Ќј„јЋќ  



  ѕ”ЅЋ» ј÷»»  



  Ѕ»ЅЋ»ќ“≈ ј  



   ќЌ“ј “џ  



  E-MAIL  



  √ќ—“≈¬јя  



  „ј“  



  ‘ќ–”ћ / FORUM  



  —ќќЅў≈—“¬ќ  







Ќаши счЄтчики

яндекс цитуванн¤

 

      
»нститут стратегического анализа нарративных систем
(»—јЌ—)
L'institut de l'analyse strategique des systemes narratifs
(IASSN)
≤нститут стратег≥чного анал≥зу наративних систем
(≤—јЌ—)



стать¤


ћ»—“≈÷“¬ќ ƒќЅ» ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя

ƒоба ¬≥дродженн¤ (–енесанс), за визначенн¤м ‘. ≈нгельса, була найб≥льшим прогресивним переворотом з ус≥х пережитих до того часу людством '. ¬ола принесла ≥з собою докор≥нн≥ зрушенп¤ не т≥льки в економ≥чний ≥ соц≥альний розвиток передових Ївропейських крањн, а ≥ в усе духовне житт¤ багатьох Ївропейських народ≥в.

¬она зв≥льнила розум людини, њњ активн≥ творч≥ сили, скут≥ до того духовною диктатурою церкви. ¬она в≥дкрила людин≥ широкий шл¤х до п≥знанн¤ навколишньоњ д≥йсност≥ та своњх власних можливостей. ÷е створило грунт дл¤ розвитку науки ≥ нових форм л≥тератури та образотворчого мистецтва, ¤к≥ дос¤гли в цей час високого п≥днесенн¤.

ƒоба ¬≥дродженн¤ дала св≥ту пле¤ду блискучих художник≥в. –уйнуючи п≥двалини середньов≥чного аскетичного св≥тосприйманн¤, вони складали в своЇму мистецтв≥ справжн≥й г≥мн ф≥зичн≥й ≥ духовн≥й крас≥ людини, розкривали красу оточуючого њњ св≥ту. јле передов≥ ≥дењ художники ¬≥дродженн¤ вт≥лювали звичайно в творах на рел≥г≥йн≥ теми. ÷ерква за тих час≥в мала ще велику силу. —в≥тогл¤д широких мас прот¤гом стол≥ть формувавс¤ виключно на рел≥г≥йн≥й основ≥ ≥ нав≥ть сусп≥льн≥ рухи ще ≥ за доби ¬≥дродженн¤ набували рел≥г≥йноњ оболонки. ƒо того ж церква за ц≥Їњ доби лишалас¤ чи не найголовн≥шим замовником мистецьких твор≥в. “ому за доби ¬≥дродженн¤ у мистецьких тнорах нер≥дко виникало певне протир≥чч¤ м≥ж традиц≥йним рел≥г≥йним сюжетом ≥ тим повим, глибоко життЇвим, гуман≥стичним зм≥стом, ¤кий вкладали в них митц≥.

ћ»—“≈÷“¬ќ ≤“јЋ≤ѓ
Ќай¤скрав≥ше ≥деали доби ¬≥дродженн¤ в≥добразилис¤ в мисттв≥ ≤тал≥њ. «умовлювалос¤ це насамперед тим, що руйнуванн¤ феодальних пор¤дк≥в тут почалос¤ ран≥ше ≥ в≥дс¤ ≥птенсивн≥ше, н≥ж в ≥нших крањнах «ах≥дноњ ™вропи. ‘еодальн≥ в≥дносини в ≥тал≥йських м≥стах були значно слабшими, н≥ж за јльпами, а тому м≥ста, зв≥льн¤ючись в≥д м≥сцевих феодал≥в, не п≥дпадали п≥д владу корол¤ або ≥ншого володар¤.  ожне м≥сто розвивалос¤ в≥дносно самост≥йно в м≥ру свого економ≥чного розвитку. ¬ св≥домост≥ город¤н формувалас¤ глибока в≥ра в сили людини. –уйнувавс¤ середньов≥чний ≥деал спогл¤данн¤ ≥ пасивного п≥дкоренн¤ раз назавжди встановленим пор¤дкам. Ќовий, глибоко життЇвий ≥ водночас п≥днесений ≥деал людини ¤скраво в≥добразивс¤ в творчост≥ передових ≥тал≥йських художник≥в. јле складавс¤ в≥н поступово. Ќе в≥дразу було знайдено й художн≥ засоби дл¤ його вт≥ленн¤.

–озвиток ≥тал≥йського мистецтва под≥л¤Їтьс¤ на три пер≥оди.

ѕерший з них, пер≥од так званого проторенесансу, припадаЇ на другу половину XIII-XIV ст. —аме в цей час з'¤вилис¤ перш≥ паростки новоњ культури. ѕроте основн≥ њњ тенденц≥њ визначилис¤ т≥льки в XV ст., у пер≥од –аннього ¬≥дродженн¤ (другий етап), коли особливого напруженн¤ дос¤гли пошуки новоњ художньоњ мови. “рет≥й, завершальний етап розвитку ≥тал≥йського мистецтва - ¬исоке ¬≥дродженн¤ (останн≥ дес¤тир≥чч¤ XV - перш≥ три дес¤тир≥чч¤ XVI ст. ≥ т≥льки у ¬енец≥њ до останньоњ чверт≥ XVI ст.) став пер≥одом найб≥льш багатогранного ≥ повнозвучного вт≥ленн¤ в ньому передових ≥дей гуман≥зму.

ѕерший тв≥р, ¤кий св≥дчив про нову оц≥нку людини, з'¤вивс¤ в середин≥ XIII ст. у значному за тих час≥в торговельному м≥ст≥ ѕ≥з≥. ÷е була кафедра дл¤ пропов≥дника в м≥сцев≥й хрещальн≥, завершена близько 1260 року бригадою скульптор≥в на чол≥ з видатним майстром Ќ≥коло ѕ≥зано (м≥ж 1220 - 6л. 1278). «агальний задум њњ оформленн¤ був ще ц≥лком середньов≥чним, але в де¤ких алегоричних постат¤х ≥ в п'¤ти рельЇфах балюстради неспод≥вано пролунали нов≥ мотиви. —южети њх були, звичайно, рел≥г≥йн≥, але в зображенн≥ людей вже не було аскетизму, нехтуванн¤ красою людського т≥ла. ¬с≥ постат≥ виконан≥ матер≥ально ≥ вагомо. ѕоважна ≥ гордовита, наприклад, ћадонна у сцен≥ "ѕоклон≥нн¤ волхв≥в". њњ обличч¤, велична постать викликають спогади про давньоримську богиню ёнону, а цар≥-маги, що, за легендою, прийшли вклонитис¤ новонародженому ’ристу, теж скидаютьс¤ на античних бог≥в. јнтична художн¤ спадщина, ¤к бачимо, стала опорою у творчих пошуках художника. ≤ цю роль вона продовжувала в≥д≥гравати у творчост≥ багатьох передових ≥тал≥йських майстр≥в доби ¬≥дродженн¤.

ўе з б≥льшою художньою переконлив≥стю новий етичний ≥деал людини пролунав у творах найвизначн≥шого художника проторенесансу - ƒжотто д≥ Ѕондоне (бл. 1276-1337). ’удожники, ≥стор≥ографи, гуман≥сти доби ¬≥дродженн¤ вважали саме його засновником нового ренесансного живопису. ƒжотто був осв≥ченою, р≥зноб≥чно обдарованою людиною, що ви¤вила себе в арх≥тектур≥, скульптур≥ ≥ особливо живопису. ¬≥н жив ≥ працював у ‘лоренц≥њ. јле твори ƒжотто були широков≥дом≥ в ус≥й ≤тал≥њ, ≥ тому його запрошували дл¤ роботи ≥ в ≥нш≥ м≥ста. ¬сесв≥тньов≥дом≥ його фрески, що прикрашають ≥нтер'Їр маленькоњ, дуже простоњ за своЇю арх≥тектурою церкви в ѕадуњ. —поруджена церква на м≥сц≥ давньоримськоњ арени, а тому в≥дома тепер п≥д назвою  апели дель јрена, що означаЇ - капела на арен≥.


“радиц≥йн≥ рел≥г≥йн≥ сюжети про народженн¤ ≥ житт¤ богоматер≥ та њњ сина набули в художника нового зм≥сту. ƒжотто не захоплюЇтьс¤ чудесами й м≥стикою. ¬≥н створюЇ правдив≥ життЇв≥ сцени. ясн≥сть ≥ щир≥сть картин людського житт¤ з його радощами ≥ стражданн¤ми владно захоплюють гл¤дача. Ќайр≥зноман≥тн≥ш≥ почутт¤ - в≥д св≥тлоњ радост≥, ¤кою ов≥¤н≥ учасники шлюбного походу Ѕогоматер≥, до глибокого гор¤ в "ќплакуванн≥ ’риста" - передан≥ ¤скраво ≥ в≥дверто. ƒжотто стверджуЇ людську мужн≥сть ≥ благородство, засуджуЇ п≥дл≥ вчинки. « особливою силою нова етична оц≥нка людини ви¤вл¤Їтьс¤ у фресц≥ "ѕоц≥лунок ≤уди".  ористуючись контрастним з≥ставленн¤м у центр≥ композиц≥њ гол≥в двох основних персонаж≥в, художник протиставл¤Ї душевну чистоту й мудр≥сть одного огидному зрадництву другого. √оловний герой фресок ƒжотто ’ристос - не бог, а глибоко переконана у своњй моральн≥й правот≥ людина, ¤ка мужньо й ст≥йко зустр≥чаЇ т¤жк≥ випробуванн¤ житт¤.

≤ в своњй живописн≥й мов≥ художник стаЇ на шл¤х см≥ливого новаторства. ƒо ƒжотто в ≥тал≥йському живопису були т≥льки бо¤зк≥ спроби матер≥ально, об'Їмно схарактеризувати постат≥ й предмети або передати сприйн¤тт¤ реального простору на площин≥. ƒжотто р≥шуче порвав з принципами площинного середньов≥чного живопису. ÷е ви¤вл¤Їтьс¤ ≥ в композиц≥њ, ¤ка будуЇтьс¤ не на основ≥ догматичних м≥ркувань, а на життЇв≥й законом≥рност≥ в розвитку под≥њ, ≥ в рисунку, що базуЇтьс¤ не на встановлених канонах, а на реальних спостереженн¤х художника. ѕлощинно-орнаментальне тлумаченн¤ форм поступаЇтьс¤ м≥сцем пластично-об'Їмному моделюванню постатей ≥ предмет≥в. ” творах його з'¤вл¤Їтьс¤ реальний прост≥р, в ¤кому живуть ≥ д≥ють зображен≥ художником люди. –ад≥сного звучанн¤ набувають ¤сн≥ барви розпису.

