|
Ћекц≥¤ ≤. ћ≥фолог≥¤ ¤к предмет теоретичного анал≥зу. ≤стор≥¤
питанн¤ ≥ р≥зн≥ тлумаченн¤ пон¤тт¤ м≥фу.
1.ћ≥фолог≥¤ ¤к св≥тогл¤дне ¤вище.
2. —проби по¤сненен¤ м≥фолог≥њ (в≥д античност≥ до романтизму).
3. ѕ≥дходи до вивченен¤ м≥фолог≥њ: рац≥онально-науковий (натурал≥зм,
антрополог≥зм) та апологетичний.
4. “еор≥¤ м≥фу ¤к трансл¤тора сусп≥льноњ ≥нформац≥њ.
5. –итуал≥стична теор≥¤ м≥фу.
6. ‘ункц≥онал≥стична теор≥¤ м≥фу.
7. —оц≥ально-психолог≥чна теор≥¤ м≥фу.
8. —имвол≥чна теор≥¤ м≥фу.
9. ѕсихоанал≥тична теор≥¤ м≥фу.
10. —труктурал≥стська теор≥¤ м≥фу.
ћ≥фолог≥¤ - це продукт колективноњ несв≥домоњ творчост≥,
артефакт, народжений з глибин колективного несв≥домого, а кожна
етн≥чна м≥фолог≥¤ - це продукт метаморфоз, котр≥ в≥дбуваютьс¤ з
ун≥версальними мотивами на р≥вн≥ етн≥чно-специф≥чного прошарку колективного
несв≥домого.
як в≥домо, м≥фолог≥¤ (в≥д грец. mithos "сказанн¤, опов≥дь,
розрада" ≥ logos "слово, пон¤тт¤, вченн¤") - це ун≥версальний
спос≥б мисленн¤, характерний дл¤ перв≥сного сусп≥льства ≥ заснований
не на лог≥ц≥, а на фантаз≥њ. ћ≥ф ¤вл¤Ї собою ототожненн¤ реального
та ≥деального, тобто образов≥ об'Їкта приписуютьс¤ т≥ ж ¤кост≥,
що ≥ самому об'Їкту. ’арактерна особлив≥сть перв≥сноњ м≥фолог≥њ
пол¤гаЇ в тому, що вона ≥снуЇ в орган≥чн≥й Їдност≥ ≥з ритуальними
формами повед≥нки, ¤к≥ диктуютьс¤ традиц≥¤ми роду. ѕерв≥сна м≥фолог≥¤
була засобом п≥знанн¤ ≥ по¤сненн¤ св≥ту, шл¤хом до п≥знанн¤ закон≥в
бутт¤. ќтже, ми маЇмо справу не з жанром словесност≥, а з фактом
особливого св≥тосприйн¤тт¤, ¤кому була надана словесна форма - п≥сенна,
ритуально-обр¤дова, сюжетно-розпов≥дна. ¬ ц≥й форм≥ природне або
сусп≥льне ¤вище, ¤ке сприймалос¤ емоц≥йно, подавалос¤ ¤к д≥¤ або
стан божества чи легендарного геро¤, ≥ бачили в ньому не художн≥й
ф≥ктивний образ, а реальний, т≥лесний феномен.
Ќайб≥льш припустимим визначенн¤м м≥фу, на думку досл≥дника ћ. ≈л≥аде,
Ї таке: ћ≥ф розпов≥даЇ сакральну ≥стор≥ю, розпов≥даЇ про под≥ю,
¤ка трапилас¤ у в≥ддален≥ часи. ћ≥ф розпов≥даЇ, ¤к реальн≥сть
завд¤ки подвигам надприродних ≥стот дос¤гла свого вт≥ленн¤ ≥ зд≥йсненн¤
(¤к космос, або остр≥в, рослинний св≥т, людська повед≥нка чи державна
настанова). ѕерсонаж≥ м≥фу - надприродн≥ ≥стоти, вони загальнов≥дом≥,
тому що д≥ють у легендарн≥ часи. ¬ ц≥лому м≥ф описуЇ р≥зн≥, ≥нод≥
драматичн≥, могутн≥ про¤ви св¤щенного (або надприродного) у цьому
св≥т≥. ћ≥ф≥чне минуле - не просто попередн≥й час, а особлива епоха
першотворенн¤, м≥ф≥чний час, ¤кий передуЇ початку емп≥ричного часу.
ћ≥ф≥чна епоха - епоха першопредмет≥в ≥ першопод≥й: перший вогонь,
перший спис, перший см≥х, перший вчинок тощо. “ому зазвичай м≥ф
об'ЇднюЇ в соб≥ два аспекти:
- розпов≥дь про минуле (д≥ахрон≥чний аспект);
- зас≥б по¤сненн¤ сучасного, а ≥нод≥ ≥ майбутнього (синхрон≥чний
аспект).
«м≥ст м≥фу ос¤гаЇтьс¤ перв≥сною св≥дом≥стю ¤к реальн≥сть, б≥льше
того, ¤к "вища реальн≥сть". олективний практичний досв≥д
накопичуЇтьс¤ багатьма покол≥нн¤ми, тому в≥н розгл¤даЇтьс¤ ¤к достатньо
"над≥йний". ƒл¤ перв≥сного сусп≥льства цей досв≥д складавс¤
з мудрост≥ предк≥в, традиц≥й, тому осмисленн¤ факт≥в зовн≥шнього
св≥ту грунтувалас¤ на в≥р≥, ¤ка не п≥дл¤гала перев≥рц≥ ≥ не вимагала
њњ. (Ќездатн≥сть провести межу м≥ж природним ≥ надприродним, байдуж≥сть
до суперечностей, слабкий розвиток абстрактних пон¤ть, чуттЇво-конкретний
характер, метафоричн≥сть, емоц≥йн≥сть - ц≥ та ≥нш≥ особливост≥ перв≥сного
мисленн¤ перетворюють м≥фолог≥ю в дуже своЇр≥дну знакову систему,
у рамках ¤коњ сприймавс¤ ≥ описувавс¤ весь св≥т).
