стать¤
≈тичний вим≥р ф≥лософ≥њ д≥алогу
ќксана ѕ≥шак
≤нтенсивна динам≥ка взаЇмов≥дносин м≥ж сп≥льнотами, нац≥¤ми, народами
загострила проблему виживанн¤ нашоњ цив≥л≥зац≥њ. ”весь
комплекс моральних ≥ загальнокультурних проблем, пов'¤заних з
формою людського сп≥лкуванн¤, переконуЇ нас у занепад≥ сфери
людських стосунк≥в. ”св≥домленн¤ ц≥Їњ обставини змушуЇ людство
вдатис¤ до пошуку такоњ форми взаЇмин м≥ж людьми, ¤ка б врахувала
≥нтереси вс≥х ≥снуючих на сьогодн≥ ≥ майбутн≥х покол≥нь. ј це,
в свою чергу, вимагаЇ налагодженн¤ в≥дносин в≥дкритост≥, взаЇморозум≥нн¤,
терпимост≥, ¤к≥ можуть бути дос¤гнут≥ т≥льки в рамках широкого
д≥алогу.
Ќе дивно, адже саме д≥алог спри¤Ї про¤ву самодостатност≥, самореал≥зац≥њ,
взаЇмозбагаченост≥ людськоњ сп≥льноти, в ¤к≥й формуЇтьс¤ сп≥льна
мова дл¤ дос¤гненн¤ взаЇморозум≥нн¤ ≥ утвердженн¤ в≥дкритост≥
в стосунках. “а, мабуть, найголовн≥шою Ї та обставина, що саме
у взаЇмод≥њ я-“и особист≥сть самовизначаЇтьс¤, в н≥й вона
отримуЇ безпосереднЇ джерело осмисленн¤, переживанн¤, в≥дчутт¤
повноти власного бутт¤.
ƒ≥алог≥чн≥ ≥дењ щодо людськоњ природи з'¤вл¤ютьс¤ на меж≥ ’≤’
ст. ј вже у ’’ стор≥чч≥, коли проблема сп≥лкуванн¤ була усв≥домлена
на р≥вн≥ ф≥лософських узагальнень, у ф≥лософ≥њ в≥дбувс¤ справжн≥й
"комун≥кативний переворот" - методолог≥чний поворот
в≥д позиц≥њ монолог≥чноњ в б≥к прийн¤тт¤ принцип≥в д≥алогу. —утн≥сть
такого повороту засв≥дчив видатний представник ф≥лософського антрополог≥зму
Ћ. ‘ейЇрбах, ¤кий зауважив, що "людська сутн≥сть Ї на¤вною
т≥льки в сп≥лкуванн≥, в Їдност≥ людини з людиною" [12,
с. 203].
”вага до д≥алогу, ¤к ун≥версальноњ форми зв'¤зку "я-“и",
була в св≥й час привернута —.Ћ. ‘ранком, ¬. √умбольдтом. јле найб≥льш
широкого розмаху д≥алог≥чний п≥дх≥д зазнав у прац¤х багатьох ¤к
зах≥дних досл≥дник≥в, зокрема, в ћ. Ѕубера, ≈. Ћев≥наса, ‘. –озенцвайга,
ѕ. –≥кьора, √. ћарсел¤, . ясперса, √. …онаса, так ≥ в≥тчизн¤них
- ћ.ћ. Ѕахт≥на, √.—. Ѕатищева, ј.ћ. ™рмоленка, Ќ.ј. олот≥ловоњ,
¬.ј. ћалахова, Ћ.ј. —итниченко, ћ.—. агана та ≥нших.
ожен з досл≥дник≥в по-своЇму визначаЇ саму сутн≥сть д≥алогу ≥
стратег≥ю його досл≥дженн¤, акцентуючи увагу на р≥зних аспектах
проблеми. “ому розум≥нн¤ д≥алогу може бути диференц≥йованим, залежно
в≥д п≥дходу до вир≥шенн¤ проблеми ≥нтерсуб'Їктивност≥, ¤ка налаштована
на пошук сенсу людськоњ особистост≥.
јнал≥з праць ≥ публ≥кац≥й, присв¤чений проблем≥ д≥алогу, дав змогу
ос¤гнути його не т≥льки ¤к форму, зас≥б розвитку ф≥лософ≥њ, але
¤к об'Їкт власне ф≥лософськоњ рефлекс≥њ. ќднак, ц≥л≥сного досл≥дженн¤,
¤ке б ірунтовно в≥дтворило сутн≥сть ≥ специф≥ку д≥алогу в етичному
аспект≥ ≥ його вплив на формуванн¤ в≥дпов≥дальноњ моральноњ повед≥нки
людини на сьогодн≥ немаЇ.