«вичайно, неможливо було одразу вир≥шити вс≥ т≥ складн≥ питанн¤, ¤к≥ постали перед ≥тал≥йським живописом –енесансу. «аслуга ƒжотто пол¤гала в тому, що в≥н зум≥в в≥д≥брати найголовн≥ш≥ з них ≥ незм≥нно мудро обмежувати себе показом самого най≥стотн≥шого.

ƒжотто, по сут≥, в≥дкрив шл¤х дл¤ розвитку реал≥стичного живопису ™вропи, шл¤х, ¤ким передус≥м п≥шли ≥тал≥йськ≥ художники.

” пер≥од так званого –аннього –енесансу центром гуман≥стичноњ культури й реал≥стичного мистецтва, ¤к ≥ ран≥ше, була ‘лоренц≥¤. —аме тут уже в перш≥й половин≥ XV ст. найб≥льш ¤скраво ≥ повно розкрилис¤ основн≥ тенденц≥њ розвитку ренесансноњ арх≥тектури, скульптури й живопису.

” м≥ст≥, що дос¤гло найвищого в ≤тал≥њ тих час≥в економ≥чного розвитку, розгорнулос¤ широке буд≥вництво громадських ≥ житлових споруд, насамперед церков ≥ м≥ських палац≥в.

ќсобливого значенн¤ надавалос¤ завершенню буд≥вництва великого собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре, закладеного ще в 1295 р. ÷ей собор, на думку флорент≥йц≥в, мав передати велич њхньоњ республ≥ки так, "щоб по ньому можна було визнати мудр≥сть ≥ великодушн≥сть, ¤к≥ Ї ознаками державноњ розсудливост≥ народу" (≥з ур¤довоњ постанови про закладанн¤ собору). Ќа початку XV ст. буд≥вництво собору в основному зак≥нчилос¤, залишалос¤ ще вивести купол над його в≥втарною частиною. ‘лорент≥йц≥ задумали побудувати купол не менш величний, н≥ж славетний купол римського ѕантеону 1. јле спиратис¤ в≥н мав не на масивн≥ ст≥ни, ¤к у ѕантеон≥, а на стовпи й досить легк≥ ст≥ни готичноњ будови, кр≥м того, купол повинен був гармон≥йно завершити вертикальн≥ ритми, що панували в нижн≥й частин≥ споруди.

« ус≥ма труднощами ген≥ально справивс¤ ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥ (1377- 1446) - найвидатн≥ший арх≥тектор доби ¬≥дродженн¤. —трункий, вит¤гнутий догори купол собору, зд≥ймаючись угору на 107 метр≥в ≥ дос≥ височить над м≥стом, багато в чому визначаючи його загальний силует. «далеку видно в≥с≥м б≥локам'¤них ребер купола, критого, ¤к ≥ дахи навколишн≥х будов, червоно-коричневою черепицею... Ќ≥коли форми середньов≥чноњ арх≥тектури не сприймалис¤ так по-земному ¤сно.

ќсобливост≥ нового, рац≥онального й рад≥сного св≥тосприйманн¤ доби ¬≥дродженн¤ вт≥лен≥ Ѕрунеллеск≥ ≥ в арх≥тектур≥ дит¤чого притулку у ‘лоренц≥њ. …ого фасад гостинно в≥дкриваЇтьс¤ на площу галереЇю (лодж≥Їю). ќбжитим ≥ прив≥тним здаЇтьс¤ невисокий другий поверх, що завершуЇ будову. ¬≥кна в ньому, розташован≥ по центру арок лодж≥њ, н≥би вторують ритмов≥ њњ аркад. ”м≥щен≥ п≥зн≥ше м≥ж арками лодж≥њ барвист≥ майол≥ков≥ медальйони ≥з зображенн¤м немовл¤т, виконан≥ скульптором јндреа делла –обб≥а, п≥дкреслюють призначенн¤ будови.

—воЇр≥дною ц≥л≥сн≥стю й ч≥ткою орган≥зован≥стю вс≥х арх≥тектурних елемент≥в вражають численн≥ ренесансн≥ палаццо (палаци) у ‘лоренц≥њ та ≥нших м≥стах ≤тал≥њ. ѕринципи њх арх≥тектури склалис¤ вже в перш≥й половин≥ XV ст. ÷е пр¤мокутн≥ в план≥, триповерхов≥ споруди з нежилим, ¤к правило, нижн≥м поверхом. ” тод≥шн≥й ‘лоренц≥њ, з њњ напруженим пол≥тичним житт¤м ≥ пост≥йними збройними сутичками р≥зних парт≥й, так само, ¤к ≥ в ≥нших м≥стах —ередньоњ ≤тал≥њ, палаци довго збер≥гали вигл¤д сувороњ фортец≥, ¤к, наприклад, палаццо родин ѕ≥тт≥, ћедич≥-–≥кард≥ або —троцц≥ у ‘лоренц≥њ. ѕроте з часом зовн≥шн≥ фасади ≥тал≥йських м≥ських палац≥в ставали менш суворими ≥ б≥льш чепурними. “ак, у середин≥ XV ст. один з найвидатн≥ших ≥тал≥йських арх≥тектор≥в Ћеон-Ѕатт≥ста јльберт≥ (1404-1472) вв≥в у композиц≥ю фасад≥в м≥ських палац≥в основн≥ елементи ордерноњ системи, запозиченоњ з античного мистецтва.

Ѕурхливого п≥днесенн¤ набуло у XV ст. образотворче мистецтво. —аме тепер воно почало в≥д≥гравати особливо важливу роль у формуванн≥ гуман≥стичного св≥тогл¤ду людей. Ѕагато видатних твор≥в живопису й скульптури з'¤вилос¤ в цей пер≥од, особливо у ‘лоренц≥њ. Ќа початку стол≥тт¤ в≥дбувс¤ конкурс на краще оформленн¤ дверей хрещальн≥ (баптистер≥ю), що м≥стилас¤ на площ≥ б≥л¤ собору —анта ћар≥¤ дель ‘ьоре.  ращими було визнано два рельЇфи: один, виконаний Ћоренцо √≥берт≥, а другий - уже згадуваним ‘≥л≥ппо Ѕрунеллеск≥, ¤кий, ¤к бачимо, був не т≥льки арх≥тектором, а й скульптором. «а виконанн¤ вс≥Їњ роботи вз¤вс¤ Ћоренцо √≥берт≥ (1378-1455). ѕонад 20 рок≥в наполегливо працював в≥н над цим замовленн¤м, ≥ коли зак≥нчив роботу, то вже без конкурсу д≥став дорученн¤ виконати ще одн≥, сх≥дн≥ двер≥ баптистер≥ю. ÷≥й робот≥ скульптор присв¤тив 27 рок≥в свого житт¤. ћ≥келанджело визнав њх г≥дними бути дверима раю, ≥ в≥дтод≥ вони д≥стали назву "райських дверей".

” дес¤ти зм≥щених на сх≥дних двер¤х багатоф≥гурних барельЇфах √≥берт≥ дав нове гуман≥стичне тлумаченн¤ старих б≥бл≥йних тем. Ќаприклад, м≥ф≥чна сцена створенн¤ перших людей та њх житт¤ у раю пролунала ¤к г≥мн на честь людини, що поступаЇтьс¤ вс≥ма радощами райського житт¤ заради права на п≥знанн¤ св≥ту. Ќадзвичайно майстерно вир≥шив √≥берт≥ складн≥ композиц≥њ рельЇф≥в, використавши закони л≥н≥йноњ перспективи. ≤ дос≥ ц≥ рельЇфи приваблюють ¤сн≥стю просторового враженн¤, дивовижною витончен≥стю в проробц≥ деталей, багатством арх≥тектурних ≥ пейзажних фон≥в, точн≥стю гнучкого, гарного малюнка постатей ≥ багатою грою св≥тлот≥н≥. јле подальший шл¤х розвитку ≥тал≥йськоњ пластики визначила не л≥рична, дещо камерна творч≥сть √≥берт≥, а мужн¤, п≥днесено героњчна творч≥сть ƒонателло.

—м≥ливий новатор ƒонателло (1386-1466) п≥дн≥с на новий, вищий щабель не т≥льки ≥тал≥йську, а й усю Ївропейську скульптуру. —аме в його творах ≥деал см≥ливоњ, активноњ людини знайшов повноц≥нне художнЇ вт≥ленн¤. √либоко реал≥стична, пластична мова ƒонателло в≥дзначалас¤ силою й правдив≥стю. ÷е була мова митц¤, ¤кий пристрасно вивчав натуру ≥ водночас творчо переосмислював надбанн¤ не т≥льки своњх ≥тал≥йських попередник≥в, а й багатий досв≥д античноњ пластики.

“алановитий скульптор рано здобув визнанн¤. …ого згадують уже ¤к пом≥чника √≥берт≥ п≥д час роботи над першими дверима флорент≥йського баптистер≥ю. ¬еликою була участь ƒонателло в оформленн≥ фасаду й ≥нтер'Їра флорент≥йського собору. «окрема, в≥н виконав постать апостола ≤оанна (на фасад≥), а також оформленн¤ мармуровоњ кафедри дл¤ сп≥вак≥в (в ≥нтер'Їр≥). …ого статуњ прикрашали ≥ дзв≥ницю собору, побудовану ще за проектом ƒжотто.

ƒонателло запросили до ѕадуњ - визначного центру ѕ≥вн≥чноњ ≤тал≥њ - дл¤ оформленн¤ в≥втар¤ в головному собор≥ м≥ста. ” ѕадуњ перед собором скульптор встановив бронзовий пам'¤тник кондотьЇру 1 √аттамелат≥, в ¤кому вт≥лив значущ≥сть живоњ людини - свого сучасника. ÷¤ скульптура була першим п≥сл¤ античноњ доби в≥льно встановленим к≥нним монументом у Ївропейському мистецтв≥.

