|
‘≤Ћќ—ќ‘—№ ј јЌ“–ќѕќЋќ√≤я
Ћекц≥¤ 3. ћакрокосм≥чн≥сть
людини.
1. ћ≥стичний досв≥д ≥ його ознаки.
2. јнтрополог≥¤ ¤к божественна самосв≥дом≥сть
людини.
3. ≤де¤ "ноосфери".
Ћюдина - м≥крокосм, але в н≥й дана розгадка
таЇмниц≥ бутт¤ - макрокосму. ѕрирода сьогодн≥ в багатьох нюансах
втратила свою життЇст≥йк≥сть, вона омертв≥ла. ÷е в≥дбулос¤ з вини
людини. јле призначенн¤ людини - оживити макрокосм, повернути житт¤
вс≥й ≥Їрарх≥њ сутност≥ природи.
Ќа думку багатьох ф≥лософ≥в, т≥льки у м≥стичн≥й
та окультн≥й ф≥лософ≥њ розкривалос¤ ≥стинне вченн¤ про людину
¤к м≥крокосм. „ерез м≥стичну духовну традиц≥ю людина посв¤чувалас¤
(≥н≥ц≥ювалас¤) у власне тањну, у сенс всебутт¤. ћ≥стика сильна своњм
вченн¤м про косм≥чн≥сть людини. јнтрополог≥чно ор≥Їнтован≥ ф≥лософи
вбачали у м≥стиц≥ стародавню форму ун≥версального ос¤гненн¤
бутт¤. ћ≥стичне зануренн¤ у себе, на думку ћ. Ѕерд¤Їва,
Ї завжди вих≥д ≥з себе, прорив за меж≥. ћ≥стика вчить, що глибини
людини б≥льше н≥ж людськ≥, в них прихований таЇмничий зв¤зок з Ѕогом
≥ св≥том ("‘≥лософ≥¤ свободи").
ћ≥стика - це аж н≥¤к не наб≥р нањвних
≥люз≥й, сл≥пих в≥рувань, ¤к≥ затемнюють св≥тло розумност≥. ÷е перш
за все стародавн¤ ≥ глибока духовна традиц≥¤, ¤ка волод≥Ї сол≥дним
прогностичним потенц≥алом, св≥тогл¤дною прониклив≥стю. ћ≥стика -
це передумова рел≥г≥йноњ епохи. ¬≥домий американський ф≥лософ
”. ƒжеймс у прац≥ "Ѕагатоман≥тн≥сть м≥стичного досв≥ду"
прагнув виокремити де¤к≥ загальн≥ риси м≥стичних переживань.
ѕершу в≥н назвав "невимовн≥сть" ("неизреченность").
ћова у ƒжемса йшла про те, що людина, ¤ка з≥ткнулас¤ з м≥стичним
досв≥дом, не в стан≥ повною м≥рою, використовуючи мовн≥ засоби,
виразити сутн≥сть переживань такого роду. ўоб знати про них, сл≥д
в≥дчути њх самому. «в≥дси видно, що м≥стичн≥ стани належать до емоц≥йноњ
сфери, а не до ≥нтелектуальноњ. ќсь що писав ƒжемс: "Ќеможливо
по¤снити ¤к≥сть або ц≥нн≥сть будь-¤кого в≥дчутт¤ тому, хто його
не в≥дчував. ѕотр≥бний музичний слух дл¤ оц≥нки симфон≥њ. ѕотр≥бно
було б бути колись закоханим, щоб зрозум≥ти стан закоханого".
≤накше говор¤чи, людина, ¤ка пройшла через м≥стичний досв≥д - або
неоч≥куване набутт¤ знанн¤, ¤к у я. Ѕьоме чи ѕророка ћухаммада,
або спов≥д≥ людей, ¤к≥ пережили кл≥н≥чну смерть, - не може викласти
власн≥ в≥дчутт¤ ≥ набут≥ переживанн¤ звичайною поцейб≥чною мовою.
Ќевимовн≥сть ¤к ознака м≥стичного досв≥ду пов¤зана не з тим, що
в≥н закор≥нений у чуттЇв≥й природ≥ людини. Ўвидше можна говорити
про те, що сам цей досв≥д не маЇ конкретних аналог≥в у земному житт≥.