ћ≥ф маЇ св≥й особливий "хронотоп" - м≥фолог≥чний
прост≥р-час. „ас м≥фу позбавлений тривалост≥ - це або в≥чне тепер≥шнЇ,
або епоха першотворенн¤, тобто пер≥од, коли часу не було; час м≥ф≥чних
героњв не зм≥нюЇтьс¤ (в≥чна юн≥сть, в≥чна стар≥сть). «а м≥фолог≥чного
сприйн¤тт¤ реального часу виникаЇ у¤вленн¤ про щаслив≥ та нещаслив≥
пер≥оди. “ак, св¤щенн≥ дн≥ - це час контакту з ≥ншим св≥том; теж
саме в≥дбуваЇтьс¤ й при м≥фолог≥чному сприйн¤тт≥ ф≥зичного простору.
ћ≥ф≥чний прост≥р вт≥люЇ у¤вленн¤ про "св≥й" св≥т ¤к про
центр, з ус≥х бок≥в оточений ≥ншим св≥том. Ќеобх≥дн≥сть м≥фолог≥чного
захисту в≥д "чужого" св≥ту породжуЇ образ "св≥товоњ
огорож≥" (гори, р≥ки) ¤к вт≥ленн¤ сил Ћаду у противагу ≥ншосв≥тньому
’аосов≥. ≤нколи "св≥товою огорожею" виступають "св≥тов≥
води" - неск≥нченн≥ запаси пр≥сноњ води ≥ дощу. Ѕог - хранитель
цих вод (≈нк≥, ќкеан, варуна), в≥н бог-мудрець ≥ пом≥чник люд¤м,
в≥н Ї вт≥ленн¤м сил осмосу, ¤к≥ протисто¤ть ’аосов≥.
ѕон¤тт¤ м≥фу, м≥фолог≥чноњ св≥домост≥ або мисленн¤ Ї неоднзначним
у систем≥ гуман≥тарного знанн¤. ЌароховуЇтьс¤, наприклад, 5 основних
значень концепту "м≥ф":
1) особливим чином осмислене ¤вище природи;
2) слово з образним зм≥стом ("слово-м≥ф");
3) спец≥альна форма мисленн¤ ("м≥ф≥чне мисленн¤");
4) форма поетичноњ творчост≥;
5) знар¤дд¤ п≥знанн¤.
ƒискус≥њ навколо м≥фу в сучасн≥й науц≥ зумовлен≥ саме зм≥шуванн¤м
цих певних значень, накладанн¤м њх, а також суперечливим вживанн¤м
означених пон¤ть у теоретичних прац¤х, що викладен≥ насамперед р≥зними
методолог≥чними засадами науковц≥в, њхн≥м еклектизмом ≥ загальною
еп≥стемою в≥дпов≥дного часу.
ѕитанн¤ розум≥нн¤ м≥фолог≥њ, генезу та функц≥њ м≥фу в контекст≥
≥ндив≥дуальноњ та колективноњ г≥лок психолог≥њ Ї далеко не новим.
Ћюдство займалос¤ досл≥дженн¤м ц≥Їњ теми з давн≥х час≥в, зокрема,
в≥дтод≥, к в античному св≥т≥ зародилас¤ ф≥лософ≥¤, що в≥дмежувала
себе в≥д м≥фолог≥њ ¤к такоњ. ѕо¤сненн¤ останньоњ знаходимо у ф≥лософа
ѕлатона, јр≥стотел¤, неоплатон≥к≥в, стоњк≥в, соф≥ст≥в, п≥зн≥ше -
у середньов≥чн≥й христи¤нськ≥й традиц≥њ.
Ќа сьогодн≥шн≥й день ≥снуЇ багато визначень м≥фолог≥њ, котр≥ загалом
можна под≥лити на дв≥ групи:
1) одн≥ спрощують њњ, розгл¤даючи м≥фи виключно ¤к результат ранн≥х
спроб людства по¤снити соб≥ природн≥ закони,
2) ≥нш≥ бачать у м≥фолог≥њ б≥льше, ан≥ж прим≥тивну вигадку чи художню
л≥тературу.
¬ищезгаданий спрощений п≥дх≥д до м≥фолог≥њ визнаЇ за нею лише Їдину
ц≥нн≥сть - поетичну мову, котрою вона викладена, будучи переповненою
алегор≥¤ми та художн≥ми метафорами. √рецьк≥ ф≥лософи тлумачили м≥фи
¤к алегор≥њ, вигадан≥ предками. Ќаприклад, ≈мпедокл вважав, що «евс
- це алегор≥¤ вогню, √ера - пов≥тр¤, √адес - земл≥, ѕосейдон - мор¤,
јртем≥да - м≥с¤ц¤. јнаксагор розгл¤дав «евса ¤к розум, јф≥ну ¤к
мистецтво, јполлона ¤к красу та ≥н. јлегоричн≥ тлумаченн¤ давалис¤
ц≥лим м≥фам. Ќаприклад, м≥ф про роноса (титана, ¤кий проковтнув
своњх д≥тей п≥сл¤ народженн¤) ≥ його дружину –ею трактував так:
ронос - це час, –е¤ - земл¤. ¬она може народити за допомогою часу,
але того, кого вона народила, цей всепоглинаючий час в≥дразу ковтаЇ.
ћ≥фи тлумачилис¤ також ¤к алегор≥њ морал≥. Ќаприклад, м≥фи, у ¤ких
бог чи богин¤ порушували подружню в≥рн≥сть, сприймалис¤ ¤к застереженн¤,
що так робити не треба. ƒо алегоричних тлумачень м≥ф≥в зверталис¤
≥ в наступн≥ епохи. ” епоху ¬≥дродженн¤ ƒжованн≥ Ѕокаччо написав
книгу "√енеалог≥¤ бог≥в". ¬ епоху √уман≥зму було заведено
розгл¤дати м≥фи ¤к моральн≥ алегор≥њ або алегоричн≥ зображенн¤ людських
почутт≥в. ‘≥лософ ‘. Ѕекон у своњй книз≥ "ћудр≥сть давн≥х"
дав р¤д тлумачень античних м≥ф≥в ¤к алегор≥й ф≥лософських ≥дей та
≥стин.
