стать¤
Ќатал≥¤ Ћитвин, ќлег √уцул¤к
Terra Nostra Premordialis -
в≥дпочаткова в≥тчизна
рижаний покрив јнтактиди в середньому завтовшки 1720 метр≥в.
ќледен≥нн¤ материка в≥дбувалос¤ поступово. «а оц≥нками вчених,
воно тривало в≥д 3 000 до 9 000 рок≥в. ≤ завершилос¤ на 4 000
р≥к до н.е. , коли льодовик назажди наповз на останн≥ метри суходолу.
„и збереглис¤ св≥дченн¤ того, що люди колись бачили бодай частину
ще в≥льноњ в≥д криги јнтарктиди?
ƒе¤к≥ досл≥дники вважають, що так≥ св≥дченн¤ до нас д≥йшли. ѕри
цьому вони посилаютьс¤ на старовинн≥ мапи. ѕередус≥м - на карту
ѕ≥р≥ –ейса, знайдену наприк≥нц≥ двадц¤тих рок≥в ’’ ст. в онстантинопол≥,
в б≥бл≥отец≥ султанського палацу. ѕ≥р≥ –ейс - в≥домий ≥сторикам
середньов≥чний мореплавець, ¤кий служив на флот≥ турецькоњ ќттоманськоњ
≥мпер≥њ. ¬≥н був не лише адм≥ралом ≥ брав участь у морських бо¤х,
а й склав до того ж лоц≥ю - ≥нструкц≥ю з мореплавства. ¬ н≥й докладно
описан≥ береги, бухти, затоки ≥ теч≥њ —ередземного та ≈гейського
мор≥в. Ѕув в≥н ≥ картографом - складав географ≥чн≥ мапи. …ого
карта датована 1513 роком (нагадаЇмо, що олумб в≥дкрив јмерику
в 1492 роц≥).¬она маЇ одну особлив≥сть: на н≥й зображено јнтарктиду,
¤ка була в≥дкрита лише 1820 року. як м≥г цей материк потрапити
на мапу за 307 рок≥в до свого в≥дкритт¤? ≤ ще одна загадка постаЇ
при вивченн≥ антарктичного узбережж¤, зображеного ѕ≥р≥ –ейсом.
„астина цього узбережж¤, те що нин≥ називаЇтьс¤ «емлею оролеви
ћод, Ї в≥льною в≥д криги.
¬ тому, що карта складена в ’”≤ ст., сумн≥в≥в не було. ƒо того
ж, в≥дом≥ результати сейсм≥чноњ розв≥дки: за допомогою вибух≥в
було досл≥джено приховане п≥д кригою узбережж¤ јнтарктиди, визначена
форма його крайки. ÷≥ результати п≥дтверджували под≥бн≥сть береговоњ
л≥н≥њ п≥д кригою та береговою л≥н≥Їю, зображеною на карт≥. яким
чином ѕ≥р≥ –ейсу вдалос¤ зобразити те, що в≥н не м≥г побачити,
коли б нав≥ть ≥ в≥дкрив јнтарктиду? ¬≥дпов≥сти на це запитанн¤
неважко, знаючи ¤к складаютьс¤ географ≥чн≥ карти.
ћатер≥ал, що його використовують картографи, називають картограф≥чними
джерелами. ÷е можуть бути дан≥, отриман≥ безпосередньо в процес≥
вивченн¤ м≥сцевост≥. ј можуть бути ≥нш≥ дан≥ - граф≥чн≥, текстов≥,
коли в робот≥ використовують вже ран≥ше створен≥ карти та описи.
—аме граф≥чними та текстовими джерелами волод≥в ѕ≥р≥ –ейс, ¤кий,
зв≥сно, мав доступ до арх≥в≥в ще ≥мператор≥в ¬≥зант≥њ, котр≥ перейшли
до султанськоњ б≥бл≥отеки. Ќа пол¤х його мапи Ї позначки. ¬ них
пов≥домл¤Їтьс¤, що використовуван≥ ним джерела належать до ≤”
стол≥тт¤ до н.е. та до ще ран≥ших пер≥од≥в. ƒосл≥джуючи карту
ѕ≥р≥ –ейса, американський вчений јрл≥нгтон √. ћаллер≥ ви¤вив,
що њњ проекц≥¤ (тобто система переносу координат з глобусу на
площину) незвична, бо географ≥чний п≥вденний полюс карти (точка
сходженн¤ меред≥ан≥в) розташована ... у ѕ≥вн≥чн≥й јфриц≥. ѕольський
академ≥к - геолог —тан≥слав –ужицький в 1970 р. розпов≥дав: "ћи
працювали у серц≥ пустел≥ —ахара на масив≥ ’оггар, де проводили
досл≥дженн¤, котр≥ остаточно переконали нас в тому, що центральна
—ахара 450 млн. рок≥в тому була покрита льодовим панцирем типу
антарктичного, а площа масиву ’оггар була в той час саме ѕ≥вденним
ѕолюсом «емл≥". јле ¤кщо в ≥снуванн¤ людини в таку давнину
в≥р¤ть х≥ба що кваз≥-теософи типу ќлени Ѕлаватськоњ та њњ школи,
то даний картограф≥чний факт повинен змусити замислитис¤ серйозних
науковц≥в. якщо й легко по¤снити, що дана традиц≥¤ в картограф≥њ
передана земл¤нам в≥д ≥ншопланетноњ цив≥л≥зац≥њ, котра вже в т≥
часи спостер≥гала за нашою планетою, то б≥льш в≥рн≥шим буде говорити
про "математичний" виб≥р точки сходженн¤ меред≥ан≥в
в≥зант≥йськими картографами (чи нав≥ть, дов≥льний виб≥р, ¤к обрано
дов≥льно нульовим меред≥аном той, ¤кий стосуЇтьс¤ певноњ астроном≥чноњ
обсерватор≥њ в √р≥нв≥ч≥). “ому не доц≥льно пов?¤зувати даний факт
"сходженн¤ меред≥ан≥в" в јфриц≥ ≥з зображенн¤м на карт≥
"незледен≥лоњ" јнтарктиди.
