стать¤
ѕ¤тк≥вський –.ќ.
—уб'Їкт ≥ руш≥йн≥ сили нац≥онально-в≥дроджувального процесу
в погл¤дах украњнських ф≥лософ≥в к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥ XX
ст.
јвтор статт≥ розгл¤даЇ питанн¤ нац≥онально-в≥дроджувального процесу,
звертаючись при цьому до ≥сторичного досв≥ду. ” процес≥ анал≥зу
погл¤д≥в в≥тчизн¤них мислител≥в к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥ XX ст.
автор д≥йшов висновку: њх заслуга в тому, що внасл≥док тривалих
активних пошук≥в, сп≥взвучних епос≥ й доленосних дл¤ њхнього народу,
вони поставили в центр ≥стор≥њ суб'Їкт колективний - нац≥ю ¤к
орган≥чну Їдн≥сть народу та ≥нтел≥генц≥њ (ел≥ти), а також визначили
основн≥ умови (об'Їктивн≥ та суб'Їктивн≥) њњ витворенн¤ й ≥снуванн¤.
Ѕ≥льш≥сть ≥з них наголошувала на багатофакторн≥й причинн≥й основ≥
будь-¤кого ≥сторичного процесу, в тому числ≥ нац≥огенезу.
Ќа долю сучасного покол≥нн¤ украњнського народу випала велика
м≥с≥¤; на закладених п≥дмурках украњнськоњ державност≥ збудувати
монол≥тне й затишне помешканн¤ - державу ”крањна. ”же понад дес¤тил≥тт¤,
¤к ми зд≥йснили св≥й виб≥р на користь незалежност≥ й рухаЇмос¤
обраним шл¤хом. „асу пройшло достатньо, щоб визначитис¤ й у напр¤мках
(соц≥альному, економ≥чному, пол≥тичному тощо) ≥ темпах, що зумовл¤ть
ефективн≥сть нашого руху до важливоњ мети - в≥дбутис¤ ¤к нац≥¤-суб'Їкт,
що витворила себе й бере повноц≥нну участь у творенн≥ св≥ту. «розум≥ло,
що вона зд≥йсненна лише за умови дос¤гненн¤ високого р≥вн¤ самосв≥домост≥.
” недостатност≥ цього р≥вн¤ й пол¤гають причини складнощ≥в нашого
народу, ¤кий залишаЇтьс¤ у своњй мас≥ мл¤вим ≥ безд≥¤льним щодо
власного самовизначенн¤ чи то через брак досв≥ду самост≥йного
житт¤, чи, може, через послабленн¤ енерг≥њ нац≥онального в≥дродженн¤
внасл≥док њњ розпорошенн¤ та перенесенн¤ зусиль б≥льшост≥ на вир≥шенн¤
проблем власноњ матер≥ально-побутовоњ сфери. «алишаЇтьс¤ незаперечним:
нац≥онально-в≥дроджувальний процес в ”крањн≥ упов≥льнив свою ходу.
ќсь тут ≥ виникаЇ необх≥дн≥сть п≥дн¤тт¤ проблем визначенн¤ суб'Їкта,
¤кий виступаЇ джерелом активност≥ та руху, й тих руш≥йних сил,
що визначають нац≥ональне в≥дродженн¤, через ¤к≥ суб'Їкт реал≥зуЇ
його.
” пошуках цих суб'Їкт≥в ≥ руш≥йних сил неаби¤к може прислужитис¤
вивченн¤ ≥сторичного досв≥ду розв'¤занн¤ под≥бних питань. Ќасамперед
йдетьс¤ про погл¤ди в≥тчизн¤них мислител≥в к≥нц¤ XIX - першоњ
чверт≥ XX ст., ¤к≥ намагалис¤ њх визначити, одночасно власними
зусилл¤ми закладаючи п≥дмурки украњнськоњ нац≥ональноњ ≥дењ: њхн≥
пошуки Ї тим великим досв≥дом, ¤кого потребуЇмо.
XIX ст. ≥ перш≥ дес¤тил≥тт¤ XX ст. - це епоха кардинальних зм≥н
≥ великих потр¤с≥нь в ≥дейн≥й ≥ пол≥тичн≥й ≥стор≥њ людства. ƒосить
ц≥л≥сна та структурована до цього часу, вона розлилас¤ бурхливими
нац≥ональними потоками й почала вигравати р≥зними ≥дейними барвами.