“ому метою публ≥кац≥њ Ї спроба через анал≥з етичних чинник≥в ≥
¤вищ м≥жлюдськоњ д≥¤льност≥ визначити нормативн≥ критер≥њ за ¤кими
встановлюютьс¤ в≥дношенн¤ я-≤нш≥ в процес≥ д≥алогу ≥ показати,
що т≥льки взаЇмод≥¤ я-≤нший конституюЇ людину ¤к моральну,
самодостатню особист≥сть.
¬ процес≥ довгих пошук≥в ф≥лософ≥в-д≥алог≥ст≥в було ви¤влено,
що ≥снуванн¤ людини Ї завжди "сп≥вбутт¤м", сп≥в≥снуванн¤м
з ≥ншими людьми; ≥стина про людину може бути дос¤гнута т≥льки
шл¤хом анал≥зу зустр≥ч≥ людини з людиною.
–озум≥нн¤ д≥алогу ¤к розмови, бес≥ди Ї на¤вним у вс≥х народ≥в
св≥ту з часу њхнього ≥снуванн¤, однак зародженн¤ д≥алогу власне
¤к ф≥лософського пон¤тт¤ знаходить св≥й ви¤в т≥льки в —тародавн≥й
√рец≥њ. ”же ƒ≥оген Ћаертський тлумачить д≥алог ¤к розмову,
¤ка складаЇтьс¤ ≥з запитань ≥ в≥дпов≥дей на теми ф≥лософськ≥ чи
державн≥. —правжн≥м основоположником д≥алектики в античному розум≥нн≥
цього слова вважають —ократа, ¤кий полегшив процес зародженн¤
≥стини, вв≥вши "майЇвтичний" метод, ¤к основу веденн¤
д≥алогу. «наменита сократ≥вська формула: "¤ знаю, що ¤
н≥чого не знаю" не просто тактична хитр≥сть в полем≥ц≥,
а швидше умова справжнього д≥алектичного д≥алогу. як стверджуЇ
мислитель, дл¤ того, щоб запитувати сл≥д хоча б знати, тобто знати
про своЇ незнанн¤. —аме на цьому ірунтуЇтьс¤ головна теза античноњ
д≥алектики: "≤стина зароджуЇтьс¤ в суперечц≥, ≥ саме зароджуЇтьс¤".
—правжнЇ д≥алог≥чне взаЇморозум≥нн¤, на думку ѕлатона, можливе
т≥льки тод≥, коли ми вт¤гнут≥ в мистецтво д≥алектики, тобто мистецтво
постановки запитань ≥ пошуку ≥стини. ¬ласне, саме мистецтво ставити
запитанн¤ ≥ Ї мистецтвом мисленн¤, тому що постаЇ мистецтвом веденн¤
справжньоњ розмови. ¬изнаючи мисленн¤ ¤к особливий вид д≥алогу
душ≥ з самою собою, ѕлатон визнаЇ д≥алог за спос≥б зд≥йсненн¤
мови. “ому не дивно, що головним засобом дл¤ характеристики людей,
в≥дносин ≥ думок служить у ѕлатона його незр≥вн¤нне "пануванн¤
над мовою". як зауважуЇ ¬≥льгельм ¬≥ндельбанд, "мислитель
наст≥льки в≥льно ≥ владно волод≥Ї вс≥ма в≥дт≥нками висловлювань,
що зум≥в дл¤ кожного руху людськоњ душ≥ знайти в≥дпов≥дне висловлюванн¤,
виход¤чи в≥д висот ≥деалу до низьких повс¤кденних потреб"[5,с.45-46].
¬ даному в≥дношенн≥ ѕлатон, на думку √-√. √адамера, "п≥знав
суть мисленн¤ ц≥лком правильно, коли назвав його внутр≥шн≥м д≥алогом
душ≥ з самою собою, д≥алогом ¤к пост≥йним випередженн¤м себе,
поверненн¤м у сумн≥вах ≥ запереченн¤м до самого себе, до своњх
думок ≥ погл¤д≥в"[6, с.180-181]. ≤ ¤кщо щось ≥ в≥дзначаЇ
наше людське мисленн¤ то це саме "внутр≥шн≥й неск≥нчений
д≥алог ≥з собою, ¤кий Ї завжди обумовлений розмовою з ≥ншими й
вт¤гуванн¤м ≥нших у розмову з нами, в чому т≥льки й розкриваЇтьс¤
й упор¤дковуЇтьс¤ св≥т в ус≥х сферах досв≥ду" [6, с.181].