ќсобливою попул¤рн≥стю користувалась одна з мармурових статуй, вир≥зьблених ƒонателло дл¤ церкви ќр —ан ћ≥келе, що була одн≥Їю з головних споруд у тогочасн≥й ‘лоренц≥њ. ÷ерква ц¤ належала рем≥сничим цехам.  ожний з них був зобов'¤заний встановити в одн≥й з н≥ш у зовн≥шн≥х ст≥нах церкви статую свого покровител¤. ÷ех збро¤р≥в замовив ƒонателло статую свого патрона - св. √еорг≥¤. ÷ього св¤того звичайно зображали ¤к переможц¤ казкового дракона. ” ƒонателло - це насамперед сильний юнак у латах, повний сили, здатний на подвиг. «вичним жестом в≥н п≥дтримуЇ важкий щит. ÷е був уже не св¤тий. “аким у¤вл¤ли соб≥ сучасники ƒонателло ≥деального громад¤нина ‘лорент≥йськоњ республ≥ки тих час≥в, коли м≥сто щойно висто¤ло у жорстоких в≥йнах з могутн≥м ћ≥ланським герцогством ≥ неапол≥танським королем. ’удожник гостро в≥дчув волелюбний дух свого народу, що в≥дважно боронив свободу й незалежн≥сть р≥дного м≥ста.

Ќового зм≥сту надав ƒонателло ≥ образу б≥бл≥йного геро¤ ƒавида. «а легендою, молодий чабан, ¤кий п≥зн≥ше став царем, перем≥г велетн¤ √ол≥а-фа ≥ тим вр¤тував св≥й народ. ƒонателло показав ƒавида ¤к гарного юнака, що завд¤ки своњй власн≥й спритност≥ та мужност≥ здобув перемогу. ¬супереч легенд≥ скульптор зобразив гнучку м≥цну постать геро¤ такою, ¤к ≥ в античних стату¤х - оголеною, але залишив на його голов≥ чабанський капелюх, щоб показати, що подвиг звершила саме людина з народу. “в≥р великого майстра наче випром≥нював ту спок≥йну життЇрад≥сн≥сть, ¤ку принесла ≥тал≥йським м≥стам, ≥ насамперед ‘лоренц≥њ, доба пол≥тичного й господарського розкв≥ту. "ƒавид" був виконаний дл¤ палацу заможноњ флорент≥йськоњ родини ћедич≥, ¤ка, спираючись на широк≥ рем≥снич≥ верстви, неухильно йшла до влади в м≥ст≥. ƒо реч≥, глибокий демократизм св≥тосприйманн¤ ƒонателло вин≥с саме з рем≥сничого середовища. —ин рем≥сника середнього достатку, в≥н, ¤к ≥ вс≥ тод≥шн≥ скульптори, був членом цеху камен¤р≥в. –ем≥сники ж були на той час чи не найактивн≥шою прогресивною пол≥тичною силою в м≥стах. “ому стверджуваний ƒонателло гуман≥стичний ≥деал набув такого широкого громадського звучанн¤.

Ќа гребн≥ патр≥отичного п≥днесенн¤ у ‘лоренц≥њ зросла творч≥сть ≥ третього великого новатора ≥тал≥йського мистецтва доби –аннього ¬≥дродженн¤ - живописц¤ ћазаччо (1401-1428). ¬≥н не дожив ≥ до тридц¤ти рок≥в, але його внесок в розвиток тогочасного живопису неоц≥ненний.  ≥лька покол≥нь митц≥в училис¤ на його розписах, що в капел≥ Ѕранкачч≥ у церкв≥ —анта ћар≥¤ дель  арм≥не. ÷е замовленн¤ було дано живописцю ћазол≥но. ¬≥н залучив до роботи свого молодого друга ћазаччо, а невдовз≥ й взагал≥ полишив роботу нанього. ћазаччо не завершив роботу через передчасну смерть. ƒе¤к≥ фрески були дописано лише наприк≥нц≥ XV ст. ѕроте фрески, виконан≥ ћазаччо, стали в цикл≥ розпис≥в визначальними. —еред них найв≥дом≥ш≥ - "¬игнанн¤ з раю" ≥ "ѕодать". ” своњх композиц≥¤х ћазаччо осп≥вуЇ сильну духом, мужню людину. ≤ в цьому роботи майстра наближаютьс¤ до твор≥в ƒонателло.

фресц≥ "¬игнанн¤ з раю" вс¤ увага сконцентрована на зображенн≥ "перших людей" - јдама та ™ви. —воњм зовн≥шн≥м вигл¤дом вони нагадують флорент≥йських рем≥сник≥в. јдам завд¤ки розвинен≥й мускулатур≥ плечей скидаЇтьс¤ на ковал¤, простонародний характер маЇ ≥ постать ™ви. ѕеред силою пластичного моделюванн¤ цих постатей, в≥льно розташованих у простор≥, нав≥ть н≥велюЇтьс¤ ф≥гура ангела, ¤кий показуЇ люд¤м шл¤х у неприв≥тний земний св≥т. ѕостат≥ јдама ≥ ™ви вражають напруженим драматизмом ≥ силою почутт≥в. ” них в≥дчуваЇтьс¤ в≥дчай людей, що втратили щось значне, ≥ водночас внутр≥шн¤ з≥бран≥сть, мужн¤ р≥шуч≥сть, що не залишають сумн≥ву в здатност≥ героњв до важкоњ життЇвоњ боротьби. јдам ≥ ™ва робл¤ть перший крок за двер≥ раю. ≤ саме цей крок у нове житт¤, широкий ≥ р≥шучий, визначаЇ композиц≥йний лад твору.

Ѕагато з того приблизного ≥ нањвного у зображенн≥ людини, що лишалос¤ ще у творчост≥ ƒжотто, ћазаччо подолав завд¤ки см≥ливому зверненню до натури. јле так само, ¤к ≥ ƒжотто, гостроту ≥ безпосередн≥сть зорового сприйманн¤ в≥н поЇднуЇ з продуманим, ц≥леспр¤мованим в≥дбором най≥стотн≥шого дл¤ характеристики людини. “ому твори ћазаччо завжди вражають особливою ц≥л≥сн≥стю художнього задуму ≥ ч≥ткою лог≥чн≥стю в розгортанн≥ д≥њ. ќсобливо характерна з цього погл¤ду фреска "ѕодать", або "—плата статира" 1. √оловне м≥сце в композиц≥њ фрески займаЇ група апостол≥в. ¬они п≥вколом оточують свого вчител¤ ’риста, перед ¤ким зупинивс¤ збирач мита. ’ристос ≥ апостоли зображен≥ простими людьми, у ¤ких немаЇ нав≥ть монети, щоб сплатити мито. јле вс≥ вони сповнен≥ великоњ людськоњ г≥дност≥. Ўироко й в≥льно вписан≥ ф≥гури апостол≥в у суворий г≥рський краЇвид. Ќав≥ть насичений теплий колорит фрески, побудований на сп≥вв≥дношенн≥ жовтовохристих, жовтогар¤чих, червонуватих ≥ зелених барв, викликаЇ в≥дчутт¤ прихованоњ напруженоњ сили. ѕ≥днесено героњчний гуман≥стичний ≥деал людини, що з'¤вивс¤ в добу ¬≥дродженн¤, у творах ћазаччо вперше знайшов у живопису таке широке й ц≥л≥сне вт≥ленн¤.

’удожн≥ проблеми, порушен≥ ƒонателло та ћазаччо, були наст≥льки важливими дл¤ подальшого розвитку ≥тал≥йського мистецтва, що к≥лька наступних покол≥нь майстр≥в скульптури ≥ живопису працювали над њх вир≥шенн¤м. “ак, де¤к≥ художники ≥з завз¤тт¤м продовжували вивчати л≥н≥йну перспективу, ¤ку в≥дкрив Ѕрунеллеск≥ й частково застосовував вже ћазаччо. ≤нш≥ насамперед ц≥кавилис¤ будовою людського т≥ла й механ≥кою його рух≥в, вдаючись нав≥ть до заборонених церквою анатом≥чних досл≥д≥в. ¬елику увагу прид≥л¤ли митц≥ вивченню св≥тлот≥н≥, що допомагало њм дос¤гати дедал≥ б≥льшоњ виразност≥ в л≥пленн≥ форм. ” пошуках гармон≥йноњ ц≥л≥сност≥ твор≥в художники нер≥дко зверталис¤ до математики, механ≥ки та ≥нших наук.

ќр≥Їнтац≥¤ на п≥знанн¤ ≥ об'ктивне в≥дтворенн¤ навколишнього св≥ту властива творчост≥ ≥ таких видатних майстр≥в другоњ половини XV ст., ¤к ј. ¬ероккйо ≥ ƒ. √≥рландайо.

јндреа ¬ероккйо (1435-1488) працював у к≥лькох галуз¤х мистецтва. ¬≥н був ≥ живописцем, ≥ ювел≥ром, але най¤скрав≥ше ви¤вив себе в скульптур≥. …ому належить к≥нний монумент кондотьЇра  оллеон≥ (¬енец≥¤), а також бронзова стату¤ ƒавида (‘лоренц≥¤). ÷≥ твори св≥дчать, що ¬ероккйо багато в чому виходив з традиц≥й ƒонателло. …ого ƒавид нав≥ть за композиц≥Їю нагадуЇ однойменний тв≥р ƒонателло. јле ƒавид у ƒонателло - простий хлопець - чабан, ¤кий в≥дпочиваЇ п≥сл¤ поЇдинку, а у ¬ероккйо - аристократично-витончений юнак, що гордо демонструЇ свою перемогу.
ѕод≥бний елемент зовн≥шнього хизуванн¤ Ї ≥ в монумент≥  оллеон≥. —ид¤чи на кон≥, велетень-кондотьЇр гр≥зно огл¤даЇ п≥дкорен≥ ним земл≥, ус¤ його поза сповнена ¤коњсь пихи.