–ац≥онально-позитив≥стськ≥, матер≥ал≥стичн≥ тенденц≥њ, психолог≥чн≥
та соц≥олог≥чн≥ теч≥њ, романтизм, ≥ррац≥онал≥зм та ≥нш≥ напр¤ми
ф≥лософського св≥торозум≥нн¤ "ос≥ли" й на украњнському
грунт≥. —постер≥гаЇтьс¤ своЇр≥дне розшаруванн¤ суб'Їкта ≥сторичного
д≥¤нн¤. —аме в цей час "особа, клас, народ (нац≥¤) ≥ людство
за¤вили однаково р≥вн≥ права на сп≥вавторство в "драм≥ св≥тового
духа" (√егель), ≥ сусп≥льна думка XIX стол≥тт¤ оберталас¤,
властиво, довколо того, ¤к би впор¤дкувати, "≥Їрарх≥зувати"
цю "команду"" [1, с. 24].
≤сторичн≥ обставини т≥Їњ епохи - початок творенн¤ нац≥ональноњ
ел≥ти, ¤ка прагнула поширити св≥й вплив на власний соц≥окультурний
ареал ≥ виконувала ≥нтегративну функц≥ю в сусп≥льств≥, спри¤ючи
бурхливим процесам нац≥огенезу бездержавних" народ≥в, пробудженн¤
нац≥онального житт¤ й нац≥ональних рух≥в, глобал≥зац≥¤ ≥стор≥њ
внасл≥док ≥ндустр≥альноњ революц≥њ зумовили визнанн¤ пров≥дними
dramatis personae ≥стор≥њ насамперед колективних суб'Їкт≥в.
” середин≥ XIX ст. завд¤ки "ви¤вленню" кириломефод≥Ївц¤ми
духовноњ ос≥бност≥ украњнського народу украњнство отримало власну
нац≥ональну ≥дею. ¬≥дпов≥дно до Ївропейськоњ традиц≥њ, вона була
од¤гнена в романтичн≥ шати, а значить, законом≥рно, п≥дсилена
певною "ворож≥стю до материнського лона цив≥л≥зац≥њ"
[2, с. 58], ¤ке дл¤ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ уособлювали польськ≥
й рос≥йськ≥ культурн≥ св≥ти. ќдночасно спостер≥гаЇтьс¤ зростанн¤
в ел≥ти теплого нац≥онального почутт¤ до всього народного, "народноњ
душ≥" ¤к найвищоњ ц≥нност≥ та прагненн¤, злитис¤ з масою
в орган≥чне ц≥ле.
¬се це спр¤мувало зусилл¤ значноњ частини украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ
на позиц≥њ народництва та культурництва, ¤к≥ надовго визначили
зм≥ст њњ д≥¤льност≥ й ≥дейних пошук≥в. ѕроте надм≥рно ревне дотриманн¤
цих принцип≥в ≥ сприйн¤тт¤ всього, що в≥дходить в≥д них, ¤к неукрањнського,
часто ускладнювало пол≥тичний поступ украњнства вперед.
Ќаступний крок було зд≥йснено "громад≥вц¤ми", ¤к≥ на
р≥вн≥ ф≥лософськоњ рефлекс≥њ виокремили ”крањну ¤к суб'Їкта ≥сторичного
процесу з суверенними культурними запитами. ѕроте т≥льки культурними,
оск≥льки вир≥шенн¤ питанн¤ повноњ самост≥йност≥ нац≥њ не вважалос¤
першочерговим ≥ поступалос¤ м≥сцем необх≥дност≥ пошук≥в "всесв≥тньоњ
правди, котра б була сп≥льною вс≥м нац≥ональност¤м" [3, с.
469]. ѕ≥д нею розум≥вс¤ поступ людства через пол≥тичний, соц≥альний,
культурний розвиток людини та громади, спр¤мований на побудову
громад¤нського сусп≥льства, в ¤кому панують загальнолюдськ≥ ц≥нност≥.
« огл¤ду на це, нац≥ональн≥сть, що трактувалас¤ ¤к асоц≥ац≥¤ ≥ндив≥д≥в,
об'Їднаних сп≥льними ознаками (до найважлив≥ших належали, зокрема,
мова та територ≥¤), сприймалас¤ лише ¤к "необх≥дний "атом"
серед ≥нших атом≥в"-нац≥й, котр≥ разом складають людство.
¬ ≥нтересах цього загального однаково неприпустим≥ ¤к послабленн¤
"народност≥", шкода њњ культурному, духовному розвитку,
так ≥ нац≥ональний егоњзм, розпалюванн¤ нац≥ональноњ ворожнеч≥.
