1.
У знаменитому огузькому епосі ХV ст. "Книга мого діда Коркута" наявна розповідь про одноокого дева (демона) - велетня Тепегьоза (Депегьоза; "Тім'я-Око"), який заганяє героя у своє лігво (печеру) та намагається його з'їсти. Але герой Басат (Бісат) осліпk.' дева і, накинувши на себе овечу шкуру, вибирається з печери.

Одразу напрошується паралель з розповіддю Гомера в "Одіссеї" про осліплення героєм циклопа Поліфема ("Багато поголосу") та втечу з його печери за допомогою отари овець. Тому існує гіпотеза про запозичення тюрками цієї оповіді з цієї давньо-грецької поеми.

Так само, начебто, гомерівський переказ потрапив у інші культури, в тому числі й українську: "…мотиви - герой осліплює велетня та втікає від нього, вдягнувшись у овечу шкіру… - зустрічаємо в північній сазі про Егіла та Асмуда, про Грольфра, і зокрема про Ода, оповідання про якого нагадують оповідання літопису про Олега… На Україні збереглася казка про однооку бабу-людожерку, "Лихо-однооке", якій герой казки вибиває око та від якої втікає, вдягнувшись у вивернути баранячий кожух та змішавшись між баранами. Людожерка кидає вслід йому сокиру" [1].

2.
Той факт, що Одіссей у розмові з Поліфемом називає себе "Ніхто" і внаслідок чого на запитання циклопів Поліфемові "Хто тебе осліпив?" дається відповідь "Ніхто", дає підставу для паралелі з переказом кавказьких вайнахів (чеченці та інгуші) про демонічного господаря лісу Хунсага. Мисливець повідомляє демонові, що його звуть "Я сам себе", внаслідок чого, смертельно поранивши Хунсага, уникає загибелі, бо на запитання до володаря лісу від його підданих, хто його поранив, дається відповідь "Я сам себе".

У інших кавказьких народів є аналогічний образ володаря лісу, якого так само обдурює герой: у абхазців - Абнауз, лакців - Рікірал-Дак, адигів - Мезіль. Але, на відміну від "мотиву втрати ока", у кавказькій міфології існує "мотив пошкодження сокирою" (пор.: в українській казці Лихо-однооке кидає у героя сокирою, а у давньо-грецькому епосі Поліфем - брилами скелі). Начебто, з грудей кавказького демона виступає лезо сокири (пор. з поширеним світовим епічним мотивом про те, як збройний обладунок зрісся з тілом богатиря). Мисливець, накривши своєю овечою буркою велике поліно, досягає того, що демон, кинувшись на ворога, застрягає у колоді. Тоді герой наносить ворогові смертельний удар.

Отже, у кавказькому колі персонаж, аналогічний тюркському Тепегьозу та грецькому Поліфемові, виступає як володар лісу, який через свою неоковирність (як тілесну, так і розумову) стає жертвою хитрощів героя.

Аналогічний переказ наявний у карело-фінському епосі. Лісовий дух Хийсі одночасно є і самим священним гаєм, де здійснюються поховання і забороняється ламати галузки. Одночасно він - лось, якого неможливо наздогнати навіть на чарівних лижах.

У китайській міфології існує переказ про вбивство героєм Хоуі ("Мисливець") одноокого Великого Вепра Фен, якому приносили у жертву людей. Він був пов'язаний з культом родючості "Цюнь" [2].

При розгляді цих двох останніх паралелей слід пам'ятати той факт, що в ІІІ-ІІ тис. до н.е. угро-фіни як етнічна праспільність формувалися у зоні Євразії на північ від Аральського моря аж до Китаю, з якої їх потім витіснили на північний захід індоєвропейці (тохари) та пратюрки.

3.
Інші паралелі розглядуваному персонажеві, як на наш погляд, зібрані у монографії Дж. Фрезера "Золота галузка" про культ володаря-жерця священного гаю.