¬ цих скульптурах художник в≥добразив одну з найхарактерн≥ших суперечностей своЇњ доби: витончен≥сть духовноњ культури нер≥дко тод≥ сп≥в≥снувала з в≥двертим авантюризмом, що спиравс¤ на жорстоку, грубу

” творах уже згадуваного ƒомен≥ко √≥рландайо (1449-1494) рел≥г≥йн≥ легенди дивно перетворюютьс¤ в еп≥чну розпов≥дь про пишний побутгордовитих ≥ впевнених у соб≥ людей з вищих верств тод≥шньоњ ‘лоренц≥њ, переважно з оточенн¤ њњ правител¤ - Ћоренцо ћедич≥, прозваного ѕишним. ¬се, що приступно зоровому сприйн¤ттю, об'Їктивно правдиво передано ƒ. √≥рландайо. —в≥тосприйманн¤ людей, що жили в умовах жорстокоњ економ≥чноњ та ≥деолог≥чноњ кризи, ¤ку пережила ‘лоренц≥¤ наприк≥нц≥ XV ст., знайшло своЇ художнЇ вт≥ленн¤ в глибоко емоц≥йн≥й ≥ поетичн≥й творчост≥ —андро Ѕотт≥челл≥ (1444-1510). ÷ей художник був близький до кола гуман≥ст≥в ≥ вчених, що групувалис¤ при двор≥ Ћоренцо ѕишного. ¬≥н под≥л¤в њх натхненне захопленн¤ красою людини ≥ жад≥бне прагненн¤ до земного щаст¤ ≥ в той же час њх не¤сн≥ ще передчутт¤ т¤жких час≥в. «ахоплюючись античн≥стю, Ѕотт≥челл≥ см≥ливо вводив у своњ твори античн≥ персонаж≥, сприйн¤т≥ через призму сучасноњ йому поез≥њ. ” картинах "¬есна" та "Ќародженн¤ ¬енери" з великою поетичною силою художник вт≥лив свою мр≥ю про ≥деальний св≥т, в ¤кому повинна жити людина, прекрасна ≥ духовно, ≥ ф≥зично. јле в них в≥дчуваЇтьс¤ ≥ легкий смуток митц¤, ¤кий усв≥домлюЇ незд≥йсненн≥сть ц≥Їњ мр≥њ.

—творен≥ Ѕотт≥челл≥ образи вражають тонкою одухотворен≥стю. Ќапружена душевна експрес≥¤ передана в них головним чином за допомогою виразност≥ рисунка ≥ тонкому розум≥нню л≥н≥йного ритму. √острий, ч≥ткий ≥ динам≥чний рисунок Ѕотт≥челл≥ набуваЇ кал≥граф≥чноњ краси. ≤дењ гуман≥зму знайшли в цих картинах надзвичайно своЇр≥дне, глибоко ≥ндив≥дуальне вт≥ленн¤. √остре в≥дчутт¤ життЇвих протир≥ч, в≥дбите в творах Ѕотт≥челл≥, викликаЇ настр≥й пасивного п≥дкоренн¤ дол≥, знев≥ру в можливост≥ людини, ¤коњ не знало ран≥ше життЇстверджуюче мистецтво ≥тал≥йського ¬≥дродженн¤. ” к≥нц≥ XV ст. основну роль у мистецтв≥ ≤тал≥њ в≥д≥граЇ вже те покол≥нн¤ митц≥в, з чињми ≥менами пов'¤заний пер≥од ¬исокого ¬≥дродженн¤.

≈коном≥чне п≥днесенн¤ крањни було вже позаду. —ильн≥ сус≥дн≥ крањни, ≥ насамперед ≤спан≥¤ та ‘ранц≥¤, заз≥хали на багату, але роздр≥бнену ≤тал≥ю. ” сам≥й ≤тал≥њ дедал≥ част≥ше п≥дн≥мали голову консервативн≥ сили. ¬ищ≥ буржуазн≥ верстви все б≥льше захоплював процес аристократизац≥њ. –еальною загрозою ставала феодальна реакц≥¤. ”с≥ прогресивн≥ сили згуртувалис¤, щоб в≥дсто¤ти незалежн≥сть р≥дноњ земл≥ ≥ протисто¤ти наступу реакц≥њ.

”твердженн¤ в св≥домост≥ людей високих гуман≥стичних ≥деал≥в стало тепер одн≥Їю з найактуальн≥ших проблем, ≥ саме њй присв¤тили свою творч≥сть пров≥дн≥ майстри пер≥оду ¬исокого ¬≥дродженн¤.

ѕершим з великих майстр≥в ¬исокого ¬≥дродженн¤, по сут≥ його основоположником, був Ћеонардо да ¬≥нч≥ (1452-1519)- живописець, скульптор, арх≥тектор, музикант, теоретик мистецтва, ≥нженер ≥ вчений.

Ћеонардо да ¬≥нч≥ у своњх художн≥х творах продовжував науков≥ пошуки своњх попередник≥в, а також узагальнив њхн≥й досв≥д. ¬≥н завершив вивченн¤ анатом≥чноњ будови людського т≥ла, закон≥в л≥н≥йноњ перспективи, застосовував у живопис≥ закони оптики, математики та ≥нших точних наук. јле передус≥м Ћеонардо дбав про розкритт¤ складного духовного св≥ту людини, про ¤сн≥сть ≥ доступн≥сть своЇњ художньоњ мови. ” центр≥ творчих шукань ген≥ального митц¤ стало поглибленн¤ проблеми психолог≥чноњ характеристики героњв, а художн≥м ≥деалом - образ людини високого й тонкого ≥нтелекту. ѕро це ¤скраво св≥дчать дв≥ картини Ћеонардо, що знаход¤тьс¤ в наш≥й крањн≥ (у Ћен≥нградському ≈рм≥таж≥). ќдна з них - "ћадонна з кв≥ткою", або "ћадонна Ѕенуа" належить до раннього пер≥оду творчост≥ художника. ќбраз ћадонни з немовл¤м був дл¤ ≥тал≥йських художник≥в символом материнства, але н≥хто не зображав ц≥Їњ сцени так просто ≥ задушевно, ¤к Ћеонардо. Ќав≥ть символ≥чна кв≥тка хрестоцв≥ту на тонк≥й стеблинц≥, ¤ку показуЇ малюков≥ мадонна, сприймаЇтьс¤ ¤к ц≥лком природний мотив. ёна мати граЇтьс¤ з дитиною, що прост¤гаЇ ручен¤та до кв≥тки, ≥ щаслива посм≥шка осв≥тлюЇ њњ обличч¤. Ќ≥коли ще глибокий внутр≥шн≥й зв'¤зок матер≥ та дитини не був переданий з такою переконлив≥стю й поетичн≥стю. ÷ей зв'¤зок розкриваЇтьс¤ не т≥льки в жестах, рухах, виразах облич, а й у надзвичайн≥й ц≥л≥сност≥, гармон≥йн≥й ур≥вноваженост≥ вс≥Їњ композиц≥њ.

ƒруга картина - "ћадонна Ћ≥тта", написана художником п≥зн≥ше, ще б≥льш ц≥л≥сна за композиц≥Їю ≥ досконала за рисунком. Ќового тлумаченн¤ набув ≥ образ мадонни. ÷е вже не безтурботна нап≥вдитина, ¤к у згаданому вище твор≥, а дозр≥ла ф≥зично ≥ духовно ж≥нка. ¬перше мадонна була зображена не т≥льки ¤к ж≥нка, здатна на сильне почутт¤, а ≥ ¤к людина тонкого ≥нтелекту, сповнена глибокоњ думки. ясно-син≥й кол≥р плаща мадонни, ≥нтенсивна блакить неба, що в≥дкриваЇтьс¤ у просв≥тах в≥кон, надаЇ картин≥ особливо п≥днесеного звучанн¤.

"ћадонна Ћ≥тта" була написана Ћеонардо в ћ≥лан≥. “ут же в≥н створив всесв≥тньов≥домий розпис "“аЇмна вечер¤". ÷ей розпис ледь ие загинув п≥д час другоњ св≥товоњ в≥йни (ав≥ац≥йна бомба потрапила в трапезну монастир¤ —анта-ћар≥¤ делла √рац≥Ї, на ст≥н≥ ¤коњ виконано цей тв≥р). –ел≥г≥йним сюжетом художник скориставс¤ дл¤ того, щоб порушити проблему етичного зм≥сту. « м≥ф≥чноњ розпов≥д≥ про останню зустр≥ч ’риста з≥ своњми учн¤ми-апостолами в≥н обрав гостру психолог≥чну ситуац≥ю: учитель пов≥домл¤Ї учн¤м, що серед них Ї зрадник, але не називаЇ його. «дивуванню ≥ гн≥ву чесних людей Ћеонардо протиставл¤Ї страх зрадника, що, р≥зко повернувши голову, н≥би оч≥куЇ, чи не назве вчитель його ≥м'¤. Ћеонардо переконливо показуЇ, ¤к по-р≥зному, залежно в≥д свого характеру, реагують люди на под≥ю, нав≥ть тод≥, коли вс≥ вони оц≥нюють њњ однаково. "∆ест - це рух душ≥",- зазначав ген≥альний живописець, ≥ ц¤ композиц≥¤ переконуЇ, що гостра увага до рух≥в ≥ жест≥в даЇ змогу художников≥ розкрити переживанн¤ людей.

ќсобливо глибоким проникненн¤м у внутр≥шн≥й св≥т людини позначений в≥домий портрет ћоннп Ћ≥зи, або ƒжоконди. ” названому твор≥ Ћеонардо зображуЇ людину просто ≥ природно. “≥льки загадкова, ледь пом≥тна усм≥шка говорить про те, що ж≥нка поринула у св≥т мр≥й та спогад≥в. ћ'¤ке св≥тлот≥ньове л≥пленн¤ форм створюЇ враженн¤ м≥нливост≥ у вираз≥ обличч¤. ƒалекий зеленувато-блакитний пейзаж з фантастичними долинами, р≥чками ≥ скел¤ми весь оповитий легким прозорим серпанком.

ѕершим з художник≥в ¬≥дродженн¤ Ћеонардо подолав статичн≥сть внутр≥шньоњ характеристики людини, вловивши тонкий рух њњ почутт≥в. “ому портрет ћонни Ћ≥зи був сприйн¤тий сучасниками ¤к дивовижн≥ш ≥ новаторський. ÷ей тв≥р ≥ дос≥ належить до ген≥альн≥ших шедевр≥в св≥тового мистецтва.


“ворч≥сть Ћеонардо да ¬≥нч≥ була новим кроком у художньому п≥знанн≥ людини та навколишнього св≥ту. ¬она озброювала митц≥в новими засобами художньоњ виразност≥, ор≥Їнтувала њх на ц≥леспр¤моване, глибоко зм≥стовне мистецтво, пройн¤те ≥де¤ми гуман≥зму. —аме в цьому пол¤гаЇ величезне значенн¤ творчост≥ Ћеонардо.

