‘≤Ћќ—ќ‘≤я  ”Ћ№“”–»

Ћ≈ ÷≤я VI.

‘≤Ћќ—ќ‘≤я  ”Ћ№“”–» ’’ —“. (продовженн¤).

1.  ультурф≥лософ≥¤ цив≥л≥зац≥њ ј. “ойнб≥ ≥ ѕ. —орок≥на.
2.  ультурф≥лософ≥¤ …. ’ейз≥нги.
3.  ультурф≥лософ≥¤ символу.
4. ћорфолог≥¤ культури ќ. Ўпенглера.

ќдночасно з п≥дходом до культури ¤к "соц≥альноњ технолог≥њ", що детерм≥нуЇ повед≥нку людини у сусп≥льств≥ чи то "технолог≥чного фактору", чи то символ≥чних "зразк≥в повед≥нки", розвивалис¤ концепц≥њ, котр≥ принципово прагнули охопити культуру ¤к ц≥ле, под≥бно до орган≥зму, зрозум≥ти закони його народженн¤, росту ≥ становленн¤, вибудувати ≥сторичну типолог≥ю культур (цив≥л≥зац≥й), спробувати по¤снити причини пад≥нн¤ ≥ звеличенн¤ окремих цив≥л≥зац≥й. ÷ьому завданню присв¤тили свою д≥¤льн≥сть ќ. Ўпенглер, ј. “ойнб≥, ѕ. —орок≥н.

÷ив≥л≥зац≥¤ - головне пон¤тт¤, ¤ке служить јрнольду “ойнб≥ (1889-1975) дл¤ орган≥зац≥њ всього конкретно-≥сторичного матер≥алу. ÷ив≥л≥зац≥њ под≥л¤ютьс¤ на три покол≥нн¤. ѕерше - прим≥тивн≥, мал≥, безписемн≥ культури. ѓх багато, њх в≥к невеликий. ¬они в≥дзначаютьс¤ одноб≥чною спец≥ал≥зац≥Їю, пристосован≥ до житт¤ в конкретному географ≥чному середовищ≥, а надбудовн≥ елементи (державн≥сть, осв≥та, церква, а тим б≥льше наука ≥ мистецтво) у них в≥дсутн≥. ÷≥ культури дуже сильно розмножуютьс¤ ≥ гинуть стих≥йно, ¤кщо не вливаютьс¤ завд¤ки творчому актов≥ у б≥льш могутню цив≥л≥зац≥ю другого покол≥нн¤. “ворчий акт проблематичний статичн≥стю прим≥тивних сусп≥льств: у них соц≥альний зв'¤зок (м≥мезис, подражан≥Ї), що регулюЇ одноман≥тн≥сть вчинк≥в ≥ стаб≥льн≥сть стосунк≥в, спр¤мована на померлих предк≥в, на старше покол≥нн¤. ¬ таких сусп≥льствах пануЇ звичай, а тому ≥новац≥њ проблематичн≥. «а р≥зкоњ зм≥ни умов житт¤, котр≥ ј. “ойнб≥ називаЇ викликом, сусп≥льство не може дати адекватноњ в≥дпов≥д≥, перебудувати ≥ зм≥нити спос≥б житт¤. ѕродовжувати житт¤ ≥ д≥¤ти так, мовби "виклику" нема, мов би н≥чого не трапилос¤, культура рухаЇтьс¤ до пр≥рви ≥ гине. ƒе¤к≥ сусп≥льства, проте, виокремлюють з≥ свого середовища "творчу менш≥сть", котра усв≥домлюЇ "виклик" середовища ≥ здатне дати на нього задов≥льну в≥дпов≥дь. ÷¤ жменька ентуз≥аст≥в - пророк≥в, жерц≥в, ф≥лософ≥в, вчених, пол≥тик≥в - прикладом власного безкорисного служ≥нн¤ зваблюЇ за собою ≥нертну масу, ≥ сусп≥льство переходить на нов≥ рельси. ѕочинаЇтьс¤ формуванн¤ доч≥рноњ цив≥л≥зац≥њ. ўо успадкувала досв≥д своЇњ попередниц≥, але б≥льш гнучкоњ ≥ багатосторонньоњ. «а “ойнб≥, культури, ¤к≥ живуть у комфортних умовах, не тримують "виклику" з боку середовища, перебувають у стан≥ стагнац≥њ. “≥льки там, де виникають труднощ≥, де розум людей пробуджуЇтьс¤ дл¤ пошуку виходу ≥ нових форм виживанн¤, створюютьс¤ умови дл¤ народженн¤ цив≥л≥зац≥њ високого р≥вн¤.

 онкретн≥ приклади "виклик≥в", в≥дом≥ з ≥стор≥њ, пов'¤зан≥ з висушенн¤м або заболочуванн¤м грунт≥в, наступом ворожих племен, змушеною зм≥ною м≥сц¤ проживанн¤. Ќайб≥льш поширен≥ в≥дпов≥д≥: перех≥д до нового типу господарюванн¤, створенн¤ ≥рригац≥йних систем, формуванн¤ могутн≥х владних структур, здатних моб≥л≥зувати енерг≥ю сусп≥льства, створенн¤ новоњ рел≥г≥њ, науки, техн≥ки.