“аке "гармон≥йне" поЇднанн¤ нац≥онал≥зму з ≥нтернац≥онал≥змом,
¤ке зустр≥чаЇмо в ћ. ƒрагоманова, ќ. ѕотебн≥, —. ѕодолинського,
могло забезпечити украњнському народу (чи, швидше, окремим його
територ≥альним громадам ≥ общинам) т≥льки р≥вноправне м≥сце на
правах автоном≥њ у в≥льн≥й федерац≥њ народ≥в, оск≥льки "украњнц¤м
найл≥пше виступати з думками не ст≥льки нац≥ональними, ск≥льки
автономними й федеральними, до котрих пристане завше багато людей
≥ з других крањв ≥ пород" [4, с . 321]. Ќац≥ональна Їдн≥сть
не вважалас¤ мислител¤ми наст≥льки важливою, ¤к Їдн≥сть демократична.
загальнолюдська a тому й розв'¤занн¤ нац≥онального питанн¤ дл¤
”крањни в≥дкладалось до перспективи побудови в≥льноњ Ївропейськоњ
конфедерац≥њ держав. ќтже, запал св≥товий, на думку "громад≥вц≥в",
мав вир≥шити справу, ¤ка завжди залежала насамперед в≥д запалу
нац≥онального.
ќднак цей етап, уособлений у постат≥ ћ. ƒрагоманова, був ¤к≥сно
новим, адже на ньому, на думку √. √рабовича, завершуЇтьс¤ процес
нац≥онального самоусв≥домленн¤ ¤к такого, в≥дбуваЇтьс¤ оформленн¤
характерних дл¤ нього параметр≥в: секул¤ризац≥¤, соборн≥сть ≥
ц≥л≥сний Ївроцентризм. ¬≥дбуваЇтьс¤ остаточний перех≥д в≥д романтичних
мотив≥в на позиц≥њ рац≥онального, ерудованого самоусв≥домленн¤,
в ¤кому Ї м≥сце ≥ ун≥версальному, ≥ нац≥ональному [5, с. 90-94].
÷е було важливо дл¤ подальшого творенн¤ нац≥ональноњ ≥дењ й остаточного
визнанн¤ нац≥њ творцем ≥стор≥њ, що було зд≥йснено покол≥нн¤м "ћолодоњ
”крањни" та мислител¤ми початку XX стол≥тт¤. ”сл≥д за культурницьким
≥ вже триваючим ≥деолог≥чним етапами становленн¤ нац≥ональноњ
≥дењ, незабаром зд≥йснено перех≥д до усв≥домленн¤ нац≥њ ¤к пол≥тичноњ,
¤к самост≥йного суб'Їкта ≥сторичного процесу. ÷е в≥дбувалос¤ незважаючи
на умови бездержавного ≥снуванн¤, хоча, на думку √. ась¤нова,
саме "конфл≥ктний фактор" (пол≥тика пересл≥дуванн¤ украњнськоњ
мови та культури в –ос≥йськ≥й ≥мпер≥њ в друг≥й половин≥ XIX стол≥тт¤,
конкуренц≥¤ з польським нац≥онал≥змом у √аличин≥) ≥ м≥г "спри¤ти
поглибленню ≥ загостренню (пол≥тизац≥њ) нац≥онального сентименту
д≥¤ч≥в епохи "нац≥онального в≥дродженн¤", його еволюц≥њ
в нац≥ональну св≥дом≥сть, ≥ дал≥ - у спроби ≥нституц≥йного оформленн¤
в≥дпов≥дноњ протид≥њ" [6, с. 325].
Ќац≥ональна ≥де¤, що просто на очах стала одн≥Їю з найвеличн≥ших
Ївропейських тенденц≥й, перетворилась на "принцип ф≥лософ≥њ
≥стор≥њ", все б≥льше опановувала ≥ захоплювала украњнську
≥нтел≥генц≥ю. Ќародн≥сть розгл¤далас¤ украњнськими мислител¤ми
¤к "жива колективна одиниц¤" (“. «≥нк≥вський), "жива
нац≥ональна ≥ндив≥дуальн≥сть" (ћ. √рушевський), що об'ЇднуЇ
в нац≥ональну ц≥л≥сть населенн¤ на основ≥ сп≥льних ≥сторичних
психоф≥зичних ≥ культурних прикмет, ¤к≥ в≥др≥зн¤ють њњ в≥д ≥нших.
—аме завд¤ки творчому д≥алогу ≥ сп≥льним зусилл¤м таких суб'Їкт≥в
зд≥йснюЇтьс¤ ≥сторичний поступ людства, в ¤кому беруть участь
вс≥ народи, що збер≥гають свою ≥ндив≥дуальн≥сть. ¬трата ж њњ неодм≥нно
веде й до втрати здатност≥ виступати таким суб'Їктом, оск≥льки,
за словами “. «≥нк≥вського, "знищити творчу силу в народу
однаково, що вбити силу особистоњ ≥н≥ц≥ативи в одиниц≥" [7,
с. 36]. ÷е означало, що нац≥онал≥зм, ¤к "почутт¤ природне",
Ї гарантом практичного вт≥ленн¤ в житт¤ "космопол≥тичних
гуман≥тарних бажань та ≥дей".
