|
“ема 9. ‘≥лософ≥¤ культури
ѕон¤тт¤ культури. —труктура культури. ультура особистост≥. ‘ункц≥њ
культури. ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤. “радиц≥њ ≥ новац≥њ в культур≥.
ѕон¤тт¤ культури. —лово УкультураФ пох≥дне в≥д латинського УculturaФ
(оброб≥ток, догл¤д, розвиток) ≥ спочатку означало у —тародавньому
–им≥ оброб≥ток земл≥, працю землероба. јле надал≥ це слово почало
вживатис¤ в ≥ншому, переносному значенн≥ Ц Уосв≥чен≥стьФ, Увихован≥стьФ.
” римського мислител¤ ÷≥церона вже зустр≥чаЇтьс¤ пон¤тт¤ Укультура
душ≥Ф, в≥н вважав, що ф≥лософ≥¤ Ї Укультурою розумуФ. ќтже, за ÷≥цероном,
ф≥лософ≥¤ Ї культурою тому, що ¤к ≥ у випадку ≥з землеробством,
обробл¤Ї розум дл¤ його удосконаленн¤. ¬ажливою тут Ї думка, що
культура, з одного боку, Ї д≥¤льн≥стю по перетворенню людиною природи
(землеробство), а з другого Ц засобом удосконаленн¤ духовних сил
людини, њњ розуму (ф≥лософ≥¤). –озгл¤даючи ораторське мистецтво
¤к найб≥льш повний ви¤в культури, ÷≥церон вбачав у ньому зас≥б звеличенн¤,
самоутвердженн¤ людини Ц культура розвиваЇ людину, ≥ в цьому, на
думку римського ф≥лософа ≥ державного д≥¤ча, пол¤гаЇ њњ головна
функц≥¤.
ќтже, майже одразу пон¤тт¤ культури б≥льшою м≥рою вказувало на вм≥нн¤
≥ майстерн≥сть, ¤к≥ ви¤вл¤Ї людина у своњй д≥¤льност≥, а також на
процес вихованн¤ Укультури душ≥Ф.
Ўироко вживаним пон¤тт¤ культури стаЇ в епоху ѕросв≥тництва, коли
культура тлумачитьс¤ ≥ ¤к штучне, породжене людською д≥¤льн≥стю
перетворенн¤ природи, ≥ ¤к вищий про¤в людського бутт¤, повТ¤заний
передус≥м з людським духом. —аме в≥д просв≥тник≥в XVIII ст. йде
протиставленн¤ Укультура Ц натураФ, тобто Укультура Ц природаФ.
ѕон¤тт¤м культури позначалис¤ у той час вс≥ дос¤гненн¤ духовноњ
культури людей, передус≥м науков≥ знанн¤, мистецтво, моральна досконал≥сть
≥ все те, що називали тод≥ осв≥чен≥стю.
Ќаприк≥нц≥ ’≤’ Ц у ’’ ст. б≥льш≥сть видатних мислител≥в наголошують
на людинотворчому характер≥ культури. ¬она розгл¤даЇтьс¤ ¤к про¤в
особист≥сноњ самореал≥зац≥њ людини, вираз њњ сусп≥льноњ ц≥нност≥,
творчост≥, ¤к людський спос≥б освоЇнн¤ св≥ту ≥ житт¤ в ньому, ¤к
людська д≥¤льн≥сть та њњ результати, ¤к саморозвиток людини через
д≥¤льн≥сть. ќтже, оск≥льки культурою у людськ≥й д≥¤льност≥ Ї те,
що в≥др≥зн¤Ї св≥дому доц≥льну д≥¤льн≥сть людини в≥д ≥нстинктивноњ
д≥¤льност≥ тварин, культуру в найзагальн≥шому розум≥нн¤ можна визначити
¤к загальну характеристику людського бутт¤, ¤к надб≥олог≥чне, надприродне
¤вище, ¤ке визначаЇ м≥ру люд¤ного в людин≥, характеризуЇ њњ розвиток
¤к сусп≥льноњ ≥стоти.
јле й на сьогодн≥ серед фах≥вц≥в немаЇ загальновизнаного розум≥нн¤
¤к походженн¤ культури, так ≥ њњ визначенн¤.
ƒо основних концепц≥й походженн¤ культури в≥днос¤ть: д≥¤льн≥сну
Ц культура ¤к процес ≥ результат людськоњ д≥¤льност≥; ц≥нн≥сну Ц
культура розум≥Їтьс¤ ¤к система ц≥нностей, њх набуток; теолог≥чну,
повТ¤зану з рел≥г≥йним трактуванн¤м походженн¤ культури; ≥грову,
адже гра Ї р≥зновидом людськоњ д≥¤льност≥.
—тосовно визначенн¤ пон¤тт¤ культура можна констатувати найр≥зноман≥тн≥ш≥
п≥дходи, ¤ких у л≥тератур≥ величезна к≥льк≥сть. јдже до вивченн¤
¤вищ культури звертаютьс¤ так≥ науки, ¤к археолог≥¤, етнограф≥¤,
соц≥олог≥¤, етика, естетика, ≥стор≥¤. —ьогодн≥ нал≥чуЇтьс¤ близько
500 визначень культури. ≤ в цьому немаЇ н≥чого дивного Ц культура
Ї ¤вищем складним ≥ багатогранним, зв≥дси Ц багатоман≥тн≥сть њњ
визначень.
—пробуЇмо класиф≥кувати ц≥ визначенн¤ культури, адже ф≥лософ≥¤ шукаЇ
шл¤хи до загального, всеохоплюючого розум≥нн¤ культури. —еред визначень
культури досить ч≥тко прогл¤даютьс¤ три основних п≥дходи.
≈мп≥ричний, описовий п≥дх≥д, зг≥дно до ¤кого культура Ї сукупн≥стю,
результатом вс≥Їњ людськоњ д≥¤льност≥, тобто сумою вс≥х речей ≥
ц≥нностей, з ¤ких складаЇтьс¤ цей результат. ќдноб≥чн≥сть цього
п≥дходу в тому, що культура тут у¤вл¤Їтьс¤ в статичному вигл¤д≥
Ц у вигл¤д≥ певного УнаборуФ речей та ц≥нностей, застиглих продукт≥в
людськоњ життЇд≥¤льност≥. ќкр≥м того, розмежовуютьс¤ матер≥альна
та духовна сфера культури, про що йтиметьс¤ дал≥.
јксеолог≥чний, тобто оц≥ночний п≥дх≥д, за ¤кого Укультурн≥стьФ ≥
Унекультурн≥стьФ, отже, ≥ р≥вень культурност≥, оц≥нюЇтьс¤ сп≥вставленн¤м
з певним еталоном. «а такого п≥дходу оц≥нки мають в≥дносний ≥ дов≥льний
характер: Ївроцентризм стаЇ м≥рою культурност≥ вс≥х останн≥х рег≥он≥в,
не враховуЇтьс¤ те, що культура Ї пристосовництвом до конкретного
середовища, ¤к природного, так ≥ соц≥ального. ’оча цей п≥дх≥д Ї
теж обмеженим, в≥н, ¤к≥ ≥ будь-¤кий п≥дх≥д, не може бути в≥дкинутим:
досл≥днику доводитьс¤ пор≥внювати (адже все п≥знаЇтьс¤ у пор≥вн¤нн≥)
й оц≥ночний момент.