Для даного нашого дослідження вважаємо за доцільне звернутися до месопотамського епосу про Гільгамеша, створеного стародавніми шумерами, яких чеський вчений Б. Грозни не без підстав вважав за прототюрків (і нові факти на підтвердження даної гіпотези подав казахський вчений О. Сулейменов). В епосі розповідається, як цар Уруку Гільгамеш (Більгамос) та його друг Енкіду перемагають поставленого небесним богом Енлілем сторожа священного кедрового лісу Хуваву (Хумбабу) [3]. Останній зображався биком, левом або змією. Але одночасно "…Хувава швидше дух, ніж істота; він уподібнюється блискавиці, сонячним променям і галузкам дерев, котрі він оберігає" [4]. Він описується як маючий сім "шийних одеж" (герданів - талісманів), або сім "Жахів" ("пулхі атум"), або сім "променистих сіянь" ("мелемму"). Кожне з них надає йому божественну силу, кожна з цих семи частин є напівбожественною істотою, котру слід вбити кожну окремо [5]. Реально цю дію Гільгамеш здійснив, зрубаючи сім священних кедрів у лісі Хувави.

Ця сімірка (шумер. "іміна-бі", аккад. "себетту" - "семеро") месопотамцями сприймалася як єдине ціле. Також як єдине ціле месопотамська "Семірка" втілювала Плеяд (група семи зір у сузір'ї Тільця). Божественним втіленням демонічної Семірки вважався бог світла і вогню Гібіл (Гірра у аккадців). Сестрою Семірки була богиня Наруду (пор.: у грецького бога світла Аполлона була сестра Артеміда).

Стародавні хаміти-єгиптяни теж мали семичленне божество - Хатор ("Дім Гора", "небо") в образі дворогої небесної корови (у своїй левячій іпостасі богиня Хатор - Сехмет винищує людей у покарання за їхні гріхи, що є аналогом розповідей у інших культуах про всесвітній потоп ) [6]. В якості паралелей семи (-членної) Хатор науковці наводять приклади із сімома феями у західноєвропейському казковому фольклорі, згадують сім Семеонів російської казки, сім Хоседемів у міфах сибірських кеттів, сім як число елементів багатьох пантеонів, семиликого ідола у ненців на острові Вайгач, сім гілок світового дерева тощо.

Семантику цифри сім пояснив Г. Довгяло: сім - це символ циклу, коли на восьмий рік за сонячним календарем повнолуння співпадає з найдовшим або найкоротшим циклом, а новий період семірки починався, відповідно, з дев'ятого року [7]. Порівняймо це з твердженням ведичних аріїв, що восьмий цар-мудрець Ману є одночасно першим з майбутніх Ману, а з сьомим Ману та його законом пов'язується закінчення певного періоду - світовий потоп. Також у Месопотамії "…восьмий рік називається "Роком золотого трону" [8].

Можна вважати, що у стародавніх цивілізацях ідея семичленності коріниться у міфо-поетичних концепціях верхнього палеоліту, а отже - пов'язана з уявленням про родючість. Сім як просторово-часовий континуум - це сім сузірь зодіаку між астрономічними точками весни та осені (за М. Чмиховим). У 4150 - 2240 рр. до н.е. точка весни перебувала у Тільці з його семичленною групою Плеяди, а точка осені - у Скорпіоні. Як на нашу думку, це уявлення присутнє також у арійській "Рігведі" (І, 50:9):

Запряг Сур'я сім
Чистих дочок у колісниці,
На них, що самі запряглися,
їздить він.

Як вважає Ю. Шилов, дане уявлення було досить універсальне та підкріплене якимись спеціальними фактами, що лежали в основі утворення держав у Шумері, Єгипті та Аратті. Власне ланцюг "обсерваторій" - святилищ для спостереження за зміною місця Сонця у зодіаці наявний від Британських островів до Середнього Подніпров'я і далі аж до азербайджанськьких Степанакерта та Ханлара, де кургани дуже нагадують англійський Стоунхендж, тобто вздовж північного прикордоння тодішньої землеробської зони [9]. Цим шляхом, як на нас, і повинен був поширюватися на захід (через Кавказ) міфічний переказ про боротьбу з істотою, аналогічною шумерському Хуваві.