¬≥домий геораф ’≤’ ст. ѕ.‘. √орсей, вивчаючи стародавн≥ карти,
прийшов до висновку, що, наприклад. карти ≈ратосфена (276 - 194
рр. до н.е.), точн≥ше, њх коп≥њ, м≥ст¤ть помилки, в котрих була
певна система. ѕомилки ц≥ говор¤ть про те, що карти самого ≈ратосфена
походили ≥з б≥льш давн≥ших ориг≥нал≥в, центр проекц≥њ котрих випадав
на ¬ав≥лон або ф≥н≥к≥йський “≥р. јле головне ≥нше: виход¤чи з
астроном≥чних спостережень, котр≥≥ л¤гли в основу складанн¤ цих
карт, в≥н вирахував дату њх створенн¤ - 3666 р≥к до н.е. ƒосл≥дженн¤
показали, що вс≥, нав≥ть найб≥льш ранн≥ карти - прообрази, зазначен≥
ѕ≥р≥–ейсом, грунтуютьс¤ на ще стар≥ших документах. ¬иходило, що
нев≥домий картограф пров≥в зйомку м≥сцевост≥ в јнтарктид≥, пот≥м
використав одержан≥ дан≥ дл¤ складанн¤ мапи. … зд≥йснив в≥н це
за 4 000 рок≥в до н.е.! Ќа той час ще була змога побачити в≥льне
в≥д криги узбережж¤.
јле на древн≥х картах зображали не лише јнтарктиду, але й њњ
"посестер", що колись ≥з нею утворювали Їдиний материк
√ондвану. “ак, јвстрал≥¤, котра була в≥дкрита в ’”≤ ст., значитьс¤
на б≥льш ранн≥й карт≥, датованн≥й 1510 роком. “урецька карта ’адж≥
јхмеда 1559 р. (коп≥¤ нев≥домого нам ориг≥налу) даЇ обриси та
берегову л≥н≥ю ѕ≥вн≥чноњ та ѕ≥вденноњ јмерик, на два стол≥тт¤
випереджаючи св≥дченн¤ першов≥дкривач≥в. “акож турецька карта,
що датована 1559 роком (коп≥¤ б≥льш ранньоњ, ¤к зазначено на н≥й),
в≥дтворюЇ з разючою точн≥стю “ихоокеанське побережж¤ ѕ≥вн≥чноњ
јмерики та јл¤ску. ≤ на ц≥й карт≥ нема Ѕер≥нговоњ протоки. ћ≥ж
—иб≥ром та јл¤скою - сухопутний м≥ст, ¤кий, ¤к стверджують геологи.
зник 30 000 рок≥в тому., в епоху палеол≥ту. “акож на карт≥ ѕтолеме¤
нанесен≥ б≥л≥ зони. «г≥дно ≥з сучасною наукою контури цих зон
накладаютьс¤ на област≥ поширенн¤ залишк≥в останнього льодовика,
що датуютьс¤ ¤к 10 000 рок≥в тому.
ѕергамський представник школи граматик≥в ратес ћ≥ллоський (пом.
в 145 р. до н.е.), ¤кий настоював на тому, що «емл¤ маЇ форму
кул≥, збудував модель планети (три метри в д≥аметр≥) - ≥ нан≥с
на нењ вс≥ р≥ки, мор¤, гори та м≥ста, зв≥р¤ючись ≥з давн≥ми манускриптами.
¬≥н, зокрема, зобразив чотири континенти, розд≥лен≥ двома великими
океанами - з п≥вноч≥ на п≥вдень ≥ з≥ сходу на зах≥д. ќбидва перетиналис¤
за √еракловими —товпами (√≥бралтаром). р≥м ельтики, ≤бер≥њ,
√рец≥њ, ћалоњ јз≥њ, ™гипту, Ћ≥в≥њ, ≤ндоњ (≤нд≥њ), —к≥ф≥њ тощо
на його карт≥ материки "ѕер≥ец≥¤" (на м≥сц≥ ѕ≥вн≥чноњ
јмерики), "јнтипод≥¤" (ѕ≥вденна јмерика), "јнтец≥¤"
(јвстрал≥¤)... „ерез 300 рок≥в п≥сл¤ ратеса географ лавд≥й ѕтолемей
пом≥стив "“ерра ≤нкогн≥та јустрал≥с", означивши њњ пунктиром
в≥д п≥вденного виступу јфрики у сх≥дному напр¤мку до «олотого
’ерсонесу, п≥вострова ћалакка, ≥ замкнув ≤нд≥йський океан у внутр≥шнЇ
ѕ≥вденне море, аналог≥чно до —ередземного, ≥ це зображенн¤ протрималос¤
на св≥тових картах аж до ’≤’ ст.