ƒ≥¤льн≥сний п≥дх≥д розгл¤даЇ культуру ¤к специф≥чно людський спос≥б
д≥¤льност≥, Упозаб≥олог≥чнийФ за своЇю сутн≥стю. јле культура Ї
не самою д≥¤льн≥стю, а тим способом, ¤ким зд≥йснюЇтьс¤ ц¤ д≥¤льн≥сть.
—аме д≥¤льн≥сний п≥дх≥д до розум≥нн¤ культури починаЇ переважати
у сучасн≥й науков≥й л≥тератур≥. ÷е повТ¤зане перш за все з тим,
що в≥н не в≥дкидаЇ два попередн≥х Ц описовий та оц≥ночний, а включаЇ
в себе њх рац≥ональний зм≥ст.
ќтже, п≥д культурою традиц≥йно, у широкому розум≥нн≥ визначаЇтьс¤
сукупн≥сть матер≥альних, практичних ≥ духовних надбань сусп≥льства
¤к≥ в≥дображають р≥вень його ≥сторичного розвитку, вт≥люютьс¤ в
повс¤кденн≥й д≥¤льност≥ людини, знаход¤ть в≥дображенн¤ у њњ соц≥альних,
моральних, естетичних та ≥нших характеристиках.
” вужчому розум≥нн≥ культура Ц це сфера духовного житт¤ сусп≥льства.
¬она охоплюЇ собою систему осв≥ти, вихованн¤, духовноњ творчост≥,
включаЇ в себе т≥ установи й орган≥зац≥њ, ¤к≥ забезпечують означен≥
процеси: школи, вузи, музењ, театри, б≥бл≥отеки, ≥нш≥ культурн≥
заклади, а також творч≥ сп≥лки тощо.
Ќарешт≥, пон¤тт¤м культура часто позначають р≥вень вихованост≥ й
осв≥ченост≥ людини, р≥вень оволод≥нн¤ нею т≥Їю чи ≥ншою сферою знань
та д≥¤льност≥. ” цьому випадку ф≥ксуютьс¤ ¤кост≥ людини, спос≥б
њњ повед≥нки, ставленн¤ до ≥нших людей, до прац≥ тощо. јдже основою
культури Ї люд¤н≥сть, гуман≥зм; њњ гуман≥стичний характер реал≥зуЇтьс¤
через всеб≥чний розвиток людини, ви¤вленн¤ њњ сутн≥сних сил ≥ зд≥бностей.
¬ажливим ≥ принциповим питанн¤м досл≥дженн¤ культури Ї ос¤гненн¤
сутност≥ всього феномена сусп≥льного житт¤, ос¤гненн¤ джерела походженн¤
культури Ц сусп≥льноњ прац≥, засобами ¤коњ людина перетворюЇ природу
≥ саму себе, створюЇ св≥й власний, в≥дм≥нний в≥д природи духовно-предметний
св≥т, розгортаЇ у ньому вс≥ своњ життЇв≥ процеси. ультурою у цьому
розум≥нн≥ вважаЇтьс¤ все, що створене творчою людською д≥¤льн≥стю
людини дл¤ людини, дл¤ њњ розвитку, все, що вв≥йшло у практику ¤к
загальнолюдське надбанн¤, що спри¤Ї утвердженню ≥ ви¤ву людського
в людин≥ ≥ сусп≥льств≥. ультура Ї, таким чином, штучно створеною
людиною другою природою, надбудовою над першою, Уживою природоюФ,
створеним людиною св≥том.
“аким чином, культура Ц це художн≥ полотна ≥ арх≥тектурн≥ споруди,
науков≥ дос¤гненн¤ та осв≥та, результати матер≥ального виробництва
≥ мораль, поетична творч≥сть ≥ вихован≥сть людини. ÷е також спос≥б
≥ результат самоствердженн¤ людини у вс≥х сферах сусп≥льного житт¤.
¬се ж те, що суперечить гуман≥зму, люд¤ност≥ в≥днести до культури
неможливо. ѕод≥бного роду ¤вища, в≥дносини, процеси, повед≥нку називають
УантикультуроюФ. ¬она Ї про¤вом ≥ результатом дегуман≥зац≥њ людських
в≥дносин, в≥дходу чи нав≥ть в≥дмови в≥д загальнолюдських ц≥нностей,
пр≥оритет≥в, втрати сутн≥сних моральних ор≥Їнтац≥й, що базуютьс¤
на розум≥, в≥р≥, справжньому людинолюбств≥. ¬≥домо, що злод≥йству,
брехливост≥, наркоман≥њ, алкогол≥зму вс≥ народи дають негативне
оц≥нку, розгл¤дають њх ¤к антиц≥нност≥, антикультуру.
—труктура культури. «агальноприйн¤тим Ї розмежуванн¤ культури на
матер≥альну та духовну. ожна з них, вз¤та окремо, виражаЇ пон¤тт¤
культури у б≥льш вузькому значенн≥ слова.
” загальнокультурному розвитку людства основне, визначальне значенн¤
маЇ матер≥альна культура Ц дос¤гненн¤, ¤к≥ виражають головним чином
р≥вень освоЇнн¤ людиною сил природи. ¬она охоплюЇ всю сферу матер≥ально-практичного
≥снуванн¤ ≥ розвитку людей, всю сферу њх безпосереднього впливу
на природу.
¬≥домо, що у процес≥ своЇњ д≥¤льност≥ люди створюють матер≥альне
багатство сусп≥льства, ¤ке включаЇ в себе ¤к засоби прац≥ (≥нструменти,
верстати, машини тощо), так ≥ засоби ≥ндив≥дуального споживанн¤
(одежа, помешканн¤, побутов≥ реч≥ та ≥н.). ќбидва ц≥ види матер≥ального
багатства сусп≥льства утворюють речов≥ елементи матер≥альноњ культури,
њњ предметну форму ≥снуванн¤.
Ќайважлив≥шим показником матер≥альноњ культури Ї знар¤дд¤ прац≥,
¤к≥ в нашу епоху все б≥льшою м≥рою стають матер≥ал≥зованим вт≥ленн¤м
дос¤гнень науки. “ому матер≥ально-техн≥чний розвиток сусп≥льства
Ї реальною основою прогресу в сфер≥ матер≥альноњ культури.
ѕор¤д ≥з знар¤дд¤ми, засобами прац≥ найважлив≥шою частиною матер≥альноњ
культури Ї засоби споживанн¤. «азвичай сферу ≥ндив≥дуального споживанн¤
називають сферою побуту на в≥дм≥ну в≥д безпосередньо виробничоњ
сфери.
