статья
Святослав ВИШИНСЬКИЙ
ВІД ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕОЛОГІЇ ДО РЕЛІГІЙНОГО СВІТОГЛЯДУ
Ключовою проблемою вивчення людської цивілізації є розуміння психологічних
механізмів функціонування суспільства як форми колективного співжиття.
Вирішальним чинником формування та еволюції суспільства завжди
виступає певна
абстрактна ідея, що об'єднує його членів і спрямовує їх у напрямі
відповідного
розвитку - матеріального втілення ідеї. Природа цієї абстракції
на різних етапах
історії втілюється у різних видах суспільної свідомості, проте
у своїх вищих
формах завжди несе дух власної сакральності - "релігійності".
При огляді історії середньовічної Европи та Близького Сходу
чітко
простежуються паралелі між духовною та політичною централізацією
влади, а також
тенденції експансивного розширення держав даного типу - співвідношення
політичної та духовної імперій. Вже у І ст. до н.е. помітні перші
ознаки
витіснення політеїзму монотеїзмом як наслідок відцентрових процесів
в античному
суспільстві (еліністичні монархії, Римська імперія). Теологічні
доктрини стають
на службу зовнішній та внутрішній політиці світської держави.
В історії неодноразово перехрещуються світські та державні інститути
влади.
Церква і держава як суспільні сили доповнюють одне одного і водночас
є
конкурентами в боротьбі за абсолютну владу. Ці гілки влади автономізуються
і
кожна з них набуває функцій протилежної як вияв амбіцій щодо універсалізації
влади в рамках єдиного утворення. Так, боротьба партій гвельфів
та гібелінів у
середньовічній Европі стає конструктивним фактором суспільного
розвитку.
Результати цієї конкуренції слід вважати відносними - враховуючи
взаємоінтегрованість світської та духовної влад; наслідки гіпотетичної
перемоги
будь-якої зі сторін у кінцевому результаті не внесли б глобальних
змін у
загальноевропейське культурне та політичне життя.
Аналогічні процеси простежуються і в історії соціально-політичних
утопій
ХVIII-ХІХ ст. Рух Просвітництва вирішальним чином впливає на атеїстичний
характер даних ідей, а розвиток буржуазного суспільства - на їхнє
соціальне
спрямування. Абстрактна ідея "Бога" виявилася непристосованою
до умов Нового
часу.
Водночас соціально-політичні утопії до кін. ХІХ ст. зазнають
помітних
трансформацій. Попри декларований раціоналізм, утопічна ідеологія
не здатна
вижити, не запропонувавши альтернативи, отже, нового міфу. Соціалістичний
світогляд входить у суперечність зі своєю відверто міфологемною
психологічною
суттю. Відтак економічні доктрини К.Маркса еволюціонують до ідеології
В.Леніна;
комуністична ідея набуває нового психологічного ефекту.
Паралельно відбувається різкий поворот правого мислення від
ідеї Монарха до
ідеї Нації, в якому бачимо приклад новітнього міфотворення [1].
Політичні міфи
"Раси", "Нації", "Держави" стають
ідолами нової ери.
Тоталітарні ідеології нацистської Німеччини, фашистської Італії,
синдикалістської Еспанії та комуністичної Росії розвивають досить
неоднозначні
відносини з церквою. Помітна визначальна закономірність: релігійний
церковний
тоталітаризм підмінено новітнім політичним зі збереженням форми
- власне,
аспекту "віри" [2]. Маргінальні політичні течії набувають
ознак сектантських
спільнот, виявляючи визначальну рису - дух "релігійністі".
Політична віра
виявляє претензії на "моральність" (теорія Б.Мусоліні
про "моральну" фашистську
державу).
Водночас набувають свого розвитку комбіновані ідеологеми. У
ХХ ст.
традиційні релігії поєднуються з консервативними та радикалістськими
політичними
концептами: від християнської етики Д.Донцова, релігійних аспектів
ідеології
українського (ОУН, УНА-УНСО), ірландського (Шин Фейн) та румунського
націоналізмів ("Залізна Гвардія" К.Кодряну) до православного
фундаменталізму
(НБП А.Дугіна).
У середовищі маргінальних правих молодіжних рухів (RAC, NSBM)
відбувається
взаємозближення та перехрещення політичного та релігійного аспектів
правого
екстремізму.
У свою чергу настає відродження язичницького концепту та помітний
ухил
новітніх правих ідеологій у бік архаїчного символізму. Епохальна
книга Ю.Еволи
"Язичницький імперіалізм" маніфестує реакцію кшатрійського
світогляду [3].
Монотеїстичні релігії підмінюються символічним міфологічним мисленням,
яке,
водночас, тільки обрамлює новітню суть - політичну віру.
За кризою монотеїстичних релігій відзначаються кризові явища
лібералізму як
соціально-політичного світогляду, а також як норми культурного
мислення.
Зростання впливу політеїстичних релігійних концептів та їх пристосування
до умов
сучасності є одним із аспектів реакції правого екстремізму та
правої ідеї
загалом. Подальша еволюція цих процесів є цілком прогнозованою:
неліберальні
ідеології майбутнього від соціально-політичних моментів все більше
відхилятимуться у бік релігійно-світоглядних цінностей (як у загальносвітовому
контексті, так і в Україні).
Література:
1. Юнг К.Г. Психология нацизма. - Минск: "Харвест",
2004.
2. Розенберг А. Миф ХХ века. - Tallinn: "Shildex", 1998.
3. Эвола Ю. Языческий империализм. - Москва: "Арктогея",
1990.
--------------
Видано:
Сучасна людина в царині релігійних і безрелігійних цінностей.-
Чернівці: "Рута", 2005. - с. 213-215.
spm111@yandex.ru
Листопад 2005
