|
јргентинське танго сл≥пого б≥бл≥отекар¤
ќлександр ’оменко
1980-го Ївропейськ≥ ≥нтелектуали, ¤к≥ на той час остаточно втомилис¤
обирати м≥ж с¤ючою революц≥Їю У„ервоних бригадФ та др≥мучим традиц≥онал≥змом
Учорних полковник≥вФ, отримали нарешт≥ п≥дручник ≥з виживанн¤. У≤мТ¤
тро¤ндиФ ”мберто ≈ко, великий best св≥танку постмодерн≥зму, пропонував
неоф≥там прост≥ й нехитр≥ правила: уникати крайнощ≥в, не любити
≥стину понад м≥ру, збер≥гати незворушн≥сть та ≥рон≥чну посм≥шку.
Ќа десерт охоч≥ могли погратис¤ в побутову герменевтику, сп≥вв≥днос¤чи
героњв роману з великими образами св≥тового письменства: чернець-детектив
”≥ль¤м Ѕаскерв≥льський Ц то, звичайно, Ўерлок ’олмс, його пом≥чник
јдсон Ц доктор ”отсонЕ
“а був у роман≥ один персонаж, чужий постмодерн≥стськ≥й в≥дстороненост≥
так само, ¤к чужими Ї вогонь ≥ крига - сл≥пий б≥бл≥отекар-фанатик
’орхе де Ѕургос, здатний знищити усе довкола на догоду власн≥й ≥нтелектуальн≥й
параноњ. ¬≥н п≥дпалюЇ Ѕ≥бл≥отеку, в≥н знищуЇ довкола себе все живе.
…ого символ≥чним дв≥йником був усесв≥тньо в≥домий аргентинський
письменник ’орхе Ћуњс Ѕорхес. Ѕорхес, ¤кий на той час устиг уславити
чи не вс≥ криваво-кат≥вськ≥ диктатури в Ћатинськ≥й јмериц≥. ѕ≥зн≥ше
”мберто ≈ко напише: У¬с≥ мене запитують, чому м≥й ’орхе маЇ таке
ж ≥мТ¤, що й Ѕорхес, ≥ чому Ѕорхес такий злий. Ќе знаю. я хот≥в,
щоб хранителем б≥бл≥отеки був сл≥пець (мен≥ здавалос¤, що це дуже
добра опов≥дна ≥де¤), але поЇднанн¤ б≥бл≥отеки ≥ сл≥пц¤ може дати
т≥льки Ѕоргеса; ну а ще тому, що борги треба сплачуватиФ.
“ак, борги треба сплачувати. ≤ ¤кби Ѕорхес зводиивс¤ лише до ’орхе
де Ѕургоса, його ≥мТ¤ залишилос¤ б у св≥тов≥й культур≥ лише в течц≥
з написом Умракоб≥сс¤ та аполог≥¤ садизмуФ. јле Ѕорхес був не т≥льки
’орхе де Ѕургосом. Ќав≥ть так: далеко не т≥лькиЕ
јнгл≥йський пац≥Їнт дл¤ доктора ‘ройда
—початку була У≈нциклопед≥¤ Ѕритан≥каФ. ѓњ перечитував Ѕорхес≥в
батько, що з≥брав велетенську б≥бл≥отеку англомовноњ л≥тератури.
ƒ≥тей у ц≥й родин≥ так само навчали англ≥йськоњ ≥ в англ≥йськ≥й
манер≥. «годом Ѕорхес узагал≥ скаже, що в≥н звик думати по-англ≥йськи,
≥ перше слово, що зриваЇтьс¤ з його вуст Ц англ≥йське. ≤спанська
мова була мовою вулиц≥, плебсу, св≥ту, що лежав по той б≥к зал≥зноњ
огорож≥ будинку Ѕорхес≥в у Ѕуенос-јйрес≥. ≤ перш≥ л≥тературн≥ враженн¤
малого ’орхе також зв≥дти Ц з ц≥Їњ уславленоњ енциклопед≥њ. оли
в≥н стане знаменитим, його опоненти говоритимуть, що Ѕорхесов≥ ≥спаномовн≥
тексти Ц звичайний переклад з англ≥йськоњ. Ѕагато його опов≥дань
та есењв ≥ справд≥ нав≥¤н≥ УЅритан≥коюФ, њњ компактними статт¤ми-гаслами,
¤к≥ в≥н усе ж п≥ддавав вишукан≥й л≥тературн≥й обробц≥, вигадуючи
власну б≥бл≥ограф≥ю, ≥сторичних персонаж≥в, переконливо цитуючи
не≥снуючих автор≥в. ому не хочетьс¤ в≥дчути себе дем≥ургом, ¤кий
творить власний св≥т, розкладений по сотах енциклопедичноњ ун≥версальност≥.
Ѕорхесу теж хот≥лос¤.