Ќа думку науковц≥в, цив≥л≥зац≥¤ на «емл≥ постала лише наприк≥нц≥
4 000 року до н.е. Ќа той час вже ≥снувала праукрањнська - “рип≥льська
культура та почала розвиватис¤ культура стародавнього ™гипту.
«годом, приблизно 3 000 року до н.е. постала цив≥л≥зац≥¤ на Ѕлизькому
—ход≥, в Ўумер≥. ¬ друг≥й половин≥ цього ж тис¤чол≥тт¤ - в ≤нд≥њ.
ўо ж то за цив≥л≥зац≥¤, представники ¤коњ залишили св≥дченн¤ про
нескуту кригою јнтарктиду?
¬≥домост≥ про јнтарктиду, отриман≥ через мапу ѕ≥р≥ –ейса, не
самотн≥. ѓх пов≥домл¤ють також картографи ќронтеус ‘≥н≥ус, √ерард,
ћеркатор, ‘≥л≥п Ѕуаше. ¬они, ¤к ≥ ѕ≥р≥ –ейс, користалис¤ п≥д час
складанн¤ своњх карт старезними джерелами. Ќа њхн≥ мапи ненанесено
те, чого вони не могли побачити на власн≥ оч≥. ј могли лише скоп≥ювати,
перемалювати в своњх по≥нформованих попередник≥в.
“ак, на мап≥ в ќронтеуса ‘≥н≥уса, складен≥й 1532 року, в≥льн≥
в≥д криги береги јнтарктиди займають ще б≥льшу площу, н≥ж у ѕ≥р≥
–ейса. ÷е, опр≥ч «емл≥ оролеви ћод, ще й «емл¤ ≈ндбер≥, «емл¤
¬≥лкса, «емл¤ ¬≥ктор≥њ, «емл¤ ћер≥ Ѕерд. –езультати сейсм≥чноњ
розв≥дки знову вказали на под≥бн≥сть обрису м≥сцевост≥ п≥д кригою
та м≥сцевост≥ на мап≥. ƒо того ж, досл≥дники зробили свердловини
на дн≥ мор¤ –осса («емл¤ ¬≥ктор≥њ). «≥ свердловин було вз¤то проби
в≥дкладень. «а допомогою рад≥овуглецевого анал≥зу визначено њх
в≥к. Ќауковц≥ д≥йшли висновку, що джерелом цих в≥дкладень були
антарктичн≥ р≥чки. “≥, що зображен≥ на мап≥. олись р≥чки насправд≥
вливалис¤ в море –осса - там, де в наш час у нього сповзають льодовики
—котта й Ѕредмора.
ћеркатор, ¤кого вважали найславетн≥шим картографом ’”≤ стол≥тт¤,
склав к≥лька мап јнтарктиди. Ќев≥дкритий на той час материк зображений
ним у найменших подробиц¤х. ћис ƒарт ≥ мис √ерлахера на «емл≥
ћер≥ Ѕерд, Ѕерег ѕринца √аральда, остр≥в ѕадда в затоц≥ Ћютцова
- ’ольма та багато ≥ншого в нього нав≥ть вп≥знаван≥ше, н≥ж на
карт≥ ќронтеуса ‘≥н≥уса.
ќсобливо зац≥кавлюють мапи Ѕуаше, ¤кий жив у ’”≤≤≤ стор≥чч≥.
¬≥н, напевно, користувавс¤ ще давн≥шими джерелами. Ќа його карт≥
1737 року јнтарктида ц≥лковито в≥льна в≥д крижаного покриву. ¬она
маЇ вигл¤д арх≥пелагу, розд≥леного протокою. “аке зображенн¤ тривалий
час видавалос¤ фантастичним. ѕроте 1958 року сейсмограф≥чн≥ досл≥дженн¤
п≥дтвердили в≥дтворене на мап≥. јнтарктида ¬»я¬»Ћј—я Ќ≈ ћј“≈–» ќћ.
ѕ≥д крижаним панцирем ховаЇтьс¤ арх≥пелаг, розд≥лений протокою
на дв≥ частини.
¬ивченн¤ мап даЇ п≥дстави припустити, що картограф≥чн≥ джерела
ѕ≥р≥ –ейса й ћеркатора могли бути створен≥ в добу, близьку до
4 000 р. до н.е. ƒжерело, використане ќронтеусом ‘≥н≥усом, було
складене ще ран≥ше, коли льодовик покривав лише центр јнтарктиди.
…, нарешт≥, джерела, послуговуючис¤ ¤кими виготовив своњ мапи
Ѕуаше, мають бути ще давн≥шими. ѓх могли скласти, коли обледен≥нн¤
ще не було. “обто за 13 000 рок≥в до н.е.!
™ одна г≥потеза, зг≥дно з ¤кою јнтарктида не завжди розташовувалас¤
на звичному дл¤ нас м≥сц≥, всередин≥ ѕ≥вденного ѕол¤рного кола.
–ан≥ше вона лежала приблизно на 3 000 к≥лометр≥в п≥вн≥чн≥ше (а
м≥льйони рок≥в тому сп≥льно з јфрикою, ѕ≥вденною јмерикою, ≤ндостаном
та јвстрал≥Їю утворювала Їдиний материк - √ондвану). јле в≥дбулос¤
зм≥щенн¤ земноњ кори - јнтарктида посунулас¤ й пос≥ла м≥сце ѕ≥вденного
полюса (до цього на ѕ≥вденному полюс≥ перебувала сучасна ѕ≥вн≥чна
јфрика). л≥мат зм≥нивс¤, р≥зко похолодшало. ѕочала наростати
й повол≥ розповзатис¤ льодовикова шапка, ¤ка ще 30 -35 млн. рок≥в
тому охопила лише —х≥дну јнтарктиду (тобто б≥льш масивну њњ частину;
в центр≥ - гори √амбурцева).
