|
«Свобода – це свобода обирати систему обмежень»
Надія Моклюк
Людині не потрібна свобода. Занадто важкий тягар. І справа не у
відповідальності за свої вчинки. Це було б ще півбіди. Ми не вміємо
розпоряджатися – вільним часом, можливостями і т.п. Тому влаштовуємося
працювати ще під час навчання у ВУЗі. Потім працюємо на 2-3 роботах,
без вихідних. Старше покоління ще й горбатиться на городах. Звісно,
легше жалітися на перевтому, ніж признатися: ми не знаємо, чим себе
зайняти. Якби призналися - спилися б.
Віками люди позбувалися залежності. Від природи, від роду, общини
чи касти, від релігії, врешті решт. Кожен повинен був дотримуватися
безлічі правил. Це гнітило. Душа – чи біси, що в ній оселилися –
змушували боротися. У ХІІ столітті таких товаришів називали єретиками.
У XVІІІ-ХІХ – революціонерами. Врешті, кожен отримав законодавчо
задеклароване право на свободу політичних, релігійних та будь-яких
інших переконань. Плюс право ці переконання відстоювати. І що? Це
дало відповіді на головні питання? Ми стали щасливішими?
Ніскільки. Навіть навпаки. Найкращий приклад з цього приводу –
«досягнення» жіночої емансипації. Нам, бачте, не подобалося залежати
від чоловіків, займатися господарством, ростити дітей. Хотілося
рівності. Тепер до хатніх клопотів та дітей додалася робота на тракторі
чи в бригаді, що кладе асфальт.
Парадоксально. Сьогодні ми шукаємо самообмежень. В умовах, коли
взагалі-то можна все. Наприклад, кримінальні угрупування чи релігійні
спільноти. Вони вільні у поведінці щодо зовнішнього світу. Мало,
або взагалі не прогнозовані. Але всередині – жорстка дисципліна.
Ми об’єднуємося, вигадуємо собі принципи. Та обіцяємо непорушно
їх дотримувати. А лідер такої спільноти має ще менше свободи, ніж
рядовий член. На ньому відповідальність. Він подає приклад. Для
чого все це? Так легше жити.
Нам не потрібна свобода. Нам потрібна система обмежень. Але така,
заради якої не шкода і життя.
|