≈п≥курейц≥ вважали, що м≥фолог≥¤ потр≥бна т≥льки дл¤ п≥дтриманн¤
функц≥й вожд≥в та жерц≥в, представники школи ≈вгемера - що
в м≥фолог≥њ йдетьс¤ про ≥сторичн≥ персонаж≥, п≥днесен≥ до статусу
бог≥в. ’ристи¤нськ≥ теологи —ередньов≥чч¤ також дискридитували м≥фолог≥ю,
по¤снюючи њњ ¤к помилков≥ судженн¤, або ¤к ≥стор≥њ про незначних
др≥бних демон≥в чи неправильно зрозум≥л≥ переданн¤ про представник≥в
небесноњ ≥Їрарх≥њ (ангел≥в та архангел≥в). ” добу ѕросв≥тництва
Ѕ. ‘онтенель у прац≥ "ѕоходженн¤ вимисл≥в" тлумачив
виникненн¤ м≥ф≥в ¤к в≥дпов≥дь на недосконал≥сть людського розуму
- невм≥нн¤ по¤снити природу тих чи ≥нших ¤вищ, у зв'¤зку з чим ≥
в≥дбувалос¤ надаванн¤ њм г≥пербол≥зованих людських рис. –≥зко критикував
м≥фолог≥ю ¤к безп≥дставн≥ оманлив≥ вигадки ≥ ф≥лософ ¬ольтер.
ѕод≥бн≥ погл¤ди на природу ≥ ц≥нн≥сть м≥фолог≥њ збереглис¤ й донин≥.
Ќаприклад, французький досл≥дник античноњ м≥фолог≥њ –. ћенар
розгл¤даЇ останню ¤к "численн≥ вигадки" щодо ¤вищ природи,
викладен≥ прекрасною алегоричною мовою: "—онце дл¤ древн≥х
було с¤ючим богом, ¤кий боровс¤ з н≥ччю; ¤кщо в≥дбувалос¤ виверженн¤
вулкана, то це велетень нападав на землю, а коли виверженн¤ припин¤лос¤
- то ёп≥тер скидав велетн¤ у “артар. Ѕур¤ означала гн≥в Ќептуна,
а щоб по¤снити землетрус, казали, що це Ќептун б'Ї своњм тризубом
об землю. ѕроросле п≥сл¤ зими нас≥нн¤ означало, що ѕрозерп≥на вийшла
≥з в'¤зниц≥, щоб з'Їднатис¤ з≥ своЇю мат≥р'ю ÷ерерою ≥ т.≥н.".
√либшого сенсу, зокрема такого, ¤кий би стосувавс¤ символ≥чного
вим≥ру, дотичност≥ до психолог≥чного розвитку людини, досл≥дники,
котр≥ дотримуютьс¤ вищеописаного погл¤ду, у м≥фолог≥њ не вбачають.
ƒруга група визначень м≥фолог≥њ значно багатша на г≥потези, вона
окреслюЇ б≥льше функц≥й м≥фолог≥њ, вказуЇ на њхню причетн≥сть до
псих≥чного житт¤ людини. ћайже першим творцем серйозноњ теор≥њ м≥фу
був ≥тал≥Їць ƒ. ¬≥ко, котрий, ¤к це не дивно, працював на
засадах методолог≥њ ѕросв≥тництва, ¤ка максимально дем≥фолог≥зувала
п≥дх≥д до культури. ” прац≥ "ќснова новоњ науки про загальну
природу нац≥й" в≥н висловлюЇ надзвичайно глибок≥, хоча дещо
недопрацьован≥, але ≥нтуњтивно багат≥ базов≥ особливост≥ м≥фолог≥њ.
«окрема, в≥н пор≥внюЇ м≥фолог≥чне мисленн¤ з дит¤чим, тобто йдетьс¤
про "чуттЇву т≥лесн≥сть та конкретн≥сть, емоц≥йн≥сть та
багатство у¤ви при в≥дсутност≥ рац≥ональност≥, перенесенн¤ на придмети
навколишнього св≥ту своњх власних рис..., персон≥ф≥кац≥ю родових
категор≥й, невм≥нн¤ абстрагувати атрибути та форму в≥д суб'Їкта,
зам≥ну сут≥ "еп≥зодами", тобто наративн≥сть".
Ћюдство, котре волод≥Ї м≥фолог≥чним мисленн¤м та ще не дозр≥ло до
рац≥онального, здатне творити ¤кнайпотужн≥шу поез≥ю. ѕричому наст≥льки
чисту в план≥ емоц≥й та афект≥в, не заторкнуту рац≥ональним опрацюванн¤м,
до ¤коњ б≥льше н≥коли не буде здатне повернутис¤. ‘ормуючи навички
лог≥чного мисленн¤, за законами д≥алектики колективний розум поступово
втрачаЇ безпосередн≥й доступ до архањчного фантазуванн¤ та творенн¤
м≥фолог≥чних св≥т≥в. “аким чином, м≥фолог≥¤ Ї резервом символ≥чноњ
креативност≥та глибокоњ емоц≥йноњ почуттЇвост≥.
” добу –омантизму "культурний ма¤тник" зм≥нив напр¤мок
та почав рухатис¤ в≥д рац≥онал≥стичного полюсу до м≥фолог≥чного.
≤ хоча при цьому акценти ц≥нност≥ були зм≥щен≥ на естетичний вим≥р
ф≥лософ≥њ ¤к феномена художньоњ творчост≥, та все ж у цей час було
ви¤влено низку глибоких ≥дей щодо природи, структури та функц≥й
м≥фолог≥њ. “ак, з ф≥лософськоњ позиц≥њ ‘.¬. Ўелл≥нга, виникненн¤
м≥фолог≥њ та поез≥њ Ї взаЇмоперет≥канн¤м двох немислимих один без
одного процес≥в. ћ≥фи, ¤к в≥н зауважуЇ, сконструйован≥ за символ≥чним
принципом, м≥фи структурують хаос, у ¤кому потенц≥йно присутн≥ вс≥
можлив≥ смсли, образи виокремлюють з нього осмислен≥ символ≥чн≥
констатац≥њ. ѕри цьому м≥фолог≥¤ ¤к ц≥л≥сна система побудована шл¤хом
концентрац≥њ символ≥в навколо специф≥чного ¤дра. –оль останнього
в≥д≥граЇ "св≥т бог≥в", ¤кий, хоч ≥ сп≥лкуЇтьс¤ певним
чином з≥ "св≥том людей", та залишаЇтьс¤ суттЇво в≥докремленим
в≥д нього. ћ≥фолог≥¤, за Ўелл≥нгом, - це в≥дображенн¤ д≥йства, пост≥йний
теогон≥чний процес, котрий в≥дбуваЇтьс¤ у св≥домост≥ народ≥в ≥ ¤кий
суб'Їктивно Ї необх≥дним дл¤ ид≥ленн¤ смсл≥в з хаосу.
