стать¤
¬≥ттор≥о √ьосле
јЌ“»ѕ–ќ—¬≤“Ќ»÷“¬ќ
¬≥ттор≥о √ьосле (Hosle Vittorio) - один з пров≥дних сучасних
н≥мецьких ф≥лософ≥в, народивс¤ 1960 р. в ћ≥лан≥. ¬ 1977-82 рр.
штуд≥ював ф≥лософ≥ю, ≥ндолог≥ю, ф≥лолог≥ю в ун≥верситетах –енсбургу.
“юб≥нгену, Ѕохуму та ‘райбургу. ¬ 1982 - захист докторськоњ, а
в 1986 - габ≥л≥тац≥йноњ праць з ф≥лософ≥њ. « 1988 - асоц≥йований
професор Ќовоњ школи соц≥альних досл≥джень в Ќью-…орку, стажувавс¤
в ”н≥верситетах ≤тал≥њ, Ќ≥дерлад≥в, —Ўј, Ѕразил≥њ, —–—–, Ќорвег≥њ
та ≤нд≥њ.
« 1992 - професор «агальноњ вищоњ школи в ≈ссен≥, а з 1999 - працюЇ
професором в ”н≥верситет≥ Notre Dame, —Ўј.
ƒосл≥дженн¤ в царин≥ метаф≥зики, етики, ≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ та
практичноњ ф≥лософ≥њ.
¬ 2003 р. вийшов украњнською мовою книга ¬≥ттор≥о √ьосле
"ѕрактична ф≥лософ≥¤ в сучасному св≥т≥" (переклад ј.
™рмоленка), ., "вид-во "Ћ≥бра". « рекламною
метою ми пропонуЇмо нашим в≥дв≥дувачам уривок з ц≥Їњ прац≥ ¬≥ттор≥о
√ьосле, що безпосердньо стосуЇтьс¤ нашого сайту.
"... —уб'Їктив≥стський рел¤тив≥зм, у ¤кий впадаЇ ѕросв≥тництво,
маЇ, безперечно, практичн≥ насл≥дки. ульт власноњ вин¤тковост≥
приречений на самотн≥сть. —таб≥льн≥ стосунки перетворюютьс¤ на
рел≥кт. –ефлекс≥¤ стаЇ на завад≥ р≥шучост≥ та д≥Ївост≥. всеос¤жна
непевн≥сть щодо того, що повинно бути значущим, охоплюЇ й саму
рефлекс≥ю. –уйнуютьс¤ ≥нституц≥њ: спершу с≥м'¤, пот≥м держава.
ƒестаб≥л≥зац≥¤ пол≥тичного ладу настаЇ там, де ѕросв≥тництво в
своњх догматичних догмах висуваЇ утоп≥њ та ≥деали, ¤к≥ не мають
н≥чого сп≥льного не т≥льки з фактичним вим≥ром д≥йсност≥, а й
з њњ сутн≥стю. ќднак саме дл¤ цих утоп≥й та ≥деал≥в нерозважливо
жертвують тим, що ≥сторично склалос¤.
“ака руњна викликаЇ до житт¤ рух, ¤кий можна назвати јЌ“»ѕ–ќ—¬≤“Ќ»÷“¬ќћ;
вже соф≥ст≥в, зокрема р≥т≥¤ та алл≥кла, з њхньою соц≥олог≥чною
теор≥Їю рел≥г≥њ, тобто њхн≥м позитив≥змом влади (Machtpositivismus),
можна вважати представниками антипросв≥тництва. щоправда, цей
тип особливо притаманний нашому циклу. јби мати про нього у¤вленн¤,
варто назвати т≥льки найвидатн≥ш≥ постат≥ - ƒоносо ортес,
Ќ≥цше, ћорас, —орель, ѕарето, Ўпенглер, Ўм≥тт, Ўельск≥. ”
консерватизм≥, фашизм≥ та нац≥онал-соц≥ал≥зм≥ антипросв≥тництво
дос¤гаЇ пол≥тичноњ влади. јле чому саме наш час близький анипросв≥тництву?
