|
Школа Карма Каг'ю Діамантового Шляху Тибетського Буддизму
Томаш Фрідман
Буддизм в Тибеті
Буддійська Школа Карма Каг'ю Діамантового Шляху (Ваджраяна) є однією
з чотирьох головних шкіл тибетського буддизму, що існували в країні,
якої, з-за її віддаленості від світу, складно було досягти на протязі
багатьох століть. Але, не зважаючи на це, вона була оточена як країнами,
де буддизм вже був поширений, так і районами, де буддизм мав значний
вплив. В першу чергу це був Китай, Кашмір, Непал та Індія.
Згідно традиції, перше знайомство з буддизмом відбулося, коли деякі
буддійські тексти, впали з неба на дах королівського палацу. Але
прочитати їх ніхто не зміг: тибетці не мали навіть письмової форми
власної мови. Вона була введена тільки біля 632 року по аналогії
з санскритською моделлю, і, завдяки цьому, буддизм, починаючи з
VIII ст. поступово оволодівав умами тибетців.
Були запрошені видатні буддійські вчителі з Індії, - Шантаракшіта
та Падмасамбхава. І хоча в країну приїжджали і представники
китайської традиції, цей період завершився офіційним визнанням королем
Трізонгом Детценом індійського буддизму як релігії Тибету,
і відомий як час «першого розповсюдження Вчення». А Падмасамбхава,
або Гуру Рінпоче, як його шанобливо називають самі тибетці,
зіграв особливу роль у розповсюдженні буддизму, заклавши традицію
Нінгма, або «стару школу», існуючу і сьогодні.
Успіх першого періоду був короткочасним. У другій половині ІХ ст.,
завдяки діям короля Лангдарми, буддизм практично повністю був знищений,
а офіційним світоглядом знову стала місцева шаманістська релігія
Бон.
Але, незважаючи на це, буддизм продовжував своє існування таємно
і з X ст. почав відроджуватися в багатьох частинах Тибету
Так почався другий, «новий період» розповсюдження Вчення. Запрошувались
вчителі та й самі тибетці неодноразово подорожували до північної
Індії вчитися до відомих майстрів. Приблизно в цей час декілька
хвиль мусульманського нашестя на Індію привели до того, що буддизм
к ХІІ ст. там практично зник. Шукаючи притулку, багато буддійських
вчених та практиків прибували до Тибету, де приблизно з ХІ ст. починається
справжній розквіт буддизму. Видатну роль у цьому, другому, періоді
відіграв тибетець Марпа, «батько» лінії Карма Каг'ю.
В цей період, поряд вже з існуючою Школою Нінгма сформувались
Школи Каг'ю та Сак'я, їх називають «старими». Останньою, у ХІV
cт., виникла «нова» Школа - Гелуг1.
Тибетці, відносячись з великою повагою до Вчення, змогли зберегти
весь корпус Ваджраяни, найвищого погляду Будди, в чистому вигляді,
так, як вони одержували їх від відомих індійських практиків та вчених
того часу. Вони не міняли його і не змішували ні з якою іншою релігією.
Так, приблизно з X ст. і до завоювання китайськими комуністами
Тибету у 1959 року, Дхарма - Вчення Будди, процвітало в «країні
снігів» серед мирян, йогів-практиків та в монастирях.
Після цього тибетський буддизм почав проникати в Європу та Америку
і є зараз напрямком вчення Будди, що найбільш динамічно розвивається.
Незважаючи на те, що всі згадані школи наслідують одне і те ж вчення
Будди, різниця між ними визначається певними особливостями, найголовнішим
з яких є такий феномен, як «лінія спадкоємності повчань»,
свого роду «родовідна». Сюди входять наступні фактори: послідовність
вчителів, - від Будди Шак'ямуні, через індійських наставників до
сучасних тибетських та європейських майстрів, - що передавали настанови
до практик, які є характерними для школи; склад усних та письмових
настанов, створених членами лінії спадкоємності; специфічний стиль
практики; власні монастирі, центри та учбові заклади і, насамперед,
власний Духовний Глава, фактично відповідальний за збереження лінії.
Духовні Глави ніколи не підпорядковувались один одному: всі школи
у своїй діяльності були і є незалежними2. Незважаючи на ті чи інші
відмінності (специфіка проведення церемоній, різні практики, література,
тощо), жодна з них не відходить від вчення Будди, і тому всі вони
є рівнозначними. Вони враховують різноманітність психологічних типів
людей, їхній, так би мовити, «внутрішній стартовий капітал», і тому
підходять різним категоріям людей. Так, вважається, що Нінгма
більше за все підходить людям із гнівним, вибуховим характером;
Сак'я акцентує увагу на інтелектуальному аналізі, коментаторській
праці, а Гелуг – на філософії.
Каг'ю найбільшу увагу приділяє швидкому набуттю та удосконаленню
медитативного досвіду, що поєднується з глибоким інтелектуальним
проникненням: тут намагалися розвивати розуміння з набуттям
відповідного досвіду практично одночасно, що підходить людям з сильним
бажанням. Це – одна із причин, чому ця школа дала так багато просвітлених
осіб з числа мирян, ченців та інтенсивно практикуючих йогів та йогинь.
Незважаючи на таку різноманітність, співіснування різних шкіл було
більш-менш мирним, хоча і не завжди ідилічним, і кожна з них в той
чи інший період історії країни відігравала провідну роль в політичній
сфері країни.
Історія та основи вчення Будди.
Засновник вчення, відомого на Заході як Буддизм, (санскрит.
«Дхарма», тиб. «Чьо»), історичний Будда Шак'ямуні,
четвертий з тисячі Будд, які мають з'явитися у нашому світі за весь
час його існування, народився як принц Сіддхартха Гаутама
приблизно 2600 років тому в королівській сім'ї у північній Індії.
Згідно пророкувань він мав або наслідувати трон батька, або дати
людству просвітлюючі вчення, якщо побачить страждання на власні
очі. Зустріч з хворобою, старістю та смертю - вперше за 29 років
– шокувала принца так сильно, що, вражений побаченим, він прийняв
рішення будь-що знайти відповідь на питання про можливість виходу
за межі непостійності і страждання.
Через шість років, в день свого 35 - річчя, відповідь була знайдена:
Гаутама досяг стану Будди, став Просвітленним. Це, за словами
Лами Оле Нідала означало, що «... просвітлення розчинило останні
завіси, які вкривали його розум; всередині і навколо нього зникло
будь-яке розділення між простором і енергією, і він став позачасовим,
всезнаючим усвідомленням».
Відтепер він володів абсолютним знанням природи розума та ефективними
методами його пізнання у різномаїтті повсякденних ситуацій. Це було
знання про те, як функціонує світ, і про те, як приносити користь
іншим.
