статья
ТАЄМНИЦЯ ІМЕН АТЛАНТІВ
Олег Гуцуляк
1.
Платон повідомляв у своїх діалогах, що імена родоначальників атлантів
його предок Солон витлумачив по-грецьки тому, що його інформатори-єгиптяни,
у свою чергу, "пояснили" їхні імена по-єгипетськи. Отже,
нам не відоме автентичне ім'я Атланта та його нащадків - атлантів.
Але Платон наводить атлантичне (тубільне) ім'я брата-близнюка
Атланта. Це - Гадір. Ще в часи Платона воно було зрозуміле
грекам, бо позначало землі на березі Атлантичного океану (тепер
- місто Кадіс або Гадейра на півдні Іспанії). Навпроти Гадіра,
але вже на африканському березі Атлантики, розташоване місто
Лараш, що древніми називалося Лікс. Римляни наділяли
це місто епітетом "вічне місто" (!) та шанували
в ньому могилу Геркулеса, а фінікійці знали його під іменем "Мак
Семес" - "Місто Сонця". Археологічні пошуки виявили
тут могутню мегалітичну культуру сонцепоклонників (якими,
згідно з Платоном, були й атланти). Це дало підстави відомому етнологові
- мандрівникові Т. Хейєрдалу вважати, що саме Лікс був
праобразом платонової Атлантиди - звідси прямо відкривається
шлях до великого континенту: від міста Лікс бере початок океанська
течія, що спрямовується чітко на захід, в бік Мексиканської затоки
(Хейердал Т. Древний человек и океан / Перев. с англ. - М.: Мысль,
1982. - С. 54).
Солон витлумачив по-грецьки ім'я Гадір як "Евмел" -
"Маючий овець", господар - вівчар. Цікаво зауважити
тут, що іншим сином бога моря Посейдона, як і Гадір - Евмел, володарем
стад овець був одноокий кіклоп Поліфем ("Багатоголосий").
Чи не можна припустити тотожність цих двох міфічних персонажів ?
У часописі "Кур"єр ЮНЕСКО" (1990 р., № 7) секретар
Іспанської Королівської Академії баскської мови, етнограф Хосе М.
Сатрустегі наводить міф жителів Піренеїв басків про помсту Неба.
Згідно з ним один одноокий кульгавий пастух овець образив
місяць Березень за його надто сувору погоду. Обурений Березень вирішив
відомстити, але був вже останній день цього місяця. Тоді він випрохав
у місяця Квітня позичити йому два з половиною дні та влаштував сильну
бурю, внаслідок чого ріки та ручаї вийшли з берегів і стадо овець
необачного одноокого пастуха загинуло. Під час спроби врятувати
хоч би одного барана, тварина з переляку рогом вибила своєму рятівникові
його єдине око. Ось чому пастухи бояться перших днів Квітня, позичених
колись Березневі.
Чи не є цей баскський міф про природний катаклізм відгомоном
про жахливий потоп, внаслідок якого загинула могутня цивілізація
Атлантиди, а порятувалися лише пастухи високо в горах (як Піренеїв,
так і Канарських островів)? Чи не є герої цього переказу образом
"братньої" атланам цивілізації, котра процвітала на теренах
Піренеїв до приходу туди індоєвропейців?
2.
Германські саги розповідають про сліпого бога Хьодра чи Хьода
("Борець"), сина могутнього бога Одіна. Хьодр вбив
світлого бога Бальдра прутом омели, котрий підсунув йому
в руку бог-ошуканець Локі (від фінн. "лоухі" - "скеля,
гора", або дав.-ісланд. "логі" - "вогонь").
Вважається, що Локі у міфах згадувався як брат - близнюк Одіна,
а Хьодр - це сам Одін як втілення "сліпої довірливості"
брата. З міфологічних текстів причина сліпоти Хьодра не відома,
але допускаємо, що осліп він через наближення до "космічного
Вогню", і не без допомоги лукавого брата. Пізніше, у переказах
датчан, образ Хьодра трансформувався у героя Хаддінга ("Могутній
борець"), якому сприяє сам бог Одін у личині одноокого старця
(до речі, за іншими міфами, Одін обміняв своє одне око на джерело
мудрості). Одночасно Хаддінг вважався земним втіленням бога
Ньйорда (Нертуса), аналога грецького Геркулеса, а його брат-близнюк
Фрото ("Мудрий"), за царювання якого на землі був
"золотий вік достатку", - втіленням сина Ньйорда Фрейра.