ƒл¤ цього, на мою думку, Ї три причини. ѕо-перше, наш цикл - так
само ¤к ≥ елл≥н≥стично-римський п≥сл¤ грецького - ¬ ÷≤Ћќћ” характеризуЇтьс¤
скепсисом, розчаруванн¤м, знев≥рою у власн≥ сили; дл¤ того
ж догматичним системам бракуЇ безпосередньост≥ (Unbe fangenheit),
властивоњ грецьк≥й ф≥лософ≥њ до ѕлатона та новочасов≥й ф≥лософ≥њ
до √егел¤. ¬≥дпов≥дно й ѕросв≥тництво не Ї сконцентрованим наст≥льки,
¤ким воно було у XVII i XVIII стол≥тт¤х; кр≥м того, дедал≥ менше
лишилос¤ позитивних ≥нстанц≥й, проти ¤ких воно могло б спр¤мувати
своњ зусилл¤. ѕо-друге, ≥з занепадом христи¤нства у ’≤’ стол≥тт≥
в критиц≥ ѕросв≥тництва дедал≥ складн≥ше, пор≥вн¤но з XVIII стол≥тт¤м,
протиставити йому позитивн≥ ц≥нност≥ в сенс≥ христи¤нськоњ м≥н≥мальноњ
етики. ≤, по-третЇ, дедал≥ глибша суб'Їктив≥сть, що стаЇ всеос¤жною
ознакою ’’ стол≥тт¤, призводить до чимдал≥ б≥льш суб'Їктив≥стського
спр¤муванн¤ ѕросв≥тництва. ¬с≥ ц≥ обставини, однак, јнтипросв≥тництву
т≥льки спри¤тимуть.
Ѕезперечно, јЌ“»ѕ–ќ—¬≤“Ќ»÷“¬ќ передус≥м Ї ¬»ў»ћ щаблем
пор≥вн¤но з самим ѕросв≥тництвом. ¬оно нещадно ставить д≥агноз
≥нтелектуальн≥й ≥ моральн≥й неспроможност≥ резонуванн¤, ¤ке так
само беззм≥стовне теоретично, ¤к ≥ згубне практично. ќмана "критичного"
мисленн¤, ¤ке прагне все п≥ддати судов≥ розуму, втрачаючи твердий
грунт щодо останн≥х масштаб≥в своњх суджень, так само очевидна,
¤к ≥ факт, що результатом п≥дбурюваного неаби¤ким емансипаторським
пафосом розв≥нчанн¤ ¬сезагального (des Allgemeinen) Ї здеб≥льшого
т≥льки приватний гедон≥зм, через ¤кий гетероном≥¤ ≥нституц≥й поступаЇтьс¤
гетероном≥њ пот¤г≥в.
”же ƒоносо ортесу, чиЇму песим≥стичному погл¤ду на ≥стор≥ю ми
часто завд¤чуЇмо б≥льше, н≥ж оптим≥зму ѕросв≥тництва, властива
б≥льш≥сть ≥з цих ознак. ¬≥ддаючи належну данину соц≥ал≥зму
¤к сатанинськ≥й теолог≥њ, ¤ка принаймн≥ схоплюЇ нагальн≥ проблеми
св≥ту, ортес, ¤к св≥дчить його головний тв≥р "Ensayo sobre
el catolicismo, ei liberalismo y el socialismo", досить зневажливо
ставитьс¤ до успадкованого в≥д ѕросв≥тництва XVIII стол≥тт¤ л≥берал≥зму.
«окрема у нього викликаЇ в≥дразу нер≥шуч≥сть л≥берал≥зму, ¤кий
н≥коли не каже ан≥ "так", ан≥ "н≥", повс¤кчас
вдаючись до ¤коњсь "особливоњ" (distinguo) позиц≥њ (596).