Після цього, на протязі 45 років і до моменту своєї смерті, що
наступила на 80 році його життя, Будда вчив тому, що осяг сам: дійсності
як вона є, - можливості вийти за межі страждання як обумовленого
існування та досягненню стану Просвітлення. На питання про суть
свого Вчення та причини, які спонукають його вчити інших, Будда
завжди відповідав: «Я вчу тому, яким все є насправді, по причині
того, що всі істоти бажають уникнути страждання і бути щасливими».
Серцевиною всього Вчення є те, що кожній істоті притаманна істинна
природа розуму, «Дхармакая», - абсолютна, за межами будь-якої
обумовленості, сутність, істина, яка ніколи і ніким не була вигадана
або створена. Вона є повсюди і завжди, вона невідокремлена від простору
і після пізнання переживається як просвітлений розум, як стан Будди.
Але в обумовленому стані існування вона затьмарена «хмарами»
заважаючих почуттів, - ось чому в житті істот присутнє страждання.
Незважаючи на це, досягти стан Будди може кожний у разі, якщо оволодіє
знанням застосування вірних методів (шляху), що і приводять до реалізації
Просвітлення. Необхідним для цього є ще знання про обумовлене
існування (страждання), його причини та про можливість виходу за
його межі3.
Розкривши природу істини, людина стає Буддою, - прикладом
досконалості за межами концепцій, істотою, яка завжди виявляє безстрашшя,
спонтанну радість та активне співчуття, багато і наполегливо працює
для блага інших.
Осягнуте знання Будда викладав в різні періоди свого життя, відповідно
до трьох типів слухачів, що приходили до нього, роблячи наголос
на тому чи іншому аспекті: людям, які були занадто збентежені власним
стражданням Будда давав вчення про звільнення; людям, які бажали
допомагати іншим - давалося вчення про розвиток у рівновазі мудрості
та співчуття; а тим, хто відчував притаманний їм стан просвітленості,
– вчення про природу розуму.
Всі повчання Будди побудовані за одним й тим ж самим принципом,
так, щоби дати максимальну користь тим, хто звертається до них:
по перше, людина має орієнтуватися у власній ситуації і для цього
вона потребує необхідну точну інформацію недогматичного характеру
з можливістю отримати відповіді на запитання; по друге, отримане
знання не має залишитись простою інформацією, а потребує перевірки
через підтвердження власним медитативним досвідом; і, по третє,
перевірене знання має бути втриманим в різних життєвих ситуаціях.
Таким чином, ці повчання є практичним інструментарієм для подолання
життєвих проблем та осягнення найвищої істини про наявність будда
- природи в кожній істоті.
Незважаючи на те, що люди мають різний характер та звички, здібності
до розуміння та пізнання, різні рівні енергії діяти, проявлення
відчуттів до інших, до спілкування, кожний може стати Просвітленим,
оскільки кожен володіє «природою Будди». Ось чому Будда ніколи не
висовував єдину систему догматичного знання, а, враховуючи індивідуальність
людей, заохочував не приймати нічого на віру та перевіряти все на
власному досвіді. Згідно цього він і підвів підсумки своєї радісної
активності на благо інших: «Я можу померти щасливим, я не заховав
жодного повчання в закритій долоні, - все, що може принести вам
користь, я дав. Зрозумійте, будь ласка, - все, що складається з
умов, є мінливим і не може принести вам істинного щастя. Неухильно
будьте спрямованими на досягнення стану Будди, не довіряйте сліпо
нікому, навіть мені тільки тому, що це сказав я, Будда. Перевіряйте
все на власному досвіді, будьте самі собі світлом!»4.
Кожний шлях, - ефективні засоби праці з тілом, мовою та розумом,
кінцева мета яких є припинення страждання та осягнення Просвітлення,
- завжди ґрунтувалися на осмисленні почутої інформації, медитації
та утриманню набутого медитативного досвіду в реаліях життя. Велика
увага приділяється не зовнішнім практикам, - хоча і вони можуть
бути необхідними, а внутрішнім, таким, що впливають на розум та
серце. (Буддійська медитація – це специфічна практична вправа, необхідна
для очищення нашого розуму від ілюзорного, дуалістичного, обумовленого
сприйняття світу та осягнення стану істинної природи розуму, будда-природи,
щоби завжди «покоїтися» в ній).
Відповідно до перерахованих вище трьох типів людей, згідно традиції,
повчання діляться на три цикли, шляхи або «яни»: Хінаяна, Махаяна
та Ваджраяна.
Хінаяна, Махаяна та Ваджраяна - шляхи до здійснення мети
Повчанням Хінаяни5, Малому Шляху , які вперше були
дані в Сарнатcі (11 км від Ванарасі), Будда вчив тих людей, головною
метою яких було бажання особистого щастя, - звільнення від переживання
життя як проблеми. Для цього необхідним є знання закону причини
наших дій та їх наслідків (закон карми6), - знання того, що страждання
є результатом наших попередніх негативних дій, які ми скоюємо тілом
(вбивство, крадіжка, похіть, що призводить до нанесення сексуальної
шкоди), мовою (неправда, лихослів'я, плітки, лайка), розумом
(заздрість, недоброзичливість, невірні погляди). Позитивні ж дії
- рятувати, захищати життя інших, бути щедрим матеріально та духовно,
не ображати інших на сексуальному плані, говорити правду, не пустословити,
розповсюджувати злагоду та гармонію, говорити ввічливо, бути задовільненним
своєю участю, співчувати істотам, мати довіру до Дхарми та практикувати
його - приносять щастя. Таким чином, знання закону карми дає можливість
свідомо впливати на власне майбутнє.
Знання «взаємозалежного виникнення», того, що ані наше тіло, ані
наші думки та відчуття не мають власної сутності, є подібними сну,
ілюзії, оскільки постійно змінюються, приводить до розуміння про
відсутність «я» як незмінної «особи-самості», з якою у нас є звичка
завжди ототожнюватися (це «я» можна порівняти із зображенням на
кінострічці, де існує безперервність кадрів, а не безперервність
об'єктів, що переходять з кадру у кадр). Завдяки медитації на
заспокоєння розуму, його стабілізації, ми навчаємося не реагувати
зовнішньо на наші мінливі негативні внутрішні стани, тобто не
вчиняти дії, які можуть нанести шкоду як нам, так і нашому оточенню.
