статья
Валентин Лагетко
ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА СТАТІ
В сексологічній літературі, а, ширше, в пси-хіатричній, склалася
традиція проблему статі, якщо і визначати як проблему, то суто
медич-ною, зокрема, сексологічною. І навіть ті дослід-ники, які
вважають себе природознавцями, дотримувалися і дотримуються цієї
точки зору. Як на мене, то у великій мірі до цієї точки зору спричинився
факт наявності у людей свідомості як засобу контролювання дій.
Там, де поведінка, зокрема сексуальна, не підлягає контролю (Шекспір
говорив: "Коли говорить кров, розум мовчить"), цей факт
пояснюється ущербним, а то і злочинним характером природи окремих
людей.
Очевидно, такий стан справ можна вважати в першу чергу позначився
на дослідженні самої проблеми статі, а, по-друге, інтимна сфера
людських відносин традиційно взагалі замов-чувалася в Європі,
тому і не поспішали дово-дити її до широкої публіки [1]. Це тому,
що людям "зручніше" сприймати світ не таким, яким він
є, а таким, яким би хотілося його бачити, тобто яким би він мав
бути (ідеаліза-ція - властивість свідомості, це "шалена"
плат-ня за її наявність як засобу виживання людей).
Природа ж, йдучи до статевого розмножен-ня, запрограмувала поділ
особи на дві статі, поклавши на кожну з них свою специфічну фун-кцію
в цьому процесі: на чоловіків - запліднен-ня, тому чоловічий організм
формується саме таким, яким він є, а на жінок - народження і жіночий
організм формується для виконання цієї функції. В цьому дусі вже
французький хірург і вчений Амбруаз Паре (XVI ст.) писав, що "стать
- це ніщо інше як відмінність між сам-цем і самицею". Спонукою
до розмноження при-рода зробила сексуальні потреби, задоволення
яких як винагорода виявилося найміцнішою при-родною психофізіологічною
насолодою. А раз це так. то сексуальна насолода відразу ж набула
самоцінності (тому люди злягаються не продов-жувати людський рід,
а отримувати цю насо-лоду), тим більше, що вже у мавп, не говоря-чи
про людей, процес розмноження не обме-жується певними часовими
(пори року) рамка-ми. Але це потім. А спочатку треба було при-тягнути
представників різної статі одне до од-ного, а для цього - відштовхнути
в сексуально-му плані представників однієї статі одне від одного.
Для цього природа програмує гомофо-бію, продовження якої, або
зворотнім боком якої є гетерофілія. Без гомофобії не було б ге-терофілії
і навпаки, гетерофілія передбачає гомофобію.
З подібних розумувань випливає, що стать, виявляючись через сексуальну
поведінку осо-бин (тварин і людей), є суто природною, тому не
може визначатися суспільством, як подеку-ди можна довідатись з
літератури [2]. Сексу- альна поведінка закладається статевим інстин-ктом,
який є двоелементним утворенням, тоб-то передбачає статевий потяг
г статевий орган. При цьому роль органу є функціональною - за-довільнити
статевий потяг, а не навпаки - по-тягу задовільнити орган.
Сім'я як соціальне надбання пройшла три-валий і складний шлях
свого розвитку від полі-гамії, що було найпоширенішою формою сек-суальної
поведінки у первісних людей (матрі-архат), до моногамії епохи
патріархату і по сьогоднішній день. Саме на сім'ю покладається
функція продовження людського роду, на дум-ку поверхово мислячих
культурологів (мо-ралістів), в такий спосіб позашлюбні діти ого-лошуються
соціальне неповноцінними. Чи можна з цим погодитись?
Якщо дивитися на світ тверезими очима, а не ідеологічно зашореними
і сприймати його таким, яким він є, то треба робити висновок,
що найголовнішою природною відмінністю між людьми є статева відмінність.
Значить саме в цьому плані (плані статі) мали б бути найбільші
проблеми, і вони є, а зумовлені вони стихій-ним (несвідомим) розвитком
природи. Гегель зауважував, що якщо людина в процесі свого творення
не завжди досягає бажаної мети, то як можна вимагати від природи
стовідсоткової удачі в кожному конкретному випадку? [3] Але буденній
свідомості не до Гегеля.
Альберт Молль, який в 1897 році запропонував "статевий потяг"
застосувати як науко-вий термін у психіатрії, розумів його як
"ба-жання доторкнутись і розслабитись", відмітив тим
самим психічний бік справи. 1919 року В.Вин-ниченко в щоденнику
з'ясував вже соціально-психологічний аспект цього явища, не підоз-рюючи
про існування поняття ''статевий потяг" як наукового терміну,
тому користувався по-няттям "любов" і "кохання",
вкладаючи в по-няття "кохання" зміст статевого потягу.