јпелюючи до дискус≥њ, л≥беральна ≥деолог≥¤ не враховуЇ той
факт, що будь-¤ка дискус≥¤ спираЇтьс¤ на принципи, ¤к≥ не п≥дл¤гають
обговоренню; ≥накше дискус≥¤ перетворилас¤ б на безпл≥дну
балаканину (517 ff). ” л≥берал≥зм≥ аристократ≥¤ з њњ героњчними
чеснотами самопожертви поступаЇтьс¤ м≥сцем всього лише плутократ≥њ,
¤ка до м≥ри вс≥х речей в≥дносить користь (643). «апереченн¤ гр≥ха
врешт≥-решт призводить т≥льки до н≥г≥л≥зму, ¤ким ≥з час≥в –еформайц≥њ,
що започаткувала добу революц≥њ та втрати лег≥тимац≥њ (652), неухильно
переймаЇтьс¤ сучасний св≥т (663); соц≥ал≥стичний експеримент,
спр¤мований на побудову раю на земл≥, перетворить њњ лише на пекло
(675 f). јби покласти край диктатур≥ кинджалу, тобто диктатур≥,
знев≥реноњ в ус≥х ц≥нност¤х черн≥, ƒоносо у своњй "ѕромов≥
про диктатуру" закликаЇ до диктатури шабель (322 ff).
ѕрагненн¤ јнтипросв≥тництва подолати ≥ необов'¤зков≥сть суб'Їктив≥зму,
¤кий по-справжньому вже не сприймаЇ н≥чого ≥ншого, окр≥м власноњ
рефлекс≥њ, ≥ фанатизм моральних абстракц≥й, ¤ким оф≥руЇтьс¤ на¤вна
моральн≥сть, безперечно, варте уваги; воно Ї субстанц≥йним стрижнем
усього јнтипросв≥тництва. ѕозитивним Ї те, що јнтипросв≥тництво
у своњй боротьб≥ проти ѕросв≥тництва надаЇ важливого, неперес≥чного
значенн¤ ≥нтуњц≥¤м ≥ рел≥г≥њ, ¤ка њх лег≥тим≥зуЇ. ќсобливо воно
прагне розв≥нчати гр≥хопад≥нн¤ рефлекс≥њ ≥ повернутис¤ до безпосереднього
морального переконанн¤, надаючи йому ц≥нн≥сноњ переваги над безупинним
морал≥заторством, ¤ке п≥ддаЇ критиц≥ вс≥ ц≥нност≥. «а браком об'Їктивних
критер≥њв така "критика" припин¤Їтьс¤ здеб≥льшого т≥льки
тод≥, коли йдетьс¤ про власне збагаченн¤. ¬т≥м, ¤к на мене, јнтипросв≥тництво
не даЇ адекватноњ в≥дпов≥д≥ на спричинене ѕросв≥тництвом становище.
Ќавпаки: перше внутр≥шньо набагато суперечлив≥ше, н≥ж друге, що
обумовлюЇ таку д≥алектику розвитку јнтипросв≥тництва, ¤ка перетворюЇ
його на останню форму н≥г≥л≥стичних тенденц≥й ѕросв≥тництва.
ќсновна проблема јнтипросв≥тництва пол¤гаЇ в його прагненн≥
подолати рефлекс≥ю засобами ще вищоњ рефлекс≥њ. ÷¤ безпосердн¤
суперечн≥сть, тимчасом ¤к основна ≥де¤ ѕросв≥тництва - все
п≥ддавати критиц≥ - наражаЇтьс¤ на суперечлив≥сть т≥льки в
подальшому розгортанн≥, коли постаЇ проблема обгрунтуванн¤ останн≥х
критер≥њв. Ќавпаки, јнтипросв≥тництво прагне - за посередництвом
рефлекс≥њ - в≥дновити безпосередн≥сть, ¤ка рефлекс≥њ не
п≥ддаЇтьс¤. ¬т≥м, така опосередкована св≥дом≥стю та вол≥нн¤м безпосередн≥сть
вже безпосередн≥стю не Ї. Ќа цю суперечн≥сть јнтипросв≥тництво
може реагувати в потр≥йний спос≥б. јбо њњ взагал≥ не пом≥чають
- ¤к це робл¤ть традиц≥онал≥стськ≥ критики ѕросв≥тництва в ’≤’
стол≥тт≥ (де ћестр, де Ѕональд, ƒоносо ортес), ¤ких ще надихало
вченн¤ католицизму; ≥ впадаЇ у в≥ч≥ те, ¤к палко, подекуди за
рахунок суто рел≥г≥йних питань, вони займаютьс¤ соц≥олог≥чними
аспектами рел≥г≥њ. јбо вона св≥домо в≥дхил¤Їтьс¤; той, хто, знев≥рившись
у рефлекс≥њ, хоче њњ придушити, в≥дчайдушно повертаючись до ствердженн¤,
говорить про "стрибок", "р≥шенн¤" абощо. ѕарадигмальними
прикладами ц≥Їњ альтернативи Ї ≥ркегор ≥ д≥алектичн≥ теологи.