јле кр≥м УЅритан≥киФ була ще й хвороба. ’вороба очей, сл≥пота,
що пересл≥дувала Ѕорхесового батька, ¤к ≥ самого Ѕорхеса, аби наздогнати
письменника уже в зр≥лому в≥ц≥, назавжди закривши дл¤ нього св≥т
барв та п≥втон≥в веч≥рнього неба. ўе п≥дл≥тком в≥н з родиною перењжджаЇ
до Ўвейцар≥њ, де його батько почав консультуватис¤ в найкращих Ївропейських
офтальмолог≥в. ¬ибух ѕершоњ св≥товоњ в≥йни змусив Ѕорхес≥в залишитис¤
в ц≥й крањн≥ надовго. Ўвейцар≥¤ дуже багато дала Ѕорхесов≥ в ≥нтелектуальному
план≥ одначе вона залишилас¤ дл¤ нього згадкою на все житт¤ не лише
через це. ќгл¤даючи його б≥ограф≥ю, часами здаЇтьс¤, н≥би ¤кийсь
¬еликий –ежисер виписував дл¤ Ѕорхеса траЇктор≥ю життЇвоњ дороги,
посл≥довно закриваючи ус≥ двер≥ у св≥т звичайноњ людськоњ чуттЇвост≥
й залишаючи т≥льки одну Ц у сухий прост≥р книжкових стор≥нок, у
лунк≥ холодн≥ сплет≥нн¤ б≥бл≥отечних зал≥в. ѕерша його спроба сексуального
досв≥ду завершилас¤ психолог≥чною травмою на все житт¤, ≥ в≥н так
н≥коли й не став чолов≥ком. ѕ≥зн≥ше Ѕорхес прит¤гував дл¤ себе красивих
ж≥нок, бо ≥нтелектуальна харизма була такою ж потужною, ¤к ≥ харизма
пол≥тика чи спортсмена. Ѕорхеса прагнули, ним захоплювалис¤, але
в≥н перед ус≥ма ставив табу на статев≥ стосунки, ≥ це в≥дл¤кувало
потенц≥йних дружин. ќдруживс¤ в≥н лише наприк≥нц≥ житт¤. …ого обраниц¤,
ћар≥¤ одама, була майже на сорок рок≥в молодша.
ѕад≥нн¤ червоного прапора
” Ўвейцар≥њ Ѕорхес зустр≥в зв≥стку про ∆овтневу революц≥ю й одразу
став захопленим прихильником б≥льшовизму. —вою першу книгу в≥рш≥в,
¤ка так ≥ не побачила св≥т, в≥н називаЇ У„ервон≥ г≥мниФ, натхненний
штурмом «имового палацу, в ем≥грац≥њ в≥н обм≥рковуЇ плани Уневротизувати
населенн¤ Ѕуенос-јйреса, аби в≥дкрити шл¤х комун≥змуФ.
” Ѕуенос-јйрес в≥н повертаЇтьс¤ 1921-го, уже поетом з виразною
л≥вацькою репутац≥Їю. ѕроте за короткий час в≥д його революц≥йност≥
не лишилос¤ й сл≥ду. ¬≥н ц≥лком в≥ддаЇтьс¤ л≥тературн≥й прац≥, засновуЇ
л≥тературн≥ журнали, публ≥куЇ книги. 1937-го отримуЇ пост≥йну роботу
в б≥бл≥отец≥ й веде тихе, розм≥рене житт¤ службовц¤, публ≥куючи
водночас своњ тексти, що п≥зн≥ше ув≥йшли до золотого фонду св≥товоњ
л≥тератури. Ѕорхес стаЇ фактично прозањком є1 в Ћатинськ≥й јмериц≥
й найменше, що йому хочетьс¤ в цей час Ц це брати участь в ¤к≥йсь
пол≥тичн≥й акц≥њ.
јле ¬еликий –ежисер, схоже, мав щодо Ѕорхеса свою окрему думку.
” друг≥й половин≥ 40-х в јргентин≥ правив президент ѕерон, ¤кого
письменник, людина глибоко ел≥тарних погл¤д≥в, не терп≥в за його
попул≥зм та народництво. ќдного разу, коли Ѕорхес йшов вулицею столиц≥,
на нього раптом зваливс¤ один з червоних прапорц≥в, що огороджували
небезпечне м≥сце. Ѕорхес машинально схопив його ≥ п≥шов дал≥. ÷е
непорозум≥нн¤ було потрактоване ¤к в≥двертий протест, ≥ Ѕорхес ≥з
червоним прапором у руц≥ в одну мить перетворивс¤ на геро¤ опозиц≥њ.
Ќа його захист були орган≥зован≥ демонстрац≥њ, робилис¤ за¤ви на
його п≥дтримку. ”с≥ чекали, що письменника от-от заарештують. ¬
пол≥тичн≥й пол≥ц≥њ на нього завод¤ть окрему справу.
Ќезабаром Ѕорхеса обирають головою јргентинськоњ сп≥лки письменник≥в,
¤ка залишалас¤ одним ≥з небагатьох осередк≥в спротиву перон≥зму.
1955-го ѕерона скидають, ≥ новий ур¤д, пошановуючи Ѕорхеса, призначаЇ
його директором Ќац≥ональноњ б≥бл≥отеки. «буваЇтьс¤ його мр≥¤: мати
персональне царство книг, у ¤кому в≥н володарюЇ безрозд≥льно. ƒо
нього приходить славаЕ ≥ сл≥пота. …ого книги розкуповуютьс¤ по всьому
св≥ту, в≥н стаЇ класиком Ц ≥ одним з≥ стовп≥в антикомун≥зму.