Цікаво, що паралельно у часі з появою епосу про боротьбу Гільгамеша з володарем кедрового лісу теренами старого Світу поширюється єгипетський міф про боротьбу сонця зі зміями. Оточене зміями світило, зауважує О. Формозов, ми побачимо і на скелястих розписах Тагілу, і на черепкові з Кизил-Оби у Криму, і на бронзових сокирах кобанської культури Кавказу. Але на одній із сокир з могильника останньої зображено сценку: озброєний луком чоловік протистоїть нападаючим на нього сімом зміям. Герой-змієборець тут замінив сонце та є паралеллю грузинському героєві Амірані, який бореться з сімома зміями. На посудині з поховань біля Ханлару (у Азербайджані) повторюється композиція: стрілець вразив стрілою гірського козла, а сам лук мисливця з'єднаний лінією із сяючим сонцем. О. Формозов наводить паралелі цьому малюнкові з більш ранніми з Анатолії, Азербайджану та Прикубання, датованими другою половиною ІІІ - початком ІІ тис. до н.е. [10].

Як вважає вже згаданий нами український археолог Ю. Шилов, в середині ІІІ тис. до н.е. сонячно-зодіакальну календарну систему принесли через Кавказ у Європу носії т.з. "старосільської культури" - передньоазіатські хуррити, які стали ферментом для виділення з індоєвропейської спільноти арійсько-вірмено-грецької спільності [11]. Хурритський сонячно-зодіакальний календар замінив в Україні прадавню сонячно-місячну календарну систему [12]. Богом сонця у хурритів був Шеміге (пор. з аккад. Шамашем), культ якого, начебто, запровадив бого-герой Тешуб, прообраз грецького героя Тезея, убивці Мінотавра. Пізніші сонцепоклонники - хуррити та праарії - на землі Леванту (теперішній Ліван) утворили своєрідний симбіоз - імперію Мітанні (1750 - 1650 рр. до н.е.), залишки якої знищені носіями іншого симбіозу - індоєвропейських хеттів та протоабхазьких хаттів у Анатолії - під проводом хеттського царя Суппілулімаса (1380 - 1340 рр. до н.е.), відомого у грецькій міфологічній традиції як Сіпіл. Чи не звідси також йде генеза перманентного протистояння нащадків хурритів та хеттів - сучасних курдів та анатолійських турків?

Так, "… роботами останніх десятиріч доведено беззаперечний вплив давньо-близькосхідного (особливо хетто-хурритського) епосу на давньогрецький, здається безсумнівним, що в ряді випадків гомерівські (та гесіодівські) епічні форми сходять до хурритських (через можливе, але не обов'язкове хеттське посередництво)" [13]. Наприклад, такою епічною формою, збереженою у Гесіода і засвідченою в "Одіссеї" та "Ілліаді", є proteroi Theoi "минулі боги". Це - точний переклад (еквівалент) хеттського karuiles siunes з тим же значенням, яке є, у свою чергу, перекладом з хурритського ammatti-na DINGIRmes - NA, джерело якого "… лежить у шумерській міфології, без посередництва вавілонсько-аккадського, що Ларош пояснює безпосереднім шумеро-хурритським контактом у Сирії в давнині. Такий контакт передбачається наявністю хурритського елементу в Еблі, що в середині ІІІ тисячоліття перебував під інтенсивним впливом шумерської культури (що відбилося і у певних міфологічних термінах у словниках, що перекладали з шумерської на західносемітську мову Ебли)" [14]. Крім того Е. Ларош вважає, що цикл хурритського переказу про боротьбу бога-героя Кумарбі з осліпленим демоном Уллікуме (тобто варіант вищенаведеного переказу про Басата і Тепегьоза) "… може пояснюватися шумеро-хурритським контактом у Сирії. Згідно з новітнім уявленням про хронологію Давнього Близького Сходу, Ебла, в міфології якої поряд з північнозахідносеміським (переважаючим) елементом виявляється і хурритський, перебувала в інтенсивних відносинах з Канесом (Несою, де, очевидно, вже мешкали хетти) в середині ІІІ тисячоліття до н.е. …Тим же або ще більш раннім часом можуть датуватися найдавніші зв'язки хурритської традиції з шумерською" [15]. Також "…хурритський вплив на ранню грецьку культуру міг здійснюватися або через хеттське посередництво…, або безпоередньо в Угаріті і на хуррито-лувійському півдні Анатолії (у другій половині ІІ тисячоліття до н.е.). Цим часом і слід датувати появу епічної форми, в котрій герой (як в хетто-хурритському епосі божество) звертається до своєї душі (thymos = хетт. istanzana-). Тим самим була закладена основа для усвідомлення себе самого безвідносно до спілкування людини з богом" [16].