“аким чином, матер≥альну культуру можна под≥лити на культуру прац≥
(засоби прац≥) та культуру побуту (засоби споживанн¤). јдже без
ретельного вивченн¤ одеж≥, житла побутових речей не можна сформувати
правильне у¤вленн¤ про культуру того чи ≥ншого народу, про р≥вень
його розвитку в р≥зн≥ епохи. «асоби споживанн¤ характеризують не
т≥льки те, що споживаЇ людина, але ≥ ¤к вона споживаЇ, наск≥льки
розвинут≥, багат≥, Уолюднен≥Ф њњ потреби, адже багатство ≥ багатоман≥тт¤
потреб, засоби њх задоволенн¤ Ї суттЇвою стороною культурного обличч¤
людини.
јле матер≥альна культура ≥снуЇ не лише у вигл¤д≥ вже названих засоб≥в
прац≥ ≥ засоб≥в споживанн¤, тобто у чисто предметн≥й форм≥. ¬она
включаЇ в себе реальн≥ зд≥бност≥, навички, знанн¤, ¤к≥ застосовуютьс¤
у процес≥ матер≥ального виробництва. ” цьому розум≥нн≥ часто говор¤ть
про Укультуру прац≥Ф р≥зних ≥сторичних епох.
–≥вень матер≥альноњ культури виражаЇтьс¤ ≥ в ≥нших матер≥альних
елементах сусп≥льного житт¤: оброблених людиною предметах природи
(земл¤, вода, пол¤, сади), предметах побуту, науковому, медичному,
навчальному обладнанн≥ та приладах тощо.
ƒос¤гненн¤ у сфер≥ матер≥альноњ культури нерозривно повТ¤зан≥ з
р≥внем духовного розвитку людей, тому не випадково археологи та
етнографи на п≥дстав≥ вивченн¤ памТ¤ток матер≥альноњ культури робл¤ть
висновки щодо р≥вн¤ духовноњ культури т≥Їњ чи ≥ншоњ епохи, крањни,
народу.
якщо матер≥альна культура Ї результатом матер≥альноњ д≥¤льност≥
людей, то духовна культура Ц результат духовноњ д≥¤льност≥. ¬она
в≥дображаЇ дос¤гненн¤, ¤к≥ показують р≥вень ≥ глибину п≥знанн¤ природа
≥ сусп≥льства, ширину св≥тогл¤ду, вт≥ленн¤ в сусп≥льне житт¤ ≥дей
≥ знань.
ƒо структури духовноњ культури сусп≥льства включен≥ так≥ основн≥
елементи:
- ¤вища сфери сусп≥льноњ св≥домост≥, тобто пол≥тична культура, св≥тогл¤дна
культура (ф≥лософськ≥, пол≥тичн≥, соц≥альн≥ та ≥нш≥ ≥дењ ≥ погл¤ди
людей), моральна культура (норми повед≥нки, Укультурн≥ форми сп≥лкуванн¤Ф,
культура почутт≥в), естетична культура (л≥тература ≥ мистецтво,
художнЇ конструюванн¤, техн≥чна естетика), а також науково-техн≥чна
творч≥сть.
÷≥ ц≥нност≥ закр≥плюютьс¤ у погл¤дах та вчинках людей, звича¤х ≥
традиц≥¤х, у творах л≥тератури та мистецтва.
“ак≥ ¤вища духовного житт¤ людей, ¤к мова, мисленн¤ (лог≥ка) Ц також
характеризують духовну культуру сусп≥льства. «в≥льненн¤ людських
почутт≥в та характеру в≥д так званого Узоолог≥чного ≥ндив≥дуал≥змуФ,
вм≥нн¤ волод≥ти своњми почутт¤ми ≥ настро¤ми Ї також суттЇвими елементами
духовноњ культури.
- –≥зн≥ соц≥альн≥ ≥нститути й орган≥зац≥њ, ¤к≥ зд≥йснюють духовне
виробництво, регулюють ≥ спр¤мовують культурно-≥сторичний процес
у в≥дпов≥дност≥ з пол≥тикою держави.
- ћатер≥ально-техн≥чна база духовноњ культури, ¤ка використовуЇтьс¤
дл¤ виробництва ≥ поширенн¤ дос¤гнень культури серед населенн¤ (окрем≥
галуз≥ промисловост≥ Ц пол≥граф≥чна, паперова; книговидавництво,
театри, музењ, палаци культури, б≥бл≥отеки, а також засоби звТ¤зку,
масовоњ ≥нформац≥њ тощо).
ƒуховна культура, таким чином, Ї вищим про¤вом ≥ спр¤мовуючим чинником
у системах ц≥л≥сноњ людськоњ культури, оск≥льки саме вона ор≥ЇнтуЇ,
мотивуЇ, формуЇ, визначаЇ, надаЇ сенсу вс≥м сферам д≥¤льност≥ людини,
в тому числ≥ сфер≥ матер≥ального виробництва.
—аме духовна культура Ї тим, що культивуЇ гуманн≥сть сутн≥сних сил
людини Ц почутт≥в, розуму, вол≥, осв≥тлюючи њх вищими духовними
ц≥нност¤ми: добром, правдою, красою та любовТю, ¤ка Ї вищим про¤вом
≥ реал≥зац≥Їю духовноњ людини.
ќтже, культура ¤к феномен сусп≥льного житт¤ Ї результатом сусп≥льноњ
д≥¤льност≥, засобами ¤коњ практично ≥ духовно людина перетворюЇ
св≥т ≥ саму себе, створюючи св≥й власний, надприродний св≥т, у ¤кому
вона живе.
Ћюдський св≥т величезний, строкатий ≥ р≥зноман≥тний Ц пол≥тика,
економ≥ка, рел≥г≥¤, наука, мистецтво тощо. ¬с≥ сфери людськоњ д≥¤льност≥
переплетен≥ ≥ впливають одна на одну. ожна сфера Ї в≥дображенн¤м
≥нших. “ому спробуЇмо коротко розгл¤нути ц≥ сфери Упо частинахФ.
ѕол≥тична культура в себе найкращ≥ способи пол≥тичного вибору ≥
д≥њ, ц≥нност≥ та ≥деали пол≥тичноњ перебудови сусп≥льства, оптимальн≥
форми сусп≥льних взаЇмов≥дносин людей у процес≥ взаЇмного узгодженн¤
њх ≥нтерес≥в тощо.
” моральн≥й культур≥ ф≥ксуЇтьс¤ дос¤гнутий сусп≥льством р≥вень у¤вленн¤
про добро, зло, честь, справедлив≥сть, обовТ¤зок тощо. ÷≥ у¤вленн¤,
норми регулюють повед≥нку людей, характеризують соц≥альн≥ ¤вища.