Повчання Великого Шляху, або Махаяни7, Будда вперше дав
біля вершини гори Раджгір, що на північ від Бодхгаї, через вісім
років після Просвітлення групі людей, власні проблеми у яких вже
не були домінуючими. Страждання інших викликало в них глибоке бажання
бути корисним: Будда вчив їх розвивати в рівновазі співчуття
і мудрість, оскільки співчуття без мудрості приводить до догматизму
і сентиментальності, а прозріння без співчуття приводить до холодного,
відчуженого відношення до інших. Велика увага приділяється розвитку
стійкої мотивації приносити користь істотам та розвиненню стабільної
енергії, необхідної для цього. Для втримання досягнутого рівня співчуття,
Будда постійно наголошував на необхідності уникнення злості
- найнебезпечнішої руйнуючої сили щодо контакту з істотами. Обіцянка
Бодхісатви - людини, мета якої є досягнення Просвітлення
для блага інших - застосовувати в своїй діяльності шість звільняючих
дій, - щедрість, терпіння, свідомі дії на благо інших, радісне зусилля
в праці на благо інших, медитацію, як гарантію нашої свободи та
мудрості знання про природу розуму - дає можливість утримати «лабораторний
досвід медитації» в реаліях життя.
Своє найвище повчання про розум, Вчення Діамантового Шляху8,
Будда надавав тим небагатьом, кому вже була притаманна особлива
довіра до будда-природи, для кого зустріч з Буддою була дзеркалом
власних можливостей.
Дослівно, Ваджраяна означає «Колісниця, що не руйнується» або
«Діамантова Колісниця». Йдеться про те, що Просвітлення проявляється
в кожному аспекті життя, в просторі, що ніколи і ніким не був
створений і тому не може зникнути. Він подібен діаманту, каменю,
який неможливо зруйнувати і який має властивість відображати та
сяяти. Бачення всього чистим є сутністю практики та реалізації
Ваджраяни.
Для досягнення мети тут використовують весь потенціал тіла, мови
та розуму; всі життєві ситуації є особистим досвідом руху до Просвітлення.
Особливістю цих глибоких методів є наявність нерозривного зв'язку
між учнем та вчителем, який втілює просвітлену енергію Будди. Завдяки
постійній підтримці, благословенню та захисту вчителя, учень може
досягнути просвітлення дуже швидко, інколи навіть за одне життя,
в залежності від вкладеної енергії та здібностей.
Спеціальна техніка звукових вібрацій мови Будди (мантр), техніка
візуалізації себе в образі Будди, при повному усвідомленні реальності,
допомагають швидкому досягненню результату.
Практикуючий також вчиться розпізнавати проявлення просвітлення
в будь-якому аспекті існування, - повсюди і в усьому. Поступовому
звільненню від концептуального сприйняття світу передує очищення
від руйнуючих емоцій. Так, крок за кроком, із зникненням егоїстичних
бажань, росту співчуття та мудрості, єднанню з просвітленням, відданістю
до вчителя, практикуючий приходить до особливого бачення всіх -
без винятку - як потенційних будд. Цей стан чистоти та свіжості
того, що вища істина та діяльність для блага істот дорівнює вищій
радості, повністю осягнутий, вже більше ніколи ні при яких обставинах
не втрачається.
Ці повчання передавались вузькому колу учнів (перший раз у Шравасті
та Вайшалі), поки в V-X століттях в Індії не склалися умови, що
сприяли їх широкому розповсюдженню, особливо в Тибеті, де вони й
зберігалися до 1959 року, поки не прийшли на Захід.
Історія Лінії Карма Каг'ю
В перекладі з тибетської назва Школи (bka’brgyud) означає «Лінія
Усних Настанов». Вона відома ще назвами «Лінія Нашіптування»
та «Школа Досконалості».
Назви вказують на притаманну для Каг'ю властивість відповідальності
збереження всіх повчань у неспотвореному вигляді. Це можливо здійснити
тільки у випадку, якщо всі повчання та практики передаються як безперервна
– і обов'язково на довірливій основі! - передача Вчення від учителя
з високим рівнем реалізації тим учням, які, оволодівши цими знаннями,
будуть так само їх передавати далі. Такий підхід дає можливість
гарантовано уникнути помилок і є основою того, що Вчення залишиться
живим невичерпним джерелом. В лінії приділяється велика увага відкритості
між учителем та учнем, що ґрунтується на глибокій довірі. Це дає
можливість максимально швидко набувати результатів медитації та
інтенсивний людський розвиток. Школа включає в себе всі повчання
Будди і є єдиною серед шкіл тибетського буддизму, що націлена, в
першу чергу, на практику, тобто йогічною.
Лінія спадкоємності Каг'ю починається з Будди Ваджрахари («Той,
хто тримає Діамант», тиб. «Дордже Чанг»). Це – так звана
«дхармакая», або «тіло істини» Будди. Таким чином, Ваджрахара,
це, так би мовити, «істинна, головна, форма» Будди, що є наявною
у всіх, в тому числі і у історичного Будди Шак'ямуні, просвітлених,
які завжди дарують свою благодать. Цим підкреслюється позачасовість
самого Вчення школи.
В історичному аспекті Лінія Карма Каг'ю бере свій початок від славетного
просвітленого індійського йогіна Тилопи з Бенгалії (988-1069).
Вважається, що його головним учителем був саме Ваджрахара, від якого
він дістав пряму передачу всього Вчення, в тому числі Махамудру,-
найвищий погляд Будди.
У свою чергу Тилопа передав набуті знання своєму головному учневі,
індійцю Наропі (1016-1100), відомому вченому Буддійського
університету Наланда. Після 12 нелегких років навчання біля Тилопи,
Наропа досяг реалізації. Він систематизував отримані повчання, які
відомі з тих пір як «Шість повчань Наропи». Тилопа також пророкував,
що головним учнем Тилопи стане тибетець Марпа, який має відіграти
важливу роль у поширенні буддизму в Тибеті.
Вже юнаком Марпа (1012-1097), прийнявши вчення Будди, тричі
пішки здійснював нелегкі подорожі до Індії та Непалу, прагнучи вчитися
у найкращих майстрів того часу, серед яких вирішальну роль у його
духовному становленні відіграли Наропа та Майтріпа. Його
бажання розвиватися було настільки сильним, що день він використовував
для навчання, а ніч – для медитацій. Наропа визнав його своїм головним
учнем і зробив пророцтво, що, завдяки Марпі, Лінія Каг'ю стане нескінченою,
подібно невичерпному джерелу. Він був одружений, займався фермерством,
підтримуючи тим самим як власну родину, так і своїх численних учнів.
Бездоганно володіючи санскритом, він переклав найважливіші буддійські
тексти, які привіз з Індії, і став відомий також як Марпа–Лотцава,
перекладач. Зібравши всі повчання та практики, Марпа фактично став
засновником Лінії спадкоємності Каг'ю у Тибеті.