Внаслідок ретельних студій науковці прийшли до висновку, що весь цикл грецьких міфів про теогонію, боротьбу кількох поколінь богів на небі відображає давньосхідні міфологічні мотиви, котрі у перетвореному вигляді через хурритську міфологію перейшли у анатолійську та грецьку. Зокрема, і сам гомерівський міф про циклопа Поліфема і, можливо, саме ім'я, співставиме з іменем месопотамського героя Гільгамеша (пор.: шумер. GIS.BILGA.MES., хуррит. dbil.ga.mis, хетт. GIS.GIM.MAS., арх. грец. * bila-gwhamo-) [17] .

4.

Одним з елементів боротьби Гільгамеша з Хувавою є задування Хуваві очей сімома вітрами [18], що наводить на думку про природний катаклізм.

Іспанський етнограф Х.М. Сантрустегі наводить міф басків - жителів Піренеїв про помсту Неба. Якийсь одноокий вівчар образив місяць Березень за його надто сувору погоду. Обурений Березень вирішив відомстити, але був вже останній день його місяця. І тоді він випросив у Квітня позичити йому два з половиною дні і здіймає сильну бурю, внаслідок чого ріки та ручаї вийшли з берегів і стадо овець загинуло. Під час спроби врятувати хоча б одного барана, тварина, пручаючись, рогом вибила своєму рятівникові єдине око. "Ось чому пастухи бояться перших днів Квітня, позичених колись Березневі" [19].

У інших культурах збережено теж аналогічний давньоєвропейський переказ. Але у ньому замість пастуха - жінка, покровителька вівчарства. У румун - Баба Докія, у французів - Мерилу, у франко-швейцарців - Рульо, а у арабів - Тамгарт. У східно-романському міфі вона перетворюється на ріку Сучаву, а у палестинських арабів її виносить у море…
Хіба не схожий баскський міф на гомерівський про осліплення циклопа - вівчара?

Поліфем вважався сином Посейдона. Останній мстить Одіссеєві за осліплення свого чада, втопивши кораблі мандрівника.
Одночасно Посейдон - батько братів-близнюків, два найстарші з яких - Атлант і Гадір. Останнє ім'я, за Солоном у переказі його нащадка Платона, начебто є тубільним і пояснене для греків як "евмел" - "маючий овець", "господар - пастух". Ще в часи Платона слово Гадір також було ім'ям країни на березі Атланичного океану (тепер - місто Кадіс або Гадейра на півдні Іспанії). Навпроти Гадіру, але вже на африканському побережжі, розташоване місто Лараш, яке стародавні греки називали Лікс, римляни наділяли епітетом "вічне місто" та шанувли в ньому могилу Геркулеса, а фінікійці знали це місто під іменем Мак Семес - "Місто Сонця"). Археологи виявили тут могутню мегалітичну культуру сонцепоклонників (якими, як відомо, були, згідно з розповіддю Платона, таємничі атланти), а Т. Хейєрдал зауважив, що від міста Лікс бере початок океанська течія, що спрямована прямо до Мексиканської затоки [20].