Фрейр-Фрото став родоначальником мореплавців, але його морська
імперія загинула від навали морських полчищ демонічного конунга
Мюссінга.
Отже, напрoшуються паралелі зі співзвучними іменами Гадір та
Хьодр, з переказами про одноокість, братів-близнюків та природний
катаклізм з боку океану. Можливо, що давні германці перейняли
ці відомості від своїх попередників на території сучасної Європи.
Деякі дослідники вважають, що до приходу індоєвропейців Західну
Європу заселяли разом з іберо-басками ще й бербери (єгиптяни
називали їх лівійцями і безпосередньо межували на заході), субстрат
яких виявляється у перших індоєвропейців Заходу - кельтів (Pokorny
J. Das nicht-indogermanische Subsstrat im Irischen // Zschr. celtische
Philologie. - 1927. - Bd. XYI, XVII; Pokorny J. Die Schprachen der
vorkeltischen Bewohner Nordwesteuropas // Innsbrucker Beitrage.
- 1962. - Sonderheft 15. - S. 129). Начебто, саме вони виступають
у ірландських сагах як фомори, яких очолює демонічний одноокий
Балор, якого перемагає його внук (син дочки) Луг. Також батьком
героя Фінна був Голлом (goll "одноокий") на прізвисько
Аед (aed "вогонь"). Його вбив Нуад, син Морни, за що Фінн
і мстить своєму дідові по матері Тадгові, синові Нуаду.
3.
Нам не відомо як давні єгиптяни "по своєму" пояснювали
Атланта. Спокусливим є ототожнити його з єгипетським богом Гором
("Висота", "Небо"), який, як і Атлант,
був володарем простору між небом і землею. Образ Гора - сокіл,
символ - крилатий сонячний диск. Хоча Гор не має брата-близнюка,
але мотив сліпоти у міфі про нього присутній: брат-близнюк
його батька Осіріса Сет вириває у племінника око і лише згодом Гор
перемагає дядька. Своє око Гор дає проковтнути Осірісу - і той
ожив. Воскреслий бог передав свій трон у Єгипті Гору, а сам
стає царем потойбіччя, де його оберігають сини Гора, які, до
того ж, виконують функцію Атланта - підтримують небо над землею.
Але за деякими варіантами міфу Гор, син Ізіди (Гор-са-Ісет)
вважався під іменем Гор-Ур (де "ур" - "великий,
могутній") братом-близнюком саме Сета, що зазначив і Плутарх,
називаючи Гора "Гором Давнім". Поєднання імен Сет і
Гор у давньо-єгипетській мові означає "цар" (swth-hr),
що через тисячі років завдяки коптським апокрифам потрапило у давньо-руські
билини як "Святогор". Носій цього імен гине так
само, як і цар Єгипту Осіріс: примірює до себе домовину, яка виявляється
йому вміру, і не може зняти з неї кришку.
4.
Японці теж знають двох братів-близнюків. Але функції у них протилежні:
співзвучний Гадіру-Хьодру Ходері ("сяючий вогонь")
є богом рибалок та моря, а Хоорі ("бог послаблення вогню")
- покровитель мисливства та гір. У міфах розповідається, що Хоорі
отримав перемогу над Ходері, відводячи воду з його угідь та затолюючи
його суходільні поля. Але найбільше вражає, що Хоорі має епітет
Амацу-хітакі-хікохо-но мікото, що перекладається як "Той,
хто піднявся до висот". Отже, Хоорі - аналог Атланта,
який тримає на своїх плечах небесне склепіння, а Ходері - аналог
Гадіра? Відомо, що син Хоорі та підводної царівни Тойотамі-біме
Угаяфукінедзу-мікото став батьком першого японського імператора
Дзімму-тенно. Порушивши заборону, Хоорі підгледів за пологами
дружини і побачив, що вона - морське чудовисько. Тоєтамі
змушена була залишити землю та назавжди жити у підводному царстві.