Дозволю собі дещо ширшу виписку з цього визначення: "Кохання
- це зойк крові, це без-думний, непереможний голод тіла, це наказ
вічності, яка не допускає собі опору". Кохання саме себе
пожирає, як вогонь, і коли задово-лене лишає по собі нудний, сірий
попіл. Любов - це вростання, це просякнення до найтемні-ших- куточків
одної істоти другою. Любов при-ходить пізно, за коханням, після
його оргій, після жадних криків і лютого, дикого шепоту жаги.
Вона ходить тихо, безшумно, з уважним поглядом, загадковою посмішкою.
Кохання сліпе, дике, з поширеними ніздрями, скрюченими пальцями,
накидається на все, що може задо-вольнити. Кохати можна одночасно
двох, трьох, п'ятьох, стільки, скільки вистачить сили тіла і вогню.
Любити одночасно можна тільки одного. Вро- сти можна тільки в
одну душу, І одна душа тільки може прийняти всю істоту до кінця.
Ко-хання приходить зразу, в один момент, і може відійти з такою
ж раптовістю і несподівано. Любов приходить помалу, з стражданням,
з буденними клопотами, в поросі повсякденних пригод, приходить
непомітно, стає господинею і відходить трудно, з муками, з смертю.
Кохан-ня любить тільки себе і для себе. Коли страж-дання коханого
дасть насолоду, кохання шука-тиме тільки страждання коханого.
Любов віддає себе для любого. Страждання любого виключає радість
люблячого. Кохання є цвіт, з якого ви-ростає рідкий овоч - любов.
Без цвіту немає плоду, але цвіт не є плід і не всякий цвіт перетворюється
в плід. Тисячі кохань обсипа-ються безплідними, усихають, не встигши
роз-квітнути до зерна любві (ж-л "Київ".-№10.-1990.-
С.108-109).
Виписка велика, але феномен цей - "стате-вий потяг"
вартий того, щоб ще і ще раз вду-матися, що ж це таке? Можна зробити
висно-вок, що природа "турботу" про продовження людського
роду провадить через мінливість і полігамність статевого потягу.
Чим більше по-тяг мінливий, тим більше контактів, чим більше контактів,
тим більше запліднень, чим більше запліднень, тим більше народжень!
Інко-ли можна почути думку про марнотратність природи: весною,
мовляв, вишні вкриваються цвітом, як молоком облиті, а ягідки
не з кож-ної квітки бувають. Це не марнотратність, а "передбачливість",
адже є і безплідність. Це про вишні, а у людей безліч інших негативних
чинників діє. Мінливість статевого потягу і його полігамність
лягає на конкретних людей мораль-ним тавром "ущербності"
людської природи. Це через нерозуміння суті проблеми. Давно поміче-но,
що дехто найбільш "переконливо" говорить про те, що
абсолютно не розуміє.
Проблема мінливості і полігамності статево-го потягу - це перше,
що визначає проблему статі як філософську.
Другим за поширенням йде мастурбація. За даними польського сексолога
К. Імелінського 95% чоловіків і 75% жінок з власного досвіду зна-ють,
що таке мастурбація. Якщо психіатрія початку нашого століття розглядіє
це явище як аномалію психічного розвитку людини, то сьогоднішня
- як засіб розрядки статевого збуд-ження, елементарну форму сексуального
задо-волення [4]. Додамо лише, що мавпи також ма-стурбують (цікаво
яка ж "соціальна" потреба до цього їх спонукає?), значить,
це теж при-родне явище. Дивуєшся лише деяким дослідни-кам, які
відкидають тваринний світ, як кри-терій з'ясування фізіології
людини, заколису-ючи нашу свідомість впливом соціально-психо-логічних
факторів (типу "я прийшов - тебе нема, підманула, підвела"),
які безумовно впливають на людську форму статевих відно-син, яку
називаємо коханням,- але аж ніяк не визначають її. Фізіологія
як у тварин, так і у людей залишається тією ж, природною. Коли
людина голодна і під рукою нема ножа і видел-ки, а тільки кусок
вареного м'яса, то вона його спожиє, не дуже сумуючи за цими ознаками
людськості (приналежності сервіровки столу). Коли людина в переповненому
громадському транспорті сексуально збудилася, то вона там же і
розрядиться, не чекаючи на відповідне місце і час.5
Третім, що визначає проблему статі як філо-софську, є наявність
так званих збочень, чи відхилень від норми, в сексуальній поведінці
людей, додамо і тварин також, що знову ж таки-визначає проблему
статі як суто природ-ну. Сучасна сексопатологія на цих "відхилен-нях"!