„ому в≥н так ненавид≥в њх Ц убинську революц≥ю, марксист≥в ≥ партизан≥в?
ћожливо тому, що вони були занадто щирими у своњй чуттЇвост≥, вони
були представниками того св≥ту, куди дорога йому була заказана.
¬≥н виголошуЇ панег≥рики в≥йськовим диктатурам в ”ругвањ та јргентин≥.
” вересн≥ 1976-го, коли „ил≥ переживала один з п≥к≥в п≥ночет≥вського
терору, в≥н прил≥таЇ до —анть¤го, аби особисто висловити своЇ захопленн¤
УгориламиФ у в≥йськових мундирах. “≥ не залишилис¤ в боргу ≥ присвоњли
йому, окр≥м ≥ншого, почесне званн¤ доктора ф≥лософ≥њ та л≥тератури
”н≥верситету „ил≥. ÷еремон≥¤ нагородженн¤ була г≥дна пензл¤ Ѕосха:
ректор ≥ два його заступники (звичайно ж, в≥йськов≥) щось мимрили
про внесок Ѕорхеса в л≥тературу, а в≥н натом≥сть закликав людей,
¤к≥ про¤вл¤ли ц≥кав≥сть х≥ба що до власноњ чековоњ книжки та розроблених
фах≥вц¤ми ÷–” ≥нструкц≥й з катуванн¤, любити й шанувати книгу.
“ой, хто бачив блискавку
” чому не можна було його звинуватити, так це в цин≥зм≥. ¬≥н осп≥вував
диктатор≥в не за грош≥ ≥ не за почест≥. Ѕорхес справд≥ в≥рив, що
Удиктатура рицар≥вФ вр¤туЇ континент в≥д хаосу, що вони пок≥нчать
≥з корупц≥Їю, повернуть громад¤нам утрачену самоповагу. оли в≥н
зрозум≥в, що рицар≥ казарм Ц то звичайн≥ рецидив≥сти у в≥йськових
мундирах, стурбован≥ лише збереженн¤м влади та накопиченн¤м кошт≥в
на своњх банк≥вських рахунк≥в, Ѕорхес р≥зко зм≥нюЇ тон висловлювань.
¬загал≥, наприк≥нц≥ свого житт¤ в≥н старанно намагаЇтьс¤ загладити
вину за своњ дик≥ жести у 70-т≥. Ѕорхес п≥дписуЇ петиц≥њ проти д≥¤льност≥
в≥йськових трибунал≥в у „ил≥, ≥з жахом розпов≥даЇ про те, що довкола
Ѕуенос-јйреса пост≥йно знаход¤тьс¤ цвинтар≥ жертв диктатури. ¬≥н
нав≥ть дозволив видавати своњ твори в самому серц≥ Укастрокомун≥змуФ
Ц на уб≥, що було дл¤ письменника абсолютно неможливо дек≥лькома
роками ран≥ше. ¬ одному з≥ своњх останн≥х ≥нтервТю в≥н говорить
реч≥ знаков≥ й симптоматичн≥: У«авжди ≥снуЇ в≥дпов≥дальн≥сть
за свою крањну. я, врешт≥-решт, просто старий женевський студент-анарх≥ст.
’очу написати дек≥лька стор≥нок, щоб виправдатис¤, щоб не говорили,
н≥би ¤ шахрайФ. Уяк це сумно Ц житт¤ в≥д лапок до лапокФ, -
говорить Ѕорхес наостанок. ∆урнал≥ст прощаЇтьс¤. ‘отограф робить
останн≥й зн≥мок з≥ спалахом. —л≥пий неспод≥вано вигукуЇ: Уя бачив
блискавку! “ак, такФ.
…ого темний дв≥йник, ’орхе де Ѕургос, горить тепер у пекл≥ разом
з ус≥ма диктаторами-генералами. ™диний, кого вони оч≥кують дл¤ повноти
компан≥њ Ц ѕ≥ночет, жалюг≥дний стариган, ¤кий нин≥ старанно вдаЇ
перед судд¤ми недоумкуват≥сть, аби уникнути вТ¤зниц≥ за в≥йськов≥
злочини та розкраданн¤ державноњ скарбниц≥. јле Ѕорхес лишаЇтьс¤
- у ф≥л≥гранност≥ своњх прозових м≥н≥атюр, у меланхол≥йн≥й крас≥
Ѕуенос-јйреса, введеного ним у л≥тературний пантеон св≥ту. «рештою,
Ѕорхес сам став текстом, одн≥Їю з химер на вершин≥ собору св≥товоњ
л≥тератури ’’ стол≥тт¤. ј це, погодьмос¤, немало, бо, ¤к стверджував
аргентинський б≥бл≥отекар: УЋ≥тература починаЇтьс¤ м≥фом ≥ зак≥нчуЇтьс¤
нимФ.
|