—пираючись на дос¤гненн¤ Ћеонардо, дом≥гс¤ ц≥льност≥ й широти художнього образу –афаель —ант≥ (1483-1520), незважаючи на те, що його ≥деали в житт≥ ≥ в мистецтв≥ ≥стотно в≥др≥зн¤лис¤ в≥д ≥деал≥в ген≥ального флорент≥йц¤. –афаель н≥коли не був досл≥дником, але завжди ви¤вл¤в надзвичайну увагу до передових надбань ренесансноњ культури. –афаель успадкував в≥д батька, художника ≥ поета, надзвичайно високе у¤вленн¤ про покликанн¤ митц¤. √уман≥зм –афаель сприйн¤в, головним чином, через його л≥тературну теч≥ю, тому у центр≥ його творчоњ уваги став ≥деальний образ людини, благородство ¤коњ визначаЇтьс¤ њњ морально-етичною повноц≥нн≥стю. –афаель шукав цей ≥деал ≥ тод≥, коли, сповнений ще юнацьких мр≥й, учивс¤ в ѕерудж≥, захоплюючись л≥ричними образами свого вчител¤ - ѕерудж≥но, ≥ тод≥, коли жив у ‘лоренц≥њ, де прилучивс¤ до найвищих дос¤гнень тогочасного ≥тал≥йського мистецтва. ¬≥н продовжував працювати над вт≥ленн¤м цього ≥деалу ≥ у пер≥од свого творчого розкв≥ту в –им≥, де пройшло останнЇ дес¤тир≥чч¤ його короткого житт¤.
—еред бурхливих под≥й свого часу –афаель збер≥г св≥тлу в≥ру в благородство людини, юнацьку чистоту почутт≥в, що так поетично розкрилос¤ в його творах. “акою, наприклад, Ї невеличка картина –афаел¤ "ћадонна  онестаб≥ле", що збер≥гаЇтьс¤ в ƒержавному ≈рм≥таж≥ в Ћен≥нград≥. ѕостать ще зовс≥м молодоњ матер≥, ¤ка своЇю скромн≥стю нагадуЇ мадонн ѕерудж≥но, ≥ весн¤ний пейзаж за њњ спиною сповнен≥ тонкого л≥ризму, викликають тепле почутт¤ зворушливоњ н≥жност≥.
ƒо теми мадонни –афаель звертавс¤ прот¤гом усього житт¤. « часом, п≥д впливом передових дос¤гнень флорент≥йських майстр≥в ц¤ тема набираЇ в творчост≥ –афаел¤ все б≥льшоњ широти, а сам образ мадонни - монументальноњ значущост≥. Ќе позбавл¤ючи образи глибоко поетичного, л≥ричного забарвленн¤, –афаель дом≥гс¤ гармон≥йноњ завершеност≥ композиц≥й, пластичноњ переконливост≥ форм, виразноњ ритм≥чност≥ рисунка, узгодженост≥ ¤сних чистих кольор≥в. ”се це дало художнику змогу вже в своњх флорент≥йських роботах ("„ар≥вна сад≥вниц¤", "ћадонна ≥з щигликом", "ћадонна в зелен≥") особливо переконливо передати щаст¤ молодост≥, н≥чим не затьмарену рад≥сть житт¤, ф≥зичну красу людини, нев≥д'Їмну в≥д њњ духовного благородства.

ўе багатогранн≥ше ≥ ширше вт≥люЇ –афаель ≥деал прекрасноњ людини у творах римського пер≥оду, особливо в картин≥ "—≥кстинська мадонна", ¤ка Ї одним з найславетн≥ших шедевр≥в св≥тового мистецтва. ќбраз мадонни вражаЇ граничною простотою, але водночас в≥н сповнений велич≥ й благородства. —ерйозний погл¤д широко розплющених очей мадонни спр¤мований уперед, у той людський св≥т, в ¤кий з тривогою й почутт¤м морального обов'¤зку несе вона своЇ дит¤. ¬≥льно й легко ступаЇ ж≥нка серед хмар. « повагою опускаютьс¤ перед нею на кол≥на св¤та ¬арвара ≥ папа римський —≥кст II, в≥д ≥мен≥ ¤кого д≥стала свою назву картина. Ѕагатозначн≥сть ≥ водночас благородна стриман≥сть жест≥в ≥ рух≥в, гармон≥¤ композиц≥њ, музична сп≥вуч≥сть рисунка ≥ чистота кольор≥в - усе в ц≥й картин≥ п≥дсилюЇ звучанн¤ образу.

Ѕагато працював –афаель ≥ в портретному жанр≥. —ам в≥н був людиною високоморальною, м'¤кою ≥ доброзичливою, тому ≥ в ≥нших люд¤х хот≥в бачити насамперед риси, ¤к≥ в≥дпов≥дали б його у¤вленню про високу людську г≥дн≥сть. Ќезважаючи на в≥дм≥нн≥сть характер≥в зображених ним людей, вс≥ його портрети мають багато сп≥льного. “алант –афаел¤ ¤к портретиста особливо широко розкривс¤ в –им≥, де в≥н виконав ц≥лу галерею портрет≥в видатних людей свого часу - гуман≥ст≥в, письменник≥в, художник≥в, у сп≥лкуванн≥ з ¤кими визр≥вали його величн≥ задуми. ѕисав –афаель ≥ пап, чињ замовленн¤ в≥н виконував у –им≥. ѕортрети гр≥зного, войовничого, деспотичного ёл≥¤ II ≥ безв≥льного, схильного до св≥тських ут≥х Ћева X належать до найкращих портрет≥в доби ¬≥дродженн¤.

” –им≥, що став на початку XVI ст. загально≥тал≥йським центром, –афаель ви¤вив себе видатним майстром монументального живопису. ” цей час проводилис¤ значн≥ буд≥вельн≥ роботи у папськ≥й резиденц≥њ - ¬ат≥кан≥, прикрашалис¤ розписами палаци, капели тощо. ƒо цього залучались найвидатн≥ш≥ художники й арх≥тектори. “ак, розписуванн¤ фресками парадних покоњв (станц) ёл≥¤ II у ¬ат≥канському палац≥ було доручено –а-фаелю. ÷им розписам судилос¤ стати шедевром св≥тового значенн¤.

ќсобливо ц≥кавий розпис так званоњ станци п≥дпису. ѕрограма розпису була запропонована художнику замовниками ≥ мала показати широту культурних ≥нтерес≥в римських пап. ѕроте –афаель так насичив своњ розписи гуман≥стичним зм≥стом, що вони зазвучали ¤к п≥днесений г≥мн загальнолюдськ≥й культур≥. –озписи, пор≥вн¤но невелик≥ за розм≥рами, справл¤ють величне враженн¤, так вдало обрано в них сп≥вв≥дношенн¤ ф≥гур ≥ простору. ™диний пов≥льний ритм проймаЇ арх≥тектуру й розпис станци. –афаель (сам визначний арх≥тектор), тонко в≥дчув ≥ майстерно використав можливост≥ орган≥чного поЇднанн¤ арх≥тектури й живопису.

—еред фресок станци п≥дпису найб≥льше вражаЇ фреска "јф≥нська школа". Ќа н≥й зображено справжн≥й храм науки, де п≥д могутн≥ми арками високого склеп≥нн¤, на широких сходах з≥бралис¤ видатн≥ представники ф≥лософськоњ ≥ науковоњ думки —тародавньоњ √рец≥њ. ” центр≥ композиц≥њ- √≤латон ≥ јр≥стотель, про вченн¤ ¤ких жваво сперечалис¤ сучасники –афаел¤, навколо ф≥лософ≥в - ≥нш≥ уславлен≥ античн≥ вчен≥ й мислител≥. ” позах ≥ жестах художник розкриваЇ не т≥льки емоц≥йний стан своњх героњв, а й основний зм≥ст њхнього вченн¤. јнтичн≥сть сприймаЇтьс¤ в≥дпов≥дно до концепц≥й гуман≥ст≥в доби ¬≥дродженн¤ ¤к основа всього людського п≥знанн¤, ¤к ≥деальний св≥т, в ¤кому пануЇ розум.

“аким чином, ≥ в мопументальних розписах –афаель уславлював висок≥ морально-етичн≥ ¤кост≥ людини, збагачуючи новими рисами гуман≥стичн≥ ≥деали, висунут≥ добою ¬≥дродженн¤.

Ќе менш прекрасний, величний ≥ п≥днесений образ людини створив великий ≥тал≥йський майстер - ћ≥келанджело Ѕуонаротт≥ (1475-1564) - скульптор, живописець, арх≥тектор ≥ поет. ћ≥келанджело теж уславлював ф≥зичну й духовну красу людини, але њњ велич в≥н вбачав насамперед у мужност≥, духовн≥й сил≥ та життЇв≥й активност≥, у њњ здатност≥ до боротьби.

Ќатхненна в≥ра в невичерпн≥ можливост≥ людського духу, пристрасне захопленн¤ красою людини оволод≥ли душею молодого митц¤ п≥д впливом флорент≥йських гуман≥ст≥в ще в т≥ роки, коли в≥н навчавс¤ майстерност≥ скульптури в школ≥, орган≥зован≥й Ћоренцо ћедич≥. ∆ад≥бно вбирав молодий ћ≥келанджело велик≥ традиц≥њ флорент≥йськоњ пластики. ¬ивчаючи скульптуру в багат≥й колекц≥њ родини ћедич≥, молодий художник проймавс¤ палкою любов'ю до античного мистецтва. «устр≥ч≥ з найосв≥чен≥шими поетами ≥ вченими-гуман≥стами розширювали його культурний горизонт, формували св≥тогл¤д. Ќе меншу роль у його становленн≥ в≥д≥грали демократичн≥ й патр≥отичн≥ настроњ, ¤кими жив у той час народ ‘лоренц≥њ. —аме його волелюбн≥ традиц≥њ зумовили пол≥тичн≥ погл¤ди республ≥канц¤, ¤к≥ художник прон≥с через усе своЇ житт¤.