« дес¤ток рок≥в тому було зд≥йснено бур≥нн¤ свердловини в крижаному
панцир≥ јнтарктиди ≥ на глибин≥ майже п≥втора к≥лометра було ви¤влено
сл≥ди вулкан≥чного попелу - результат м≥сцевоњ вулкан≥чноњ д≥¤льност≥.
ѕроте найц≥кавишою Ї дата, до ¤коњ в≥днос¤ть цей поп≥л - в≥д 8-го
до 12-го тис¤чол≥тт¤ до н.е. ("Ќедел¤", ћ., 1968, є
41, с. 19).
“акож поширене у¤вленн¤ про те, що јнтарктида повн≥стю покрита
сн≥гом або льодом правильне, але не ц≥лком. ƒ≥йсно, т≥льки 2%
вс≥Їњ поверхн≥ континенту в≥льн≥ в≥д сн≥гу ≥ льоду, але вони складають
приблизно 2,5х105 км2. ÷≥ в≥льн≥ в≥д льоду територ≥њ, що дуже
ц≥кавл¤ть науковц≥в, розташован≥ б≥л¤ крањв континенту, значна
частина - б≥л¤ рос≥йських станц≥й ћирний ≥ Ќоволазар≥вська, а
також вздовж “рансантарктичних г≥р, котр≥, будучи продовженн¤м
јндських г≥р Ћатинськоњ јмерики, Ї мовби спинним хребтом материка,
що прост¤гаЇтьс¤ в≥д мису јдер, п≥вденн≥ше Ќовоњ «еланд≥њ, вздовж
зах≥дного берега мор¤ –осса ≥ майже через весь континент. ” “рансантарктичних
горах знайдено найб≥льш обширн≥ (4000 км2) ≥ найб≥льш в≥дом≥ в≥льн≥
в≥д льоду област≥ - "ќаза ћак-ћьордо" та "ќбласть
—ухих ƒолин", розташован≥ б≥л¤ станц≥й Ќовоњ «еланд≥њ та
—Ўј. “опограф≥¤ цих в≥льних в≥д льоду долин одна з найкрасив≥ших
на «емл≥. ќаза ћак-ћьордо складаЇтьс¤ з трьох глибоких, в≥льних
в≥д льоду долин, котр≥ колись теж були покрит≥ льодовиками. ожна
долина маЇ довжину майже 100 км ≥ ширину в≥д 2 до 5 км. ƒно долин
покрите моренами, залишеними льодовиками, п≥щаними дюнами або
оголеними скел¤ми. “ут ≥ там на дн≥ долин розташован≥ озера, що
замерзають на б≥льшу половину року, кр≥м короткого пер≥оду л≥та.
над долинами п≥д≥ймаютьс¤ гостр≥ п≥ки висотою 2000 - 3000 м. Ѕ≥льша
частина њх в≥льна в≥д льоду. « високо розташованих долин м≥ж цими
п≥ками течуть схилами невелик≥ льодовики. ¬ окремих м≥сц¤х вони
рухаютьс¤ самим дном долин. ол≥р скель складаЇ в≥дт≥нки коричневого
- в≥д св≥тло-коричневого, довго перебуваючого на пов≥тр≥ гран≥ту,
до темно-червоного п≥дданого впливов≥ погоди базальту. ќкрем≥
камен≥ мають в≥дт≥нки с≥рого. ÷≥ кольори контрастують з б≥лим
кольором льодовик≥в та ¤скраво-блакитним небом. „ерез те, що тут
нема рослинност≥, то в≥дсутн≥й зелений кол≥р. јналог≥чн≥ област≥
в≥льноњ земл≥ в берегових районах знайдено в оаз≥ Ѕангера б≥л¤
станц≥њ ћирний. “ут б≥льш рельЇф заповнений височинами. „асто
зустр≥чаютьс¤ маленьк≥ озера.
√рунт јнтарктиди спри¤тливий нав≥ть дл¤ вирощуванн¤ урожањв.
¬≥н родючий та м≥стить резерви невив≥трених ≥ частково вив≥трених
м≥нерал≥в, що п≥двищують родюч≥сть. ≈ксперименти показали, що
грунт јнтарктиди, перенесений у нормальн≥ температурн≥ умови,
придатний дл¤ проростанн¤ рослин. Ќав≥ть вирощуютьс¤ так≥ рослини,
¤к салат ≥ редис.
ћожна припускати, що до обледен≥нн¤, себто за 13 000 рок≥в до
н.е., јнтарктида (чи в≥рн≥ше, њњ «ах≥дна частина, що омиваЇтьс¤
јтлантичним океаном ≥ ¤вл¤Ї собою арх≥пелаг) була населена людьми.