” цив≥л≥зац≥¤х другого покол≥нн¤ соц≥альний зв'¤зок спр¤мований на творч≥ особистост≥, котр≥ ведуть за собою п≥онер≥в нового соц≥ального ладу. ÷ив≥л≥зац≥њ другого покол≥нн¤ динам≥чн≥, вони створюють велик≥ м≥ста (–им, вав≥лон), у них рзвиваютьс¤ розпод≥л прац≥, товарний обм≥н, ринок. ¬иникають прошарки рем≥сник≥в, вчених, торговц≥в, людей розумовоњ прац≥. —тверджуЇтьс¤ складна система ранг≥в та статус≥в. “ут можуть розвинутис¤ атрибути демократ≥њ (виборн≥ органи, правова система, самоуправл≥нн¤, розпод≥л г≥лок влади). ¬иникненн¤ повноц≥нноњ вторинноњ цив≥л≥зац≥њ наперед не задано. Ќеобх≥дне певний зб≥г обставин, тому де¤к≥ цив≥л≥зац≥њ стають застиглими або "недорозвинутими". ƒо останн≥х ј. “ойнб≥ в≥дносить сусп≥льство пол≥нез≥йц≥в та еск≥мос≥в. ¬≥н ретельно досл≥див питанн¤ про виникненн¤ вогнищ цив≥л≥зац≥й другого покол≥нн¤, котрих в≥н нарахував чотири: Їгипетсько-шумерська, м≥нойська, китайська та п≥вденноамериканська. ѕроблема народженн¤ цив≥л≥зац≥й Ї дл¤ “ойнб≥ центральною. ¬≥н вважаЇ, що н≥ расовий тип, н≥ середовище, н≥ економ≥чний лад не в≥д≥грають головноњ рол≥ в генез≥ цив≥л≥зац≥й: вони виникають в процес≥ мутац≥њ прим≥тивних культур, ктр≥ в≥дбуваютьс¤ в залежност≥ в≥д комб≥нац≥й множини причин. ѕередбачити мутац≥ю важко, вона - ¤к результат гри.

÷ив≥л≥зац≥њ третього покл≥нн¤ формуютьс¤ на основ≥ церков: з первинноњ м≥нойськоњ народжуЇтьс¤ вторинна елл≥нська, а з нењ - на основ≥ виникаючого в њњ надрах христи¤нства - формуЇтьс¤ третинна, зах≥дноЇвропейська. ¬сього, за “ойнб≥, на середину ’’ ст. з трьох дес¤тк≥в таких що ≥снували цив≥л≥зац≥й збреглос¤ с≥м або в≥с≥м: христи¤нська, ≥сламська, ≥ндуњстська та ≥н.

“ойнб≥ визнаЇ цикл≥чну схему розвитку цив≥л≥зац≥й: народженн¤, р≥ст, розкв≥т, загибель цив≥л≥зац≥й ймов≥рна, але не неминуча. ÷ив≥л≥зац≥њ не усв≥домлюють до к≥нц¤ пружин власних д≥й та важливих умов, що забезпечують њх процв≥танн¤. ќбмежен≥сть та егоњзм правл¤чих ел≥т у поЇднанн≥ з л≥нню та консерватизмом б≥льшост≥ призвод¤ть до виродженн¤ цив≥л≥зац≥њ. ѕроте п≥д час ≥стор≥њ м≥ра усв≥домленн¤ людьми насл≥дк≥в своњх д≥й зростаЇ ≥ м≥ра впливу думки на ≥сторичний процес зб≥льшуЇтьс¤. јвторитет вчених та њх вплив на пол≥тичне житт¤ стають все важлив≥шими. –ел≥г≥њ поширюють св≥й вплив на пол≥тику, коном≥ку ≥ повс¤кденн¤.

ќсмислюючи ≥стор≥ю з христи¤нських позиц≥й, “ойнб≥ використовуЇ дл¤ розум≥нн¤ ≥сторичних процес≥в ц≥лком реал≥стичн≥ у¤вленн¤. √оловне з них - механ≥зм "виклик-в≥дпов≥дь". ≤нша ≥де¤ - в≥дм≥нн≥сть м≥ж творчою менш≥стю ≥ пасивною б≥льш≥стю, котру “ойнб≥ називаЇ пролетар≥атом. –озвиваЇтьс¤ культура до того часу, доки не перерерветьс¤ ланцюг "виклик-в≥дпов≥дь".  оли ел≥та не здатна дати ефективноњ в≥дпов≥д≥ пролетар≥ату, тод≥ починаЇтьс¤ надлом цив≥л≥зац≥њ. ” цей пер≥од творча позиц≥¤ ел≥ти ≥ дов≥ра до нењ пролетар≥ату зм≥нюютьс¤ "розколом душ≥". ¬иходом з цього стану “ойнб≥ вважаЇ "трансф≥гурац≥ю", тобто духовну перебудову, котра повинна призвести до формуванн¤ новоњ, вищоњ рел≥г≥њ ≥ даЇ в≥дпов≥дь на питанн¤ страждучоњ душ≥, ≥мпульс дл¤ новоњ сер≥њ творчих акт≥в. јле чи зд≥йснитьс¤ духовна перебудова - залежить в≥д багатьох фактор≥в, в тому числ≥ ≥ в≥д мистецтва та самов≥дданост≥ правл¤чих ел≥т, стад≥њ одухотворенн¤ пролетар≥ату. ќстанн≥й може шукати ≥ вимагати новоњ ≥стинноњ рел≥г≥њ або задов≥льгитис¤ ¤кимось сурогатом (марксизм), ¤кий прот¤гом одного покол≥нн¤ перетворюЇтьс¤ у пролетарську рел≥г≥ю.