¬ласне завд¤ки платон≥вським д≥алогам люди вчилис¤ п≥знавати ≥стину
≥ переконуватис¤, що слово знаходить своЇ п≥дтвердженн¤ т≥льки
через сприйманн¤ ≥ншим, згоду ≥ншого чи нав≥ть запереченн¤, а
це приводить до "своЇр≥дного розширенн¤ нашоњ виокремленост≥
≥ випробуванн¤ можливоњ сп≥льност≥"[6, с.190].
“ому ми можемо сказати, що антична д≥алектика ¤вл¤Ї собою своЇр≥дний
"метад≥алог", тобто д≥алог в д≥алоз≥, ученн¤
≥ мистецтво вести д≥алог.
“ак, ¤к сп≥лкуванн¤ в своњй основ≥ Ї взаЇмним зв'¤зком, то воно
про¤вл¤Їтьс¤ ¤к в≥дкрит≥сть дл¤ ≥ншого, ¤к готовн≥сть прийн¤ти
в себе в≥дпов≥дний св≥т ≥ншого. “ому в силу ц≥Їњ внутр≥шньоњ направленост≥
до ≥ншого ≥ в≥дкритост≥ дл¤ ≥ншого, особист≥сть в сам≥й глибин≥
своЇњ псих≥ки Ї д≥алог≥чною ≥стотою, здатною дл¤ морального самовдосконаленн¤.
¬ д≥алоз≥, ¤к зазначаЇ ћ.—. аган, "кожне пов≥домленн¤
розраховане на ≥нтерпретац≥ю сп≥вбес≥дником ≥ поверненн¤ в збагаченому
вигл¤д≥ дл¤ подальшоњ аналог≥чноњ обробки ≥ншим партнером"
[8,с.147]. Ѕо д≥алог вир≥зн¤Їтьс¤ також тим, "що не хтось
огл¤даЇ те, що при цьому виходить, ≥ стверджуЇ, що в≥н один опановуЇ
предмет, а що участь зд≥йснюЇтьс¤ в сп≥вучаст≥ в ≥стин≥ ≥ один
в одному"[6, с. 290]. ƒ≥алог виступаЇ т≥Їю сферою, ¤ка
спри¤Ї про¤ву ун≥кальност≥ кожного партнера, р≥вност≥ один одному,
в≥дм≥нност≥ ≥ ориг≥нальност≥ њхн≥х погл¤д≥в, активн≥й ≥нтерпретац≥њ
точок зору ≥ншими партнерами, взаЇмному доповненн≥ позиц≥й учасник≥в
сп≥лкуванн¤, сп≥вв≥дношенн¤ ¤ких ≥ виступаЇ метою д≥алогу. ƒл¤
п≥дтвердженн¤ ц≥Їњ думки звернемос¤ до теоретика д≥алогу ћ.ћ.
Ѕахт≥на, ¤кий даЇ таку характеристику д≥алогу: "ƒ≥алог
охоплюЇ висловлюванн¤ по крайн≥й м≥р≥ двох суб'Їкт≥в, пов'¤заних
м≥ж собою д≥алог≥чними в≥дношенн¤ми, ≥ цей зв'¤зок в≥дображаЇтьс¤
в кожн≥й репл≥ц≥ д≥алогу"[1, с.318]. ¬иход¤чи з цього,
можна в≥дзначити, що д≥алог - це особливий вид людських взаЇмов≥дносин,
¤кий включаЇ ¤к протир≥чч¤, так ≥ визначену м≥ру Їдност≥, згоди,
без ¤коњ неможлива д≥алог≥чна взаЇмод≥¤. ƒ≥алог, ¤к зазначаЇ ¬.
ћалахов, - це одночасно ≥ розпод≥л логос≥в, смисл≥в, ¤к≥ ц≥лком
можуть сп≥в≥снувати ≥ взаЇмов≥дображуватис¤ у св≥домост≥ одного
й того ж суб'Їкта. “ому саме завд¤ки д≥алогу в≥дбуваЇтьс¤ взаЇмод≥¤
р≥зних контекст≥в, р≥зних точок зору, р≥зних кругозор≥в.
