≥в р≥зних њњ верств - в≥д ел≥тарно-академ≥чних
до вулично-екстрем≥стських. ћайже кожен оф≥ц≥йний представник
сьогодн≥шньоњ рос≥йськоњ держави з посп≥хом ≥ з особливим рабським
страхом (це ще в≥д ≤вана IV √розного) при кожн≥й нагод≥ за¤вл¤Ї,
що в≥н в усьому п≥дтримуЇ пол≥тику президента на "зм≥цненн¤
держави" (читай, на перетворенн¤ њњ у нап≥вдеспотичну ≥ нап≥впол≥цейську
"машину", чим вона й звикла бути упродовж стол≥ть).
¬ласне, спостереженн¤ми такого штибу сповнена нин≥ вс¤ зах≥дна
преса. Ќа «аход≥ впевнено формуЇтьс¤ думка, що "–ос≥ю втрачено".
“ак нещодавно за¤вила група американських пол≥толог≥в. Ќа що в≥дразу
почула в≥д опонент≥в: "ј ми њњ н≥коли й не мали".
—правд≥, в тому сенс≥, в ¤кому говорили американськ≥ пол≥тологи,
«ах≥д н≥коли не "мав" –ос≥њ. “обто вона н≥коли не була
Ївропейською крањною, з Ївропейською сусп≥льною ментальн≥стю,
традиц≥¤ми, вона н≥коли не в≥рила «аходу, пост≥йно лише граючись
≥з ним ≥ видурюючи щось дл¤ себе. оли –ос≥¤ у форм≥ —–—– втратила
могутн≥сть ≥ розвалилас¤, њњ зовн≥шн¤ пол≥тика стала по-лис¤чому
хитрою: вдавати перед «аходом "демократа", активно втручатись
у св≥тов≥ проблеми, щоби хоч ¤кось продовжувати грати роль "великоњ
держави", паралельно трансформуючи за зах≥дн≥ грош≥ свою
макроеконом≥ку - тобто "зализуючи рани" п≥сл¤ господарськоњ
руњни свого соц≥ал≥зму. ћета ж –ос≥њ була ще та: в≥дновитис¤ ¤к
Ївраз≥йська суперпотуга, повернути соб≥ традиц≥йно п≥двладн≥ земл≥
(колишн≥ територ≥њ —–—– щонайменше), створити довкола себе новий
союз держав, аби разом протисто¤ти «аходу, а також ≥сламському
св≥ту (за потребою). —аме це не завжди розум≥ли на «аход≥, тому
≥ давали грош≥ на "перебудову" –ос≥њ, плекали ≥люз≥њ
щодо њњ "демократичност≥" (≥ плекатимуть, про що св≥дчать
результати сам≥ту ќЅ—™ у —тамбул≥ й сам≥ту ™— у √ельс≥нк≥ ≥ под≥бних
форум≥в на "п≥дтримку" –ос≥њ). ” цьому ≥ пол¤гаЇ - ще
в≥д часу ѕолтавськоњ битви (1709) - фатальна зах≥дна помилка.
“ам у засл≥пленн≥ не усв≥домлюють загрози з боку –ос≥њ, а тому
жертвували ≥ жертвують заради "дружби" з нею свободою
≥нших: в≥д украњнц≥в доби ћазепи до чеченц≥в сучасности.
Ѕ≥дою –ос≥њ завжди було одне - вроджене крад≥йство. ѕам'¤таЇте
слова ген≥ального √огол¤: тут ус≥ крадуть, "шахрай на шахрањ
й шахраЇм поган¤Ї"? ÷¤ "чар≥вна" риса рос≥¤н так
вразила марк≥за де юст≥на, що в≥н назвав –ос≥ю "крањною
злод≥њв". ќсь це тотальне злод≥йство нараз≥ не дозвол¤Ї зм≥цнити
–ос≥ю: вс≥ зах≥дн≥ кредити тонуть, ¤к у бездонн≥й бочц≥. «гадуютьс¤
слова √орбачова, звернен≥ до одного з ол≥гарх≥в: "„и вам
не соромно так безсов≥сно обдирати крањну?". Ќа що почулос¤
цин≥чне: "Ќ≥!". Ѕезм≥р рос≥йського цин≥зму природний,
- а в цьому ≥ над≥¤, ≥ загроза дл¤ цив≥л≥зованого людства.
ќстанн≥м часом ћосква категорично пол≥пшила стосунки з ѕек≥ном.