«асвоюючи моральн≥ погл¤ди ≥ принципи, людина перетворюЇ њх у моральн≥
¤кост≥ ≥ переконанн¤.
≈стетична культура сусп≥льства включаЇ в себе естетичн≥ ц≥нност≥
(у¤вленн¤ про прекрасне, величне, траг≥чне тощо), способи њх створенн¤
≥ споживанн¤. ќсоблив≥сть естетичного сприйн¤тт¤ пол¤гаЇ у тому,
що люди, њх вчинки, продукти д≥¤льност≥, ¤вища природи сприймаЇтьс¤
перш за все чуттЇво, у њхн≥й зовн≥шн≥й виразност≥.
Ќайважлив≥шого значенн¤ сьогодн≥ набуваЇ еколог≥чна культура. ƒраматична
ситуац≥¤, ¤ку переживаЇ сучасне людство, багато в чому зумовлена
катастроф≥чними зм≥нами, ¤к≥ в≥дбуваютьс¤ у природ≥ в результат≥
людськоњ д≥¤льност≥. ¬она включаЇ в себе нов≥ ц≥нност≥ ≥ способи
виробничоњ, пол≥тичноњ та ≥ншоњ д≥¤льност≥, спр¤мован≥ на збереженн¤
планети ¤к ун≥кальноњ еколог≥чноњ системи.
р≥м цього, ≥снуЇ багато ≥нших вид≥в культури: економ≥чна, наукова,
рел≥г≥йна, трудова, побутова та ≥н., ¤к≥ в≥дображають р≥зн≥ форми
людськоњ життЇд≥¤льност≥. ¬ажливою Ї також культура сп≥лкуванн¤,
орган≥чно повТ¤зана з культурою мисленн¤, почутт≥в, мови тощо.
ѕод≥л культури на матер≥альну та духовну здаЇтьс¤ самоочевидним.
«розум≥лим Ї й те, що предмети цих культур можна використовувати
по-р≥зному. «нар¤дд¤ прац≥ ≥ твори мистецтва, наприклад, слугують
р≥зним ц≥л¤м. “ак≥ в≥дм≥нност≥ м≥ж матер≥альною та духовною культурою
д≥йсно ≥снують. јле разом з тим ≥ та, й ≥нша Ї культурою, ¤ка включаЇ
в себе матер≥альне ≥ духовне у њх Їдност≥. јдже у матер≥альн≥й культур≥
заключене формуюче њњ духовне начало, оск≥льки вона завжди Ї вт≥ленн¤м
≥дей, знань, ц≥лей людини; продукти ж духовноњ культури завжди вт≥лен≥
у матер≥альн≥й форм≥, ≥ завд¤ки цьому вони можуть ≥снувати, передаватис¤
в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤.
¬се це даЇ п≥дстави говорити про культуру ¤к таку, незалежно в≥д
њњ под≥лу на матер≥альну та духовну. “акий в≥дх≥д зводитьс¤ не до
розмежуванн¤ цих культур, а до визнанн¤ њх орган≥чного звТ¤зку з
розвитком всього сусп≥льства.
¬изначаЇтьс¤ також певна типолог≥¤ культур. “ак, наприклад, вид≥л¤ють
нац≥ональну (украњнську, рос≥йську, н≥мецьку та ≥н.) культуру; культуру
певних соц≥альних груп чи клас≥в.
«агальноприйн¤тим Ї вид≥ленн¤ певних культурних епох: антична культура,
культура —ередньов≥чч¤, епохи ¬≥дродженн¤; т≥ чи ≥нш≥ форми культури:
пол≥тична, соц≥альна, правова, економ≥чна, еколог≥чна, етн≥чна,
моральна, ф≥зична ≥ т.д.
ћожна зустр≥ти в л≥тератур≥ ≥ под≥л культури на своЇр≥дн≥ культурн≥
пласти чи п≥дрозд≥ли, наприклад, масова культура, ел≥тарна, молод≥жна
та ≥н., або ж оф≥ц≥йна культура.
Ќа початку ’’ ст. ¬ ™вроп≥ склалис¤ дв≥ р≥зн≥ форми культури. ¬ишукане
мистецтво, л≥тературу, ¤ку створювала й сприймала ел≥та, вважали
високою культурою. ‘ольклор (легенди, м≥фи, п≥сн≥, казки, вертеп),
автором ¤кого був простий люд, називали народною культурою. ” т≥
часи продукти ¤к високоњ, так ≥ народноњ культури здеб≥льшого призначалис¤
дл¤ певноњ аудитор≥њ. « по¤вою рад≥о, телебаченн¤ та ≥нших засоб≥в
масовоњ ≥нформац≥њ межа м≥ж двома колись в≥докремленими культурами
поступово зникла. Ќа баз≥ двох культур виникла одна велика масова
культура.
ћетою масовоњ культури Ї ≥нформуванн¤ населенн¤ (тобто УмасФ) про
можливост≥ культури, њњ мову, про навички, ¤к≥ необх≥дн≥ дл¤ сприйн¤тт¤
мистецтва, але вона не може зам≥нити Упричасн≥стьФ людей до високоњ,
так званоњ ел≥тарноњ культури. јдже до культури т¤гнутьс¤ м≥льйонн≥
маси народу. Ќегативний же сенс такоњ культури заключений у тому,
що здеб≥льшого не масам надаЇтьс¤ можлив≥сть п≥дн¤тис¤ до р≥вн¤
справжньоњ культури, а, навпаки, сама культура, ор≥Їнтуючись на
прим≥тивн≥ смаки окремих в≥дсталих прошарк≥в населенн¤, занепадаЇ:
спрощуЇтьс¤ ≥ деформуЇтьс¤ до р≥вн¤ прим≥тив≥зму Ц мас≥ пропонуЇтьс¤
щось с≥ре, або нав≥ть безглузде (на жаль, цього не уникнула й сучасна
”крањна).
ультура особистост≥. як уже в≥дм≥чалось, б≥олог≥чно людин≥ даЇтьс¤
лише орган≥зм, ¤кий маЇ певн≥ задатки, можливост≥ тощо. ќволод≥ваючи
≥снуючими у сусп≥льств≥ нормами, звича¤ми, прийомами ≥ способами
д≥¤льност≥, людина освоюЇ й зм≥нюЇ свою культуру. ќтже, м≥ра њњ
причетност≥ до культури визначаЇ м≥ру њњ сусп≥льного розвитку, м≥ру
людського в людин≥.