Улюбленим учнем Марпи був Міларепа (1052-1135), славетний
поет та йогін, шанований всіма школами Тибету, пісні та біографія
якого давали натхнення до навчання та медитацій багатьом послідовникам
Дхарми, незалежно від того, до якої школи вони належали. Цілеспрямоване
життя Міларепи показує велику силу практик лінії Каг'ю: він зміг
за одне життя, завдяки сильному бажанню перетворити всі свої накопичені
в минулому негативні дії, досягти повного Просвітлення. Вся його
духовна практика відмічена великим аскетизмом та надзвичайним завзяттям
щодо досягнення мети,- він часто залишався без їжі, медитуючи у
гімалайських печерах та підтримував себе в такий час лише кропивою,
від вживання якої його шкіра стала зеленуватою. Його «Сто тисяч
пісень», повчань у формі особливих пісень (так звані дохи), є видатними
поетичними творами, що спонтанно народжувались з його просвітленого
розуму і надихають практикуючих своєю наснагою до просвітлення і
сьогодні.
Найулюбленішим учнем Міларепи був Гампопа (1079-1153), лікар
за фахом. Відповідно до порад та бажання вчителя, після більш ніж
трьохрічного навчання біля нього, Гампопа почав засновувати центри
медитацій та монастирі у східній частині Тибету. Так завдяки його
діяльності в Лінії Каг'ю, яка була представлена до нього лише мирянами,
йогами та йогинями, з'явилися і монастирі, а сам Гампопа став першим
ченцем Школи. Він є автором декількох важливих текстів, головним
серед яких є «Дорогоцінна Прикраса Визволення» і відноситься до
класу повчань «Лам-рім», де дається детальний опис всіх етапів
шляху практикуючого, - з самого початку і до досягнення стану будди.
Ця книга мала сильний вплив на весь подальший розвиток буддизму
в Тибеті, а сам Гампопа сказав, що знайомство з цим твором рівнозначне
до зустрічі з ним самим.
Дюсум Кх'ємпа (1110-1193), найважливіший учень Гампопи підтвердив
пророцтво Будди Шак'ямуні, що було ним зроблено в «Самадхіраджасутрі»
про те, що приблизно через 1600 років після його смерті має народитися
людина з високо розвинутими здібностями та безмежним співчуттям,
яка буде розповсюджувати Дхарму на протязі багатьох послідовних
перевтілень і буде відома як Кармапа, Людина Активності всіх
Будд, зустріч з якою буде приносити істотам щастя.
Наприкінці свого життя, заради безпрерервного зв'язку із своїми
учнями та майбуття Дхарми, Дюсум Кх'ємпа (букв. «той, хто знає минуле,
теперішнє та майбутнє»), вирішив приймати людське народження знову
і знову. Завдяки листу, де були описані всі деталі свого наступного
народження, - місце, час, обставини, ім'я батьків, - учні змогли
розшукати його після смерті. Те, що він змалку впізнав їх, означало
одне: його потік свідомості був безперервним. Цим – вперше в тибетському
буддизмі – була започаткована система свідомих перероджень високо
реалізованих Майстрів/Лам, відома як традиція «тулку»9. З
цього історичного для лінії моменту вся відповідальність за збереження
Школи покладалася на Кармап, а на період між їх смертю та новим
народженням до досягнення повноліття (21 року) на Лам з Червоною
Шапкою, - Шамарп. Всі Кармапи, Шамарпи, інші ведучі лами Школи
складають свого роду генеалогічне дерево лінії, так звану «Золоту
Гірлянду Каг'ю».
Про активність Другого Кармапи, Карма Пакші (1204-1283),
можна дізнатися не тільки з китайських, монгольських та тибетських
історичних джерел, а й західних. Марко Поло, відомий мандрівник,
багато розповідав у своїй книзі про нього.
Перед смертю Карма Пакші у листі написав, що він переродиться як
два лами, і вони, в свою чергу, будуть перероджуватися почергово
в якості учителя та учня для збереження та продовження лінії передачі
безперервною. В той самий рік, коли помер 2-й Кармапа, народився
Дракпа Сенг'є, пізніше відомий як 1-й Шамарпа, а наступного
року народився 3-й Кармапа (1284-1339). Драгпа Сенг'є був
головним учнем 3-го Кармапи, який впізнав у ньому друге втілення
2-го Кармапи. Так 1-й Шамарпа став другим переродженим ламою в тибетському
буддизмі. Шамарпа буквально означає «червона шапка», тому іноді
його називають Ламою з Червоною Короною, а Кармапу – Ламою з Чорною
Короною.
Третій Кармапа, Ранджунг Дордже, практично зберіг традицію
Нінгма, оскільки був єдиним на той час, хто мав всі передачі
цієї Школи.
Всі Кармапи, за виключенням 15-го, який був одружений, були ченцями,
що було найбільш корисним для Дхарми на той час. Всі Кармапи є проявом
необмеженої любові та співчуття і були надзвичайно знаючими особами,
авторами багатьох текстів та коментарів, видатними митцями, що малювали
тханки (буддійська медитативна іконографія), скульпторами, володіли
надзвичайними енергіями, багато подорожували та займалися освітою
своїх багаточисленних учнів. Духовний авторитет Кармап у розвитку
та збереженні Дхарми визнається всіма іншими школами. Його, як живого
Будду, шанують безперервно вже на протязі останніх 900 років.
Розуміючи мету «культурної революції», 16-й Кармапа Ранджуг
Рігпей Дордже (1924-1981), ще перед остаточним захопленням Тибету,
зміг підготувати вихід своєї Школи з країни. Згідно його вказівкам,
були вивезені найцінніші статуї, ритуальні предмети, реліквії, книги,
що зберігалися в Цурпху, резиденції Кармап з ХІІ століття. Новою
резиденцією Кармапи став побудований монастир Румтек в Сиккимі.
В 1974р. Кармапа у супроводі лам школи відправився в свою першу
подорож у Європу, Сполучені Штати та Канаду. Так були здійснені
прямі контакти з усіма вже функціонуючими центрами Каг'ю, які були
засновані в цих країнах в першу чергу Ламою Оле Нідалом та його
дружиною Ханною.
17-й Кармапа Трінлей Тхає Дордже (Trinlay Thaje Dorje),
що в перекладі означає «Той, хто необмежений та незмінний у Будда-активності»,
народився у 1984р. в Тибеті. У 1994р. хлопчика разом із сім'єю
таємно вивезли з окупованого китайцями Тибету на волю до Індії.
Згідно релігійній практиці Карма Каг'ю, 14-й Шамар Рінпоче, як єдиний
законоволодіючий можливістю розпізнання Кармапи, офіційно визнав
Тхає Дордже 17-м Кармапою. У листопаді 1996р. 17-й Кармапа на церемонії
в Бодхгая, місці просвітлення Будди Шак'ямуні, формально став ченцем.