Отже, завдяки міфам до нас дійшло свідчення про якийсь природний катаклізм, який посприяв загибелі західносередземноморської цивілізації (яку східні середземноморці назвали Атлантидою; зрештою і тут від природного катаклізму гинуть цивілізації Єрихону, Ебли та Кріту). А чи не є Поліфем символом спорідненої ("братньої") "атлантам" цивілізації, котра процвітала до приходу праіндоєвропейців?

На острові Ібернія (Ірландія) засвідчено переказ про одноокого володаря демонів - фоморів Балора, сина Дота. Поглядом він вбивав своїх ворогів (пор. з гоголівським Вієм) та перемогти його зміг тільки його внук Луг під час Другої битви біля Маг Туїред. Луг ("Сяючий") став богом і очолив індоєвропейські Племена богині Дану.

Германські саги розповідають про сліпого бога Хьодра ("Борець"), сина царя богів-асів Одіна. Хьодр мимовільно вбив світлого бога Бальдра прутом омели, який підсунув йому трікстер Локі. Вважається, що у міфах Локі виступав як брат-близнюк Одіна, а Хьодр - як втілення самого Одіна в аспекті сліпої довірливості брата. З текстів саг причина сліпоти Хьодра - Одіна не відома, але можливо, що осліп через наближення до космічного Вогню і не без лукавої допомоги брата. Пізніше, у легендах дтча, Хьодр трансформувас у Хаддінга ("Могутній борець"), якому сприяє бог Одін у личині одноокого старця. Одночасно Хаддінг вважався земним втіленням бога Ньйорда (Нертуса), аналога Геркулеса, аа його брат-бизнюк Фрото ("Мудрий"), за царювання якого на землі був "золотий вік", - втіленням сина Ньйорда Фрейра. Фрейр - Фрото став родоначальником мореплавців, але його морська імперія загинула від навали морських полчищ демона Мюссінга.

Одноокість усіх кіклопів ("круглооких") - пастухів овець та ковалів, вихідців з острова Евбея [21], на наш погляд, є символічним. Вона характеризує наявність у цих давньо-європейських тубільців специфічного календарного культу (ст.-грец. kyklos - "коло, округлість, обельце, кільце", "око", "рік"), який втратив свою актуальність і цю втрату зобразили як природний катаклізм, в якому, начебто, загинула і "Атлантида" Платона. Цей циклопічний культ, як нам здається, був пов'язаний лише з одним світилом - Сонцем вдень, Місяцем вночі, і зовсім до уваги не бралася зміна точок весни та осені у зодіакальному колі.

Факт, що разом з Одіссеєм були ув'язнені циклопом дванадцять товаришів, підштовхує до можливості ототожнення володаря Ітаки із сонцем, а його супутників - з дванадцятьма сузір'ями зодіаку. Акт з'їдання Поліфемом шістьох з них може символізувати спробу реформи календаря, адже в період між 2200 - 1700 рр. до н.е. число сузірь між точками астрономічних весни (Тілець) та осені (Терези) становило шість, в той час як у часі Троянської війни (1200 р. до н.е.) точка весни зсунулася у сузір'я Овна (точка осені залишилася у Терезах). Звідси символічним є видобування героїв з печери за допомогою овець ("Одіссея", ІХ, 425 - 464). Для архаїчного світогляду всі, хто не належить до певного (наприклад, кіклопічного) календарно-ритуального кола, розглядаються як відкинуті не лише від цього кола, але й від всього людства, що робить законним, отже, - навіть нелюдське до них ставлення, зокрема канібалізм ("Одіссей", ІХ, 289 - 297). Аналогічно слід розглядати протиставлення кіклопові ахейців (ІХ, 334 - 335), з погляду яких Поліфем є нелюдом, приналежним до світу хаосу.

Деякі дослідники співставляють з циклопами інших міфологічних істот - арімаспів. Геодот цілком серйозно зауважує, що вище племен ісседонів живуть одноокі арімаспи, етнонім яких, начебто, по-скіфськи означає "аріма" - "одне" та "спу" - "око" (Геродот, "Історія", ІV, 27). Арімаспи викрадають у міфічних грифонів золото і витісняють самих скіфів з їх прабатьківщини, внаслідок чого останні витіснили кіммерйців (протокельтів) з України. Як вважають етнологи, "одноокість" арімаспів - це риса, котра "на символічній мові народів Східної Азії позначала низьку культуру" [22]. Тепер ця "низькість" нами конкретизуєься як "незнання солярно-зодіакального календаря" та релігійного культу, що з ним пов'язаний (щонайперше, відсутність спеціальної касти жерців-брахманів святилищ - "обсерваторій").