÷е була високорозвинена цив≥л≥зац≥¤, що ≥снувала допоки останн¤
смужечка суходолу не вкрилас¤ кригою. ÷≥каво, що творц≥ архањчноњ
цив≥л≥зац≥њ в ≤нд≥њ ћохенджо-ƒаро, драв≥домовн≥ там≥ли зберегли
м≥ф про те, що њхн≥ предки в "епоху ”ж≥" переселилис¤
з перебуваючого на п≥вдень в≥д ≤ндостану, в ≤нд≥йському океан≥,
величезного материка “амалахам (“ам≥л≥лам). Ќе без п≥дстав, його
залишком вважають остр≥в ÷ейлон (≥ндуси його називають Ўр≥ Ћанка,
а драв≥ди - Ќавалам), ¤кий разом ≥з б≥льш обширною частиною суш≥,
названою вченими Ћемур≥Їю (до нењ входили ћадагаскар, —ейшели,
≤ранський, јфганський та “≥бетський осколки √ондвани) "п≥дчепив"
≤ндостанський субконтинент ≥ в≥д≥рвав в≥д јнтарктиди.
¬едичн≥ легенди ар≥њв розпов≥дають, що первинно островом Ћанкою
та океаном —агара волод≥в бог убера ¬айшравана, тобто син мудрец¤
¬≥шраваса (сина р≥ш≥ ѕуластьњ), та дочки р≥ш≥ Ѕхарадвадж≥ ƒеваварн≥н≥.
¬≥н був зроблений за благочест¤ богом п≥дземних багатств та кол≥сниц≥
ѕушпаки, здатноњ л≥тати у пов≥тр≥. …ого зведеним братом був ракшас
–авана (символ≥чний образ там≥л≥в), ¤кий п≥дступно вигнав уберу
з Ћанки. убера переселивс¤ в √≥малањ, заснував столицю јлаку,
побудовану божественним буд≥вничим ¬≥швакарманом. убер≥ належить
чар≥вний сад „айтраратха, що перебуваЇ б≥л¤ п≥дн≥жж¤ св≥товоњ
гори ћеру, його слуга ћан≥бхадра - бог торг≥вл≥, його дружина
- чар≥вна –≥ддх≥, принцип процв≥танн¤, його друг - бог Ў≥ва, ¤кий
навчив його таЇмниц≥ “антри та йоги. …ого свита - це ¤кш≥, к≥ннари
та гухь¤ки, його народ - "≥тараджана" - "≥нш≥ люди"
(або "пунь¤джана" - "чист≥ люди"), що змушуЇ
згадати "антипод≥в" - за грецькою м≥фолог≥Їю, жител≥в
ѕ≥вденного материка.
ѕро похований в океан≥ м≥ф≥чний остр≥в ѕотала ("ѕричал корабл≥в")
розпов≥дають ≥ндуњстськ≥ та буддиськ≥ тексти. ѕалац далай-лами
у Ћхас≥ над≥л¤Їтьс¤ еп≥тетом "ƒруга ѕотала" ("ƒунз≥н
н≥йбо"), бо в≥н вважаЇтьс¤ вт≥ленн¤м володар¤ острова ѕотала
јвалок≥тешвари (зверн≥ть увагу на компонент "-к≥теш-"
в цьому ≥мен≥ ≥ на назву давньоруського граду ≥теж; в≥рог≥дно,
що у¤вленн¤ про це принесли на –усь кангари - печен≥ги, ¤к≥ були
спов≥дниками ваджра¤ни). Ўостий панчен лама Ћобсан Ѕалдан ≈ше
(в ’”≤≤ ст.) писав: "¬≥дпливаючи на корабл≥ в≥д згрупуванн¤
–амешвар≥ (п≥вдень ≤ндостану) у п≥вденному напр¤мку, рухаЇмос¤
до дв≥пи (острову) —≥нгала (÷ейлон), пот≥м прибуваЇмо у землю
—≥нгала. «в≥дти корабельним шл¤хом у п≥вденному напр¤мку дос¤гаЇмо
гори ѕотали".
«наЇ про п≥вденну прабатьк≥вщину ≥ епос зах≥дних "ар≥йц≥в"
- легендарна ≈дда: на п≥вдн≥ лежить чар≥вна крањна св≥тла ≥ вогню
ћуспелльсхейм, ¤кому протистоњть неосвоЇна п≥вн≥чна земл¤ туман≥в
- Ќ≥фльхейм. ћ≥ж ними - першозданний океан √≥нуннгагап. « боротьби
"вогню ≥ льоду" народжуЇтьс¤ "сучасна епоха бог≥в
ас≥в" (додаванн¤ до горизонтальноњ площини "Ќ≥фльхейм-ћуспелльсхейм"
ще й вертикальноњ - з св≥тами ¬ерхн≥м, Ќижн≥м та ћ≥дгардом, "огороженою
серединою", житлом людей), майбутнЇ ¤коњ - апокал≥птичний
–агнарьок - "—ут≥нки бог≥в" (аналог ≥ндуњстськоњ " ал≥юги").
«наменно, що сучасн≥сть сприймаЇтьс¤ ≈ддою ¤к "велетенська
зима" ‘≥мбульветер.