” противагу фатал≥стичним та рел¤тив≥стським теор≥¤м “ойнб≥ шукаЇ м≥цного наукового обгрунтуванн¤ дл¤ об'Їднанн¤ людства, ¤ке прагне знайти шл¤хи мирного переходу до "вселенськоњ цркви" ≥ "вселенськоњ держави". ¬ершиною земного прогресу було б створенн¤ "общини св¤тих". “≥льки нова рел≥г≥¤, ¤ка побудована на дус≥ пантењзму, змогла б, за “ойнб≥, примирити ворогуюч≥ групи людей, сформувати еколог≥чно здорове ставленн¤ до природи ≥ тим самим пор¤тувати людство в≥д загибел≥.

≤нтеграц≥йна теор≥¤ культури ѕ≥тирима —орок≥на (1889-1968) виникла в надрах позитив≥зму в соц≥олог≥њ та соц≥ального б≥хев≥оризму. «наменним дл¤ нењ Ї його прац¤ "—усп≥льство, культура ≥ особист≥сть" (1947 р.). якщо ран≥ше культура ототожнювалас¤ з символами (¤к пров≥дниками д≥њ), то в ц≥й робот≥ сама взаЇмод≥¤ людей стала основуватис¤ за тр≥адою "значенн¤-ц≥нн≥сть-норма". ÷≥ ж компоненти, вз¤т≥ п≥д ≥ншим кутом зору, утворюють три аспекти соц≥ального ¤вища: "особист≥сть, сусп≥льство ≥ культуру".  ультура розум≥Їтьс¤ ¤к "сукупн≥сть значень, ц≥нностей ≥ норм, котрими волод≥ють взаЇмод≥юч≥ особи, ≥ сукупн≥сть нос≥њв, котр≥ об'Їктивують, соц≥ал≥зують ≥ розкривають значенн¤". якщо терм≥н "соц≥альне" прикладаЇтьс¤ до сукупност≥ взаЇмод≥ючих людей, њх стосунк≥в, то терм≥н "культура" - до значень, ц≥нностей, норм та њх нос≥њв, тобто до внутр≥шньоњ сут≥ сп≥лкуванн¤.

—орок≥н створюЇ ≥нтегральну модель сусп≥льства ≥ культури у прац≥ "—оц≥альна ≥ культурна динам≥ка" (у 4-х тт.), де ≥стор≥¤ культури дана у системному виклад≥, а вс≥ узагальненн¤ та висновки п≥дтверджен≥ величезним статистичним матр≥алом. ¬ ц≥й та наступних прац¤х —орок≥н викладаЇ основн≥ методолог≥чн≥ п≥дходи, суть ¤ких у наступному. Ќа в≥дм≥ну в≥д неорган≥чних ¤вищ, ¤к≥ мають т≥льки ф≥зико-х≥м≥чн≥ компоненти, на в≥дм≥ну в≥д орган≥чних феномен≥в, ¤к≥ мають два компоненти - ф≥зичний та життЇвий, соц≥окультурн≥, або надорган≥чн≥, ¤вища мають нематер≥альний, символ≥¤ний компонент - значенн¤, значим≥ ц≥нност≥ ≥ норми, що надбудовуютьс¤ над ф≥зичним ≥ життЇвим. Ќематер≥ально значим≥ ц≥нност≥ та норми (тобто ¤к≥ перебувають у думках ≥ндив≥д≥в) утворюють зв'¤зок, ¤кий називаЇтьс¤ соц≥альним. ÷≥лий новий, соц≥окультурний св≥т надбудовуЇтьс¤ над ф≥зичною та орган≥чною реальност¤ми. –еч≥, ¤к≥ стають вт≥ленн¤м значень, ц≥нностей, норм зазнають трансформац≥њ: одн≥ з них стають духовними (маг≥чними) сисволами (чуринги), ≥нш≥ - матер≥альними символами (буд≥вл≥, машини, предмети побуту). ќтже, тотальн≥сть значень-ц≥нностей-норм, котр≥ утворюють ≥деолог≥чну культуру ≥ндив≥д≥в, ≥ тотальн≥сть значимих д≥й ≥ндив≥д≥в, завд¤ки котрим про¤вл¤ютьс¤ њх значенн¤-норми-ц≥нност≥, утворюють повед≥нкову культуру, а тотальн≥сть нос≥њв значень-норм-ц≥нностей, а саме - реч≥ та енерг≥¤, за допомогою ¤ких ≥деолог≥чна культура екстрнал≥зуЇтьс¤, укр≥плюЇтьс¤ ≥ соц≥ал≥зуЇтьс¤, утворюють матер≥альну культуру.