” друг≥й половин≥ ’≤’ ст. досл≥дженн¤ м≥фолог≥њ в≥дбувалос¤ у контекст≥
таких наукових шк≥л, ¤к 1) натурал≥стична (л≥дер - ћ. ћюллер),
та 2) антрополог≥чна (≈. “ейлор, ≈. Ћенг).
ѕредставники першоњ розгл¤дали м≥фолог≥ю в основному ¤к творенн¤
сол¤рних ччи метеоролог≥чних символ≥в через "хворобу мови"
- нездатн≥сть прим≥тивних сусп≥льств передавати мовними засобами
абстрактн≥ пон¤тт¤, а тому використовували дл¤ цього конкретно-чуттЇву
символ≥ку. ƒосл≥дники антрополог≥чноњ школи пов'¤зували м≥фолог≥ю
з ан≥м≥змом та вважали результатом рац≥онального мисленн¤, обмеженго
конкретним ≥сторичним досв≥дом. Ќедол≥ком антрополог≥чного п≥дходу
було певне знец≥ненн¤ м≥фолог≥њ до пережитку, тобто ¤вища, притаманного
лише архањчним сп≥льнотам.
” найширшому розум≥нн≥ м≥фом, ¤к п≥дкреслював ќ.ќ. ѕотебн¤. "св≥тосприйн¤тт¤
свого часу, свого роду наукова система". “аке розум≥нн¤ м≥фу
можна класиф≥кувати ¤к гносеолог≥чне. …ого пропагував ќ.‘.
ЋосЇв на засадах феноменолог≥чноњ концепц≥њ, однак ≥з позиц≥й переваги
слова, мови над думкою.
Ќа засадах матер≥ал≥стичноњ д≥алектики м≥фолог≥чне мисленн¤
нер≥дко розгл¤даЇтьс¤ лише ¤к перша стад≥¤ в розвитку мови ≥ мисленн¤
людини, продовженн¤м ¤коњ була стад≥¤ рац≥онал≥стичноњ св≥домост≥.
÷е звужуЇ обс¤г пон¤тт¤ м≥фу, що в≥дпов≥даЇ лише до≥сторичному сприйн¤ттю
св≥ту людиною, ¤кому були притаманн≥ образн≥сть, фетишизац≥¤ в≥дчутт≥в,
чуттЇва емоц≥йн≥сть, синестичн≥сть, в≥дсутн≥сть критичного погл¤ду
на д≥йсн≥сть, синтетизм думки ¤к "нерозкладен≥сть комплекс≥в".
ƒосл≥дники в≥дзначають, що "ранн¤ стад≥¤ (м≥фолог≥чна) мисленн¤
людини була ун≥версальною, ц≥л≥сною й гармон≥йною наст≥льки, наск≥льки
на т≥й чи ≥нш≥й стад≥њ свого розвитку людина могла хаос орган≥зувати
в космос".
ќкр≥м того, виник напр¤м досл≥дженн¤, ¤кий визначаЇтьс¤ ¤к "апологетичний",
котрий протистоњть рац≥онально-науковим п≥дходам до вивченн¤ м≥фолог≥њ.
яскравим його представником Ї ј. Ѕергсон. ” прац≥ "ƒва
джерела морал≥ та рел≥г≥њ" в≥н формулюЇ запитанн¤: чому ми
думаЇмо не так, ¤к це робила нецив≥л≥зована людина? Ќа його переконанн¤,
насправд≥ св≥дом≥сть функц≥онуЇ однаково, але об'Їктом уваги Ї р≥зний
≥сторичний матер≥ал, неоднаковий досв≥д. ¬иход¤чи з цього, ф≥лософ
припускаЇ на¤вн≥сть м≥фотворчоњ функц≥њ, котра притаманна людським
сп≥льнотам на кожному етап≥ цив≥л≥зац≥йного розвитку. ¬важаючи м≥фотворчу
д≥¤льн≥сть ≥нстинктивною (пор¤д з маг≥Їю, ¤ка Ї спос≥б реал≥зац≥њ
бажань людини), ј. Ѕергсон вид≥л¤Ї дв≥ основн≥ функц≥њ - згуртуванн¤
сусп≥льства ¤к Їдиноњ соц≥альноњ системи (соц≥ал≥зац≥¤) та захист
≥ндив≥д≥в в≥д страху смерт≥. ўодо першоњ, то ф≥лософу належить достатньо
в≥дома на сьогодн≥ ≥де¤: ¤кщо "стерти" поверхневий шар
того, що накладаЇтьс¤ на людину разом з вихованн¤м, то ми ви¤вимо
в глибинах перв≥сне людство. ћ≥фотворча д≥¤льн≥сть маЇ безпосереднЇ
в≥дношенн¤ до творенн¤ ц≥Їњ культурноњ оболонки. ўодо другоњ з вищеназваних
функц≥й, то, на думку ф≥лософа, "б≥л¤ виток≥в ... в≥рувань
ми знаходимо захисну реакц≥ю в≥д гн≥тючого стану, джерело ¤кого
- в розум≥ ... ¬≥руванн¤ означаЇ дов≥ру: його першоджерело - не
страх, а застрахован≥сть в≥д страху".
¬ ’’ ст. поступово в≥дходить на другий план розум≥нн¤ м≥фолог≥њ
¤к пережитку, притаманного ранн≥м стад≥¤м культурного розвитку людства.
Ќатом≥сть учен≥ починають ви¤вл¤ти пост≥йну присутн≥сть м≥фолог≥чних
образ≥в у культурах розвинутих сусп≥льств. ≈. асс≥рер, “. ћанн,
–. Ќ≥бур, –. Ѕарт, ћ. ≈л≥аде починають ви¤вл¤ти ≥ вивчати сучасн≥
пол≥тичн≥ м≥фи. ” такому ракурс≥ м≥фи постають базовою складовою
культурноњ тканини сусп≥льства. јдже ¤кщо культура Ї сукупн≥стю
знак≥в, способом орган≥зац≥њ смисл≥в, то м≥фи становл¤ть центральну
складову культури. ј отже, м≥фи н≥коли не можуть зникнути, а продовжують
виконувати свою структурно-комун≥кативну функц≥ю дл¤ соц≥ально-психолог≥чного
уможливленн¤ сусп≥льного житт¤.