≈тнологи, що займалис¤ вивченн¤м архањчних культур п≥вдн¤ ™враз≥њ,
д≥йшли висновку, що десь у ≤” тис. до н.е. в≥дбувс¤ розлам Їдиноњ
протоеламо-убањдсько-драв≥д≥йськоњ цив≥л≥зац≥њ та њњ Їдиноњ мови
на три самост≥йн≥ г≥лки - драв≥ди заселили п≥вденний ≤ндостан,
убањдц≥ - п≥вденну ћесопотам≥ю, а елам≥ти - п≥вденний ≤ран. ѕришл≥
пот≥м з п≥вноч≥ у ћесопотам≥ю шумери асим≥лювали убањдц≥в, внасл≥док
чого зберегли њхн≥й переказ про переселенн¤ з п≥вдн¤, з крањни
ƒ≥льмун, на чол≥ з богом ≈нк≥ (це убейдське ≥м'¤ зберегли шумери,
вав≥лон¤ни називали цього бога ≈а, а греки, що заселили ћесопотам≥ю
в ел≥н≥стичну епоху, - ќаннес). ™гипт¤ни, у свою чергу, зберегли
св≥дченн¤ про те, що повна скарб≥в крањна, що розташована на остров≥
в водах ”адж-”р (≤нд≥йський океан), "зникла у хвил¤х".“акож
збереглас¤ казка про мандри Їгипетського купц¤ у водах ”адж-”ра
до острова «м≥¤. “ут в≥н дов≥дуЇтьс¤ з розпов≥д≥ самого «м≥¤,
що велетенська зор¤ спустилас¤ ≥ знищила весь його р≥д - "75
зм≥њв з д≥тьми моњми та братами моњми".
¬чен≥ д≥йшли висновку, що ц¤ преморд≥альна цив≥л≥зац≥¤ на п≥вдень
в≥д ≤ндостанського субконтиненту була представлена Ївропеоњдами
- меланхро¤ми, людьми, з темною шк≥рою та Ївропеоњдними рисами
обличч¤, под≥бними на тепер≥шн≥х жител≥в ≈ф≥оп≥њ ≥ на ≥ндостанських
тода - жител≥в Ѕлакитних г≥р. √ранд≥озний процес, що названий
неол≥тичною революц≥Їю та охопив у ’ - ’≤ тис. до н.е. величезн≥
простори —тарого —в≥ту, м≥г п≥ти в ц≥й п≥вденн≥й цив≥л≥зац≥њ б≥льш
швидшими темпами, н≥ж в ≥нших крањнах, - ≥ тут ран≥ше, н≥ж будь
де, в≥дбувс¤ "скачок" в≥д в≥ку камен¤ до в≥ку металу.
Ќа основ≥ перв≥сноњ, преморд≥альноњ "мови малюнк≥в",
п≥ктограф≥њ, почало складатис¤ протиписьмо, що п≥зн≥ше л¤гло в
основу протошумерського, прото≥нд≥йського, протоеламського письмен
- найдавн≥ших на «емл≥. ѕредставники ѕреморд≥альноњ цив≥л≥зац≥њ
волод≥ли розвинутою техн≥кою мореплавства, вони засновували в
нових земл¤х колон≥њ та поселенн¤ (причиною цього, можливо, служив
наступ льодовика на «ах≥дний арх≥пелаг в јнтарктид≥ та перенаселенн¤
величезного масиву остров≥в (про ¤к≥ св≥дчать т.зв. "м≥кроконтиненти"
- участки океан≥чного дна, що мають не океан≥чну, а материкову
кору) м≥ж јнтарктидою, ћадагаскаром, —ейшелами, ћальд≥вами та
÷ейлоном, що з часом були затоплен≥.
¬≥домий досл≥дник “ур ’ейЇрдал також нав≥в факти, ¤к≥ можуть
реально п≥дтверджувати г≥потезу перем≥щенн¤ нос≥њв "преморд≥альноњњ
цив≥л≥зац≥њ" за допомогою човн≥в-"дхон≥" (≥з загнутим
носом та квадратним парусом): "... јмерика ближча до ≤нд≥њ,
¤кщо плисти на «ах≥д, через јтлантичний океан. ƒо того ж на цьому
шл¤ху мореплавцю спри¤ють стих≥њ.... «имою попутний п≥вн≥чно-сх≥дний
мусон спри¤в плаванню в≥д ћальд≥в до п≥вденного зак≥нченн¤ јфрики,
за котрим в≥дкриваЇтьс¤ јтлантика. ¬ будь-¤ку пору року ѕ≥вденна
ѕасатна теч≥¤ ≥ п≥вденно-сх≥дн≥ в≥три могли донести мальд≥вських
мореплавц≥в до ћексиканськоњ затоки - цього магн≥та, що прит¤гаЇ
будь-¤к≥ предмети, що опинилис¤ на вод≥ б≥л¤ африканських берег≥в..."
(’ейердал “. ћальдивска¤ загадка: Ќовые археологические приключени¤
автора " он-“ики" / ѕер. с англ. ѕод ред. и с предисл.
¬.». ¬ойтова. - ћ.: ѕрогресс, 1988. - —.55). ¬ласне таким шл¤хом
потрапив бавовник —тарого —в≥ту, ¤кий культивували виключно в
п≥вденно-≥нд≥йському рег≥он≥, особливо на ћаль д≥вах (в той час
¤к н≥ Їгипт¤ни. н≥ ф≥н≥к≥йц≥, н≥ месопотамц≥ не знали бавовника),
¤кий був схрещений з диким непр¤дильним бавовником Ќового —в≥ту,
внасл≥док чого американськ≥ цив≥л≥зац≥њ ћексики та ѕеру отримали
г≥брид з чудовим пр¤дильним волокном (“ам же. - —.206-207). ќсобливою
характерною ознакою цих мореплавц≥в (б≥лих з коричневим волосс¤м,
¤ких мальд≥вц≥ називають "ред≥ни") був культ "довговухост≥"
- розт¤гуванн¤ мочки вуха за допомогою диск≥в, ≥ що саме в≥д них
цей культ перейн¤ли ¤к ольмеки та ≥нки, так ≥ на о. ѕасхи (але
його не знають на решт≥ тихоокеанських остров≥в !) ≥ в прото≥ндськ≥й
цив≥л≥зац≥њ (зокрема, на зображенн¤х мореплавц≥в з Ћотхали, головного
порту ћохенджо-ƒаро у амбейськ≥й затоц≥). “акож особливою ознакою
був специф≥чний календар, в ¤кому р≥к складавс¤ з ... 27 м≥с¤ц≥в,
плюс ще один м≥с¤ць у кожному одинадц¤тому роц≥.