ќднак в≥льний нац≥ональний розвиток можливий лише за умови пол≥тичноњ
свободи. ѕостановка цього питанн¤ "ћолодою ”крањною"
ч≥тко вир≥знила њњ позиц≥ю в≥д попередн≥х покол≥нь. ≤ хоч ц¤ свобода
реал≥зовувалась у рамках демократичного федерал≥зму, вже по¤ва
ц≥Їњ ≥дењ була знаменною. «алишилос¤ зовс≥м небагато часу до проголошенн¤
в програмному документ≥ украњнських нац≥онал-демократ≥в (1899)
наступноњ тези: "ќстаточною метою наших народних змагань
Ї д≥йти до того, щоб ц≥лий украњнсько-руський народ здобув соб≥
культурну, економ≥чну ≥ пол≥тичну самост≥йн≥сть та з'Їднавс¤ з
часом в одноц≥льний нац≥ональний орган≥зм" [8]. ¬исловлена
позиц≥¤ ц≥лком в≥дпов≥дала закону суверен≥зац≥њ, викладеному незабаром
ћ. √рушевським ("ќсвобождение –оссии и украинский вопрос",
1907): "÷≥лковита самост≥йн≥сть ≥ незалежн≥сть, суть посл≥довне,
лог≥чне завершенн¤ запит≥в нац≥онального розвитку й самовизначенн¤
будь-¤коњ народност≥, що займаЇ певну територ≥ю ≥ маЇ достатн≥
нахили та енерг≥њ розвитку" [9, с. 108].
ќднак ≤. ‘ранко небезп≥дставно наголошував: щоб дос¤гти "≥деалу
повного, н≥чим не в'¤заного ≥ не обмежуваного (кр≥м добров≥льних
концес≥й, ¤ких вимагаЇ дружнЇ житт¤ з сус≥дами) житт¤ ≥ розвою
нац≥њ", необх≥дно його "серцем почувати", "розумом
у¤снювати соб≥", прагнути та наближати, бо "≥накше в≥н
не буде ≥снувати ≥ н≥¤кий м≥стичний фатал≥зм не сотворить його
там, а розв≥й матер≥альних в≥дносин перший потопче ≥ роздавить
нас, ¤к сл≥па машина" [10, с. 285]. ƒос¤гненн¤ цього ≥деалу
нашим народом, на його думку, залишитьс¤ неможливим, ¤кщо його
представники не навчатьс¤ "чути себе украњнц¤ми", Їдиною,
орган≥чною нац≥Їю, "без оф≥ц≥альних кордон≥в" [11, с.
405].
¬изнаючи народ, народн≥ маси "Їдиним героЇм ≥стор≥њ"
(ћ. √рушевський), - адже видатн≥ ≥сторичн≥ особистост≥, ц≥лком
у позитив≥стському дус≥, визначалис¤ лише "продуктом епохи
≥ середовища" (ћ. √рушевський), "т≥льки знар¤дд¤ми",
"щабл¤ми, по ¤ких розвиток ≥шов ≥ йде щораз вище й вище"
(≤. ‘ранко) [12, с. 25]), - майже вс≥ украњнськ≥ мислител≥ неодм≥нно
п≥дкреслювали, йдетьс¤ головним чином про його виробнич≥ верстви,
насамперед сел¤нство. …ого ≥нтереси й Ї, власне, сусп≥льними ≥нтересами.
«аслугою саме ц≥Їњ "демократичноњ" верстви, на њх думку,
Ї виробленн¤ основ власноњ украњнськоњ культури та збереженн¤
њњ самобутност≥, в≥д нењ й надал≥ залежатиме "украњнське
в≥дродженн¤ ≥ взагал≥ будуччина ”крањни" [13, с. LXVI].
јле ж не кожен народ Ї нац≥Їю. ƒо нац≥њ потр≥бно дорости, њњ
потр≥бно витворити, зорган≥зувати. ’то ж тод≥ повинен п≥дштовхнути
цю "етн≥чну расу" (≤. ‘ранко) до њњ ¤к≥сного переродженн¤?