ќсобливе м≥сце у св≥т≥ культури займають њњ морально-етичн≥ та естетичн≥
аспекти. ћораль регулюЇ житт¤ людей у р≥зних сферах Ц у побут≥,
с≥мТњ, на робот≥, в пол≥тиц≥, науц≥ та ≥н. ¬ моральних принципах
≥ нормах в≥дкладаЇтьс¤ все те, що маЇ всезагальне, тобто загальнолюдське,
значенн¤, що складаЇ культуру м≥жлюдських в≥дносин. ™ ун≥версальн≥,
загальнолюдськ≥ у¤вленн¤ про добро ≥ зло (наприклад, так≥, ¤к Уне
вбийФ, Уне вкрадиФ та ≥нш≥, заф≥ксован≥ в Ѕ≥бл≥њ). ™ групов≥, ≥сторично
обмежен≥ у¤вленн¤ про те, що погане ≥ що гарне. ” будь-¤кому випадку
практика м≥жлюдських стосунк≥в осмислюЇтьс¤ через добро, благородство,
справедлив≥сть. ≈стетичне ставленн¤ людини до д≥йсност≥ маЇ всеохоплюючий
характер, адже краса, прекрасне, гармон≥йне, витончене Ц вс≥ ц≥
ц≥нност≥ людина знаходить ≥ в природ≥, ≥ в сусп≥льств≥, ≥ в ≥нших
люд¤х. “ому естетичне сприйн¤тт¤, естетичне переживанн¤, естетичн≥
смаки притаманн≥ кожн≥й людин≥, хоча безсумн≥вним Ї те, що ступ≥нь
розвинутост≥, досконалост≥ естетичноњ культури у р≥зних людей р≥зний.
≤сторично зм≥нливим Ї й ≥деал краси. јле у будь-¤кому сусп≥льств≥
≥снують певн≥ норми естетичноњ, моральноњ та ≥нших вид≥в духовноњ
культури. ÷≥ норми Ї тим невидимим каркасом, ¤кий скр≥плюЇ сусп≥льний
орган≥зм у Їдине ц≥ле.
ќтже, людина, Увход¤чи у сусп≥льствоФ, тобто соц≥ал≥зуючись, засвоюЇ
культурн≥ норми ¤к певн≥ вз≥рц≥, правила повед≥нки та д≥њ. ÷≥ норми
формуютьс¤, утверджуютьс¤ вже в буденн≥й св≥домост≥ сусп≥льства,
тому велику роль в≥д≥грають у њх виникненн≥ традиц≥йн≥ ≥ нав≥ть
несв≥дом≥ моменти. «вичањ ≥ способи сприйн¤тт¤ формуютьс¤ тис¤чол≥тт¤ми
≥ передаютьс¤ в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤ ¤к соц≥альна естафета.
” переробленому вигл¤д≥ культурн≥ норми вт≥люютьс¤ в ≥деолог≥њ,
етичних та рел≥г≥йних вченн¤х, вход¤чи у структуру св≥тогл¤ду людини.
«окрема, моральн≥ норми виникають у сам≥й практиц≥ масового сп≥лкуванн¤
людей, щоденна виховуютьс¤ силою звички, громадськоњ думки, оц≥нок
близьких нам людей. «гадаймо, що маленька дитина за реакц≥Їю батьк≥в,
дорослих член≥в с≥мТњ розум≥Ї меж≥ того, що УможнаФ, а чого Уне
можнаФ.
¬еличезну роль у формуванн≥ норм культури ≥ њх засвоЇнн≥ в≥д≥грають
схваленн¤ ≥ осудженн¤, ¤к≥ виражають оточуюч≥, а також сила особистого
≥ колективного прикладу, наочн≥ вз≥рц≥ повед≥нки Ц чи вони описан≥
у словесн≥й форм≥, чи у вигл¤д≥ вз≥рц≥в повед≥нки.
Ќормативн≥сть культури п≥дтримуЇтьс¤ у процес≥ м≥жособист≥сних взаЇмостосунк≥в
людей ≥ в результат≥ функц≥онуванн¤ р≥зноман≥тних соц≥альних ≥нституц≥й.
¬еличезну роль у передач≥ духовного досв≥ду в≥д≥граЇ система осв≥ти.
Ћюдина, ¤ка вступаЇ у житт¤, засвоюЇ не т≥льки знанн¤, а й принципи,
норми повед≥нки, сприйн¤тт¤, розум≥нн¤ ≥ в≥дношенн¤ до оточуючоњ
д≥йсност≥.
ультура особистост≥ Ї м≥рою соц≥альност≥ людини. яка людина, така
≥ њњ культура. ¬она характеризуЇтьс¤ в пон¤тт¤х р≥вн¤ культури,
њњ на¤вност≥ чи в≥дсутност≥. ÷¤ культура може бути б≥льш-менш систематизованою
чи УмозањчноюФ, складаючись п≥д впливом багатьох розр≥знених чинник≥в.
Ћюдина Ц не т≥льки твор≥нн¤ культури, але й творець культури. ќсобист≥сть
Ї культурною наст≥льки, наск≥льки вона засвоюЇ ≥ реал≥зуЇ у своњй
життЇд≥¤льност≥ вищ≥ ц≥нност≥ сусп≥льства, перетворюЇ њх у своЇ
внутр≥шнЇ духовне надбанн¤. ќтже, людину можна сприймати, розум≥ти
не по тому, ¤к≥ у нењ судженн¤ про культуру, а по тому, ¤к вона
особисто реал≥зуЇ ц≥ у¤вленн¤ практично.
“аким чином, культура Ї ¤вищем, ¤ке розкриваЇ сутн≥сть, природу,
життЇд≥¤льн≥сть людини. ѕоза людиною у в≥дрив≥ в≥д нењ культура
просто не ≥снуЇ. ќсобист≥сть повинна мати в сучасному сусп≥льств≥
високу культуру мисленн¤, у формуванн≥ ¤коњ визначальна роль належить
ф≥лософ≥њ.
≤нтел≥гентна людина (а це не обовТ¤зково ≥нтел≥гент за соц≥альним
станом) Ї нос≥Їм культури почутт≥в Ц найменш керованоњ сфери свого
внутр≥шнього св≥ту. јдже волод≥нн¤ наукою ≥ мистецтвом управл≥нн¤
емоц≥¤ми ≥ почутт¤ми маЇ дл¤ людини виключне значенн¤.
” нашому украњнському сусп≥льств≥ на сьогодн≥ особливо актуальними
Ї проблеми формуванн¤ пол≥тичноњ культури Ц культури громад¤нина,
культури демократ≥њ взагал≥; економ≥чноњ культури, перш за все культури
ринкових в≥дносин; подоланн¤ правового н≥г≥л≥зму ≥ становленн¤ правовоњ
культури.
” вс≥х сферах життЇд≥¤льност≥ сучасноњ людини важливе м≥сце займаЇ
комун≥кабельн≥сть, майстерн≥сть людського сп≥лкуванн¤ ¤к на особист≥сному
р≥вн≥, так ≥ на р≥вн≥ сп≥лкуванн¤ м≥ж нац≥¤ми ≥ народами. Ќа жаль,
на сьогодн≥ у нас тут б≥льше втрат, н≥ж здобутк≥в.
ѕрактичним же про¤вом вс≥х вид≥в культури, притаманних особистост≥,
њњ св≥тогл¤дних ор≥Їнтир≥в Ї культура повед≥нки, у формуванн≥ ¤коњ
перш за все спроможна сама людина.