ѓхн≥й ≥ррац≥онал≥зм св≥дчить про антипросв≥тницьк≥ схильност≥,
нав≥ть ¤кщо його обстоюють з ус≥Їю суб'Їктивною чесн≥стю. јдже
екзистенц≥ал≥стський погл¤д на рел≥г≥ю надто суб'Їктив≥стський,
аби правити за справд≥ рел≥г≥йний. якщо бог Ї јбсолютом, тод≥
байдуже, визнаю ¤ його ≥снуванн¤ своњм ≥ррац≥ональним р≥шенн¤м
чи н≥; окр≥м того, радикальний ф≥дењзм не сум≥сний з будь-¤кою
безпосередньою рел≥г≥йнстю, адже нањвна людина ¬≤–»“№, Ќ≈ ѕ≈–≈…ћјё„»—№
–≈‘Ћ≈ —≤™ё (це ще один "просв≥тницький" м≥ф! - kоментар
ред.) з приводу того, що њњ в≥ра не обгрунтована, ≥ њњ рел≥г≥йн≥сть
навр¤д чи можна заперечити. ≤нша позиц≥¤ пов'¤зана з трет≥м
табором јнтипросв≥тництва, представники ¤кого, усв≥домлюючи
цю суперечн≥сть, захищають рел≥г≥ю не тому, що в≥р¤ть в њњ ≥стинн≥сть,
а тому, що рел≥г≥¤ маЇ важливе значенн¤ дл¤ народу, запоб≥гаючи
руйнац≥њ культури. ласичним прикладом такоњ позиц≥њ Ї атењстичний
католицизм "‘ранцузькоњ д≥њ" (Action Francaise).
≤нтерес до рел≥г≥њ цього руху зумовлений не власне рел≥г≥йними,
а суто пол≥тичними, соц≥олог≥чними ≥, мабуть, естетичними м≥ркуванн¤ми;
проблема лег≥тимац≥њ звужуЇтьс¤ дло соц≥олог≥чноњ площини. ÷¤
концепц≥¤ не лише лог≥чно абсурдна, а й ц≥лковито безпл≥дна. ¬она
не спри¤Ї рел≥г≥њ, а т≥льки шкодить њй... Ќезважаючи на те, що
≥ фашизм, ≥ нац≥онал-соц≥ал≥зм були св≥домою реакц≥Їю на нейтральний
щодо ц≥нностей л≥берал≥зм та емансипований в≥д христи¤нства соц≥ал≥зм,
¤кий перетворивс¤ на основну ≥деолог≥ю ћодерну, за своЇю позитивною
програмою вони здеб≥льшого протилежн≥: ≥нсп≥рований традиц≥онал≥змом
австр≥йський та ≥спанський фашизм прагне до штучноњ реставрац≥њ
католицизму; навпаки, нац≥онал-соц≥ал≥зм - до запереченн¤. —уперечност≥
м≥ж нац≥онал-соц≥ал≥змом ≥ клерикальним австрофашизмом ¤скраво
про¤вл¤ютьс¤ в њхн≥х суперечках м≥ж собою, що, однак, не виключаЇ
д≥алектичноњ законом≥рност≥ дедал≥ б≥льшого зближенн¤ фашизму
та нац≥онал-соц≥ал≥зму з по¤вою сп≥льного ворога: ‘аланга змогла
перемогти т≥льки за п≥дтримки √≥тлера.