ќдним ≥з представник≥в д≥алог≥зму, ¤кий розвинув ≥дењ Ћ. ‘ейЇрбаха
на нов≥й основ≥, Ї ћ. Ѕубер - Їврейський рел≥г≥йний ф≥лософ.
—пираючись на принцип зв'¤зку "я-“и", в≥н осмислюЇ бутт¤
людини ¤к неск≥нчений д≥алог людського я з Ѕогом, св≥том ≥
на¤вними в св≥т≥ ≥ншими "емп≥ричними “и". ћислитель
зауважуЇ, що д≥алог н≥кому не задають, а в≥н Ї справою творенн¤,
створеного, а сама людина - твор≥нн¤, "трив≥альна незам≥нн≥сть".
¬ д≥алоз≥ важливим Ї прорив, а не досконал≥сть. ѕрорив, на думку
ћ. Ѕубера, - це вих≥д ≥з стану незадоволеност≥, в ¤кий людина
потрапл¤Ї через де¤ку строг≥сть милосерд¤ повс¤кденност≥, з ¤кою
вона стикаЇтьс¤ взаЇмним погл¤дом, словом ≥ в≥дчуваЇ себе даною
њй. ≤ т≥льки тод≥ перед нею раптом постаЇ у своњй велич≥ оточуюча
д≥йсн≥сть, дов≥рена њй ≥ за ¤ку вона в≥дпов≥дальна.
—уттЇвим Ї те, що Ѕубер анал≥зуЇ д≥алог≥чне в≥дношенн¤ ¤к "актуальне
сп≥в-бутт¤", п≥д ¤ким в≥н розум≥Ї комун≥кац≥ю, коли
кожна людина, ¤ка перебуваЇ в процес≥ сп≥лкуванн¤, ставитьс¤ до
≥ншоњ людини ¤к до свого супутника в плин≥ житт¤, а не ¤к до об'Їкта.
‘≥лософ вводить пон¤тт¤ д≥йсного д≥алогу, в ¤кому кожен з учасник≥в,
маючи на уваз≥ ≤ншого чи ≤нших в њх на¤вному бутт≥, намагаЇтьс¤
звернутись до них, щоб встановити живе взаЇморозум≥нн¤. ќднак,
д≥алог не обмежуЇтьс¤ сп≥лкуванн¤м людей, а Ї в≥дношенн¤м людей
один до одного. ≤ нав≥ть, ¤кщо можна було б об≥йтис¤ без сл≥в,
без пов≥домлень, "одне обов'¤зково повинно бути присутнЇ
в д≥алоз≥ - взаЇмна направлен≥сть внутр≥шньоњ д≥њ, коли дв≥ людини,
¤к≥ беруть участь в д≥алоз≥ мають бути звернен≥ одна до одноњ"
[2, с.129]. «вернен≥сть суб'Їктного бутт¤ "я" до "“и",
перенесенн¤ центру т¤ж≥нн¤ з "я" в "“и" -
не ¤кась абстрактна моральна вимога, це - спос≥б зд≥йсненн¤ людськоњ
сутност≥, ¤кий зб≥гаЇтьс¤ ≥з самою ц≥Їю сутн≥стю. “ому т≥льки
у "д≥алог≥чному сп≥лкуванн≥" в≥дкриваЇтьс¤ таЇмниц¤
≥ншого. як зауважуЇ Ћ. —итниченко, "д≥алог Ї синон≥мом
взаЇмноњ творчост≥, взаЇмного збагаченн¤ людей та справжн≥м ут≥ленн¤м
≥нтерсуб'Їктивност≥, в ¤кому люди твор¤ть одне одного, не втрачаючи
≥ндив≥дуальност≥"[11,с.116].
“аким чином, ми можемо сказати, що д≥алог в≥дбуваЇтьс¤ у сфер≥
"м≥ж", що лежить м≥ж я ≥ “и ≥ йому передуЇ взаЇмна
в≥дкрит≥сть ≥ звернен≥сть один до одного.