—пециф≥ка м≥стичних переживань ≥нша, н≥ж звичайн≥ повс¤кденн≥ враженн¤
бутт¤. ” них нема розр≥зненн¤ емоц≥йного ≥ рац≥онального, бо це
ц≥л≥сний, ун≥версальний досв≥д. Ћюди, ¤к≥ пережили кл≥н≥чну
смерть, важко п≥дбирають слова, щоб розпов≥сти про зустр≥ч з≥ —в≥тлоносною
≥стотою, про в≥докремленн¤ душ≥ в≥д т≥ла, про мандри душ≥. невимовн≥сть
цих в≥дчутт≥в зумовлена не тим, що вони в≥дмежован≥ в≥д розсудку,
≥нтелекту. ћова йде про прилученн¤ до неземного, потойб≥чного, трансцендентного
досв≥ду. “ой, хто не набув м≥стичний досв≥д, залишаЇтьс¤ несприймаючим
його, бо це щось принципово ≥нше ...
ƒруга ознака м≥стичного досв≥ду - це ≥нтуњтивн≥сть. ƒжеймс
п≥дкреслював, що, хоча ц≥ стани стосуютьс¤ сфери в≥дчутт≥в, вони
проте Ї особливою формою п≥знанн¤. Ћюдина проникаЇ в глибини
≥стини, закрит≥ дл¤ здорового глузду. ÷е своЇр≥дн≥ одкровенн¤,
моменти внутр≥шнього просв≥тленн¤. ќднак виникаЇ питанн¤, чи
можна ≥нтуњц≥ю вважати базовою ознакою дл¤ м≥стичного досв≥ду, адже
вона супроводжуЇ ≥ наукову творч≥сть, коли ≥скри ос¤¤нн¤ ув≥нчують
анал≥тичну роботу ≥нтелекту. демонструючи невичерпний потенц≥ал
рефлекс≥њ?
ƒжеймс приходить до висновку, що нев≥рним Ї принижувати ≥нтуњц≥ю,
в≥ддаючи њй т≥льки належне тод≥, коли вона вив≥рена розумом, що
вона т≥льки доповнюЇ ≥нтелект. Ќасправд≥ ж ≥нтуњц≥¤ Ї ц≥лком
самост≥йним ≥ самодостатн≥м засобом св≥тосприйн¤тт¤. ћ≥ж наукою
≥ м≥стикою ≥снують багатом≥рн≥ зв¤зки. —аме в м≥стиц≥ народилас¤
≥де¤ всеохопност≥, ун≥версальност≥, ц≥л≥сност≥ св≥ту. Ѕ≥льше того,
стародавн≥й √нозис взагал≥ базувавс¤ не ст≥льки на анал≥тичному
мисленн≥, експерементальн≥й практиц≥, ск≥льки на спогл¤дальному,
всеохоплюючому ≥ ≥нтуњтивному ос¤гненн≥ реальност≥. ¬ласне м≥стика
неможлива без ≥нтуњтивност≥, вона нап≥вв≥дкриваЇ певну реальн≥сть,
котра постаЇ у своњй ц≥л≥сност≥ ≥ нероз≥мкненост≥. ≤нтуњц≥¤ видаЇтьс¤
фрагментарною т≥льки у стсунку до лог≥чноњ конструкц≥њ. Ќасправд≥
ж вона всеохопна ≥ всепроникаюча. ќсь чому у нањвн≥й, доф≥лософськ≥й
св≥домост≥ Ї здоровий реал≥зм, ун≥версальне в≥дчутт¤ бутт¤,
котре значною м≥рою було розд≥лене ≥ пригн≥чене розвитком рац≥онал≥зму,
в≥ддан¤м переваз≥ "÷арству ≥лькост≥" перед "÷арством
якост≥".
≤нтуњц≥¤ - базовий природний дар людини. ‘антазуючи, передбачаючи
под≥њ, людина мовби реал≥зуЇ власну природу. —аме так трактував
цю проблему ф≥лософський антрополог јрнольд √ален. дл¤ людини,
на його думку, важливим Ї не т≥льки належний життЇвий досв≥д, але
й досв≥д можливого, у¤вленого через фантаз≥ю. ¬≥н тому розгл¤дав
людину ¤к ≥стоту, ¤ка фантазуЇ, здатну ув≥йти у реальн≥сть
через ≥нтуњц≥ю.
—аме ф≥лософськ≥ антропологи прагнули зрозум≥ти, чи не затьмаривс¤
притаманний нам дар у¤ви? „и не загубили ми коштовн≥ властивост≥
мр≥йник≥в? чому наше повс¤кденн¤ втратила поетичний вим≥р? Ќав≥ть
наш≥ сни стали буденними, тривожними, достов≥рними, в той час ¤к
ѕлатону приснивс¤ леб≥дь, ¤кий опустивс¤ йому на груди...