÷е зближенн¤ вимальовувалось уже давно. итай теж шукаЇ великого
союзника, щоби панувати в ѕ≥вденно-—х≥дн≥й јз≥њ, де зараз майже
повн≥стю дом≥нують —Ўј ≥ де майже в кожн≥й крањн≥ Ї значна китайська
д≥аспора. итай, переповнений м≥ль¤рдною людською масою, н≥би
хоче вихлюпнути њњ на безмежн≥ узбережж¤ “ихого океану. ¬≥н сповнений
енері≥њ та оптим≥зму в≥д останн≥х економ≥чних усп≥х≥в. …ого пригн≥чуЇ
роль "несупердержави". ¬≥н легко порозум≥вс¤ з –ос≥Їю
ще ≥ ¤к ≥мпер≥¤: ѕек≥н усв≥домлюЇ, що процеси дез≥нтеірац≥њ –ос≥њ,
нац≥онального п≥днесенн¤ њњ народ≥в можуть перекинутись ≥ на итай.
јдже н≥коли, фактично, не припин¤лис¤ визвольн≥ рухи в “ибет≥
й ”йгур≥њ бубн¤в≥ють нац≥онал≥змом ≥нш≥ реі≥они. итаю потр≥бна
ц≥л≥сна –ос≥¤, бо тод≥ вона сильна, ≥ разом можна тиснути на —Ўј.
ўо ж до "сп≥рних" рос≥йських приамурських територ≥й
(де вже живе к≥лька м≥льйон≥в китайц≥в), то вони зачекають. «араз
головне - розправити крила...
–ос≥¤ ж поводитьс¤ так аіресивно, бо прагне посп≥хом зцементуватис¤
¤к ≥мпер≥¤, зм≥цнити владу через пошук нового вольового л≥дера
нац≥њ. Ѕо розум≥Ї: в ≤чкер≥њ почавс¤ процес краху ≥мпер≥њ, њњ
поразка там стала "притчею во¤зицех" дл¤ вс≥х народ≥в.
якщо ћосква зараз не стаб≥л≥зуЇ ситуац≥ю, то подальша њњ дол¤
¤к ≤мпер≥њ буде п≥д питанн¤м. ƒо того ж, на величезному простор≥
в≥д авказу до јлтаю окреслилос¤ протисто¤нн¤ м≥ж Ївраз≥йсько-православною
та мусульманською цив≥л≥зац≥¤ми. «упинити наступ ≥сламського св≥ту
–ос≥њ ¤к "демократично-злод≥йськ≥й" держав≥ буде важко.
“ому терм≥ново потр≥бн≥ пор¤док ≥ войовнича ≥деолог≥¤.
“ерористичн≥ акти в Ќью-…орку ≥ под≥њ в јфган≥стан≥ дали змогу
–ос≥њ вплести своЇ протисто¤нн¤ ≥сламському св≥тов≥ у глобальн≥ший
контекст: у давно незр≥ле напруженн¤ м≥ж «аходом та ћусульманською
цив≥л≥зац≥Їю. ≤ в цьому, з одного боку, Ї значний виграш ћоскви.
÷е н≥би розв'¤зуЇ њй руки, дл¤ розправи ≥з „ечен≥Їю, даЇ змогу
зупинити (чужими руками) наступ ≥слам≥ст≥в, а значить в≥дверто
антирос≥йськоњ сили, ¤к “ал≥бан, у середн≥й јз≥њ, ще раз використати
«ах≥д дл¤ власноњ економ≥чноњ стаб≥л≥зац≥њ ≥ завоювати пол≥тичний
престиж. ќднак, з другого боку, –ос≥¤ втрачаЇ стратег≥чну перевагу
в ™враз≥њ, оск≥льки —Ўј ≥ њх союзники, закр≥пились у јфган≥стан≥,
нав'¤завши ближч≥ в≥йськово-пол≥тичн≥ та культурно-гуман≥тарн≥
зв'¤зки ≥з державами ÷ентральноњ јз≥њ, тим самим здобувають "дл¤
себе" цей реі≥он. Ѕо ж зрозум≥ло, що економ≥чна потуга —Ўј,
њх пол≥тичний авторитет, зрештою ц≥лком праіматичн≥ ≥нтереси в
зон≥ величезного нафто- ≥ газовидобуванн¤ (ѕрикасп≥й) стануть
тими чинниками, ¤к≥ надовго (чи назавжди!) "зарезервують"
дл¤ ¬ашинітона геопол≥тичне дом≥нуванн¤ в ÷ентральн≥й јз≥њ. Ќе
випадково ж —Ўј повели тут таку активну пол≥тику зовн≥шньопол≥тичних
контакт≥в, ф≥нансових "впорскувань", економ≥чних ≥ пол≥тичних
форум≥в ≥ под. ” результат≥ афганських под≥й, так "переможних"
на перший погл¤д дл¤ –ос≥њ, ћосква може назавжди втратити дл¤
себе велику зону звичного геопол≥тичного дом≥нуванн¤.