«а одноголосним визнанн¤м, ц¤ м≥с≥¤ покладаЇтьс¤ на ≥нтел≥генц≥ю,
хоча њњ роль в украњнськ≥й ≥стор≥њ сприймалас¤ неоднозначно. «а
≥снуючим переконанн¤м багатьох украњнських мислител≥в, головною
причиною б≥д ”крањни була "зрада ≥нтел≥генц≥Їю" ≥нтерес≥в
свого народу. ѕрагненн¤ панувати над ним, пересл≥дуванн¤ власних
ц≥лей п≥дштовхували њњ завжди до чужого, панського табору. ѕр¤муючи
в "чуж≥ води, лишаючи ”крањну без ус¤кого духовного напою",
украњнська ≥нтел≥генц≥¤ втрачала "в своњм народ≥ кор≥нь",
перетворювалась на "безпл≥дну", "химерну та шк≥дливу"
(“. «≥нк≥вський) [7, с. 37].
јле характерною рисою даного пер≥оду було зростанн¤ усв≥домленн¤
того, що без власноњ ≥нтел≥генц≥њ перех≥д до повноц≥нноњ в≥льноњ
нац≥њ неможливий. ÷¤ позиц≥¤ еволюц≥онувала (всл≥д за зростанн¤м
нац≥ональноњ св≥домост≥ украњнськоњ ≥нтел≥генц≥њ прот¤гом XIX
- початку XX ст. ≥ њњ виходом на пров≥дн≥ позиц≥њ нац≥онального
руху) в≥д повноњ в≥дмови визнавати "б≥лороб≥в" суб'Їктами
сусп≥льного розвитку, обмеженн¤ њх рол≥ т≥льки просв≥тницькою
роботою в середовищ≥ "чорнороб≥в, передус≥м сел¤нства"
(ћ. ƒрагоманов) до принципово новоњ тези, зг≥дно з ¤кою ≥нтел≥генц≥¤
завжди "маЇ найб≥льшу вагу в ≥стор≥њ народу, вона перед веде"
(“. «≥нк≥вський) [7, с. 36], а значить, в≥дпов≥даЇ за його долю.
“ому поверненн¤ украњнськ≥й нацњњ њњ "мозку" (Ћес¤ ”крањнка,
ћ. √рушевський), практична робота ≥нтелектуальноњ ел≥ти в справах
"абстрактноњ вдач≥" на власному нац≥ональному грунт≥,
¤ка б спр¤мовувалась на розв'¤занн¤, в першу чергу, нац≥онального
питанн¤ ¤к головноњ передумови вир≥шенн¤ питань соц≥альних (а
не навпаки, ¤к у "культурник≥в" ≥ "громад≥вц≥в"),
тепер визнаютьс¤ найголовн≥шими потребами украњнства.
¬ажлив≥сть подоланн¤ ≥нтернац≥ональноњ омани та "духовного
в≥дчуженн¤ в≥д р≥дноњ нац≥њ" зумовлена головним завданн¤м,
поставленим перед украњнською ≥нтел≥генц≥Їю: "витворити з
величезноњ етн≥чноњ маси украњнського народу украњнську нац≥ю,
суц≥льний культурний орган≥зм, зд≥бний до самост≥йного культурного
й пол≥тичного житт¤, в≥дпорний на асим≥л¤ц≥йну роботу ≥нших нац≥й,
в≥дки б вона не йшла, та при т≥м податний на присвоюванн¤ соб≥
в ¤кнайширш≥й м≥р≥ ≥ в ¤кнайшвидш≥м темп≥ загальнолюдських культурних
здобутк≥в, без ¤ких сьогодн≥ жодна нац≥¤ ≥ жодна хоч ≥ ¤к сильна
держава не може осто¤тис¤" [11, с. 404].
ѕрагненн¤ донести нац≥ональний ≥деал до св≥домост≥ народу неодм≥нно,
обертаЇтьс¤ стражданн¤м дл¤ "будител¤"-≥нтел≥гента,
≥дењ ¤кого той спочатку не сприймаЇ. ” присв¤т≥ себе служ≥нню
народу ≥ пол¤гаЇ моральний виб≥р його пров≥дника, адже т≥льки
з≥ смертю (жертвою) "будител¤", ¤ка, за спостереженн¤м
ќ. «абужко, виконуЇ функц≥ю пас≥онарного поштовху, м≥с≥¤ геро¤-≥нтел≥гента
завершуЇтьс¤ - з "маси" викристал≥зовуЇтьс¤ "народ-творець"
[1, с. 114].