На нашу думку, грецьким кіклопам та скіфським арімаспам також тотожні давньо-індійські ведичні марути - супутники бога Індри, який ваджрою вбив брахмана - змія Врітру ("Рігведа", І, 32). Тут відбулася метатеза: демонічним став представник ідеології "сонячно-зодіакального календаря", а сам міф засвідчує неприйняття представниками певних індоарійських племен реформи сакральної календарної системи. Марути, як і кіклопи, пов'язані з блискавками та іменуються "чудовими воїнами, які сяють списами". У їх збірному імені міститься означення приналежності тільки одному світилові: шумер. mar-utu - "сини Уту", тобто сини бога Сонця. Інколи їх визначають саме як сімох Ваю - "вітрів".

Згідно з іншими міфами рід кіклопів винищив сонцесяйний Феб - Аполлон (запроваджувач у греків солярно-зодіакального культу) за те, що вони викували Зевсові блискавки, якими Громовержець вбив змієподібного сина Аполлона Асклепія. За це Громовержець покарав Аполлона службою смертним: він разом з Посейдоном збудував мур довкола Трої, що споріднює його з образом семи шумерських мудреців (абгалів), які збудували мур довкола міста Урук і у замилуванні яким знаходить розраду Гільгамеш. На наш погляд, ці сім мудреців жили у 4100-х рр. до н.е., коли, як виявили археологи, в Уруці з'явилися монументальні споруди, мури з мозаїкою із "гвіздків"…Можливо, що ці сім абгалів тотожні сімом мудрецям - ріші з "Вед", символізуючими семичленне сузір'я Великої Ведмедиці. Вони - жерці, котрі прославляють Індру і вони ж "хотари", котрі разом з царем Ману принесли першу жертву богам…Можливо, що як Аполлон - покровитель мудреців змушений був за вбивство кіклопів певний час служити смертним, так і бог шумерів Енліль ("володар - вітер"), втілення сузір'я Тільця, за те, що найбільше з усіх богів винен у загибелі людства у всесвітньому потопі, з наказу верховного бога Ана служить людям у образі семи синів бога Енмешкара ("Володаря всіх ме", де "ме" - особливі сакральні "суті"), які одночасно є і мудрецями - абгалями, творцями муру довкола міста Урук. Не дивно, що й Гільгамеш, який "на дві третини бог, а на одну третину людина", у покарання за вбивство поставленого Енлілем сторожа священного кедрового лісу, змушений був відбудувати творіння Енліля - мури Уруку. Аналогічних поневірянь Одіссей зазнає за те, що покалічив сина Посейдона Поліфема. Щодо перемоги героя Басата над однооким девом Тепегьозом, то вона стає знаменням наступних звитяг у обороні огузького народу…

Отже, тюркський переказ про Тепегьоза (Депегьоза), давньогрецький про Поліфема, баскський про одноокого Вівчара, північно-кавказький про Хунсага, український про Лихо-однооке, шумеро-аккадський про Хуваву (Хумбабу), хурритський про Уллікуме, скіфський про арімаспів, ведичний про марутів, кельтський про Балора, германський про Хьодра та інші, у своїй суті відображають культурно-ідеологічне протистояння вздовж лінії Іберії, Альп, України, Кавказу, Анатолії та Месопотамії в ІІІ - ІІ тис. до н.е. між представниками давньоєвропейської (за мовною ознакою - не-індоєвропейської) "кіклопічної" мегацивілізації (до якої входили і "атланти" Платона, тартесці Іберії, ліксійці побережжя Марокко, і носії культури дольменів Північного Кавказу) з її сонячно-місячним календарем (глибини якого сягають палеоліту) та номадами мегацивілізації сонячно-зодіакального кола, до якої належала і до-семітська цивілізація шумерів (прототюрків, за Б. Грозни та О. Сулейменовим), і цивілізація Аратта носіїв давньоямної та старосільської археологічних культур (прааріїв та хурритів, за Ю. Шиловим) на теренах України, і цивілізація хатто-хеттів на землях сучасної Туреччини (Анатолії).