“ак, —. ћосков≥ч≥, анал≥зуючи психолог≥ю натовпу, ставить
перед собою питанн¤: ¤ким чином у сп≥льнот≥ в≥дтворюютьс¤ одн≥ й
т≥ ж сам≥ стереотипи повед≥нки, патерни емоц≥йного переживанн¤,
над≥ленн¤ смислом сусп≥льних под≥й? якщо в≥дкинути генетичн≥ способи
передач≥ такоњ ≥нформац≥њ, то Ї один шл¤х передач≥ - мова. —имволи,
котр≥ вона несе, в≥дразу вп≥знаютьс¤ ≥ розум≥ютьс¤, починаючи з
дитинства. ћовн≥ коди не Ї абстракц≥¤ми, ≥снують не хаотично, вони
структурован≥ у певн≥ посл≥довност≥ через м≥фолог≥чн≥ образи, ≥дењ,
ритуали. —. ћосков≥ч≥ описуЇ њхню здатн≥сть надавати кожн≥й думц≥
узгодженого звучанн¤, а саме спрощувати ≥ схематизувати типов≥ образи
≥ под≥њ. ѕам'¤ть покол≥нь, ут≥лена в м≥фолог≥чному мовленн≥, зв≥льн¤Ї
њх в≥д контраст≥в, в≥д комплекс≥в, перетворюЇ њх на стереотипи,
щоб в≥дтворювати в≥дпов≥дно до певних типових схем. —мерть героњв
завжди буде траг≥чною ≥ гранд≥озною, велик≥ вожд≥ завжди матимуть
величне обличч¤ суворого ≥ безпристрасного батька, пророки - довгу
бороду ≥ нотки гн≥ву та справедливост≥ у голос≥. р≥м того, автор
звертаЇ увагу на здатн≥сть пам'¤т≥ над≥л¤ти образи "поглинаючою
емоц≥йною силою", котру в≥н називаЇ "спокусою ностальг≥њ".
ѓњ вплив ви¤вл¤Їтьс¤ також у тому, ¤к в образах пам'¤т≥ починають
поЇднуватис¤ несум≥сн≥ реч≥, ¤к неправдопод≥бне набуваЇ образу ≥стини.
—. ћосков≥ч≥ пише, таким чином, про знанн¤ сп≥льноти про свою в≥ддалену
≥стор≥ю, або ж знанн¤ людини про своЇ дитинство. јле, на нашу думку,
з контексту можна зрозум≥ти, що вищеописан≥ ознаки ще б≥льшою м≥рою
стосуютьс¤ "м≥фолог≥чних спогад≥в", позбавлених очевидц≥в,
датованих тими часами, коли боги ≥ люди жили в одному час≥-простор≥.
ќтже, —. ћосков≥ч≥ вид≥л¤Ї важлив≥ ознаки м≥фолог≥њ ¤к трансл¤тора
певноњ сусп≥льноњ ≥нформац≥њ: це - узгодженн¤ та спокуса ностальг≥Їю,
у результат≥ д≥њ котрих м≥фи набувають характеру типових, стереотипних,
ун≥версальних конструкт≥в, котр≥ нехтують законами лог≥ки, починають
поЇднувати несум≥сне, лег≥тим≥зують неможливе.
¬ ’’ ст. активно вивчалос¤ питанн¤ щодо первинност≥ феномен≥в м≥фу
та ритуалу. ѕродовжувачем антрополог≥чноњ школи та засновником теор≥њ
ритуал≥зму Ї ƒж. ‘резер, котрий пов'¤зував м≥фолог≥ю
з маг≥Їю, ¤ку вважав найб≥льш древн≥м ступенем людського розвитку.
Ќа думку вченого, маг≥¤ в≥др≥зн¤Їтьс¤ в≥д ан≥м≥зму своЇю д≥Їв≥стю,
бо передбачаЇ реал≥зац≥ю певних ритуал≥в. ¬≥дтак м≥ф - супроводжувальний
допом≥жний феномен, "зл≥пок" з ритуалу, натом≥сть останн≥й
в≥д≥граЇ первинну роль ≥ Ї самодостатн≥м. ≤нший представник школи
ритуал≥зму –еглан вважаЇ, що вс≥ м≥фи Ї ритуальними текстами, а
м≥фи, ¤к≥ в≥д≥рван≥ в≥д ритуалу, - казками та легендами. ” контекст≥
даного напр¤мку згодом викристал≥зувала думка —. ’аймана
про те, що ритуал ≥ м≥ф - це дв≥ обов'¤зков≥ частини одного ц≥лого,
котре маЇ драматичну основу. ÷¤ думка в≥дображаЇ "пом≥рковану"
верс≥ю ритуал≥стичноњ школи ≥ близька до погл¤д≥в англ≥йц¤ Ѕ.
ћалиновського - основоположника школи функц≥онал≥зму.
¬≥н вважав, що м≥ф ≥ обр¤д становл¤ть два взаЇмопов'¤зан≥ аспекти
перв≥сноњ культури - словесний ≥ д≥Ївий, "теоретичний"
≥ "практичний". ƒосл≥дник описуЇ функц≥њ м≥ф≥в ¤к суто
практичн≥, спр¤мован≥ на п≥дтриманн¤ традиц≥њ, створенн¤ безперервност≥
культури сп≥льноти, осв¤ченн¤ вс≥х важливих под≥й шл¤хом пост≥йного
зверненн¤ до св¤щенноњ реальност≥ до≥сторичного досв≥ду. "ћ≥ф
кодиф≥куЇ думку, зм≥цнюЇ мораль, пропонуЇ певн≥ правила повед≥нки
≥ санкц≥онуЇ обр¤ди, рац≥онал≥зуЇ ≥ виправдовуЇ соц≥альн≥ настанови...
ћ≥ф - це не просто розказана ≥стор≥¤ або опов≥данн¤, ¤ке маЇ алегоричне,
символ≥чне чи тому под≥бне значенн¤; м≥ф переживаЇтьс¤ аборигенами
¤к свого роду "св¤те письмо", ¤к де¤ка д≥йсн≥сть, що впливаЇ
на долю св≥ту ≥ людей".