Цей міф ототожнюємо із західноєвропейською легендою про сирену Мелюзину
(Мелізанду), дружину короля Енно Довгозуба (або Раймонда). Але
співпадіння на цьому не вичерпуються.
Лінгвісти давно звернули увагу, що японська мова дуже схожа до
мови вищезгаданих нами басків, прадавніх жителів міста Гадір.
Відомо також, що назва одного з портових міст Японії Йокогама мовби
взята зі словника басків: по-баскськи "йокогама" означає
"місто на березі моря" ( Зайдлер А. Атлантида / Пер. с
польск. - М.: Мир, 1966. - С. 228). Відомо також безліч інших мовних
паралелей, серед яких баскське слово "гонду" - "пірнати,
провалюватися, захід" , назви японського острова Хондо та центральноамериканської
країни Гондурас… Назва американської території на березі Мексиканської
затоки Табаско пояснюється як "сторона басків". Але вже
на давньо-єгипетській мові. Так вважає етнолог Р.Л. Коллінгтон.
На його ж думку назва Гватемала дана давніми єгиптянами, котрі після
загибелі Атлантиди відвідували ці колонії атлантів в Америці, і
означає вона "Дорога західного сонця" (Ва-Тем-Ра). Так
само трапилося з назвою іншої країни - Нікарагуа, що з давньо-єгипетської
перекладається як "Західне сонце" (Нкх-Ра-Ва). Професор
Рендель Гарріс перевів погляд на Північну Америку, де виявив чималі
паралелі між географічними назвами та фактами давньо-єгипетської
мови : Міссурі - "Діти Сонця", Массачусетс - "Діти
Червоного", Теннесі - "Країна Ізіди" тощо.
Інші етнологи виявили тотожність баскського слова "гойко"
- "бог" імені бога індіаців сіу-дакота Хаока чи Хейока,
і перекази про цих богів співпадають (коли він радісний - іде дощ,
коли сумує - сонячно). Деякі спеціалісти з ранньої історії Іспанії
на тій основі, що іберійське плем'я ареваків, котре героїчно
протистояло навалі Риму, належало до монголоїдного расового типу,
вважають, що ареваки перебралися через Атлантичний океан і стали
відомі як індіанське плем'я араваків бразилійського побережжя.
Також у верхів'ях Міссісіпі, поділеної тепер між штатами Вісконсін,
Міннесота і Дакота, жило найтаємничіше плем'я манданів. За
мовою вони належать до групи сіу разом із ассінібойнами
та дакотами. Займалися вони землеробством і відрізнялися від
решти індіан расово та звичаями . Мешкали у дев'яти добротно укріплених
містах. Особливо європейські риси були характерні для жінок, а у
всіх манданів - біла шкіра та блакитні очі. Предком - засновником
їхнього племені, згідно з міфами, була біла людина, яка приплила
на каноє. Сама ж релігійна доктрина надзвичайно схожа у багатьох
моментах з європейськими віровченнями. Згідно з поглядами деяких
дослідників, предками манданів були кельти (Дж. Калтін, Х. Мейджор,
Бовен) або скандінави (Г. Гроцій, Р. Хенніг). В музею Мілуокі зберігаються
знайдені тут секири, сокири, залізний гостряк списа, огниво, які
дуже схожі на скандинавські. Не дивно, адже Г. Гравьє виявив норманський
субстрат в культурі південніших ацтеків, а Ч. Г. Леланд встановив
разючу подібність між міфами "Едди" та алгонкінів. В штаті
Міннесота було знайдено в землі прямокутний камінь вагою 91 кг,
відомий як Кенсінгстонський камінь. Він був вкритий скандинавськими
рунами.