ЛІТЕРАТУРА.

1. Чижевський Д. Історія української літератури (Від початків до доби реалізму). - Тернопіль: Презент; Феміна, 1994. - С.46.
2. Яншина Э.М. Формирование и развитие древнекитайской мифологии. - М.: Наука, 1984. - С.189, 192.
3. Гуцуляк О. Гільгамеш як "архітектор буття": Спроба прояснення сутності епічного образу // Зарубіжна література в навчальних закладах (Київ). - 2001. - №. 6. - С. 42 - 45.
4. Шилов Ю.А. Прародина ариев: История, обряды и мифы. - К.: СИНТО, 1995. - С.479.
5. Дьяконов И.М. Комментарий // Эпос о Гильгамеше ("О все видевшем"). - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1961. - С.165.
6. Топоров В.Н. Несколько паралелей к одной древнеегипетской мифологеме // Древний Восток. Сборник 2. Памяти акад. В.А. Струве. - М.: Наука, 1980. - С.80,92.
7. Довгяло Г.И. Становление идеологии раннеклассового общества (На материале хеттских клинописных текстов). - Минск: Изд-во БГУ, 1960. - С.79.
8. Ван-дер-Варден В. Пробуждающаяся наука ІІ. Рождение астрономии. - М.: Наука, 1991. - С.60.
9. Шилов Ю.А. Прародина ариев: История, обряды и мифы. - К.: СИНТО, 1995. - С.31, 561, 563.
10. Формозов А.А. Памятники первобытного искусства на территории СССР. - М.: Наука, 1966. - С.103-104.
11. Шилов Ю.А. Прародина ариев: История, обряды и мифы. - К.: СИНТО, 1995. - С.74, 616.
12. Шилов Ю.О. Брама Безсмертя. - К.: Укр. Світ, 1994. - С.200.
13. Иванов Вяч.Вс. Происхождение древних греческих эпических формул и метрических схем текстов // Структура текста. - М.: Наука, 1980. - С.78.
14. Иванов Вяч.Вс. Происхождение древних греческих эпических формул и метрических схем текстов // Структура текста. - М.: Наука, 1980. - С.79.
15. Иванов Вяч.Вс. Происхождение древних греческих эпических формул и метрических схем текстов // Структура текста. - М.: Наука, 1980. - С.80.
16. Иванов Вяч.Вс. Структура гомеровских текстов, описывающих психические состояния // Структура текста. - М.: Наука, 1980. - С.110.
17. Гамкрелидзе Т.В., Иванов Вяч.Вс. Миграции племен - носителей индоевропейских диалектов - с первоначальной территории расселения на Ближнем Востоке в исторические места их обитания в Евразии // Вестник древней истории. - Москва, 1981. - №2. - С.17.
18. Эпос о Гильгамеше ("О все видевшем"). - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1961. - С.36.
19. Сатрустеги Х.М. "Дай нам свет жизни и смерти": Отголоски древних мифов в обычаях и легендах современных басков // Курьер ЮНЕСКО. - 1990. - №7. - С.34-35.
20. Хейердал Т. Древний человек и океан. - М.: Мысль, 1982. - С.54.
21. Граков В.Н. Ранний железный век (Культуры Западной и Юго-Западной Европы). - М.: Изд-во МГУ, 1977. - С.15.
22. Доватур А.И. , Каллистов Д.П., Шишова И.А. Народы нашей страны в "Истории" Геродота: Тексты, перевод, комментарии. - М.: Наука, 1982. - С.256.

	г. Ивано-Франковск, Группа исследования основ изначальной традиции "Мезогея", Украина

Найти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU Яндексе