статья
ШУ - АТОН, АТЛАНТИ І СОНЯЧНИЙ ПАВИЧ
Олег Гуцуляк
Дійсне значення супротивника Бога Сатани забулося і у народному
уявленні іудеїв співвіднеслося з євр. satan, sitenac "супротивник
у суді, у суперечці чи війні; перешкоджаючий; звинувачувач, підбурювач"
(1), те ж саме, що й арабське "шайтан" (shaitan). Синонімом
Сатани є "Люцифер" (латин. "світлоносний"),
що екзегеза тлумачить як погордливу і безсилу подобу тому світлові,
яке складає містичну славу Божества, приводить нас до правильної
етимології семіто-хамітського "сатана": ст.-єгипет.
sw "порожнеча", "світло" + itn "диск сонця",
тобто імена богів стародавнього Єгипту - Шу і Атон.
Але чи був у єгиптян бог Шу-Атон?
У гімні часів Аменхотепа ІV (1419 - 1400 рр. до хр.е.), відомого
більше як Ехнатон, мовиться: "Шу, який є Атон"
(2).
Єгипетський Шу є богом повітря, простору, він розділив
небо і землю, тобто є володарем тієї частини світу, яку православні
називають "митарства" (телонія), де мешкають "духи
злоби піднебесні". Зображався Шу-Атон, переважно, чоловіком,
який стоїть на одному коліні з піднятими руками, якими підтримує
небо над землею. Тобто виконує ту ж функцію, що й Атлант грецьких
міфів. Чи не витлумачив грецький архонт Солон, повідомляючи
світові про богопротивну цивілізацію атлантів, синів Безодні
(символізовану володарем океану Посейдоном), теонім Шу-Атон грецьким
його аналогом Атлант?
У це ж семантичне поле входить і зкинутий з неба, за уявленням курдів-єзидів,
світлоносний ангел Малакі-Тауз (араб. "Ангел-Павич").
Оскільки курди належать до іраномовної мовної групи, то, вірогідно,
арабський образ "Малакі-Тауз" витіснив більш давню авестійську
персоніфікацію космічного простору - Тваша, яка відокремлює
небо від землі і виступає у образі павича. У стародавньому
Єгипті павич вважався символом міста сонця - Геліополя,
центру культу богині вологи Тефнут, жони Шу-Атона.
Продовженням солярної теми у міфопоетичному образі павича є у різних
традиціях мотиви достатку, родючості, безсмертя (в іконографії західноєвропейського
християнства павич п'є з євхаристійної чаші, дзьобає плоди виноградної
лози тощо).
1. Аверинцев С.С. Сатана // Мифы народов мира. - Т.2. - С.412.
2. Рубинштейн Р.И. Атон // Мифы народов мира. - Т.1. - С.122.
|