Ќайб≥льш сильна сторона м≥стичних (окультних) вчень - це вченн¤
про косм≥чн≥сть людини, це розум≥нн¤, що все, що в≥дбуваЇтьс¤
у людин≥, маЇ св≥тове значенн¤ ≥ в≥дбиваЇтьс¤ на космос≥. «нали
м≥стики, що душевн≥ стих≥њ людини - косм≥чн≥, що в людин≥ можна
в≥дкрити вс≥ нашаруванн¤ св≥ту. Ќаприклад, гн≥в дл¤ м≥стик≥в не
т≥льки стих≥¤ людська, але й стих≥¤ космосу. јстролог≥¤ вгадала
нерозривний зв¤зок людини з космосом ≥ цим прорвалас¤ до
≥стини, прихованоњ в≥д науки про людину, ¤ка не знаЇ неба, ≥ в≥д
науки про небо, ¤ка не знаЇ людину... ћ≥стики вчили, що людина перевершуЇ
вс≥ ¤вища природного св≥ту ≥ Ї верховним центром бутт¤. ¬ людин≥
≥снують таЇмн≥, запов≥тн≥, окультн≥ косм≥чн≥ сили.
¬еличезних вершин дос¤гаЇ самосв≥дом≥сть людини у аббал≥. ¬она
вчить про Ќебесного јдама адмона. "Ћюдина, - говоритьс¤
в основн≥й книз≥ аббали "«охар", - Ї разом з тим ≥ насл≥док,
≥ вища точка творенн¤. “ому вона створена у сьомий день. як т≥льки
по¤вилас¤ людинаа, все було зак≥нчене, ≥ св≥т вищий, ≥ св≥т нижчий.
тому що все було вм≥щене в людин≥, вона зЇднюЇ вс≥ форми".
людина в аббал≥ слугуЇ посередником ≥ поЇднувачем м≥ж Ѕогом ≥ природою.
≤ Ѕог ≥ природа в≥дбиваютьс¤ в њњ дво¤к≥й сут≥.
Ќа думку ћ. Ѕерд¤Їва, у звичайн≥й обр¤дов≥й христи¤нськ≥й св≥домост≥
≥стина про людину-макрокосм задавлена в≥дчутт¤м гр≥ха ≥ пад≥нн¤
людини, говорить про пристраст≥ ≥ про зв≥льненн¤ в≥д гр≥ха ≥ не
вм≥щуЇ в соб≥ творчоњ тањни людськоњ природи. ≤стина про людину
не була в≥дкрита звичайн≥й паств≥ церковними служител¤ми, ¤к≥ обер≥гали
ветхозав≥тну антрополог≥ю. ≤ т≥льки у м≥стиц≥, щонайперше
у монашеств≥ (’уана де ла рус) та ≥сихазм≥ (√ригор≥й ѕалама), в≥дкриваЇтьс¤
посв¤ченим значно б≥льша ≥стина про людину. ѕроте гностичним
даром волод≥ли й р¤дов≥ м≥стики, так≥ ¤к я. Ѕьоме, ѕарацельс, …оганн
≈кхарт, ≈мануњл —веденборг, јнгелус —≥лез≥ус, м≥стична ≥стина в≥дкривалас¤
й через мистецтво ƒанте, ћ≥келанджело, ѕетрарки, Ќовал≥са... ѕроте
христи¤нство вчить, що справжнЇ антрополог≥чне знанн¤ можливе т≥льки
п≥сл¤ воскрес≥нн¤ ’риста, через демонстрац≥ю боговсиновленн¤ людини.
’ристос в≥дновлюЇ втрачений родов≥д людини, њњ право на божественне
походженн¤ ≥ божественне призначенн¤. Ѕоголюдина Ї одкровенн¤м не
т≥льки божественноњ, але й людськоњ велич≥.
ƒумка про макрокосм≥чн≥сть людини розгл¤даЇтьс¤ не т≥льки у рел≥г≥йн≥й
св≥домост≥. ” специф≥чн≥й форм≥ вона знаходить про¤в також у
св≥тськ≥й, натурал≥стичн≥й традиц≥њ. Ћюдиина у н≥й трактуЇтьс¤
¤к природне створ≥нн¤ (м≥крокосм), але в той же час п≥дкреслюЇтьс¤
њњ особлива, незам≥нна роль у перетворенн≥, розбудов≥ св≥ту. Ћюдина
трактуЇтьс¤ ¤к специф≥чна, д≥йсно косм≥чна ланка у гранд≥озному
процес≥ розвитку св≥ту.