«араз ми спостер≥гаЇмо за дивовижним ≥ парадоксальним фактом,
моментом св≥товоњ ≥сторичноњ драми. ћаленький героњчний народ,
¤кий не маЇ ≥ м≥льйона населенн¤, на клаптику неродючоњ г≥рськоњ
земл≥ спричин¤Ї своЇю активн≥стю зрушенн¤ ц≥лих цив≥л≥зац≥й, тектон≥чн≥
зм≥ни у глобальних геопол≥тичних тенденц≥¤х ц≥лого св≥ту. ¬супереч
будь-¤ким рац≥ональним розрахункам, не маючи значних матер≥альних
ресурс≥в, усупереч прагненн¤м ≥ принципам св≥товоњ пол≥тики, забут≥
св≥том, давно "списан≥", чеченц≥ своЇю безмежною мужн≥стю,
завз¤тт¤м, ≥ррац≥ональною закохан≥стю в ≤деал нац≥ональноњ свободи
та г≥дности, фактично, видозм≥нюють пол≥тичне обличч¤ планети.
"«абут≥" - бо хто там, на «аход≥, серйозно вивчаЇ "¤кийсь
авказ"? Ќайб≥льший зах≥дний ≥нтелектуал - јрнольд “ойнб≥
- у знаменитому 12-томному трактат≥ "ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ",
що л≥г в основу сучасноњ зах≥дноњ сусп≥льне-культурноњ св≥домости,
нав≥ть не розр≥зн¤Ї специф≥ки авказькоњ цив≥л≥зац≥њ чи бодай
"нап≥вцив≥л≥зац≥њ".
ƒо чого тут “ойнб≥? «вернулис¤ ми до нього тому, що саме у глобальних
висновках цього, без сумн≥ву, ген≥ального мислител¤ часом прихована
причина нерозум≥нн¤ «аходом справжньоњ сутности –ос≥њ. ¬≥дтак
- ≥ причина помилок. ”загальнюючи здобутки Ївропейськоњ ≥сторософ≥њ
та культуролог≥њ середини XX стол≥тт¤, “ойнб≥ твердить, що окрема
рос≥йська цив≥л≥зац≥¤ розвинулас¤ ¤к в≥дгалуженн¤ в≥зант≥йсько-православноњ,
центром ¤коњ були Ѕалкани (див. “ойнб≥ ј.ƒж. "ƒосл≥дженн¤
≥стор≥њ" ” 2т.- .: "ќснови", 1995). јнгл≥йський
учений також проминаЇ ≥стор≥ю та культуру ”крањни, њњ географ≥ю,
не пом≥тивши тут хоч ¤когось центру та специф≥ки. «розум≥ло, це
сталос¤ з об'Їктивних причин. «ах≥д зовс≥м не знаЇ твор≥в украњнських
≥сторик≥в, культуролог≥в та етнопсихолог≥в, в≥н на все дивитьс¤
"рос≥йськими" очима. “ому ≥ не побачив ≥сторик окремоњ
цив≥л≥зац≥њ на берегах середнього ƒн≥пра, м≥ж арпатами та ѕриазов'¤м,
¤ка так ¤скраво виокремилас¤ ще в≥д трип≥льських час≥в (IV-III
тис. до –.X.).
“ак само у ј.ƒж. “ойнб≥ чомусь майже нема анал≥зу цив≥л≥зац≥њ
авказу, хоча в≥н детально описуЇ цив≥л≥зац≥њ пол≥нез≥йц≥в, еск≥мос≥в
≥ юкатанц≥в. Ќатом≥сть поб≥жний перегл¤д карти до≥сторичноњ ™вропи
переконуЇ, що прот¤гом тис¤чол≥ть, ≥ще в≥д п≥знього палеол≥ту
≥ неол≥ту, приблизно сучасним украњнсько-рос≥йським кордоном проходила
межа м≥ж р≥зними цив≥л≥зац≥йними типами бутт¤ людини. ≤ншими словами,
в≥д прадавн≥х час≥в у геопростор≥ ѕ≥вн≥чного ѕричорномор'¤ формувавс¤
специф≥чний ментальний, етн≥чний, культурний ≥ геопол≥тичний тип
сусп≥льства. ¬с≥ п≥зн≥ш≥ тутешн≥ протидержавн≥ пол≥етн≥чн≥ утворенн¤
- к≥ммер≥йськ≥, ск≥фськ≥, сарматськ≥, праслов'¤нськ≥ (≤ тис. до
–.X. - ≤ тис. по –.X.) - виникали на тому ж цив≥л≥зац≥йно-геопол≥тичному
стрижн≥. ѕостанн¤ ињвськоњ –ус≥ було в≥нцем того складного процесу.