А через шість років після цього, у 16-річному віці, Кармапа розпочав
свою активність у світі, давши свої перші повчання на Заході у Дюсельдорфі,
(Німеччина), Будапешті (Угорщина) та Кухарах (Польща) більш ніж
10 тисячам учнів. З того часу Кармапа багато подорожує і крім традиційної
буддійської, набуває також сучасну світську західну освіту.
Для того, щоби передавати свою просвітлену енергію якомога більшій
кількості істот, Кармапа періодично проводить так звану церемонію
Чорної Корони. Вона зроблена з волосся ста тисяч Просвітлених
жінок, - дакинь, небесних істот, захисниць Дхарми і є точною копією
постійного енергетичного поля Кармапи, що завжди присутнє над його
головою. Ця церемонія має силу відкривати найглибші рівні розуму
присутніх, пробиваючи захист егоїзму та розумових затьмарень. Таким
чином, корона має важливу розкриваючу функцію, розчинюючи шари понять
та закостенілих ідей, допомагаючи присутнім бути благословенними
вищими станами Просвітлення. Оскільки корона є зовнішним символом
внутрішньої духовної міці Кармапи, він часто говорив, що важливою
є корона, а не він сам. (Саме про цю корону йдеться в пророцтві
Будди Шак'ямуні в «Ланкаватара-Сутрі»: «Ті, хто носять чорну корону
та чернечий одяг, безперестану будуть приносити благо живим, поки
не завершиться вчення тисячі Будд».)
В теперішній час центри Каг'ю, як монастирського, так і світського
характеру, існують в усьому світі. І хоча Лінія Карма Каг'ю не була
занадто великою у Тибеті і завжди орієнтувалась на вивчення Дхарми,
на медитативну практику, тримаючись, по можливості, осторонь політики,
вона, завдяки захищаючій силі благословення Кармапи, стала широко
відома в західному світі і є вільною від будь-якого адміністративного
втручання зі сторони урядів Китаю та Тибету.
Mахамудра – головне повчання Каг'ю
Махамудра, Велика Печать є головним вченням Каг'ю, найвищим
вченням Будди про абсолютну природу розуму, про що він, передаючі
її своїм учням, сказав: «Не шукайте більш високих повчаннь, ніж
ці – їх немає». Про це говорить і сама назва вчення: Маха на
санскриті означає «великий», а «мудра» - «печать, знак». Таким чином
ту йдеться про скріплення «печаттю» «великого» стану просвітлення.
Важливим для розуміння Махамудри є текст 3-го Кармапи Ранджунг
Дордже з детальним сучасним коментарем Лами Оле Нідала, що вийшла
під назвою «Das Grosse Siegel»10.
Шлях Махамудри, як і будь-який інший засіб розвитку в буддизмі,
починається з недогматичного знання, яке необхідно перевірити за
допомогою медитацій та втілити у повсякденне життя. Він неможливий
без накопичення достатнього для цього внутрішнього багатства й глибокої
довіри до свого вчителя, який виявляє стан Просвітлення та засвідчує
його у кожну мить повсякденного життя.
Перший крок на шляху Махамудри починається з чотирьох основоположних
для руху думок, тобто аналізу ситуації, в якій ми знаходимося. Без
їх ясного розуміння справжній рух стає неможливим.
По-перше, необхідно розуміння того, що завдяки накопиченій у минулому
позитивній кармі, ми у цьому життю маємо надзвичайно дорогоцінну
та рідкісну можливість за допомогою вчення рухатися в напрямку визволення
та просвітлення.
По-друге, необхідно зрозуміти, що така можливість короткочасна,
адже в цьому непостійному, завжди мінливому світі кожна мить наближує
нашу смерть: саме тому було би прикро не скористуватися можливістю
пізнати свій розум як ясне світло.
По-третє, розуміння закону карми приводить нас до відповідальності
за власне майбуття: ми будемо щасливі у разі, якщо будемо думати,
говорити, діяти позитивно, і страждати, якщо наші думки, слова та
дії будуть негативними.
І, нарешті, по-четверте, доки ми будемо продовжувати вірити в те,
що є нічим іншим ніж тілом й що живемо заради речей, якими на даний
момент володіємо, ми будемо лише гнатися за швидкоплинним щастям,
одночасно через це намагаючись уникнути страждань. Таке хибне розуміння
ніколи не надасть ані жодної доцільності в нашому особистому житті,
ані справжньої опори перед обличчям втрат, старості та смерті, ані
можливості реально допомагати іншим. Так ми приходимо до розуміння,
що справжнім щастям є Просвітлення: воно вільне від будь-яких умов
і тому не може за будь-яких обставин щезнути або скінчитися. Не
скористатися існуючою можливістю з-за нашої хибної звички до лінощів
було б дійсно прикро.
Ці роздуми приводять нас до пошуку зміни від звичної шкали обумовлених
цінностей до альтернативних, абсолютних, таких, на які можна покластися
завжди і які не будуть втрачені в жодних обставинах. Так від звичайного
пристанища в обумовлених цінностях ми приходимо до Буддійського
Пристанища. Це означає приймати Пристанище в Будді, (тиб. «Санг'є»),
- позачасовому, необмеженому та всеосяжному просторі розуму, що
уособлюється його просвітленим станом; його вченні (санскр. «Дхарма»,
тиб. «Чьо»), в тих, хто досяг звільнення, Бодхісатвах, стабільних
практикуючих друзях на цьому шляху (санск. «Сангха», тиб. «Гендюн»),
та в Учителі (тиб. «Лама», санск. «Гуру»). Учитель (він може бути
ченцем, мирянином або йогіном) об'єднує попередні три пристанища
та робить їх явними, наочними. Це означає, що він має передавати
своїм учням «благословення», тобто наснагу до розвитку, володіти
особливими методами Діамантового Шляху, бути зв'язаним з енергополем
просвітлених захисників Вчення, мати як великий досвід реалізації
Вчення, так і життєвий, непорушні зв'язки із своїми Вчителями та
осмислено представляти стан Будди, його Вчення та Сангху.
Прийняття Пристанища в Будді, Дхармі, Сангсі та Ламі – це
другий обов'язковий крок на шляху: без нього немає успіху в розвитку.