”перше художн≥й ≥ сусп≥льний ≥деал ћ≥келанджело пролунав на повну силу в його велик≥й мармуров≥й статуњ ƒавида. ¬≥н працював над нею в умовах великого громадського п≥днесенн¤, ¤ке охопило ‘лоренц≥ю, де щойно було повалено владу ћедич≥ ≥ поновлено республ≥канський лад. ћайстер вклав в образ юнака те рад≥сне п≥днесенн¤, ¤ке викликало в серц¤х флорент≥йц≥в зв≥льненн¤ р≥дного м≥ста, ту тривогу ≥ насторожен≥сть, що спричин¤лис¤ п≥дступами ћедич≥ та загрозою ≥ноземноњ навали. √отовн≥сть дати в≥дс≥ч, прагненн¤ до перемоги вт≥лен≥ художником у вираз≥ прекрасного одухотвореного обличч¤ юнака, в ус≥й пластиц≥ форм його г≥гантськоњ постат≥. ћ'¤зи ƒавида н≥би тремт¤ть в≥д ледве стримувапого духовного напруженн¤. ” ц≥й скульптур≥ ћ≥келанджело майстерно вт≥лив у¤вленн¤ простих флорент≥йц≥в про доблесть ≥ волелюбн≥сть. Ѕлагородний ≥деал лю-дини-борц¤ в≥дтод≥ м≥цно ув≥йшов у його творч≥сть.

Ќезабаром ћ≥келанджело мав нагоду вт≥лити св≥й ≥деал ≥ в живопис≥. ѕапа ёл≥й II викликав його до –иму дл¤ виконанн¤ розпису плафону —≥кстинськоњ капели в ¬ат≥кан≥. ѕор¤д з фресками в станцах, роботу над ¤кими розпочав у той самий час –афаель, плафон ћ≥келанджело ув≥йшов в ≥стор≥ю мистецтва ¤к найвище дос¤гнепн¤ монументального живопису доби ¬≥дродженн¤.

„отири з половиною роки працював ћ≥келанджело над розписом, майже не спускаючись з риштовань. Ќа 600 квадратних метрах в≥н майстерно розм≥стив сотн≥ людських постатей! јле ще б≥льший подив викликаЇ те, ¤ке глибоке осмисленн¤ руш≥йних сил житт¤ вклав великий майстер у б≥бл≥йн≥ м≥фи про створенн¤ св≥ту ≥ перш≥ кроки людини на земл≥. ћ≥келанджело наснажив тв≥р полум'¤ною в≥рою в могутн≥сть творчих сил людини, в активну д≥Їв≥сть њњ розуму й вол≥. «алишаючи в т≥н≥ постат≥ предк≥в ≤суса ’риста в нижн≥й частин≥ розпису, художник владно веде погл¤д гл¤дача до центральноњ частини розпису, де з перв≥сного хаосу народжуЇтьс¤ чудовий св≥т, в ¤кому безрозд≥льно пануЇ творча енерг≥¤. ” самому зен≥т≥ склеп≥нн¤ - сцена створенн¤ людини. ќсновну увагу автор концентруЇ на постат¤х дванадц¤ти пророк≥в та античних в≥щунь - сив≥л.  ожний образ маЇ св≥й неповторний характер, а вс≥ разом вони Ї уособленн¤м титан≥чноњ велич≥ людськоњ думки, ¤ка визначаЇ вин¤ткове м≥сце людини в св≥т≥. ÷ю ≥дею ще б≥льше п≥дкреслюЇ скульптурна лакон≥чн≥сть живописноњ мови ћ≥келанджело. "Ќе побачивши —≥кстинськоњ капели,- писав √ете,- не можна у¤вити соб≥ правильно, що може людська ≥стота".


“акою титан≥чною силою пройн¤та ≥ всесв≥тиьов≥дома стату¤ ћойсе¤ з надгробка папи ёл≥¤ II. ƒл¤ цього ж надгробка призначалис¤ ще ш≥сть статуй (чотири з них залишилис¤ незак≥нченими), ¤к≥ в≥дом≥ п≥д назвою "–аб≥в". (—татуњ не вв≥йшли в остаточний вар≥ант надгробка). ” "–абах" - по сут≥ декоративних за призначенн¤м скульптурах - теж ¤скраво вт≥лено ≥деал людини-борц¤, але в б≥льш абстрагован≥й форм≥. ” п'¤ти з них гн≥вний протест проти поневоленн¤ набув в≥дкритоњ форми: людина напружуЇ вс≥ своњ сили, щоб роз≥рвати кайдани. ” шост≥й статуњ, ¤ка називаЇтьс¤ "¬мираючий раб", художник прославл¤Ї красу й благородство геро¤, ¤кий в≥ддаЇ житт¤ за свободу.

ћ≥келанджело Ї автором арх≥тектурного проекту ≥ скульптурного оздобленн¤ капели ћедич≥ у ‘лоренц≥њ. “ривогу й глибокий сум в≥дчуваЇ кожний, хто входить до ц≥Їњ капели. ѕод≥бний настр≥й викликають ≥ вир≥шенн¤ арх≥тектурних форм капели, ≥ алегоричн≥ постат≥ на кришках саркофаг≥в двох молодших представник≥в дома ћедич≥: Ћоренцо Ќ≥мурського ≥ ƒжу-л≥ано ”рб≥нського, ≥ сид¤ч≥ статуњ цих герцог≥в у н≥шах над саркофагами. „ерез в≥ки доносить цей ансамбль почутт¤, з ¤кими зак≥нчував його великий майстер. √≥рко переживав в≥н у цей час пад≥нн¤ ‘лорент≥йськоњ республ≥ки, розгромленоњ об'Їднаними в≥йськовими силами папи  лимента VII та ≥спано-гермаиського ≥мператора  арла V. ћитець брав участь у захист≥ р≥дного м≥ста, на власн≥ оч≥ бачив героњзм борц≥в за його свободу. јле сили були нер≥вними ≥ п≥сл¤ важкоњ восьмим≥с¤чноњ облоги ‘лоренц≥¤ пала...

« в≥дчаЇм працював художник над завершенн¤м оформленн¤ капели ћедич≥. «овс≥м несхожими - н≥ ф≥зично, н≥ духовно - па реальних герцог≥в Ћоренцо Ќ≥мурського ≥ ƒжул≥ано ”рб≥нського, ¤ких добре ще пам'¤тали флорент≥йц≥, ви¤вилис¤ њх зображенн¤. ’удожник хот≥в вт≥лити в своњх творах ≥деальн≥ образи благородних правител≥в, прославл¤ючи активну енерг≥ю одного ≥ силу та благородство мисленн¤ другого, н≥би п≥дкреслюючи, що ц≥ ¤кост≥ були зовс≥м чуж≥ н≥кчемним представникам роду ћедич≥, образи ¤ких в≥н мав ув≥чнити.

√либоким траг≥змом вражають алегоричн≥ статуњ –анку, ¬ечора, ƒн¤ ≥ Ќоч≥ завд¤ки гострому контрасту м≥ж кв≥тучою красою њхн≥х могутн≥х т≥л ≥ скут≥стю душ≥, ¤ка зломлена т¤жкими переживанн¤ми. "ћен≥ солодко спати ≥ бути скелею, доки Ї зло ≥ ганьба",- так в≥дпов≥в художник в≥д ≥мен≥ своЇњ статуњ "Ќ≥ч" одному з поет≥в на запитанн¤, чому вона така сумна.

« пад≥нн¤м ‘лоренц≥њ згасло останнЇ вогнище республ≥канських в≥льностей у —ередн≥й ≤тал≥њ. ƒедал≥ в≥дчутн≥шою ставала перемога сил феодально-католицькоњ реакц≥њ. –озгул деспотизму ћедич≥ у ‘лоренц≥њ змусив ћ≥келанджело залишити р≥дне м≥сто й оселитис¤ в –им≥. јле г≥рким стало тепер житт¤ художника. Ќа долю ћ≥келанджело, ¤кий б≥льше н≥ж на чотири дес¤тил≥тт¤ пережив своњх великих сп≥вв≥тчизник≥в - Ћеонардо да ¬≥нч≥ ≥ –афаел¤, випали т¤жк≥ переживанн¤. Ќа його очах гинули кращ≥ здобутки культури –енесансу, знец≥нювалис¤ њњ висок≥ ≥деали. ”се менше залишалос¤ грунту дл¤ св≥тлоњ в≥ри митц¤ у всемогутн≥сть людини. ≤ в його "—трашному суд≥" в —≥кстинськ≥й капел≥, ≥ в розписах капели ѕаол≥на, ≥ в останн≥х скульптурних прац¤х лунають траг≥чн≥ ноти. ѕроте ћ≥келанджело до к≥нц¤ свого довгого житт¤ збер≥гав в≥рн≥сть гуман≥стичним ≥деалам.

™диним осередком гуман≥зму й ренесансного мистецтва залишалас¤ у ц≥ сумн≥ часи ¬енец≥¤, ¤ка зберегла свою незалежн≥сть ≥ республ≥канський лад. ≤ ¤кщо в —ередн≥й ≤тал≥њ, охоплен≥й феодально-католицькою реакц≥Їю, вже в 30-т≥ роки XVI ст. руйнуЇтьс¤ грунт дл¤ розвитку ренесансноњ культури, ¬енец≥¤ ще ц≥ле п≥встол≥тт¤ високо тримаЇ њњ ст¤г. ¬енец≥¤ була великим багатим торговельним м≥стом, пров≥дну роль в ¤кому в≥д≥гравав м≥ський патриц≥ат. ÷е надавало певного аристократизму побуту ≥ культур≥ м≥ста. Ќа початку XVI ст. ¬енец≥¤ стала одним з найзначн≥ших культурних центр≥в ™вропи. “ут розвинулос¤ друкуванн¤ книг, розкв≥тали музика ≥ живопис, д≥¤в гурток гуман≥ст≥в.