ѕарадоксально, що ƒоносо обгрунтовуЇ необх≥дн≥сть авторитарного
католицизму обов'¤зком подоланн¤ н≥г≥л≥зму ¤к законом≥рного насл≥дку
ѕросв≥тництва; однак перемога ≥спанського фашизму, ¤ку ƒоносо
напевне в≥тав би, завд¤чуЇ найн≥г≥л≥стичн≥ш≥й сил≥ ≥стор≥њ. ƒиктатура
шабель, ¤ка мала б запоб≥гти диктатур≥ кинджала, сама стаЇ найогидн≥шою
формою останньоњ. «ам≥сть того, щоб стати супроти розпаду ц≥нностей
та ≥нституц≥й, јнтипросв≥тництво спри¤ло, пор≥вн¤но з ѕросв≥тництвом,
ще б≥льшому њхньому розпаду. ƒоносо мав рац≥ю, пророкуючи
в ’’ стол≥тт≥ безпрецедентну моральну катастрофу; однак в≥н помил¤вс¤,
покладаючи всю провину за це т≥льки на ѕросв≥тництво: обидва -
≥ ѕросв≥тництво, ≥ јнтипросв≥тництво - в≥дпов≥дальн≥ за крах ћодерну,
та, безперечно, б≥льший т¤гар провини лежить на останньому (???
- коментар редѓ).
—тавленн¤ јнтипросв≥тництва до етики та пол≥тики так само амб≥валентне
в теоретичному сенс≥ ≥ небезпечне в пол≥тичному, ¤к ≥ ставленн¤
до рел≥г≥њ. —лушно в≥дсторонюючись в≥д етичного суб'Їктив≥зму
ѕросв≥тництва, але схожим чином не в змоз≥ обгрунтувати останн≥
ц≥нност≥, јнтипросв≥тництво змушене редукувати до ц≥лерац≥ональност≥
й основн≥ чесноти. ¬т≥м, ц≥ чесноти Ї т≥льки вторинними. ѕевна
р≥ч, без вторинних чеснот, на кшталтдисципл≥ни, хороброст≥, самопожертви
та ≥н., навр¤д чи можна дос¤гти чогось значного. “ому неприпустиме
њхнЇ огульне моральне оха¤нн¤: вони Ї й завжди залишатимутьс¤
чеснотами. Ѕезперечно, однак, що цими чеснотами можна й зловживати,
адже джерелом њхньоњ значущост≥ Ї щось ≥нше, а не вони сам≥. ќтож
јнтипросв≥тницьке прославл¤нн¤ вторинних чеснот маЇ спиратис¤
на ≥деолог≥ю сильних ≥нституц≥й, тобто на ≥деолог≥ю влади задл¤
самоњ влади, а це вже не подоланн¤, а посиленн¤ н≥г≥л≥зму: з пасивного
гедон≥стичного н≥г≥л≥зму випливаЇ активний, що в граничних ситуац≥¤х,
у боротьб≥ за житт¤ ≥ смерть хоча й ладен поставити на карту свою
суб'Їктивн≥сть (≥ суб'Їктивн≥сть ≥ншого), та т≥льки задл¤ того,
щоб д≥статис¤ своЇњ найглибинн≥шоњ суб'Їктивност≥ й насолоджуватис¤
нею. √ероњчний н≥г≥л≥зм ≈рнста ёнгера Ї т≥льки граничним р≥зновидом
раф≥нованого гедон≥зму.