Наступним кроком є Ньондро, основоположна практика з чотирьох
частин. Її ще інколи називають 100 – тисячною, тому що кожна частина
для набуття необхідного стабільного результату, має бути виконана
111 111 разів. Головна мета - закласти підвалини майбутнього Просвітлення,
що неможливо без звільнення тіла, мови та розуму від всіляких фізичних
блоків та ментальних перешкод, накопичених нами з безліччі минулих
життів, а також акумулюванні позитивних вражень та мудрості, без
яких не може бути подальшого розвитку. Перша практика, - прийняття
Пристанища з поклонами необхідне для очищення тіла від усіляких
фізичних та енергетичних блоків та допомагає звільненню від гордості;
друга - Діамантовий Розум (тиб. Дордже Семпа, санск. Ваджрасаттва)
сприяє звільненню, в першу чергу, від злості як найбільш руйнуючої
наш розум та взаємини з навколишнім середовищем емоції; третя –
підношення Мандали, або Досконалого Світу, розвиває інтенсивну радість,
відчуття внутрішнього багатства, щастя та мудрість. І, нарешті,
Гуру-Йога, медитація для ототожнення з якостями просвітленого Учителя,
завдяки чому практикуючий знаходить невичерпну мудрість та підключається
до лінії передачі, дістаючи її повне благословення.
Далі можна рухатися за допомогою трьох шляхів, які були принесені
в Тибет Марпою: «методів», «проникливості» та «ототожнення».
«Шлях методів» практично непридатний у сучасному західному світі,
тому що потребує довгострокового усамітнення. Єдиним виключенням
є Пхова, «Йога Усвідомленого Вмирання», яку виконують у безпосередній
присутності досвідченого вчителя11. Тут в ході п'ятиденної медитації
дізнаються, як саме проходить процес смерті та вчаться мистецтву
звільнення розуму в цей момент; з тим, щоб під час реальної фізичної
смерті досягти стану Будди Опаме, Будди Чистої Країни, -
стану блаженства, радості та хороших відчуттів. Це ще при житті
приводить до багатьох позитивних змін, в першу чергу до звільнення
від страху смерті, а пізніше дає можливість для кращого переродження
в стані, коли стражданням настає кінець, - людина звільняється від
«я», «его», і завдяки цьому відкривається більш швидкий шлях до
Просвітлення.
«Шлях проникливості» ґрунтується на медитаціях, що заспокоюють
та стабілізують розум (тиб. «Шине», санск. «Шаматха») та виникаючого
з цього глибокого проникнення (санск. «Віпаш'яна», тиб. «Лхантонг»)
у нашу неподільність з просвітленням.
«Шлях ототожнення» об'єднує властивості «шляху методів»12 та «шляху
проникнення»13 і є найбільш прямим шляхом до Просвітлення. Це –
практика «Гуру-Йога» (санскрит) або «Ламі Налджор» (тиб.), - медитація
на власного учителя або на Кармапу з розумінням того, що вони неподільні.
Зараз вона є головною медитацією в сучасних центрах Карма Каг'ю,
була і є силою лінії, сутністю та стрижнем передачі Школи. Головним
чинником тут є ототожнення з розумом Лами, який представляє Будду,
Просвітлення, і є ланкою в нерозривній лінії передачі Каг'ю. Таке
ототожнення можливо лише за умови глибокої довіри до Лами як до
прояву наших власних можливостей. Ця довіра зростає по мірі того,
як учень переконується в просвітлених якостях Учителя в реаліях
життя. Приклад людини, яка так само, як і ми, знаходилася в заплутаному
стані, але завдяки сильному бажанню та радісному зусиллю виконала
ту роботу, яку бажаємо виконати і ми, є найкращим доказом того,
що стан Будди це не щось абстрактне: його можна осягнути та проявити.
Так з поступовим сприйняттям ясності, співчуття та мудрості, блаженства
та вдячності від з'єднання з Ламою, розчиненню всіх явищ у безчасовому,
безмежному, але все відчуваючому просторі, народжується глибоке
проникнення у те, що ми у своїй суті невідокремлені від нашого Лами:
це і дає нам можливість без напруги покоїтися в Чистій Країні безмежних
здібностей Будди, які ми і використовуємо для блага інших.
Саме тому, тут не йдеться про сліпе, бездумне поклоніння перед
вчителем як перед об'єктом обожнювання, свого роду «живим фетишем».
Головна мета взаємин – в допомозі розвитку найкращих людських рис,
просвітлених якостей, а не в придушенні особистості учня: ось чому
необхідною є перевірка відповідності учня вчителю, і навпаки. Згідно
традиції, учень та вчитель спостерігали один одного не один рік:
учитель усвідомлює, кому передає вчення, а учень переконується у
єдності слова та дії майбутнього вчителя.
Незалежно від обраного шляху, кожен з них приводить до плоду
Махамудри, Великої Печаті.
Вона з'єднує основу, шлях та плід, де основою є те, що розум кожної
істоти є Ясним Світлом і всі мають природу Будди; шлях – це методи,
за допомогою яких ми вчимося єднанню з образами Будд та їхніми діями
поки самі не станемо Буддами; плід – це осягнення розуму як цілості
простору, блаженства та співчуття, яке більше ніколи не втрачається
і проявляється у наступних чотирьох станах:
«єдинонаправленність» - розум знаходиться в спокійному стані, немає
потреб «бігати» за зовнішніми подразниками щоб бути щасливим;
«не-штучність» - внутрішня стабільність приводить до безпосередності,
чесності: нема жодного сенсу бути удаваним ні в чому, займатися
будь-якими ментальними спекулюваннями, вигадками;
«єдиний смак» - переживаючий усвідомлює самого себе за усіма своїми
переживаннями: радість усвідомлення крізь будь-які переживання вже
не втрачається, адже є здобутком самого розуму, його безперервним
досвідом;
«не-медитація» - це перебування у всьому без зусиль: дії у будь-яких
ситуаціях є спонтанно мудрими, співчутливими, радісними та безстрашними,
такими, що приносять істотам як відносну, так і довгострокову, тривалу
користь. Весь потенціал простору є пізнаним, все наповнено значенням,
все є вільною грою розуму, кожна істота пізнається як Будда, якій
ще потрібно відкрити в собі Будду, а весь світ є Чистою Країною.
Це і є стан повного і абсолютного просвітлення, стан Великої Печаті.
Стан Будди.
Карма Каг'ю у сучасному західному світі. Активність Лами Оле.
Незважаючи на те, що в деяких західних країнах існують чернечі
установи Карма Каг'ю (напр. Франція, Англія), переважна частина
груп має світський характер. Те, що ці групи зараз існують практично
на всіх континентах, не могло б статися без активної участі датчан
Лами Оле Нідал (нар. 1941р.) та його дружини Ханни
(нар.1946р.) (Оle & Hannah Nydahl).
