НАЧАЛО  



  ПУБЛИКАЦИИ  



  БИБЛИОТЕКА  



  КОНТАКТЫ  



  E-MAIL  



  ГОСТЕВАЯ  



  ЧАТ  



  ФОРУМ / FORUM  



  СООБЩЕСТВО  







Наши счётчики

Яндекс цитування

 

      
Институт стратегического анализа нарративных систем
(ИСАНС)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
Інститут стратегічного аналізу наративних систем
(ІСАНС)



статья

Любов Загоровська

Тільки б не довго цей сум зоставався в мені...
( Аронець М. Поезія: верлібр, танка.
- Івано-Франківськ: ПП І. Косовича, 2002. - 160 с.)

 

Невеличкі мініатюри вимальовують окремий сіт. Так дитина усвідомить вперше навколишню красу і завмре, зачарована назавжди. Таке захоплення зустрічаємо і у верлібрах Мирослава Аронця. Внутрішній світ його ліричного героя перебуває у неймовірній гармонії із світом навколишнім. Будь-які зміни в природі викликають неодмінну реакцію в душі ліричного героя:

Притихлий колір
вибухнув в мені
і я заслаб цвітінням
на траві -
бджола тепер шукає
нектар
і в моїй золоченій сльозі.

Поезію вирізняють особлива метафоричність і кольористика, адже "... настрій - це кольори". Світ поета не розділений на чорно-білі кольори, він буяє усім спектровим розмаїттям відмінків:

Я махаю рукою - прощаюсь,
червоніють сліди -
попіл на прузі буття.

Червоний колір у поета - символ кризової ситуації. Тої межі, яку боязко переступити. У такі миті дуже хочеться повернутися у дитинство. У той час, коли життя видається прекрасним і світлим, а всі люди - добрими і щирими. Та ліричний герой М. Аронця не може дозволити собі розкоші повернення. Адже у світ дитинства треба повертатися з чистою душею, не вносити туди бруду "дорослого" життя:

Чи смію я в дитинство повернутись
в думках хоча б,
коли обріс я терням нелюбові
як і весь двадцятий вік?

І коли унеможливлюється повернення до вітлих днів дитинства, у ліричного героя зостається лише віра у небесне милосердя і справедливість, віра в Бога:

Він до нас іде ще й нині
з подихом останнім,
що як зірка у зернині
гріє сонцем раннім.

Найголовніше для людини - залишатися саме Людиною у будь-якій життєвій ситуації. Адже вона - істота мисляча і несе відповідальність за все, що діється у світі:

Щоб ти не робив -
небо несеш на плечах,
на долонях.
Куди б ти не йшов -
у небі твій шлях
до своєї зорі.
Щоб ти не говорив -
серце чиєсь торкаєш
каменем або квіткою,
холодом або теплом
Людино!
Ти від народження
Йдеш дорогами всесвіту,
про серце своє забувши.

Вірші пронизані глибоким філософізмом. Кількома короткими і влучними штрихами охоплені майже всі сфери буття нашого. І ліричний герой залишається собою. Він або ностальгійно спостерігає за навколишнім світом:

Навіть вітер заслухався,
як підкрадається осінь ...

або перебуває у постійному пошуку істини:

Іду, щоб зустрітись із собою.
Коли падаю звуком
від підлості друга -
опираюсь
на мудре чоло землі.

Справді, земля відіграє велике значення для ліричного героя, адже вона: "... сонце, тільки в серці твоєму".

Перечитала вірші Мирослава Ірванця і замислилася: невже справді за щоденною біганиною і клопотами втратила відчуття свого зв'язку із тим вічним, що завжди оряд і яке ніколи не зраджує. Поглянула вгору і побачила срібний сніг у яскравому промені сонця. Вдячна поетові, що нагадав про нього.

 

nationalvanguard



 

   
вверх  Библиография г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина


Найти: на:
Підтримка сайту: Олег Гуцуляк spm111@yandex.ru / Оновлення 

  найліпше оглядати у Internet
Explorer 6.0 на екрані 800x600   |   кодування: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. При распространении и воспроизведении материалов обязательна ссылка на электронное периодическое издание «Институт стратегических исследований нарративных систем»
Hosted by uCoz