Як відомо, величезна океанська течія йде від Канарських островів
та Гібралтару і впадає у Мексиканську затоку, на побережжі якої
раптово розцвітали потужні індіанські цивілізації, хоча природний
характер цієї місцевості тропічних джунглів аж ніяк не мав би сприяти
цьому. Навіть такий скептично налаштований щодо трансокеанічних
контактів російський американіст В. Гуляєв без застережень
визнав факти чисельних перебувань на території Венесуели та Мексики
римських торговців та поселенців та занесення у Європу часів Помпеї
та Геркуланеуму суто американських культурних рослин - аннони та
ананасу (Гуляев В.И. Доколумбовы плавания в Америку: Мифы и
реальность. - М: Междунар. Отношения, 1991. - С. 75 - 77). Навіть
у бальзамі мумії Рамзеса ІІ (кін. 14 - сер. 13 ст. до хр.е.) був
виявлений алкалоїд тютюнових листків, хоч вважається, що тютюн потрапив
у Європу після Колумба.
Свідченням контактів стала також назва від племені мочіка
гавані Мачіко (Машіку) на острові Мадейра на захід від Канарських
островів. Група Мадейрських островів фігурує на давніх картах під
іменем Острови святого Брандана та Втрачені острови. Араби їх називали
Калідат ("Вічні острови"), що європейці зрозуміли
як Карідат ("Милосердні острови"). За часів португальського
принца Генріха Мореплавця Мадейру було відкрито як острів Святого
Лаврентія. Але провівши ретельний аналіз давніх італійських карт,
принц прийшов до висновку про те, що це вже відомий на картах з
часів раннього середньовіччя острів Леньяме (Legname) чи Лекнаме
("Лісовий") і тому перейменував його по-португальськи
Мадейра ("Лісовий"). Без сумніву, на нашу думку, Генріх
Мореплавець керувався і згадкою давнього античного передання "Періпл
Ганнона" (датованого 350 - 300 рр. до н.е.) про подорож у VІ
ст. до н.е. (525 р. до н.е.) фінікійських карфагенян в Атлантиці,
а саме: "... Постановили карфагеняни, щоб Ганнон плив за
Гераклові Стовпи та заснував міста лівіофінікіян. І він відплив,
ведучи 60 пентеконтер (п'ятдесятивесельних суден, - О.Г.)
та безліч чоловіків та жінок числом в 30 тисяч, і везучи хліб та
інші припаси... (Дослідники вважають, що карфагеняни шукали
рятівної бази від персів, які щойно захопили сусідній Єгипет, -
О.Г.) ... Коли, пливучи, ми минули Стовпи і за ними пропливли
дводенний морський шлях, ми заснували перше місто, котре назвали
Фіміатіріон, біля нього наявна велика рівнина. Пливучи звідти на
захід, ... В цій затоці є великий острів, зійшовши на корий ми нічого
не бачили, крім лісу (!-О.Г.), а вночі ми бачили багато запалених
вогнів, та гру двох флейт чули ми, кімвалів і тимпанів бряцання,
крик великий. Страх охопив нас, і жерці наказали залишити острів...Пройшовши
чотири дні, вночі ми побачили землю, заповнену вогнем; посередині
було якесь величезне вогнище, що досягало, здавалося, зір. Вдень
виявилося, що це велика гора, що названа Колісницею богів".
Важається, що фінікійці доплили до вулкану на горі Камерун у Гвінейській
затоці або до гори Какуліма в Сьєрра-Леоне, але більш вірогідно,
що мається на увазі якийсь вулкан одного із сусідніх мадейрських
островів, адже саме вони є вершинами підводних вулканів. Крім того,
вражає, що Ганнон постійно застосовує в тексті місцеві географічні
назви, і це при тому, що як прибульці, так і тубільці трималися
осторонь один від одного! (Непомнящий Н. Колесницы в пустыне. -
М.: Наука, Гл.ред.вост.лит, 1981. - С.66 - 68; заг. - 199 с.)
На основі фактів польські вчені К. Ковальський та З. Кжак переконливо
довели міжетнічні контакти Іберії та Нового Світу (Kowalski
K., Krzak Z. Mowia tysiaclecia. - Warszawa: Chytelnik, 1989. - S.