‘ункц≥њ культури. Ѕудь-¤кий зовн≥шн≥й ви¤в культури Ц господарська
д≥¤льн≥сть чи наука, арх≥тектура чи л≥тература, мистецтво та ≥н.
Ї про¤вом м≥ри розвитку людини. “ому гуман≥стична, людино-творча
сутн≥сть культури розкриваЇтьс¤ через п≥знанн¤ њњ соц≥альних функц≥й.
ѕ≥знавальна функц≥¤ культури пол¤гаЇ в тому, що культура даЇ можлив≥сть
людин≥ краще й глибше п≥знати оточуючий њњ св≥т, себе ≥ сусп≥льство.
«розум≥ло, що дл¤ забезпеченн¤ запит≥в сусп≥льства ≥ перетворенн¤
д≥йсност≥ у потр≥бному напр¤мку люди повинн≥ мати певну суму в≥домостей
про оточуюч≥ реч≥, ¤вища, а також про самих себе. ÷е вт≥люЇтьс¤
в таких елементах культури, ¤к знанн¤, трудов≥ навички, звичањ,
≥ закони лог≥ки тощо. ѓх засвоЇнн¤ допомагаЇ оволод≥ти нагромадженим
досв≥дом людства, ор≥Їнтуватис¤ в оточуючому ¤к природному, так
≥ соц≥альному середовищ≥. “ому кожний етап п≥знанн¤ Ї своЇр≥дною
сходинкою в культурному розвитку людини.
—усп≥льно-перетворююча функц≥¤ культури визначаЇтьс¤ тим, що культура
слугуЇ ц≥л¤м перетворенн¤ природи, сусп≥льства ≥ людини. ¬она Ї
знар¤дд¤м перетворюючоњ д≥¤льност≥ людей в ≥нтересах задоволенн¤
всезростаючих потреб сусп≥льства. «д≥йсненню ц≥Їњ функц≥њ спри¤ють
засоби прац≥, науков≥ досл≥дженн¤ та багато ≥нших форм ≥ продукт≥в
творчих зусиль людини.
¬иховна ≥ нормативна функц≥¤ культури заключаЇтьс¤ у формуванн≥
певного типу особистост≥, а також у регулюванн≥ повед≥нки людей
через систему норм ≥ правил, у в≥дпов≥дност≥ до вимог сусп≥льства.
≤снують завжди, наприклад, норми повед≥нки у виробництв≥, побут≥,
с≥мТњ, у м≥жособист≥сних стосунках тощо. “ак≥ норми закр≥плюютьс¤
в юридичних актах, в кодексах морал≥, статутах.
омун≥кативна функц≥¤ зводитьс¤ до передач≥ ≥сторичного досв≥ду
покол≥нь через культурну спадков≥сть та формуванн¤ на ц≥й основ≥
р≥зноман≥тних тип≥в ≥ способ≥в сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми (мова, обр¤ди,
засоби виробництва, предмети споживанн¤, побуту тощо). ¬она повТ¤зана
з тим, що культура Ї засобом сп≥лкуванн¤ м≥ж людьми, обм≥ну ≥нформац≥Їю,
матер≥альними ц≥нност¤ми тощо. ¬ир≥шено цих завдань спри¤Ї мова,
засоби звТ¤зку, транспорту, книговидавництво, к≥но, рад≥о, телебаченн¤
≥ Ц особливо в наш час Ц компТютерн≥ засоби, ≤нтернет.
÷≥нн≥сно-ор≥Їнтац≥йна функц≥¤ реал≥зуЇтьс¤ через систему ц≥нностей
≥ норм, ¤к≥ Ї регул¤тором сусп≥льних в≥дносин, культурно-духовними
ор≥Їнтирами на кожному етап≥ розвитку сусп≥льства.
Ќарешт≥, ≥нтегративна функц≥¤ культури про¤вл¤Їтьс¤ у здатност≥
обТЇднувати людей незалежно в≥д њх св≥тогл¤дноњ ор≥Їнтац≥њ, нац≥ональноњ
чи расовоњ приналежност≥, а народи Ц у св≥тову цив≥л≥зац≥ю.
ультура ≥ цив≥л≥зац≥¤. ѕон¤тт¤ УкультураФ ≥ Уцив≥л≥зац≥¤Ф мають
орган≥чний звТ¤зок. јле переважна б≥льш≥сть соц≥альних ф≥лософ≥в
вважаЇ, що культуру ≥ цив≥л≥зац≥Їю необх≥дно розр≥зн¤ти. ” св≥й
час це п≥дкреслював ще видатний н≥мецький ф≥лософ ≤. ант. ¬≥н поставив
питанн¤: що таке людська цив≥л≥зац≥¤ й чи може людина в≥дмовитись
в≥д нењ? « його точки зору, цив≥л≥зац≥¤ починаЇтьс¤ з≥ встановленн¤м
людиною правил людського житт¤ й людськоњ повед≥нки. ÷ив≥л≥зована
людина Ц ще людина, ¤ка не зробить неприЇмного ≥нш≥й людин≥, вона
вв≥члива, тактовна, любТ¤зна, прив≥тна, поважаЇ людину в ≥нш≥й людин≥.
ультуру ж ант повТ¤зував з моральним категоричним ≥мперативом
(про нього йшла мова ран≥ше, при розгл¤д≥ ф≥лософ≥њ ≤. анта), ¤кий
мав практичну силу ≥ був зор≥Їнтованим головним чином на розум самоњ
людини, њњ сов≥сть.
¬иход¤чи з сучасних розум≥нь, доц≥льно п≥дтримати одну з поширених
точок зору на сп≥вв≥дношенн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ, не розгл¤даючи
детально саме пон¤тт¤ цив≥л≥зац≥њ, оск≥льки про нього йшла мова
ран≥ше, при розгл¤д≥ цив≥л≥зац≥йного ≥ формац≥йного п≥дход≥в до
≥стор≥њ.
÷ив≥л≥зац≥¤ в≥дображаЇ р≥вень розвитку культури ≥ сусп≥льства в
ц≥лому ≥ водночас Ц спос≥б освоЇнн¤ культурних ц≥нностей, ≥ матер≥альних,
≥ духовних, ¤к≥ визначають все сусп≥льне житт¤, його специф≥ку.
“акий п≥дх≥д дозвол¤Ї побачити в≥дм≥нн≥сть цив≥л≥зац≥њ в≥д культури.
–озгл¤немо њх детальн≥ше.
ѕерша ознака цив≥л≥зац≥њ Ц р≥вень розвитку культури Ц досл≥джена
в етнограф≥чн≥й, ≥сторичн≥й, соц≥олог≥чн≥й та ф≥лософськ≥й л≥тератур≥.
јле саме при вивченн≥ даноњ ознаки найчаст≥ше в≥дбуваЇтьс¤ ототожненн¤
культури ≥ цив≥л≥зац≥њ.