“ретьою науковою школою, котра користувалас¤ у ’’ ст. великим авторитетом,
стала французька соц≥олог≥чна традиц≥¤, обстоювана роботами
≈. ƒюркгейма та Ћ. Ћев≥-Ѕрюл¤. Ќовим базовим принципом цьог
п≥дходу став акцент на соц≥альну психолог≥ю. “а й коротко охарактеризован≥
вище структурал≥зм та функц≥онал≥зм завжди розгл¤дали м≥фолог≥ю
в контекст≥ сп≥льноти, змодельованоњ на теоретичному р≥вн≥ ¤к сукупн≥сть
≥ндив≥д≥в, без урахуванн¤ феномен≥в колективноњ псих≥ки, сп≥льного
псих≥чного функц≥онуванн¤.
≈. ƒюркгейм пор≥внюЇ ≥ндив≥дуальне в≥дчутт¤ часу, простору
та причинност≥ з њх сп≥льним переживанн¤м представниками т≥Їњ чи
≥ншоњ сп≥льноти й робить висновок про нетотожн≥сть ≥ндив≥дуального
≥ колективного розуму. ¬чений пише про колективн≥ ≥дењ та у¤вленн¤,
котр≥ генеруютьс¤ сп≥льнотою та мимов≥льно нав'¤зуютьс¤ њњ членам,
внос¤тьс¤ у св≥тов≥дчутт¤ представник≥в ц≥Їњ сп≥льноти. ≈. ƒюркгейм
досл≥джуЇ опозиц≥ю сакрального та профанного ¤к двох стан≥в св≥домост≥,
причому перший в≥дпов≥даЇ колективному переживанню, другий - ≥ндив≥дуальному.
¬ивчаючи м≥фолог≥ю, французький досл≥дник критикуЇ попередн≥ п≥дходи
(натурал≥зм та ан≥м≥зм, ритуал≥зм та функц≥онал≥зм), натом≥сть знаходить
джерела њњ виникненн¤ в тотем≥зм≥, вважаючи, що тотем≥чна м≥фолог≥¤
моделюЇ родову орган≥зац≥ю соц≥уму, узаконюЇ њњ та п≥дтримуЇ в активному
стан≥. ќсобливе м≥сце ≈. ƒюркгейма пос≥дають погл¤ди вченого на
символ≥чну природу м≥фолог≥њ та рел≥г≥њ. ≈мблеми (образи, метафори)
сл≥д розум≥ти не просто ¤к етикетки, а ¤к символи соц≥альноњ реальност≥,
наповнен≥ конкретним зм≥стом у культурн≥й систем≥ т≥Їњ чи ≥ншоњ
сп≥льноти, ¤к≥ виникають у зв'¤зку з ≥снуванн¤м соц≥ального житт¤
¤к такого.
Ћ. Ћев≥-Ѕрюль, розвиваючи теор≥ю колективних у¤влень, розгл¤дав
њх ¤к так≥, котр≥ не мають жодноњ рац≥ональноњ основи. «будован≥
без урахувань закон≥в лог≥ки: у м≥фолог≥њ в≥дсутн¤ тенденц¤ до униканн¤
протир≥чч¤, а тому кожна р≥ч (персонаж, феномен) може одночасно
бути собою та чимось ≥ншим. ¬чений вводить в теор≥ю пон¤тт¤ "м≥стичного",
вважаЇ, що м≥стичне ≥ пре-лог≥чне Ї двома аспектами одн≥Їњ ≥ т≥Їњ
ж властивост≥. јсоц≥ативним процесом у систем≥ колективних у¤влень,
за Ћев≥-Ѕрюлем, керуЇ закон партиципац≥њ - м≥стичноњ участ≥, приналежност≥
тотем≥чноњ сп≥льноти до вс≥х феномеен≥в, починаючи в≥д реальних
об'Їкт≥в, стосунк≥в м≥ж ними та под≥й, ≥ аж до м≥стичних, духовних
сил, котр≥ у сприйн¤тт≥ архањчноњ сп≥льноти Ї не менш реальними.
«аглибившись у досл≥дженн¤ м≥фолог≥њ, лев≥-Ѕрюль описуЇ наступн≥
риси пре-лог≥чного мисленн¤ (колективних у¤влень): причинн≥сть обов'¤зково
утримуЇ м≥стичн≥ компоненти, не ≥снуЇ н≥чого випадкового, немаЇ
й абсолютного детерм≥н≥зму; синтез не потребуЇ попереднього анал≥зу,
операц≥њ синтезуванн¤ Ї синкретичними, нерозривними, нечутливими
до суперечностей, даних емп≥ричного та чуттЇвого досв≥ду; м≥стична
абстракц≥¤ в≥д≥граЇ пров≥дну роль, не допускаЇ до абстракц≥њ лог≥чноњ,
в≥дтак ≥ п≥дб≥р факт≥в дл¤ абстрагуванн¤ дотримуЇтьс¤ ч≥ткоњ законом≥рност≥:
першочергово пам'¤ть в≥дбираЇ м≥стичн≥ компоненти досв≥ду.
—имвол≥чн≥ теор≥њ м≥фолог≥њ, що розвинулис¤ в ’’ ст., уособлен≥
насамперед прац¤ми ≈. асс≥рера (зокрема, його "ћ≥фолог≥чне
мисленн¤"), —. Ћангер, ћ. ”рбан, ≈. аунта. ≈. асс≥рер
розгл¤даЇ м≥фолог≥ю, мову та мистецтво ¤к автономн≥ символ≥чн≥ форми
культури. “акий методолог≥чний п≥дх≥д передбачаЇ проведенн¤ наукових
пошук≥в з урахуванн¤м паралел≥зму р≥зних культурних пласт≥в, кожен
з ¤ких Ї самодостатньою системою ≥ не може бути редукованим до будь-¤кого
≥ншого. ќтож, м≥фолог≥ю пропонуЇтьс¤ розум≥ти ¤к самост≥йний феномен,
котрий не зводитьс¤ н≥ до мови, н≥ до ≥ндив≥дуальноњ чи колективноњ
творчост≥. асс≥рер, ¤к ≥ Ћев≥-Ѕрюль, звертаЇ увагу на лог≥ку архањчного
мисленн¤, зокрема, зам≥ну причинност≥ под≥бн≥стю або сус≥дством,
близьк≥стю пон¤ть. ¬≥дтак причинно-насл≥дковий ланцюг набуваЇ характеру
конкретних матер≥альним метаморфоз, залишаючись при цьому символ≥чним.