81 - 94 ). Як виявив голова Фонду дослідження Анд (штат Невада,
США), археолог Д. Севой , жителі південноамериканських Анд перетинали
Атлантику, до якої діставалися по ріці Амазонка. Відповідно стародавні
єгиптяни та мінойці, тартесці Іберії могли подорожувати тим же шляхом
до передгір'я Анд ще за дві тисячі років до появи фінікійських мореплавців
на історичній арені. Зрештою, власне у Амазонії та Андах постає
певне уявлення про світ: існує центр та певні пункти на горизонті,
на котрі спрямовані промені - "саке", що розходяться (радіaльний
характер руху). Аналогічне уявлення мали, як свідчить археологія,
і культури Старої, до-індоєвропейської Європи. А чи не був басейн
ріки Амазонки посередником між Японією та Європою у до-фінікійські
часи, коли Атлантичним океаном володів флот атлантів?
Цікаво, що із заходу до Перу та Еквадору прибували японські торговці
та колоністи завдяки течії Куросіво. Зокрема, український американіст
В. Пашук наводить висновки перуанського вченого Ф. Лойаса, який
висловив здогад, що засновники імперії прото-інків були японцями,
які від перуанської затоки Аріка, назва якої по-японськи означає
"місцезнаходження", подружжя родоначальників інків дійшло
до озера Тітікака, що японською мовою означає "тато і мама".
Місцевим індіанським поселенням прибульці давали назви, як от Умаката,
Юто, Тамака, Токара, Амаурі тощо, що у японській мові мають смислове
значення, а до місцевих індіанських мов (кечуа та аймара) ці назви
жодного стосунку не мають. Більше того, японською мовою "інка"
означає "королівська кров", ім'я Манко Капак - "могутнє
око", а поетів-бардів у Перу досі називають словом "амаута",
що складається з двох японських : "ама" - "вірш",
"ута" - "творити" (Пашук В.В. Викрадення континенту.
- К.: Україна, 1991. - С. 16). У зворотньому напрямку, з Перу
- у Японію, прийшло славнозвісне вузликове письмо (япон. "камі
йо но модзі" або "сін зі" - "божественні знаки").
Тільки імператор Кіммі (пом. 720 р.) наказав переписати стародавні
японські вузликові книги китайськими ієрогліфами (Мешков К.Ю. Древние
письменности стран тихоокеанского бассейна, не связанные по происхождению
с китайской иероглификой // Страны южных морей (История, экономика,
этнография, география). - М.: Наука, Гл.ред.вост.лит., 1980. - С.
227; заг. - С. 221 - 229).
5.
Внаслідок катастрофи, в якій загинула цивілізація Атлантиди,
семітомовні Карфаген та інші фінікійські міста - держави заблокували
Гібралтар, встановили своє домінування у Середземному морі та перервали
традицію, хоч і незначних, контактів між Старим і Новим Світом.
Тільки хамітомовному Єгиптові у боротьбі за сфери впливу та ринку
вдалося відстояти певну незалежність від Фінікії та задовільнитися
виходом до Аденської затоки та Аравійського моря. Фінікійці зуміли
переконати єгитян, що казкова країна Пунт (вона ж "країна
богів", Та-Нутер), до якої плавали раніше їхні предки, це країна
Офір (тепер - Афар) на місці тектонічної западини на схід
від Ефіопського нагір'я і що шлях єгиптян до неї значно коротший,
ніж шлях фінікійців через стовпи Баала - Мелькарта (Гібралтар) довкола
всієї Лівії (Африки). Відомий похід "найманих" Єгиптом
фінікіян у VІІ ст. до хр.е. й повинен був це довести фараонові Нехо
ІІ. На нашу думку, міф про боротьбу між Гором - Тотом та Сетом
- Баалом, згаданий вище, - це символічне зображення боротьби Єгипту
з семітами - фінікійцями (Сет - бог сходу). Останні відібрали
у єгиптян торгівельний шлях на захід - "око Гора",
тобто систему маяків, збудованих вздовж всього західного шляху у
"Зовнішнє море" (океан) до Канарських островів (Пунту),
куди, у свою чергу, прибували торговці з Америки. Бог Гор іменується
у єгипетських гімнах "священною ранковою зорею, яка сходить
на захід від країни Пунт" і він же тотожний з богом Ашем, покровителем
західної сторони світу взагалі, символом якого, як і Гора, був сокіл.