ƒруга ознака Ц спос≥б освоЇнн¤ культури Ц ще недостатньо досл≥джена
¤к у зах≥дн≥й, так ≥ в≥тчизн¤н≥й л≥тератур≥, хоча знанн¤ ц≥Їњ ознаки
надзвичайно важливе: св≥товий досв≥д, ≥стор≥¤ людства св≥дчать,
що ¤кий спос≥б освоЇнн¤ культур≥, така ≥ цив≥л≥зац≥¤.
«вернемось до такого прикладу Ц в≥дм≥нност≥ «ах≥дноњ ≥ —х≥дноњ цив≥л≥зац≥й.
÷≥нност≥ у них т≥ ж сам≥, способи ж освоЇнн¤ Ц р≥зн≥: на «аход≥
переважав рац≥онал≥стичний п≥дх≥д до ц≥нностей, сприйн¤тт¤ њх функц≥онуванн¤
через науку, на —ход≥ освоЇнн¤ ц≥нностей зд≥йснюЇтьс¤ на основ≥
рел≥г≥йно-ф≥лософських традиц≥й.
ƒосл≥дженн¤ св≥дчать, що з самого початку специф≥ка цих цив≥л≥зац≥й
була повТ¤зана з особливост¤ми трудовоњ д≥¤льност≥, на ¤ку впливали
географ≥чне середовище, густота населенн¤ та ≥нш≥ чинники. «окрема
система зрошуванн¤ вимагала управл≥нн¤ постачанн¤м води з одного
центру, вона багато в чому стимулювала розвиток аз≥йського способу
виробництва, характерними рисами ¤кого були Їдиноначальн≥сть ≥ Усусп≥льнийФ
характер прац≥, ≥Їрарх≥¤ соц≥альних прив≥лей, а в духовн≥й сфер≥
Ц ор≥Їнтац≥¤ на п≥дпор¤дкуванн¤ св≥домост≥ людини св≥товому абсолюту
Ц Ѕогу (Ќебу, —онцю) ≥ його нам≥снику Ц ≥мператору чи феодалу.
Ќа розвиток ≥ особливост≥ цив≥л≥зац≥й впливав зм≥ст рел≥г≥йних та
ф≥лософських форм сусп≥льноњ св≥домост≥, њх використанн¤ ¤к найважлив≥ших
засоб≥в оволод≥нн¤ вс≥ма ≥ншими ц≥нност¤ми сусп≥льства в ≤нд≥њ Ц
буддизм, брахман≥зм, ф≥лософ≥¤ йоги, в итањ Ц буддизм ≥ конфуц≥анство
зробили значний вплив на регламентац≥ю вс≥Їњ людськоњ д≥¤льност≥.
«ах≥дна цив≥л≥зац≥¤ розвивалась п≥д меншим впливом монол≥тних культових
структур ≥ Їдиноначальства, вона активн≥ше зм≥нювалась п≥д впливом
науки, мистецтва, пол≥тики.
ƒал≥, дл¤ —х≥дноњ цив≥л≥зац≥њ характерне засвоЇнн¤ матер≥альних
≥ духовних ц≥нностей в умовах авторитаризму, всезагальноњ слухн¤ност≥,
особливого особист≥сного сприйн¤тт¤ держави, старшого в общин≥ та
с≥мТњ тощо. “ому формуванн¤ людини ¤к слухн¤ноњ ≥ доброчесноњ, в≥добразилос¤
на вс≥й життЇд≥¤льност≥ людини сх≥дних крањн, на сам≥й культур≥
≥ способах њњ засвоЇнн¤.
ƒл¤ «ах≥дноњ цив≥л≥зац≥њ характерн≥ прискорений розвиток науки ≥
техн≥ки, швидк≥ зм≥ни предметного св≥ту ≥ соц≥альних людських звТ¤зк≥в,
оск≥льки в њњ культур≥ дом≥нувала й дом≥нуЇ наукова рац≥ональн≥сть
¤к особлива самодовл≥юча ц≥нн≥сть.
¬одночас сьогодн≥ не викликаЇ сумн≥ву взаЇмод≥¤ сх≥дних ≥ зах≥дних
тип≥в цив≥л≥зац≥й, результатом чого Ї виникненн¤ так званих Уг≥бриднихФ
сусп≥льств, ¤к≥ на основ≥ своЇњ культури засвоюють нову культуру.
—ьогодн≥ починаЇ дом≥нувати розум≥нн¤ цив≥л≥зац≥њ ¤к Їдиного, сп≥льного
дл¤ всього людства ¤вища. ¬ основ≥ такого обірунтуванн¤ Ц ≥де¤ Їдност≥,
ц≥л≥сност≥ та взаЇмоповТ¤заност≥ сучасного св≥ту, сп≥льного дл¤
всього людства, на¤вност≥ глобальних проблем та загальнолюдських
ц≥нностей.
“радиц≥њ ≥ новац≥њ в культур≥. ультура маЇ у соб≥ ¤к ст≥йк≥, так
≥ зм≥нлив≥ моменти. ƒо ст≥йкого в культур≥ в≥днос¤тьс¤ традиц≥њ.
як складов≥ культурноњ спадщини Ц способи св≥тосприйн¤тт¤, ≥дењ,
ц≥нност≥, звичањ, обр¤ди тощо Ц традиц≥њ збер≥гаютьс¤ ≥ передаютьс¤
в≥д покол≥нн¤ до покол≥нн¤. ¬они ≥снують у вс≥х формах духовноњ
культур≥, тому мова йде про науков≥, рел≥г≥йн≥, моральн≥, нац≥ональн≥,
трудов≥, побутов≥ та ≥нш≥ традиц≥њ. «авд¤ки њм розвиваЇтьс¤ сусп≥льство,
оск≥льки кожне нове покол≥нн¤ не винаходить заново так зван≥ УвелосипедиФ,
а засвоюЇ вже дос¤гнутий людський досв≥д, норми культури.
—истема традиц≥й в≥дображаЇ ц≥л≥сн≥сть, ст≥йк≥сть сусп≥льства. јдже
вони Ї елементами соц≥альноњ ≥ культурноњ спадщини, збер≥гаютьс¤
прот¤гом тривалого часу, мають в≥дносну самост≥йн≥сть ≥ впливають
Ц позитивно чи негативно Ц на формуванн¤ особистост≥. “ому нехтуванн¤
традиц≥¤ми порушуЇ наступн≥сть у розвитку культури, призводить до
втрат ц≥нних дос¤гнень людства. ¬одночас сл≥пе схил¤нн¤ перед традиц≥Їю
породжуЇ консерватизм ≥ заст≥й у розвитку сусп≥льного житт¤ ≥, в≥дпов≥дно,
культури. ¬арто застерегти також, що грубе ставленн¤ до системи
традиц≥й може порушити тонк≥ ≥ складн≥ механ≥зми культури. “ак зване
Упокращенн¤Ф духовного житт¤ сусп≥льства, тотальна руйнац≥¤ старих
духовних ц≥нностей, ≥сторичноњ памТ¤т≥ неминуче привод¤ть до н≥г≥л≥стичного
ставленн¤ ¤к до культури, так ≥ до власноњ ≥стор≥њ.