Ќайб≥льш ориг≥нальним ≥ важливим моментом в бубер≥вськ≥й концепц≥њ
д≥алогу ≈. Ћев≥нас вважаЇ "поверненн¤ до себе через
“и", ¤ка п≥дтримуЇтьс¤ завд¤ки активн≥й позиц≥њ я, ¤ке
несе в≥дпов≥дальн≥сть за в≥дношенн¤, що виникаЇ м≥ж сп≥вучасниками
д≥алогу. ƒ≥алог м≥ж людиною ≥ людиною - це в≥дношенн¤ м≥ж я ≥
“и, оск≥льки людина зустр≥чаЇ своЇ “и ≥ саме "через “и
людина стаЇ я" [2, с.142]. Ќа думку Ћев≥наса, те, "що
виступаЇ нам назустр≥ч у вигл¤д≥ людського обличч¤ (visage), Ї
не перес≥чним феноменом серед багатьох ≥нших, а "еп≥фан≥Їю"
≥ншого, ¤кий у своњй трансцендентност≥, велич≥ та в≥дчуженост≥
викликаЇ неск≥нченне бажанн¤ (desir) ≥ домаганн¤, задов≥льнити
¤к≥ ми здатн≥ лише через дар мовленн¤, займаючи при цьому позиц≥ю
гостинност≥" [4, с.63].
јле, в≥ддаючи належну шану ф≥лософськ≥й ≥нтерпретац≥њ д≥алогу
ћ. Ѕубера, ≈. Ћев≥нас не погоджуЇтьс¤ з розум≥нн¤м ситуац≥њ д≥алогу
¤к симетричного в≥дношенн¤ м≥ж я ≥ “и, оск≥льки в такому випадку
я може наст≥льки заглибитис¤ в “и, що втратить власну сам≥сть.
—тавленн¤ до ≥ншого тому Ї асиметричним, що доповнюЇтьс¤ трет≥м,
тобто "оптикою справедливост≥", ¤ка пор≥внюЇ
наповнюване, не вдаючись до зр≥внюванн¤ [там же, с.64]. Ќа його
думку, т≥льки "аутотентичне я", тобто я, зв≥льнене
в≥д всього зовн≥шнього в самому соб≥ ≥ в≥д всього другор¤дного
ззовн≥, здатне вийти назустр≥ч ≤ншому. Ќапол¤гаючи на асиметр≥њ
м≥ж "я" ≥ "“и", Ћев≥нас розгл¤даЇ "“и"
¤к "≥нстанц≥ю зобов'¤занн¤ ≥ в≥дпов≥дальност≥, ¤к начала
≥ндив≥дуац≥њ людини"[13, с.323].
—тверджуючи, що м≥ж я ≥ ≤ншим ≥снуЇ асиметричне в≥дношенн¤, коли
я визначаЇтьс¤ ≤ншим, а ≤нший не визначаЇтьс¤ я, мислитель намагаЇтьс¤
збагатити ≥нтелектуальний досв≥д ос¤гненн¤ ≤ншого простими ≥стинами
запов≥д≥ любов≥ до ближнього. «авданн¤ пол¤гаЇ в тому, щоб у сусп≥льств≥
п≥дтримати союз я ≥ ≤ншого - мову сп≥лкуванн¤ ≥ доброту.
ѕ≥дкреслюючи, що свобода - "це отриманн¤ прощенн¤
свого бутт¤ посередництвом самоњ ≥накшост≥ ≤ншого", Ћев≥нас
передаЇ в≥дпов≥дальн≥сть людини через ≤ншого, через њњ "≥накш≥сть"
в д≥алоз≥. ¬з¤ти на себе долю ≤ншого означаЇ завжди мати на одну
в≥дпов≥дальн≥сть б≥льше. јдже, ¤к зауважуЇ ф≥лософ, на початку
зустр≥ч≥ дл¤ я неважливо ким Ї ≤нший дл¤ я; важливо те, що дл¤
я ≤нший Ї той, за кого я в≥дчуваЇ в≥дпов≥дальн≥сть. ¬ласне така
асиметр≥¤ лежить в основ≥ етичного аспекту ф≥лософ≥њ д≥алогу ≥
Ї ≥стинною основою людськоњ екзистенц≥њ. «осереджен≥сть на ≤ншому,
почутт¤ в≥дпов≥дальност≥ за нього - це та моральна основа, ¤ка
пронизуЇ ≥нтерсуб'Їктивний прост≥р ≥ дозвол¤Ї особистост≥ прилучитис¤
до трансценденц≥њ. ”св≥домлюючи ≤ншого, а через нього ≥ бутт¤
¤к таке, людина "покликана ≥снувати - дл¤ - ≥ншого
≥ цим самим визнавати себе в≥дпов≥дальним за бутт¤ ≥ншого"
[9, с.3].