“од≥ ж, б≥л¤ семи тис¤ч рок≥в тому ≥ в≥дбулос¤ розд≥ленн¤ Їдиноњ
"прамови" на г≥лки, що дали початок убањдськ≥й, еламськ≥й
та протодрав≥дськ≥й мовам. ѕ≥зн≥ше протодрав≥дська почала д≥литис¤
на самост≥йн≥ мови, на котрих тепер говор¤ть дв≥ст≥ м≥льон≥в чолов≥к,
в той час ¤к мова елам≥т¤н перестала ≥снувати б≥л¤ трьох тис¤ч
рок≥в тому, а мова убањдц≥в була асим≥льована прийшлими шумерами
в ≤≤≤ тис. до н.е. ¬заЇмод≥¤ з м≥сцевим населенн¤м, з культурами
неол≥ту, створеними м≥сцевими жител¤ми крањн, куди прибували вих≥дц≥
з јнтарктиди, по¤снюють ≥ риси розр≥зненн¤ м≥ж спор≥дненими цив≥л≥зац≥¤ми.
ѕриродн≥ умови теж в≥д≥грали свою роль. ¬ ≤ндостан≥ протодрав≥ди
певним чином "деградували" - њм довелос¤ пристосовуватис¤
до буйноњ природи "крањни чудес", боротис¤ з джунгл¤ми,
дикою зв≥риною, троп≥чними ливн¤ми - ≥ це наклало на прото≥нд≥йську
цив≥л≥зац≥ю ћохенджо-ƒаро специф≥чний в≥дбиток, котрий вир≥зн¤Ї
культуру ≤нд≥њ ≥ по сьогодн≥. “е ж саме сталос¤ ≥ з прибулими
в ≤≤ тис. до н.е. в ≤ндостан з п≥вноч≥ ар≥йськими племенами. ”
ћесопотам≥њ до приходу убањдц≥в ≥снувала стара культура кам'¤ного
в≥ку, але вона була надто прим≥тивною - ось чому цив≥л≥зац≥¤ ”бањду
стала основою наступних цив≥л≥зац≥й ћесопотам≥њ - шумерськоњ,
вав≥лонськоњ, асс≥р≥йськоњ та арабськоњ. Ќа територ≥њ ≈ламу був
св≥й неол≥т, своњ природн≥ умови - ≥ зв≥дси характерн≥ риси, властив≥
лише еламськ≥й цив≥л≥зац≥њ. “аким чином, жоден в≥дк≥л преморд≥альноњ
цив≥л≥зац≥њ не збер≥г преморд≥альну чистоту. Ќайнезначн≥шою була
хвил¤ м≥грац≥њ преморд≥ал≥в у долину Ќ≥лу, через „ервоне море
≥ ¬ад≥-’аммамат. Ќеол≥т ™гипту вже зд≥йснював "скачок"
у цив≥л≥зац≥ю з причин р≥зкого наступу —ахари та загибел≥ самоњ
—ахарськоњ цив≥л≥зац≥њ у вс≥й «ах≥дн≥й јфриц≥. “ому вклад преморд≥ал≥в
з јнтарктиди був тут невеликим ≥ в≥дбивс¤ т≥льки в де¤ких про¤вах
Їгипетськоњ цив≥л≥зац≥њ, таких ¤к ≥Їрогл≥ф≥чне письмо, в≥рн≥ше,
в≥д прибульц≥в запозичили принцип письма, передаючого звукову
мову.
јле, ¤к в≥домо, письмо носило сакральний характер ≥ дл¤ ментальност≥
архањчних етнос≥в намальований знак був нев≥дд≥льний в≥д його
звучанн¤. “ому ¤кщо ≥ використовувалис¤ чуж≥ писемн≥ знаки дл¤
позначенн¤ сл≥в чи звук≥в своЇњ власноњ мови, проте ретельно збер≥галос¤
первинне (преморд≥альне) њх звучанн¤ (що вже сприймалос¤ ¤к "≥м'¤"
знака), дл¤ чого укладалис¤ ≥ спец≥альн≥ словники. —аме завд¤ки
таких словник≥в - б≥л≥нгв д≥йшла до нас шумерська мова, писемн≥сть
¤коњ використовували сем≥томовн≥ асс≥р≥йц≥, вав≥лон¤ни, ≥ндоЇвропейськ≥
хетти, урарт≥йц≥ та хуррити ≥ безл≥ч ≥нших племен.
"... ¬ архањчному шумерському письм≥, - пише досл≥дниц¤
™. јнтонова, - знак у вигл¤д≥ вписаних овал≥в з виростаючою ≥з
зовн≥шнього рослиною мав значенн¤ TU, TUD - народжувати, творити.