Ќелегкий т¤гар справи творенн¤ нац≥њ в≥дчувала на соб≥ сама украњнська
≥нтел≥генц≥¤ на меж≥ стол≥ть (не випадково √. ась¤нов пропонуЇ
застосовувати щодо "нац≥онального в≥дродженн¤" швидше
альтернативний терм≥н нац≥отворенн¤, вважаючи, що суб'Їктивний
чинник мав вир≥шальне значенн¤ дл¤ "започаткуванн¤"
цього процесу [6, с. 295]). "√оловна причина нещаст¤ нашоњ
нац≥њ, - писав у 1905 роц≥ ћ. ћ≥хновський, - брак нац≥онал≥зму
(в розум≥нн≥ "нац≥ональноњ св≥домост≥" - авт.) серед
широкого загалу њњ... ” нас на ”крањн≥ нац≥онал≥зм дуже принизивс¤:
наша нац≥¤, виключаючи небагатьох, переважно ≥з ≥нтел≥генц≥њ,
- не нац≥онал≥стична..." [6, с. 304].
ƒушевн≥ муки украњнських св≥домих ≥нтел≥гент≥в, ¤к≥ бачили ≥нертн≥сть
широких верств свого народу в неспок≥йну визначальну добу зм≥н,
¤ка, навпаки, вимагала актив≥зац≥њ нац≥онального житт¤, посилювалис¤
з по¤вою в них в≥дчутт¤ Їдност≥ власноњ самост≥ з омр≥¤ною нац≥Їю,
¤ку вже носили в соб≥ й в≥д ≥мен≥ ¤коњ закликали кожну св≥дому
особист≥сть, ("людську одиницю") виховуватись ≥ працювати
на нац≥ональному грунт≥, докладаючи зусиль до нац≥онального розвою.
“ак поступово з'¤вл¤Їтьс¤ в украњнськ≥й сусп≥льн≥й думц≥ визнанн¤
нового колективного суб'Їкта ≥стор≥њ - нац≥њ, що складаЇтьс¤ з
двох р≥вноварт≥сних складник≥в: народу та ≥нтел≥генц≥њ.
ƒещо ≥нш≥ рольов≥ акценти в њх сп≥вв≥дношенн≥ було розставлено
п≥сл¤ поразки украњнськоњ революц≥њ 1917-1921 pp. та внасл≥док
зростанн¤ загальносв≥тових тенденц≥й радикал≥зац≥њ нац≥онал≥стичних
рух≥в п≥сл¤ ѕершоњ св≥товоњ в≥йни.
Ќа зм≥ну украњнському нац≥онал≥зму початку XX стол≥тт¤, головними
≥дейними характеристиками ¤кого були патр≥отизм, самост≥йн≥сть,
усп≥шне поЇднанн¤ в соб≥ нац≥ональних ≥ загальнолюдських ц≥нностей;
¤кий був представлений у такому вигл¤д≥ в ус≥х ≥деолог≥чних теч≥¤х
цього пер≥оду, прийшов нац≥онал≥зм радикальний, що нац≥ональний
≥деал ставив понад усе. Ќай¤скрав≥шим виразником останнього виступаЇ
ƒ. ƒонцов.
—уб'Їктом ≥стор≥њ, на думку цього ≥деолога, може стати т≥льки
нац≥¤, що Ї б≥олог≥чним утворенн¤м з Їдн≥стю кров≥ й духу, ¤ка
силою в боротьб≥ доводить своЇ право на ≥снуванн¤ та пануванн¤
над слабшими. ” цьому св≥т≥ може в≥дбутис¤ лише нац≥¤, суть ¤коњ
визначають ≥ррац≥ональн≥ чинники. ¬она прагне "до житт¤,
до влади, до експанс≥њ", готова до пост≥йноњ боротьби, жертовност≥
заради ≥дењ ("романтизм"), охоплена ≥дейним фанатизмом
≥ в≥дкидаЇ "буденну", "пров≥нц≥йну" мораль
("аморальн≥сть"), здатна на "творче насильство"
та маЇ у своњм розпор¤дженн≥ власну "активну, в≥дважну, спрагнену
влади менш≥сть". ¬ласне останн¤ й виступаЇ "правдивою
носителькою великих ≥дей, найважн≥шого чинника ≥стор≥њ" [14,
с. 290], рухаЇ пасивну народну масу вперед. ≤ чим швидше в≥дродитьс¤
"дух украњнськоњ давнини", тим швидше украњнський народ
"дроворуб≥в ≥ гречкос≥њв" перетворитьс¤ на повноц≥нну
нац≥ю.