А для греків фінікійці пустили чутку, що до катастрофи за Геракловими
стовпами (Гібралтаром) дійсно були острови, які внаслідок землетрусів
затонули, а океан став не судоходним: в'язким , як болото, і повний
рідкого мулу. Частина правди в цьому твердженні була. Океанологічна
експедиція 1947 - 1948 рр. виявила , що дно Атлантики між Азорськими
островами та островом Тринідад вкрите майже тридцятиметровим шаром
осілого в'язкого мулу. Там же виявлено кристалічну лаву, яка могла
утворитися тільки на овітрі. Застигаючи у воді, вона мала б зовсім
іншу структуру.
Звісно, що не всі суперники Фінікії вірили у твердження про непроходимість
Атантичного океану. Невідомий грецький автор книги "Про чарівні
чутки" писав, що карфагеняни за Геракловими стовпами виявили
в океані острів, багатий плодами. Але коли карфагеняни стали
часто його відвідувати і де-хто через родючість грунту поселився
там, будучи недосяжний фінікійській владі, то правителі Карфагену
під страхом смерті заборонили плавання до цього острова, щоб перепинити
відтік населення та тримати відкриття у таємниці. Про це ж говорив
і історик Діодор Сицилійський (1 ст. до хр.е.).
6.
З метою перешкодити будь-яким контактам суперників з Новим Світом,
що призвело б до росту могутності ворогів Фінікії, карфагенська
консорція жерців кровожерливого бога Баала (Ваала) - Хамона впроваджує
та укорінює у середовище американських тубільців ольмеків штучно
створений клан жерців, котрий здобув великий духовний та господарський
авторитет серед довколишніх етносів. Цей жрецький клан встановив
над племенами свій контроль та запровадив жахливий за своєю цинічністю
та жорстокістю культ щоденного людського жертвопринесення богам
- хтонічній богині Тлальтеотль та богові Сонця Іцамна-Кініч-Ахавові,
який вважався дарителем писемності та засновником жрецтва, - у вигляді
виривання з грудей серця, бо інакше, начебто, повториться катастрофа,
в якій загинула попередня цивілізація Астлан - "Країна ,
де живуть чаплі" (тобто Атлантида). Власне її дослідники
вважають місцем "схрещення" цивілізацій Нового і Старого
Світу. Але в останньому випадку це були негроїдні (бушменські) представники.
Останні складали 13,5 % населення ольмекського Тлатілько і 4,5 %
населення Серро де лас Мезас. Крім того, тут наявні складові ляпоноїдного,
арменоїдного, айнського та суданського расових типів!
Аналіз ряду міфологем мезоамериканців наштовхує на висновок про
їх чужоземне, семітське походження: як у семітів бог Баал у
іпостасі войовника Мардука перемагає першозданне чудовисько Тіамат
і з його частин створює небо та землю, так само у міфології індіан
Юкатану майя боги Кецалькоатль та Тецкатліпока перемагають богиню
Тлальтеотль, що мешкала у первісних водах. Її тіло розрубали на
двоє, створивши з частин небо та землю. Як богиня землі , вона повинна
породжувати необхідні для їжі плоди. Але як розірвана на частини
вона вимагає в якості їжі для себе людську кров та людські серця.
Отже, напад на Тлальтеотль (Тіамат) викликав появу землі та корисних
рослин та зумовив невідворотність смерті. В Мезоамериці запанувала
характерна для семітського менталітету ідея в тому, що в смерті
міститься життя. Для останніх було притаманне як принесення в жертву
Баал - Хамону дітей - первінців, так і уявлення про те, що бог Баал
- Мардук "жертвує" собою - дає свою кров, щоб "заслужити"
людей: глина, змочена божественною кров'ю, слугує для виготовлення
першої людини. Так само, розкаюючись за знищення потопом людства
(цивілізації Атлантиди?), майянський бог Кецалькоатль та інші
боги здійснюють обряд покаяння, окроплюючи кістки людей попереднього
(до-потопного) віку кров'ю свого статевого органу. Отже, світ
набуває стійкість через жертвопринесення богами і богів [Мамонтова
Ю.В. Роль жертвоприношений в мезоамериканских мифах творения //
Вестник МГУ. Серия 7. Философия. - 2000. - №2. - С.104 - 106].