¬одночас культура не може ≥снувати без оновленн¤ Ц творч≥сть, зм≥ни
Ї другою стороною розвитку сусп≥льства. ќтже, Їдн≥сть традиц≥й ≥
оновленн¤ Ї загальною характеристикою культури.
Ћюдина, про що неодноразово йшла вже мова, Ї субТЇктом творчоњ д≥¤льност≥
в культур≥. јле не кожна новац≥¤ стаЇ фактом культури. Ќовизна заради
новизни не маЇ творчого зм≥сту, перетворюЇтьс¤ часто на блюзн≥рство.
—творенн¤ культурних ц≥нностей завжди маЇ загальнозначущий характер.
Ќаукове в≥дкритт¤, художн≥й тв≥р повинн≥ поширитись у сусп≥льств≥,
отримати в≥дгук в умах ≥ серц¤х людей. “ому будь-¤ка новац≥¤ в культур≥,
¤ка маЇ глибокий зм≥ст ≥ ц≥нн≥сть, ¤ка перев≥рена часом (а в≥н Ї
найкращим суддею) заново оц≥нюЇтьс¤ ≥ сприймаЇтьс¤ кожним наступним
покол≥нн¤м людей.
ќтже, питанн¤ про традиц≥њ у культур≥ ≥ про ставленн¤ до культурноњ
спадщини стосуЇтьс¤ не лише збереженн¤, а й розвитку культури, створенн¤
нового, прирощуванн¤ культурного багатства у процес≥ творчост≥,
тобто новац≥й. јле нове не Ї синон≥м прогресивного, б≥льш досконалого.
—творенн¤ УновогоФ стаЇ творч≥стю культурних надбань лише тод≥,
коди це нове набуваЇ соц≥ального значенн¤, сприймаЇтьс¤ ≥ншими людьми.
«в≥дси можна д≥йти до висновку, що в≥дкиданн¤ попередньоњ культури,
њњ традиц≥й тощо, ¤к це було у св≥й час у –ад¤нському —оюз≥ (д≥¤льн≥сть
так званого УѕролеткультуФ) призводить до руйнац≥њ культури, њњ
деградац≥њ.
Ќа п≥дстав≥ р≥зного сп≥вв≥дношенн¤ традиц≥й ≥ новац≥й в≥дбуваЇтьс¤
под≥л сусп≥льств на традиц≥йн≥ ≥ сучасн≥.
” традиц≥йних сусп≥льствах традиц≥њ переважають над творч≥сть, оновленн¤м.
якщо зм≥ни в межах традиц≥њ ≥ в≥дбуваютьс¤, то вони Ї випадковими
≥ безсистемними.
” сучасних сусп≥льствах основною ц≥нн≥стю Ї оновленн¤, новац≥њ.
ѕовторенн¤, коп≥юванн¤ оц≥нюЇтьс¤ сусп≥льством, ¤к правило, негативно,
плаг≥ат Ц засуджуЇтьс¤. ≤стинний художник чи вчений Ї завжди творцем
нового, ориг≥нального. ожна культурне надбанн¤ маЇ неповторний,
ун≥кальний характер. ћожна нав≥ть сказати, що сучасне сусп≥льство
пронизане гонитвою за новац≥¤ми.
ѕ≥дсумовуючи сказане, п≥дкреслимо, що розвиток культури Ї суперечливим
процесом, ¤к ≥ все в св≥т≥. ¬одночас в культур≥ ≥снуЇ ≥ прогресивне,
≥ регресивне (чи нав≥ть реакц≥йне). Ќаприклад, тип науково-техн≥чноњ
культури, ¤кий спочатку склавс¤ в ™вроп≥, а пот≥м поширивс¤ у всьому
св≥т≥, спри¤в розвитку свободи людини. ¬одночас в≥н маЇ ≥ своњ вади:
технолог≥чна цив≥л≥зац≥¤, втрачаючи духовн≥сть, ≥снуЇ на основ≥
такого взаЇмов≥дношенн¤ м≥ж людиною ≥ природою, за ¤ким природа
Ї обТЇктом людськоњ д≥¤льност≥, обТЇктом необмеженоњ експлуатац≥њ.
ѓй притаманний такий тип розвитку, ¤кий можна виразити лише одним
словом Ц У¤комога б≥льшеФ.
онтрольн≥ запитанн¤
1. ўо таке культура?
2. взаЇмозв'¤зок
3. яка роль культури в житт≥ людини ≥ сусп≥льства?
4. ўо ¤вл¤Ї собою масова культура?
5. який взаЇмозвТ¤зок традиц≥й ≥ новаторства у розвитку культури?
6. ўо таке культура особистост≥ ≥ ¤к вона формуЇтьс¤?
7. як≥ ≥снуюч≥ п≥дходи до сп≥вв≥дношенн¤ культури ≥ цив≥л≥зац≥њ?
“еми реферат≥в
1. Ќац≥ональне та загальнолюдське в культур≥.
2. ™дн≥сть та багатоман≥тн≥сть культур.
3. Ћюдинотворча сутн≥сть культури.
4. ћасова культура: сутн≥сть, характер, роль у житт≥ сусп≥льства.
5. ”крањнська духовна культура: д≥алектика нац≥онального й загальнолюдського.
6. ™дн≥сть ≥ розмањтт¤ словТ¤нських культур.
7. ѕроблема украњнського нац≥онального в≥дродженн¤ ≥ культура.
–екомендована л≥тература
1. јндрущенко ¬.ѕ., ћихальченко ћ.≤. —учасна соц≥альна ф≥лософ≥¤.
Ц ., 1996.
2. јнтонович ƒ. ”крањнська культура. Ц ћюнхен, 1988.
3. ¬ебер ћ. ѕротестанська етика ≥ дух кап≥тал≥зму. Ц ., 1994.
4. ≤стор≥¤ св≥товоњ культури. Ц ., 1994.
5. ≤стор≥¤ украњнськоњ культури: «б. матер≥ал≥в ≥ документ≥в. Ц
., 2000.
6. ультурне в≥дродженн¤ в ”крањн≥. Ц ., 1993.
7. ќг≥Їнко ≤ван. ”крањнська культура. Ц ., 1991.
8. —тан культурноњ сфери та культурноњ пол≥тики в ”крањн≥ (јнал≥тичний
огл¤д). Ц ., 1995.
9. “ойнб≥ ј. ƒосл≥дженн¤ ≥стор≥њ. Ц ., 1995.
10. ‘ромм Ё. »меть или быть. Ц ., 1997.
11. Ўвейцер ј. Ѕлагоговение перед жизнью. Ц ћ., 1992.
|