якщо ≈. Ћев≥нас в ≤ншому бачить т≥льки того, хто змушуЇ мене до
в≥дпов≥дальност≥, то ѕ. –≥кьор, визнаючи значну близьк≥сть
з концепц≥Їю Ћев≥наса, вважаЇ, що я повинно спочатку самоствердитись,
щоб визнати ≤ншого ≥ взаЇмод≥¤ти з ним. «ам≥нюючи "я"
на "—ам", мислитель намагаЇтьс¤ передбачити ≤ншого пор¤д
з собою, щоб можна було сказати, що в≥н ц≥нуЇ себе ¤к ≤ншого,
¤кий в свою чергу здатен виступати особою в≥дпов≥дальною за своњ
д≥њ. ќсобливого звучанн¤ у ф≥лософ≥њ –≥кьора набуваЇ проблема
"—ебе ¤к ≤ншого", поза¤к погл¤д на "—ебе",
¤к на "≤ншого" розкриваЇ конфл≥ктн≥сть, роз≥рван≥сть
≥снуванн¤ людини у св≥т≥. “акий ракурс дозвол¤Ї людин≥ сп≥вв≥днести
себе з ≥снуванн¤м ≥нших ( також ≥ ≥накших) людей ≥ з повагою поставитис¤
до ц≥Їњ ≥накшост≥. –≥кьор намагаЇтьс¤ вир≥шити проблему я-≤нший
за допомогою етичних закон≥в, в ¤ких автоном≥¤ "самого"
ви¤вл¤Їтьс¤ глибоко пов'¤заною з турботою про ближнього ≥ справедлив≥стю
дл¤ кожноњ людини. ÷¤ ф≥лософська теор≥¤ справедливост≥ започатковуЇтьс¤
у твердженн≥, зг≥дно з ¤ким "сам" конституюЇ "свою
≥дентичн≥сть в так≥й структур≥ в≥дносин, де д≥алог≥чний вим≥р
превалюЇ над вим≥ром монолог≥чним, що з погл¤ду рефлексивноњ ф≥лософ≥њ
мав би вважатис¤ пр≥оритетним"[10, с.15]. ќднак, таке
зверненн¤ до ≤ншого стосовно конституюванн¤ "самого"
не було б достатн≥м дл¤ визначенн¤ м≥сц¤, де ми можемо зустр≥тис¤
з питанн¤м справедливост≥, ¤кщо не диференц≥ювати значенн¤ пон¤ть
"≥ншого" ≥ "≥накшого". ѕерший "≥нший",
за висловом ф≥лософа, Ї ≥ншим м≥жособист≥сних в≥дносин ≥ ви¤вл¤Ї
себе у своЇму обличч≥, в своЇму голос≥, ¤ким в≥н до мене звертаЇтьс¤,
визнаючи мене в друг≥й особ≥ однини. ƒружба, протиставлена в цьому
контекст≥ справедливост≥ виступаЇ "емблематичною доброчесн≥стю"
цього безпосереднього в≥дношенн¤, однак вона не може виконати
завданн¤ справедливост≥, н≥ нав≥ть покликати справедлив≥сть до
житт¤. ƒоброчесн≥сть справедливост≥ постаЇ на основ≥ такого в≥дношенн¤
дистанц≥њ стосовно ≥ншого, наск≥льки в≥дношенн¤ близькост≥ до
≥ншого ви¤вл¤Ї себе в його обличч≥ ≥ голос≥. ÷е в≥дношенн¤ до
≥ншого ви¤вл¤Їтьс¤ одразу ж опосередкованим "≥нституц≥Їю".
“аким чином, ≥нший з погл¤ду дружби - це "ти", а
≥нший з погл¤ду справедливост≥ - це "кожний".
¬иход¤чи з вищесказаного, можна стверджувати, що етична ор≥Їнтац≥¤
визначаЇтьс¤ –≥кьором у трьох терм≥нах: ор≥Їнтац≥¤ на добре житт¤
разом з ≥ншими ≥ дл¤ ≥нших, у справедливих ≥нституц≥¤х. ≤накше
кажучи, "сам" маЇ свою основу одночасно ¤к в ун≥версальному,
так ≥ в д≥алог≥чному вим≥рах, виступаючи наст≥льки ≥нтерперсональним,
наск≥льки й ≥нституц≥ональним. ¬изнаючи в≥дношенн¤ "я"
≥ "“и" ¤к ≥нтерперсональн≥, ф≥лософ вимагаЇ на¤вност≥
"третього", ¤кий створить основу дл¤ ≥нституц≥онального
опосередкуванн¤, ¤кого вимагаЇ конституюванн¤ реального суб'Їкта.