¬ ц≥лому культура ¤вл¤Ї собою систему систем. ћ≥ж њњ складовими утворюютьс¤ зв'¤зки за просторово-часовою сум≥жн≥стю, поб≥чними причинними зв'¤зками, пр¤мими зв'¤зками, причиннозначими зв'¤зками. ќсновними системами культури у сусп≥льств≥ Ї мова, наука, ф≥лософ≥¤, рел≥г≥¤, витончене мистецтво, мораль, право, прикладна технолог≥¤, економ≥ка, пол≥тика.  р≥м них ≥снують б≥льш широк≥ культурн≥ Їдност≥, ¤к≥ можна назвати "суперсистемами", в ¤ких Ї ¤к базов≥ вих≥дн≥ системи, так ≥ верховн≥ принципи, ¤к≥ стосуютьс¤ того, що вважаЇтьс¤ у н≥й реальн≥стю в останн≥й ≥нстанц≥њ ≥ найвищою ц≥нн≥стю. ¬≥дпов≥дно на питанн¤ "¤ка природа останньоњ реальност≥ ≥ останньоњ ц≥нност≥?" може бути дано три в≥дпов≥д≥: 1) сенситивна: ≥стинною реальн≥стю Ї чуттЇва реальн≥сть, ≥, кр≥м нењ, н≥чого нема; 2) ≥деац≥йна: ≥стинна останн¤ реальн≥сть - Ѕог, 3) ≥деал≥стично-≥нтеграц≥йна: безк≥нечне багатоман≥тт¤, що об'ЇдюЇ чуттЇве ≥ надчуттЇве начала. ¬≥дпов≥дно в ≥стор≥њ чергуютьс¤ ц≥ три культурних стил≥ з нев≥дворотн≥стю, за ¤кою п≥сл¤ зими йде л≥то ≥ навпаки. ” будь-¤ку епоху фактично ≥снують три стил≥, але один з них р≥зко дом≥нуЇ., але пот≥м втрачаЇ свою вагу ≥ дом≥нуючим стаЇ ≥нший стиль. —вою концепц≥ю —орок≥н п≥дкр≥плюЇ багаточисельними граф≥ками та кривими, котр≥ показують зм≥ни сп≥вв≥дношенн¤ м≥ж р≥зними стил¤ми по стол≥тт¤м. ѕри цьому використовуютьс¤ багато ≥ндикатор≥в стил≥в. Ќаприклад, сенситивний стиль ф≥ксуЇтьс¤ за числом ф≥лософ≥в-матер≥ал≥ст≥в ≥ сенсуал≥ст≥в, художник≥в-реал≥ст≥в, вчених-природодосл≥дник≥в. ≤деац≥йний тип - за к≥льк≥стю представник≥в ≥деал≥стичноњ ф≥лософ≥њ, абстрактно-символ≥чного мистецтва.  ≥лькост≥ св¤тих. ” сенсетивн≥ епохи число природничонаукових в≥дкрить р≥зко зростаЇ, а в ≥деац≥йн≥ епохи зменшуЇтьс¤. ≤сторичний процес по¤снюЇтьс¤ —орок≥ним флуктуац≥Їю культурних стил≥в, ¤к≥, охоплюючи все б≥льш широк≥ маси, втрачають запас сил, енерг≥ю, експансивн≥сть, ≥ зрештою, в≥дторгуЇтьс¤. —енситивна культура XV-XVIII була багатою ≥ динам≥чною, дос¤гла розкв≥ту в ’≤’ ст., але з к≥нц¤ ’≤’ ст. починаЇтьс¤ њњ криза. Ћюди перестають в≥рити в те, що в≥рили, а сам≥ в≥руванн¤ слабнуть, бо ви¤вл¤Ї своњ меж≥ чуттЇвий спос≥б п≥знанн¤.

…охан ’ейз≥нга (1872-1945) - видатний голландський культуролог, прихильник герменевтичного п≥дходу до ≥стор≥њ. ¬≥н заперечуЇ доц≥льн≥сть абстрактно-теоретичного осмисленн¤ культури, вважаЇ несуттЇвими об'Їктивн≥ закони ≥стор≥њ ≥ неможливою побудову систематизованоњ ≥сторичноњ та культуролог≥чноњ теор≥њ. ÷≥ль ≥ спос≥б п≥знанн¤ в≥н бачить у ви¤вленн≥ основних настроњв та св≥тогл¤ду епохи, що дос¤гаЇтьс¤ через "вживанн¤" досл≥дника у духовну суть под≥й. “вори ’ейз≥нги поЇднують у соб≥ глибину ≥ багатоб≥чн≥сть ≥сторичного анал≥зу з ¤скравою формою викладу. « 30-х рр. ’’ ст. ’ейз≥нга звертаЇтьс¤ до критики сучасноњ йому культури, полем≥зуЇ з фашистською ≥деолог≥Їю.

’ейз≥нга виокремлюЇ три основн≥ характеристики культури, на¤вн≥сть котрих говорить про ≥снуванн¤ њњ ¤к феномену. ѕерша з них - р≥вновага м≥ж матер≥альними ≥ духовними ц≥нност¤ми, а також м≥жр≥зними групами духовних ц≥нностей (≥нтелектуальними, рел≥г≥йними, естетичними). –≥вновага њх характеризуЇ розкв≥т ¤кого-небудь ≥сторичного культурного типу, що у свою чергу забезпечуЇ гармон≥йний розвиток культури та особистост≥.