÷≥лком у загальносв≥товому дус≥ того часу украњнськ≥ представники
основних ≥дейних напр¤м≥в к≥нц¤ XIX - початку XX ст. в≥дчували
симпат≥ю до соц≥ал≥стичних ≥дей. ≤ тут нема н≥чого дивного, ¤кщо
врахувати, що соц≥ал≥зм сприймавс¤ ними ¤к одна з вищих загальнолюдських
ц≥нностей, виплеканих мр≥Їю багатьох покол≥нь про щасливе житт¤,
до ¤кого й спр¤мовуЇтьс¤, на думку б≥льшост≥ украњнських мислител≥в,
≥сторичний процес.
ўе один, цього разу консервативний погл¤д украњнськоњ сусп≥льноњ
думки першоњ чверт≥ XX стол≥тт¤ на проблему суб'Їкта ≥стор≥њ,
в тому числ≥ й процес≥в нац≥онального в≥дродженн¤, представлений
≥дейними розробками ¬. Ћипинського. Ќа його думку, нац≥¤ Ї "орган≥чним
колективом", побудованим на "почутт≥ нац≥онального патр≥отизму",
що об'ЇднуЇ вс≥х мешканц≥в одн≥Їњ "земл≥". ”крањнство,
найповн≥ше представлене "класом хл≥боробським" (йому
належить ≥ майбутнЇ), "по природ≥ своњй Ї рухом верх≥в...
воно Ї рухом аристократичним: хот≥нн¤м пров≥дноњ верстви, а не
народних мас" [15, с. 77]. “ака аристократ≥¤, що волод≥Ї
здатн≥стю "пост≥йного в≥дновленн¤", Ї основою державного
≥снуванн¤, а тому дл¤ кожноњ нац≥њ важливо њњ "витворити".
ќсновною причиною вс≥х ≥сторичних процес≥в, на думку ¬. Ћипинського,
Ї найвище напруженн¤ сил, енерг≥њ, вол≥ - "волюнтаризм",
¤кий передбачаЇ активну, творчу роль людського ≥ндив≥да в ≥стор≥њ,
≥ т≥льки вол¤ Ѕожа може встановити њњ межу. ƒоповненн¤ його ≥ншими
активним чинниками - духовними, моральними силами ("громадською
мораллю") й матер≥альними в≥дносинами, побудовою нац≥ональноњ
держави - ≥ творить спри¤тливий грунт дл¤ нац≥отворенн¤. ќстаннЇ,
в свою чергу, Ї важливим процесом дл¤ всесв≥тньоњ ≥стор≥њ, в ¤к≥й
вища мета й правда людства реал≥зуЇтьс¤ завд¤ки виконанню кожним
народом своЇњ рол≥, визначеноњ ѕровид≥нн¤м.
“аким чином, уже на початку двадц¤тих рок≥в XX стол≥тт¤ в ≥дейних
розробках окремих мислител≥в м≥сток керманич≥в нац≥отворенн¤ в≥ддаЇтьс¤
св≥дом≥й ел≥т≥, активн≥й меншост≥, ¤ка п≥сл¤ шквалу випробувань
≥ невдач, що випали на долю украњнського народу, мала з≥брати
його в Їдину силу, в≥дродити в ньому в≥ру у власну значущ≥сть
та навернути в загальний пот≥к, ¤ким рухаЇтьс¤ ≥стор≥¤ людства.
ј тому не так важливо дл¤ цих ≥деолог≥в, що нац≥ональна ≥де¤ знову
починаЇ м≥фолог≥зуватис¤ (вона завжди Ї такою в б≥льш≥й чи менш≥й
м≥р≥), головне, що вона спр¤мовуЇ њх нац≥ю на шл¤х самоп≥знанн¤,
самоусв≥домленн¤, самовдосконаленн¤, самореал≥зац≥њ, а значить
до перетворенн¤ њњ на справжнього творц¤ власноњ дол≥ й повноц≥нного
сп≥вавтора ≥стор≥њ св≥товоњ.
«аслуга украњнських мислител≥в к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥ XX стол≥ть
пол¤гаЇ в тому, що внасл≥док тривалих активних пошук≥в, сп≥взвучних
епос≥ й доленосних дл¤ њхнього народу, вони поставили в центр
≥стор≥њ суб'Їкт колективний - нац≥ю ¤к орган≥чну Їдн≥сть народу
та ≥нтел≥генц≥њ (ел≥ти), а також визначили основн≥ умови (об'Їктивн≥
≥ суб'Їктивн≥) њњ витворенн¤ та ≥снуванн¤. Ѕ≥льш≥сть ≥з них наголошувала
на багатофакторн≥й причинн≥й основ≥ будь-¤кого ≥сторичногопроцесу,
в тому числ≥ нац≥огенезу.