Ѕлизьким до цього гуртка був ≥ перший венец≥анський живописець ¬исокого ¬≥дродженн¤ - ƒжорджоне (1477-1510). Ћюдина тонкого складу, закохана в музику ≥ поез≥ю, в≥н пристрасно любив природу. Ќе випадково ƒжорджоне перший в ≥тал≥йському мистецтв≥ написав картину "√роза", справжн≥м зм≥стом ¤коњ було розкритт¤ стану емоц≥йно сприйн¤тоњ природи. ѕрирода - один з найважлив≥ших компонент≥в ус≥х ф≥гурних композиц≥й ƒжорджоне. ¬она виступаЇ в них не т≥льки ¤к реальне середовище, у ¤кому живе людина, а й ¤к нос≥й певного, здеб≥льш глибокого л≥ричного настрою. Ћюдина ≥ природа в творах цього майстра нерозд≥льн≥. ≤ це великою м≥рою зумовлюЇ враженн¤ гармон≥йноњ ц≥л≥сност≥ св≥ту. Ќав≥ть у драматичних композиц≥¤х ƒжорджоне не порушуЇ ц≥Їњ гармон≥њ. “акою, наприклад, Ї його в≥дома картина "ёд≥ф" (Ћен≥нград, ƒержавний ≈рм≥таж). ¬≥дчутт¤ глибокого ¤сного спокою надаЇ твору далекий, ос¤¤ний ран≥шн≥м сонцем пейзаж. ѕрекрасна ёд≥ф б≥льше нагадуЇ н≥жну музу, н≥ж сувору героњпю б≥бл≥йного м≥фу. Ѕагатий, насичений, тонко згармонований колорит картини, так само, ¤к ≥ гнучкий ритм≥зований рисунок, легка прозора св≥тлот≥нь - усе п≥дпор¤дковано розкриттю емоц≥йноњ привабливост≥ людини та чар≥вност≥ навколишнього св≥ту.

јле найб≥льше художн≥й ≥деал ƒжорджоне ви¤вивс¤ в його останн≥х картинах - "—пл¤ча ¬енера" та "—≥льський концерт". "—пл¤ча ¬енера" - один з найпоетичн≥ших твор≥в ≥тал≥йського мистецтва. ¬се в ньому прекрасне ≥ гармон≥йне. Ѕезтурботний спок≥й чар≥вноњ молодоњ ж≥нки, що спить серед зелених лук≥в, наче охопив усю навколишню природу. ¬еч≥рнЇ сонце з≥гр≥ваЇ теплими в≥дблисками њњ н≥жне т≥ло. √арним, чистим л≥н≥¤м њњ стрункоњ постат≥ вторують пов≥льн≥ ритми пологих пагорб≥в краЇвиду. «даЇтьс¤, що природа ≥ зображена художником ж≥нка живуть Їдиним житт¤м.

"—≥льському концерт≥" художник, продовжуючи тему гармон≥йноњ Їдност≥ природи ≥ людини, зобразив чабана та двох н≥мф, ¤к≥ умовл¤ють город¤нина залишити вс≥ тривоги ≥ турботи багатолюдного м≥ста ≥ в≥днайти своЇ щаст¤ на лон≥ природи.

Ѕагато сп≥льного з ƒжорджоне було ≥ у св≥тосприйманн≥ “≥ц≥ана ¬Їчелл≥ (1477-1576) - визнаного глави венец≥анськоњ школи, одного з пров≥дних майстр≥в Ївропейського мистецтва. “ри роки працював “≥ц≥ан у майстерн≥ ƒжорджоне. ѕ≥сл¤ раптовоњ смерт≥ останнього сам зак≥нчив його твори, не порушивши њхньоњ художньоњ ц≥л≥сност≥. як ≥ ƒжорджоне, “≥ц≥ан у цей час часто звертавс¤ до л≥тературних та м≥фолог≥чних тем.


«в'¤зок молодого “≥ц≥ана з творч≥стю ƒжорджоне ¤скраво простежуЇтьс¤ в картин≥ "Ћюбов земна й небесна", написан≥й через чотири роки п≥сл¤ смерт≥ останнього. ” н≥й художник зобразив прекрасну ¬енеру, ¤ка умовл¤Ї дочку колх≥дського цар¤ ћедею полюбити геро¤ язона. ћаленький амур у цей час рад≥сно бовтаЇ ручкою у вод≥. ”се це в≥дбуваЇтьс¤ на фон≥ соковитого, напоЇного сонцем краЇвиду. ƒодержуючи творчих принцип≥в ƒжорджоне, ¤кий широко в≥дкрив дл¤ мистецтва св≥т ≥нтимних почутт≥в, “≥ц≥ан в≥дт≥н¤Ї самозаглиблен≥сть ћедењ, вона н≥би прислухаЇтьс¤ до почутт¤, що народжуЇтьс¤ ≥ в њњ душ≥. ’удожник прославл¤Ї ж≥ночу красу, розкв≥таючу серед прекрасноњ природи, але в≥н гостр≥ше, н≥ж ƒжорджоне, в≥дчуваЇ подих реального житт¤. ”се, нав≥ть кол≥р, у його творах б≥льш повнокровне й матер≥альне.
√либоким проникненн¤м у внутр≥шн≥й св≥т людини в≥дзначаЇтьс¤ картина “≥ц≥ана "ƒинар≥й кесар¤". ” н≥й, на основ≥ творчоњ переробки дос¤гнень Ћеонардо да ¬≥нч≥, “≥ц≥ан дос¤гаЇ р≥дк≥сноњ виразност≥ жест≥в ≥ м≥м≥ки зображених людей.  ористуючись контрастним протиставленн¤м характер≥в у конкретн≥й психолог≥чн≥й ситуац≥њ, художник даЇ по сут≥ оц≥нку людському благородству та п≥дступн≥й низькост≥.

—воЇњ творчоњ зр≥лост≥ “≥ц≥ан дос¤г наприк≥нц≥ 20-х рок≥в XVI ст. ƒва перш≥ дес¤тир≥чч¤ XVI ст. були дл¤ ¬енец≥њ пер≥одом воЇн за незалежн≥сть, ¤к≥ не т≥льки викликали патр≥отичне п≥днесенн¤, а й прилучили до активного громадського житт¤ широк≥ кола венец≥анц≥в. “≥ц≥ан - людина широких ≥нтерес≥в, добре в≥дчув св≥жий подих тих рок≥в. ќбраз людини набуваЇ тепер в його творах не т≥льки б≥льшоњ життЇвоњ повнокровност≥ ≥ мужньоњ сили, а й героњчноњ п≥днесеност≥. ”перше ц≥ особливост≥ картин “≥ц≥ана на повну силу ви¤вилис¤ у "¬ознес≥нн≥ богоматер≥" - у в≥втарному образ≥ в церкв≥ —анта ћар≥¤ дењ ‘рар≥ у ¬енец≥њ. –ел≥г≥йну тему художник осмислив по-новому. ”рочисто, н≥би п≥дкор¤ючись могутньому внутр≥шньому пориванню, п≥дн≥маЇтьс¤ в небо богомат≥р. –ад≥сна зграйка ангел¤т в'Їтьс¤ б≥л¤ њњ н≥г. —ама ж вона, всупереч церковн≥й легенд≥, зображена молодою ще ж≥нкою в повному розкв≥т≥ своњх сил. ƒуховне п≥днесенн¤ характеризуЇ ≥ розм≥щених унизу апостол≥в - сильних ≥ засмаглих, наче ≥тал≥йськ≥ мор¤ки. ™диний стриманий рух, ¤кий проймаЇ композиц≥ю, насичен≥ червон≥ й син≥ барви, об'Їднан≥ золотавим с¤йвом, в≥льна широка живописна манера виконанн¤ - усе випром≥нюЇ енерг≥ю й життЇрад≥сн≥сть. “в≥р сприймавс¤ ¤к вт≥ленн¤ св≥тлоњ в≥ри людей ¬≥дродженн¤ у все-переможн≥сть житт¤. “ому ≥ не дивно, що мопахи-замовники лишилис¤ невдоволеними картиною.

—творюючи "¬ознес≥нн¤ богоматер≥", “≥ц≥ан був уже визнаним майстром, що займав посаду художника ¬енец≥анськоњ –еспубл≥ки, мав свою власну велику майстерню, виконував численн≥ замовленн¤, зокрема, монументальн≥ в≥втарн≥ образи, картини дл¤ ≥нтер'Їр≥в палац≥в, портрети сучасник≥в, пейзаж≥.

” роки творчоњ зр≥лост≥ до “≥ц≥ана приходить попул¤рн≥сть ¤к одного з найвидатн≥ших у ™вроп≥ художник≥в-портретист≥в. ƒо пього звертаютьс¤ ≥з замовленн¤ми патриц≥њ, герцоги, корол≥, папи. “а що б не писав “≥ц≥ан, в≥н завжди оц≥нював людину ¤к гуман≥ст, в≥дт≥н¤ючи саме т≥ риси, в ¤ких ви¤вл¤лас¤ њњ людська значущ≥сть.

“≥ц≥ап був великим портретистом. ¬ своњх чолов≥чих портретах в≥н вийшов за меж≥ традиц≥йного ренесансного розум≥нн¤ завдань цього жанру живопису, бо в≥н все п≥дпор¤дковував розкриттю характеру зображеноњ людини: композиц≥ю, пози, рухи, жести, осв≥тленн¤ ≥ нав≥ть кол≥р. “ак, особлива насичен≥сть форм ≥ тепл≥ коричнев≥ тони в поЇднанн≥ з багатими переливами рожевого кольору викликають в≥дчутт¤ жад≥бност≥ до земних благ у портрет≥ уславленого памфлетиста ѕ'Їтро јрет≥по, разом з ¤ким та з арх≥тектором якопо —ансов≥но великий майстер довго очолював художнЇ житт¤ ¬енец≥њ. «овс≥м ≥нший за характером портрет всесильного у т≥ часи ≥мператора  арла V. ” жаркий л≥тн≥й день в≥н н≥би скутий внутр≥шн≥м холодом. –≥зкий контраст чорного ≥ червоного в з≥ставленн≥ з бл≥дим обличч¤м передаЇ почутт¤ занепокоЇнн¤ ≥ внутр≥шньоњ напруги зображеного, ¤к≥ в≥щують наближенн¤ т¤жкого псих≥чного захворюванн¤.

” портрет≥ папи ѕавла III з јлессандро ≥ ќттав≥о ‘арнезе через характеристику зображених ос≥б та њх взаЇмод≥ю “≥ц≥ан передаЇ атмосферу плазуванн¤, недов≥ри й брехн≥, що панували при папському двор≥. ” портрет≥ юриста ≤ппол≥то –≥м≥нальд≥ художник передав т≥ перш≥ ознаки сумн≥ву й розчаруванн¤, що з'¤вилис¤ в мисл¤чих людей ¬енец≥њ, коли у середин≥ стол≥тт¤ ≥ сюди докотилис¤ хвил≥ кризи й реакц≥њ, ¤к≥ охопили —ередню ≤тал≥ю.