ƒруга особлив≥сть культури пол¤гаЇ в тому, що в основ≥ культурноњ д≥¤льност≥ лежать в≥чн≥ метаф≥зичн≥ ≥деали. ≤деали культури повинн≥ в≥дчуватис¤ ¤к надособист≥сн≥, ≥мперативн≥ ц≥нност≥, усв≥домлен≥ розумом, морально-естетичним чутт¤м, а не виражати суб'Їктивн≥ потреби та практичн≥ ц≥л≥ ≥ндив≥да, групи або нац≥њ. ” питанн≥ про культурн≥ ≥деали ’ейз≥нга зближуЇтьс¤ з неокант≥анством. ¬ основ≥ його теор≥њ лежить дведена до межовоњ лог≥чноњ абстракц≥њ практична ор≥Їнтац≥¤, усв≥домленн¤ протир≥ч соц≥ального бутт¤, пошук естетичного регул¤тора сусп≥льного та ≥ндив≥дуального ≥снуванн¤, протест проти вузького практицизму та утил≥таризму, ¤к≥ позбавл¤ють культуру творчих ≥мпульс≥в та перспектив розвитку.

“рет¤ особлив≥сть культури - "пануванн¤ над природою", тобто за допомогою ≥дењ обов'¤зку та служ≥нн¤ п≥дкоренн¤ ≥ прирученн¤ тваринних ≥нстинкт≥в самоњ людини, вит≥сненн¤ грубих егоњстичних бажань. ћатер≥альна культура, котра вт≥люЇ ступ≥нь практичного оволод≥нн¤ людиною силами природи, розц≥нюЇтьс¤ ’ейз≥нгою ¤к спос≥б пристосуванн¤, ¤к результат боротьби за ≥снуванн¤, властиве також ≥ тваринному св≥тов≥, ≥ виключаЇтьс¤ з≥ сфери культурних ¤вищ.  ультура розум≥Їтьс¤ ’ейз≥нгою ¤к образ житт¤, проникнутий морально-естетичними ≥деалами, що в≥дпов≥даЇ кант≥всько-шиллер≥вськ≥й та просв≥тницьк≥й традиц≥¤м ≥, з ≥ншого боку, надаЇ специф≥ку ≥ надзвичайну приваблив≥сть його ≥сторико-культуролог≥чним творам, ¤к≥ присв¤чен≥ ≥деалам ¤коњсь епохи.

"... ѕогл¤д, що ми його розвиватимемо, - зауважуЇ …. ’ейз≥нга, - ... пол¤гаЇ ось у чому: культура виникаЇ у форм≥ гри, вона роз≥груЇтьс¤ в≥д самого першопочатку. Ќав≥ть т≥ види д≥¤льност≥, що безпосередньо спр¤мован≥ на задоволенн¤ життЇвих потреб, - полюванн¤ наприклад, - в архањчному сусп≥льств≥ т¤ж≥ють до ≥гровоњ форми. —аме через гру людська сп≥льнота п≥д≥ймаЇтьс¤ до надб≥олог≥чних форм житт¤, п≥двищуючи цим свою ц≥нн≥сть. „ерез гру сусп≥льство виражаЇ своЇ розум≥нн¤ житт¤ й св≥ту. ÷≥ слова не означають, н≥би гра переростаЇ в культуру, - н≥, радше культур≥ в њњ початкових фазах притаманний ≥гровий характер, вона розвиваЇтьс¤ у формах ≥ в атмосфер≥ гри. ” ц≥й двоЇдинност≥ гри й культури саме гра Ї первинна. ¬она - обЇктивно вп≥знавана, конкретно означувана сутн≥сть, тод≥ ¤к культура - це лише той терм≥н, що його наше ≥сторичне судженн¤ прикр≥плюЇ до ¤когось певного випадку...".

≤деал≥стичне розум≥нн¤ культури визначаЇ у¤вленн¤ ’ейз≥нги про ≥сторично-культурний процес. ѕрогресуЇ, на його думку, техн≥ка, пол≥тична орган≥зац≥¤, умови побутового комфорту та ≥нш≥ фактори сусп≥льного житт¤, котр≥ не включаютьс¤ ’ейз≥нгою у пон¤тт¤ культури; прогресують тому, що утворюють у своњй сукупност≥ певну об'Їктивну систему ¤вищ. «датну розвиватис¤ за ≥манентно притаманними њй законами. ўо ж стосуЇтьс¤ культури, то ’йз≥нга вважаЇ, що њњ сл≥д розгл¤дати виключно ¤к спос≥б та результат духовноњ д≥¤льност≥. “ому можна говорити про зм≥ну культури, але не доц≥льно користуватис¤ пон¤тт¤м "прогрес". “асм, де дос¤гаЇтьс¤ р≥вновага ц≥нностей, де людина в≥дчуваЇ себе паном своњх пристрастей ≥ бажань, - там ≥снуЇ культура. якщо ц≥ умови порушен≥ - культура занепадаЇ, незалежно в≥д того, наск≥льки вражаючими ви¤вл¤тьс¤ њњ зовн≥шн≥ форми. “ому сусп≥льства минулих епох могли бути б≥льш культурними, н≥ж сучасне, в котрому викривлен≥ ≥деали та несп≥вм≥рн≥ ц≥нност≥. «авданн¤ критики сучасноњ культури змушуЇ ’ейз≥нгу до значного викривленн¤ д≥йсност≥ та ≥деал≥зац≥њ ранн≥х стад≥й культури.