Пошук справжніх духовних цінностей привів їх у 1969 році до Непалу,
де вони й зустріли 16-го Кармапу. Зустріч настільки вразила молодих
людей, що вони вирішили залишитися, щоб набути буддійське знання
та стали першими західними учнями Кармапи. Після декількох років
інтенсивного навчання у найвищих лам лінії, Кармапа попросив Оле
та Ханну повернутися додому, щоб створювати світські центри Каг'ю,
вчити та розповсюджувати буддизм Діамантового Шляху на Заході. Починаючи
з 1972 року Лама Оле Нідал, від імені Кармапи, заснував 420 організацій
Школи Карма Каг’ю в Європі, Америці, Азії та Австралії. Завдяки
цьому колись невелика тибетська школа є відомою зараз в Данії, Німеччині,
Австрії, Швейцарії, Греції, Іспанії, Англії, Польщі, Угорщині, Чехії,
Словаччині, Румунії, Ізраїлі, США, Колумбії, Японії, Австралії,
Новій Зеландії, Росії, Україні, Гватемалі, Фінляндії, Естонії, Латвії,
Литві, Нідерландах, Італії, Болгарії, Венесуелі, Бельгії.
Лейтмотивом всієї праці Лами Оле для блага істот є його слова:
«Чого я насправді бажаю – це допомогти якомога більшій кількості
людей зрозуміти, що їх розум – це ясне світло, і що відчуття страху
є цілком помилковим, оскільки їх сутності неможливо завдати ніякої
шкоди».
Для цього Лама Оле вже більше 30 років подорожує навколо світу,
оминаючи двічі на рік земну кулю і проводить майже кожен день у
новому місті, щоби підтримувати своїх учнів та центри, читати лекції,
проводити курси медитацій, спілкуватися з пресою, виступати на радіо
та телебаченні, приймати участь у різних наукових конференціях.
Так, долаючи кордони географічні, культурні, психологічні, Лама
Оле відкриває орієнтованим на зовнішнє благополуччя розумам заходу
глибоку внутрішню мудрість вчення Будди і приносить, тим самим,
тисячам людей можливість реалізувати споконвічно присутній їм потенціал
стану поза страхів, поза обмежень, поза обумовленості. Філософ та
філолог за університетським дипломом (свою світську освіту Лама
Оле здобував у вищих учбових закладах Данії, Німеччини та США, а
його докторська дисертація була присвячена дослідженню творчості
відомого сучасного англійського філософа та письменника Олдоса Хакслі),
він добре знає реалії сьогодення. Саме тому його книги з буддизму
вільні від нагромадження термінів, затруднюючих освоєння матеріалу
людиною, яка не має спеціальної освіти й не володіє тибетською мовою.
З англійської та німецької вони переведені вже на багато інших мов.
Одна з основних його книг «The Way Things Are» є свого роду підручником
з буддизму і під назвою «Дійсність як вона є. Живий підхід до Буддизму
для сучасного світу» була видана українською мовою ужгородською
громадою у 1997 році, й була першою книгою з буддизму на українській
мові, що написана безпосередньо буддійським учителем. Іншими важливими
книгами Лами Оле є «Entering the Diamond Way», «Riding on the Tiger»,
»Mahamudra. Boundless Joy and Freedom», «The Way Things Are. A Living
Approach to Buddhism for Todays», «Ngondro. The Four Foundational
Practices of Tibetan Buddhism», «Das Grosse Siegel». Зараз готуються
до друку його нові книги: «Смерть і переродження» та «Любов і партнерство»,
яка буде фактично першим ґрунтовним викладом цього важливого питання
відносин «чоловік - жінка» з точки зору Вчення Будди.
Дбаючи про розвиток буддизму в сучасному житті, Лама Оле вже дозволив
більш ніж 50 своїм учням, - з них трьом з України, - ділитися набутим
досвідом в Дхармі в якості подорожуючих вчителів.
Карма Каг'ю на Україні
В своїй автобіографічній книзі «Riding on the Tiger» («Верхи
на тигрі») Лама Оле згадує про своє перше відвідування України
і Києва у 1991 році так: «Проводячи медитацію, я пережив
унікальний досвід. Прийшли місцеві боги та інші енергії. Вони показали
мені святі місця своєї території, укриті від очей березові гаї та
енергетично заряджені каміння – центри полів їх сили. Поза всяким
сумнівом ми їм сподобались. І вони будуть підтримувати нашу працю.
Відчуття глибокої солодкої туги, що було вселене ними до мене, об'єдналося
зі схожим переживанням від північної частини країни».
З цього часу Лама Оле вже 12 років поспіль відвідує нашу країну.
Завдяки натхненню, яке він передає своїм учням, в багатьох містах
країни (Київ, Чернігів, Харків, Луганськ, Стаханов, Севастополь,
Мелітопіль, Запоріжжя, Дніпропетровськ, Херсон, Львів, Ужгород,
Одеса та інших) виникли і працюють медитаційні центри. За ці 12
років Лама Оле провів курси Пхови в Алушті (1993р.), Ужгороді (1996р.),
Харкові (1999 та 2002 рр.), а також медитаційні курси в Чернігові
(2000 р.) та Запоріжжі (2003 р.).
У 1995 р. відвідав Україну і Лама Цечу Рінпоче, один з найвищих
Лам лінії Каг'ю, давши ряд особливих посвячень в Києві та печерах
Криму.
У 1996 р., з метою поширення Вчення Будди відповідно до традиції
Карма Каг'ю, й сприянню релігійним організаціям Карма Каг'ю їх конституційного
права на свободу віросповідання та координації їх діяльності, був
створений Релігійний центр Українського об'єднання буддистів
Школи Карма Каг'ю, зареєстрований Державним комітетом України
у справах релігій у 1998 році. (свідоцтво №45 від 28.08.98). Головними
завданнями, що ставить перед собою центр Об'єднання є збереження
та розвиток буддизму на Україні відповідно до традиції Школи Карма
Каг’ю; сприяння заснуванню нових релігійних організацій Школи Карма
Каг’ю; надання організаціям, що є членами об’єднання організаційної,
інформативної, консультативної, юридичної та іншої необхідної допомоги;
надання іншим зацікавленим організаціям та громадянам достовірної
інформації про вчення Будди у здійсненні релігійної практики та
поширенні Вчення Будди відповідно до традиції Школи Карма Каг’ю.
Об'єднання, як і громади, що входять до її складу, знаходяться
під духовним керівництвом 17-го Кармапи Тхає Дордже та безпосередньо
скеровуються Ламою Оле Нідалом.
Вищим органом Об’єднання є Конференція. Очолює Об’єднання президент,
який обирається Конференцією строком на два роки. При президенті
створюється керівний орган Об’єднання: Рада представників громад.
Духовний Глава є постійним членом Ради.