”мовно цю украњнську цив≥л≥зац≥ю (в≥д III тис. до –. X.) можна
назвати "ѕонт≥йською" (ѕонт - грецька назва „орного
мор¤). ¬она завжди расово та культурно була зв'¤зана з Ѕалканами
≥ ћалою јз≥Їю.
—аме туди, на п≥вдень, пост≥йно прагнули руськ≥ кн¤з≥ (згадаймо
слова —в¤тослава про благодат≥ ѕ≥вдн¤, спробу збудувати нову столицю
на ƒунањ або ще давн≥ш≥ осп≥вуванн¤ ƒунаю в народному мелос≥ ¤к
своЇр≥дноњ " рањни-мр≥њ", "втраченого раю"
тощо).
¬сього цього дезор≥Їнтований попул¤рними на «аход≥ рос≥йськими
≥мперськими ≥сториками, котр≥ весь центр цив≥л≥зац≥йноњ ваги –ус≥
перенесли з иЇва до ћоскви, ≥ не пом≥тив “ойнб≥. —л≥дом за ними
в≥н помандрував на ѕ≥вн≥ч, у л≥сист≥ сх≥дноЇвропейськ≥ р≥внини,
не збагнувши, що дл¤ иЇва завоюванн¤ цих майбутн≥х московських
простор≥в у IX ст. було т≥льки випадков≥стю. ÷е був прорив у простори
в≥дносного вакууму, ¤к≥ ињв н≥коли не ц≥нував, пост≥йно спр¤мовуючи
св≥й погл¤д на п≥вдень ≥ на зах≥д, ≥ прагнучи консол≥дувати св≥й
питомий прост≥р м≥ж арпатами та ѕриазов'¤м. “обто ”крањна разом
≥з Ѕ≥лоруссю та загиблим Ќовгородом Ї орган≥чним продовженн¤м
традиц≥йноњ в≥зант≥йське-православноњ цив≥л≥зац≥њ. –ос≥¤ ж творить
окрему Ївраз≥йсько-православну цив≥л≥зац≥ю.
—правжн¤ –ос≥¤ постала ¤к уламок великоњ Ївраз≥йськоњ ≥мпер≥њ
- «олотоњ ќрди - в ’≤V-’V ст. ƒо того њњ ≥стор≥¤ була т≥льки авантюрами
невгамовних руських кн¤з≥в, котр≥ воювали м≥ж собою в п≥вн≥чних
л≥сах, шукаючи виход≥в до зручних р≥к-комун≥кац≥й. ” XIV ст. весь
цей ледь слов'¤н≥зований етн≥чний масив угро-ф≥нських племен м≥цно
стиснуло ≥ сформувало в Їдину народн≥сть зал≥зне к≥льце татарщини.
—аме тод≥ й виникла "загадкова рос≥йська душа" - р≥зноаспектна,
не передбачувана, по-аз≥йському темна. Ќе випадково найб≥льший
њњ знавець ‘.ƒостоЇвський родину своњх центральних героњв, котр≥
вт≥люють етапи становленн¤ рос≥йськоњ новоњ людини, ≥менував татарським
пр≥звищем - арамазови. ƒо реч≥, “ойнб≥ теж переконано говорить
про "татарську душу" –ос≥њ, тобто майже п≥дходить до
серцевини питанн¤.
Ќ≥би прочуваючи, де маЇ бути справжн≥й центр –ос≥њ ¤к Ївраз≥йськоњ
держави, вже перш≥ поординськ≥ кн¤з≥ ћосковщини починають упертий
натиск на —х≥д. ” XVI ст. вони захоплюють усе Ќадволжж¤, виход¤ть
до ”ралу. “ак невеличке перифер≥йне православне кн¤з≥вство перетворюЇтьс¤
за ≤вана √розного на Ївраз≥йську деспот≥ю, м≥н≥≥мпер≥ю з претенз≥¤ми
на вин¤ткову роль в ≥стор≥њ. —аме ”ральськ≥ гори та ¬олга твор¤ть
"становий хребет" –ос≥њ. “ам витворюЇтьс¤ њњ дух ¤к
аз≥йськоњ, а не Ївропейськоњ держави. ћосква, а пот≥м ѕетербурі
були т≥льки њњ "мозком" - не "серцем", ¤к
помилково думав Ќаполеон. “ому ≥ не могли зламати –ос≥ю н≥ польський
король, на к≥лька л≥т захопивши ћоскву в XVII ст., н≥ Ќаполеон,
спаливши њњ на початку XIX ст., н≥ √≥тлер, тримаючи у блокад≥
ѕетербурі ≥ майже ћоскву. –ос≥¤ нав≥ть не похитнулас¤, бо невраженим
залишавс¤ њњ "хребет".