’ейз≥нга - представник акс≥олог≥чноњ культуролог≥њ. «ближаючись з екзистенц≥ал≥змом, в≥н схильний трактувати культуру ¤к моментбезпосереднього бутт¤ людини. «агальне питанн¤ про на¤вн≥сть чи в≥дсутн≥сть культури перетворюЇтьс¤ у питанн¤ про ≥стинне та не≥стинне ≥снуванн¤ особистост≥.

’ейз≥нга апогеЇм занепаду культури вважаЇ "ф≥лософ≥ю житт¤" - "систематизований ф≥лософських ≥ практичний анти≥нтлектуал≥зм", докрина "п≥дданцьовуванн¤ життю". ”вагу ’ейз≥нги приваблюЇ не безпосередн≥й теоретичний зм≥ст цього напр¤мку ф≥лософськоњ думки, а той факт, щощо ф≥лософ≥¤ житт¤, на в≥дм≥ну в≥д позитив≥стськоњ науки, визначила стратег≥ю житт¤ ≥ повед≥нки ¤к пануванн¤ ≥нстинкт≥в, ¤к гру розуму, що насолоджуЇтьс¤ власною могутн≥стю ≥ позбавлений етичного зм≥сту. ” центр≥ уваги ’ейз≥нги погл¤ди фашистськоњ теч≥њ у "ф≥лософ≥њ житт¤", той факт, що ≥дењ, спри¤тлив≥ дл¤ науки ≥ ф≥лософ≥њ, можуть бути небезпечн≥ дл¤ сусп≥льноњ практики.

ƒл¤ ’ейз≥нги ¤к ≥сторика культури особливе значенн¤ маЇ галузь мистецтва, котре в≥н вважаЇ ун≥версальною мовою культури, образно-конкретним про¤вом св≥тогл¤ду свого часу. ƒом≥нуюч≥ у тепер≥шньому мистецтв≥ ≥ррац≥онал≥зм та суб'Їктив≥зм призвод¤ть до втрати загальнодоступност≥ ≥ сусп≥льного ≥нтересу до нього. ”творений вакуум заповнюЇ комерц≥ал≥зоване "масове мистецтво", ¤ке використовуЇтьс¤ пол≥тичними силами ¤к зас≥б психоман≥пулюванн¤. ¬результат≥ особист≥сть стаЇ "нап≥восв≥ченою", тобто з поверхневим та несистемним засвоЇнн¤м культури, ¤ку поширюють «ћ≤, ор≥Їнтованост≥ на групов≥ ц≥нност≥. Ќерозвинуту та не-≥ндив≥дуал≥зовану св≥дом≥сть, в ¤коњ емоц≥њ перевищують розум, ’ейз≥нга позначаЇ терм≥ном "пуерил≥зм" (в≥д латин. puer - юнак, хлопчик). ¬елике враженн¤ зд≥йснюють на таку св≥дом≥сть зовн≥шн≥ ефективн≥ форми демонстрац≥њ сили (паради, марш≥, пол≥тична символ≥ка). Ѕудучи осл≥пленою г≥пнозом, пуерил≥стська св≥дом≥сть стаЇ легкою жертвою державноњ пропаганди, а держава розгл¤даЇтьс¤ ним ¤к суттЇво ворожа культур≥. —пас≥нн¤ в≥н вбачаЇ в "езотеризац≥њ культури", побудов≥ "гуманноњ цив≥л≥зац≥њ", базованоњ на ≥нтернац≥ональному правовому устроњ.

ќсобливу попул¤рн≥сть принесла ’ейз≥нз≥ концепц≥¤ ≥грового елементу культури. ќпубл≥кована в 1938 р. у книз≥ "Homo Ludens", вона поЇднала в соб≥ культурокритичн≥ та ≥стор≥ограф≥чн≥ погл¤ди вченого. ’ейз≥нга розгл¤даЇ гру в де¤ких аспектах: ¤к вид д≥¤льност≥, ¤к форму походженн¤ культури, ¤к обов'¤зковий елемент будь-¤коњ культурноњ активност≥, ¤к рухому силу розвитку культури. √ра - це екзистенц≥йна та в≥тал≥стична категор≥¤, потреба у гр≥ не пов'¤зана з ¤коюсь ступ≥нню розвитку культури. ÷е - "своб≥дна д≥¤", ¤ка волод≥Ї власним часом ≥ простором, поза звичного житт¤, але повн≥стю оволод≥ваЇ учасниками. —правжн¤ гра не пов'¤зана з матер≥альною користю, але даЇ рад≥сне збудженн¤, розкриваЇ людськ≥ зд≥бност≥, зм≥цнюЇ групу. √ра виховуЇ "людину сусп≥льну", здатну добров≥льно ≥ св≥домо брати участь у житт≥ колективу, пригн≥чувати своњ егоњстичн≥ ≥нтереси, керуватис¤ пон¤тт¤ми сол≥дарност≥, чест≥, самозреченн¤ тощо. ’ейз≥нга п≥дкреслюЇ естетичн≥сть гри, притаманну њй гармон≥ю ≥ красу, котр≥ створюютьс¤ своб≥дним летом фантаз≥њ та творч≥стю за одночасного дотриманн¤ строгих правил д≥й та ≥гровоњ морал≥. √ра у розум≥нн≥ ’ейз≥нги - один з культурних ≥деал≥в ≥ одна з трансцендентних метаф≥зични х ц≥нностей. ’ейз≥нга поЇднуЇ шиллер≥всько-романтичне розум≥нн¤ гри ¤к своб≥дно-творчоњ активност≥ з трактуванн¤м њњ ¤к способу орган≥зац≥њ д≥¤льност≥ та сп≥лкуванн¤, п≥дкреслюючи моральний б≥к "чесноњ гри".