”т≥м, спроба через вторинн≥ чесноти натрапити на сферу первинних
ц≥нностей Ї безнад≥йною, ¤кщо ц¤ спроба зводитьс¤ до так званого
дециз≥он≥зму (ф≥лософське вченн¤, ¤ке впротивагу когн≥тив≥зму
анта та комун≥кативноњ ф≥лософ≥њ заперечуЇ можлив≥сть рац≥онального
обгрунтуванн¤, лег≥тимац≥њ норм ≥ ц≥нностей, звод¤чи таку лег≥тимац≥ю
до ≥ррац≥онального р≥шенн¤, - прим. перекладача), ¤кий обмежуЇтьс¤
т≥льки сферою випадкового. јдже п≥дпор¤дкувати ќ—Ќќ¬Ќ≤ ц≥нност≥
(Grundwerte) р≥шенню означаЇ дати суб'Їктив≥змов≥ нове житт¤,
в≥д чого ¤краз ≥ прагнув в≥дсторонитис¤ дециз≥он≥зм; на запитанн¤
про п≥дстави мого р≥шенн¤ щодо певних ц≥нностей, ¤кого навр¤д
чи можна уникнути, дециз≥он≥зм в≥дпов≥даЇ: так само, ¤к головний
б≥ль зц≥люЇтьс¤ головою. «м≥стове визначенн¤ ц≥нностей, чим, власне,
й переймаЇтьс¤ ≥ррац≥ональне р≥шенн¤ дециз≥он≥зму, пор¤д ≥з необх≥дн≥стю
≥нколи рефлексувати, Ї основною проблемою јнтипросв≥тництва: оск≥льки
йому бракуЇ власноњ рефлекс≥њ, воно мусить в≥днайти щось на кшталт
≥деалу, але з протилежним знаком, а саме - природу, а точн≥ше
- кров, расу, контингентну систему ствердженн¤ власноњ нац≥њ абощо...
¬≥дтак т≥Їю м≥рою, ¤кою јнтипросв≥тництво ¤к рефлекс≥¤ щодо
ѕросв≥тницького принципу рефлекс≥њ Ї прогресом, т≥Їю самою
м≥рою воно Ї непосл≥довною метатеор≥Їю - непосл≥довною,
адже воно не рефлексуЇ з приводу того, що в своЇму прагненн≥ подолати
рефлекс≥ю воно Ї т≥льки вищою њњ формою. “рюк, ¤кий пол¤гаЇ в
тому, щоб, рефлексуючи, вийти за меж≥ рефлекс≥њ, не вдаЇтьс¤ јнтипросв≥тництву
саме через те, що такий трюк взагал≥ неможливо виконати.
я переконаний, що контроверзу —ц≥лли ѕросв≥тництва та ’арибди
јнтипросв≥тництва вичерпано. јби пройти м≥ж ними ≥ водночас належним
чином њх оц≥нити, треба мати мужн≥сть ос¤гти фундаментальне питанн¤
розуму, а саме - питанн¤ про граничне обгрунтуванн¤, а з позиц≥њ
метаф≥зики - питанн¤ про јбсолют.
(с. 56-67)
... ќкр≥м того, вражаючим у √айдеггеров≥й теор≥њ Ї й метаф≥зичне
тлумаченн¤ Ївропейськоњ ≥стор≥њ духу. якщо ≥снуЇ јбсолют,
то особливо це про¤вл¤тиметьс¤ в пошуц≥ його людиною - з цим в≥домим
≥ще з √егел¤ висновком маЇ погодитис¤ й той, хто заперечуЇ пон¤тт¤
јбсолюту в ф≥лософ≥њ. јдже принаймн≥ за умови, що св≥т не ≥снуЇ
без зв'¤зку з абсолютним, спос≥б, у ¤кий абсолют ≥снуЇ в св≥т≥
ƒЋя ќ∆Ќќ√ќ, маЇ засадничуватис¤ самим абсолютом “≥льки в такий
спос≥б через јбсолют теор≥¤ в змоз≥ претендувати на власне домаганн¤
значущост≥. ≤ теза √айдеггера, що само-приховуванн¤ (das Sich-Verbergen)
абсолютного Ї способом його ≥снуванн¤, Ї, незважаючи на його
парадоксальн≥сть, ц≥лком переконливою. ћовчки можна сказати б≥льше,
н≥ж говор¤чи; ≥ в≥дсутн≥сть коханоњ людини не заперечуЇ њњ ≥снуванн¤,