ћаЇ свою специф≥ку ≥ зв'¤зок м≥ж сприйн¤тт¤м та його рац≥ональним
опрацюванн¤м у м≥фолог≥чному св≥т≥. ƒосл≥дник в≥дм≥чаЇ ≥ б≥нарн≥сть
м≥фолог≥чного мисленн¤: св≥т структуруЇтьс¤ навколо пар протилежностей.
«акони ун≥версуму в≥дображен≥ у м≥фолог≥њ ¤к цикл≥чна гра св¤щенного
≥ профанного, м≥ж ¤кими також немаЇ ч≥тких меж: смерть под≥бна до
сну, а народженн¤ - до поверненн¤ померлого. «ам≥сть протиставленн¤
бутт¤ ≥ небутт¤ м≥фолог≥чна св≥дом≥сть розгл¤даЇ њх ¤кдв≥ взаЇмодоповнювальн≥
складов≥ одного ц≥лого - життЇвого циклу тотема, ≥ндив≥да чи сп≥льноти.
ј оск≥льки у м≥фолог≥њ зам≥сть протиставленн¤ частини ц≥лому ≥снуЇ
њхнЇ ототожненн¤, то ≥ндив≥д, тотем чи сп≥льнота на символ≥чному
р≥вн≥ Ї одним ≥ тим самим об'Їктом-суб'Їктом ус≥х м≥фолог≥чних метаморфоз.
Ќадзвичайно важливим аспектом погл¤д≥в асс≥рера Ї ≥де¤ про те,
що м≥фолог≥чна фантаз≥¤ може народити м≥фолог≥чний св≥т т≥льки у
тому випадку, ¤кщо вона живитьс¤ емоц≥¤ми, а тому м≥ф оформл¤Їтьс¤
¤к "пл≥д емоц≥й", залежить в≥д сили афект≥в, котр≥ д≥ють
на перв≥сну св≥дом≥сть, ¤ка ще не розр≥зн¤Ї зовн≥шнього та внутр≥шнього
план≥в св≥домост≥, ≥люз≥њ та достов≥рност≥. ѕри цьому "мова
≥ м≥ф спор≥днен≥ м≥ж собою. Ќа ранн≥х стад≥¤х розвитку людськоњ
культури вони пов'¤зан≥ наст≥льки т≥сно, њхн≥й взаЇмозв'¤ок наст≥льки
очевидний, що неможливо в≥дд≥лити одне в≥д одного".
ƒосл≥дженн¤ м≥фолог≥њ, проведен≥ в контекст≥ глибинноњ психолог≥њ
’’ ст., об'Їктивован≥ прац¤ми «. ‘рейда, . ёнга, ќ. –анка, ƒ.
емпбелла, ћ. ≈л≥аде та ≥н. ” своњй в≥дом≥й прац≥ "“отем
≥ табу" «. ‘ройд висловлюЇ думку, що м≥фи Ї ≥люстрац≥¤ми
глибинних психолог≥чних ¤вищ. …ого вченн¤ трактуЇ перв≥сну людину
¤к невротика, перв≥сн≥ обр¤ди ¤к масов≥ неврози ≥ п≥дводить до висновку
про виникненн¤ морал≥ ≥ рел≥г≥њ ≥з так званого "комплексу ≈д≥па"
(коли син з ревнощ≥в вбиваЇ батька ≥ заволод≥ваЇ мат≥р'ю, але пот≥м
розкаюЇтьс¤ ≥ починаЇ шанувати померлого батька ¤к надприродну ≥стоту,
перед ¤кою людина винна). ѕ≥зн≥ш≥ досл≥дженн¤ невроз≥в та психоз≥в
дозволили розширити "м≥фолог≥чн≥ пал≥тру", за допомогою
¤коњ можна метафорично описати та зрозум≥ти глибинн≥ переживанн¤
людини ≥ закони функц≥онуванн¤ соц≥уму. “ак, .√. ёнг описав
та дав св≥й вар≥ант психолог≥чного тлумаченн¤ архетипних образ≥в
Ѕожественного Ќемовл¤ти, Ѕожественноњ ƒ≥вчини, ¬еликоњ ћатер≥, а
також комплекси, ¤к≥ в≥дпов≥дають р≥зним структурам особистост≥
(—ам≥сть, ѕерсона, “≥нь, јн≥ма, јн≥мус). «агалом тенденц≥¤ до розшифруванн¤,
"перекладу" м≥фолог≥чних образ≥в на мову психолог≥чних
закон≥в, реальних глибинних переживань людини притаманна представникам
глибинно-психолог≥чноњ школи, що пов'¤зано з практичним вим≥ром
глибинноњ психолог≥њ - психотерап≥Їю, психоанал≥тичними культуролог≥чними
досл≥дженн¤. .√. ёнг вважав м≥фи "ви¤вами досв≥домоњ душ≥.
спонтанн≥ висловенн¤ про под≥њ в позасв≥дом≥й псих≥ц≥, але в жодному
раз≥ не алегор≥¤ми ф≥зичних процес≥в". ” сфер≥ мисленн¤ м≥ф
отримуЇ вербальне вираженн¤ й ф≥ксуЇтьс¤ ¤к стала структура думки,
¤ка не маЇ рац≥ональноњ природи, однак приймаЇтьс¤ ¤к рац≥ональна
на п≥дстав≥ мовноњ символ≥зац≥њ. “аким чином мова закр≥плюЇ м≥ф
у м≥фологемах - мовних нос≥¤х м≥ф≥в, що даЇ змогу транслювати
њх у час≥ та простор≥. ќтже, м≥ф "передуЇ мов≥ ¤к неоформлений
дух думки, зб≥гаЇтьс¤ з нею, визначаючи план њњ зм≥сту, ≥ породжуЇтьс¤
мовю".