ƒл¤ культурф≥лософ≥њ ’’ ст., ¤ка й надал≥ займалас¤ пошуком "справжнього" людського бутт¤, було характерне зосередженн¤ на символ≥. ѕочали використовуватис¤ набутки мовознавства: метод структурного мовознавства (‘. ƒе —оссюр), соц≥олог≥њ мови (—еп≥р, ”орф), вченн¤ про внутр≥шню форму (√умбольдт), вченн¤ про перетворенн¤ безсв≥домого у особливого роду орган≥зовану мову (Ћакан), ви¤вленн¤ символ≥в-архтип≥в колективного безсв≥домого ( . ёнг, неофрейдизм), трактуванн¤ мови ¤к "голосу бутт¤" (ћ. ’айдеггер), в≥дкритт¤ в мов≥ шифр≥в в≥дпочаткового сенсу бутт¤ ( . ясперс), про¤в у символ≥ "культурного м≥фу" народу (хол≥зм).

ћожна сказати, що символи ¤к м≥фи культури читалис¤ досл≥дниками по вертикал≥, а символи ¤к м≥фи цив≥л≥зац≥њ - по горизонтал≥. —имвол дл¤ перших був свлоЇр≥дним "лазом" у п≥доснову культури, до њњ глибинних корен≥в бутт¤. ј горизонтальний вим≥р символ≥чних структур даЇ картину неск≥нченоњ мереж≥ комун≥кац≥й, котрими обплутане сусп≥льство.

—имволи створюють складн≥ конф≥гурац≥њ, прочитуютьс¤ ¤к:
а) "соц≥альний театр" (соц≥ально-рольове сп≥лкуванн¤ людей у од≥тих на них соц≥альних масках);
б) "соц≥альне к≥но" (ауд≥о-в≥зуальна реклама неправдопод≥бно щасливого св≥ту);
в) "тотальний дизайн" (прагнучий все середовище мешканн¤ людства перетворити в декорац≥њ в≥чно триваючого св¤та);
г) багатор≥внев≥ ритуальн≥ д≥њ буденного житт¤ (в≥д с≥мейних, камерних до громадських, публ≥чних, що переростають у шоу ≥ шоу-б≥знес).

¬с≥ ц≥ переваги мають назву "масовоњ культури", вивченн¤ ¤коњ входить в компетенц≥ю е лише соц≥олог≥њ культури. јле й культурф≥лософ≥њ.

ƒосл≥дженн¤ культурф≥лософами глибинних шар≥в культури дало можлив≥сть заволод≥ти "душею" культури, в≥дтворити њњ точну модель. “ак народилас¤ "морфолог≥¤ культури" - буд≥вництво моделей ≥сторичних тип≥в з найденоњ першокл≥тини культури. ¬ ¤кост≥ такоњ кл≥тинки ј. “ойнб≥ вибираЇ "культурний виклик", ѕ. —орок≥н - "ц≥нн≥сну суперсистему", ќ. Ўпенглер - "душу". ≤ вс≥х цих мислител≥в зближуЇ негативне ставленн¤ до сучасноњ культури (цив≥л≥зац≥њ).

«наменитим представником ц≥Їњ "культуролог≥њ символу" був ќ. Ўпенглер (1880- 1936), автор культуролог≥чноњ прац≥ "«анепад ™вропи" (1914), насищеноњ величезною к≥льк≥стю ≥дей ≥ символ≥чних образ≥в, що стосуютьс¤ р≥зних галузей знанн¤, ≥ даючою ц≥л≥сну картину розр≥зненим дос≥ фактам. Ќе зважаючи на загальноприйн¤т≥ трактуванн¤, Ўпенглер розробив зм≥стовн≥ опозиц≥њ "природа-культура", "механ≥зм-орган≥зм", "прост≥р-час", "дол¤-причинн≥сть", "те, що постало-те, що стаЇ". ¬их≥дне пон¤тт¤ Ўпенглера вз¤те з романтизму - "житт¤" ¤к повнота, багатоман≥тн≥сть переживань, щось первинне, але ¤ке не зводитьс¤ до монотонного б≥олог≥чного ≥снуванн¤. ∆итт¤ - творчий порив у майбутнЇ, воно чстково про¤вл¤Ї себ в культур≥ (в≥руванн¤х, образах, арх≥тектур≥, соц≥ум≥), але житт¤ глибше ≥ багатше за культуру, це зв≥лнена в≥д моральноњ оболонки "≥стина", реальн≥сть, свобода духу.