¬ибудовуючи ун≥версальну модель всесв≥тньоњ еволюц≥њ, в≥домий французький
ф≥лософ ≥ вчений “ей¤р де Ўарден роз≥йшовс¤ з б≥бл≥йним переказом
про створенн¤ людини. –озвиток ун≥весуму в≥н описуЇ ¤к гранд≥озну
пригоду матер≥њ. ќрган≥чний св≥т виростаЇ з неорган≥чноњ природи,
що даЇ п≥дстави Ўардену подати процес розвитку ун≥версуму ¤к величний
≥ напередвизначений процес. ѕ≥д час еволюц≥њ Ўарден розр≥зн¤Ї посл≥довн≥,
¤к≥сно в≥дм≥нн≥ стад≥њ: переджитт¤ (л≥тосфера), житт¤ (б≥осфера),
думка (ноосфера) ≥ наджитт¤. ¬≥н вважаЇ, що еволюц≥¤ одушевлена
ц≥леспр¤мованою св≥дом≥стю - "ортогенезою", весь рух спр¤мований
у б≥к к≥нцевоњ ц≥л≥ - пункту "ќмега"", ¤кий слугуЇ
символ≥чним позначенн¤м ’риста.
≤де¤ ноосфери народжуЇтьс¤ у Ўардена п≥д час осмисленн¤
взаЇмод≥њ м≥ж природою ≥ сусп≥льством, в ¤кому визначальну роль
в≥д≥граЇ усв≥домлена, розумна д≥¤льн≥сть людини. ÷е галузь, всередин≥
¤коњ природа ≥ соц≥ум спр¤мован≥ назустр≥ч один одному, визначаЇтьс¤
¤к техносфера, антропосфера, соц≥осфера. Ћюдина, йдучи за закладеною
у н≥й зд≥бн≥стю, створила довкола планети тонку духовно-сп≥ритуальну
оболонку. ÷е своЇр≥дна жива пл≥вка, на ¤к≥й в≥дбит≥ ментальн≥ знаки,
культурн≥ шифри, художн≥ образи. Ќоосфера, отже, - це нова, вища
стад≥¤ б≥осфери. ¬она була б неможливою без людини ≥ людства.
–озвиваючи сутн≥сть ≥дењ ноосфери, ¬. ¬ернадський в≥дзначав, що
людина стаЇ могутньою геолог≥чною всезростаючою силою, ¤ка на ’’
ст. стала всепланетарним ц≥лим. ≤ сила, могутн≥сть людини пов¤зана
не з матер≥Їю, а мозком, з розумом, з працею. "Ќоосфера
Ї нове геолог≥чне ¤вище на наш≥й планет≥. ” н≥й вперше людина стаЇ
могутньою геолог≥чною силою. ¬она може ≥ повинна перебудувати своЇю
працею ≥ думкою галузь свого житт¤, перебудовувати докор≥нним чином
у пор≥вн¤нн≥ з тим, що було ран≥ше. ѕеред нею в≥дкриваютьс¤ все
б≥льш ≥ б≥льш ширш≥ можливост≥".
ќтже, макрокосм≥чн≥сть людини зумовлена тим, що вона створила ноосферу
¤к замешканн¤ духа, ¤к скарбницю духовних багатств. якщо ран≥ше
людина, обЇднюючись ≥з соб≥ под≥бними, п≥дкорювалас¤ природному
примусу, то тепер вона в≥дчуваЇ свою косм≥чн≥сть.
јле ¤кщо Ўарден ≥ ¬ернадський оперували б≥льше такими пон¤тт¤ми
¤к людство ≥ соц≥альн≥сть, менше п≥клуючись про про власне антрополог≥чн≥
характеристики людини (тобто б≥льшою м≥рою в≥ддавали перевагу логоцентричному
п≥дходов≥ до людинпи), то —. ‘едоров, . ÷≥олковський ≥ ќ. Ѕердник
закликали замислитис¤ над проблемою безсмерт¤ ≥ндив≥да ≥ заселенн¤м
космосу безсмертними досконалими людьми.
“акож академ≥к ћ. ћоњсеЇв у своњй прац≥ "Ћюдина
≥ ноосфера" (1990) писав про гармон≥чний розвиток (коеволюц≥ю)
ѕрироди ≥ —усп≥льства, ≥ умовою цього ставив вир≥шенн¤ проблем стаб≥льноњ
життЇд≥¤льност≥, еколог≥чних умов та ≥нших соц≥альних фактор≥в.
≤де¤ ноосфери м≥стить у соб≥ антрополог≥чний зм≥ст. ¬она вказуЇ
на ун≥кальний дар людини, њњ неповторн≥ дем≥ург≥йн≥ властивост≥.
Ћюдина всередин≥ ц≥Їњ системи розгл¤даЇтьс¤ ¤к найважлив≥ша стад≥¤
всесв≥тньоњ еволюц≥њ. ѕроте людина в ≥дењ ноосфери залишаЇтьс¤ дещо
зб≥дненою, людина Ї лише природним створ≥нн¤м, а божественна самосв≥дом≥сть
людини у ц≥й концепц≥њ в≥дсутн¤.
|