Згідно з фінікійськими уявленнями дружиною Ваала (Баала, Бела) була
войовнича Анат, яку єгиптяни називали Нейт та наділяли
її епітетом "Та, яка відкриває шляхи (на захід)".
Її культ був пануючим у Єгипті в VІІ - VІ ст. до хр.е., тобто тоді,
коли з Єгипту переселилися декілька колін Ізраїлю - герої "Книги
Мормона", якимось чином довідавшись від жерців богині Нейт
про землі за Океаном. Власне у VІІ ст. до хр. е. фінікійці на "замовлення"
єгипетського фараона обігнули своїм флотом всю Африку. Саме у
храмі Нейт у місті Саїс жерці розповіли Солону про Атлантиду,
що, начебто, загинула, за нашим літочисленням, десь 16 000 років
до н.е. В дійсності ж Солон невірно зрозумів інформаторів, бо ті
вели мову про 1600 р. до хр.е., бо у єгиптян знак М означав "тисячу",
а Солон прийняв його за знак грецьких цифр, де М означає "десять
тисяч".
Геродот у своїй "Історії" ( Кн. 2, 59 ) ототожнив Нейт
з грецькою Афіною (Атеною), а отже, не дивно, що жерці Нейт
розповіли архонтові міста Афіни Солону прадавню таємничу історію
про перемогу афінян (тобто сповідників культу богині Нейт - Анат)
над атлантами, адже за міфологією семітів саме Анат перемагає
демонічні морські чудовиська Йамму ("море"), Муту ("смерть")
та семиголового Латану (Левіафан). В теогонії Санхунйатона -
Філона Біблського саме Муту уявлявся у формі в'язкого мулу, як смерть
і родюча життєва сила водночас.
Чоловік Нейт - Анат Баал - Бел, якого єгиптяни називали Сетом,
на горі Цапон (біблійна "Цафон" - "Північна";
грецька її назва Касіус) будує храм на честь своєї жони і називає
його "Шам Балу" (smb'l - "Слава Ваала").
Тут обрала своє місцезнаходження жрецька каста "Шамбала",
щоб протистояти касті "Агартха" (Гор-Джехуті чи Гор-Тот),
яка служила богові мудрості та філософії Тоту, якому присвячені
п'ять додаткових днів поза дванадцяти місяців року. Фінікійці називали
Тота "Таавт", стародавні іранці - "Тваша", арійці
- "Тваштар" ("Творець"), греки - "Тітон
" (Тіфон), кельти - "Тевтат". Останнє використовувалося
як епітет сонячного бога-умільця Луга, вбивці демонічного фомора
Балора (тобто Бела-Баала-Сета) способом, яким біблійний цар Давид
(у імені його той же корінь, що і в теонімі Тот) убив Голіафа…
Але ні в державі прото-інків Анд, ні у Старому Світі практика карфагенських
жерців Ваала не вдалася. Проти неї, зокрема, повстає Мойсей та
винищує всіх прихильників "Золотого Тільця" (Бик, Овен
- це образ Ваала). Розгром римлянами Карфагену та визволення з-під
їхньої влади всієї Іспанії (Іберії) та Африки знаменували початок
занепаду відкритого панування у Старому Світі людиноненависницької
релігії Ваала (Баал-Хамона). Проте рецедиви консорції жерців
прорватися до відвертої влади відбуваються постійно у різноманітних
формах (від катарів та масонів до комуністичної партії). Отже, є
підстави говорити не стільки про "франк (іудео-) масонську
змову", а про змову консорції жерців Ваала (від семітського
"бел" - "господар"), яка, щоб відвернути увагу
від себе, штучно витворює "цапів - відбувальників" ("хлопчиків
для биття") - катарів, масонів, ілюмінатів, сатанистів, скінхедів,
сіоністів, фундаменталістів тощо.
|