” середин≥ XVI ст. в творчост≥ “≥ц≥ана дедал≥ в≥дчутн≥шою стаЇ тема конфл≥кту людини ≥ навколишнього св≥ту. ѕрекрасна людина з ус≥ма своњми благородними пориванн¤ми гине п≥д натиском темних, ворожих њй сил. “ак осмислено, наприклад, тему у картин≥ " оронуванн¤ ’риста терновим в≥нцем" (1570). “ой самий конфл≥кт в≥дчутний ≥ в картин≥ "—в¤тий —еба-ст≥¤н" (Ћен≥нград, ƒержавний ≈рм≥таж). —амотн¤ постать пронизаного стр≥лами юнака, бурхлива природа, темпераментний в≥льний мазок передають хвилюючу життЇву драму. јле нав≥ть приречена людина не втрачаЇ в творах “≥ц≥ана своЇњ г≥дност≥. “¤жк≥ випробуванн¤ дол≥ вона зустр≥чаЇ ≥з стоњчною мужн≥стю. ќтже, ≥ в останн≥ роки свого житт¤, в умовах посиленн¤ феодально-католицькоњ реакц≥њ великий художник продовжуЇ стверджувати високий ≥деал мужньоњ, см≥ливоњ, сильноњ духом людини.

ѕ≥двод¤чи п≥дсумок розгл¤ду мистецтва ≤тал≥њ XIV-XVI ст., треба насамперед п≥дкреслити, що епоха ¬≥дродженн¤ була часом докор≥нних зрушень у художньому п≥знанн≥ св≥ту. ¬елик≥ ≥тал≥йськ≥ митц≥, ¤к≥ жили передовими ≥де¤ми свого часу, з надзвичайною досконал≥стю, широко ≥ багатогранно вт≥лили в своњх творах висок≥ гуман≥стичн≥ ≥деали, ¤к≥ ≥ дос≥ не втрачають свого загальнолюдського значенн¤.

 

ѕ≤¬Ќ≤„Ќ≈ ¬≤ƒ–ќƒ∆≈ЌЌя

ƒоба ¬≥дродженн¤ викликала велике п≥днесенн¤ мистецтва пе т≥льки в ≤тал≥њ, а й у р¤д≥ ≥нших крањн, розташованих на п≥вн≥ч в≥д нењ, за јльпами. ¬≥дродженн¤ за межами ≤тал≥њ умовно називають ѕ≥вн≥чним ¬≥дродженн¤м. ѕринципов≥ зрушенн¤ у мистецтв≥, ≥ насамперед у живопис≥, коли художники почали ви¤вл¤ти поглиблений ≥нтерес до людини й навколишнього св≥ту, нам≥тилис¤ тут п≥зн≥ше - т≥льки в XV ст. Ѕоротьба за зв≥льненн¤ розуму в≥д середньов≥чного св≥тогл¤ду в≥дбувалас¤ в ≥нших крањнах ™вропи пов≥льно, бо надто ст≥йкою була феодальна система. ƒумки й почутт¤ людей перебували в м≥цних лабетах рел≥г≥њ. ’удожники, спираючись на традиц≥њ готичного мистецтва, довго не порушували староњ системи в≥дображенн¤ св≥ту, а т≥льки в≥дтворювали поодинок≥ життЇв≥ ¤вища, прид≥л¤ючи особливу увагу ретельному зображенню деталей.

«начн≥ зм≥ни в мистецтв≥ ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ зумовлен≥ могутн≥ми народними рухами та соц≥альними реформами к≥нц¤ XV-XVI ст. Ѕлизько 1500 р. в мистецтв≥ заальп≥йських крањн остаточно перемогли нов≥ тенденц≥њ. ѕевного поширенн¤ набули тепер ≥дењ гуман≥зму, зр≥с ≥нтерес до ≥тал≥йського мистецтва. ¬ир≥шальним у творчост≥ митц≥в став гострий ≥нтерес до ≥ндив≥дуального образу людини та всього њњ оточенн¤. ѕор¤д з картинами на рел≥г≥йн≥ теми, осмисленими ¤к життЇв≥ ситуац≥њ, значного поширенн¤ набув портрет, почали формуватис¤ пейзажний ≥ побутовий жанри. Ќайзначн≥шими осередками мистецтва ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ були Ќ≥дерланди, Ќ≥меччина та ‘ранц≥¤.

” перш≥й половин≥ XV ст. мистецтво Ќ≥дерланд≥в висунуло майстра св≥тового значенн¤. ÷е був ян ван ≈йк - придворний художник бургундських герцог≥в (тод≥шн≥х володар≥в ц≥Їњ крањни) - людина осв≥чена й талановита, ¤ка вийшла з бюргерських верств. Ќезважаючи на ще середньов≥чне розум≥нн¤ св≥ту, ян ван ≈йк був закоханий у красу навколишньоњ природи та звичайних речей, що оточують людину, глибоко ц≥кавивс¤ внутр≥шн≥м св≥том своњх сучасник≥в. ” найменших ви¤вах житт¤, в непом≥тних на перший погл¤д предметах в≥н ум≥в побачити одухотворену красу. ” його картинах нав≥ть фарби, чист≥ й прозор≥, с¤¤ли ¤к дорогоц≥нне кам≥нн¤. ÷ього враженн¤ художник дом≥гс¤, удосконаливши нову на той час техн≥ку ол≥йного живопису.

ѕ≥зн≥ше, у XVI ст., незадовго до революц≥њ, у Ќ≥дерландах розкв≥тла творч≥сть ѕ≥тера Ѕрейгел¤ —таршого на пр≥звисько ћужицький. √либоко нац≥ональна, демократична в своњй основ≥, сповнена ф≥лософських роздум≥в про всесв≥т, вона осп≥вувала естетичну ц≥нн≥сть народного житт¤. ÷е було новим дл¤ Ївропейськоњ художньоњ культури.

Ќаприк≥нц≥ XV - на початку XVI ст. одним з найвизначн≥ших центр≥в ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ стала Ќ≥меччина. ¬ умовах реформац≥њ та —ел¤нськоњ в≥йни мистецтво набуло тут особливо напруженого й драматичного характеру. —аме на цей пер≥од припадаЇ творч≥сть јльбрехта ƒюрера, що п≥дн≥с н≥мецький живопис ≥ граф≥ку на р≥вень св≥тових дос¤гнень. —м≥ливий новатор у мистецтв≥, людина, захоплена жадобою наукового п≥зпанн¤ св≥ту, в≥н под≥бно до Ћеонардо поЇднував високий злет творчоњ думки з най-уважн≥шим вивченн¤м натури. “ворчо розвиваючи традиц≥њ нац≥онального мистецтва, ƒюрер в той же час озброював сучасних йому н≥мецьких художник≥в знанн¤ми законом≥рностей реального житт¤ ≥ в≥дкрив шл¤х до глибокого розум≥нн¤ ≥ засвоЇнн¤ високих надбань ≥тал≥йського мистецтва.

” цей же пер≥од, кр≥м ƒюрера, в Ќ≥меччин≥ працювали ≥ так≥ значн≥ майстри, ¤к ћат≥ас Ќ≥тхарт ≥ Ћукас  ранах —тарший.
ќстанн≥м з великих художник≥в н≥мецького ¬≥дродженн¤ був “ане √ольбейн ћолодший - живописець ≥ гравер, що ви¤вив себе насамперед ¤к видатний портретист.  ого б не малював √ольбейн - уславлених гуман≥ст≥в ≈разма –оттердамського ≥ “омаса ћора чи французького посла при англ≥йському двор≥ - ћоретта, купц¤ √еорга √≥зе, свою дружину з д≥тьми, чи англ≥йського корол¤ √енр≥ха VIII,- в≥н завжди об'Їктивний, сповнений ≥нтересу до внутр≥шнього житт¤ людини ≥ спостережливий, точний у своњй лакон≥чн≥й художн≥й мов≥.

—амобутн≥й, гармон≥йний ≥ витончений вар≥ант ѕ≥вн≥чного ¬≥дродженн¤ склавс¤ в XV-XVI ст. у ‘ранц≥њ. ” цей пер≥од у ‘ранц≥њ в≥дбувавс¤ процес централ≥зац≥њ нац≥ональноњ держави, а тому осередком новоњ художньоњ культури стали не т≥льки велик≥ м≥ста, ¤к у ≥нших крањнах, а й корол≥вський дв≥р.

” друг≥й половин≥ XV ст. на мистецтв≥ крањни почав позначатис¤ вплив ≤тал≥њ. ≤нтерес до культури –енесансу посиливс¤ в к≥нц≥ XV ≥ на початку XVI ст. в зв'¤зку з ≥тал≥йськими в≥йськовими походами французьких корол≥в. ” ‘ранц≥њ в цей час почали вивчати й античну культуру. “ому вже в XVI ст. визначальною особлив≥стю французького мистецтва стало орган≥чне поЇднанн¤ форм ≥тал≥йськоњ культури, античноњ спадщини та докор≥нно переосмислених традиц≥йних дл¤ ‘ранц≥њ форм готичного мистецтва. ÷е ¤скраво ви¤вилос¤ в арх≥тектур≥ легких ≥ чепурних палац≥в, а також у монументально-декоративному мистецтв≥, насамперед у скульптур≥. « видатних французьких скульптор≥в особливу попул¤рн≥сть здобув ∆ан √ужон. «начного розвитку дос¤г портрет, зроблений фарбами або ол≥вцем. ¬≥н позначений р≥дк≥сною гостротою спостереженн¤, чистотою, точн≥стю ≥ вишукан≥стю рисунка. Ѕагато таких портрет≥в створив ‘рансуа  луе.



 

   
вверх  Ѕиблиографи¤ г. »вано-‘ранковск, √руппа исследовани¤ основ изначальной традиции "ћезоге¤", ”краина


Ќайти: на:
ѕ≥дтримка сайту: ќлег √уцул¤к spm111@yandex.ru / ќновленн¤ 

  найл≥пше огл¤дати у Internet
Explorer 6.0 на екран≥ 800x600   |   кодуванн¤: Win-1251 (Windows Cyrillic)  


Copyright © 2006. ѕри распространении и воспроизведении материалов об¤зательна ссылка на электронное периодическое издание Ђ»нститут стратегических исследований нарративных системї
Hosted by uCoz