тримається. Найпоширенішим відхилен-ням є гомосексуалізм, який
умовно існує в "чо-ловічій" (педерастія) і в "жіночій"
(лесбійство) формах. За підрахунками німецьких дослідників на
кожних 100 чоловік народжується приблиз-но 4-6 гомосексуалістів,
при цьому на одну лесбійку припадає чотири педерасти. Отже, що
ж це таке? К.Імелінський відповідає на це пи-тання однозначно,
що не знає, відносячи це відхилення до "нетипових" відхилень
(1986 рік) [6]. Щирість в сексології є найголовнішим методом дослідження.
Обнадіює те, що це сто-сується не тільки деяких пацієнтів, а й
дослід-ників, хоча далеко не всіх.
Щоб пояснити це явище треба зважити на філософський принцип єдності
матерії, яка яв-ляє собою єдність протилежностей, між якими неминуче
існує проміжна ланка (про це писав вже в IV ст. до н.е. Арістотель),
яка і забезпе-чує неперервність процесу розвитку і роль якої може
виконати те, шо суміщає в собі власти-вості (ознаки) як однієї
протилежності, так і другої. І це не випадковість і не відхилення
в процесі розвитку, а її (матерії) закон, йа що не звернув у свій
чає увагу Гегель і проміжні ланки називав "неміччю"
природи [7]. Наприк-лад, макро- і мікросвіт поєднує електрон,
бо має властивості як речовини, так і поля (про-тилежні види матерії).
Чоловіків і жінок по-єднує гомосексуаліст, бо за потягом він (вона)
жінка або чоловік, а за органом - чоловік, або жінка. На мій погляд
влучно говорять інколи про педерастів, що це жінки в чоловічому
упа-куванні, а про лесбійок, що це чоловіки - в жіночому. Подекуди
гомосексуалістів називають третьою статтю, але це очевидне заблуджен-ня.
Ніякого третього статевого потягу, крім жіночого і чоловічого,
і ніякого третього ста-тевого органу, крім чоловічого і жіночого',
не-має Заслуга Фрейда перед наукою полягає в тому, що він мав
мужність очевидне, хоча й неймовірне, назвати своїм іменем. Тобто
сек-суальна поведінка людей визначається в першу чергу статевим
потягом, а не статевим орга-ном [8]. Тому нонсенсом звучить думка
амери-канського філософа XX ст. КФромма, який, називаючи себе
неофрейдистом, твердить, що оскільки чоловічий і жіночий статеві
органи є відповідними одне одному, то в принципі будь з ким може
відбутися злягання [9]. Це було б в тому випадку, якби сексуальна
поведінка виз-началася статевим органом, а оскільки вона визначається
статевим потягом, то в принципі цього "принципу", про
який говорить Е.Фромм бути не може.
Отже, причиною гомосексуалізму є необ-хідність в проміжній ланці
в статевій сфері (як визначальній для природи), роль яко! і прире-чені
виконувати ці люди. Тобто гомосексуалізм існує лише тому, що є
гетеросексуалізм, який передбачає гомосексуалізм як проміжну ланку
між статями.
Драматизм ситуації полягає в тому, що це явище стосується всіх,
бо гомосексуалісти собі подібних не народжують (як вважав у XVIII
ст. Вольтер) [10], адже вони взагалі не народжу-ють! їх народжують
звичайні жінки, яких зап-ліднюють звичайні чоловіки. Подекуди
трагедія в тій чи іншій сім'ї виникає через нерозуміння природності
(в даному випадку можемо сказа-ти фатальності) цього явища і несприйняття
його через гомофобію, коли або батьки рап-том! довідуються, що
їх син (донька) гомосек-суаліст, або батько виявиться гомосексуалі-стом,
що, безумовно, буде несподіванкою для дітей. Це трапляється тому,
що деякі гомосек-суалісти намагаються "втекти" від себе,
щоб не бути для оточення (гомофобів) "білою" во-роною.
Вони одружуються, мають навіть дітей, а позбутися того, чого за
природою позбутися не можна, так і не позбуваються. Крім цього
"відхилення" існує ще педофілія (злягання з маленькими
дітьми), геронтофілія (злягання з людьми похилого віку), зоофілія
(злягання з тваринами), некрофілія (злягання з трупом) і т.д.