ќднак, на думку –≥кьора, "ц¤ подв≥йна необх≥дн≥сть - необх≥дн≥сть
опосередкуванн¤ ≥ншим узагал≥ й необх≥дн≥сть розр≥зненн¤ м≥ж ≥ншим
¤к "ти" ≥ ≥ншим ¤к "трет≥м" - може бути встановлена
т≥льки в план≥ фундаментальноњ антрополог≥њ" [10, с.35].
ѕродовжуючи традиц≥ю ≈. Ћев≥наса ≥ ѕ. –≥кьора, √. …онас
пропонуЇ розгл¤дати в≥дпов≥дальн≥сть, ¤к два т≥сно пов'¤зан≥
одне з одним значенн¤: в≥дпов≥дальн≥сть "за" щось, когось,
≥ в≥дпов≥дальн≥сть "перед" кимось. ¬≥дпов≥дальн≥сть
перед кимось маЇ на уваз≥ комун≥кативний зм≥ст цього пон¤тт¤ -
це в≥дпов≥дальн≥сть перед ≥ншими людьми, сусп≥льством загалом,
перед Ѕогом. ¬≥дпов≥дальн≥сть за когось, за насл≥дки своЇњ д≥¤льност≥
маЇ асиметричний зм≥ст, а в≥дпов≥дальн≥сть за щось в цьому випадку
"означаЇ тримати в≥дпов≥дь ≥ пропонувати в д≥алоз≥ з ≥ншими
людьми прийн¤тне п≥дірунт¤ дл¤ своЇњ власноњ позиц≥њ" [7,с.382].
“ака в≥дпов≥дальн≥сть передбачаЇ симетричн≥сть в≥дносин ≥ р≥вноправн≥сть
участ≥ в дискурс≥. ќднак, …онас в≥ддаЇ перевагу асиметричним в≥дносинам,
хоча передбачаЇ ≥ можливу взаЇмн≥сть.
ќдин з найв≥дом≥ших мислител≥в д≥алогу ћ.ћ. Ѕахт≥н стверджував,
що д≥алог - це св≥т проникненн¤ в особист≥сть ≤ншого ≥ через
нього - в самого себе ≥ спос≥б вит¤гнути ≤ншого ≥з "шкарлупи
в≥дчуженн¤" та зн¤ти з мого ≥ його "я" соц≥альну
маску[2, с.122]. ћислитель говорить про д≥алог "¤к про
в≥кно в св≥т нев≥дчужених людських в≥дносин",
тобто, д≥алог ¤к процес сп≥втворчост≥ -сп≥льного творенн¤ нового
св≥ту сп≥лкуванн¤, самих себе. ўоб д≥йти згоди у д≥алог≥чних в≥дносинах
потр≥бно, на думку ф≥лософа, щоб я в≥дчуло ≤ншого, ц≥нн≥сно побачило
його св≥т зсередини, ¤к в≥н його бачить ≥ т≥льки тод≥ пережите
життЇве становище страждаючого може спонукати мене до морального
вчинку: допомоги, вт≥хи, "п≥знавального роздуму". јле
у д≥алоз≥ людина може вирватис¤ ≥з св≥ту в≥дчуженн¤ ¤к шл¤хом
подоланн¤ в≥дносин в≥дчуженн¤, так ≥ "т≥каючи" ≥з цього
св≥ту у "вежу культури", зв≥дк≥л¤ проникаЇ св≥же пов≥тр¤
≤ншого.[2, с.123]. Ѕахт≥нський д≥алог передбачаЇ спри¤тливе середовище
дл¤ того, щоб людина могла вступити в сусп≥льн≥ в≥дносини ≥ д≥¤льн≥сть
насамперед ¤к ќсобист≥сть, в≥льний —уб'Їкт, ¤кий творить св≥т
за законами ≤стини, ƒобра ≥ раси. ј це даЇ можлив≥сть почати
пошук таЇмниц≥ нових м≥жособистих в≥дносин у св≥т≥, де:
- людина Ї ќсобист≥стю, суб'Їктом (творчост≥);
- в≥дносини особистостей будуютьс¤ не опосередковуючись в≥дчуженн¤м,
а опосередковуючись опредмечуванн¤м-розпредмечуванн¤м культурних
ц≥нностей;
- в≥дносини-сп≥лкуванн¤-д≥¤льн≥сть сп≥впадають в "одн≥й-Їдин≥й
Їдност≥ - процес≥ "сп≥втворчост≥".