Друкованні видання Об'єднання: «Дійсність як вона є. Живий підхід
до Буддизму у сучасному світі» Лами Оле Нідала (1997р.); щорічний
часопис «Буддизм сьогодні» ( свідоцтво про реєстрацію КВ №5412 від
27.08.01., виходить з 2000р.); «Жизнь Марпи» (2003р., рос. мовою
як спеціальний випуск до часопису).
Місцеві громади утримують спеціальні місця, - медитаційні центри,
де ті люди, хто цікавляться буддизмом, мають можливість регулярно
зустрічатися для медитацій та навчання. Вся робота, як в Об'єднанні,
так і в громадах, проводиться на громадських засадах.
Медитації (вхід вільний) проводяться українською або російською
мовами. Прийняти в них участь може кожен бажаючий, для цього необов'язково
бути членом громади. Необхідні для підтримки діяльності центру витрати
фінансуються з пожертв членів громади. В кожний центр, декілька
разів на рік, для читання лекцій, проведення спільних медитацій,
а також медитаційних курсів з основоположних практик, приїжджає
подорожуючий вчитель Дхарми. При центрах працюють бібліотеки; можна
також придбати літературу, відео - та аудіо записи, тексти медитацій,
ритуальні предмети. Члени громади не відокремлюють свою власну практику
від різних життєвих обов'язків у соціумі, - працюють, утримують
сім'ї, виховують дітей. Загальна праця по утриманню центру здійснюється
членами громади на добровільних засадах паралельно з їх звичайним
життям. Часто найважливішу частину життєдіяльності центру здійснюють
подружжя, що мешкають в цих центрах. Ядро центру, здебільшого, складають
сім-десять людей. Взаємини між членами будуються на принципі, за
словами Лами Оле, «меритократії», або «влади заслуги»: більше права
на прийнятя рішень має той, хто більше працює на користь центру.
Більша частина членів громад - молодь віком до 35 років з вищою
освітою. Місіонерство, як засіб привертання нових членів, повністю
відкидається. Це абсолютно не відповідає суті буддизму.
Саме стиль активного інтегрування практики у повсякденне життя,
коли практикуючий, залишаючись активним членом суспільства, одночасно
з'єднує повсякденні обов'язки з інтенсивним духовним розвитком,
найбільше підходять добре освіченим та незалежно мислячим людям
і користуються найбільшою популярністю у країнах європейської культури.
На запитання, що може дати буддизм сучасному суспільству, Лама
Лопен Цечу Рінпоче відповів: «Ефективні засоби, що допомагають
безпосередньо пізнати розум».
Звертаючись до західних практикуючих Дхарму, Його Святість 16-й
Кармапа сказав: «…ви маєте шанувати своїх предків та вести гідне
життя, поважая їх традиції. Ви маєте подавати також гідний приклад
наступним поколінням. Ви маєте служити своєму народу, своїй країні
і не чекати, щоб країна слугувала вам... Носити нормальний одяг
і бути нормальною людською істотою, слугувати своїй країні і собі
самому, подавати гідний приклад, бути поважаючою себе особою – ось
шлях Дхарми… А якщо ви працюєте з Дхармою, ви можете слугувати багатьом.
У цьому – велич Дхарми. Ви не маєте випадати з громади, суспільства
або сім'ї. Живіть гідно».
Взаємовідносини з іншими конфесіями
Будда розглядав релігію як ліки від страждання і вважав, що кожній
людині підходить та духовна практика, яка приносить йому сцілення
серця і веде його до гармонії, любові та миру.
Ми, буддисти Карма Каг'ю, вважаємо всі напрямки буддизму спорідненими
і з повагою відносимося до всіх релігій та їх течій, які вчать добрій
етиці і наголошують на необхідності практики співчуття, але не підтримуємо
право жодної вести священі війни з їх претензією на абсолютну виключність,
на спрямованність до приниження жінок та на смертні вироки з релігійних
мотивів.
Президент Релігійного центру Українського Об'єднання буддистів
школи Карма Каг'ю
Фрідман Т.
1Три «старих» школи інколи ще називають лініями «Червоних Шапок»,
а «нову» - лінією «Жовтої Шапки», оскільки їхні Духовні Глави часто
одягали призначені для проведення певних церемоній шапки відповідного
кольору.
2Тому думка, поширена в певних колах буддистів і деяких засобах
масової інформації та наукових дослідженнях про те, що Далай-Лами,
- Духовні Глави Гелуг, - завжди були і до сьогодні є духовними лідерами
Тибету та всіх Шкіл, є абсолютно невірною і говорить або про недостатню
інформованість автору, або, що гірше, свого роду протекціонізм.
Така точка зору не тільки деформує історичну реальність про те,
що Далай- Лами є вище Глав будь-якої іншої духовної традиції та
покровителем всього тибетського буддизму; вона є некоректною, оскільки
поняття «лідер всіх» та «вищість» в контексті нашої теми означає
підпорядкованість, підлеглість, залежність кого-небудь перед ким-небудь,
прагнення надати явищу статус «божественності», що абсолютно не
узгоджується з Вченням Будди, який завжди підкреслював внутрішню
рівноправність істот при їхній різноманітності.
3Так звані «Чотири Благородні Істини».
4Ось чому ми можемо тут говорити про те, що буддизм є не релігією
віри, а релігією досвіду.
5В цій назві немає нічого принижуючого: так його називають з-за
«малої», «скромної» мотивації досягнення лише власного звільнення.
6Карма означає «імпульси до дії», що побуджують нас що-небудь
говорити або робити. Ці імпульси виникають як результати попередніх
звичних дій або моделей поведінки. Але оскільки немає потреби слідувати
за кожним імпульсом, наша поведінка не є детермінованою.
7Великим цей шлях називають з-за великого наміру практикуючих
– блага всім істотам.
8Можна зустріти й інші назви: Тантраяна, Мантраяна.
9Одним з таких прикладів є інститут Далай-Лами, Духовного Глави
Школи Гелуг, 14-е втілення якого сьогодні активно бореться за визволення
Тибету від китайських окупантів.
10Російське видання «Великая Печать. Отсутствие границ у пространства
и радости».С-Петербург, изд-во «Алмазный Путь», 1999
11Більш ніж 50 000 людей, з них приблизно біля 4 000 на Україні,
отримали практичну користь від цієї практики завдяки Ламі Оле Нідалу.
12Бачення себе як форми енергії та світла, прозорим, а не як
твердим фізичним тілом.
13Спостереження за диханням; сильні хороші побажання всім без
виключення істотам; усвідомлення присутності Лами як Будда-форми
зі світла та енергії, які у такий засіб проявляють свої просвітлені
якості з одночасним рецитуванням їх звукової вібрації (санск. «мантра»,
тиб. «нганг».
|