…ого ц≥кавить початкове св≥тов≥дчутт¤ кожноњ культури, з ¤кого в≥н виводить все багатство њњ конструктивних та символ≥чних форм.  ожна культура - це т≥льки одн з можливих вир≥шень проблеми людини ¤к в≥дкритоњ та своб≥дноњ ≥стоти, ¤ка пост≥йно стоњть перед вибором, запитуючи себе ≥ Ѕога про долю ≥ сенс житт¤.

 ультура - це антитеза житт¤. ¬она виникаЇ з прагненн¤ до самовираженн¤ колективноњ душ≥ народу. Ќароджуючись на фон≥ певного ландшафту, "душа культури" обираЇ св≥й "першосимвол", з ¤кого ≥ формуЇ себе ≥ виражаЇ у арх≥тектурних, художн≥х, мовних, пол≥тичних, ф≥лософських формах, за ¤кими њњ ≥ сл≥д вивчати. ѕрагнучи до остаточного завершенн¤, культура виражаЇ себе не в науц≥ чи ф≥лософ≥њ, а у "жорстких" формах арх≥тектури, техн≥ки, ≥деолог≥њ, тобто в тому, що Ўпенглер називаЇ "цив≥л≥зац≥Їю".

јнтична грецька аполлон≥чна душа народжуЇтьс¤ на фон≥ ландшафту г≥р, остров≥в та п≥востров≥в ≥ обираЇ своњм першосимволом одиничне прекрасне т≥ло. “≥лесн≥сть, образн≥сть, зорове оформленн¤ характерне дл¤ св≥домост≥ грек≥в. Ќа в≥дм≥ну в≥д нењ Ївропейська фауст≥вська душа народжуЇтьс¤ на безкрайн≥х просторах ѕ≥вн≥чноњ ™вропи, ототожнюЇ себе з чистим, необмеженим простором. ÷¤ душа байдужа до всього т≥лесно-дотичного та видимого (барви, л≥н≥њ, звуки). јле вона не може виключити первинн≥ ≥нтуњц≥њ часу ≥ простору, боги Ївропейц≥в - невидим≥, безк≥нечн≥, всесильн≥, Ѕог Ї ≥де¤, а не чуттЇвий образ. «в≥дси - жорсток≥сть, моральний догматизм рел≥г≥њ, нетерпим≥сть.

якщо антична етика зображаЇ окрему людину ¤к т≥ло, атом серед атом≥в, то Ївропейська - маЇ на уваз≥ особист≥сть ¤к сусп≥льну та ≥сторичну особу, ¤к д≥¤льний центр соц≥уму. ƒл¤ Ївропейського духу характерний рух до соц≥ал≥зму, в основ≥ ¤кого лежить п≥клуванн¤ про "далекого" ≥ майбутнЇ, а не про ближнЇ ≥ тепер≥шнЇ. ™вропеЇць живе не в тепер≥шньому, а в минулому ≥ майбутньому. «в≥дси - ≥сторизм Ївропейськоњ культури. ¬их≥д з миттЇвост≥ житт¤, увага до ходьби часу символ≥зуЇтьс¤ широким поширенн¤м годинника. „ас приносить грош≥. …ого можна зм≥нювати, продавати, купл¤ти, втрачати, використовувати.

јле Ўпенглер бачить Їдину перевагу Ївропейц¤ - його не може задовольнити культура з одн≥Їњ т≥льки точки зору. ¬≥н прагне охопити њх вс≥ в одному у¤вленн≥, визнаючи ун≥кальн≥сть кожноњ. ÷ей погл¤д був названий "модерн≥змом", на в≥дм≥ну в≥д класицизму, ¤кий визнавав т≥льки одну систему ≥стин. ≤стор≥¤ не повинна тепер обертатис¤ т≥льки довкола ™вропи.  ожна культура, ¤ка виросла серед свого ландшафту, надаЇ людству своЇр≥дну форму, власн≥ ≥дењ, пристраст≥, почутт¤, власне житт¤, волю ≥ смерть. ≤снують розкв≥тл≥ ≥ стар≥юч≥ культури, народи, мови, ≥стини, боги, але не ≥снуЇ стар≥ючого людства. Ѕ≥льш≥сть особливостей культури можуть правильно зрозум≥ти ≥ оц≥нити не њњ творц≥ ≥ нос≥њ, а в≥ддален≥ нащадки. “ак, люди нашоњ епохи б≥льше знають про античнк культуру, н≥ж сам≥ греки. ¬ результат≥ з≥ткненн¤ культур в кожн≥й з них ви¤вл¤ютьс¤ так≥ глибини, про ¤к≥ сам≥ вони не п≥дозрювали. ќсмисленн¤ дол≥ чужоњ культури допомагаЇ краще зрозум≥ти ≥ себ, своЇ майбутнЇ. Ѕез д≥алогу культур нема ≥стор≥њ, нема розвитку.

	г. »вано-‘ранковск, √руппа исследовани¤ основ изначальной традиции "ћезоге¤", ”краина

Ќайти:

на:

narratif.narod.ru Narod.RU яндексе