” шумерському класичному написанн≥ в≥н вигл¤дав ¤к два вписаних
трикутника (DU), з рослиною на вершин≥. “рикутник з косою штриховкою
≥ штрихами на бокових гран¤х означав ос≥нн≥й м≥с¤ць т≥шр≥. а у
старовав≥лонськ≥й читавс¤ tamu - покривати, закривати ≥ napharu
- всесп≥льн≥сть. ѕоЇднанн¤ цих двох знак≥в означало "виходити",
"походити". ’арактерно, що заштрихований овал архањчного
шумерського письма у класичному представл¤Ї ¤к ромб ≥ нав≥ть трикутник
з≥ значенн¤м ≤ - земл¤, грунт, низ, м≥сце, потойб≥чч¤. вадрат
≥з перекресленими сторонами (тобто ¤кий складаЇтьс¤ з трикутник≥в)
маЇ значенн¤ BARAG, BARA, BAR - божественний трон, св¤тилище,
а також весн¤ний м≥с¤ць н≥сан - перший м≥с¤ць року" (јнтонова
≈.¬. вопросу о происхождении и смысловой нагрузке знаков на
статуэтках анауской культуры // —ов.археологи¤. - 1972. - є 4.
- —.14).
≤нод≥ мова письма сприймалас¤ ¤к "мова бог≥в", мова
дл¤ сакрального вжитку (¤вище це поширене аж до арктичних палеоаз≥йських
народ≥в), або "мова чолов≥к≥в" або "мова ж≥нок",
на ¤к≥й нав≥ть ≥снуЇ спец≥альна л≥тература. як правило, ≥снують
м≥фи про те, що героњ привнос¤ть дл¤ нових речей слова з "мови
бог≥в" (аж до слова "√рааль" включно), тобто субстратна
лексика про¤вл¤Їтьс¤ щонайперше через систему культурних терм≥н≥в
р≥зних семантичних груп та р≥зних сфер уживанн¤ (отже, маЇ над≥йну
позамовну ≥нтерпретац≥ю в археолг≥чних пам'¤тках певних культур).
Ќе оминули це ≥ предки трип≥льських племен, що насел¤ли сучасну
”крањну ≥ мову котрих вважають приналежною до до-≥ндоЇвропейського
субстрату (циркуммедетиранськоњ л≥нгв≥стичноњ зони —тароњ ™вропи,
за ћ. √≥мбутас). —аме дл¤ ц≥Їњ прамови (оск≥льки фонолог≥чна система
мови формуЇтьс¤ в найран≥ший пер≥од њњ ≥снуванн¤) характерн≥ р≥вном≥рне
чергуванн¤ голосних та приголосних ≥ "закон в≥дкритого складу"(аналог≥чний
д≥Ї у ¤понськ≥й мов≥), що в≥др≥зн¤Ї дос≥ його пр¤мих нащадк≥в
слов'¤н в≥д найближчих балт≥йських та ≥нших ≥ндоЇвропейських мов
(щоправда, збереженн¤ його т≥льки у сх≥дних слов'¤н св≥дчить про
редукц≥ю в≥дкритого складу, а отже, в≥н м≥г бути характерним ≥
дл¤ тих мов, де в≥н зараз не спостер≥гаЇтьс¤; про це св≥дчить
прагрецька доалфав≥тна писемн≥сть р≥ту - так зване "л≥н≥йне
письмо Ѕ").
¬ласне британський л≥нгв≥ст та л≥тератор ƒж. –.–. “олк≥Їн, виход¤чи
з того, що населенн¤ —тароњ ™вропи було до-≥ндоЇвропейским, спробував
в≥дновити (вичистити з мови п≥зн≥ших прибульц≥в - ≥ндоЇвропейц≥в)
цю преморд≥альну мову ™вропи, ¤ка отримала назву "квень¤".
як зазначаЇ сам досл≥дник, ≥ндоЇвропейська цив≥л≥зац≥¤ марно намагалас¤
стерти з пам'¤т≥ народу - нос≥¤ його "таЇмну перв≥сну культуру".
Ѕританський генетик Ѕ. —айкс прийшов до вражаючого висновку на
основ≥ досл≥дженн¤ м≥тохондр≥альноњ ƒЌ , що передаЇтьс¤ по-материнськ≥й
л≥н≥њ, а саме: в генетичному в≥дношенн≥ сучасн≥ Ївропейц≥ у переважн≥й
б≥льшост≥ Ї пр¤мими нащадками мисливц≥в - збирач≥в епохи верхнього
палеол≥ту (кроманьйонц≥в), в той час ¤к вважалос¤, що давнЇ населенн¤
було вит≥снене пор≥вн¤но молодими пра≥ндоЇвропейц¤ми - землеробами
та скотар¤ми в епоху неол≥ту (починаючи з 7 тис. до н.е. вони
розпочали ≥нваз≥ю з Ѕлизького —ходу на Ѕалкани ≥ дал≥ в ÷ентральну
™вропу; друга г≥лка йшла через √≥бралтар в ≤спан≥ю, ѕортугал≥ю,
«ах≥дну ‘ранц≥ю та «ах≥дну Ѕритан≥ю), тобто нос≥¤ми л≥н≥йно-стр≥чковоњ
керам≥ки. јле ¤кщо свого часу палеол≥тичн≥ кроманьйонц≥ безжально
вит≥снили з ™вропи неандертальц≥в, то суто нащадки близькосх≥дних
пра≥ндоЇвропейц≥в у генетичному в≥дношенн≥ складають лише 20 %
в≥д вс≥х сучасних Ївропейц≥в (—айкс Ѕ. "ѕалеол≥тичн≥ ≥ неол≥тичн≥
витоки у Ївропейському м≥тохондр≥альному генофонд≥", журн.
"American Jounal of Human Genetics", 1996, липень).