а Ї тим ¤вищем, ¤ке викликаЇ стражданн¤, ≥, мабуть, т≥льки й уможливлюЇ
усв≥домленн¤ значенн¤ ц≥Їњ в≥дсутност≥. «окрема, викликаЇ захопленн¤
√айдеггерова ≥нтерпретац≥¤ автономноњ вол≥ новоЇвропейського суб'Їкта,
¤ка, скористаймос¤ метафорою, Ї п≥дступною оманою, до ¤коњ вдаЇтьс¤
бутт¤. ќск≥льки абстрактна вол¤ до свободи й емансипац≥њ (а вона
з необх≥дн≥стю Ї волею до пануванн¤) визначаЇ всю модерну добу,
вона не може спиратис¤ на свободне р≥шенн¤; ц¤ свобода Ї радше
долею модерну. ” в≥дход≥ суб'Їкта в≥д бутт¤ абсолюту пануЇ бутт¤
¤к таке, тобто сила, ¤ка так радикально трансцендуЇ меж≥ суб'Їктивност≥,
що вона њњ вже не визнаЇ ≥ нав≥ть ладна њњ подолати. √айдеггер≥вське
бутт¤ трохи нагадуЇ ёл≥¤ ÷езар¤ в телев≥з≥йн≥й постановц≥ ¬альтера
…енса "«мова": ¤к ≥ ÷езар, ¤кий снуЇ змову проти самого
себе, таЇмно керуючи нею, √айдеггеровий абсолют м≥стить власне
розв≥нчанн¤ (Entthrohnung); новочасн≥ ф≥лософи та науковц≥, ¤к≥
п≥дготували знебожнене модерне ≥ндустр≥альне сусп≥льство, т≥льки
мар≥онетки в руках абсолюту, на жаль, тим б≥льше, чим своб≥дн≥шими
вони себе в≥дчували...
(с. 195-196)
ќћћ≈Ќ“ј–
« погл¤ду —т≥вена —едмена, "... ≥деолог≥¤, що протистоњть
ѕросв≥тництву, фактично Ї л≥берал≥змом ѕросв≥тництва, т≥льки в
переверненому вигл¤д≥. Ќа м≥сц≥ модерн≥стських передумов у критиц≥
ѕросв≥тництва ви¤вл¤Їтьс¤ сильний антимодерн≥стський настр≥й"
(Seidman S. Liberalism and the Origins of European Social Theory.
- Berkeley: University of California Press, 1983. - P. 51). Ќайб≥льш
радикальною формою опозиц≥њ ≥де¤м ѕросв≥тництва була французька
католицька контрреволюц≥йна ф≥лософ≥¤, ч≥льними представниками
¤коњ були Ћуњ де Ѕональд (Bonald, 1754-1840) та ∆озеф де ћестр
(1753-1821) (Reedy W.J. The Historical Imoginary of Social Science
in Post-Revolutionary France: Bonald, Saint-Simon, Comte // History
of the Human Sciences. - 1994. - N 7. - P. 1-26). ÷≥ люди заперечували
не т≥льки проти ѕросв≥тництва, але й були проти ‘ранцузькоњ революц≥њ,
котру вони вважали, зокрема, результатом того способу мисленн¤,
котрий був характерний дл¤ ѕросв≥тництва. ƒе Ѕональд, наприклад,
був вражений революц≥йними зм≥нами ≥ прагнув поверненн¤ до св≥ту
й гармон≥њ —ередньов≥чч¤. « цього погл¤ду сусп≥льство мало "божественне
походженн¤", отже, розум, що наст≥льки важливий дл¤ ф≥лософ≥в,
розгл¤давс¤ ¤к п≥дпор¤дкований стосовно до традиц≥йних рел≥г≥йних
у¤влень. Ѕ≥льш за те, враженн¤, що, оск≥льки Ѕог створив сусп≥льство,
люд¤м не сл≥д втручатис¤ в ≥снуючий стан та прагнути зм≥нити "св¤щенне
твор≥нн¤". Ѕональд заперечував проти п≥дриву таких традиц≥йних
≥нституц≥й, ¤к патр≥архат, моногамний шлюб, монарх≥¤ ≥ католицька
церква.