ўе одним визнаним п≥дходом до досл≥дженн¤ м≥фолог≥њ став структурал≥зм,
презентований прац¤ми . Ћев≥-—тросса, ∆. Ћакана, –. Ѕарта та
≥н. . Ћев≥-—тросс, вивчаючи процеси комун≥кац≥њ в сучасному та
архањчному сусп≥льствах, в≥дзначаЇ, що вони неможлив≥ без знаковоњ
системи. ћаг≥чне, м≥фолог≥чне мисленн¤ також функц≥онуЇ за посередництвом
знак≥в, але маЇ певну особлив≥сть, чку досл≥дник називаЇ "бриколажем".
ќстанн≥й означаЇ творенн¤ будь-¤ких проект≥в з випадкових, спец≥ально
не пристосованих матер≥ал≥в. ўоб скористатис¤ ними у процес≥ бриколажу,
треба з≥гнорувати њхнЇ перв≥сне значенн¤ та в≥днайти ц≥лком нове
функц≥ональне навантаженн¤, часом дуже неспод≥ване, абсолютно далеке
в≥д первинно задуманого дл¤ них. Ѕриколаж под≥бний до буд≥вництва
дому на звалищ≥, коли ¤к матер≥али можуть використовуватис¤ будь-¤к≥
знайден≥ предмети, њхн≥ уламки, частини, первинно призначен≥ дл¤
≥нших ц≥лей. "ћ≥фолог≥¤ - це ≥нтелектуальний бриколаж, ¤кий
може мати блискуч≥ ≥ непередбачуван≥ предмети". ѕор≥внюючи
архањчне мисленн¤, . Ћев≥-—тросс пише: "м≥фолог≥чне мисленн¤,
мов бр≥колер. ¬иробл¤Ї структури, впор¤дковуючи под≥њ, чи нав≥ть
залишки под≥й, тод≥ ¤к наука у процес≥ свого самообгрунтуванн¤ ≥
завд¤ки структурам, ¤к≥ вона пост≥йно продукуЇ, тобто завд¤ки своњм
г≥потезам ≥ теор≥¤м створюЇ власн≥ засоби ≥ результати у форм≥ под≥й".
ќдним ≥з р≥зновид≥в структур, котр≥ в≥дтворюЇ м≥фолог≥¤ з "п≥дручного
матер≥алу" Ї, нариклад, б≥нарн≥ опозиц≥њ на вз≥рець "верх/низ",
"сакральне/профанне", "природа/ культура".
≤снуванн¤ ≥ррац≥онального м≥фу на тл≥ рац≥онального мисленн¤ по¤снюють
психолог≥чним феноменом "подв≥йност≥ думок" ("двоЇмисли¤"),
коли людина здатна не т≥льки дотримуватис¤ двох думок, ¤к≥ взаЇмно
виключають одна одну. але й в≥рити обом. ÷ей процес Ї одночасно
св≥домим ≥ несв≥омим, адже людина повинна позбавитис¤ в≥дчутт¤ провини
за с≥дому неправду, а факти використовувати або ¤к п≥двердженн¤
одн≥Їњ з думок, або у випадку незручност≥ факт≥в несв≥домо забувати
про них. “ак само використовуютьс¤ м≥фи: вони вилучаютьс¤ з≥ св≥домост≥,
коли людина несв≥домо в≥дкидаЇ вс≥ факти, ¤к≥ суперечать м≥фу. ѕередус≥м
зверненн¤ до м≥ф≥в зд≥йснюЇтьс¤ в критичн≥ моменти житт¤ людини,
пер≥оди нестаб≥льност≥, небезпеки, соц≥альноњ незахищеност≥ й непевност≥,
коли людина в≥дкидаЇ рац≥ональн≥ думки, щоб виправдати власну неспромоджн≥сть
протид≥¤ти життЇвим обставинам, по¤снити соб≥ чи ≥ншим власн≥ нерац≥ональн≥
д≥њ, заспокоњти своЇ сумл≥нн¤ ≥ т.≥н. Ћюдина звертаЇтьс¤ до м≥ф≥в
≥ в повс¤кденному житт≥ за традиц≥Їю пращур≥в, несв≥домо спод≥ваючись
на финагороду добробуту, родинним щаст¤м, гарним врожаЇм тощо.
як видно з вищенаведеного огл¤ду п≥дход≥в до розум≥нн¤ природи,
внутр≥шньоњ структури, функц≥онуванн¤ м≥фолог≥њ, науков≥ погл¤ди
створюють ц≥лу пал≥тру концептуальних систем, через формат котрих
можна у той чи ≥нший спос≥б наблизитис¤ до витлумаченн¤ м≥фолог≥њ.
Ћ≤“≈–ј“”–ј.
¬еселовский ј.Ќ. [–ец. на:] ћандельштам ќ. ќпыт объ¤снени¤ обычаев
(и.-е. народов), созданных под вли¤нием мифа // ∆урн. мин-ва нар.
просвещени¤. - 1882. - є11. - —.137-145.
√уревич ѕ.—. ћифологи¤ наших дней // —вободна¤ мысль. - 1992.
- є11. - —.43.
Ёлиаде ћ. јспекты мифа. - ћ., 2001. - —.33.
«варич ≤. ћ≥ф у генез≥ художнього мисленн¤. - „ерн≥вц≥. 2002.
алашник (ће≥) Ћ.—. ƒавньокитайська м≥фолог≥¤ ¤к зас≥б родинного
вихован¤. - «апор≥жж¤, 2004. - —.11-25.
Ћосев ј.‘. ƒиалектика мифа // Ћосев ј.‘. ‘илософи¤. ћифологи¤.
ультура. - ћ., 1991. - —.181.
ћединська ё. ћ≥фолог≥¤ та м≥фолог≥чний дискурс // ѕсихолог≥¤
≥ сусп≥льство. - 2006. - є2. - —.115-122.
ћединська ё.ј. „отири вим≥ри м≥фу // ѕсихолог≥¤ ≥ сусп≥льство.
- 2003. - є4. - —. 30-39.
ћелетинский ≈.ћ. ѕоэтика мифа. - ћ., 1976. - 407 с.
ѕотебн¤ ј.ј. —лово и миф. - ћ., 1989. - —.156, 505.
—ел≥ванова ќ.ќ. ћ≥фологемна мотивац≥¤ ном≥нативних одиниць (на
матер≥ал≥ украњнськоњ мови) // ћовознавство. - 2006. - є6. - —.41-51.
“опорков ј.ј. “еори¤ мифа в русской филологической науке ’≤’
века. - ћ., 1997. - —. 311, 405.
|