Педофілію і геронтофілію можна пояснити неперервністю у віковому
розмежуванні, зоо-філію - за принципом єдності всього живого,
некрофілію - за принципом єдності живої і не-живої природи. Всі
ці відхилення в строгому розумінні не є видхиленнями в сексуальній
по-ведінці людей, бо гетеросексуаліст ніколи не буде за власним
бажанням вдаватись до гомо-сексуалізму, педофілії, геронтофілії,
не-крофілії, зоофілії і т.д.
Тому можна зробити висновок, що однієї форми в сексуальній поведінці
не існує; кожна сексуальна група має свою норму сексуальної поведінки
і програмується (задається) ця норма природою, що забезпечує її
(природи) єдність і неперервність розвитку і омолодження за по-коліннями.
Четвертим можна назвати гермафродитизм [11], як тупикову галузку
в статевому розвит-ку людини. Якщо в рослинному світі існування
двостатевих рослин виправдане обопільним ви-конанням функцій,
то людина виявляється над-то складною системою, щоб залишитись
на рівні рослинного розвитку. Матеріал, який природа відпускає
на формування статевого органу у гермафродитів розприділюється
між двома органами (чоловічим і жіночим), тому як один, так і
другий є просто недоформованими, тому не в стані.виконувати статеву
функцію, а оскіль-ки статеві потяги (чоловічий і жіночий) взає-мознищуються,
тобто ці люди в сексуальному плані є індиферентними, то в цьому
і немає потреби. "Експеримент" природи тут потерпів
цілковите фіаско.
Все вищенаведене підводить до думки, що очевидне не завжди є
відомим, а тому поспіша-ти з оцінками не слід, а слід з'ясувати
не-обхідність (причину) існування того чи іншого явища (неймовірного).
Зробити це на основі за-пасу накопичених знань в сексології неможли-во,
тому необхідний прорив. Немаловажним для цього є неупередженість
поглядів.
Безумовно, ми лише торкнулися далеко не всіх аспектів (форм вияву)
сексуальної поведі-нки людей, але проблема окреслена і викладе-не
спонукає до кардинального перегляду по-передніх (існуючих) поглядів
на сексуальну по-ведінку людей і ширше - на сферу статі вза-галі.
Таким чином, розуміння статевих відносин вимагає з'ясування таких
понять як самоцінність сексуальної насолоди, гомофобія, гетерофілія,
мінливість і полігамність статевого потягу, виз-начальна роль
його в сексуальній поведінці, мастурбація як елементарна форма
сексуаль-ного задоволення, засіб розрядки статевого збудження,
багатоваріантність норми сексуаль-ної поведінки людей, гермафродитизм
як ту-пикове відгалуження в статевій сфері
Без сучасного розуміння цих понять статеве виховання молоді і
надалі залишатиметься рад-ше благим побажанням, ніж можливістю,
не говорячи вже про дійсність, а без спрямовано-го статевого виховання
(стихійність, на яку до цих пір покладаються, завдає більше шкоди,
ніж вирішує проблему) юнацтва ущербним є самий виховний процес,
а не людська приро-да, оскільки вона є природою, а не продума-ною
інженерною системою. І треба поспішати, бо. як писав англійський
фізик Джон Бернал. шо "можливо, не слід забігати наперед
і обго-ворювати рішення, які ми на даний час не мо-жемо обгрунтувати?
Але цілком може стати-ся, що так само непростиме вибачити, чекан-ня
склавши руки, і таким чином свідомо зат-римувати наукові відкриття"
[12].
Література
І. Цвейг С. Зигмунд Фрейд /Вчерашний мир. - М.: Радуга. 1991.
2 Орлов Ю. Половое воспитание и развитие человека. - М.: Просвещение,
1993, - С.5.
3 Гегель. Философия природы /Энциклопедия философских наук: в
3-х т. - М.: Мысль, 1975. - Т.2. - С.543.
4 Этическая мысль: Науч. - публицист. Чтения /Редкол..: А.Гусейнов
й др. - М.: Политиздат, 1990. - С.53.
5 Дей Тревор. Секс от и до /Пер. с англ. О. Смуровой.-М. :Агентсво
"ФАИР", 1998. - С.308.
6 Имелинский К. Сексология й сексопатология. - М.: Медицина, 1086.
7 Гегель. Философия природы /Энциклопедия философских наук: а
3-х т. - М.: Мысль, 1975. - Т.2. - С.551.
8 Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. -К: "Здоров'я",
1990. - С.17.
9 Фромм 3. Искусство любви. /Исследование природы любви. - Минск:
Полифакт, 1990. - С 34-35.
10 Вольтер. Царевна Вааилонская.
11 Голубева И.Гермафродитизм, - Медицина, 1980.
12 Бернал Джон. Возникновение жизни /Пер. с ангя. -М.: Мир, 1969.
- С.191.