’оча погл¤ди Ѕональда Ї вкрай консервативними, творч≥сть цього
мислител¤ даЇ ч≥тке у¤вленн¤ про основн≥ складов≥ цього вченн¤.
онсервативн≥ мислител≥ в≥дмовилис¤ в≥д того, що вони називали
"нањвним" рац≥онал≥змом ѕросв≥тництва. ¬они не лише
визнавали ≥ррац≥ональн≥ аспекти соц≥ального житт¤, але також приписували
њм позитивний зм≥ст. ќтже, вони розгл¤дали так≥ феномени, ¤к традиц≥¤,
п≥двищена емоц≥йн≥сть, у¤ва та рел≥г≥¤, в ¤кост≥ корисних ≥ необх≥дних
компонент≥в соц≥ального житт¤. ¬они заперечували перевороти ≥
прагнули зберегти ≥снуючий пор¤док, засуджували так≥ форми розвитку,
¤к ‘ранцузька революц≥¤ та промисловий переворот в јнгл≥њ, вважаючи
њх руйн≥вними силами. онсервативн≥ мислител≥ були схильн≥ п≥дкреслювати
роль сусп≥льного пор¤дку, ц¤ роль стала ведучою темою праць теоретик≥в
неоконсерватизму.
ќсновн≥ положенн¤ антипросв≥тництва, котр≥ стали основою
неоконсерватизму, Ї такими:
1) акцентуванн¤ на рол≥ сусп≥льства, що волод≥Ї своњми законами
розвитку та йде кор≥нн¤м у глибоке минуле;
2) саме сусп≥льство створюЇ ≥ндив≥да в процес≥ його соц≥ал≥зац≥њ;
3) сусп≥льство складаЇтьс¤ з таких основних елемент≥в ¤к рол≥,
стан, стосунки, структури та ≥нституц≥њ, а роль ≥ндив≥да пол¤гаЇ
у заповненн≥ сот цих елемент≥в сусп≥льства;
4) вс≥ частини сусп≥льства взаЇмопов¤зан≥ ≥ взаЇмозалежн≥,
тому вс≥ зм≥ни повинн≥ в≥дбуватис¤ обережно;
5) зм≥ни розгл¤даютьс¤ не лише ¤к загроза сусп≥льству вц≥лому,
але й ≥ндив≥ду зокрема;
6) р≥зн≥ крупн≥ складов≥ сусп≥льства корисн≥ ¤к дл¤ ≥ндив≥да,
так ≥ дл¤ сусп≥льства, а тому була в≥дсутн¤ оц≥нка негативноњ
д≥¤льност≥ соц≥альних ≥нституц≥й;
7) др≥бн≥ компоненти (с≥м'¤, сусп≥льство, групи рел≥г≥йн≥
та цехов≥) Ї важливими дл¤ ≥ндив≥да та сусп≥льства, бо в них на¤вна
близька ≥ тепла атмосфера, що допомагаЇ виживанню в сучасному
св≥т≥;
8) так≥ ¤вища ¤к урбан≥зац≥¤, ≥ндустр≥ал≥зац≥¤ та бюрократизац≥¤
внос¤ть безлад у сусп≥льство, тому необх≥дн≥ засоби нейтрал≥зац≥њ
њх руйн≥вного впливу;
9) важливими Ї ≥ррац≥ональн≥ фактори у житт≥ сусп≥льства (ритуали,
церемон≥њ, богослуж≥нн¤);
10) ≥Їрарх≥чна система сусп≥льства базована на диференц≥ац≥њ
сусп≥льного стану та винагородженн¤.
ќтже, ц≥ дес¤ть положень, сформованих јнтипросв≥тництвом,
Ї безпосередньою ≥нтелектуальною основою дл¤ розвитку неоконсерватизму.
Ќатал≥¤ Ћ»“¬»Ќ