“≥льки "≥нш≥сть" мене самого в≥дкриваЇ доступ до "≥ншост≥"
≥нших, зазначаЇ ≈нцо ѕач≥, досл≥джуючи феноменолог≥ю ≈. √уссерл¤.
≤ це, на його думку, "Ї своЇр≥дним п≥дключенн¤м до соц≥альних
≥ косм≥чних в≥дносин, ¤к≥ в свою чергу, вкор≥нен≥ в до≥ндив≥дуальному
життЇвому грунт≥, ≥ саме тому ¤ Ї ≥нтерпретац≥Їю ц≥лого"[4,
с.72].
ѕроанал≥зувавши основн≥ етичн≥ аспекти д≥алогу ¤к ун≥версальноњ
форми в≥дношенн¤ "я-“и", ¤к способу досл≥дженн¤ сутност≥
людини та визначенн¤ њњ реального призначенн¤ у житт≥, можна зробити
висновок про його незам≥нн≥сть ¤к дл¤ ф≥лософськоњ рефлекс≥њ так
≥ дл¤ самого бутт¤ людини. ƒ≥алог сьогодн≥ фактично про¤вл¤Їтьс¤
у вс≥х сферах людськоњ культури, причому наст≥льки р≥зноб≥чно,
проникливо, що це не могло не породити у¤вленн¤ про його глобальний
≥ ун≥версальний характер, особливо в сфер≥ людських взаЇмов≥дносин.
“ому ≥нтерес до досл≥дженн¤ ≥ обірунтуванн¤ п≥знавальних процес≥в
д≥алогу, ¤к важливоњ форми њх про¤ву ≥ розвитку пост≥йно зростаЇ.
ј це в свою чергу породжуЇ актуальн≥сть даноњ проблематики, можливостей
≥ перспектив њњ розвитку ≥ практичного застосуванн¤.
1. Ѕахтин ћ.ћ. Ёстетика словесного творчества. - 1979. - 444с.
2. Ѕубер ћ.ћ. ƒиалог //Ѕубер ћ.ћ. ƒва образа веры. - ћ., 1999.
- 592с.
3. Ѕулавка Ћ.ј., Ѕузгалин ј.¬. Ѕахтин: диалектика диалога versus
метафизика постмодернизма // ¬опросы философии, 2000, є1. - 119-131с.
4. ¬альденфельс Ѕ. ¬ступ до феноменолог≥њ. - .: "јльтерпрес",
2002. - 176с.
5. ¬индельбанд ¬. ѕлатон. - ., 1993. - 176с.
6. √адамер √.-√. ≤стина ≥ метод. √ерменевтика: ¬ 2 т. ., 2000.
“.2. - 480с.
7. …онас √. ѕринцип в≥дпов≥дальност≥. ” пошуках етики дл¤ технолог≥чноњ
цив≥л≥зац≥њ. - .: Ћ≥бра, 2001 - 400с.
8. аган ћ.—. ћир общени¤: ѕроблема межсубъектных отношений. -
ћ., 1988. - 320с.
9. Ћев≥нас ≈. ћ≥ж нами. ƒосл≥дженн¤ думки-про-≥ншого. - ., 1999.-
294с.
10. –≥кьор ѕ. ѕраво ≥ справедлив≥сть. - .: ƒух ≥ л≥тера, 2002
- 216с.
11. —итниченко Ћ. ј. ѕершоджерела комун≥кативноњ ф≥лософ≥њ. -
., 1996. - 174с.
12. ‘ейербах Ћ. ќсновные положени¤ философии будущего // ‘ейербах
Ћ. »збранные философские произведени¤: ¬ 2 т. ћ., 1955. “.1. -
377с.
13. ‘≥лософський енциклопедичний словник. - .: "јбрис",
2002. - 726с.
O. V. Pishak
ETHICS MEASURING OF PHILOSOPHY DIALOGUE
The article represents a philosophical research of ethics aspects
of dialogue. The important a passage are spared the dialogue'role
for the forming responsible moral human'conduct. The dialogue
is researched through analys of ethics factors human activity.
It is confirmed, that only for tie I-Other human is created as
moral personality.