” сучасному звучанн≥ висловлених близько стол≥тт¤ тому ≥дей можна
переконатис¤ й тепер. —ьогодн≥ в середовищ≥ ф≥лософ≥в нечасто
звучить запереченн¤ пол≥факторноњ зумовленост≥ ≥сторичних процес≥в,
≥ все гучн≥ше - переконан≥сть у складност≥, а, можливо, ≥ недоц≥льност≥
в≥днесенн¤ тих чи ≥нших здобутк≥в нац≥њ до заслуг њњ окремих складових
частин, адже вони т≥сно переплетен≥ й т≥льки в сукупност≥, сп≥льному
прагненн≥ можуть залишити пом≥тний сл≥д в ≥стор≥њ, спр¤мован≥й
на п≥двищенн¤ особист≥сноњ, нац≥ональноњ, загальнолюдськоњ досконалост≥.
Ќаближенн¤ до будь-¤коњ з них поза адекватним розвитком ≥нших
уже давно стало неможливим.
1. «абужко ќ.—. ‘≥лософ≥¤ украњнськоњ ≥дењ та Ївропейський
контекст: ‘ранк≥вський пер≥од. - ињв: Ќаукова думка, 1992. -119с.
2. –озумний ћ. —права чест≥: јлгоритми нац≥онального опануванн¤:
ѕол≥толог≥чн≥ есе. - ињв: —молоскип, 1995. - 74 с.
3. ƒрагоманов ћ.ѕ. „удацьк≥ думки про украњнську нац≥ональну справу
// ¬ибране. - ињв: Ћиб≥дь, 1991.-—. 461-558.
4. ƒрагоманов ћ.ѕ. ѕереднЇ слово [до "√ромади" 1878р.]
// ƒрагоманов ћ.ѕ. ¬ибране. - ињв: Ћиб≥дь, 1991.- —. 216-326.
5. √рабович √. ƒо питанн¤ про критичне самоусв≥домленн¤ в украњнськ≥й
думц≥ XIX стол≥тт¤: Ўевченко, ул≥ш, ƒрагоманов // —учасн≥сть.
- 1996. - є 12. - —. 90-94.
6. ась¤нов √.¬. “еор≥њ нац≥њ та нац≥онал≥зму. - ињв: Ћиб≥дь,
1999. - 352 с.
7. Ћук ћ≤. ≈тичн≥ ≥дењ в ф≥лософ≥њ ”крањни другоњ половини XIX
- початку XX стол≥ть. - ињв: Ќаукова думка, 1993.-149с.
8. ѕрограма Ќац≥онально-демократичного (народного) сторонництва
// ƒ≥ло. - 1899, 16 (28) грудн¤.
9. ¬идр≥н ƒ.√. ћихайло √рушевський - президент ≥ вчений // ‘≥лософська
≥ соц≥олог≥чна думка. - 1991. - є 8,- —. 106-114.
10. ‘ранко ≤.я. ѕоза межами можливого // «≥бранн¤ твор≥в: ” 50
т. - ињв: Ќаукова думка, 1986. - “.45: ‘≥лософськ≥ прац≥. - —.
276-284.
11. ‘ранко ≤.я. ќдвертай лист до галицькоњ украњнськоњ молодежи
// «≥бранн¤ твор≥в : ” 50 т. - ињв: Ќаукова думка, 1986. -“.
45: ‘≥лософськ≥ прац≥. - —. 401-409.
12. ‘ранко ≤.я. Ќаука ≥ њњ взаЇмини з працюючими класами // «≥бранн¤
твор≥в : ” 50 т. - ињв: Ќаукова думка, 1986. -“. 45: ‘≥лософськ≥
прац≥. - —. 24-40.
1«.ѕр≥цак ќ. ≤стор≥ософ≥¤ ћихайла √рушевського // √рушевський
ћ.—. ≤стор≥¤ ”крањни-–уси: в 11т.,≤ 12 кн. - ињв: Ќаукова думка,
1991. - “. ≤: до початку XI в≥ка. - —. XL-LXXVI.
14. ƒонцов ƒ. Ќац≥онал≥зм. - Ћондон: ”крањнська видавнича сп≥лка,
1966. - 363 с.
15. Ћипинський ¬. Ћисти до брат≥в-хл≥бороб≥в // ‘≥лософська ≥
соц≥олог≥чна думка. - 1991. - є 10. - —. 63-83.
ѕодано за: ѕ¤тк≥вський –.ќ. —уб'Їкт ≥ руш≥йн≥ сили нац≥онально-в≥дроджувального
процесу в погл¤дах украњнських ф≥лософ≥в к≥нц¤ XIX - першоњ чверт≥
XX ст. // Ќаука. –ел≥г≥¤. —усп≥льство. - 2002. - є2. - —.94-100.