ќтже, вс≥ спроби Ївропењзувати –ос≥ю, демократизувати њњ, залучити
до сп≥впрац≥ та партнерства через угоди з ќЅ—™, Ќј“ќ ≥ ™— зазнавали
й зазнаватимуть краху. –ос≥ю неможливо перетворити на партнерську
Ївропейську державу у принцип≥, њњ геопол≥тичний стрижень - ”рал-¬олга
- не дозвол¤в ≥ не дозволить цього, њњ натиск на зах≥д, на ™вропу
- це д≥¤ розтиснутоњ пружини, що в≥дштовхуЇтьс¤ в≥д ”ральського
хребта. ÷е помста вродженого аз≥йц¤-варвара, його в≥дпов≥дь на
культурн≥ впливи та натиск ™вропи. Ќе випадково два визначальн≥
д≥¤ч≥, творц≥ духу та форми новоњ –ос≥њ - матер≥ал≥сти „ернишевський
≥ Ћен≥н - походили з м≥ст над ¬олгою. ƒуша –ос≥њ н≥би бунтуЇ проти
нав'¤заноњ њй (часом дуже грубо, ¤к за ѕетра ≤) Ївропейськоњ культури.
“ому вона завжди глибинно ненавидить ™вропу, маскуючи ≥деолог≥ю
ненависти то теор≥¤ми "≥стинного православ'¤", то "слов'¤ноф≥льства"
то "большевизму". ” сучасному рос≥йському пол≥тикум≥
вс≥ ц≥ теор≥њ сп≥в≥снують у симб≥оз≥.
Ѕ≥льш≥сть сучасних зах≥дних пол≥толог≥в, ≥дучи за концепц≥Їю
“ойнб≥, не бачить в ”крањн≥ окремоњ геопол≥тичноњ зони, культури,
цив≥л≥зац≥њ. ¬они радше дивл¤тьс¤ на нењ ¤к на "уламок –ос≥њ",
що, законом≥рно, маЇ бути ¤кщо не "вмонтований", то
бодай "приклеЇний" до рос≥йського геопростору. “ак само
нер≥шучою була зах≥дна пол≥тика на «акавказз≥ й у —ередн≥й јз≥њ,
де свого часу спалахнули в≥йни, значним чином спровокован≥ пол≥тикою
рос≥йського пост- колон≥ал≥зму. “епер вибухнув ѕ≥вн≥чний авказ,
¤кий в≥д прав≥к≥в збер≥гав свою ментальну ≥ культурну самобутн≥сть
≥ просто не може добров≥льно розчинитись у рос≥йському мор≥. Ќе
пом≥чати цив≥л≥зац≥йно-геопол≥тичних в≥дм≥нностей м≥ж великими
надреі≥онами - означаЇ чинити злочин супроти законом≥рних, природних
тенденц≥й розвитку сусп≥льств, означаЇ деформувати орган≥чн≥ в≥тальн≥
прагненн¤ народ≥в ≥ прир≥кати њх щоразу на нов≥ конфл≥кти. ≤ «ах≥д,
≥ ”крањна, й ≥сламський св≥т повинн≥ зрозум≥ти, що лише вив≥льненн¤
назавжди з-п≥д вплив≥в –ос≥њ „орноморського реі≥он у, Ѕ≥лорус≥,
ѕрибалтики, авказу, —ередньоњ јз≥њ дасть можлив≥сть р≥шуче в≥дт≥снити
–ос≥ю до њњ природного центру - ”ралу. ѕозбувшись ≥мперського
синдрому, спр¤мувавши своњ життЇв≥ зусилл¤ на безмежн≥ та казково
багат≥ простори —иб≥ру ≥ ƒалекого —ходу, –ос≥¤ зможе стати цив≥л≥зованою
крањною. Ѕез цього жодн≥ "демократизац≥йн≥" заходи ≥
жодн≥ подачки в≥д ћ¬‘ не зм≥н¤ть њњ.
(–едакц≥¤ вд¤чна п. ¬асилев≥ ≤ваночку за наданий рукопис статт≥)
